ПРО ЇЖАЧКІВ

      Неправду говорять про їжачків, але вони не ображаються, тільки бурмотять собі під ніс щось незрозуміле, та переглядаються.

     А хто справді бачив їжачків в польоті, тому щастя та вдача на рік вперед, а якщо їжачок, якийу хвості летить, тобі пір'ячко зверху кине, і спіймати його ти зможеш, то клад знайдеш. Лише їжачки давно пір'ячко не кидали, народ вони торуватий та запасливий, а часи зараз сурові. Подивиться їжачок на тебе, і плечима на льоту зниже винувато — не час, мовляв, зараз.

       Готуються до польоту їжачки довго — обговорюють, шуму та гомону — хоч святих винось, а пити ні-ні, жодної краплинки, за тиждень до цього пиятику припиняють. По шуму та по гомону, та по тверезості їжачковій і дізнаються люди бувалі, що їжачки в політ зібралися. А як вирішать, що летіти потрібно — ходять сурові, рішучі, на всіх цикають. І не доведи тобі Бог чарку їжакові в цей час запропонувати, або співати покликати — зиркне суворо, цикне багатозначно, кишені виверне, ірискою обов'язково пригостить, і тільки його й бачив. І якщо потім зустрінеш ти його — не визнає, а то й плюне услід. Лісові їжаки — ті з дерев стартують, вони до розбігу незвиклі. Польові — навпаки, носяться, мишей розганяють, суркам стусани дружні роздають — майданчик визволяють для смуги злітної, майданчик ту кожушками відзначать, а напередодні польоту всю ніч на ній вогнища палять та пісні співають. А водяні їжаки — так взагалі за місяць до польоту на сушу виходять, і тільки потім рибам інтерв'ю дають, вже з берега. В день польоту збираються їжаки зграйками, а якщо свято яке того дня — косяками, і порядку цього строго дотримуються. Винуватим медаль дають, пляшку горілки, розцілують і виженуть. А зібралися — так дві години речі один одному говорять, а хто річ не говорить, той піддакує та голками шумить.       Аплодувати серед їжаків не прийнято — на сміх піднімуть і розкажуть всім. Поговорять, а потім цілуватися починають, поки кожний з кожним у зграї або косяку не перецілуються, не летять — прикмета така.  А тут і для польоту час. Лісові їжачки на сусідніх голках вмостяться, і разом злітають, польові — по черзі, але всі по троє.   А водяні — ті завжди з кручі, та з товкача. Але доки всі їжаки не злетять, останні з місця не рушають, висять в повітрі вертольотом,і підбадьорюють. Коли вже піднялися всі — так і збиваються: лісові — клином,польові — свинею, а водяні — солдатиком. Летять не довго, але смачно. А ті, хто на землі залишився у тих, що летять шапки кидають, щоб летелось справніше.

За опубліковану казку висловлюємо подяку сайту http://ejik-land.ru

 

    Думати

 

          Небезпечне цезаняття - думати. Почнеш один раз — і зупинитися вже не можеш, все думаєш і думаєш, роздумуєш щось, зсуваєш силою думки скелі, крадеш телепатично пиріжки й головою пухнеш, увесь такий зосереджений.Ось мавпам легше, їм думати не треба, їм потрібен смачний банан і відчуття власної гідності. Так що страшна ця справа у будь-якому випадку. У людей воно звичайно страшне, синдром, знаєте, але коли їжачки подібним "непотребством" займаються, — це вже зовсім через край. Адже і не просто ж це так, як є не просто , недобре вони думати будуть, як є недобре,тому не можна допускати, щоб одного разу...

         Одного разу їжачки забажали думати. Глобально. На увесь світ і оточуючу їх дійсність. Це бажання прийшло до них раптово, абсолютно несподівано в найзвичайнішу мить їх їжачого життя, під час звичного, щовечірнього перегляду фільму режисера Стенлі Кубріка “Космічна Одісея 2001 року”. Це дивне бажання накинулося на них, немов лев із засідки і вперше задовгі-довгі роки призвело їжачків до сум'яття. Дивне відчуття зашебуршилося під їх голками. А коли шебуршиться дивне відчуття — їжачки сидять на місці.

