Раби

Огляд новин за 18.05 Дика, феноменально абсурдна історія: у Луганській області троє негідників шість років тримали у рабстві одинадцятьох людей, які працювали за їжу та право жити у вагончику. Такі собі американські плантатори донбаського розливу. І зовсім не зусиллями наших доблесних правоохоронців, а лише волею випадку про це стало відомо – коли один із рабів утік і прийшов до міліції. У якої вочевидь є набагато більш цікаві та важливі справи. Раби отримали волю. Але чи потрібна вона їм? Що вони будуть з нею робити? Шести довгих років виявилося замало для того, щоб підняти бунт на цій плантації. Одинадцятьох рабів виявилося замало, щоб змовитися і звільнитися з-під кабали трьох експлуататорів. Я нізащо не повірю, що за цей час їм до рук не потрапили ані ніж, ані лопата, ані бодай каменюка. Вони навіть не намагалися боротися. А чи були у рабів сім’ї? Чому ніхто не шукав, якщо люди зникли на роки? У такі моменти мені здається, що цей народ безнадійний. Що його можна принижувати і упосліджувати безкарно і вічно. Що це зовсім не випадкова, і вже геть не абсурдна, а цілком закономірна історія. Мені здається, що вона була б неможливою десь на Галичині. Там люди теж звикли тяжко працювати, але лише для того, щоб жити краще. Вони можуть місяцями і навіть роками горбатитися на полуницях десь у Італії – однак все ж повертаються, мурують будинки, віддають дітей вчитися. Алкоголіків і ледарів там зневажають. Колись власник донбаської корпорації «Норд», яка займається випуском холодильників, Володимир Ландик вирішив розширювати свій бізнес і на Західну Україну. Але не пішло. Сам він потім обурювався: там, мовляв, люди ліниві, вони не хочуть іти чесно працювати до мене на завод за 200 доларів, їм краще поїхати до Європи і там гребти гроші лопатою. Йому це було не зрозуміло. Він звик до того, що на його історичній батьківщині люди готові за копійки вкалувати з ранку до ночі, заробляючи йому мільйони. Ці люди звикли роками не отримувати зарплатню, але попри це все одно лізти до шахти і гинути під завалами. При цьому навряд чи хто згадає хоч одного олігарха, якого б натовп обурених шахтарів затовк до смерті касками – просто тому, що такого ніколи не було. А після цього всього мільйони цих мовчазних кріпаків ідуть на виборчі дільниці і обирають своїх коханих панів панами і для усіх інших. Вони нічим не відрізняються від тих одинадцятьох рабів, яких шість довгих років тримали на цепку, мов худобу, і яким не вистачило ані сміливості, ані навіть простого бажання здобути волю.

Бо навіщо вона рабам?

Автор: Володимир Йадороб