Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.

Шукати в архіві

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

helsan

helsan

Тысячи таких, как Слава и завтра мы бы жили в другой стране

  • 12.09.11, 12:12
«Тысяча таких, как Слава и завтра мы бы жили в другой стране»

Фото: upg.org.ua

Творчество «Океана Эльзы» можно не любить. Личности Святослава Вакарчуканеобязательно симпатизировать. Но невозможно не уважать то, что он сделал 11.09.2011 в городе Луганске. Невозможно не уважать поступок человека, который не понаслышке и не из книжки знает, что такое чувство собственного достоинства.

В названии текста – перефраз заголовка, как-то встреченного на одном популярном российском сайте. Вот – оригинал: «Тысяча таких, как Навальный и завтра мы бы жили в другой стране». Непосредственно текст посвящался описанию трудов известного общественного деятеля, борца с коррупцией Алексея Навального. Лейтмотив – если б каждый, на своем месте, делал толику того, что делает Навальный, полноценное гражданское общество в России сформировалось бы куда быстрее. Благо, есть еще примеры – активисты Химкинского леса; «синие ведерки»; жители далекого поселка Сагра, вынужденные самостоятельно обороняться от наскоков бандитов потому, что родное государство их защитить не в состоянии.

Да, в России такие примеры есть. Тем не менее, адрес, по которому движется могучий Северный сосед известен – «Путинский тупик 20/12» (еще один каламбур от российских коллег).

А есть ли подобные примеры в Украине? После поступка Святослава Вакарчука, смело констатируем - есть. Слово «Поступок» можно было б даже вывести с заглавной буквы, однако это утяжелить суть случившегося излишним пафосом (столь приятной мишенью для оппонентов).

Что же, собственно, случилось? «Океан Эльзы» пригласили выступить на именинах города Луганска. Прибыв на место, ребята узрели над сценой похабнейший – по форме и содержанию плакат. «С праздником дорогие Луганчане!» - значилось на белом полотнище. И подпись – «Луганский городской голова Сергей Кравченко». В левом углу растяжки – символика ПР (куда ж без нее!).

Вопрос: а что сия муть значит?

А) значит ли сие, что луганчан поздравляет ПР, а все, что правее логотипа «партии власти» - случайные иероглифы?

Сомневаюсь. Как правило, подобного рода концерты проводятся за счет средств местного бюджета. То есть, налогоплательщики оплачивают сами же себе оплачивают праздник. При чем тогда ПР? Конечно, вероятность того, что бело-голубые явили акт невиданной щедрости (в этом наши журналисты, как шеф-редактор обещаю, непременно разберутся со всей дотошностью), подарив важнейшему своему электоральному центру торжественный концерт, существует. Но она – уж поверьте журналистскому опыту – крайне низка. Куда выше вероятность того, что они попросту «примазались» к стараниям местных властей. Стараниям, которые, между прочим – прямая обязанность этих самых властей, а никак не заслуга. И, правда, зачем тратить кровные, если существует бюджет? Не коррупция ли это? …

Б) значит ли сие, что гражданин Кравченко – член ПР и мэр Луганска – лично «заказал музыку» любимому городу, на что скромно указывала растяжка?

Сомневаюсь, сомневаюсь и еще раз сомневаюсь. См. аргументацию к предыдущему пункту. Как там у Розенбаума: «а Моня не гордый, Моня пьет на свои». Градоначальники калибра гражданина Кравченко имеют, зачастую, философию качественно отличную от философии ростовского скрипача Мони. Заниматься столь масштабной благотворительностью им в голову ни в жисть не придет. Значит, что? Значит, та же коррупция. Злоупотребление служебным положением – так точно.

В) значит ли сие, что праздник – как и положено – устроила горказна, а действующий мэр, да партия власти – по праву сильных, по праву политических монополистов – попросту примазались? Дабы луганчане, как говорят, не забывали, кому обязаны ухудшен… тьху, улучшением жизни уже сегодня. Примазались бездарно – забыв даже знаками пунктуации плакат «украсить» (в русском языке обращения выделяются запятыми, господин Кравченко. Не сочтите за труд напомнить своим спичрайтерам).

Во избежание судебных исков, однозначно утверждать это пока не стану (обещанное журналистское разбирательство, к моменту написания данных строк, еще не началось), но именно такой сценарий развития событий кажется наиболее реалистичным.

Кто-то возразит?

Разве вы не сталкивались ни с чем подобным в других городах, на других площадках? Миллион раз сталкивались, просто внимания не обращали. Теперь, благодаря Вакарчуку, обратили.

Попробуем-ка поставить себя на его место.

Итак, Вакарчука энд Ко приглашают в Луганск. Приглашают - с вероятностью в 99.9% - не «за спасибо». Ничего зазорного, между прочим. Артисты так на жизнь зарабатывают. Подчеркиваю: з-а-р-а-б-а-т-ы-в-а-ю-т, а не на коррупционных схемах наживаются.

Пребывают, значит, «океановцы» на место и синхронно возмущаются висящему над сценой безобразию. Они, вообще-то для луганчан петь приехали, а не Партию регионов пиарить. И уж тем более не гражданина Кравченко (покорнейше прошу простить задетое политическое самолюбие). С другой стороны, Луганск - «заповедная зона» бело-голубых; ничего удивительного, что ПР тут так топорно нахваливают.

Как быть? Можно – «проглотить» и двинуться на сцену. Промолчать, не заметить, не придать значения… Как не придают значения избиению девушки высокопоставленным выродком. Как не замечают извращенного насилия верховной власти над Конституцией, законами, судебной системой. Как предпочитают не замечать уголовного прессинга лидеров оппозиции (будто соблюдение гражданских прав и свобод к-а-ж-д-о-г-о человека не менее важно, чем цены на хлеб и колбасу).

«Проглотить», знаете ли, проще. Тем паче, все оплачено, твои ребята заработают, все честно… Но существует, простите за банальность еще понятие собственного достоинства. Вспомните Окуджаву: «Чувство собственного достоинства – вот загадочный инструмент. Созидается он столетьями, а утрачивается в момент».

