Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

«Постепенно»


По углам ежедневных забот,
По убитым часам и минутам,
Вылетают слова через рот,
Экипаж разогнав по каютам,
Подожгу ради смеху кишки, 
И танцуя среди белых лилий, 
Наплюю на чужие смешки, 
И на формы изогнутых линий,
Я не знаю зачем так живу,
Я не знаю зачем существую,
Я как будто бы сплю наяву,
И всё время куда-то дрейфую.

Растянусь от земли до небес, 
Окунусь в пелену атмосферы, 
Потеряю весь набранный вес, 
За остатки избыточной веры,
От себя до соседней души, 
Мимо космоса черной рутины,
Обрывая конечность глуши, 
Что рисует на небе картины,
Где крещение в море огня,
Под забытым ребром у Адама,
На рассвете вселенского дня,
Развернется последняя драма.

Солнце выбьет фонарь из руки,
Небо вывернет нас наизнанку,
Из костей будет горстка муки, 
Из мечты бриллиант на огранку,
Но когда-нибудь я дотянусь,
Сквозь ревущее пекло и пламя, 
В бесконечное нечто ворвусь, 
И назад отберу наше знамя,
Подожди меня там, за рекой,
Я туда доплыву непременно,
Нашим снам и не снился покой,
Но он тоже придет... Постепенно.

© William van Warg

з настрою (а на місто спадає дощ...)

а на місто спадає дощ
та полоще простори площ
і будинки, завулки теж...
і немає цій зливі меж!

очі вирячені вітрин
сяють полисками краплин -
їх в далекі несуть краї
невгамовані ручаї.

в дощ уплетений срібний сніг
тане, падаючи до ніг.
мерзнуть в крапельках ліхтарі
в цій осінньо-зимовій грі.

а у променях безліч фар
злива в райдузі супер стар.
у лелітки вдяглись авта...
пада усмішка на вуста.

і не віють вітри від віт.
парасолевий різноцвіт
прикрашає дощу печаль
в цих осінніх в плачу прощань.

і стікає вода зі стріх,
від дворів та із вулиць всіх,
та зістрибує з парасоль
і пірнає у море доль.

...так на місто спадає дощ
та полоще простори площ
і будинки, завулки теж...
і немає цій зливі меж.

«В этой комнате»


В этой полузатопленной комнате, 
Среди света от ламп электрических,
В этом полуразрушенном омуте,
Среди разных чудовищ хтонических.
Проливаясь остатком реальности, 
Растекаясь мечтой по поверхности,
Я придам этим буквам сакральности, 
Убегая от собственной смертности.

Убегая во тьму без прикрытия,
Сквозь глаза, что казались далёкими,
Нашим душам назначили вскрытия,
Чтобы им не страдать одинокими,
И теперь меж явлений космических.
Что виднеются в призрачном омуте,
Они спят меж полей электрических,
В этой богом заплёванной комнате.

© William van Warg

у дні осінні

  • 21.11.25, 13:21
чи знаєш ти
куди іти,
тікати,
бігти
чи повзти
від бруду зради
та брехні
у ці осінні 
мерзлі дні?...
коли в очах
і сміх,
і страх,
від глупоти 
аж з'їхав дах
та від словесного лайна
не відмиває дощ сповна.
та мусиш жить,
лайно те пить...
а злите зло у мозок
злить!
і сміх потворний
свій від віч
кидаєш осені у стріч...
крізь дні ідеш
немов пливеш.
до майбуття,
в глибінь гребеш,
у глянець сонячний
та блиск...
немов від того маєш зиск.
......щоб супокій собі знайти -
весь в бруді,
в зраді,
у брехні
у ці осінні
мерзлі дні
не знаєш ти
чому,
куди ідеш,
тікаєш,
бігаєш,
повзеш.

жереб на долю

  • 11.11.25, 12:14

озовом слово у сферах та зорях...
з горя на горій від непокори.

місяць оновлений світу старому
війнами з миром до кожного дому.

гідність - бідою, здобуток і втрата.
звалище значень в обрії хатні.

тропіки, стежки - путами плетень
в толеруванні плутаних плентань.

і маскарадна з'єднана єдність -
гуморна штучність та посередність.

сльози від сміху в гламурному часі -
вина, горілка, пиво та кваси.

диспути - деспоти, спори елітні.
картами мапи тисячолітні -

битва у дурня уперта і вправна
в більшість та меншість, у рівноправ'я.

програш - то весело, виграшу - слава!
святом святкується святість оравна.

...ось і межа насувається в сутінь.
все тимчасове - в добрі чи то в люті.

