Світ у морі гріхів потопає,

Захлинаючись гнівом і заздрістю.

А сваволі людськІй кінця-краю немає,

Нема в дУшах любові і радості.

Кому служить цей світ і на кого чекає

В час рішучий на зламі історії?

Вже й подобу своЮ  поступово втрачає,

Нових ідолів собі створює.

Пів-планети – прихильники Армагедону.

На пророцтвах кишені збагачують.

Хоч самі навіть й гадки не мають у тому,

Що так пристрасно передбачують.

Хтось приходу Антихриста щиро чекає,

І до страху в полон віддається.

Тільки от, бідолаха наївний, не знає,

Що той “гість” вже живе в його серці.

А Господь заповів – Будьте зАвжди готові,

Бо не знаєте дня, ні години.

Є всі відповіді у Його святім слові,

Лиш відкрий свої очі, Людино!

Кому служиш, від того й нагороду одержиш,

Буде пізно тоді щось міняти.

Коли подорож свОю на землі цій завершиш,

Неминуче прийдЕ мить розплати.

У цей час благодатний Він стоїть коло серця,

І на дозвіл від тебе чекає.

Щоби світло й надію до нього принЕсти,

Він потреби усі твої знає.

Він запалює віри промінням

В душах сонце любові й достатку.

Де зросте в серці диво-насіння,

Там народиться Боже дитятко.

Коли ступила я уперше на перон

Ранковим снігом вкритого вокзалу,

Забилось серце з ритмом міста в унісон.

В цю мить воно назАвжди з ним з’єдналось.

Від того часу проминуло вже 7 літ,

А я щоразу нових зустрічей чекаю.

Для мене, Києве, ти мов живий магніт,

І я до тебе знову й знову повертаюсь.

Люблю Карпати, і, звичайно ж, рідний Львів.

І ця любов невпинно серце зігріває.

Та блиск вечірніх київських вогнів

Його новим натхненням наповняє.

Золотоверхого Печерська благодать

Небесним світлом душу осяває.

Немов любові Божої печать,

В її глибини тихо проникає.

Думки полинуть вдаль понад Дніпром.

Я так люблЮ його красою милуватись.

Зайвий жетон знову залишу на метро,

Мов талісман, щоб ще і ще сюди вертатись.

Частинку серця і тепла лишаю вам,

За все Спасибі, дорогі мої кияни.

Щиру молитву за вас Богу я віддам,

І знайте, що в душі я завжди з вами!

Ты давно за меня не в ответе.

И забудь навсегда эти бредни.

Вышел срок твоего обаяния,

Сердце выдержало испытания.

Не пытайся мой мир разрушить,

Я к попыткам твоим равнодушна.

В плен иллюзий себя загоняешь,

Я к тебе не вернусь. Ты же знаешь.

Ты пойми – это всё уже БЫЛО.

Долго сердце надежду хранило.

Помнишь, как оно рвАлось на части

На осколках разбитого счастья?

Слишком поздно… Потеряно время.

Актуальность утратила тема.

Благодарна я всё же тебе,

Что явился в моей ты судьбе.

Знаешь, всё познаётся в сравнении.

И не ценят полёт без падения.

Мои крылья сломать ты пытался,

Но, увы, милый, перестарался.

Если б дальше тобою я бредила,

Никогда б своё счастье не встретила.

Ты винил лишь меня в этой боли,

Он её исцелил Любовью.

Все обиды давно забыты,

Только дверь в моё сердце закрыта.

С Ним пойду я дорогою жизни,

 И на этом пути ты лишний.

Соберу тебе звёзды в букетик,

Оживлю их своею любовью.

Пускай в сердце твоём они светят,

Завлекая своей красотою.

Я по бархатной коже рассыплю

Поцелуев жемчужный дождик.

В сладкий плен твоей нежной улыбки

Своё сердце отдам осторожно.

Перламутровой кистью рассвета

Для тебя новый день нарисую.

И дополню оттенками лета,

У печали тебя уведу я.

Я живу твоим ласковым взглядом

В каждой мысли и в каждом мгновении.

Я с тобою всегда буду рядом.

Ты мой Ангел, моё вдохновение.

Навіщо про щось судити,

Якщо тями у тому немає?

Непотрібно вогонь ворушити,

Дуже боляче він обпікає.