Действительно, почему одни погибнут, но не прогнутся; а другим и грозить не надо – прогнутся на бис, причем с удовольствием? Почему одни склоняют головы лишь в церкви, а другие и в церкви-то шапку не снимают? Почему одни запросто сдадут депутатский мандат, едва поймут, что он им не нужен, а сама политика – отвратительна, обременительна и неполезна с точки зрения самоуважения; другие – удавятся за корочку, даже если она им вовсе не нужна (задайте-ка сей вопросец нардепам, наведывающимся в Раду в дни государственных праздников)? Кстати, Слава бы первым и единственным (смею надеяться, пока) нардепом, добровольно отрекшимся от мандата в разгар созыва.

Творчество «Океана Эльзы» можно не любить. Личности Святослава Вакарчука необязательно симпатизировать. Но невозможно не уважать то, что он сделал 11.09.2011 в городе Луганске. Невозможно не уважать поступок человека, который не понаслышке и не из книжки знает, что такое чувство собственного достоинства.

***

Резюмировать позвольте так же, как начинала: «Тысяча таких, как Слава и завтра мы бы жили в другой стране»

Соня КошкинаСоня Кошкина

Шеф-редактор Lb.ua

13

helsan

helsan

Ті ж історичні граблі

  • 11.09.11, 21:52

Якщо сьогодні промовчимо – завтра нам ніхто не відгукнеться
Ті ж історичні граблі: Якщо сьогодні промовчимо – завтра нам ніхто не відгукнеться1. Юлія Тимошенко давала покази – але не так, як цього б хотілося судді Родіону К.
Адже навіть пусту справу можна розбити на дрібні епізоди – та з поважним виглядом перепитувати – де, коли та як вона з кимось зустрічалася, коли взяла до рук той чи інший папір, чи мала таємні зустрічі з російською стороною (ага, тут можна проголосити процес закритим!), і відслідковувати крок за кроком кожний день – заради того, щоб підозра до підсудної у громадськості зростала. Щоб навіть без видимих доказів її провини, вона вже була зарахована до тих, про кого промовляють: «Диму без вогню не буває!».
Саме на останню міфологему і розраховані 25 томів справи – щоб склалося враження, що не можна ж скласти 25 томів про ніщо? 
Виходить – що можна. В історії людства склали житія святих та грішників на багато-багато сторінок. І все про Бога. На цьому тлі проста думка «Чи є Бог взагалі?» - просто втрачається на багато століть. Що тут казати про рядові житія на фоні великої збірки міфів – Біблії? Навіть, якщо йдеться про чиновника найвищого рівня, нехай і жінку. 
Але ж факт, який не спадає на думку ласих до сенсацій ЗМІ: адже саме свідки обвинувачення та навіть чиновники обвинувачення свідчать ПРОТИ обвинувального висновку (майже не сказав – вироку!). 
Адже суддя та прокурори так і не довели – чи взагалі були
- Подія злочину
- склад злочину саме цієї особистості? 
- докази злочину саме цієї особи? 
Взагалі – чи є предмет спору, крім бажання посадити лідера політичних конкурентів?
Кірєєв весь намагався утопити суть питання у процедурі юридичного богослужіння, щоб навіяти – якщо йде процес – значить ПОВИНЕН бути звинувачений. Якщо повинен бути звинувачений – він повинен визнати себе винуватим – «щоб не порушувати порядок засідання». 
Але більш досвідчена Юлія Тимошенко легко доводить, що її опоненти не тільки фальшують справу – але й роблять це не фахово! 
Сторона обвинувачення ображається: як це так – підсудна на 7-10 років не допомагає їм швидше закінчити справу!
2. Ми не раз писали – влада Януковича є випробувальним стендом для українського суспільства. 
І що ж?
Суспільство цей іспит на вошивість не витримує. Кожна ланка, кожен сегмент такого громадянського суспільства вважає, що загибель іншого сегменту їх не стосується. Незважаючи на те, що у всіх є ОДИН ворог – тоталітарна диктатура Януковича.
Винна Тимошенко чи ні, вже ясно. ЯК саме поводить вона себе в суді – нам не важливо, бо перед нею НЕ суд. 
3. Але в цей час є деякі діячі, які вже готові прославити Януковича як… патріота України. Це – у виступі газети «День», це також – у виступах декого в «Українській правді»…
Лунають голоси, зокрема з «Лівого берега», що на вільному місці лідера опозиції вже є «нове обличчя» - Арсеній Яценюк! (Соня Кошкіна). 
Тобто, нас щосили переконують, що Яценюк та Тигіпко (може – ще й Бродський?) - наш завтрашній день України, обличчя українського громадянського суспільства? 
4. Ні, тепер суспільну увагу хочуть відвернути від процесу – та почати рукоплескати «патріотизмові» Януковича. Навіть порівнюють його з Мазепою…
Але природу не обманеш: за обман та самообман доведеться відповідати кожному – коли постукають або просто вдеруться до тебе додому – а тобі з сусідів НІХТО не відгукнеться!
Зараз – ще не пізно: але ці шеренги беркутівців та грифонівців зараз відбирають на вошивість – хто здатен кидатися на людей – а хто ні. 
На сьогодні – ЦЕ зараз головне. Скоро вони відберуть тих покидьків, які у побитті людей вбачатимуть певний смак та власне життєве призначення. Не випадково звільнили більш як 10 тис. кримінальних злочинців. Це – їх кадровий резерв. 
А професійну армію можна й скоротити. Їм зараз потрібні не солдати – захисники Вітчизни, а охоронці за натовпом, наглядачі у тюрмі та за громадянами власної країні по усьому периметру державних кордонів. 
Зараз гра йде по серйозному. Але ПІСЛЯ посадки Юлії Тимошенко. 
З владою та великими грошима не жартують – тут війна з власним народом у розпалі.
7

