Червоний прапор в СРСР був головним символом найжорстокішого режиму в історії світу – режиму комуно-фашизму.Червоний прапор – символ революцій, в СРСР став головним символом найжорстокішого режиму в історії світу – режиму комуно-фашизму. На совісті цього режиму біля 100 мільйонів знищених, загнаних на смерть, репресованих. І це в країні з населенням близько 220 міьйонів громадян. Створена цим режимом машина репресій працює і нині. Кількість колишніх членів КПРС, представників різних силових структур та сексотів в одній тільки Україні переважає 10 мільйонів громадян. Освічені, активні, об*єднані не тільки організаційно, а й страхом, всі їх документи знаходяться в Москві, вони готові на все в ім*я спасіння своєї шкури. Вони готові до знищення незалежності України. Якщо Москва замовить, то...Червоний прапор це і символ Червоної Армії. Що таке Червона Армія? Це був головний виконавчо-каральний орган режиму комуно-фашистів, який ніколи не був захисником народу. Зимою 1918 року Робітничо-Селянська Червона Армія (РСЧА) під червоними прапорами знищувала незалежність України під гаслом: "Убий буржуя і українця". 1921 рік – придушення Кронштадтського повстання. Червоною Армією тут було застосовано п*ять (!!!) ліній загороджувальних загонів. Тим, хто не хотів іти на Кронштадт – стріляли в спину. 1921-1922 роки РСЧА для кровавого придушення Тамбовського повстання відрядила 100 000 своїх вояків. Голодомор 1932-1933 роки. В кінці 1931 року в Україну були введені частини РСЧА. Вони були делокалізовані по всій території України. Осінню 1932 року ці військові частини блокували всі залізниці, шляхи, річки і навіть стежини. Ніхто і нікуди (в основному це відносилося до селян, які складали в Україні в той час більше 70% населення) не міг ходити. Так звані хлібозаготівельні загони забрали у селян все їстивне. Людей не пускали ні в поле, ні на річки. 8 мільйонів померлих від голоду. Боже, Боже... Сьогоднішня антиукраїнська мерзота волає – то був голод. Ні, то було вбивство голодом, зроблене вашими батьками, нелюди, під червоним прапором.Практика загороджувальних загонів була найширшим чином використана у так званій Великій Вітчизняній Війні. Але що цікаво? Найбільшу абсолютну кількість втрат у цій війні понесла Україна. Як же так, можна запитати, адже кількість населення Росії в той час була в 3,5 разів більшою (Росія – біля 110 млн, Україна – біля 31 млн), а окупована німцями територія Росії була в 5 разів більшою території України? Це одна з великих таємниць Росії. Але дещо можна побачити блукаючи по Інтернету. По-перше, росіян приблизно вдвічі рідше, ніж інші народності, призивали до війська. По-друге, вони частіше за все і складали основу загороджувальних загонів. Тобто тих, хто гнав нацменів (неозброєних, необучених) у спину на смерть. Кожному своє... І в Бухенвальдах, і на полях Великої Вітчизняної Війни. Який національний цинізм.Рекламне верещання Росії про "Великую Русскую Победу под Красным Знаменем" сприймається всіма країнами по різному. Для України це більше 8 мільйонів людських жертв, спалені села і міста, знищена промисловість і подальше рабське життя. Ще в 1959 році діти селян-українців не мали права на вільне отримання паспорта. Для країн Східної Європи – це армія-окупант. Добрим словом СРСР в цих країнах згадує лише вихована ним п*ята колона.Для країн Західної Європи – це армія визволитель. І це дійсно так. На початку війни ці країни своєчасно, майже без людських втрат, здалися Гітлеру. І также, майже без людських втрат, вони отримали свободу від нього. Тільки всю чорну роботу за них виконало гарматне м*ясо Радянського Союзу та армія союзників. Головне для них, Червона Армія не окупувала їх території. Звичайно вони вдячні, спочатку СРСР, а потім його правоприємнику, Росії, за їх звільнення.А правоприємник з пафосом присвоїв собі лаври переможця. Про загнаних комуно-фашистами на смерть 8 мільйонів українців (а скільки мільйонів втратили інші народи?) інколи згадують, правда не називаючи при цьому кількості жертв, як великих патріотів-героїв Вітчизни. Ветиранський корпус Росії також верещить про свій особистий героїзм. Але що цікаво. Коли придивитися до складу тих, хто верещить, то виявиться, що більшість з них це учасники загороджувальних загонів, колишні СМЕШисти, НКВДисти та їм подібні. Вони отримали від держави все. Безпосередні учасники бойових дій, особливо на передовій, давно померли не отримавши нічого. А ті поодинокі з них, хто якось залишилися живими, навіть через 66 років після закінчення війни, до цього часу не мають свого житла.На жаль, основу сьогоднішньої влади в Україні складає інородна мерзота, діти присланих в свій час катів і наглядачів народу України та пройдисвіти-мародери. Ніякі українські державні інтереси їх не цікавлять. А утриматись при владі, продовжити її подальше пограбування, хочеться. І тримається при владі ця різнокольорова мерзота за рахунок підігрівання внутрішніх конфліктів: мова, релігія, історія, НАТО, Голодомор, "Велика Вітчизняна Війна", Червоний Прапор Перемоги... А ми з Вами, українці, втягуємося в ці суперечки, вибираємо до влади негідників, які з найблагополучнішої, при отриманні незалежності, країни перетворили Україну в найбіднішу державу Європи.І ще раз – найбільші злочини світу були зроблені в СРСР з найдемократичнішою (на папері) конституцією під Червоним Прапором. То символом же якого світового зла він є? І що собою являє влада, яка знову піднімає над нами цей ненависний прапор?          http://narodna.pravda.com.ua/politics/4de12d98bcb60/

