З Пітерським управлінням ФСБ ми вперше зіштовхнулися в Канаді. Після наших публікацій вони поїхали викуповувати шаблю Мазепи. Ми просто змушені були розпочати штурм спецхранів Санкт-Петербургу. І дещо змогли...

Для України дуже важливий спецхран КГБ СССР №9, що перебуває під контролем ФСБ в славнозвісному Ермiтажі. Там справжні скарби українського минулого. Ми засвітили це місце під час розшуків шаблі Мазепи. Росіяни взагалі не визнавали, що у них є такий відділ, офіційно заявляли про повну відсутність українських колекцій. Потім почали вимагати секретні інвентарні номери, які, до речі, ми їм повідомили. Лише тоді дозволили київській журналістці приїхати і сфотографувати шаблю Мазепи, яка виявилася копією. Оригінал у іншому спецхрані - підвалах Адміралтейства... Крім шаблі, там є чимало особистих речей Мазепи, наприклад, його парадна шапка. І головний убор Б.Хмельницького.

Нам вдалося отримати якісну фотографію морського козацького прапора запорожців з того засекреченого місця...

Нагадаю, оригінал прапора, після розгрому Січі, росіяни, з іншими регаліями переправили до Петербургу. Де він зберігається і досі. У так званному Малороссейскому спецхрані Ермітажу. Режим секретності підвищенний. Українських дослідників туди категорично не пускають. Більше того, керівництво музею світового рівня, нахабно брехало нам, що такого відділу у них взагалі НЕ ІСНУЄ! І взагалі, ніяких символічних експонатів української історії в Пітері немає!
Передати, що творилося в Ермітажі, коли ми весело опублікували фотографію ОРИГІНАЛУ морського козацького прапора з того таки спецхрану, важко. 
Саме шабля Мазепи і фото прапора стали офіційними доказами існування гігантських засекречених колекцій Київської Русі, козацтва, різних періодів української історії, які маніакально приховують від нас російські шовіністи!
Потім існування тих спецхранів мені підтвердили аксакали музейної справи Герої України М.Сікорський і Б.Возницький, які багато чого бачили в російських запасниках у 60-70 роки минулого століття!
З морським прапором є ще кілька історій.
Його копія висить у музеї на Хортиці. Є у запасниках Історичного музею в Києві. У музеї Яворницького у Дніпропетровську. У Львівському історичному...

Дехто прискіпується до напису і російської символіки на зворотньому боці прапора. Це історична реальність. Як і релігійні символи, стосовно яких теж є кілька точок зору. Дискутуйте! Все-одно, кожен залишиться на власній ідеологічній платформі.

А в російських музеях продовжується епоха путінського мракобесія.

Україна виборює власну історію.

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Провели форс-мажорну прес-конференцію. Музей гетьманства. Потяг з Аліною Адамчук - начальником управління культури Луганської ОДА, зустріч з якою ми анонсували, безнадійно затримався - вибухи у Сватово...

Між тим прийшло чимало журналістів…

В.Тригуб – редактор журналу «Музеї України», С.Пархоменко – центр ОПАД, Н.Іванченко – куратор виставкових проектів в зоні АТО, розповіли про культурне життя в Донбасі.

 Підтримали перші паростки нової української влади...

Нині в музеї Н.Петрівців експонується виставка «Світ очима дітей прифронтової Донеччини» з села Прелесне. В трьох музеях Донбасу розгорнуто виставки патріотичного плакату Юрія Неросліка. Готуються нові виставкові проекти в музеях Донбасу.

Подяка Управлінням культури Донецької і Луганської ОДА!

Особливу увагу привернули до розслідування пограбування Донецького краєзнавчого музею терористами ДНР, яке нині отримало великий резонанс…

Прес-служба

Еспресо тв про прес-конференцію журналу Музеї України і музеї Донбасу...

https://www.youtube.com/watch?v=5ndgaJw17Qk

Перше в історії пограбування музею з використанням важкої реактивної артилерії! Лише в ДНР! Мабуть в Росії почнуть знімати фільми про золото Данецкай народнай республікі! Сюжет ще той!

14 августа Стрелков подал в отставку с поста министра обороны ДНР. (Вікіпедія). А 16 серпня 2014 року, в Донецькому обласному краєзнавчому музеї почалися дуже дивні події, що закінчилися артилерійськими обстрілами та зникненням коштовностей з фондів, які оцінюються в астрономічну суму.

 Знаючи про захоплення вбивці Гіркіна історією і колекціонуванням, можна висунути обережну версію про його причетність до пограбування однієї з найцінніших археологічних колекцій в окупованому Донецьку.

