Віра, Надія, Любов.
- 30.09.11, 21:06
- Торжество православия
30 вересня - день пам'яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
«А тепер залишаються ці три: віра, надія, любов, але любов з них більше» - написав апостол Павло.
Фідес,Спес, Карітас - так на початку другого століття по Різдві Христовому
свята Софія назвала своїх трьох дочок - на честь християнських чеснот. Вдова, вона виховувала дочок одна. Труднощів матеріальних не відчувала, т.к. була знатних кровей. Виховувала добре - дівчатка були і красунями, і розумниками - все, як належить за таким прекрасним іменах. Мало хороших і розумних дівчаток? Видно,
таких - небагато, бо про Віру, Надію і Любов стали говорити все: від
сусіда до сусіда подив і захоплення дісталося до губернатора -
начальника області Антіоха.
Той швидко зметикував, що дівчатка не звичайні. Хоч і прекрасні, і розумні, але вони християнки. Тобто проповідують заборонену релігію.
Того вечора Софія була з дочками вдома і розповідала їм про життя, про світ, про Бога. Коли пролунав глухий стукіт у двері, всі подумали про одне й ніхто не подав виду. До царя? Вся ясно. Спокійно Софія попросила декілька хвилин на збори. Про що молитися? «Господи, захисти»? Не мене, але їх? Або бігти? І хто б засудив Софію за це? Але її молитва була іншою: «Щоб не злякалися ми страшних його мук і не прийшли в жах від смерті, Господи». Потім вона взяла дочок за руки і повела їх до царя. Вона знала, що це останній шлях, що вона повела дочок вмирати.
Напевно, спочатку цар Антіох не хотів мучити дівчаток. 12, 10 і 9 років - що можуть ще вони розуміти. Треба зламати мати. Що простіше? Одну людину зламати не так просто, а коли у тебе діти, то ти вразливий НЕ втричі, в три тисячі разів ..
Вона увійшла в палац зі словами: «Допоможи нам, Боже, Спасителю наш, прославлення заради Твого святого Імені». Вона похолола, коли сказала: «Дочки, не шкодуйте юної вашим тілом, не шкодуйте краси вашої і молодості. Він буде з вами у всіх ваших муках ».
- Я назву вас своїми дочками, - сказав Антіох.
Такий тиші наша паломницька група не чула ще. Гід Тимофій каже про мучеництво. Нам
дуже зручно слухати - нам тепло, ситно, дорога не була довгою, а
автобус у нас завжди хороший, але чомусь всім соромно подивитися один на
одного. Тільки чоловіки хмуряться.
Антіох не просив їх відрікатися від Христа, ганити його ім'я або публічно зізнаватися в своїх «невірних поглядах». Не перед такою епохальною вибором стояли мати і три дівчинки. Перед ними на підносі тримали щіпку ладану - зовсім крихітну. Треба просто взяти шматочок і покласти на той постамент. І піти, і все, ти вільний. Ти можеш бути і далі християнином, хорошою людиною, допомагати людям. Просто ось цей маленький шматочок поклади на той постамент. І знову - твоя весна, весь цей світ, все сонце - все з тобою! Ти - дочка імператора, скільком ти зможеш допомогти! І він не такий поганий - робота в нього така. Ось цей маленький шматочок, і твій кошмар закінчився. І ніхто тебе не осудить, у тебе ж троє малюків.
Тільки один шматочок.
Антіох швидко зрозумів, що в цій битві він слабкіше. Що сила за 10-річними дівчатами. Що вони дивляться наскрізь і прямо йому в душу. Значить, я покажу вам, за ким сила.
Віру роздягнули. Побили. Відрізали груди. Поклали на розпечену грати. Принесли меч. Вона стала першою.
Надію роздягли, били. Потім кинули у вогонь, потім стругали тіло залізом. А вона соромила Антіоха за слабкість. Вбити мало, знищити - пульсувало в скронях у Антіоха. Її кинули в киплячу смолу, смола охолола. Знову внесли меч.
- Любов, просто скажи, що Артеміда велика - і я прощу тебе, - чіплявся за останню соломинку Антіох.
- Великий Бог мій Ісус Христос, - відповіла 9-річна Любов і сама увійшла в піч. І знову все повторилося. І знову внесли меч.
