Ніч довга,
довга для людини ,
що смерті не віда, блука
попід вуличними ліхтарями
голим зором ,налитим шнапсом, і сморід
прілої шкіри з-під нігтів
вже не бентежить її. Боже, о,
ніч є тривалою.
Мої коси не посивіють,
бо"м виповзла з надр машинерії:
на чоро- рожеве , дьогтем, чоло моє помальовано.
Локони сніжні- білявці-сестриці. Втім я ,
первачка, крокую цим містом,
десятипостотисячедушним, і стопами
чавлю душемокречі пвд шкіряним небом, що з того
десятокпостотисяч люльок
пихкає, висячи, зимні. Янгольської тиші
часто зичу собі,
і мисливьких уділів, повних
безсилого крику
моїх друзів.
.
З оббрисканими ногами-руками-крилами
розхристана повстає Юність
наді мною, крізь жасміновий тріюмф,
здоровенна, у непроглядні ночі
прямокутниками таємниць навіває саги
смері щогодини у моє вікно,
молоко вовчиці підносить мені
і підсипає мстивості
до моіх посмішок
над старшими за себе, коли , знесилившись,
утикаюсь в фоліянти
у стидкому сні,
що той минає повз пам"ять,
граю з пензлями-
а з них змійво торочиться.
.
І матері наші були
з прийдешнього вимріювали собі чоловіків,
могутніх видивлялися,
революційних і самітніх.
Ба, схилившись благоговійно
над тліючим хмизом-
за руку з базікою хлопцем, улюбленцем своїм,
мій тужний батько.
Чом тебе тоді забули
й не пригадали надалі?
.
Загублена у полум"яних фонтанах
ночі біля гармати ,
що та не стріляє (суворо прОклята ця ніч),
під вивергом жовто-ненаситного Місяця, його
жовчним сяйвом ,умостившись у тік потужно- сумних мрій,
не те щоб сплю,- пильную,
між крижаними скелетами шукаю дороги,
повернулася додому ,увів мене плющ
за руки й ноги, і вибілив
рештками сонячними руїну.
Чинила"м велике свято
і, тільки-но спіткало мене благословіння,
хліб преломила.
.
У часи гнітючих перемін
мусимо хутко перебігати
з одного світла на інше,
з одного місця на інше,
під веселчаними дугами,
з голками циркуля в серцях,
до радіусу, що той зветься Ніччю.
Подаль- вильно. З вершин
видно моря, з морів-
гірські вершини . А в товчії хмар нас
полохають дзвони
світа. Того , що
мені знати не велено.
.
О п"ятниці сталося:
була"м постилася, зазвичай.
Вітер лимоновим духом віяв.
А кістки кололи поднебіння.
Тоді вийняла я з розпластаної рибини
кільце, що то пожбурене було
при моєму народженні в ріку
темряву поглиначу.
Кільце я вергла назад ,у Ніч.
.
О, би"м не лякалася Смерті!
Мала би"м слово
(не помилившись),
не заросло б моє серце осотом
(вимкнувши сонце),
вуста не знали б жадоби
(не пила б сирої вОди),
не отворяла б очі
(пуповини не бачила б).
.
Небо, поцупивши, зсунули, ви?
ГрУнта не троньте.
Довго покоїтимусь,
тихо лежала би
там, де Ніч мене прагне,
допоки та не розідме ніздрі,
своє копито підводяки
до нових стусанів,
як завше добою.
Завсіди -Ніч,
не День.