helsan

helsan

Яценюк-троянський кінь чи санітар українського політичного лісу

  • 11.09.11, 21:46
Яценюк - троянський кінь чи санітар українського політичного лісу?1. Ющенко якось сказав правду: «Я назбирав вас на смітнику!». 
Тепер Ющенко відправився на той самий політичний смітник (правда, добре утеплений) – але вакантне місце збирача трупів залишилося вакантним. Тимчасово. 
Спочатку – ця роль відводилася Сергію Тигіпку – але той не виявився ні політичним креативним лідером, ні мужчиною з міцним характером – здав і себе, і своїх «сильних» регіоналам.
2. Отже – залишився Арсеній Яценюк з його «Фронтом змін». 
Це сталося саме тому – що надто різко відбулася поляризація українського політичного життя. Бути просто регіоналом – для порядних людей стало просто «западло». 
Дуже легко можна нажити титул ворога підприємництва та взагалі України як незалежної держави. 
3. Саме тому залишається стати регіоналом-light – тобто можна бути не регіоналом – і не понести за це покарання. Саме тому, у кращому випадку, партія Яценюка стала партією-відстійником для політичної калічі та немічі. 
Так що нехай Мартиненко та інші йдуть туди – вони нездатні на рішучу боротьбу з режимом. 
4. Але є ще один «вожчик» - який закликає єднатися з… Віктором Януковичем!
Це – Анатолій Степанович Гриценко. Йому, як правило, політичні проекти ніколи не вдавалися, він ображався на усіх – Ющенка, Тимошенко, Януковича – ну дуже просив піти з політики та дати йому дорогу. 
Тепер Юля – в тюрмі, Ющенко – на смітнику, Янукович – при владі. Так що бери віжки лідера до рук та дій!
Але ні ж! він закликає опозицію фактично розчинитися у провладній команді з «патріотичних міркувань». 
Яценюк буде тільки імітувати опозиційність, Гриценко – взагалі від цього відмовляється. 
Якщо Яценюк – санітар політичного лісу для прихованих тушок, то Гриценко є тушкою неприхованою. 
Як казав колись Салтиков-Щедрін – він переплутав «Родину с его превосходительством».
Так що безгрошовому та некреативному Гриценку в самий раз пристати до такого «санітара».

С. Овчаренко
http://svetiteni.com.ua/6643-yacenyuk-yak-santar-ukrayinskogo-poltichnogo-lsu.html
4

helsan

helsan

Гриценко підвищення плати за "ресурси, які створив Бог"

  • 11.09.11, 17:02

Голова Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони, лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій ГРИЦЕНКО пропонує підвищити плату за користування надрами, оскільки ставки, що сплачують власники рудних підприємств та сфери енергетики, у 50-100 разів нижчі, ніж у Європі. Як повідомили УНІАН у прес-службі партії, А.ГРИЦЕНКО вважає це несправедливим. «Це ресурси, які створені не нами, а Богом і мільярдами років на планеті. Ці ресурси – надбання народу», - зазначив лідер «Громадянської позиції»..

За його словами, щоразу, коли у парламенті розглядається питання підняття ставки за користування природними ресурсами, у сесійній залі «піднімається хай». «Навіть якщо питання ставиться делікатно, а не голосно про те, щоб підвищити плату за кожну тонну вугілля, нафти, руди, чи тисячу кубометрів газу, які підприємці витягують з нашої землі», - зауважив А.ГРИЦЕНКО. Він переконаний, що в ситуації, коли уряд шукає гроші, у Пенсійному фонді дефіцит - замість того, щоб душити податками, обмежувати пенсії, треба підвищити ресурсну ставку. «Підніміть на 50%, а десь вдвічі, а десь в 10 разів оту плату за кожну тонну і збалансуйте бюджет! Бо ті ресурси не відновлювані, витягли – і більше немає», - наголосив політик.

http://www.unian.net/ukr/news/news-455999.html

6

helsan

helsan

Больницы, которых мы никогда не увидим

  • 11.09.11, 15:08

Давайте вместе попросим фонд «Украина 3000» отдать деньги, перечисленные на строительство Детской больницы будущего, на пересадку костного мозга украинским детям за границей.

Ниже на фотографии вы можете увидеть знаменитую Детскую больницу будущего (ДББ, она же – Всеукраинский центр охраны матери и ребенка):

Фото: Макс Левин
Фото: Макс Левин

Напомним, в 2006-м на больницу было собрано 242 млн. грн (по тем временам - около $48 млн). Только звонками и sms граждане перечислили на строительство 2,4 млн грн. Сбором средств занимался фонд «Украина 3000», руководила процессом лично жена президента Катерина Ющенко, которая обещала, что в 2009-м больница будет принимать пациентов. В 2009-м журналисты начали интересоваться у руководства фонда «Украина 3000» о том, где больница. Андрей Мирошниченко, который тогда возглавлял наблюдательный совет фонда, объяснял, что прогноз по строительству был легкомысленно оптимистичен, что особенности архитектурного решения и выделенного участка не позволили справиться вовремя. К тому же участок пришлось дважды переносить – мол, бюрократия не щадит даже такие проекты, а Катерина Ющенко не могла использовать свое общественное и политическое положение для того, чтобы обойти административные преграды.

С тех пор с датами в фонде «Украина 3000» были осторожны. Прошло 2,5 года. Стройка стоит. Журналисты снова обратились к Катерине Ющенко с вопросом, где Детская больница будущего. На официальном сайте больницы вы можете найти июльское интервью, в котором госпожа Ющенко объясняет, что вопросы о больнице ей адресовать нельзя, потому что проект… государственный. И виновато в том, что до сих пор больницы нет, исключительно государство, которое не желает ее строить. Таким изящным образом глава фонда «Украина 3000» снимает с себя всю ответственность за строительство, и наконец-то прямо заявляет – выполнить обещания и построить больницу она не в состоянии.

Супруга экс-президента жалуется на то, что у государства есть деньги на проведение Евро-2012, но нет денег на строительство ДББ. А где же собранные средства? Оставшиеся от разработки документации и строительства (строительства вот того, что вы видели на фотографии) 72 млн. грн якобы лежат в Укрэксимбанке.

Фото: Макс Левин

Ранее в СМИ активно обсуждался вопрос, а есть ли деньги, собранные в 2006-ом году. Источники LB.ua в СБУ и Минздраве уверяют, что деньги эти были потрачены практически сразу и не на строительство. Сегодня у Катерины Ющенко есть отличная возможность заставить замолчать всех злопыхателей – передать оставшиеся 72 миллиона на что-то полезное. Возможно, общество даже простит по такому случаю потраченные впустую 170 миллионов. Это тем более оправдано после заявления о том, что построить больницу без помощи государства невозможно. Государство же сейчас занято другими мегапрожектами, о которых мы еще поговорим ниже. От благотворителей денег ждать тоже не приходится – никто не даст деньги на проект, по которому давно пропущены все сроки, и который фактически не продвинулся за 5 лет. В 2006-ом было подсчитано, что строительство ДББ обойдется в 600 млн. За 5 лет эта сумма, очевидно, возросла. Детской больницы будущего не будет, как бы ни печально было это осознавать.