Але найстрашніше мука чекало Софію.
Тому що з нею не зробили нічого, її не зачепили й пальцем.
Її просто залишили у величезній залі з роздертими тілами трьох дочок.
З зали вийшли всі.
Їй потрібно було зібрати голови і тіла тих, хто ще зранку були найласкавішими, найкращими дочками.
Замовити труну.
Скласти.
Поховати.
Вона прожила три дні після похорону.
Чи є більш близькі нам святі з такими ясними, повністю перекладеними іменами? Чи є більш радісні жіночі православні свята, коли храми переповнені вдячними іменинниця? Чи є страшніша історія мучеництва?.
Анна Данилова
Прочитано на http://www.pravmir.ru/vera-nadezhda-lyubov-sofiya-palomnichestvo-v-esho-foto/
«А тепер залишаються ці три: віра, надія, любов, але любов з них більше» - написав апостол Павло.
Фідес,Спес, Карітас - так на початку другого століття по Різдві Христовому
свята Софія назвала своїх трьох дочок - на честь християнських чеснот. Вдова, вона виховувала дочок одна. Труднощів матеріальних не відчувала, т.к. була знатних кровей. Виховувала добре - дівчатка були і красунями, і розумниками - все, як належить за таким прекрасним іменах. Мало хороших і розумних дівчаток? Видно,
таких - небагато, бо про Віру, Надію і Любов стали говорити все: від
сусіда до сусіда подив і захоплення дісталося до губернатора -
начальника області Антіоха.
Той швидко зметикував, що дівчатка не звичайні. Хоч і прекрасні, і розумні, але вони християнки. Тобто проповідують заборонену релігію.
Того вечора Софія була з дочками вдома і розповідала їм про життя, про світ, про Бога. Коли пролунав глухий стукіт у двері, всі подумали про одне й ніхто не подав виду. До царя? Вся ясно. Спокійно Софія попросила декілька хвилин на збори. Про що молитися? «Господи, захисти»? Не мене, але їх? Або бігти? І хто б засудив Софію за це? Але її молитва була іншою: «Щоб не злякалися ми страшних його мук і не прийшли в жах від смерті, Господи». Потім вона взяла дочок за руки і повела їх до царя. Вона знала, що це останній шлях, що вона повела дочок вмирати.
Напевно, спочатку цар Антіох не хотів мучити дівчаток. 12, 10 і 9 років - що можуть ще вони розуміти. Треба зламати мати. Що простіше? Одну людину зламати не так просто, а коли у тебе діти, то ти вразливий НЕ втричі, в три тисячі разів ..
Вона увійшла в палац зі словами: «Допоможи нам, Боже, Спасителю наш, прославлення заради Твого святого Імені». Вона похолола, коли сказала: «Дочки, не шкодуйте юної вашим тілом, не шкодуйте краси вашої і молодості. Він буде з вами у всіх ваших муках ».
- Я назву вас своїми дочками, - сказав Антіох.
Такий тиші наша паломницька група не чула ще. Гід Тимофій каже про мучеництво. Нам
дуже зручно слухати - нам тепло, ситно, дорога не була довгою, а
автобус у нас завжди хороший, але чомусь всім соромно подивитися один на
одного. Тільки чоловіки хмуряться.
Антіох не просив їх відрікатися від Христа, ганити його ім'я або публічно зізнаватися в своїх «невірних поглядах». Не перед такою епохальною вибором стояли мати і три дівчинки. Перед ними на підносі тримали щіпку ладану - зовсім крихітну. Треба просто взяти шматочок і покласти на той постамент. І піти, і все, ти вільний. Ти можеш бути і далі християнином, хорошою людиною, допомагати людям. Просто ось цей маленький шматочок поклади на той постамент. І знову - твоя весна, весь цей світ, все сонце - все з тобою! Ти - дочка імператора, скільком ти зможеш допомогти! І він не такий поганий - робота в нього така. Ось цей маленький шматочок, і твій кошмар закінчився. І ніхто тебе не осудить, у тебе ж троє малюків.
Тільки один шматочок.
Антіох швидко зрозумів, що в цій битві він слабкіше. Що сила за 10-річними дівчатами. Що вони дивляться наскрізь і прямо йому в душу. Значить, я покажу вам, за ким сила.