Путінський режим залишає Сибір Китаю і транснаціональним корпораціям, розвиваючим тут брудні виробництва і працюючим теж в основному на Китай. Сибір пускають на електрику, кругляк, руду для східного сусіда. Йому продають шматки, відрізані від тіла Росії, вивозять Сибір кубометрами, тоннами, ешелонами. Випалюють, вирубують, затоплюють - все для того, щоб збути отриманий в результаті продукт в Китай.

Вже не один раз писала в блозі, буду повторювати кожен тиждень, якщо потрібно.

А.Толстой. Гіперболоїд інженера Гаріна" (1925—1927)

"..... Шесть тысяч рабочих и служащих Золотого острова были набраны со всех
концов света. Первый помощник Гарина, инженер Чермак, носивший звание
губернатора, разместил рабочую силу по национальностям на пятнадцати
участках, отгороженных друг от друга колючей проволокой.
На каждом участке были построены бараки и молельни по возможности в
национальном вкусе. Консервы, бисквиты, мармелад, бочонки с капустой,
рисом, маринованными медузами, сельдями, сосисками, и прочее, и прочее
заказывались (американским заводам) также с национальными этикетками.
Два раза в месяц выдавалась прозодежда, выдержанная в национальном
духе, и раз в полгода - праздничные национальные костюмы: славянам -
поддевки и свитки, китайцам - сырцовые кофты, немцам - сюртуки и цилинд-
ры, итальянцам - шелковое белье и лакированные ботинки, неграм - набед-
ренники, украшенные крокодильими зубами и бусами, и т.д.
Чтобы оправдать в глазах населения эти колючие границы, инженер Чер-
мак организовал штат провокаторов. Их было пятнадцать человек. Они раз-
дували национальную вражду: в будни умеренно, по праздникам вплоть до
кулачной потасовки.
Полиция острова из бывших врангелевских офицеров, носивших мундир ор-
дена Зои - белого сукна короткую куртку с золотым шитьем и канареечные
штаны в обтяжку, - поддерживала порядок, не допуская национальности до
взаимного истребления.
Рабочие получали огромное в сравнении с континентом жалование. Иные
посылали его на родину с ближайшим пароходом, иные сдавали на хранение
Расходовать было негде, так как только по праздникам в уединенном ущелье
на юго-восточном берегу острова бывали открыты кабаки и Луна-парк. Там
же функционировали пятнадцать домов терпимости, выдержанные также в на-
циональном вкусе."