Враховуючи неймовірний резонанс нашого журналістського розслідування в пресі України та аж занадто нервову реакцію сепарських сайтів ДНР, вирішили нагадати хронологію цієї гучної справи.

Все почалося з матеріалу члена редколегії журналу "Музеї України, заступника директора Національного музею народної архітектури і побуту України Вадима Логвінова, який він написав, спираючись на свідчення співробітників Донецького краєзнавчого, прізвища яких поки що не можна оприлюднювати з питань безпеки. Дехто на окупованій території... Вдячні за підтримку співробітникам Донецької ОДА...

Цитата:

"Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.

         Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.

         В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор  веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.

         Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

         «Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час  безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ".

http://museum-ukraine.org.ua/?p=5385

Стрелков-Гиркин создал общественное движение "Новороссия", через которое налажен сбор средств в рамках, как заявлялось, оказания гуманитарной помощи Донбассу и другим областям юго-востока Украины. Привлекая жертвователей, экс-главком отправился в турне по городам России, в котором его сопровождали единомышленники и пиар-консультанты. В частности, в Перми фотографы обнаружили Гиркина передвигающимся в кортеже из двух Mercedes S500.

"Он сорвал куш на этой войне, и движение "Новороссия" его главный проект", — рассказала Вера Гиркина. "Плюс за кампанию в Славянске Игоря вознаградили очень щедро. Не знаю, принял он их или не принял, но речь могла идти о 15 миллионах рублей. В целом фонд, насколько мне известно, работает успешно, но средства уходят и налево", - подчеркнула она. По словам Гиркиной, часть гуманитарной помощи оседает на границе России и Донецкой области и дальше идет уже товаром: "Люди выворачивают карманы, чтобы помочь Донбассу. А в итоге на гуманитарке делают коммерцию".
Больше читайте здесь: http://zn.ua/UKRAINE/eks-supruga-girkina-rasskazala-kak-on-sorval-kush-vo-vremya-voyny-v-donbasse-186487_.html

Ситуація в населених пунктах зони конфлікту

Протягом доби терористи не припиняють обстрілювали житлові масиви Ленінського, Київського, Ворошилівського та Куйбишевського районів Донецька.

Також продовжується грабування представників бізнесу та пересічних громадян. Окрім цього, терористи вимагають від працівників Художнього музею Донецька віддати їм усі художні цінності, погрожуючи розстрілом. Водночас бойовики розбомбили будівлю Донецького обласного краєзнавчого музею. З 29 залів вціліли лише 3. Найбільше постраждала археологічна колекція.

22.08.2014

http://www.rnbo.gov.ua/news/1787.html

Співставивши факти, але не маючи можливості відвідати окуповану Донеччину, ми вдалися до перевіреного прийому - відкритого листа Путіну. Рашен-спецслужби завжди ковтають цю наживку, залучаючи різноманітну агентуру для реагування.

Президенту России Путину В.В.

Редакция журнала “Музеи Украины” сообщает, что украинский город Донецк ныне полностью контролируется представителями спецслужб и армии РФ. Соответственно, именно на них лежит ответственность за разграбление коллекций Донецкого областного краеведческого музея. Исчезла особо ценная часть Музейного фонда Украины, хорошо известная специалистам, изученная и описанная.

Есть единственный путь вывоза и продажи украденного – Россия.

Во избежание грандиозного международного скандала, который еще больше повредит имиджу Вашей страны, просим поручить руководству ФСБ РФ, возможно с участием представителей международных организаций, провести расследование разграбления известного в мире музейного учреждения  Донецка, установить виновных и вернуть ценности. Желательно, официальным властям Украины…

Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

За кілька днів ми "розігріли" тему на прес-конференції в Музеї гетьманства через короткий комент УНІАН, що миттєво став сенсацією спровокувави шавок і паханів ДНР.

Після численних обстрілів зі знищеного Донецького обласного краєзнавчого музею зникли унікальні експонати зброї та скіфського золота.

Про це заявив редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб – передає УНІАН.

“Там стався, ми вважаємо, величезний злочин, і ми зараз проводимо журналістське розслідування. Виявилося, що були замовлені обстріли Донецького обласного краєзнавчого музею, після чого його приміщення були розбиті, і після цього зникли унікальні колекції – скіфське золото, археологія, ювелірка, зброя. Вартість – це мільйони, десятки мільйонів доларів. Де воно поділося, ніхто не знає, ніхто не бачив”, – розповів Тригуб.

За словами експерта, до зникнення причетні співробітники музею.

