-
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Центральна виборча комісія України затвердила перші вибори у новостворених об’єднаних територіальних громадах. Вони відбудуться на 41 дільниці 11 грудня 2016 року.
Хоча на Тернопіллі створено 38 територіальних громад, а дозволу об’єднатися від депутатів обласної ради чекають ще 12, та ЦВК призначив вибори лише у Борщівській міській об’єднаній територіальній громаді. До неї увійшли місто Борщів, села Верхняківці, Висічка, Королівка, Мушкатівка, Слобідка-Мушкатівська, Пищатинці, Стрілківці, Цигани.
Виборча кампанія в Борщівській ОТГ розпочнеться 22 жовтня.
Нагадаємо, у квітні цього
року міський голова Борщева Роман
Сельський подав у відставку. Офіційна причина – важкий стан здоров’я. Але
користувачі соціальних мереж стверджують, що мер пішов з посади під тиском недоброзичливців та прибічників колишньої влади і був першим чиновником, який взявся за кардинальні зміни.
Очевидно, через те, що Борщівська Територіальна
громада фактично залишилася без очільника, ЦВК вирішив,
що Борщівська громада готова до виборів. Тут 11 грудня обиратимуть міського голову і
депутатів міської ради. І взагалі – це перші
вибори в об’єднані територіальні громади на Тернопільщині.
Які ж переваги для членів українського суспільства дають власне створення Об’єднаних територіальних громад і вибори до них?
В ідеалі – відповідно до Закону України «Про місцеві органи самоврядування в Україні» територіальні органи самоврядування мають власні повноваження та повноваження, делеговані органами виконавчої влади. Але в об’єднаних громад вони будуть розширені. Власні повноваження об’єднаних територіальних громад будуть такі: планування розвитку громади та формування бюджету; економічний розвиток, залучення інвестицій, розвиток підприємництва; управління земельними ресурсами і тими, які знаходяться за межами населених пунктів, надання дозволів на будівництво, прийняття будівель в експлуатацію; розвиток місцевої інфраструктури: утримання та будівництво доріг, тепло-, газопостачання і водовідведення; благоустрій території; організація пасажирських перевезень на території громади; громадська безпека силами місцевої (муніципальної) міліції, пожежна охорона. Делеговані повноваження об’єднаних територіальних громад передбачають: соціальна допомога через територіальні центри (в громадах); адміністративні послуги через центри їх надання (в громадах); управління школами та дитсадками; первинна медична допомога; утримання та організація клубів, бібліотек, стадіонів, спортивних майданчиків. Слід зазначити, що об’ єднані територіальні громади отримують весь спектр повноважень, які сьогодні мають міста обласного значення, наприклад, місто Мелітополь. Крім того, в об’єднаних громадах мешканці мають бути забезпечені послугами, що надаються органами державної влади, а саме: виплата пенсій, субсидій, забезпечення пільгами; контроль санітарного та епізотичного стану; казначейське обслуговування; реєстрацію актів цивільного стану. Таким чином, розподіл повноважень — це один із головних принципів децентралізації, відповідно до якого, найбільше повноважень мають мати ті органи влади, які є найближчими до людей і на рівні яких вирішення завдань та надання послуг є найбільш ефективним та найменш ресурсовитратним.
У результаті місцевих виборів в об’єднаній територіальній громаді до влади мають прийти керівники, які готові та спроможні здійснювати ефективне управління громадою, забезпечуючи високу якість життя населення.
Формування якісного складу органів управління громадою нині залежить тільки від свідомого, прозорого та чесного вибору кожного жителя громади. І, як наслідок, від самих жителів залежить якість їхнього життя.
3 жовтня в Києві Україна відбулася урядова комісія з питань торгово-економічного співробітництва. Очолювала її перший заступник міністра економічного розвитку та торгівлі Юлія Ковалів.
Південна Корея – четвертий за більшістю торговий партнер України. Як повідомляє Уряд, об’єми інвестиції в Україні цієї країни сягають 161 млн. доларів США при взаємних торгових розрахунках 714 млн. доларів США у 2015 році.
На нинішній Урядовій комісії було означено перспективні напрямки взаємного торгівельно-економічного співробітнтцтва. Передусім – це постачання української сільського-господарської продукції на ринок Південної Кореї, кооперація в інженерній та енергетичній сфері, співпраця в туристичній галузі, а також інвестування Республіки Кореї в українську економіку.