Теперь о том, куда можно было бы перенаправить средства. Вариантов есть множество, и если госпожа Ющенко согласится на то, чтобы деньги пошли не в ту же строительную яму, необходимо будет организовать общественное обсуждение этой темы. Логично, если собранные деньги пойдут тяжело больным детям, как и планировалось изначально. Уже существующей детской больнице «Охматдет», в которой осуществляют трансплантацию костного мозга (ТКМ) от родственных доноров, не хватает средств на оборудование.

Нужны рентген-аппараты и аппараты МРТ. Нужны лаборатории для гистологических анализов тканей и для анализов костного мозга. Можно обеспечить больных "долгоиграющими" расходниками - шунтами, например, или эндопротезами (они дешевле, чем ТКМ, но детям их надо менять по мере роста). Есть актуальный список того, что нужно центру ТКМ. Можно оснастить в онкоотделениях игровые комнаты с гипоаллергенными материалами и оборудованием для дезинфекции.

А, возможно, стоит передать средства родителям детей, которые нуждаются в пересадке костного мозга от неродственных доноров - такие операции делаются только за границей и они, конечно же, очень дорогие. Как и послеоперационное лечение… За 72 миллиона можно было бы спасти сотни детских жизней. Что же касается «Охматдета», то деньги на оборудование лабораторий сейчас самое время требовать от государства – ведь там затевается большое строительство.

Фото: Виктория Герасимчук

Как уже писал LB.ua, в сентябре в больнице «Охматдет» снесут четыре корпуса. На их месте начнут строить восьмиэтажное здание, где должен будет разместиться, среди прочих, детский центр онкогематологии и трансплантации костного мозга. Как сообщил заместитель директора ГП «Инфраструктурные проекты» Руслан Коваль, на строительство уже выделено 230 млн.грн из госбюджета по статье Евро-2012. Предусмотрено, что в будущем году на стройку выделят еще 405 млн. грн. Будет логично, если при строительстве нового помещения для центра онкогематологии и трансплантации костного мозга будут сразу же построены и оборудованы все необходимые лаборатории.

Теоретически возможно было бы собранные фондом "Украина 3000" средства доложить на строительство нового корпуса «Охматдета». Но есть несколько "но".

Проект строительства еще не утвержден, и четыре корпуса «Охматдета» снесут раньше, чем он будет утвержден. Разрабатывает проект «Укрбудпроект», самое известное детище которого – 18-этажный небоскреб на улице Институтской для Нацбанка – было забраковано Архитектурно-градостроительным советом. Также «Укрбудпроект» в 2009-ом году выиграл тендер «на разработку проекта приемного отделения многопрофильной больницы и введения его для соответствующих больниц в городах проведения матчей чемпионата Европы 2012 года по футболу». Вообще связь стройки в «Охматдете» с Евро-2012 все время просматривается. И деньги перебрасываются на больницу с Евро, и проектант к Евро имеет отношение, и слухи (ничем не подтвержденные) по Киеву ходят, что строить на месте корпусов «Охматдета» будут отель для гостей Евро.

Генеральный подрядчик проекту достался еще более странный. Строить новый корпус «Охматдета» и полностью оснащать его будет ООО «Укрпрофмед», которое занимается торговлей фармпрепаратами. В свое время «Укрпрофмедом» руководила известная фарм-бизнесвумен Елена Бех, дочь генерал-полковника милиции Валентина Недригайло. Сейчас глава ООО – ее соратница Ирина Коваль. Обе дамы хорошо известны в тем, кто интересуется государственными закупками фармпрепаратов. Но не как строители медицинских зданий. Кстати, изначально тендер на строительство выиграла другая компания, но результаты конкурса отменили.

Хотелось бы ошибиться, но в свете всего вышесказанного стройка на территории «Охматдета» имеет все шансы стать второй ДББ. К слову, от руководителей проекта звучало обещание построить больницу будущего…

Вообще способность нынешней власти пускать медицинские мыльные пузыри вполне сравнима с успехами в этой области прошлой власти. К примеру, в октябре прошлого годапремьер-министр Николай Азаров с помпой открыл Центр ядерной медицины. До него над созданием центра «работала» молодая команда Леонида Черновецкого – еще в 2007-ом году они закупили дорогостоящее и очень нужное Украине оборудование, но вместо того, чтобы построить центр, оставили это оборудование торчать под навесом на территории Киевской онкологической больницы. В том числе и единственный в Украине ПЭТ-сканер, который позволяет выявлять онкозаболевания на ранних стадиях. Центр достроила новая власть – вот только гарантийные сроки оборудования уже истекли, да и денег на его наладку и работу не было. Это не помешало Николаю Яновичу торжественно заявить, что все оборудование, в том числе ПЭТ-сканер, работает. Хотя на тот момент в Центре не работало вообще ничего – и это очень быстро выяснили пациенты, которым лечение в Центре ядерной медицины было жизненно необходимо. Последний раз LB.ua звонил в Центр в этот понедельник – ПЭТ-сканер все еще не работал. Специалисты говорят, что он не заработает никогда. И что Азаров знал об этом с самого начала.
4

helsan

helsan

Янукович визнав втручання в суд на найвищому європейському рівні

  • 11.09.11, 13:18

Prezydent Bronisław Komorowski i przewodniczący Rady Europejskiej Herman van Rompuy

