Земля хвилюється...

     Земля хвилюється, невже не помічаєш,
     Попереджаючи про це своїх дітей?
     Недбалість, зверхність гнівом зустрічає,
     З лиця стираючи сліди сумних ідей.

     Дивись, жива! – як і земні створіння –
     Радіє, плаче, в’яне та цвіте…
     Звертається до нашого сумління,
     Та в відповідь отримує не те.

     Все більше й більше головне – людина!
     А як же менші сестри та брати?
     Чим дихати рослинам і тваринам,
     За нами ж лише спалені мости?!

     Чому ми так нахабно витрачаєм
     Той дар, ім’я якому Божий світ?
     Земля хвилюється… та знов не помічаєм,
     Перетворивши в попіл її квіт.

     Чому так важко іноді збагнути,
     Що ти у цьому світі не один,
     Що після тебе іншим бути й бути –
     Зростити б хліб, напитися б води…

     Задумайся майбутнім ти напевне,
     Щоб чистим шляхом досягти мети.
     Земля хвилюється і, знаєш, недаремне,
     Бо не дорослішаєм – ніколи рости…

Сильва Яна на сервере Стихи.ру