У буденності -

гинеш.

У мрії -

відроджена.

Насторожено

линеш,

але очі

зволожені.

До нестями

кохаєш.

Та, кохаючи,

мучишся.

І причини 

не знаєш,

та в докорах

канючишся.

Непорочна

та грішна,

Безневинно 

засуджена.

І цей сон,

ніби вічний,

лине колом

засмученим.

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Чорна ніч та чорна кава-

Дві супутниці мої

У ці сірі та незграбні,

Сумомвимучені дні.

Щоб триматись, вип"ю кави,

Щоб спочити, піду в ніч-

Пригорну душу загнану до сну.

- Навіщо?

- Навіщо що?

- Зустрічі без розмов?..

- Можна говорити серцем.

- Зустрічі без доторків?..

- Торкнутись можна поглядом...

- Без поцілунків?

- Проте, з посмішками...

- Без здійснення мрій?

- Мрія - то майбутнє...

- У цьому сенс?

- Сенс у бажанні, яке є головною

рушійною силою життя:

ти бажаєш чогось - ти живеш.

Сіро, сіро, сіро всюди,-

Ні, не темінь,

І не світло:

Сіро.

Сумно.

Сірі хмари. Сірі душі. Сірі люди.

Липень, липень, трохи серпень

Закрадаються у пам"ять...

Смуток грудня 

Грає в сурми,

Сіро, сіро, сіро всюди...

Стан зручної обреченності,

Стан німої незбагненності,

Час сумної нерухомості,-

Час завмерлої свідомості.

Мляво, ледь помітно

Виростають за спиною

Крила мудрості;

І на стовбурі життя

Тремтить пожовклим листочком

Юність.

Рано чи пізно

Вона прийде.

У кожного різно.

Тебе знайде

Таємна, незнана,

Чарівна, кохана,

Заквітчана панна

Зрада.