Згадав, як я був ще малим.
- 04.02.10, 19:09
Згадав, як я був ще малим...
Та й у бабусі влітку жив.
І ранку кожного бабуся частувала молоком.
Яке воно було духмяним та ще теплим.
Солодким -пресолодким... від кози.
А ще згадав,
Як хліб із смальцем їв, а зверху... цукор,
Бо масла, та й корови ... не було.
А ще .. товчене сало... з часником...
Та до борщу.
Під стріхою селились горобці...
І дядько мій ганяв їх час від часу.
І ластівки також у нас жили.
Я бачив, як вони ліпили гнізда.
А потім там виводили своїх дітей малих.
Тих пташенят я рятував під час грози,
Ловив... коли вони безсилі мокрі ... падали на землю.
У хаті їх обсушував, а потім ... випускав... на волю.
Як стрімко, пам'ятаю, ті ластівки літали...
Мов блискавки.
А ті гостинці... що від зайчика...
Мій дядько працював на тракторі ... у полі,
І повертався пізно... а влітку працювали і вночі.
Так що й не дуже бачився я з ним.
На жаль помер... достатньо молодим.
Під вечір гомін вже вщухав...
І можна було чути пісні...
Які співали аж десь у іншому селі,
Що примостилось нагорі, через долину.
А як тоді я мандрував...
Пішов та бабці не сказав... нічого.
Та й не заблукав.
А понесло мене ... далеко... аж ген-ген...
І цілий день удома не було.
Тоді мені було ... десь років сім.
Та баба Маня... мене дуже й не сварила.
Любила свого першого онука.
Та й у бабусі влітку жив.
І ранку кожного бабуся частувала молоком.
Яке воно було духмяним та ще теплим.
Солодким -пресолодким... від кози.
А ще згадав,
Як хліб із смальцем їв, а зверху... цукор,
Бо масла, та й корови ... не було.
А ще .. товчене сало... з часником...
Та до борщу.
Під стріхою селились горобці...
І дядько мій ганяв їх час від часу.
І ластівки також у нас жили.
Я бачив, як вони ліпили гнізда.
А потім там виводили своїх дітей малих.
Тих пташенят я рятував під час грози,
Ловив... коли вони безсилі мокрі ... падали на землю.
У хаті їх обсушував, а потім ... випускав... на волю.
Як стрімко, пам'ятаю, ті ластівки літали...
Мов блискавки.
А ті гостинці... що від зайчика...
Мій дядько працював на тракторі ... у полі,
І повертався пізно... а влітку працювали і вночі.
Так що й не дуже бачився я з ним.
На жаль помер... достатньо молодим.
Під вечір гомін вже вщухав...
І можна було чути пісні...
Які співали аж десь у іншому селі,
Що примостилось нагорі, через долину.
А як тоді я мандрував...
Пішов та бабці не сказав... нічого.
Та й не заблукав.
А понесло мене ... далеко... аж ген-ген...
І цілий день удома не було.
Тоді мені було ... десь років сім.
Та баба Маня... мене дуже й не сварила.
Любила свого першого онука.
10