жереб на долю - звивиста риска
зміною?...зрадою?...ризиком?...зиском?...

...о! ні суму, ні болю, ані печалі... -
лише задума...лише мовчання.

«Цветы»


Мы с тобою как будто цветы,
В этой вазе букет — я и ты,
Мы засохнем, завянем в стекле,
На коричневом, пыльном столе.

Наши дни были так коротки,
Опадают шурша лепестки,
И сквозняк с ними пляшет опять,
Ни простить, ни забыть, ни обнять...

© William van Warg

«Только там»


Меня распяли, 
На чистой солнечной горе,
Меня пытали, 
Счастливым бредом на заре, 
А я проснулся, 
И снова будто бы живой,
Лишь ужаснулся, 
Что оказался не с тобой.

А солнце пляшет, 
На коленвалах и костях,
А кто-то машет, 
Чужими мыслями в гостях,
А я свисаю, 
Вновь с деревянного креста,
Теперь я знаю,
Что жизнь понятна и проста.

Какая радость, 
Проснуться и увидеть всех,
Я чую слабость,
Сарказм и первородный грех,
Меня убили, 
И будут снова убивать,
Мы лихо пили, 
Но время не вернется вспять.

А смех струится, 
Иглой по венам убежав,
Хочу забыться, 
От счастья зубы не разжав,
Танцует осень, 
Сгребая листья мне под крест,
А между сосен, 
Здесь уже нет свободных мест.

Мы разлетимся, 
На кучу мелочи и воск,
Переродимся! 
В тех, кто подарит миру лоск,
Вокруг планеты, 
Летают мысли тут и там,
Мои приметы: 
Душа, что рвётся пополам.

Это случится, 
Как будто взрывы изнутри,
Воспламенится, 
Весь мир так жаждущий любви,
Кресты пылают! 
И мой сверкает ярче всех!
Дороги знают,
Как уводить за солнцем вверх.

И станет тихо...
Заснёт в округе каждый лист,
Притихнет лихо,
И ляжет вой на ветра свист,
Всё это было,
Сном, настоявшемся в бреду,
Всё, что уплыло
Я только там теперь найду...

© William van Warg

«Между облаков»


Я в плаще из красных листьев,
Встречу осень на закате,
Что пришла походкой лисьей,
В жёлтом подвенечном платье,

И в плену дождливых будней,
Между облаков из фетра,
Мир вдруг станет безрассудней,
Нас прогнав порывом ветра.

© William van Warg


на стежині з осінню

і як наче з шуму
рвані хмари в небі.
в суєті у тлумі 
рухатися треба
та штовхатись ліктем
зліва...справа також
та тримати ліки 
на випадок всякий.
...де там тії гапти -
стежку гаптувати,
болота як раптом
та залізні ґрати.
і тлумить як вітер
всі, що в тлумі, долі.
а життя як витвір,
де не грають ролей.
де живуть, існують
та гостюють люде,
здрастують, хворують,
день у алілуях.
і ці хмари в небі
білосірі в шумі
зовсім без потреби
в суєті у тлумі.
і лягають тіні
на ліси осінні,
степ, гаї...з оселі,
там, в якомусь дворі
гойдалка зі скрипом 
та й з вітрами в хорі
мовить в небо хрипло.
хитані дерева
плачуть листопадом... -
впало листя кревне
з гілок
в землю саду.
пахне впалим листям
(щем в душі та спогад...).
небо хмарне висне
наче Божий погляд.
......вийшов тихо з хати
на стежину саду,
щоб не заблукати
у думках безладних.
опершись на костур
йду під сонцем хмарним.
у серпанку осінь
поруч мене...гарна.




«Гроза»



У смерти будет моё лицо,
У смерти будут твои глаза,
Она придёт на моё крыльцо,
Как приходила уже гроза.

Как приходила уже не раз,
Заполоняя дверной проём,
Я здесь дописываю рассказ,
Который начали мы вдвоём.

У боли будет знакомый тон,
Я слышу голос её в груди,
Я выдыхаю церковный звон,
Я снова вижу во тьме огни.

Я снова начал писать стихи,
И так хочу их тебе прочесть,
Забыв на миг про свои грехи,
Поверить: ты ещё где-то есть.

Я так боюсь тебя не найти,
Когда увидит мой мир закат,
Узнать, что было не по пути,
И не вернуться уже назад.

С душою чистою, как слеза,
Я вновь надену твоё кольцо,
У смерти будут мои глаза,
У смерти будет твоё лицо.

© William van Warg