Важливі замітки
Останні статті
- Батьківщина
01.01.2018, 21:45 - Посміхніться-вистоїмо!)
18.05.2014, 01:11 - Всегда...
26.02.2013, 23:06
Свіжі фотографії
[ Я так хочу щоб Бог посміхнувся...
- 22.05.11, 19:58
- Поезія сучасних авторів.
Я так хочу щоб Бог посміхнувся
Веселково в травневих полях,
Щоби дощиком світу торкнувся,
Промайнувши в озерах – очах.
Щоб маленькі вологі краплини
На долонях зустріти своїх,
Щоб цієї весняної днини
Наче щастям ряснів Його сміх.
Я так хочу щоб Бог посміхнувся,
Втамувавши зіспраглі серця,
Що забули за усмішку зовсім,
Хоч вона їм завжди до лиця.
Хоч не зовсім іще зачерствіли
Без святої тієї води,
Щоб напитися завжди хотіли
Й повертались до Нього завжди.
Я так хочу щоб Бог посміхнувся,
Нагадавши про щирий завіт,
Щоби кожен Йому відгукнувся,
Розумінням наповнивши світ.
Не льстите мне..)
- 18.05.11, 00:17
Не льстите мне, я в этом не нуждаюсь,
По нраву больше искренность.
Достаточно прожито – не смущаюсь –
Бравада мне… бессмысленна.
Не льстите мне, глаза – как отражение,
И Вам не справиться…
Я оценила все Ваше умение –
Попытку нравиться…
Не стоит умных мыслей с книг цитировать…
В словах одолженных
Нет интереса для меня – не спровоцировать,
Для Вас я сложная…
Здесь нет причин… всего лишь уважение
К своей терпимости…
Не льстите мне – игра на поражение...
В необходимости.
***
- 11.05.11, 20:26
- Поезія сучасних авторів.
Эх, майский уставший день,
В колонках играет Кашин…
И мысли – сознанья тень.
За ними все дальше и дальше…
Спокойный совсем настрой,
Улыбка как наважденье –
Мой город теперь… не мой,
Желание повторенья.
С акцентом взлетает ввысь
Звучание… Сердца голос.
Но я не поддамся… брысь!
Невольно поправив волос…
И вот нарастает звук…
Погромче бы, чтоб не слышать.
А все же тихонький стук
Как будто в затылок дышит…
Ну нет уж… есть только он.
И музыка... Хоть и не надо,
Мне снится все тот же сон –
Любовь подмигнула взглядом.
Я знаю что где-то там
Остались мои портреты.
Стук… сердца! Напополам –
Рассыпанные заветы.
И жизнь посмотрела вниз –
Осколками отраженья.
Был важен любой каприз –
И счастья... и сожаленья.
* * *
О ком-то другом споет
Теперь уж любимый Кашин.
Есть песни. Наоборот –
Уже не твои... а наши
...посвящается...
Притча...
- 10.05.11, 23:51
Колись давним - давно на Землі був острів, на якому жили всі духовні цінності. Але одного разу вони помітили, як острів йде під воду... Всі цінності сіли на свої кораблі і відплили. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова. Тоді вона покликала Багатство і попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло:
- На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут немає місця.
Коли поруч пропливав корабель Скорботи, вона попросилась до неї. Але та їй відповіла:
- Вибач, Любов, я настільки сумна, що мені потрібно завжди залишатися наодинці...
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушує гармонію на її кораблі. Поряд пропливала Радість, але та була настільки зайнята веселощами, що навіть не почула її голосу. Тоді Любов зовсім розчарувалася. Але раптом вона почула голос десь позаду:
- Ідем, Любове, я візьму тебе з собою! Любов обернулася і побачила старця. Він довіз її до суші, і коли старець відплив, Любов спохватилася - адже вона забула спитати його ім"я. Тоді вона пішла до Пізнання.
- Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець? Пізнання подивилося на Любов:
- Це був Час.
- Час? - перепитала Любов. - Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалину, куди відплив старець:
- Тому що лише Час знає, наскільки важлива в житті ЛЮБОВ.
На душі щось тепле гріє...
- 22.04.11, 19:43
- Поезія сучасних авторів.
Друзі,
зичу Вам гарного настрою, відмінного здоров’я,
сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів!
Радісного Вам готування до найбільшого християнського свята
Воскресіння Христового!
На душі щось тепле гріє –
Так спокійно, щось... своє,
Особисте, наче мрія –
Скоро Пасха настає.
Зустрічаючи світанок,
Посміхаюсь у вікно –
Абрикосовий рум’янок
Мов п’янке хмільне вино.
Готуватиму розчину,
Додаватиме снаги,
Виростає із мисчини
Тісто, набира ваги…
Виглядає за краєчки –
Певно хочеться втекти,
Ніби ластівці з гніздечка…
Вже й пора до печі йти.
Ну а потім вишиванку
Подарую я йому –
Під свою лишень співанку
З намистИн сплету весну…
Перед церквою ж дістану
ВосковІї свічечкИ,
Хвилюватись перестану –
Вийшли гарні пасочкИ!
Сіті...
- 20.04.11, 19:16
- Поезія сучасних авторів.
Вже не часто я сайтом мандрую
Серед безлічі вірту думок,
Та от іноді подих тамує –
Від безглуздя впадаєш у шок.
Зрозуміти самотність, образи,
Можна і співчуття віднайти,
Та найбільше помітно відразу
Коли дурістю йдуть до мети.
Гарний нік та приємна розмова…
Трохи смайликів – все! Вже твоя!
Злет в ілюзіях знову і знову
Аж допоки не гримне земля.
І тоді: ти поганий! Навмисне
Так словами кохання грішив,
Ревнував і на зустрічі тиснув
День у день… ще й у гості спішив.
Потім – сльози у віршах, замітки,
Знову смайли… так в’їдлі слова…
Почитаєш і робиться гидко –
Де ж людино твоя голова?
Не посудина - в неї лиш їсти!
Спить реальність у сітях із схем.
Тож не варто мабуть туди лізти
Коли й так вистачає проблем.
Якщо згодом одні нарікання
На нещирість. Свята простота!?
Почуття неповаги останнє
Не збудує між прірви моста…
Різні мрії… та хто ж їх не має?
Тільки розуму прагни в зірок –
Ідеальних мужчин не буває,
Як нема й ідеальних жінок.
Не твоє, то й не варто благати,
Невідомих чекаючи змін…
Від життя залишаються лати
Доки вчасно не встанеш з колін.
Земля хвилюється...
- 09.04.11, 23:28
- Поезія сучасних авторів.
Земля хвилюється, невже не помічаєш,
Попереджаючи про це своїх дітей?
Недбалість, зверхність гнівом зустрічає,
З лиця стираючи сліди сумних ідей.
Дивись, жива! – як і земні створіння –
Радіє, плаче, в’яне та цвіте…
Звертається до нашого сумління,
Та в відповідь отримує не те.
Все більше й більше головне – людина!
А як же менші сестри та брати?
Чим дихати рослинам і тваринам,
За нами ж лише спалені мости?!
Чому ми так нахабно витрачаєм
Той дар, ім’я якому Божий світ?
Земля хвилюється… та знов не помічаєм,
Перетворивши в попіл її квіт.
Чому так важко іноді збагнути,
Що ти у цьому світі не один,
Що після тебе іншим бути й бути –
Зростити б хліб, напитися б води…
Задумайся майбутнім ти напевне,
Щоб чистим шляхом досягти мети.
Земля хвилюється і, знаєш, недаремне,
Бо не дорослішаєм – ніколи рости…
Сильва Яна на сервере Стихи.ру