Prezydent Bronisaw Komorowski i przewodniczcy Rady Europejskiej Herman van

Президент Польщі Броніслав КОМОРОВСЬКИЙ оптимістично оцінює перспективи вирішення справи арешту колишнього прем’єр-міністра України Юлії ТИМОШЕНКО.Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це Б.КОМОРОВСЬКИЙ сказав після зустрічі з главою Ради Євросоюзу Херманом Ван РОМПЕЄМ. «Після розмов з Президентом ЯНУКОВИЧЕМ можу мати обмежену, але обгрунтовано оптимістичну точку зору про перспективу розвитку ситуації (в Україні - УНІАН), також в контексті справи Юлії ТИМОШЕНКО”, - сказав президент головуючої наразі в Євросоюзі Польщі. Згідно повідомлення, Б.КОМОРОВСЬКИЙ обговорював з главою Ради Євросоюзу ситуацію в Україні та підготовку саміту «Східне партнерство», успіх якого польський президент назвав важливим для «європейської перспективи» українців. Б.КОМОРОВСЬКИЙ повідомив, що в понеділок, 12 вересня, зустріч з главою Ради Євросоюзу проведе глава польського уряду Дональд ТУСК. «Будемо продовжувати дії, які мають запевнити успіх «Східного партнерства» у Варшаві й такoж вихід України зі складної ситуації, в якій вона опинилася, на думку багатьох держав-членів ЄС, через справу ТИМОШЕНКО”, - сказав польський президент. Він при цьому назвав «стратегічно важливою» для Польщі справу європейської інтеграції України. Як повідомляв УНІАН, 8 вересня Президент Польщі провів телефону розмову з главою Української держави Віктором ЯНУКОВИЧЕМ на тему договору про асоціацію України з Євросоюзом, яку українська влада має намір підписати до 2012 року.31 серпня Б.КОМОРОВСЬКИЙ після зустрічі з В.ЯНУКОВИЧЕМ у польському місті Хель заявив, що «справа ТИМОШЕНКО» ускладнює євроінтеграцію України. У минулі вихідні глава французького МЗС Алан ЖЮППЕ назвав неможливою Асоціацію України з ЄС без «позитивного вирішення» справи арештованої на початку серпня Ю.ТИМОШЕНКО. 

http://www.prezydent.pl/aktualnosci/wizyty-zagraniczne/art,113,bronislaw-komorowski-i-herman-van-rompuy-m-in-o-ukrainie-i-partnerstwie-wschodnim.html

3

helsan

helsan

Пенсіонерам наказано здохнути

  • 11.09.11, 13:06
В багатьох районах Києва не вистачає навіть державних моргів, тому там виникли приватні морги, у яких денне перебування трупа коштує 1100-1500 гривень. Вже при владі Януковича колишня поховальна служба міста теж стала приватною. Нове пенсійне законодавство наказує пенсіонерам швидко дохнути, бо вони не мають і далі ще більше не матимуть коштів на життя. Тільки
за останній рік вартість продуктів харчування, комунальних та інших послуг виросла удвічі, а рівень пенсій залишився майже незмінним. Посилаючись на дефіцит державного бюджету та Пенсійного фонду, режим Віктора Януковича "науково" доводить, що на передбачене законом підвищення пенсій, наразі вже у півтора разу, грошей нема. Проте вони є на "інфраструктурні проекти", які дозволяють "дерибанити" бюджет його бізнес-партнерам, списання багатомільярдної заборгованості з олігархів, розкрадання десятків мільярдів гривень при державних закупівлях. Про облаштування численних приватних та державних резиденцій Януковича, на які йдуть сотні мільйонів доларів, і казати нічого: це об'єкти №1 в країні жебраків. Отже, для своєї кишені у панів можновладців гроші є, а для приведення пенсій до норм закону і їх підвищення раз на два роки - нема. Складається враження, що "проффесор" Янукович не закінчив навіть середньої школи, де вивчають математику. При незмінності рівня пенсій і подорожчанні продуктів та комунальних тарифів майже вдвічі, на стільки ж, майже вдвічі, погіршився рівень життя пенсіонерів. Це економічний бандитизм влади щодо 30% населення. Такого нема ніде у світі. Не будемо чіпати 10 мільйонів жебраків з пенсією до 800 гривень. Візьмемо для прикладу 3 мільйони пенсіонерів-середняків з пенсією 1000-2000 гривень. Уряд вважає такі пенсії пристойними. Ось реальні місячні витрати пенсіонера. Комунальні послуги - 400 гривень, продукти з обмеженим раціоном - 900 гривень, ліки - 200 гривень, ремонт одягу і взуття - 50 гривень, мило, зубна паста, засоби для прання - 50 гривень, інші витрати - 100 гривень. Разом - 1 700 гривень. Це в середньому. В Донецьку ця сума становитиме 1900-2000 гривень, бо комунальні витрати і витрати на харчування там більші, ніж в столиці, про що багато донеччан не знають. А ті, хто знають, намагаються перебратися до Києва чи його передмістя. При цьому мало хто відає, що за рівнем екологічної небезпеки, середнього віку та смертності Київ посідає друге місце в Україні після Донецька. В багатьох районах Києва не вистачає навіть державних моргів, тому там виникли приватні морги, у яких денне перебування трупа коштує 1100-1500 гривень. Вже при владі Януковича та ПР колишня поховальна служба міста теж стала приватною. Таким чином, центральні органи влади, перебуваючи під керуванням цієї людини, не тільки економічно знищують пенсіонерів, але й не дають їх поховати, бо мінімальна сума на поховання в Києві зросла за рік з 7 700 гривень до 8 500 гривень. Чи може пенсіонер з пенсією 1 500 гривень зібрати таку суму, не кажучи про дешевий пам'ятник? Не може. Не дивно, що на столичних цвинтарях багато могил не мають хреста з позначкою прізвища. Таку ситуацію могли створити тільки антихристи. Саме так кажуть пенсіонери, які не мають грошей на відпочинок біля моря, а тому зазвичай збираються біля будинку. Там автор і почув про таке.Відповідно до законодавства, ветерани праці мають право один раз на два роки отримувати безплатну путівку до санаторію, але вони її не отримують. Раз на кілька років таким правом можуть користатися лише чорнобильці та інваліди і то умовно. Однак скільки залишилося справжніх чорнобильців? А інвалідам зразу ж пояснюють: спочатку забезпечуються військові інваліди першої групи, потім другої, далі третьої, і наприкінці - інші інваліди.Це означає: пільгової путівки можеш не чекати. Про бурхливе зростання вартості ліків треба писати окрему статтю. Знаючи це на власному прикладі, автору стає сумно, коли дану тему обговорює пан Азаров. Він разом з Мінздравом стверджує, що у дорожнечі винні посередники. Так сталося, що ліки, куплені у липні 2010 року і липні 2011 року, зійшлися на столі автора одночасно. Останні були у півтора разу дорожчі, хоча валютний курс був однаковий. Зазначимо: ліки купують переважно пенсіонери. Ті самі пенсіонери, у яких пенсія 1500 гривень. Як їм не вмерти заради ще більш швидкого збагачення нинішніх можновладців з Банкової та Грушевського, які надали їм смертельний наказ і палко доводять, що на перегляд пенсій не вистачає коштів?