Одним із прикладів такого інвестування є протокол про наміри забезпечення малого та середнього агробізнесу нашої країни сучасною технікою.
Корейська компанія «POSCO DAEWOO» і Міністерство аграрної політики і продовольства України підписали протокол щодо оновлення сільськогосподарської техніки України для малих і середніх сільськогосподарських виробників.
Прем’р-Міністр України зустрівся з Південно-Корейською делегацією і запропонував поглибити торгово-економічні зв’язки, збільшити інвестиції у вітчизняну економіку в сфері енергетики, промислового комплексу, машинобудівництва, а також взяти участь у масштабній приватизації.
Як бачимо, українська влада зацікавлена в Південно-Корейських інвестиціях та співпраці. Але й Корейська республіка також має привабливі моменти в цій співпраці. Адже країна має обмаль оброблювальних сільськогосподарських земель, які становлять 17% від усіх угідь, на душу населення припадає приблизно 0,04 га. Також до 85% деревообробних виробництв країни працюють на імпортній сировині. Отже, Україна може постачати Південній Кореї і сільськогосподарські продукти і деревину. Тож, ця співпраця може бути обопільною і взаємовигідною.
Виявляється, серед підприємців аграрного сектору є розцінки, за якими вони платять селянам нашого краю за паї.
Так, цьогоріч крупні орендарі в Тернопільській області платять по 6 центнерів зерна за 1 гектар землі. Середні й незначні фермери платять від 5 до 5, 5 центнерів зерна за оренду гектара поля.
Однак останнім часом селяни хочуть, щоб зерно замінили їм на гроші. Отже, якщо підприємці оцінюють зерно по 280–320 гривень за центнер, то за оренду гектара землі можна отримати від 1400 до 1800 гривень. Деяким селянам такий розрахунок підходить краще.
Але якби селяни самі засівали свої поля, вони б мали набагато більше збіжжя і зерна.
Cуддівська реформа в Україні набрала чинності 1 жовтня 2016 року.
Щоб встигнути до того, як почнуть діяти нові поправки до Конституції в частині судоустрою, 29 вересня Верховна Рада зібралася на позачергове засідання. На цьому засіданні депутатам конче потрібно було звільнити суддів, які порушили суддівську присягу. Адже з 1 жовтня вже набирають чинності зміни до Конституції, які скасовують таке поняття, як порушення суддею присяги, і парламент не матиме підстав для їхнього звільнення.
На пленарному засіданні Ради було звільнено 29
суддів з 33. Більше половини з них були звільнені за переслідування учасників
Майдану.
За переслідування учасників масових акцій Рада
звільнила суддів Святошинського районного суду Києва Аллу Чалу і Аллу
Домарацьку, суддю Бориспільського суду Анатолія Левченка, суддю Васильківського
суду Київської області Віктора Степаненка, суддю Деснянського суду Києва Ірину
Татаурову, суддю Солом'янського суду Києва Олену Калиниченко, суддю
Шевченківського суду Києва Наталю Сіромашенко, суддю Червонозаводського суду
Харкова Ірину Прошутю, суддю Печерського дива Києва Світлану Волкову, суддів
Апеляційного суду Києва Олександра Беца, Ольгу Єфімову, Людмилу Бартащук, Світлану
Коваль, Марію Приндюк, суддів Солом'янського суду Києва Аллу Демидовську і
Андрія Макуху, суддю Дарницького суду Києва Сергія Пойду, суддю Дніпровського
району Києва Віталія Марцинкевича.
Також Рада звільнила суддю Вищого
Адміністративного суду України Олександра Гаманка, суддю Києво-Святошинського
суду Володимира Лисенка, суддю Апеляційного суду Харківської області Тетяну
Меркулову, суддю Вищого господарського суду Станіслава Мірошниченка, суддю
Київського суду Одеси Сергія Реву, суддю Київського апеляційного господарського
суду Лідію Рєпіну, суддю вищого господарського суду України Віктора Татькова,
суддю Генічеського суду Херсонської області Валентину Хоменко, суддю
Чорнобаївського суду Черкаської області Неллі Цибру, суддю Апеляційного суду
Дніпропетровської області Валерія Чорнобука, суддю вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ Валерія Швеця.