         Неймовірно Мудрий Вчений сидів у кріслі, закутавшись в червоний парчевий халат, і почухував лівою рукою голий волохатий живіт, зрідка роблячи ковточок міцної кави.Час від часу він нагинався вперед, приставляв око до окуляра величезного телескопа і вивчав за допомогою нього безкрайнє зоряне небо. — КХМ, — ввічливо прокашлявся хтось із вікна.

— Так-так? — Неймовірно Мудрий Вчений був досить жвавий для свого віку, і встиг сховати пляшку із коньяком настільки швидко і акуратно, що на шляху всього лише розлив каву, розбив телескоп, і впав на колекцію нецке, яку збирав протягом двадцяти років (нажаль, ці крихкі старовинні статуетки виявилися настільки чутливими до падіння на них 83-х кілограмового тіла, що жодна скульптурка не вціліла).Витрусивши із бороди скалки, вчений поправив на голові тюбетейку, і, прийнявши гідний вигляд, повторно запитав:

—  Так-так? —Коньяк у вас добрий, — повів носиком Головний Їжак, зручно вмостившись на підвіконні. — Французський.

 — Та щови, що ви! — замахав руками Вчений. —Вам здалося! Це не коньяк, це фікція.Міраж я б сказав. І не французського, а вірменського.

— Мамо, мамо, — зашепотів у травичці їжачок. — А ось ти казала, що брехати погано. А дядя бреше. І не червоніє. Тобто і мені можна?

— Дяді червоніти не треба, у нього халат червоний, — суворо сказала їжачиха.

— А-а-а...- розчаровано протягнув їжачок і, чхнувши, згорнувся у клубок.

             Вчений намагався зробити великий ковток з пляшки. їжачки, що розмовляють, його нервували. Рука пройшла наскрізь — коньяк явно прагнув звести свій стан до міражу. Неймовірно Мудрий Вчений зітхнув.

 — І що вам потрібно? — приречено запитав він.

— Думати, —впевнено відповів Головний Їжак.

— Тобто? — не зрозумів Вчений.

— Глобально, — Їжак гордо випростався.

 — Слухай, а навіщо вам це? — приречено запитав Неймовірно Мудрий Вчений.

— Треба, — ухильно відповів Головний Їжак, і трава під вікном ухильно зашепотіла йому вслід багатоголосо:

— Треба...Треба... Треба...

— То як — думати? — наполегливо перепитав Головний.

— Ви знаєте, — Вчений потер перенісся, явно приймаючи якесь неймовірно важке, майже непід'ємне рішення. — Навіть не знаю, що і сказати... Бачте, я колись вмів думати. Вмів. Але це було давно, в молодості. А тепер — забув. Чесно. Вивибачте... Але я пригадаю! Я обов'язково прига... Але на підвіконні вже нікого не було. Лише гілки дерев та густа трава тихо шелестіли під ледве відчутним подихом вітру.

   }}}{{{  

         Десь далеко-далеко,на самому краю світу, в жовтому, вигорілому під сонцем степу, граціозно мчали їжачки. Їх біг був безшумний, а місяць освітлював дорогу. Їжачки намагалися думати. Як уміли. Без підказки. Самостійно.

   }}}{{{  

         ... І лише Тридцятьдругий праворуч гнав із голови будь-які думки. Він, як завжди, був проти.

         

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/ .

 

Все буде добре

     

           Одного разу їжачки вирішили, що все буде добре. Як ця думка прокралася в їх підступні, засіяні колючками голови — я не знаю. Але до добра це не доведе. Я вам кажу, як головний їжачковод світу. Погано це закінчиться. Тому що їжачок — істота хитра, зла і безжалісна. А те, що він добрим прикидається — так це для того щоб всіх обдурити. Тому ви як хочете, а я краще сховаюсь. Під стіл. Тому що якщо їжачки вирішили, що все буде добре, то...

          Двері вибили тараном. Уламки їх, замислено повисівши у повітрі 2 й 76 сотих секунди, ляпнулися на підлогу та причаїлися.

- Доброго дня, - ввічливо сказав Головний Їжак і бочком протиснувся в отвір. За ним акуратно, переступаючи через фрагменти дверей та намагаючись не гриміти численними музичними інструментами, пробралася уся зграя.