Миттєво, зрозуміло не без підказки масковскіх "таваріщей в штатском", реагує трагікомічний А.Шарій, який чомусь все про всіх знає, перебуваючи у статусі біженця не то в Литві, не то в Європі, не то в Росії... Оприлюднює цікаве відео, що за добу набирає 200 тисяч переглядів і розповзається підконтрольними ФСБ ресурсами. https://www.youtube.com/watch?v=gzNxJeqqgnM

Хлопці забувають, що у веселі міжнародні ігри, але на території США, ми гралися ще у ті далекі часи, коли Путін лише починав, Ющенко вчився, а у Білому домі був рішучий Джордж Буш з розумною Кондолізою Райс. Операція "Козацькі регалії". Теж пограбування ГРУ РФ козацького музею у Ховеллі і таємна переправка краденого в Рашку. Потім була Канада, Європа, Південна Америка...

Темою краєзнавчого музею раптово захопився і пахан ДНР Захарченко. http://mincult.govdnr.ru/news/aleksandr-zaharchenko-my-vosstanovim-doneckiy-kraevedcheskiy-muzey-stanet-eshche-luchshe-chem

Цей злочинець або "в долі", і все знає, або зрозумів, що його трохи кинули "братья весенние". Значить теж почне шукати...

Ну, і врахуємо інтереси справжніх господарів ДНР - кремлядь та ФСБ. Їм ще один такий репутаційний скандал взагалі ні до чого. Через пресу і міжнародні організації на Росію легко навісять ще один злочин - розкрадачі музеїв. Це на додачу до окупантів та терористів...

Мабуть почнуть з ревізії. Чекісти це люблять. Сподіватися, що холодні голови і гарячі серця випустять щось цінне з своїх чесних рук не варто. Не на те їх вчили. Не дивуйтеся масовій появі експонатів з фондів Донецького музею на російських аукціонах... Щось зберігати на тимчасовано окупованій території вони не будуть. Мародери-загарбники.

Коло організаторів цього нахабного музейного пограбування із залученням важкої АРТИЛЕРІЇ (!!!) занадто вузьке. Тут всім все зрозуміло. Крім занадто заслуженого у вбивстві українців Гіркіна... З цікавістю прослідкуємо за їх долею...

Продовження реаліті-шоу буде. Занадто багато інтересів переплелося. Наша улюблена сіра зони історії та геополітики.

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Уникальная работа Мастера с ножом, аналогов которой нет в мире! И снова Константин Стасюк! Рекордсмен, целитель, уникум! В этот раз, Константин удивил демонстрацией владения собственным телом, новыми технологиями работы с холодным оружием.

Эксперты рукопашного боя в недоумении. Движения легкие, воздушные, и казалось бы абсолютно не являющиеся боевыми, с виду. Но, вспомним известного мастера рукопашного боя, Гетьмана Казачества Украины Анатолия Поповича, который говаривал - "Рухи які ви бачите, є кругові, мають колосальну енергетичну силу при контакті. Протистояти нічим! Однозначна перемога!".

Днями в интернете опубликовано новое видео демонстрации возможностей Константина Стасюка, которому, напомним, 60 лет! Отзывы ценителий обескураживают!

"Впечатляет! Вы похожи на орла, плавно парящего в небе с величественным видом!

Красиво подобрано место, особенно музыка и соответственно, на первом месте парящие движения и умелое орудование холодным оружием. С Вами опасно иметь дело и быть в немилости!".

И еще:

"Смотря на Вас понимаешь, что все еще впереди и хочется жить!".

Видеосюжет снят в реальном режиме времени, без ускорений и замедлений.

Стасюк никаких комментариев не дает. Через час рейс международных авиалиний... Успехов!

Подобные видео изучаются годами, аналитики пытаются понять Секрет.

http://stasuk.com.ua/?p=1592

К.Стасюк открыт! Встречайтесь и познавайте!

Это реальность!

Прес-служба

В жовтні 2014 року відбулася перша поїздка у зону бойових дій Донецької і Луганської областей. Команда журналу «Музеї  України» за підтримки Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році», розпочала Музейні експедиції зони АТО.

Станиця Луганська, Щастя, Новоайдар, Лисичанськ, Артемівськ, Дебальцевський виступ, Маріуполь, Сартана…

Бійцям ЗСУ і НГУ передано десятки виставкових комплектів патріотичного плакату арт-директора Музею плакату при редакції, добровольця 92 бригади Юрія Неросліка.