«Кілька тижнів тому поставив свої підписи під вимогою відставки голови Верховної Ради та вимогою відставки генерального прокурора. І ці підписи, як і самі підписні листи, «кудись» пропали. Чомусь їх в апараті Ради не зареєстрували. Я вимагаю, щоб підписні листи з вимогою відставки спікера і генпрокурора були зареєстровані, як і було обіцяно при підписанні », - написав пан Доній.Він також закликав голову фракції «Батьківщина» Арсенія Яценюка, як одного з ініціаторів збору підписів за відставку Володимира Рибака та Віктора Пшонки, пояснити, що сталося з підписними листами, і чому вони не зареєстровані.

Крім того, Олеся Донія дивує той факт, що під вимогою про відставку спікера і генпрокурора підписалися, за його даними, тільки 165 депутатів від опозиції при тому, що 182 депутати заявили про свою опозиційність.У зв'язку з цим, на думку нардепа, ініціатива пана Яценюка щодо нового збору підписів за відставку Кабінету Міністрів є дивною, при тому, що попередні подібні акції не були доведені до кінця.

Від себе: коли ми приносимо заяву у буд-яку державну установу, міліцію, до суду і таке інше, ми обов"язково наполягаємо поставити "вхідний" і зареєструвати у прошитому журналі. Тоді є впевненість, що відповідь буде надано (зроблено не буде, але відповідь напишуть)... ФАКТ! Якщо підписні листи були, то чому їх не передали і не зафіксували документально акт передачі? Сєня, віддай РигиАналам їхні брудні гроші і поверни підписні листи! 

Кличко молодець! Я це кажу цілком щиро!

Ми повинні вміти бачити не тільки недоліки наших ворогів (вони явні), але й недоліки "друзів", "однодумців", "соратників".

Так само треба вміти визнавати і позитивні для України ДОСЯГНЕННЯ (навіть ворогів, не говорячи вже про  тимчасових спільників, соратників-однодумців)

СЬОГОДНІ       01.03.2013 09:00
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
Глава держави підписав Закон

Президент України Віктор Янукович підписав Закон №29-VIІ «Про внесення зміни до статті 47 Регламенту Верховної Ради України». (ТИСНИ)

Я вважаю, що саме "УДАР" (17-денним блокуванням ВР) і не без допомоги авторитетного впливу лідера цієї партії Кличка, домоглися голосування, а згодом і підписання даного закону. 

Це маленька перемога всіх опозиційних сил. 

І повторюся, А Кличко - молодець!

До дня народження Т.Г.Шевченка

Картина, показана на XII пересувній виставці, входить в оповідний цикл, присвячений долі російського революціонера-народника.

Символічний пунктир цієї долі, особливо близький сучасникам, позначений зображеннями на стінах кімнати: портрети Шевченка і Некрасова, кумирів революційного студентства 1870-х років; між ними - гравюра Христос на Голгофі... 

Видатний український художник Ілля Юхимович Рєпін народився в 1844 році в Чугуєві на Харківщині в родині відставного солдата.

для тих, хто памятає  

Моя душа – це птиця Фенікс

Гаряча і червона наче жар)))

Моя душа – це грім небесний,

Що сплелися в один удар!

