Путешествия и впечатления от

Мир путешествий, зовет за собой. Откройте новые места, интересных людей, красивые пейзажи.
17+ подписаться

10 участников

  • Мрійник
  • Trollhammaren
  • Зловивітер
  • saman1959
  • Smailuk
  • s-26
  • Shua
  • Alleksandr
  • immortal

Про цивільних бекпекерів



В мене є не аби якій досвід в самостійних бюджетних подорожах і я не перестаю дивуватися стилю подорожування у західних “бюджетних” бекпекерів. Всі ці молоді і не молоді люди, котрі колесують тисячами по всьому світові, місяцями, роками вважають себе бюджетними мандрівниками, причому в якомусь сенсі екстремалами навіть. Ну, для них воно так і є, думаю я і згадую книжку, яку бачив кілька тижнів тому у магазині в Куала Лумпурі. Назва у неї в перекладі з англійської була така : “Як подорожувати на 50 доларів в день”... Думаю, тепер усім розуміло, чому всі бекпекери, по дефолту, бюджетні.

Зараз, ціла індустрія туризму розрахована на таких бюджетників. Коли я бачу гестхаус, у якому фігурує слово backpacker, я розумію, що ціни там значно вищі, аніж у гестхаузів без нього.

Зараз намалюю типову картину євро-бекпекера, якого можно зустріти скрізь на південно східній Азії та не тільки. Молода людина, 20-25 років, з рюкзаком 50-65 літрів, в шортиках, футболці та тапцях. У жінок обов'язкова наявність педикюру. Завжди чистенькі, як тільки з душу. Їдять звичайно не дешеву вуличну їжу в місцях харчування місцевих, а їжу ближчу, до звичної для них, але тільки в цивільних місцях і тому разі в 2-3 дорожче. Всі емоційні та позитивні, дуже люблять розповідати про свої подорожі та свій єкспіріенс. При пересуванні країнами користуються або услугами турфірм, або купують квітки на транспорт “вищого класу”. Читають путівники “Lonely Planet”, а деякі люблять тягати з собою товстенні книжки.

А зараз, після того, як я змалював типовий портрет, я хочу озвучити кілька питань, які виникають у мене, коли я дивлюся на їхні подорожі і на них.

По перше, що вони пихають у ті здоровенні рюкзаки, якщо все одно ночують в хостелах та гестхаусах? У мене в 65 літрів ховається спальний мішок, намет зі всім одягом, потрібними речами і ноутбуком в маленькому рюкзаку. І ще е місце на продукти на кілька днів і на воду. А що можно напхати в 65 рюкзак, та так, що спереду носять ще й маленького рюкзака? Це для мене загадка.

По друге. Вони завжди такі чистенькі, я не розумію. Якщо я вдягаю капці на бусу ногу то кілька годин хожу по місту, то ноги в мене будуть як мінімум в пилюці. А у євро бекпекера ніжки як у людини після ванни, вони що, по повітрю літають? Це для мене теж загадка.

По трете. Поясніть мені, якого біса їхати бог знає куди, і їсти там теж самі омлети з ковбасою чи піцу як і вдома? Невже не цікаво відвідати те, що споживають місцеві люди? Ці для цього обов'язково треба відвідувати дорогого ресторанна? Цього я просто не розумію.

Як і не розумію того, чого всі ці західні туристи так бояться дешевого міжміського транспорту? Вони що, думають що там одні бомжі їздять чи їх тм вб'ють? З власного досвіду скажу, що тільки самий бюджетний транспорт надає можливості побачити реальність країни та отримати навіть деяка задоволення від поїздки. На відміну від “високо класних транспортних засобів”, до можно побачити тільки пістні європейські пики з змореним виглядом.

Ну і останнє. Всі ці бекпекери обожнюють хостели і гестхауси. Це для них просто особливий світ, де всі такі самі як вони спілкуються та вихваляються один перед іншім. І вони будуть платити за це більші гроші: будуть знімати койко-місце за ціною окремого номеру в місцевому готелі. Я цього теж не розумію: їхати за три чорти для того, що б знову спілкуватися зі своїми співвітчизниками. Що, вдома на них не надивилися?

