Казочка про їжачків (№ 10)

    Думати

          Небезпечне цезаняття - думати. Почнеш один раз — і зупинитися вже не можеш, все думаєш і думаєш, роздумуєш щось, зсуваєш силою думки скелі, крадеш телепатично пиріжки й головою пухнеш, увесь такий зосереджений.Ось мавпам легше, їм думати не треба, їм потрібен смачний банан і відчуття власної гідності. Так що страшна ця справа у будь-якому випадку. У людей воно звичайно страшне, синдром, знаєте, але коли їжачки подібним "непотребством" займаються, — це вже зовсім через край. Адже і не просто ж це так, як є не просто , недобре вони думати будуть, як є недобре,тому не можна допускати, щоб одного разу...

         Одного разу їжачки забажали думати. Глобально. На увесь світ і оточуючу їх дійсність. Це бажання прийшло до них раптово, абсолютно несподівано в найзвичайнішу мить їх їжачого життя, під час звичного, щовечірнього перегляду фільму режисера Стенлі Кубріка “Космічна Одісея 2001 року”. Це дивне бажання накинулося на них, немов лев із засідки і вперше задовгі-довгі роки призвело їжачків до сум'яття. Дивне відчуття зашебуршилося під їх голками. А коли шебуршиться дивне відчуття — їжачки сидять на місці.

         Неймовірно Мудрий Вчений сидів у кріслі, закутавшись в червоний парчевий халат, і почухував лівою рукою голий волохатий живіт, зрідка роблячи ковточок міцної кави.Час від часу він нагинався вперед, приставляв око до окуляра величезного телескопа і вивчав за допомогою нього безкрайнє зоряне небо. — КХМ, — ввічливо прокашлявся хтось із вікна.

— Так-так? — Неймовірно Мудрий Вчений був досить жвавий для свого віку, і встиг сховати пляшку із коньяком настільки швидко і акуратно, що на шляху всього лише розлив каву, розбив телескоп, і впав на колекцію нецке, яку збирав протягом двадцяти років (нажаль, ці крихкі старовинні статуетки виявилися настільки чутливими до падіння на них 83-х кілограмового тіла, що жодна скульптурка не вціліла).Витрусивши із бороди скалки, вчений поправив на голові тюбетейку, і, прийнявши гідний вигляд, повторно запитав:

—  Так-так? —Коньяк у вас добрий, — повів носиком Головний Їжак, зручно вмостившись на підвіконні. — Французський.

 — Та щови, що ви! — замахав руками Вчений. —Вам здалося! Це не коньяк, це фікція.Міраж я б сказав. І не французського, а вірменського.

— Мамо, мамо, — зашепотів у травичці їжачок. — А ось ти казала, що брехати погано. А дядя бреше. І не червоніє. Тобто і мені можна?

— Дяді червоніти не треба, у нього халат червоний, — суворо сказала їжачиха.

— А-а-а...- розчаровано протягнув їжачок і, чхнувши, згорнувся у клубок.

             Вчений намагався зробити великий ковток з пляшки. їжачки, що розмовляють, його нервували. Рука пройшла наскрізь — коньяк явно прагнув звести свій стан до міражу. Неймовірно Мудрий Вчений зітхнув.

 — І що вам потрібно? — приречено запитав він.

— Думати, —впевнено відповів Головний Їжак.

— Тобто? — не зрозумів Вчений.

— Глобально, — Їжак гордо випростався.

 — Слухай, а навіщо вам це? — приречено запитав Неймовірно Мудрий Вчений.

— Треба, — ухильно відповів Головний Їжак, і трава під вікном ухильно зашепотіла йому вслід багатоголосо:

— Треба...Треба... Треба...

— То як — думати? — наполегливо перепитав Головний.

— Ви знаєте, — Вчений потер перенісся, явно приймаючи якесь неймовірно важке, майже непід'ємне рішення. — Навіть не знаю, що і сказати... Бачте, я колись вмів думати. Вмів. Але це було давно, в молодості. А тепер — забув. Чесно. Вивибачте... Але я пригадаю! Я обов'язково прига... Але на підвіконні вже нікого не було. Лише гілки дерев та густа трава тихо шелестіли під ледве відчутним подихом вітру.

   }}}{{{  

         Десь далеко-далеко,на самому краю світу, в жовтому, вигорілому під сонцем степу, граціозно мчали їжачки. Їх біг був безшумний, а місяць освітлював дорогу. Їжачки намагалися думати. Як уміли. Без підказки. Самостійно.

   }}}{{{  

         ... І лише Тридцятьдругий праворуч гнав із голови будь-які думки. Він, як завжди, був проти.

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/ .