- Фея, яка застигла у позі статуї “Кухарка керує державою”, впустила на підлогу черпачка. Той, дзенькнувши, покотився під ліжко. І всім відразу стало незручно.

- Вибачне, - буркнув Головний Їжак. - Ми ненадовго. І з дверима якось незручно вийшло.

- И-и-и, - фея намагалась щось сказати, але, на жаль,загубила всі слова — вони стрімко розбіглися по кутках і тепер нахабно та безпринципно показували звідти язика.

- Абсолютно вірно,- судормно глитнувши, Їжачок лапкою змахнув піт. - Ми теж так вважаємо, вірно, хлопці? - різко обернувся він до зграї, і всі крім тридцять другого їжачка праворуч, дружно кивнули.

- Я не згодний, - гордовито пискнув він.

- З чим? - суворо запитав Головний Їжак.

- З “И-и-и”, -шмигнув носиком Тридцять другий праворуч. - Якось непереконливо прозвучало.

- И-и-и, - ще раз промукала фея.

- Ось, бачите! Що я казав! - застрибав Тридцять другий. - Я ж...

- Так, - замислено хмикнув Головний Їжак. - В чомусь ти правий. Винесіть його.

- Правду не задушиш! - прохрипів, вириваючись,Тридцять другий праворуч. - Ваше “И-и-и”- не “ИИИ”!

- Ну й Господь з ним, - Головний Їжак полегшено витер лоба хустинкою. - Нехай не “ИИИ”. То про що це ми? А, ось! Ми бажаємо, щоб усім було добре!

- ЩО-О-О?!!! - закричала фея. - Добре? Всім?!!! Очманіли?! Та хто ви такі? Та ви...

- Ми їжачки,- гордо задрав мордочку Головний Їжак. 

- Ми — зграя.

- Ось-ось, бачите! Що я казав! - застрибав Тридцять другий. Я ж...

- Зграя їжачків, - приречено зітхнула фея. - А всі кажуть, що слони рожеві. Брехня! Ні, треба менше пити, - і взявши тремтячою рукою розчинну каву, вона висипала її всю до рота, а відтак, залила усе окропом із чайника. Очі у феї старанно полізли на лоба. А їжачки — залишились.

- Ми не слони, ми— їжачки, - впевнено вимовив Головний.

          Фея засмучено плюнула на підлогу.

- Мамо, а ти казала, що плюватися погано, а тьотя... - голосно і люто зашепотів невідомий маленький їжачок.

- Тьотя — дурна, - безапеляційно заявила його мати і про всяк випадок дала дитинчаті по потилиці.Головний Їжак збентежено кашлянув. У рядах зграї, що було піддалася бродінню, знов запанував лад.

- Вам чого? - приречено поцікавилася фея.

- Нам — щоб все було добре, - впевнено сказав Головний.

- Навіщо? -здивувалась фея.

- Треба! -ухильно відповів Їжак.

- Так не буває — щоб все добре! - буркнула фея.

- Не буває? - розчаровано перепитав Головний Їжак.

- Зуб даю! - щиро відповіла фея.

- Тоді звиняйте,-Їжак акуратно надів на голову ківер. Зграя підтягнулася, і, взявши в лапки музичні інструменти, вишикувалася в колону.

- До побачення, - і Головний Їжак, махнувши жезлом тамбурмажору, вийшов із кімнати. За ним, стройовим кроком, в ногу, рушив їжачковий оркестр.

        Музика стихла в далині. Всі пішли. А фея... Фея лишилася. Вона стояла у дверях і дивилася їжачкам услід. І чомусь, з якоїсь дивної та незрозумілої причини, їй видавалося,що вони їй не повірили.

         Їжачки йшли рівно, повільно й урочисто. Вони грали марші, танго, вальс, народні пісні. Одна мелодія змінювала іншу, від полонезу до польки. Їжачки крокували вперед, не озираючись. Потім Головний Їжак махнув жезлом — і зграя заграла джаз, запаморочливий новоорлеанський діксиленд. Він мчав у височінь і вплітався у музику неба. Їжачки крокували вперед. А за їх спиною, там, де вони пройшли, ВСЕ СТАВАЛО ДОБРЕ.

 

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/ .