Автор уже підрахував, скільки коштів вкрала ця влада. Їх вистачило б на перерахунок пенсій раз на два роки відповідно до колишнього закону. Проте правляча зграя вилучила цю норму з нового закону, "пообіцявши" прийняти її окремим законом.  Людям, які знають сутність цієї зграї, такий хід був зрозумілий ще в липні. Тяганина з прийняттям грабіжницького пенсійного законодавства не була випадковою. Вона віддзеркалює економічний бандитизм влади стосовно пенсіонерів. Що ж робити останнім - безвідносно до того, у якому регіоні України вони проживають? Грабунок пенсіонерів не залежить від їх мови чи національності. Голосуючи за прийняття пенсійного закону, депутати відділили себе від народу. На майбутніх виборах пенсіонерам нічого не залишається, як голосувати за представників найбільших опозиційних партій, які мають шанс пройти до парламенту. Пенсіонерам також пора об'єднатися в політичну партію, яка могла б протистояти нинішнім владним антихристам. Бо тільки останні можуть так нахабно штовхати пенсіонерів до швидкої смерті. У нинішніх можновладців нема Бога за душею. Їх бог - це гроші, омиті кров'ю нинішніх та майбутніх пенсіонерів. Треба якнайшвидше довести це до всіх, в тому числі до звичайних пенсіонерів. Хай і молодь знає: без минулого у країни не може бути майбутнього. Це аксіома.

 
Марко Олівенський, кандидат економічних наук
4

Росомон

Росомон

Черговий неПРофесіоналізм:телеінформполітика.

Рахункова палата заявляє про неефективність використання держкоштів Національною телекомпанією та Національною радіокомпанією у 2010 році та першій половині 2011.

Про це, як пише Українська правда, йдеться у повідомленні Рахункової палати. «Колегія Рахункової палати зробила висновок, що управлінські рішення НТКУ та НРКУ щодо реалізації державної інформаційної політики в галузі телерадіомовлення неефективні та не сприяють виконанню поставлених державою завдань в інформаційній сфері», — сказано в повідомленні.

«Як засвідчила перевірка, протягом 2010 та І півріччя 2011 років НРК неефективно і з порушеннями бюджетного та чинного законодавства витрачено близько 25 млн. грн., НТК — понад 24 млн. гривень», — сказано в документі. «Телерадіокомпанії використовують бюджетні кошти, спрямовані на виконання держзамовлення, практично лише на утримання, що не сприяє їхній зацікавленості у створенні якісного та конкурентоспроможного продукту на інформаційному ринку, пошуку можливостей для надходження доходів від телерадіовиробництва», — зазначається в повідомленні.

Також в документі зазначається, що «за відсутності належного контролю з боку Держкомтелерадіо… обидві державні компанії не привели свій організаційно-правовий статус у відповідність до вимог чинного законодавства».

«Відтак залишаються законодавчо неунормованими статути цих компаній, не розроблені та не затверджені нормативи їхнього фінансування», — додається в документі.

Президентом НТКУ є Єгор Бенкендорф. Заступником голови НТКУ є Валід Арфуш.

1

Росомон

Росомон

Теле-секонд хенд в Україні.

Засилля російських ведучих на вітчизняних телеканалах  унеможливлює внутрішню селекцію

Тут стрижуть купони і заробляють шалені гонорари. Сюди їдуть поїздами і летять літаками. Та де ж це легендарне Ельдорадо? Не повірите — в нас, в Україні. Ось тільки шлях більшості співвітчизників до цієї землі обітованої, що зветься вітчизняним телебаченням, закритий, адже майже всі дохідні місця окуповані російськими гастарбайтерами.

Час гастарбайтерів

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні.

Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. Зате тепер він цілком комфортно влаштувався на одному з провідних українських каналів. Лексика його, щоправда, відтоді не покращилася, проте платять за це, здається, непогано.

Ще один «свій» — Дмитро Нагієв. Імовірно, його «Вікна» з їхніми копаннями у брудній білизні настільки набридли росіянам, що довелося йому збирати речі і вирушати в Україну, де його зустріли з розпростертими обіймами. А невдовзі, судячи з телевізійних анонсів, Нагієв взагалі перекваліфікується на сваху. А що? Теж справа — за прийнятний гонорар. Анфіса Чехова, яка вже давно займається цим в Україні, на життя не скаржиться.

Отже, останнім часом, немов мухи на мед, злітаються на українське телебачення ведучі, які вийшли в тираж, шоумени, що втратили популярність. Навіть світським левицям фінансовий клімат в Україні подобається більше, ніж московський. Не випадково  у новому телесезоні ведучою однієї з програм на українському телеканалі збирається стати Ксенія Собчак. А чого, скажімо, не сиділося на Рубльовці у фамільному особняку кулінарці Юлії Висоцькій? За «пекельну кухню» платять більше? А Філіп Кіркоров, сяючи радісною усмішкою, зовсім забув про те, як колись заявляв, що не приїде більше в Україну, бо йому лімузин до трапа літака не подали? І ті, хто його сюди покликав, теж про це забули?

Інвестувати  в українське

Перераховувати список іноземної поп-утильсировини можна довго. Вмикаєш будь-який канал  і бачиш обличчя пошарпаних життям і падінням популярності на історичній батьківщині щоуменів і шоугерл.

Панове телевізійники, навіщо ж тягти їх всіх до нас? Ви вважаєте, що ці особи привернуть глядачів і піднімуть рейтинг каналів? А ви впевнені, що вони зможуть  сказати нам щось цікаве? Адже людина, яка приїжджає сюди лише заробити гроші, не знає країни та її мови (розмовляють вони, звісно, російською, а у деяких ведучих «великий і могутній» настільки неформальний, що його доводиться замінювати піпікалками). Що їм  наші проблеми і бажання?

Імовірно, телевізійні топ-менеджери вважають, що розкручені особи додадуть каналу популярності. Дозвольте в це не повірити. Більшість жителів України хочуть чути з екрана вишукану українську мову, бачити людей, для яких цінності, що про них говорять, є істинними — хоча б тому, що вони тут народилися і виросли,  збираються тут жити і виховувати дітей. У мене є знайомий, який більшу частину життя прожив у Росії й завжди розмовляв російською мовою. Коли в нього народився син, він принципово перейшов на українську — щоб перші слова його  дитина вимовила мовою своєї країни. Та що побачить цей малюк у численних програмах, які ведуть заїжджі гастарбайтери, котрі не спромоглися, попри свої колосальні гонорари, вивчити мову країни, в яку приїхали працювати?

