Прекрасен розы аромат
- 16.11.15, 13:46







По утрам в монитор глазея,
Обжигаясь, горячим кофе,
Представляю своих друзей я –
Лучезарный, веселых, сонных…
Где-то дождь с леденящим ветром,
Где-то сушит жарища кожу,
Разделяют нас километры,
А сближают - стихи, похоже.
А еще, нас сближают чувства,
Что в стихи удается втиснуть.
И грустим мы, когда нам грустно,
Но! Стараемся все не киснуть.
Сердцем импульсы излучая,
Огорчаемся и смеемся!
И скучаем, уже скучаем,
Коль на день один расстаемся!
В люстерку кави кара втома
коханим містом постає:
майдани, вулиця знайома –
усе незрівняно твоє.
Дзвін неба, мов блаватна чашка,
як пара з кави, пух хмарин.
На підвіконні сіра пташка
клює драже ребристих шин.
І тільки серце, серце, серце
ні-ні – і раптом защемить,
як в ямці колесо заб’ється,
гальмом таксі заскавучить.
Двадцятий вік понад землею
сталевим змієм проліта,
і мчать в ядучих газах з нею
літа надломлені й міста.


Березы, клены и осины
Покрылись золотом уже,
Туман заполнил все низины
И спрятал лужи во дворе.
Шуршит листва под каблуками,
В деревьях слышен ветра вой,
Укрывшись от дождя зонтами
Спешат прохожие домой.
В права свои вступила осень,
Перевалила за Покров,
Траву в саду укрыла проседь
И наступил сезон костров.
Сгребают листья вечерами
И слышно как огонь трещит,
Залившись алыми слезами
Калина грустная стоит.
Куст хризантем уж багровеет,
Не слышно птичьих голосов,
Лишь ель, как прежде, зеленеет
И не боится зимних снов.
Наталья К.