Кобзарники, бандуристи та лірники України. Наша Історія.

1922—1934 рр. Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури — кобзарства. Українські національні музичні інструменти — кобзу, бандуру та ліру — оголошуютьнаціоналістичними і знищують. Одним з небачених по своїй жорстокості й божевіллю стала розправа над українськими кобзарями й лірниками. Ці оспівані ще Тарасом Шевченко сліпі старці століттями втілювали в собі сам дух, саму квінтесенцію України. Поводирі водили їх по селах, де вони тихо співали народні пісні, не даючи забути українцям про їх славне козацьке минуле, про великі повстання, великі битви, великих перемогах над ворогами, - свого роду подорожуючі вчителі української історії. Унікальність кобзарів полягало в тім, що майже всі пісні, які вони співали, більше ніде не були записані. У грудні 1934 року під прикриттям «культурного з'їзду», російські чекісти зібрали
в Харкові 300 цих сліпих кобзарів і лірників, де всіх їх розстріляли. Улітку 1936 року в Полтаві, під прикриттям «концерту», росіяни зібрали й розстріляли кобзарів, що залишилися в Україні. Кобзарів оголошують жебраками і жорстоко переслідують Так знищувалася душа українського народу.
Натомість в Україну завозять десятки тисячпримітивних (“общепонятних”) балалайок і гармошок... Щоб спотворити пам’ять іроль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.