Борис Романов
ПАМ'ЯТНИКИ ІУДІ ІСКАРІОТУ (скорочено).
У 1918, на "військово-пересувному фронтовому літерному потягу імені Ленина", Троцький, а також Всеволод Вишнєвський, Демьян Бідний, та ін. привезли в місто Свіяжськ пам'ятник Іуді. Серед свідків установки пам'ятника був і датський дипломат Хеннинг(Галлинг) Келлер
http://ru.wikipedia.org/wiki/
Кажется, тільки датський дипломат розповів про цю подію, про пам'ятник Іуді у Свияжске, у своїй книзі про перебування в Росії тих років - ми розповімо про це нижче.
Ну а Демьян Бідний пізніше написав(а газета " Правда" опублікувала) антирелігійну поему "Новий заповіт без вади євангеліста Демьяна", написану в глумливо-знущальній манері, де, звичайно ж, звеличив Іуду.


За відомими джерелами першою жертвою "літературного потягу" у Свіяжське став настоятель Богородице-Успенского монастиря єпископ Амвросій, якого по-звірячому убили за відмову віддати хлібні запаси і церковні цінності. Буквально через два дні та ж доля осягнула священика Костянтина Долматова. Звинувачення було абсурдним - старого страчували за те, що він нібито стріляв з дзвіниці Софійської церкви по червоноармійцях з кулемета. Потім прийшла черга черниць з Предтеченского монастиря. Їх розстріляли без всяких звинувачень.
Але на цьому "культурні заходи" у Свіяжське не закінчилися. Потяг все ж якоюсь мірою виправдовував свою назву. Окрім відомого публіциста Троцького, на нім приїхали декілька пролетарських письменників і перший у світі пам'ятник Іуді Іскаріоту. Головна подія, заради якої так старанно знищували місцеве духовенство, була попереду.
Пасажири потягу Всеволод Вишнєвський і Демьян Бідний не залишили про це своїх спогадів. Остереглися. А ось маловідомий датський письменник Галлинг Келлер не утримався. За його словами, "місцевий совдеп довго обговорював, кому поставити статую. Люцифер був визнаний таким, що не цілком розділяє ідеї комунізму, каїн - занадто легендарною особою, тому і зупинилися на Іуді Искариотском як цілком історичній особі, представивши його на повний зріст з піднятим кулаком до неба".

Пам'ятник Іуді простояв у Свіяжське недовго. Потім його непомітно прибрали, а на той же постамент поставили бюст Леніна. Що, виражаючись мовою пролетарського вождя, було до біса вірно.
http://www.rg.ru/2007/09/28/sviyajsk.html
Відкриття пам'ятника пройшло назавтра або через день після страти настоятеля обителі, тобто 11 або 12 серпня 1918 року(найймовірніше в неділю, 11 серпня). З цієї нагоди в місті відбувся парад двох полків Червоної армії і команди бронепоїзда, що прибули сюди разом з Троцьким. Голова місцевої Ради виголосив " полум'яну" промову, після чого під звуки військового оркестру з гіпсового істукана зірвали чохол, і поглядам присутніх з'явилася буро-червона фігура людини - більше натуральної величини - із зверненим до неба обличчям, спотвореним гримасою, що судорожно зриває з шиї мотузку.
Усе це описано в книжці датського дипломата(пізніше за письменника) Хеннинга Келлера:
http://www.archive.org/stream/redgar...0kehl djvu.txt
http://www.archive.org/stream/redgarden00kehluoft#page/n5/mode/2up
http://www.archive.org/stream/redgarden00kehluoft#page/138/mode/2up
http://www.archive.org/stream/redgarden00kehluoft#page/156/mode/2up

