Сьогодні Міжнародний день жінок, або точніше — Міжнародний день боротьби за права жінок, але напередодні свого Дня народження і перебоям з електропостачанням, які почастішали, забув написати про річницю епідемії. Причому, перших хорих виявили якраз на мій День народження (можливо тому й не написав). Отже, рік живемо в умовах офіційної епідемії. Неофіційна розпочалася десь з січня минулого року. Пам'ятаю, як в 2020-му всі казали, що епідемія закінчиться влітку. Потім, що ковід відступить восени. І що? Епідемія триває. І невідомо коли закінчиться, і чи закінчиться взагалі. Через хронічні хвороби у групі ризику. Рік! Рік не їздив у столицю!!! Та й в громадський транспорт не так просто сісти через обмеження (теоретично заїхати в Київ можна, але чи будуть місця на виїзді?). З подружкою не бачився більше року (навіть з Днюхою не привітала). Правда, медицина в нас така, що краще не хворіти. Тому безпечніше відсидітись.

"Все те, що не побачу, мене більше не турбує
Все те, що не відчув я сам, відчули вже за мене персонажі в книзі 
Про все, що утече від мене, наче штора по карнизу
Не пошкодую.

Іноді жаргон просто милує. Ось, наприклад, набирає моду нове сленгове слівце — "кринж", "кринжово". Судячи за змістом, це приблизно те саме, що й "кріпово"?

Кінець зими - початок весни — депресивний період. Все-таки порожнеча від погоди за вікном і емоційне спустошення напередодні Дня народження (бо особливих досягнень нема, плюс цього разу не буде традиційної святкової екскурсії). Додає масла у вогонь й відсутність дозвілля. Ну шо ж, мені не звикати.