На порваних струнах
Не зіграти оду любові.
Зраджене серце не вміє
Та й не хоче співати...
То не правда, що воно
Вже не покохає нікого й ніколи...
На зранених крилах
Тяжко, але можна літати...

Час - вірний пес.
Всі рани залиже. Загоїть.
Пробачаю. Звик пробачати.
В одну ріку, говорять, що вдруге
Не входять ніколи.
Та й тебе. Ту що знав.
Тяжко назвати.

Свято день закоханих придумали жінки, щоб споїти своїх чоловіків.

 Давно це було, але Радянського Союзу вже не було, а секс був. Правда секс хоча й був, але ще не серед білого дня, а всі тоді кохалися в ночі. Тобто коли на Україні свято День Закоханих тільки започатковувалось й про нього, ніхто ще ні разу толком нічого не чув. «Знали» тільки, що десь за кордоном в це свято любий чоловік міг підійти до любої жінки з однією лише ціллю «полюбити» один одного.

Отже , прихожу на роботу, й щойно одружений співробітник з великою радістю розповідає: «Уявляєте хлопці, сьогодні День Закоханих». «Ну й що з того»: неохоче всі відповіли. А він продовжує свою розмову: «Сьогодні просинаюсь й біжу на кухню, щоб поздоровити свою дружину із святом». Ніхто звісно не може зрозуміти його вчинку, бо вже якщо це таке велике свято, то чому йому потрібно було бігти на кухню, а не привітати свою дружину у ліжку. А «старожили» почали хитро посміхатись та про себе думати: «Що це за молодь пішла, що жінок раз на рік люблять». Решта співробітників теж про щось єхидне думає, а він продовжує: «А там на кухні в той час крім дружини ще й теща була. Я підходжу до дружини, дарю їй букет квітів, вітаю її із святом, та ніжно цілую. Й сідаю за стіл снідати. Через декілька хвилин на кухню приходить тесть, й поздоровавшись з усіма сідає до столу. А теща починає йому «заливати»: «А ти мені нічого не хочеш сказати». На що він відповідає: «Ні не хочу». На що теща йому вже без радості в голосі: «А ти знаєш, що сьогодні свято, День Закоханих». На що він їй відповідає: «Свято. День Закоханих. Ну тоді сто грам наливай». Теща остовпіла від такої відповіді, але бере з холодильника горілку й з словами: «Пий алкаш» наливає тестю сто грам. Тесть випиваючи сто грам, усвідомлює що щось не те ляпнув й в своє виправдання говорить: «Ну чого ти сердишся, сьогодні ж свято, треба випити», наливає всім по сто грам й шукаючи підтримки говорить до мене: «Пий зятю, сьогодні ж свято». Знову робить паузу й додає: «А жінок ми любити буденного дня будемо».

Що тут скажеш: «Народжений повзати, літати не буде». 

ДДВ.

Золотая листва,

Мне окутывает  ноги.

Я по парку иду,

Никуда не спеша.

Все смотрю звездопад.

Жаль, он виден не многим.

На небе тучи,

Звездный дождь

Показать не спешат.

Золотая листва,

Мне окутывает ноги.

Ветер хлещет в лицо,

Словно в дом, загоняя меня.

Я ушел в листопад.

Я открыт, но не многим.

Наслажусь и вернусь.

Не тревожьте меня.

Я ушел в листопад.

В осень я растворился.

Весь промок и прозяб,

По алее идя.

Пусть там где-то вдали,

Костер искрится.

Лишь домашний очаг

Обогреет меня.

Возвращаюсь домой,

Осенью насладившись.

Пусть искрится костер.

И не гаснет звезда.

Говорят, когда на небе падают звезды,

То нужно загадать желание.

 И оно обязательно сбудется.

Пусть Ваши желания не зависят от звезд.

И пусть они обязательно исполнятся.  

               18.11.2008 год.

12 листопада в місті Малин було відкрито пам’ятний знак жертвам нацизму. Пам’ятний знак встановлений поблизу місця де в роки фашистської окупації було знищено 1312 жителів нашого міста, серед яких були зовсім маленькі діти та дорослі. Представники різних конфесій та національностей. Практично в ті трагічні роки на цьому місті фашистами було розстріляно кожного 10 жителя нашого міста.  джерело Місто Мала

Можливо хтось іще й досі вважає цю дату значущою, а саму революцію називає не інакше, як Великою Жовтневою. Але прихильників такої термінології все менше і менше. Не даром говорять, що час ставить всі крапки над «і». Так. Час ставить всі крапки над «і», бо саме с часом погляд на історію, звільняється від емоцій й стає об’єктивним.

Сьогодні, їдучи в київській «підземці», не взявши з собою нічого почитати, постійно дивлюсь на монітор. Після якоїсь зупинки на моніторі з’являється перелік видатних подій цього дня та перелік відомих людей, які в цей день народились. Виявляється в цей день народився не хто не будь, а сам Лев Троцький. Починаю читати уважно: «7 листопада 1879 року народився Лев Давидович Троцький (Бронштейн)» й далі «один із організаторів державного перевороту 1917 року». Вміли більшовики відмічати свої день народження.