Крім того, патріотичні виставки відкрито у Краматорську, Донецькій ОДА, Щасті, Новоайдарі, Сартані, Сєверодонецьку, на базі Першої бригади НГУ…

Нацмузей «Битва за Київ у 1943 році», за нашої підтримки, відкрив першу патріотичну виставку ще влітку 2014 року, сформувавши вражаючу експозицію про Героїв АТО. На базі музею проведено виставку «Світ очима дітей прифронтової Донеччини» - першу від моменту початку конфлікту за підтримки Донецької ОДА.

Варто відзначити діяльність Управління культури Донецької ОДА під проводом переконаної патріотки України Аліни Певної, якій за кілька місяців вдалося з нуля відновити роботу Управління, куди з окупованого Донецька не перейшов жоден колишній чиновник – нині вони «Мінкульт ДНР». Всі заклади культури на підконтрольній Україні території працюють, збережені. Ті, що постраждали внаслідок обстрілів, відновлюються.

 Завершується перереєстрація Донецького художнього музею і Донецького краєзнавчого музею, співробітники філій яких на нашій території зберегли фонди, 16 місяців не отримуючи заробітної плати. Нині ця бюрократична епопея завершується!

На Донеччині не залишилося жодного монумента Леніну! Процес декомунізації триває!

Відновлено роботу Управління культури, національностей та релігій Луганської ОВЦА під керівництвом Аліни Адамчук. На підконтрольну Україні територію переведено всі основні заклади культури, ведеться велика виставкова і концертна діяльність, робиться наголос на патріотичному вихованні.

Однак, варто зауважити, що предмети Музейного фонду України, що складають основу колекцій музеїв, залишилися на окупованій терористами ЛНР-ДНР території. Деякі, як у Донецькому краєзнавчому музеї, розграбовані… Терористи змінили назви закладів культури, загнавши їх у міжнародну ізоляцію. Крім Росії та невизнаних «республік» Донбас комунікацій не має! Особливе презирство викликають працівники культури, деякі з яких мають державні нагороди України, що відкрито перейшли на службу окупантам, паплюжачи український народ. Кара буде нещадною!

Нині команда журналу «Музеї України» проводить розслідування дивних обстрілів Донецького краєзнавчого музею і зникнення унікальних колекцій, страхова вартість яких сягає кількох мільйонів доларів.

При редакції створено Виставковий центр зони АТО, куратором якого стала шеф-редактор Наталка Іванченко. Мета – організація мистецьких виставок у Донецькій і Луганських областях, знайомство з культурою Донбасу інших регіонів України.

Готується чергова експедиція на Донбас!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Все талановите варто підтримати! Мало не в кожному регіоні України є якісь унікальні народні мистецькі традиції, які варто зберегти, підняти, вивести на міжнародний рівень. На Хмельниччині – то Самчиківський розпис!

Фактично, область може отримати розкішний бренд, художню візитівку, яку визнає світ!

Поділля завжди славилось своїми настінними розписами, які заслуговують уваги та наукового вивчення. Ще у 50-х роках ХХ століття подільські хати були замальовані дивовижними рослинними орнаментами, які виступали в якості оберегів. Але поступово настінні візерунки почали зникати. І лише у 60-х роках минулого століття самчиківські художники відродили народні традиції, започаткувавши Самчиківську школу, яка продовжила традиції настінного розпису Поділля.

Фундатор розпису – Пажимський Олександр Матвійович. Він заснував мистецьку студію «Просвіт», що почала розвивати традиції місцевого декоративного розпису, збагативши його орнаментально, сюжетно та колористично.

Найвідоміші майстри: Пажимський Олександр Матвійович, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Заслужений майстер народної творчості України; Юзвук Михайло Карпович – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Раковський Віктор Геннадійович – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Касьянов Сергій Олександрович – народний майстер.

Самчиківський розпис має шанси бути внесеним у реєстр нематеріальної спадщини України і стати візитівкою не тільки Хмельниччини, але й всієї України.

Зрозуміло, команда журналу «Музеї України» теж інформаційно сприяла проекту, і для перспективи і популяризації Самчиків, створили спеціальний сайт, аби користувачі інтернету могли отримати різнобічну інформацію - https://samartsite.wordpress.com/

-За підтримки Міністерства культури України і громадських організацій, вдалося організувати яскравий виставковий марафон у Києві, Запоріжжі, Харкові, Житомирі, - розповіла куратор виставок Самчиківського розпису Наталка Іванченко, - Тисячі українців ознайомилися з унікальним народним мистецтвом Хмельниччини, відчули красу Поділля, побачили раритетні строї південно-східної Волині, поспілкувалися з народними майстрами.

Великий уклін майстрам Олександру Пажимському, Сергію Касьянову, Михайлу Юзвуку, Віктору Раковському за їхні яскраві роботи,  цікаві розповіді, за терпіння та сили, які вони вклали.

