Навіяло Віскаріоном... (розповідь моєї бабусі з моїх дитячих спогадів)

        Моїй бабусі було 10-11 років, як розпочалася війна... Її тата, мого прадіда вбило в 42, на переправі, старшого брата забрали у концтабори, середній пішов у підпільникі, їх залишилось шестеро, 4дитини, моя прабабця та її сверкуха... Звісно шо німці зайшли у село та осіли там, весь люд хоронився в погрібах, їсти хотілось нестерпно, а не було нічого.. Одного разу бабуля вибралась на землю та вирішила шось роздобути поїсти.... На щастя і долю бабця моєї бабулі залишилась у хаті на печі, німці її не чіпали, бо стара була та немічна.. Пробравшись до хати до баби бабуля розказала свій план... Десь у схованках знайшла висівок, борошна з жителями, заколотила водою та вирішила зпекти моторжаників.. Розпалила вогонь та тіко перший на сковорідку положила  та перевернула, як забігли троє німців з автоматами.. Як схватили вони мою бабулю та ті моторжаники, як почали волати -Партизанен, партізанен!!!, клацати затворами автоматів, ще б мить і вона розпрощалась з життям.. Але як гриб з-під землі, як стріла випущена з лука, раптово, з нікуди, вирісла перед ними старезна, худюща бабця (яким чином вона зліла тоді з печі, загадка, бо тіко допомагити їй було треба)... І як почала волати на тих німчюр, шо вони поопускали автомати і остовпіли на мить.. Скориставшись такою нагодою бабуля чкурнула у погріб до своїх не забув того моторжаника... Цілий день сиділа перелякана у кутку але казала мені,  бачила б ти очі моїх сестер як я принесла той хлібець...
Прадіда я свого ниіколи не бачила та не чула, але бабуля казала шо я його копія, нє не так, і статка і хватка в тебе його....
Старший її брат загинув у німецьких таборах, середній зник безвісті...

Тож за Перемогу, за наших рідних  та близьких!!!!

Слава Україні!!!