Храм душі лиш для Бога відкритий,

Тільки Він усі таїнства знає.

Що довЕлося серцю прожити

Й що насправді воно відчуває.

ЗаводИло життя в лабіринти

Й не давало ніяких підказок.

Лиш новІ і складні розвилки

Без єдиного дороговказу.

За помИлки жорстоко било,

Гартувало стражданнями душу.

У оману не раз вводило

І завждИ говорило“Я мушу”.

Та за всі ці капризи й незгоди

Йому серце безмежно вдячне.

Бо за будь-якої погоди

Воно сонце у небі бачить.

Хтось і далі наклЕпи наводить,

Та пуста то й безглузда справа.

Бо лиш дурість своЮ цим доводить,

Та нікому вона не цікава.

Діамант свого блиску не втратить,

Не затьмарить ніщо його світла.

Його можна лише споглядати,

Та не треба всерЕдину лізти.

Бо там сонце гаряче й яскраве.

Може ніжно воно обігріти,

Та нахаб і занадто цікавих

Воно здатне до тла обпалити.

Пригорни мене міцно та палко,

Наче вперше і наче востаннє.

Снігового зимового ранку

Розігрій теплом свого кохання.

Це не згадка, не сон і не казка,

Це кохання могутня сила.

Нездоланна, таємна, прекрасна,

Вона шлях у майбутнє відкрила.

Пригорни мене ніжно до серця,

І поринь у смарагдове море.

З нього ніжність тобі посміхнеться

І повЕде в кохання простори.

Йде від серця до серця стежина.

То алея Любові живої,

Що провадить в кохання країну.

Мають доступ туди тільки двоє.

Коли говорять очі і серця,

Тоді весь світ навкОло затихає.

Стають єдиним цілим два життя…

В цю мить Любов із ними розмовляє.

Коли до вуст торкаються вуста,

Тіла нестримний трепет огортає.

Бажання полум’ям у дУшах пророста,

Кожну клітиночку собою наповняє.

Коли не можна віднайти потрібних слів…

На тій межі, де вже немає в них потреби,

Там почуттів ріка виходить з берегів.

Її спинити неможливо… Та й не треба.

Там, де на двох єдине відчуття,

Одна молитва, мрія і прохання,

Де в унісон звучить серцебиття,

Небесним цвітом розквітає там кохання.

Моё сердце в твоих руках.

На ладони - любви твоей линия.

Вкус ванили на влажных губах –

Твоих сладостных грёз изобилие.

Долгожданный желанный огонь…

Самый нежный, горячий и страстный.

Ты погаснуть ему не позволь,

Мои чувства теперь в его власти.

Снята горечь былых обид.

Искры взглядов зажгли в душах солнце.

Ну куда же так время спешит?!

Подождёт пусть немного в сторонке.

Кружит голову огненный вальс.

Этот бал нам судьбою заказан.

Пусть морозы забудут о нас,

Пока Ангел Любви с нами рядом.

Не проси даже тени пощады!

Ты измучил достаточно сердце.

Лишь волной голубого взгляда

Захлестни… Утопи до рассвета.

Не проси! Ведь пощады не будет.

Слишком долго душа страдала.

Больше ветер её не остудит,

Она солнца частичкою стала.

До бессилья, до изнеможения,

До потери контроля сознания

Подчини ритму сердца движения,

И сгори в этом  страстном дыхании.

Беспощадною сладкою нежностью

Мы заплатим за ночи тревожные.

На руинах ненужной ревности

Мы Любви беспощадной заложники.

Без тебе це місто пусте.

І зорі без тебе не сяють.

Хвилина, як рік, іде,

Коли тебе поруч немає.

Без тебе сумують вуста

І очі печаль ховають.

І я вже без тебе не та,

Якою мене ти знаєш.

Без тебе у серці зима,

Без тебе захмарене небо.

І сонця без тебе нема,

Кохання моЄ лиш для тебе.

Без тебе холодні й сумні

Кружляють самотньо сніжинки.

Ти- світло в моЄму вікні,

Без тебе я наче крижинка.

Без тебе гірчить шоколад,

Не гріє ранкова кава.

Життя на мінорний лад,

І навіть Кличко не цікавий.

Без тебе розділений світ,

І барви веселка втрачає.

З тобою вишневий цвіт

У серці моЇм розквітає.