Але, може то я просто якійсь дикар без грошей, котрий не розуміє переваг комфортного подорожування. І навіть не являє собі, як так можно подорожувати на 50 доларів на добу?

P.s. Кілька років тому, я хостив в Київі кілька дівчинок — автостоперш : одна з Австралії, друга з Болгарії. Так ось що сказала мені австралійська дівчина : “Добре тим людям, у котрих англійська мова не рідна. Вони знають ще одну мову”. Що вона мала цим на увазі? А ви уявіть, що куди би ви поїхали, скрізь всі спілкуються з вами на українській мові. Ви не можете вирватись з під влади вашої рідної мови. І скрізь, в кожній країні все буде називатись для вас однаково. Чи будете ви відчувати себе у такому разі за кордоном, якщо всі там знають українську? Я уявляю, як це було би скучно...

P.s. Зараз подорожуючи по Азії в мене виходить в середньому 12 USD на добу, але це означає сама дешева їжа, бюджетні гестхаузи та при можливості пересування автостопом. І то, для мене це все одно дорого - коли подорож на місяці, то кожен долар має цінність.
Я читав звіти супер бюджетників, котрі їздять за 3-5 USD на добу, але це тількі автостопом, хостел 1 раз на тиждень і я так думаю ніякіх музеїв та пам'ятків, бо вони теж не мало коштують. Але знову питання, якщо нічого не дивитись - то навіщо їхати?

Оригінал статті

Немцы надеются, что спасение прийдёт из России...

Познавательное телевидение: Встреча с "русским немцем", прожившим 17лет в BRD gmbh

Скачать себе на комп. без проблем (до 6.4.13): http://files.i.ua/temp/4730127/59609/


50%, 4 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

50%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Интересное кино: Свидание с планетой. (Вид сверху)

  Документальный фильм 2009 года, результат совместного творчества всемирно известного

  фотографа дикой природы Яна Артюса-Бертрана и режиссёра Люка Бессона.

  Смотреть фильм тут: http://www.youtube.com/watch?v=wJuAFW-6OD4

          

Ян Артюс-Бертран — французский фотограф, фотожурналист, кавалер ордена Почётного легиона и обладатель множества других наград. Режиссёр экологического фильма Дом (совместная работа с Люком Бессоном). Получил мировую известность благодаря серии фотографий различных уголков Земли, снятых с воздуха: проект «Земля, увиденная с неба» (англ. Earth from the Air; 1995). Одноимённая книга вышла в том числе и на русском языке в 2002 году. Автор 60 книг с фотографиями дикой природы.

    Весь фильм снимался с вертолёта на камеру высокого разрешения Cineflex.
За 18 месяцев съемочная группа побывала в 53 странах мира. При этом в некоторых странах, например в Китае и Саудовской Аравии, режиссёру было отказано в проведении воздушной съёмки. В Индии половина отснятых материалов была конфискована, а в Аргентине Артюс-Бертрану и его помощникам пришлось провести неделю в тюрьме.

    Премьера фильма состоялась 5 июня 2009 года, во Всемирный день окружающей среды. Картина одновременно транслировалась на крупнейших площадках 87 стран мира в формате открытого бесплатного показа. Во многих странах фильм, демонстрация которого по словам режиссёра «граничит с политическим призывом», был запрещён к показу.

    Фильм распространяется бесплатно. Владельцы прав на фильм и его распространение (компании PPR Group и EuropaCorp) также согласились не использовать его в коммерческих целях. «Та прибыль, которую мы ожидаем от фильма, исчисляется не в долларах или евро, а в количестве людей, которые фильм посмотрят, которые задумаются», — заявил Артюс-Бертран.

    Биография: http://nnm.ru/blogs/19vitas72/yann_arthus_bertrand_aerofotosemka/

    Композитор фильма — Арман Амар. Выпущен диск с десятью композициями,

    созданными им для фильма. Биография - тут http://ru.wikipedia.org/wiki/Арман_Амар

    Без проблем скачать фильм себе на компьютер: http://files.i.ua/temp/4730127/58639/  Распространение

    фильма приветствуется.