«...завжди подобалася військова історія. (Військова документалістика, якщо завгодно). Хоча і не тільки військова. Не раз собі твердив, що історія повторюється. По-перше тому що її не вчать, по-друге тому що вона постійно фабрикується.
Дещо прочитав про Вітчизняну аж 1812 року. Скільки казкового марення. «Французи грабували, французи розоряли ...

І ні слова про те, що все розорили ще поміщики при евакуації, на додачу обібравши селян. А що їм, на пам'ять Наполеону добро залишити? А ще реквізит для рідної армії. А селяни вже як небудь переб'ються. Нехай прожиток відсутню у ворога знайдуть, еврохарчі.

Ну звичайно в підручниках таке писати категорично не рекомендувалося. Зате в мемуарах учасників походу на Росію, крім того згадувалося, що відступаюча російська армія прагнучи «відірватися» від ворога, безжально кидала по дорозі напризволяще поранених солдатів.

(На відміну від французів не вистачало лікі та лікарів, та пьос с німі, "мамкі йєщо нарожают")

При цьому не голодуючи і не замерзаючи.
А скільки нісенітниці намололи про причини війни! Виходить, Бонапарт тільки й думав підкорити і освоїти болота з очеретами, тайгу, і взагалі, доскакати до Китаю. Але не йдеться ні слова про те, чому у Померанії опинилося перед війною аж три російських армії, ніяк не передбачених Тильзитским миром.

Ах так, ще похід саме на Москву. Так його вабила ця Москва, прямо таки серце Росії. До речі столицею був тоді Пітер. Бонапарт просто йшов слідом за російською армією. Куди вона, туди і він. Йому потрібно було не пустир з населенням захоплювати, а залишити Росію без армії. Щоб пояснити, що недобре допомагати Англії, замахуватися в спину і взагалі порушувати договори.

Нагадую, тоді ще великих запасів сировини ще не було відкрито, як не було й великої потреби в них.

Легенда про Малоярославце говорить про те, що Французи там зазнали поразки і відступили. Насправді закінчилося новим Бородіним. І першими відступили НЕ французи. Але Наполеону вже не було сенсу далі розтягувати комунікації через постійно втікаючу безконечними просторами російською армією, подолжавшей гру в «нас не наздоженуть».

Зауважимо, що в інших європейських країнах таких величезних прсторов не було ... А що до хитрої версії про неразорённой Калузької дорозі, то вона, в разі чого, вона так само швидко б «розорилася» ще до прибуття французів, як і смоленська.


До речі у полон попадали не лише французи. Полонені росіяни (не офіцери-дворяни) потрапляли на французькі верфи у порти, и працювали небезкоштовно. Але того що їм платили, вистачило, щоб тим хто не мали сім"ї у Россіі, незабажали повертатись додому. Платня ціх жалюгідних франків їм здалось казковим багатством у порівнянні з тим, що отримували вдома.

Але ж розбігались, дезертирували з російської арміі й по дорозі до Франціі. Ще у Пруссіі. навіть у Россіі. Просто у Франціі дезертирство досягло апогею. Ополченці не бажали повертатись у кріпацтво. (Їх брала держава у "борг" у хазяїв, а на випадок загибелі, платили компенсацію).
А солдати бачили різницю у рівні життя та свобод.

Ополченцям взагалі не давали мундирів, давали у дорогу поміщики мисливські рушниці, лопати (бо головне завдання ополченця рити редути та варити їжу арміі, допомагати тягти гармати, доглядати за тягловою кіннотою, прибирати за солдатами. Та участь у бою бувало, що доводилось приймати.).
А ви думали, ополченці тоді, це якісь браві вояки?

Німці та французи були вкрай здивовані россійськими оплченцями, що виглядали, як жебраки та безхатьки. Одяг їм давали поміщики, а не держава.

Усього полоненими та втікачами Россія втратила близько 40 тисяч солдат та ополченців, яких об"являли у розшук як у рашкє, так і за її межами.

«....В 1996 году великий кормчий украинской политики отправился с официальным визитом в США, расчитывая на очередные плюшки в виде жмени стеклянных бус и прочих "необхідних при продовольчій кризі та ядерній війні" ништяков. Времена были не шибко гладкие - как раз актуализировался вопрос о пребывании Черфлота РФ на территории исконной Тавриды.

Почуяв в действиях "одного несуществующего братского народа" неладное, российская сторона не нашла ничего для себя лучше, как начать насыпать песок на косу со своей стороны в районе острова Тузла, очевидно, расчитывая подойти к вожделенному "острову" с чёрного хода. Кучме тогда пришлось спешно возворащаться и подымать по боевой спецназ Альфа - который и повыбрасывал местных шахтёров в море вместе с их тракторами.

Для первого (и последнего) президента республики Крым (не путать с республикой Казантип, президентом которой был никем не избранный торч Никита 1-й) Юрия Мешкова эта "затейка" аукнулась крахом политической карьеры - после бегства последнего в Москву о нём больше никто ничего и не слышал.

И хотя у русских их "не имеющий аналогов" фокус не удался, спустя много лет его же на бис решили показать братья-китайцы - в своей "исконной" возне вокруг Тайваня.

И хотя китайские братья, хитро щуря глаза, пытались рассказать, что искуственный остров - "родная гавань" для рыбаков, построенные на побережье глубоководные причалы упрямо свидетельствовали о том, насколько "балшую" рыбку собрались ловить люди господина Си - на "лодках" с просадкой до 8 метров вглубь. Глядя на подобные "дикі танці" китайских товарищей, запаниковала Австралия.

Государство-остров имело все основания опасаться черезчур крепких "брактских обьятий" Китая - который повторяет один в один российский финт ушами: как известно, последняя тоже почему-то считает Чёрное море своим внутренним озером.

Австралийское правительство решило усилить флот. Изготовить требуемые суда могли несколько стран - включая Китай и РФ, к которым, по понятным причинам, австралийцы предусмотрительно решили не обращаться. США на тот момент не согласовали некоторые тонкие нюансы и предпочтение было отдано Франции - которая уже успела зарекомендовать себя известной сделкой с Мистралями.

Понимая, что из "этих цепких лап" ещё никто не вырывался, президент Макрон решил повальяжничать, несколько раз меняя то условия контракта, то его сроки.

Поскольку до австралийских партнёров французская сторона заключила довольно выгодную сделку с Пекином - о причинах такой умопомрачительной медлительности Парижа можно только догадываться.

И вот, когда на очередную просьбу поторопиться Кандерра получила очередную же невнятную отговорку, аборигены снова обратилась в Вашингтон - и на настойчивость ответила удача. Американцы согласились обновить австралийский флот.

Расторжение договора стало полной неожиданностью в одном "нацвэлычнивившем" офисе на Елисейских полях. Эммануэль Макрон спешно заспамил Белый Дом гневными требованиями обьяснений - почему его клиента столь нагло увели "недобросовестные" конткуренты из-за океана.