Пропонувалося звільнити 33 судді. Проте депутати
не змогли звільнити суддю Приморського суду Одеси, суддів Кіровського суду
Дніпропетровська Наталію Овчаренко та Олега Ходасевича, суддю Апеляційного суду
Криму Олександра Пироженка. Спікер парламенту А.
Парубій прокоментував на прес-конференції, що
проекти постанов про звільнення цих суддів вже розглядалися в Раді і не були
підтримані депутатами.
Про створення цього органа повідомив Генеральний прокурор України Юрій Луценко під час представлення нового прокурора Тернопільщини В’ячеслава Перча.
Зокрема він сказав, що задля аналізу на чесність прокурорів Генпрокуратура ввела так звану «декларацію доброчесності», завдяки якій громадяни зможуть оцінити кожного служителя Феміди.
«Якщо у громадських організацій будуть факти порушень, які підписант у даній декларації заперечував, то завдяки спеціальній кнопці на сайті тернополяни зможуть поскаржитися і надати протилежні факти. Хто максимально допоможе люструвати прокуратуру – той і матиме честь увійти до громадської ради при прокуратурі області», — зазначив Генопрокурор.
Високопосадовець також виявив впевненість, що до процесу формування органа впливу громадянського суспільства на дотримання прав людини, слід залучити голову Тернопільської обласної адміністрації та обласної ради. На його думку, це має бути установа, яка складається із 10–15 членів.
До роботи Громадської ради при прокуратурі Ю. Луценко особисто запросив відомого тернополянина, члена Громадської спілки «Рада бізнесу Тернопілля» Віталія Сороколіта, котрий дев’ять років у судах протистояв податковому та прокурорському свавіллю на Тернопільщині, доводить корумпованість місцевих прокурорів, залежність їх від влади.
2016 року Україна урочисто відзначила 25-річний ювілей Незалежності. Та чи здобула наша держава справжню незалежність за цей час, чи отримала самостійність і чи є вільною країною?
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла історичний документ «Акт проголошення незалежності України», на основі якого країна офіційно здобула свій суверенітет. Також 1 грудня 1991 року був проведений всеукраїнський референдум щодо підтвердження «Акту проголошення незалежності». Референдум був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників соборності України. 90,32 % українців проголосували за незалежність! Зрештою незалежність України була визнана провідними країнами світу та світовою спільнотою.
На даний час, з юридичної точки зору, Україна є незалежною країною! Про це свідчить і українська Конституція, і окреслені кордони, і символи державності – гімн, прапор, а також інституції влади. Однак Україна має ще багато негараздів, які не дають їй вільно розвиватися, багато речей, від яких як держава залежить, наприклад, від агресивної політики Росії, чи позиції ЄС, США тощо. Крім того, в українському суспільстві немає однозначної єдності з цього питання. Власне, починаючи з осені 2013 року, події, що відбуваються в нашій країні (Майдан, анексія Криму, бойові дії на Донбасі), яскраво демонструють ці проблеми. Для того, щоб отримати цілковиту самостійність та бути справді незалежною і самостійною, Україна має подолати багато перешкод і розв’язати безліч проблем!
Найпершим питанням, що окреслює незалежність мають бути чіткі маркування кордонів, які визначають межі державної території, – суходолу, води, надр, повітряного простору. Саме ці межі визначають розповсюдження державного суверенітету. Якби станом на 2014 рік Україна мала чітко визначені межі кордонів, то російська армія не могла б вільно перейти кордон, анексувати Крим та захопити Донбас і Луганськ. Напевно, кордон потрібно чітко зазначити. Саме тому зараз, в час глибокої небезпеки, українці відчули, щоб отримати незалежність треба позначити державний кордон.
Крім того, кордони всіх незалежних держав охороняє сучасно оснащена армія. І якби Україна у 2014 році мала професійне військо, вона б могла захистити свої суверенні кордони. Ми знаємо, що впродовж 25 років самостійності нашої держави українську армію грабували, роззброювали, деморалізували. І відбувалося це не без участі представників сусідньої держави, які обіймали високі посади у вітчизняному міністерстві оборони.
Також однією з ознак державності є інформаційний простір певної території. І в цьому також Україна до сьогодні не набула остаточної самостійності. Безліч ЗМІ (і друкованих, і радіо-, і теле-комунікативних) виходять в світ російською мовою – тобто мовою окупанта! І зміст цих російськомовних ЗМІ далеко не патріотичний і не породжує думки щодо самостійності.