Телевізійні топ-менеджери, закуповуючи оптом і вроздріб медійний секонд хенд, привчають нас доношувати чуже ганчір’я. Мільйонні телевізійні бюджети витрачають на гастролерів, які давно вийшли в тираж у себе на батьківщині, замість того щоб виховувати, розкручувати, допомагати своїй талановитій молоді. А її у нас чимало. Шоу «Україна має талант» переконливо це доводить. Ось тільки їхній талант країні чомусь не потрібен.

— Мене турбує засилля російських ведучих. Така «пачка», яка з’явилася на наших екранах за останній рік, — це просто жах. Наші топ-менеджери вбивають внутрішню селекцію. Я на пальцях можу перерахувати нові обличчя, які прийшли на наші основні канали. Їх кількість поступається «варягам» принаймні удвічі. Ось що страшно, — вважає ведучий Нового каналу Сергій Притула.

Стурбований ситуацією, що склалася в українському кінотелепросторі, і видатний актор Богдан Ступка.

— Мої знайомі, які займаються мистецтвом, кажуть, що більшість з тих акторів і ведучих, які приїхали з Росії, вже давно вийшли в тираж. На них ніхто не ходить, не дивиться, перемикають телевізор. А у нас — будь ласка,  — сказав він в одному з інтерв’ю.

На жаль, наше ТБ навіть не намагається шукати у себе вдома обдарованих людей. Але ж якщо такі гроші крутяться в телевиробництві, то, може, частину з них варто інвестувати в нові українські обличчя, а не в заїжджих гастролерів? Адже це проблема майбутнього — не тільки телебачення, а й країни загалом.

Наталія ДОЛИНА

9

helsan

helsan

Нехитрий «КОД»

  • 10.09.11, 14:38

«Кожна опозиція лише тоді чогось варта, коли вона вміє огризатися». Так, майже по-ленінськи, дипломований історик і практикуючий борець із антинародними режимами Володимир Філенко свого часу обґрунтовував необхідність створення Форуму національного порятунку.

Перевірку на здатність огризнутися недавно створений КОД (Комітет опору диктатурі) пройшов відносно успішно. Чи здатен він на більше, й чи довго протягне ще одне об’єднання противників влади? Більш-менш предметно розмірковувати над перспективами новоявленого опозиційного руху можна буде лише після того, як Печерський суд винесе вирок Юлії Тимошенко, а Верховна Рада — новому виборчому закону. Чекати залишилося не дуже довго.

Чи є в країні реальний попит на створення альянсу опозиційних сил? Чи така вже гостра в ньому потреба? Різні дослідження громадської думки не дають зрозумілої відповіді на це запитання. Самі противники влади переконані – так. Незважаючи на не дуже високий рейтинг опозиційних вождів і партій. Рівень довіри до влади помітно падає, однак рівень довіри до її ворогів не особливо підростає. Виборець цілком очевидно втомився від набридлих облич, заяложених фраз та вічних сварок.

З іншого боку, альтернативи об’єднанню опозиції, за логікою, просто немає. Щоб дати шанс появі нових імен, ідей і надій, треба якщо не зупинити, то бодай пригальмувати могутній пос­туп безнадії та безідейності. Впоратися з таким завданням можуть лише наявні опозиційні політики та структури. І лише разом. У країні має існувати відчутна альтернатива. Хай дії політсил інколи скидаються на безпорадні, а обличчя їх поводирів інколи видають відверту розгубленість. Хай учасники проекту під назвою КОД ставлять перед собою різні цілі і мають намір добиватися їх різними засобами. У цій країні і в цій ситуації інакше, мабуть, і бути не могло. Тож висока ціна навіть просто означеної готовності огризатися разом.

Різношерстість опозиції в ни­нішніх умовах, — швидше плюс, ніж мінус. Недовговічний і неміцний альянс Мороза, Ти­мо­шенко, Симоненка і Ющенка, що ввійшов у новітню історію держави української під назвою «Повстань, Україно!», мав колосальне значення для розвитку віт­чизняної політики. Він не тіль­ки продемонстрував здатність досить егоїстичних українських політиків домовлятися. Він дуже багато чого змінив у пси­хології статичної частини про­тестного електорату. Саме тоді до більшості населення стало доходити, що владу можна скинути. Той опозиційний союз не міг, та й не мав існувати довго. Він розвалився, а відчуття уразливості влади залишилося. І в 2004-муце відчуття природним шляхом переросло у впевненість. За мінімальної участі політиків, хто б що з них нам потім не розповідав.

Як відомо, КОД виник 5 серпня, зразу після взяття під варту Юлії Тимошенко. Жорсткі санкції, вжиті до вождя БЮТ, стали і приводом, і причиною для формалізації об’єднаної опозиції. Версію про те, що деякі учасники процесу бачили в ньому шикарний привід попіаритися, безумовно, відкидати не можна. Але навряд чи це було єдиним резоном. Були й інші обставини.

Те, що Тимошенко потрапила за ґрати, ніде правди діти, неабияк налякало всіх. Як щирих опозиціонерів, так і вітринних. Навіть тих, хто мав власні надійні канали спілкування з Банковою. Взяттям екс-прем’єра під варту влада однозначно продемонструвала готовність не зупинятися ні перед чим. У такій ситуації прагнення збитися в тісне коло абсолютно природне. Гасла гаслами, інтриги інтригами, домовленості домовленостями, а в тюрму не хочеться нікому. Приходило розуміння, що там може опинитися будь-хто. Об’єднання не було гарантією безпеки, не могло бути загрозою трону, але воно було додатковим чинником впливу на події. І це розумів кожен, хто вирішив увійти до КОД. І Турчинов, і Тягнибок, і Яценюк. І кожен інший. Попри всю їхню взаємну підозріливість. Попри очевидну різницю загроз кар’єрі, безпеці та свободі кожного з них.

Хоч би як це засмутило щирих симпатиків Юлії Володими­рівни, але якби вона залишилася на волі, КОД не відбувся б. По­зиція Тимошенко — об’єднуватися виключно навколо неї — всім була відома й нікому не подобалася. Отож «посадка» найрейтинговішого опозиційного політика, хоч як це парадоксально, мимоволі прислужилася противникам режиму. Без неї їм виявилося простіше змовитися хай про створення союзу, хай і трохи недоношеного, але цілком реального. Який не передбачає єдності завдань і цілей, але дає можливість координувати дії та узгоджувати позиції.