Як би не називали люди сьогодні цю сумну  подію: «Великою Жовтневою» чи «державним переворотом», ця подія «пішла» в історію, раз і на завжди, разом з більшовицькою ідеологією. І якщо прихильники цієї дати, які люблять погаласувати в цей день на Майдані Незалежності, думають по іншому. Що в ідеології більшовиків є майбутнє, хай зроблять опитування серед школярів.

Бо ще десь близько 10 років тому, одна жіночка проходячи з своїм сином повз пам’ятник маленькому Володі Ульянову (В. І. Леніну) на запитання сина: «мамо, це хто?», відповіла: «Вождь жовтневої революції». Син уважно глянув на пам’ятник, потім на маму й сказав: «А щось на індійця він зовсім не схожий».  Місто Мала

За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"

Последняя осень

Стать первою может.

И пусть Господь нам

В этом поможет.

ПОЭТЫ, мы все –

Божии дети.

За каждое слово,

Пред Ним мы в ответе.

У всех в нас в душе

Весна играет.

И пусть она нас

Всегда вдохновляет.

Последняя осень

Не скоро настанет

И каждый из нас

Свой след оставит.

Мы на вершину

Возносим слова.

И пишем стихи

Все снова и снова.

Ведь лучшие песни

Еще не допеты.

Значить есть стимул.

ПИШИТЕ ПОЭТЫ.

Последняя осень

Стать первою может.

И пусть Господь нам

В этом поможет.

29 сентября 2008 год.

 

Последняя осень поэта.

Або мій щоденник за вересень 2008 року.

1 вересня. Приїзд до міста Тернополя. Прогулянки містом, зустріч з друзями.

2 вересня. Іду до Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, де мав честь навчатись останні 4 роки. Зустрічаюсь з ректором семінарії Джоном Вогтом та єпископом Української Лютеранської Церкви В’ячеславом Горпинчуком. Де під час співбесіди мені повідомляють місця мого проходження після дипломної практики. (Київ, Мінськ, Малин, Радомишиль)  Й вечері цього ж дня допомагаю проводити Вечірню службу в Тернопільській громаді  Св.Апостолів Івана та Якова проректору семінарії пастирю Олегу Юхименко.

Після Вечірньої служби отримав диплом бакалавра богослов’я.

17 вересня. В місті Кременець приймав участь в Пасторській Конференції, та

18 та 19 вересня. Приймав участь в 17 Соборі Української

Лютеранської Церкви, де був делегатом від громади УЛЦ «Воскресіння Христове» м.Малин. В якій служу на даний час .

24 – 26 вересня. В місті Тернопіль брав участь в Семінарі «Християнське консультування на основі Святого Письма», що проходив під егідою Міжнародного Благодійного Фонду «Дар Життя».  Семінар проводив Кертіс Лайон. Після закінчення семінару отримав відповідний сертифікат.

Також під час перебування в Тернополі в мене була чудова

можливість зустрітись з дуже цікавою людиною нашого портала Оксаною   

http://narod.i.ua/user/363774/profile/

яка завжди радує нас своїми чудовими замітками.

Наша коротка (десь близько години) зустріч проходила в

затишному кафе «Майдан». Де ми трішки поговорили про наше рідне I.UA, про свої роботи, друзів, сім’ю. Під час розмови, в мене постійно виникала думка, що це не перша зустріч, а зустріч давніх друзів, які просто давно не бачились. Творчої наснаги тобі Оксано. Радуй й надалі нас своїми чудовими замітками.

Не зважаючи на те що моє студентське життя скінчилося. Обіцяю й надалі публікувати свої вірші та різні історії. Й звичайно й надалі буду намагатися вам допомогти порадою, та теплим словом якщо у вас буде в цьому потреба.

Хай нас всіх благословить наш люблячий Господь і міцно тримає всіх нас під Своєю опікою.

З повагою Діма Д. (Дмитро Дідківський)

 за мотивом Ю. Шевчука "Последняя осень"

Последняя осень

Стать первою может.                                                                                                               

И пусть Господь нам                                                                                       

В этом поможет.                                                                                                                                                   

ПОЭТЫ, мы

все –Божии дети.

За каждое слово, Пред Ним мы в ответе. У всех в нас в душе Весна играет. И пусть она нас Всегда вдохновляет. Последняя осень Не скоро настанет И каждый из нас Свой след оставит. Мы на вершину Возносим слова. И пишем стихи Все снова и снова. Ведь лучшие песни Еще не допеты. Значить есть стимул. ПИШИТЕ ПОЭТЫ. Последняя осень Стать первою может. И пусть Господь нам В этом поможет. 29 сентября 2008 год.

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках  блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути. Вітер віє, не мов промовляє: - Про минуле це і про майбутнє.

      Дмитро Дідківський.

             1999рік.

Краще вітер в обличчя,
Чим постріл в спину.
Краще гірка правда,
Чим зла брехня.
Хай троянди колють руки,
Чим злі погляди колють серця.
Краще з другом ділити останнє.
Гірше коли друзів нема.
Краще бути самим собою,
Чи то літо, осінь, зима.
Всі пори року хороші,
Але краще хай буде весна.

       Дмитро Дідківський.
     03.02.1999 рік.