Вищенаведені чинники вказують, що Україна за 25 років здобула лише часткову незалежність, і щоб здобути цілковиту самостійність нашій державні потрібно ще боротися і боротися!
Крім того, не потрібно залишати поза увагою й пережитки радянського минулого в українському суспільстві, що гальмують процеси, які ведуть до цілковитої незалежності. Соціалізм залишив глибокий слід у свідомості пересічних українців. Людям важко пристосуватися до нового ладу, який, з одного боку, руйнує упорядковане життя, а з іншого – не дає нічого натомість!
Та й до влади прийшли політики, що відверто демонстрували прихильність Кремлю, які укладали, так звані, «газові угоди», за якими Україна платила за газ втричі більше, ніж Європа, продавали українські заводи, землі, дозволяли російським підданим будувати на наших теренах власний бізнес.
В державних установах залишилося багато адміністративних кадрів з минулого часу. І не треба скидати з рахунку те, що за радянського часу між Україною і Росією відбувалася тісна співпраця в економічній та промисловій сфері. А старі економічні зв’язки не так легко розірвати. Адже не секрет, що навіть сьогодні деякі оборонні заводи виконують замовлення з Росії (і це при тому, що в Україні відбувається війна з росіянами!).
Крім того, державний кордон – це політична і економічні межі, які окреслюють державний устрій тієї чи іншої країни! Тобто економіка країни має бути розвиненою і забезпечувати громадян усім необхідним, захищати права кожного громадянина країни, має бути судова інфраструктура, що слідкує за правовими нормами в суспільстві.
Однак, за 25 років
незалежності в Україні все-таки сформувалися сили, які проголошують національні
ідеї, які обстоюють власну ідентичність. І ці процеси відбуваються не тільки,
так би мовити, на поверхневому рівні – вишиванки, рушники, шаровари, – а люди,
які декларують європейські цінності: розвиток українського суспільства на
засадах демократичного устрою, свободу слова, розуміння
кожним громадянином своєї державності та національності.
У 2013 році
відбулася Революція гідності, яка підтвердила, що в Україні з’явилося нове
покоління, покоління, яке не пам’ятає «соціалістичного раю», яке здатне
боронити національні ідеї, захищати свій суверенітет. В Україні з’явилася нова
спільнота, яка може при небезпеці швидко об’єднатися і миттєво діяти. Адже
Путін і всі проросійські сили не могли навіть сподіватися, що українці почнуть
захищати свою Батьківщину, коли росіяни порушать кордон України.
Першими захищати суверенітет України пішли добровольці, згодом долучилися до них військові й, зрештою, весь народ піднявся на боротьбу з російською агресією. Якщо чоловік не поповнював ряди військовиків, він допомагає захисникам. З’явився грандіозний волонтерський рух, навіть діти, немічні та літні люди згуртувалися для оборони України.
За два роки армія України змінилася, волонтери долучилися до модернізації зброї, розроблення нової форми, постачання провіанту, ліків та засобів першої необхідності.
Російська агресія показала українцям, що вони вже не радянські люди, що вони українці! Тому майже безболісно відбувається декомунізація у вітчизняному суспільстві. Ніхто не переймається забороною Комуністичної партії, не плаче за пам’ятниками Леніну і Сталіну, не тримаються за старі назви перейменованих вулиць.
Українці живуть іншим, вони хочуть, щоб українська влада була чесною, щоб політики не зажерливими, щоб їхні податки, які вони сплачують у державну казну, не розкрадалися чиновниками, щоб кожен з них мав гідну роботу, щоб праця кожного українця була достойно оплачена, щоб кожен українець міг дати ґрунтовну освіту дітям, виховати їх в достатку та щирими українцями. Адже одна із головних європейських цінностей, на які націлилось українське суспільство, – поставити людину на перше місце, забезпечувати її потреби, піклуватися про неї, захищати її інтереси, і, основне, – не людина має працювати на державу, а держава на неї!
Як показує сьогоднішній час, процес становлення незалежності в Україні триває і, передусім, він триває в зміні свідомості українця, у відчутті своєї національної гідності, у відчутті власної ідентичності! Тож за 25 років в нашій державі таки відбулися зміни! Українці не хочуть повертатися до минулого, вони націлені в майбутнє! Україна виборює свою незалежність, здобуває свою свободу!