1 лютого 2011 у Клубі Творчої Молоді в Києві

відбудеться літературний

вечір львівської поетеси

 Наталії Дьомової

(вона ж Вірлена)


всі охочі можуть відвідати зустріч за адресою

 м.Київ, видавництво "Смолоскип", вул. Межигірська, 21

Початок о 18.00.

(вхід вільний)


Вірші Наталії Вірлени

отут:


http://gak.com.ua/authors/238

                           2011 року Ганна Осадко публікує нову книжку під назвою
                
                                                                             «Знаки приватної пунктуації»
            
             

Книга виходить у світ у Тернопільському видавництві «Богдан».
Містить нові – ніде не друковані у часописах раніше – вірші!
Поділяється на шість частин і оформлена світлинами авторки
та Оксани Куценко, що вони їх привезли з літніх мандрів стежками Європи
(Польщі, Чехії, Італії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Німеччини).
Дизайнером і художнім редактором книги та палітурки виступив,
як завше в таких особливих випадках,
художник Ростислав Крамар.
І книга – повірте – справді переворот свідомості!
Цього разу поетеса демонструє читацькому загалу вишукану добірку верлібрів.

І під час читання цієї добірки загартована розмаїтою літературою Я
час від часу впадала в транс,
і тільки думки про те,
що я не дочитала рукопис до кінця,
виводили мене з цього позамежового стану.

Думаю, що нова книга поетеси
 «Знаки приватної пунктуації»,
так само, як і попередня збірка 
«Та, що перевертає пінгвінів»,
завоює серця вдячних читачів.

Мені надзвичайно (!!!) пощастило!

Я чи не найперша декілька разів прочитала цю книгу
(ще у рукописному варіанті!)

і мрію
(о!)
потримати томик

цієї шедевральної поезії

в друкованому виданні у руках

(бо ПДФку я вже маю!)  

Згідно Святого Письма 19 січня Христос посвятився в річці Іордані.
Тому відколи християнство стало визнаною релігією
у цей день священики освячують воду і ця вода має цілющі властивості,
нею освячують домівки, знімають негативну енергію,
зміцнюють власне самопочуття.

                                



Сьогодні у Теронопільському водоканалі священики освятили воду.
І зараз у нас в Тернополі із звичайного водопровідного кранутече свята вода.

http://vn.20minut.ua/news/166442.html

                       

Тернопільська міська рада за ініціативи депутатів від партії"Свобода", що мають більшість у цьому органі самоврядування, прийняла рішення, згідно якого щопонеділка в усіх школах  Тернополя перед першим уроком  підніматимуть Український прапор і вмикатимуть запис Гімну України, а учні виконуватимуть Гімн України.
На думку міських керманичів, це дійство сприятиме розвитку патріотизму , зміцнюватиме традиції, розвиватиме гордість за свій народ у серцях юного покоління.

Василь Махно

 
окрім трьох празників-в гості ніхто не прийшов - забудь
лиш один старий - Новий рік та ще січень - та кілька дощів
із дерев познімали ґірлянди – і прогнали овечок - залишили бруд
і той старий мені каже:understood
себто якщо перекласти – то мовляв знаємо – що й по чім

в новорічній листівці я писав що тут замість снігу - російські пенсіонерки
сваряться з внуками, ті в шапках і шубах на які пішли всі кролі
і ніхто не ласий на хутро а діти – й поготів – на цукерки
а поночі електричні звірята збіглися до лютеранської церкви
світяться і танцюють і туляться до колін

я також припускав (у листівці) що – мабуть - наступного року
полечу за лаврами не до Греції а у Берлін чи Париж
і відклав видавати вірші бо книжка есеїв збоку
вона про Чортків і дитинство із цим найбільша морока
а ночами у нас шкряботить за стіною- і дружина каже: поселилася миш

поки я ще видумував - вагався: писати верлібром чи в риму
поки колядки звучали з CDі шурхотіла різдвяна фольга
я стояв у вікні - бавлячись із звірятами – пересипав зиму
з пустого в порожнє – не маючи на це права – навіть одного потримав
за мордочку світла бо в дротах заплуталась – здається ліва його нога

поки вино допили а потім провалились (не в сніг) а в сон
поки з досвідом розібрались - вияснили стосунки – себе і сам
я стояв перед звірятами з кишенями напханими цукерками і вівсом
і почував себе прохачем – (просто приблудним псом)
який не має кому насипати жменю вівса

                   

      

Вітаю усіх з Новим роком!!!!!!!

(оповідання з книги Сергія Козлова «Їжачок в тумані»)


«Невже все так швидко закінчується? - подумав Віслючок. - Невже закінчиться
літо, помре Ведмежатко і настане зима? Чому це не може тривати вічно:
я, літо і Ведмежатко? Літо помре раніше за всіх, літо вже помирає. Літо у щось вірить, тому помирає так сміливо. Літові аніскілечки себе не шкода – воно щось знає. Воно знає, що воно буде знову. Воно помре ненадовго, а потім знову народиться. І знову помре…
Воно звикло. Добре би було, якби я звик помирати і народжуватися. Як це
сумно і як весело!..»

Ведмежатко зашаруділо опалим листям.

- Про що ти думаєш? - запитало воно.

- Я?.. Лежи, лежи, - сказав Віслючок.

Тепер він почав пригадувати, як вони зустрілися? Як під зливою перебігли весь
ліс, як cіли відпочивати і як Ведмежатко тоді сказало:

- Правда, ми будемо завжди?