    Мрія

 

       Одного разу їжачки забажали Мрію. Взяли — і забажали. А якщо їжачок щось (або когось)  забажає, то він цього обов'язково доб'ється. Будь-якими методами. І якщо бачите, що їжак чогось бажає — ховайтесь. Тому що небезпечна це справа — на його дорозі стояти. Особливо, якщо він не один, а зграєю. І за Мрією.

        Склад був старий, запорошений і сильно погризений щурами. Стіни його — упереміш дошки-бетон-алюміній — давно вимагали фарбування, а предмети, що скупчилися на полицях, приголомшували уяву своїм різноманіттям та безглуздям.

          Доглядач складу сумував. Він сумував так вже тисячу, а може, й цілих дві тисячі років. На носі у нього сиділи потріскані окуляри і волохатий павук в ковпаку з бубонцями, на пальцях фальшиво сяяли тьмяні золоті кільця, а холодні блакитні очі уважно дивилися на світ, фіксуючи будь-які зміни, що в ньому відбувалися. Ось полетіла муха, оно промінь світла проник крізь дах, що прохудився, хтось до стійки протупав... До стійки... Протупав...

- Не віддавайте їм! - тихо прошепотів голос знизу.

- Не зрозумів... - приголомшено виголосив Доглядач.

- Нізащо не віддавайте! - жаркий шепіт став голосніше — внизу немов би стали навшпиньки в надії бути почутими.

- Так не віддавати-то що?! - Доглядач намагався розгледіти відвідувача, але стійка була широка, а тягнутися було лінь.

- Нічого не віддавайте, - прошепотіли з-під стійки.

- Кому не віддавати?! - Доглядач починав втрачати терпіння, а павук на його носі нервово в'язав прапор кубинської революції.

- Їм, - голос знизу був дуже тихим.

- КОМУ ЇМ?!!! - не витримав Доглядам і різко перегнувся через стійку. Павук задзвенів бубонцями. Внизу скромно, навшпиньках, стояв їжачок.

- Ти хто? - здивувався Доглядач?

- Моє їм'я і порядковий номер вам нічого не скажуть, - хлюпнув носом Тридцять другий праворуч. - Я рятую вас від найжахливішого кошмару.

- Це ще від якого? - здивувався Доглядач.

- Ось він прийде — самі й дізнаєтесь, - ухильно відповів їжачок.

- Хто прийде? - брови Доглядача нестримно дерлися все вище і вище — він вже нічого не розумів.

- Дізнаєтесь, - Тридцять другий праворуч нервово обернувся, потім поманив лапкою Доглядача. Той нагнувся ще нижче. - Тільки дивіться, я вам нічого не говорив.

- Вони прийдуть, і будуть просити щось. Я думаю, що Мрію, - швидко-швидко заторохтів їжачок на вухо Доглядачу. - А ви її не давайте!

- Так я й не дам, - гмикнув Доглядач. Якщо в них документу немає.

- У них “Треба!” є, - сумно пробурмотів Тридцять другий. - Воно сильніше за документ.

- Немає нічого сильнішого за документ! - жорстко поставив крапку Доглядач. - Немає документу — немає й мрії.

- Ну дивитесь, як знаєте. Я вас попереджав. Ви їм тільки Мрію не віддавайте. - і Тридцять другий праворуч вислизнув за двері.

       За п'ять хвилин у двері постукали.Тараном. На порозі стояв Головний Їжак.

- Доброго дня, я за Мрією, - скромно човгнув він ніжкою.

- А документ є? - підступно запитав Доглядач. - І взагалі, навіщо вона вам?

- Нада! - ухильно відповів Головний Їжак.

         Очі Доглядача заскляніли і він відправився шукати на полицях Мрію. Історія повторювалась. Павук тихенько в'язав прапор кубинської революції.

          Запорошена пилом, потерта Мрія стояла на пеньочку. В ній не було нічого особливого, вона була звичайна. Але їжачкам було все одно. Мрія була біла, пухнаста, і, що саме головне, ЇЖАЧА.

...        ...

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/

  Літати

 

 

Їжак - пташка горда, доки під зад не даси - не полетить!

        Одного разу їжачки забажали літати. Поза сумнівом, з підступними цілями. Скажіть, навіщо може їжачку знадобитися літати? Яблука і так на землю падають, вужики по землі повзають, а не на деревах ростуть. Про гриби взагалі не говоримо.Тобто, каверзу якусь замислили. Або ще чого...

