Юлія Тимошенко. Все спочатку?

Тріщить по швах і її команда – фінансово, організаційно, ідеологічно. Останнє знакове голосування в парламенті за новий виборчий закон показав, що більшість однопартійців перейняті особистими проблемами виживання в вітчизняному політичному терариумі.  Якщо чесно, то в Батьківщини не було ні ідеології, котра б цементувала ряди прихильників, ні привабливих для широкого загалу великих ідей, котрі б могли внутрішньо підтримати в несприятливий час. То чи варто дивуватися, що поруч усе менше соратників?

   А тут варто лише було самій потрапити за ґрати, як ніби після дощу почали з`являтися й підпирати нові конкуренти, охочі перехопити булаву лідера опозиції. Та навряд чи вони сьогодні ладні скласти конкуренцію головному опоненту. Максимум їхніх сьогоднішніх можливостей – перегризтися між собою, продемонструвавши жорстокість і безжальність внутрішньовидової боротьби.

Й Тимошенко перестрибнула через власну голову: визнала поразку. Поразку свою і партії Батьківщина, яку очолює. Ну, не прямо, опосередковано. Але визнала.

Хоча фактично це не тільки її поразка, це поразка всіх вітчизняних демократичних сил. Поразка гучна, відчутна, надзвичайно болюча, але  не остаточна. Тому запропонувала  почати з чистої сторінки: перед виборами до наступного парламенту об`єднатися всім опозиційним силам, укласти єдиний список на основі нейтральної партії. Плюс сформувати єдиний список від опозиції по мажоритарним округам.

Одним словом: все спочатку!

Як не дивно, але найгарячіші суперечки після публікації заяви Юлії Тимошенко викликав не засадничий пункт про об`єднання опозиції на базі нейтральної партії з подальшим формуванням єдиних списків. Головне роздратування українців зосередилося на тому, хто очолить список. Тимошенко вважає, що  очолити єдиний список має моральний авторитет країни рівня Ліни Костенко.

Очевидно, даремно Юлія Володимирівна назвала конкретне прізвище. Хоча б тому, що Україна знаходиться на такому рівні культурного розвитку, де  95% українців просто не знає, хто це така. Не говорячи про усвідомлення рівня особистості Ліни Василівни. Як і про її моральний авторитет. Взагалі словосполучення «моральний авторитет» досить нове й, скажемо так,  несподіване для загальної маси наших співвітчизників.

Красномовне тому свідчення думка одного молодого народного депутата, котрий не особливо переймаючись глибиною проблеми назвав свій критичний опус щодо заяви Тимошенко «Ліна Костенко як фіговий листок української політики».  Його контртеза звучить дослівно так: «Спрашивается, а зачем тогда вообще нужны политические партии, если в момент крупного проигрыша они предлагают спрятаться за спину писателей, поэтов, спортсменов или танцоров?»

Молодий юрист і політик – автор цих слів – очевидно вже непогано розуміється на формальній логіці, що легко трансформується в демагогію. Отож, можна довго дискутувати з народним депутатом, котрий, до речі, здається саме за спиною Тимошенко вскочив до парламенту. Але скажемо лише, що національний розвиток визначають не лише партії. І не завжди партії. І національний рух за демократичні зміни в наших сусідів –  Чехословаччині, Польщі очолювали не партії і партійні діячі. А драматург Вацлав Ґавел і робітник Лєх Валенса. Перелік можна продовжити. Це було давно? Так і Чехословаччину чи Польщу не можна порівняти за глибиною внутрішніх суперечностей і проблем із Україною. Хіба пан юрист не знає про це?

Але проблема навіть не в успішному молодому юристові, котрий може просто ще чогось не знати й не розуміти. Все ж – слава Богу! – життя не закінчується на дуже цікавій, хоча й надто суперечливій українській юриспруденції. Боюся, що резонансну заяву Тимошенко «не почують» і провідні політики України – лідери політичних сил, бо не їм запропоновано очолити рух. А буде шкода не скористатися шансом.

Може, перед тим як дізнатися їхню думку їх теж треба було б потримати у в`язниці?


Віктор Мороз
http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/moroz4/a53080