"The Red Garden"Kehler Henning, 1922(англ., переклад з датського). Коротко про самого автора: роки життя 1891-1979, в 1917-1920гг був датським дипломатом в Петрограді, їздив по країні з дип.паспортом, відправляв звіти в Данію. Після повернення з совдепии написав книгу. На датстком мові вона була видана в 1921г. У 1922\23гг деякі англійські і французькі газети і журнали опублікували уривки з книги, якраз про епізод у Свіяжське.Є відомості про епізод у Свіяжське і в спогадах Н.Д.Жевахова(т.2, ч.3, гл.41, с.766) - з посиланням на Церковні Відомості, 1/14 - 15/28 грудня 1923 р., № 23-24., де описується цей епізод у Свияжске. (http://lib.rus.ec/b/260342/read )
...План монументальної пропаганди був затверджений особисто Леніним, і почати його реалізацію було вирішено у Свіяжське. Інакше могло стати надто пізно. Ціна питання була занадто висока і без сумнівів, вибір був зроблений особисто Леніним, швидше за все, при участі або навіть за порадою Троцького.
У ідеалі статуя повинна була задовольняти чотирьом умовам. По-перше, це має бути пам'ятник революціонерові. По-друге, прототип має бути історичною особою. По-третє, він має бути абсолютно впізнанним для майже поголовно неписьменного населення Росії. І, нарешті, пам'ятник має бути антирелігійним. Кандидатура Іуди Іскаріота, "першого революціонера" на землі, цілком відповідала усім заявленим вимогам. Правда, народ не оцінив величі задуму вождів революції. Іуда Свияжский простояв недовго, всього два тижні, а потім безслідно зник.

Потім осінню 1918р.,Троцький відкрив пам'ятник Іуді в місті Козлові.
Ще під час громадянської війни, при відвідуванні штабу Південного фронту Троцьким в місті Козлові було ним задумано відкрити пам'ятник Іуді, що продав Христа за 30 сребреников. Голова Реввоєнради, не зважаючи ніскільки на релігійність російського населення міста Козлова(нині - Мічуринска) вирішив їм дати зрозуміти, що відтепер вони усі житимуть, як їм буде наказано новою владою. Місто було увесь наповнений військами червоних, і будь-яке незадоволення цією затією тут же могло бути пригнічено силою зброї. Під звуки Інтернаціоналу з фігури христопродавца впало полотно і з промовою виступив сам глава червоної армії Лев Давидович Троцький. Він говорив, що ми відкриваємо сьогодні пам'ятник людині, що зрозуміла, що християнство - це лжерелигия, і що знайшов сили скинути з себе її ланцюги. Що, мовляв, по всьому світу будуть споруджені пам'ятники цій " людині", тобто Іуді. Але пам'ятник простояв недовго, вночі його розбили вщент городяни міста Козлова.http://www.library.ryazan.su/rus-go-cms-page-3946.html

Пам'ятник Іуді в Тамбові був поставлений, швидше за все, в 1919 році(навесні), хоча зустрічаються і посилання на 1921 рік(після пригнічення антонівського повстання). Троцький приїхав в місто, щоб особисто бути присутнім при відкритті пам'ятника Іуді. Там їм нібито були вимовлені такі слова: "Іуда був першою людиною на землі, яка зрозуміла шкідливу суть християнства. Ми, більшовики, - вороги мракобісся клерикалізму, і тому Іуда - перший істинний пророк більшовицької революції. І ми, більшовики, пам'ятники першому пророкові більшовицької революції повинні поставити в усіх містах Росії. Наступне місто, в якому з поваги до Михайла Фрунзе пам'ятник пророкові більшовицької революції, - Іуді ми повинні поставити - це Іваново-Вознесенськ".
http://www.ivx.ru/profi/profi 1220.html?srchPat=23&srchPat=3
О пам'ятнику Іуді в м.Тамбові можна прочитати також в статті: О. Ю. Васильєва, П. Н. Книшевського "Червоні конкістадори". "Соратник", 1994.