         Льотчик Торопикін йшов по летовищу до свого літака. В руці він тримав бутерброд... З маслом і ковбаскою, й він, голосно чавкаючи, із задоволенням жував його.

- Це Ви літати навчаєте? - раптово пролунав суворий голос.

          Торопикін вдавився бутербродом і озирнувся. Навколо нікого не було. Він потрусив головою.

- То це Ви літати навчаєте? - знов запитав голос.

- Ну, я, скажімо, - обережно відповів Торопикін. - А хто питає?

- Ми, - вийшов із травички Головний Їжак.

          Торопикін знов вдавився бутербродом і гепнувся на траву поруч. Їжачок суворо подивився йому в очі.

- Слухайте, а навіщо вам літати? - прошепотів Торопикін.

- Треба, - ухильно відповів Головний Їжак.

- У вас що, і літак є? - здивувався льотчик.

- Який такий літак? Навіщо літак? - здивувався Їжак.

- Ну, літак. Щоб літати, - пояснив Торопикін.

- Нє, нам так треба. Без літаків, - серйозно сказав Головний Їжак.

- Ну, так це ж зовсім просто! - злорадно сказав льотчик Торопикін, якому заважали їсти бутерброд. - Піднімаєтесь, витягуєтесь, розпускаєте голки, і передніми лапками починаєте швидко-швидко літати. І летите.

- Так? - запитав Їжак, встав на задні лапки, витягнувшись і швидко-швидко замахав передніми.

- Ага! - хихикнув в кулак Торопикін. - Коротше, тренуйтесь, - і, злорадно посміхнувшись, закрокував по полю, підкидуючи в руці яблуко.

-  За його спиною їжачки повільно піднімались у повітря.

Бійся, льотчику, просто тремти,

Поглядом останнім оглянь  небосхил...

То пролітають по небу вони!

Їжачки — гордий, сміливий народ!

 

                 

 

 

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/ .

       Якось їжачки вирішили пограбувати Банк. Навіщо? Невідомо. Їжачки тваринки скритні, мовчазні і небезпечні. Відправилися їх зоологи у минулому році вивчати — і неповернулись. Мабуть, з'їли їх. Адже їжачок він як: що не з'їсть, то понадкусює. Так що, шансів у зоологів мало. Хоча й є. Їжачки їх в гущавину могли заманити.Тоді зоологи звідти ще три роки вибиратися будуть. А там комарів видів приблизно п'ять або шість. Тисяч. Так що їм із зоологів в ентомологи терміново перекваліфікуватися доведеться. За те колекцію зберуть, кар'єру зроблять, тому що невідомих видів серед комарів багато, їх, види ці, і не рахував ніхто, усі відразу прибити норовлять. Підступна тваринка Їжачок, немає страшніше за нього у лісі хижака.

       Банк їжачки обрали великий, солідний. По дрібницям їжачки розмінюватися не любили. Вони були серйозними тваринками. Рівно о 8:00 охоронець відкрив двері Банку.

- Доброго дня. Це пограбування, - сказав Головний Їжачок і поправив маску, що збилася.

- Ой, Їжак! Ой,пограбування! Ой, не можу — заржав охоронець. Касири та керівник підхватили. Охоронець, сміючись, схопився за спинку стільця. У стільця підломилась підгризена їжачками ніжка, він хруснув, захитався,охоронець впав на підлогу, вдарився головою і втратив свідомість.

         Всі відразу замовкли. Запанувала тиша. Всі втупилися на Головного Їжака. Той соромливо кашлянув і клацнув пальцями. З усіх щилін хлинули їжачки і зайняли ключові позиції та погрозливо вискалилися. Робітники банку, витріщивши очі, підняли руки вгору.

- Ви керівник? -запитав Головний Їжак повного чоловіка в окулярах. І знов засоромився. Навіть сам не зрозумів, чому.

        Керівник судомно кивнув.

- Нам би грошей...- сказав Їжачок.

- Вони замкнуті. А в мене ключа немає! - зрадів керівник.

- В нас є, - заспокоїв його Головний Їжак. І показав на кипу динаміту.

        Керівник зітхнув і поліз за ключем.