- Правда.

- Правда, ми ніколи не розлучимось?

- Звісно.

- Правда, ніколи не буде так, щоб нам довелося розлучитися?

- Такого не може бути!

А тепер Ведмежатко лежало на опалому листі з перев*язаною головою, і кров виступила на пов*язці.

«Як же так? - думав Віслючок. – Як же так, що якийсь дуб розтрощив
Ведмежаткову голову? Як же так, що дерево упало саме тоді, коли ми
проходили під ним?..»

Прилетів Лелека.

- Краще?..- запитав він.

Віслючок похитав головою.

- Як сумно! - зітхнув Лелека і погладив Ведмежатко крилом.

Віслючок знову задумався. Тепер він думав про те, як поховати Ведмедика, щоб він повернувся, як літо.

«Я поховаю його на високій-високій горі, - вирішив він, - так, щоб було
багато сонця, а унизу протікала річка. Я буду поливати його свіжою
водою і щодня розпушуватиму землю. І тоді він виросте. А якщо я помру,
він буде робити те ж саме, - і ми не помремо ніколи…»

- Послухай,- сказав він Ведмежаткові, - ти не бійся. Ти на весні виростеш знову.

- Як деревце?

-Так. Я буду щодня тебе поливати. І розпушувати землю.

- А ти не забудеш?

- Що ти?

- Не забудь, - попросило Ведмежатко.

Воно лежало із заплющеними очима, і якби ледь-ледь не здригалися його ніздрі, можна було подумати, що воно зовсім померло.

Тепер Віслючок не боявся. Він знав: поховати – це означає посадити, як деревце.

                                                                             Переклад Ганни Осадко

© Переклад, видавництво "Богдан", 2007

Если меня совсем нет



Еще совсем немного - и загорятся звезды, и выплывет месяц и поплывет,
покачиваясь, над тихими осенними полями. Потом месяц заглянет в лес,
постоит немного, зацепившись за верхушку самой высокой елки, и тут его
увидят Ежик с Медвежонком.
- Гляди, - скажет Ежик.
- Угу, - скажет Медвежонок. А месяц подымется еще выше и зальет своим холодным, тусклым светом всю землю.
Так было каждый вечер в эту ясную холодную осень. И каждый вечер Ежик с
Медвежонком собирались то у Ежика, то у Медвежонка и о чем-нибудь
говорили. Вот и сегодня Ежик сказал Медвежонку:
- Как все-таки хорошо, что мы друг у друга есть! Медвежонок кивнул.
- Ты только представь себе: меня нет, ты сидишь один и поговорить не с кем.
- А ты где?
- А меня нет.
- Так не бывает, - сказал Медвежонок.
- Я тоже так думаю, - сказал Ежик. - Но вдруг вот - меня совсем нет. Ты один.
Ну что ты будешь делать?
- Пойду к тебе.
- Куда?
- Как - куда? Домой. Приду и скажу: "Ну что ж ты не пришел, Ежик?" А ты скажешь...
- Вот глупый! Что же я скажу, если меня нет?
- Если нет дома, значит, ты пошел ко мне. Прибегу домой. А-а, ты здесь! И начну...
- Что?
- Ругать!
- За что?
- Как за что? За то, что не сделал, как договорились.
- А как договорились?
- Откуда я знаю? Но ты должен быть или у меня, или у себя дома.
- Но меня же совсем нет. Понимаешь?
- Так вот же ты сидишь!
- Это я сейчас сижу, а если меня не будет совсем, где я буду?
- Или у меня, или у себя.
- Это, если я есть.
- Ну, да, - сказал Медвежонок.
- А если меня совсем нет?
- Тогда ты сидишь на реке и смотришь на месяц.
- И на реке нет.
- Тогда ты пошел куда-нибудь и еще не вернулся. Я побегу, обшарю весь лес и тебя найду!
- Ты все уже обшарил, - сказал Ежик. - И не нашел.
- Побегу в соседний лес!
- И там нет.
- Переверну все вверх дном, и ты отыщешься!
- Нет меня. Нигде нет.
- Тогда, тогда... Тогда я выбегу в поле, - сказал Медвежонок. - И закричу: "Е-е-е-жи-и-и-к!",
и ты услышишь и закричишь: "Медвежоно-о-о-к!.." Вот.
- Нет, - сказал Ежик. - Меня ни капельки нет. Понимаешь?
- Что ты ко мне пристал? - рассердился Медвежонок. - Если тебя нет, то и меня нет. Понял?
- Нет, ты - есть; а вот меня - нет. Медвежонок замолчал и нахмурился.
- Ну, Медвежонок!.. Медвежонок не ответил.
Он глядел, как месяц, поднявшись высоко над лесом, льет на них с Ежиком свой холодный свет.


Хочу нагадати, що книга Сергія Козлова "Їжачок в тумані" з оригінальними
 ілюстраціями Святозара Острова вийшла в українському перекладі у
Тернопільському видавництві "Навчальна книга-Богдан"

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_156_1570/

- Вікторе Федоровичу, так з чого був виготовлений той злощасний вінок?

-Е...е...з...йолки...

10 грудня

Всесвітній день прав людини

Рішення про святкування цього дня прийнято 4 грудня 1950 року на 5-й
сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Відзначається це свято  в день прийняття Загальної декларації прав людини.