Песимісти стверджують: як­що вирок у справі Тимошенко виявиться виправдувальним, КОД помре, так до пуття і не народившись. Паростки злагоди опозиціонерів виявляться розтоптаними могутньою ходою тендітної переможниці. Усі скажуть «спасибі», і всі будуть вільні. Втім, такі песимісти скоріше мають вигляд оптимістів. Так, справа потворна, процес карикатурний, і обвинувальний вирок виглядатиме ляпасом правосуддю. Але воно звик­ло підставляти щоки. Юлії Воло­димирівні та її прихильникам є сенс готуватися до гіршого.

Чи є в лідера БЮТ шанс? Складні відносини з Кремлем змушують офіційний Київ активніше шукати додаткові точки дотику із Заходом. Звільнення Ти­мошенко могло б стати демонст­рацією готовності української влади йти на поступки. Але одночасно воно ставало б демонстрацією її слабкості. На Банковій, за інформацією різних джерел, готують ерзац-варіант: засудити і амністувати. Законопроект про «декриміналізацію» кримінальної статті про перевищення влади з’явився, мабуть, не випадково. До речі, його появі багато хто радий щиро. Справа Тимошенко — розкриття ящика Пандори. У нас за перевищення половину політи­куму посадити можна. Коли Хар­ківські угоди ухвалюються за явної відсутності кворуму — це що? Так отож.

Словом, шанси вийти на волю в Юлії Володимирівни залишаються. В разі амністії влада вбиває двох зайців: іде на поступку За­ходу і позбавляє очільницю БЮТ можливості обиратися. Що­правда, є деякі юридичні нюанси, але кого й коли вони тут зупиняли?

З’явився шанс вийти на волю й у Луценка. Проект закону про його амністування ну зовсім випадково вніс Геннадій Москаль. Зберігається надія на те, що Юрію Віталійовичу змінять запобіжний захід у зв’язку із серйозною хворобою, лікування якої попросту неможливе в умовах СІЗО. Спо­діватися на милосердя влади нерозумно, розраховувати на здоровий глузд — складно, але інстинкт самозбереження в неї має бути присутній? Залишати людину з таким діагнозом за ґратами не можна, і якщо в Києві цього досі не зрозуміли, то їм можуть підказати з-за кордону. Чи почують? По­бачимо. Ходять чутки про те, що жагу помсти влада задовольнила, строк за вироком Луценкові «підгонять» під строк перебування в СІЗО і в недалекому майбутньому відпустять. Чи це так, побачимо. Хоча обвинувальний вирок у справі, що розвалюється на очах, виглядатиме політичним замовленням.

Принаймні звільнення Луцен­ка сьогодні видається імовірнішим, ніж звільнення Тимошенко.

Чи означає виправдання Юлії Володимирівни неминучий кінець КОД? Не факт.

І не тільки тому, що звільнення екс-прем’єра не є й не може бути головною і, тим більше, єдиною метою такого багатоликого об’єднання, як КОД. Понад те, ок­ремі впливові учасники процесу, думаю, тільки зраділи б, якби найвідоміша ув’язнена «сіла» надовго. Річ ще й в іншому. Абсо­лютно очевидно, боротьба за свободу Тимошенко з різних причин не стала ідеєю, здатною підняти маси. Розмаїття учасників Коміте­ту опору й розмаїття цілей збільшують шанси опозиції прирости прибічниками. Отже, і шанси країни.

Будь-який вирок у справі Ти­мошенко стане для КОД випробу­ванням на міцність. Якщо її звільнять, комітет зобов’язаний продемонструвати здатність не розвалитися. Якщо засудять — швидко й адекватно відповісти владі. Ре­зультат процесу покаже, наскільки великий страх в одних «комітетчиків» і наскільки велике відчуття відповідальності — в інших.

Не виключено, що на КОД очікують й інші випробування. Ходять чутки, що наступним кандидатом на «посадку» у списках влади є Турчинов. В обезголовленій партії розпочнеться неминуча боротьба за владу, яку підігріватиме влада. У такому разі в інтересах учасників КОД збереження організації як повноцінної політичної одиниці. Бо, за великим рахунком (не в образу всім іншим) тільки вона, хай і з дуже великою натяжкою, є повноцінною партією. З кадрами, структурами, фінансами та більш-менш масовою підтримкою. З більш-менш масовою підтримкою. Варіант об’єднання значної кількості партій КОД під прапором «Бать­ківщини», хай і несміливо, але обговорювався. Проговорювався й інший: відомі члени інших політ­організацій припиняють своє членство в рідних партіях і домовляються про спільний похід у Раду за списками «Батьківщини». У такого плану безліч вад. Сьогод­ні він видається не цілком очевидним із погляду логіки, зовсім фантастичним у сенсі реалізації. І в чомусь навіть порочним. Але він обговорюється. Тому що багато хто в КОД вважає обов’язком опозиції скористатися будь-яким шансом отримати гідне представництво в майбутньому парламенті. Інакше майбутні президентські вибори виграє влада.

Народ лає політику «за одні й ті самі знайомі обличчя», але дуже рідко голосує за незнайомі. Протестний електорат лає опозицію за вічні чвари, клянеться більше не ходити на вибори, але вочевидь зрадіє, побачивши в бюлетенях не 20 опозиційних партій, а одну. Чи хоча б три.

Ні для кого не секрет, що «Сво­бода» і «Фронт змін» підуть на парламентські вибори самос­тійно. Незалежно від долі Тимо­шенко й від долі виборчого закону, Тягнибок і Яценюк грати в єдиний список і в єдину партію не будуть. Можна довго сперечатися, чи вважати ці дві політсили справжньою опозицією. Але незаперечно те, що в кожної з них є свій виборець. Який, із різних причин, не хоче, не може й не голосуватиме за Партію регіонів. Отже, за визначенням, є протестним. Незалежно від того, які саме плани виношують Арсеній Петро­вич і Олег Ярославович. І чим довше та яскравіше вони підкреслюватимуть свою альтернативність владі, тим гірше для цієї ж таки влади. Яка явно не від Бога.

Сергій Рахманін

http://dt.ua/articles/87603
5
Сторінки:
1
…
377
378
379
380
381
382
…
482
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2025.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more

Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580

Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.