Каждый день такое чувство, что я что-то упускаю. Мимо меня летит время, а я пустая.
Нет ощущения полноты души. Постоянное желание что-то делать и куда-то спешить. Тоннами глотаю семинары и слова из книг. Лишь бы забыться и выключиться на миг. Но все как через сито или проливным дождем. Душе мало, она поедом жрет. Ты ее наполняешь, а она жрет и жрет. Просит, ноет, болит и жить не даёт. (с)

для тих, хто памятає  

Моя душа – це птиця Фенікс

Гаряча і червона наче жар)))

Моя душа – це грім небесний,

Що сплелися в один удар!

А за любов’ю нашою.
Де вона тепер, кого зігріває в холодній постелі, кому співає на ніч?
Хто бере її за руку, хто дихає її волоссям?
Хто дражниться,Хто свариться, Хто мириться?
Хто каже: Зупинись,час прощатися.
Хто вертає на-завтра.
Хто проводжає,
Хто готується до зустрічі з натхненням?
Хто марить,хто вабить,хто не зволікає?
Хто пускає очі до неба в думках про неї?
Хто танцює із листям востаннє?
Хто тане на її губах із першим снігом?
Хто розквітає з її сміхом.
Хто в неї вірить
Ще?
Я.
А ти?