- Навіщо вам стільки грошей? - понуро запитав керівник, дивлячись на те, як їжачки спустошують сейф.

- Треба, - ухильно відповів Головний Їжак.

         Осінній ліс був закутаний у прекрасну багряно-золоту ковдру. Вся зграя їжачків зібралась на галявині і палила гроші. Їжачки стрибали довкола багаття, підпалювали ці безглузді папірці і кидали їх в повітря. Палаючі гроші летіли в небо, залишаючи за собою красивий вогняний слід. А ще... Ще їжачки співали.

 

 

 

P.S. Автор - Євген Каменецький (висловлюємо подяку сайту http://ejik-land.ru/).

Кхм... Кілька слів від мене. Ця історія видалася доволі цікавою та повчальною. Тож, вирішив, що зважаючи на її актуальність, слід було б аби з нею ознайомилося більше читачів. Прошу вибачення в автора (а також шановної редакції журналу), якщо це викличе якісь зауваження.

Офіційна вимога щодо наявності посилання на видання є виконаною.

Нарвалися...

Трапилося мені якось поїхати у цікаве відрядження. По ходу справи потрібно було везти через усю країну дещо невелике, але дуже вартісне та секретне. Коли вже зібрався їхати з пункта А в пункт Б, командир частини А викликав мене та сказав: "Познайомся, ці хлопці про всяк випадок поїдуть з тобою". Познайомилися. Хлопці виявилися спецназівцями з бригади морської піхоти Північного флоту, два лейтенанти і старлей. Згідно з задумом командування вони повинні булим охороняти по дорозі цінний вантаж, ну, а заразом, і мене, багатогрішного. Хлопці відрядження сприйняли як безкоштовну поїздку до Сочі, тим паче, їхати потрібно було в цивільному, в окремому купе. Спецназівці мене опікали, як англійську королеву, навіть було незручно.

А саме цікаве трапилося в Саратові. Там в нас була пересадка. Хлопців своїх я відпустив за пивом, а сам пішов погуляти по вокзалу. Сутеніло. І тут до мене підвалили наперсточники й запропонували зіграти. Я на ходу відмовився та пішов далі. Але мене усе ж зупинили та наполегливо запропонували зіграти. Я знову відмовився. Тоді мені сказали, що "ти, тіпа, козел, давай, грай, не випендрюйся, поки не дістав". І тут 4 чоловіки стали мене оточувати, а в стороні ще маячила група прикриття. В мене, звісно, був пістолет, але влаштовувати стрільбу на вокзалі, а потім до кінця життя писати пояснювальні мені не хотілося.Тому я потихеньку почав відкидати полу піджака, шукаючи очима міліцію. Але де там! І зненацька чую: "Товаришу підполковник, у нас проблеми?" Дивлюся - позаду стоять мої провожаті, посміхаються, і , гади, морозиво облизують. Ну, я в двох словах пояснив ситуацію. В старлея в очах спалахнула прямо-таки дитяча радість: "Ну нарешті" !!!

І вони взялися за справу. Перша четвірка, по-моєму, так нічого зрозуміти й не встигла, а до групи прикриття дійшло, що щось не так, коли зачистка в принципі закінчилася. Вони підбігли до нас, при чому один встиг здивовано так запитати: "Агов, братки, ви з якої бригади!?"

І, перш ніж піти у глибокий нокаут, почув чесну відповідь:

- З гвардійської бригади морської піхоти !

Ігор Сазонов

Журнал "Камуфляж", № 12 (грудень), 2003 

http://www.kit.com.ua/ka/

P.S. А військові марші "підвищують тонус м'язів і діють цілюще на нервову систему" (як вважають деякі фахівці). Музика: О. Баженов.

Завітав у військову частину командувач і напустився на чергового майора: «Ти чого на моїй нараді не був?». А той, не знітившись: «Був, можливо, ви мене просто не побачили». «То про що я говорив?» — запитує. Майор дістає записник і зачитує цілі цитати. «Хм, все правильно»… А тим часом на майора напустився вже командир частини: «Як ти міг покинути довірене тобі чергування?». Майор виправдовується: «Та не залишав я ні на хвилину розташування частини». «Звідки ж знаєш, про що говорив командувач?» «А я ще коли лейтенантом був, записав одну з його промов»...