Отже, в 1918-21рр., очманілі від влади, що звалилася на них, і захлинаючись в крові, більшовицькі вожді не приховували свою істинну особу - личину розбійників антихриста.
Щоб зрозуміти психологічну підоснову усього цього дійства, потрібно розуміти ще міру ненависті Леніна і Троцького до православ'я і Церкви. Який був стан психіки більшовицьких вождів літом 1918р? - Положення відчайдушне, емоції позамежні (Ленін в липні 1918р "білий як крейда" був). Не забувайте також, що в серпні 1918р. ще і місяця не пройшло тоді з дня звірячого вбивства Царської сім'ї, яке пов'язало більшовицьку верхівку кров'ю безневинних жінок і дітей. Не можна недооцінювати усі ці підсвідомі мотиви і наднапругу усіх емоцій більшовицьких лідерів літом 1918р, коли вони захлиналися в крові і влада їх висіла на волосині. Цілком можливо, що більшовицькі лідери і в те літо підсвідомо ототожнювали себе хто з Люцифером(схильні до містики), а хто з Іудою(матеріалісти). Вони обрушили православне царство, православний народ, і, напружуючи усі жили і захлинаючись в крові, встановлювали свою владу і свою ідеологію.

Зробить із чорного біле
народ цей, із правди —
неправду,
Прагне, аби із небес падала
манна йому.
Що ж поробляє, спитаєш,
єврей у славетному місті?
Що виробляє той вовк
серед отари овець?
Славні міста у заставу дає,
позичає всім гроші,
З них же проценти дере,
сіє усюди нужду.
Наче той шашіль, що
точить могутні дуби
поступово,
Чи оті черви, що вмить все
перетворять у гниль,
Мовби тихесенька п’явка,
що кров п’є людську невідчутно
Й силу, й життєвий запал
нишком в людей відбира,
Як ось іржа роз’їдає залізо,
а міль одежину,
Так і нероба-єврей нищить,
руйнує усе.
Безліч приватних маєтків
не раз зруйнував
хитромудро,
Часто й державне майно
нищив цей спритний лихвар.
Розуму вчились, хоч пізно,
обдерті євреєм монархи,
Прийде в державу єврей —
стогне печально вона.
Стріне державу це лихо —
лежить, наче тіло безкровне,
Крові і сили тоді зовсім
у неї нема,
Отже, чумою цією гордуй,
моя Таліє мила...

(“Роксоланія”, 1584 автор: Себастіян Фабіан Кленович (пол. Sebastian Fabian Klonowic) (1545, с. Сулмержиця, поблизу містечка Каліш, Польща, — 12 серпня 1602 м. Люблін) — польський поет, композитор, викладач Академії Замоської, симпатик Реформації та Русі-Роксолянії. Писав латиною, а згодом польською, відповідно спочатку довший час мешкав у Львові, в Україні, згодом оселився у Любліні ще мешкав в Замосць.. Переклад з латинської Віталія Маслюка)

"В II й III ст. по Хр. для України прийнялася назва Роксолянія від пізнішого поселення іранського племени роксолянів. Цієї назви залюбки вживали в козацькі часи для підкреслення окремішности й автохтонности українського народу або для відрізнений Руси-України від Руси-Московії.

Назва Русь на означення України вживається не тільки в литовсько-руських літописах XIV—XVI ст., але й за козацьких часів, коли назва Україна вже широко прийнялася. Б. Хмельницький хотів визволити ввесь »руський народ по Вислу«, в гадяцькому договорі гетьмана І. Виговського 1658 р. Україну названо »Великим Князівством Руським«. В інструкції гетьмана     П. Дорошенка (1670) згадується теж »руський православний український народ«. І чужинці, як, напр., Павло з Алеппо (1654), називають Україну Руссю, а українців русинами або русами, відрізняючи їх усюди від москвинів, яких аж до початків XVIII ст. знали тільки під назвою москвичів, москвинів або москалів, а їхній край під назвою Московія."

витримка З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНОЗНАВСТВА — I
(Мюнхен — Нью-Йорк, 1949, Т.1, С.12-16.)