Василь Махно

 

дівчинка котра поправляла на ключицях плаття

витончений смак і ума – палата

боязка наче миш

Маяковського знала напам’ять - загубилася наче

перстень

і його не знайдеш серед ґрунту чи персті

серед міст - хоч Нью-йорк - хоч Париж

 

але ми про втрати забудем - сьогодні повернення

усі ліхтарі - мов прожектори - звернені

на слово і стіл

п’яно вірші горланить молодість схиблена

і та дівчинка тиха на плече твоє схилена

ви наче святі

 

поетески шиплять і від нежитю шмаркають

і листи тобі пишуть з проханням і сваркою

натякають на секс

а до “Музи” гонець вже підходить затарений

смисл життя  і поезії – ну, занадто затьмарений

а в руці його кекс

 

ця компанія завжди приходить з околиць

кілька пляшок закуска і збиті приколи

 - регіт сміх -

метафізика фізику мочить в сортирі

потім кілька студенток на спільній квартирі

і тіла їх мов сніг

 

потім знову похмілля з десятої в центрі

і юродивих сонм з православної церкви

просять гріш

і сидиш при стакані і стримуєш подих

знаєш що є поезія? – видих свободи

й гріх

 

нізащо не віддаш ці роки серед вулиць

революцій і цирку - як запах притулиш

пульсуючу жилку

наче ви ще цілуєтесь в темному ліфті

так невміло з гачків розcтібається ліфчик

пахне жінка

 

ця любов що не мала замків і кордонів

запобіжних таблеток - зарубіжних кондонів

лиш тепло

і шептання на вухо: чи ти мене кинеш?

поцілунком невмілим їй вухо заслинеш

облом

 

і якщо б повертатись в це місто: що світить?

поетесок побільшало - зменшилось свити

цезар сам

ще шпана що вживає фруктовий йогурт

що ти з ними – постарілий йолоп –

- за приблудного пса -

 

і чужинцем здалека ти їм видашся - будуть праві; -

це є старості знак – сивина на твоїй голові

дім – книжки

позолота реґалій – пішов ти із ними мудак

не повернешся ти  у це місто ніяк

грайте марша труби й кишки

 

 

                                               Василь Махно

якщо в євангельській притчі – що саме читають у сільській церковці –
батько вибігає назустріч синові та наказує слугам перевдягти його й заколоти для нього ягня

то мені мусить світити бодай слабке світло в якійсь із кімнат на шостому поверсі

але темно – ніхто не чекає: або поснули – бо вже за північ – або поїхали кудись
і ключі не залишили у сусідів

може піти до найближчих приятелів: вони так радо приймали мене на нічліг поки ще не були одружені й так вдячно слухали мої вірші
однак на митниці конфіскували мій записник (боротьба з тероризмом) а напам’ять ані адрес ані телефонів не згадаю

якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці
то мусить хтось відчувати найпекучіші слова
і стояти на дворі з непокритою головою
на яку сиплеться сніг

 І була вся земля одна мова та слова одні.
2 І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.
3 І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно.
4 І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
6 І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.
7 Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного.
8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто.
9 І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.

                                        Перша книга Мойсеєва: Буття (11)

                                Й. Бродський

Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.

Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.

Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.

Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
                                                        переклад Б. Щавурського

                                           Мойсей ФІШБЕЙН

…і щастя це — хвилини півтори.

Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.

Святвечір 1998 року,
Altenerding

Андре Жід

                                 (французький  письменник)

"Все давно вже сказано, але оскільки ніхто не слухає, доводиться постійно повертатися назад і повторювати все спочатку"

"І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, - і збагнув я, що й це все - то ловлення вітру!..

Бо при многості мудрості множиться клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує біль!..."

"... усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!..."

Якщо хочемо виміряти небо, землю та моря, повинні спочатку виміряти себе

 Хочу опублікувати у нашому співтоваристві вірш Назара Федорака «Жадан».

На мій погляд, ця поезія дуже точно відтворює процеси в українській літературі і якимось дивом-дивним зображає абсурд нашого буття, показуючи, що Україну можна любити, просто плекаючи слово та зберігаючи культурні традиції.

Отже:

 

ЖАДАН

псевдолірична антипоема

 

 

1

Смеркає.

На вулиці Мироносицькій в Харкові

це відбувається на півгодини раніше,

 ніж, скажімо, у Львові.

Така географія.

Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,

на вулиці Харкова вистрибують пси.

За ними – господарі.

 

2

Тесть Жадана зі своїм собачам

Зовсім не змахує на Георгія із драконом,

тому на подвір’ї  з’являється з острахом

і, помічаючи зятя в компанії групи «Калєкция»,

мовчки йде далі.

Тещу Сергія затримують на роботі

справи.

Вона повертається пізно і чує, як зять

гучно скандує в компанії групи «Калєкция»,

загальновідому лексему з трьох літер.

Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.

Її не цікавлять нюанси: що зять

якраз цитував –

і не Подіка,

а Мао Цзедуна в оригіналі.

Дружина Світлана, приїхавши з Києва,

застає на канапі розпластані поклади

марихуани й горілки у тільці свого чоловіка

і поправляє синові постіль.

 

3

Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му

в Рівному

на Всеукраїнській олімпіаді юних філологів.

Дебютували із віршами практично водночас –

у «Четвергу» за 1993-й.

Перший відтоді лише деградує,

свідчення чого, зокрема, цей опус,

другий – затьмарює всіх в Україні,

включаючи й Президента,

над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.

 

4

Львів’яни (музиканти і літератори)

охоче пиячать добу в поїзді «Ужгород – Харків»,

щоби наступного дня

донести зросищеній публіці

пісню вкраїнську і слово.

Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.

Львів’яни (музиканти і літератори)

зухвало виходять на брук

найбільшої площі Європи,

скрегочуть зубами на Лєніна,

стріляють очима в Держпром

і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.

На поміч приходить Жадан

у головному уборі, який би вважали за свій

і Осама Бін Ладен, і Єгуд Барак.

Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,

і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)

виникає бажання товкти

всю цю харківську кацапню.

 

5

- Стривайте, - говорить Жадан, -

В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,

звідси вели у тюрми й на розстріли

цвіт вкраїнської нації.

- Гей! – говорить Жадан

(«гей» - у доброму значенні вигуку), -

невже не достатньо цих жертв?!

…Увесь Харків зітхає полегшено