Віру роздягнули. Побили. Відрізали груди. Поклали на розпечену грати. Принесли меч. Вона стала першою.
Надію роздягли, били. Потім кинули у вогонь, потім стругали тіло залізом. А вона соромила Антіоха за слабкість. Вбити мало, знищити - пульсувало в скронях у Антіоха. Її кинули в киплячу смолу, смола охолола. Знову внесли меч.
- Любов, просто скажи, що Артеміда велика - і я прощу тебе, - чіплявся за останню соломинку Антіох.
- Великий Бог мій Ісус Христос, - відповіла 9-річна Любов і сама увійшла в піч. І знову все повторилося. І знову внесли меч.
Але найстрашніше мука чекало Софію.
Тому що з нею не зробили нічого, її не зачепили й пальцем.
Її просто залишили у величезній залі з роздертими тілами трьох дочок.
З зали вийшли всі.
Їй потрібно було зібрати голови і тіла тих, хто ще зранку були найласкавішими, найкращими дочками.
Замовити труну.
Скласти.
Поховати.
Вона прожила три дні після похорону.
Чи є більш близькі нам святі з такими ясними, повністю перекладеними іменами? Чи є більш радісні жіночі православні свята, коли храми переповнені вдячними іменинниця? Чи є страшніша історія мучеництва?.
Анна Данилова
Прочитано на http://www.pravmir.ru/vera-nadezhda-lyubov-sofiya-palomnichestvo-v-esho-foto/
7
Коментарі
Саничок
130.09.11, 21:16
анонім
230.09.11, 21:26
Жах. І як можна таке смакувати? Дійсно - християнство то збочення.
претендент
330.09.11, 21:34Відповідь на 2 від анонім
А хто "самкує" ? Чи опис смерті козака Байди в народних думах - то теж "смакування" ?
анонім
430.09.11, 21:43Відповідь на 3 від претендент
В тому описі головним є дух. А тут головні картинки мук і страждань. Відчуй різницю.
UNSO Дніпро
530.09.11, 21:44
претендент
630.09.11, 21:45Відповідь на 4 від анонім
А духу тут ти не відчув?
анонім
730.09.11, 21:53Відповідь на 6 від претендент
Афігений дух -- тупо дивитися, як ріжуть твоїх дітей і до когось там молитися! Ти знаеш що робе тигриця, вовчиця, кішка, гадюка і т.д. якщо хтось загрожує її виводку? Ти знаєш, що робе нормальна мати, коли її донькам загрожує насилля? Хоча звідки тобі все це знати -- я ж кажу, християнство то моральне збочення. Воно шанує виродків, братовбивць, збоченців. І, водночас, зневажає героїв.
претендент
830.09.11, 22:06Відповідь на 7 від анонім
Тарас Бульба теж стояв і дивився... І тільки підбадьорив сина - Чую!... Тим людина від тварини і відрізняється... Запам'ятай - той, хто поклоняється Богу, не буде поклонятися людині...І ворог нічого не може вдіяти, крім як вбити тіло...
анонім
930.09.11, 22:24Відповідь на 8 від претендент
Я ж кажу -- збочення. Тому Україна і програє все що можна, бо її безстрашні воїни Святослава перетворилися на отару покірних баранів. З попами на чолі. Наші предки вважали смнерть в бою за рідну землю величним подвигом, а знищення ворогів -- святою справою. Тому то і Русь ніхто в дохристиянські часи підкорити не міг Тільки за навіженої Ольги хазари змогли накинути данину. Але Великий Воїн швидко на місце поставив, бо був язичником. А взагалі не напрягайся -- я добре знаю ваше "святе письмо" і маю чітке уявлення про вашу релігію. І ніколи не стану хритстиянином. Для мене це рівно як відмовитися від свободи. Іншими словами -- я вільна людина, син Дажбожий і ніколи не стану рабом, тим паче чужинського мертвого бога.
анонім
1030.09.11, 22:26Відповідь на 8 від претендент
До речі, не треба пихи оцієї -- "запамятай". Не треба мене повчати. У вас це називається гординя і є смертним гріхом. Побережи свою душу.