Велика подяка колективу Музею гетьманства та директору Галині Яровій, колективу Харківської обласної бібліотеки для юнацтва та їхньому директору Маргариті Жаровій, колективу Запорізького обласного художнього музею та Житомирській обласній універсальній науковій бібліотеки ім. Олега Ольжича.

Особлива подяка нашим волонтерам та помічникам Богдану Пажимському, Мирославі Татарчук, Тетяні Крупі, Наталії Харитоновій, Оксані Тимчишиній, які допомогли провести цей культурно-мистецький марафон.

Можливо, Самчиківський розпис, найближчим часом вирушить музеями зони АТО на Донеччині і Луганщині, а в перспективі буде представлено в Німеччині, Ізраїлі, Канаді, США, Польщі…

Головне, цей напрям зазвучав, рекламуючи Хмельниччину і її таланти!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Об 11.30 у Конотопській територіальній виборчій комісії гамірно. Її члени вже порахували 99 % бюлетенів. Новим мером міста на Сумщині, усупереч більшості прогнозів, стає представник "Свободи" Артем Семеніхін, а на виборах до міської та обласної кандидати від цієї партії випереджають конкурентів. Ще вчора фаворитом називали екс-регіонала Івана Огрохіна, "господарника", який очолював місто з 2002 до 2010 року.

Пам’ятник Коню – традиційне місце зустрічі у центрі Конотопа.

Неподалік літні жінки продають городину, птицю й молочні продукти. Продавчиня яєць тьотя Женя сидить окремо. Покупцям бажає "мирного неба и вкусного хлеба". Найголовніше, каже, – "чтобы не было войны". Своїми друзями тьотя Женя називає місцевих комуністів, проте голосувати збирається за чинного мера Василя Дзеда, якого свого часу виключили з Партії регіонів за порушення фінансової дисципліни.

– Він тут торгувати дозволяє. Доньку мою на роботу влаштував. Дзед для мене – золота людина. Всім не вгодиш, йому багато ножку подставляли. Казали, шо й судили його. А я би не сказала. Єслі би судили, то посадили! – розчулюється тьотя Женя, говорячи про улюбленого політика.

Вона впевнена, що, коли Дзед прийде до влади "по-справжньому", неодмінно дасть їй квартиру. "Свободі" також симпатизує, бо "порядні", а от Ляшка називає пустомелею.

Покупців старшого віку тьотя Женя розважає авторськими віршами про Леніна і Перебудову. Сьогодні на "базарчику" обговорюють вибори.

– Хто дасть мішок гречки, рису і цукру, за того і буду голосувати! – сміється новоприбулий покупець

– Он шутит, – уточнює його дружина. – Ми б не взяли! А от якби ліки…

– Нічого не зміниться після виборів. Хіба у гірший бік, – додає вісімдесятирічний Олег Павлович. – Хохли – це такий терпеливий народ! Їм шо не роби – все стерплять. Анекдот про них є. Прийшов дядько в село і каже: "Завтра всіх будемо вішать! Приходьте на восьму!". А один руку підіймає: "Можна запитати? Треба бути зі своїми мотузками чи нам роздадуть?" От такий народ український. Треба все зробити, аби Європа була в Україні. Не Україна в Європі, а навпаки.

"Треба все зробити, аби Європа була в Україні. Не Україна в Європі, а навпаки", - каже Олег Павлович

– Дай Бог, чтобы Огрохин не победил, – кидає перехожий у капюшоні.

– Вам хочется, чтобы он победил? – недочуває тьотя Женя.

– Мне? Мне хочется его убить. Вот этими руками!

Іван Огрохін вже двічі був мером міста Конотопа. У 2010 році він програв вибори діючому меру Дзеді та на цих вирішив взяти реванш. Його називали фаворитом кампанії, а по Конотопу невідомі напередодні виборів розписали вулиці надписами "Огрохін –вор".

Все чітко

Тараса Омельченка і Владислава Савченка ми застаємо за обідом у банкетному залі готелю "Україна". Перший балотується на посаду міського голови. Другий – в депутати. Обоє від "Солідарності".

Політичну ситуацію у Конотопі політики бачать зі своєї дзвіниці.

– Якщо там, де два українці – три гетьмани, то в Конотопі їх іще більше. Це амбіції, особливо на фоні нестабільності влади, – каже Тарас Омельченко. – У міській раді 36 місць. Балотується понад 400 людей. Та в нас у місті стільки порядних немає!

Комунальні проблеми міста Омельченко знає з власного досвіду – минулого року чотири місяці виконував обов’язки міського голови.

У кампанії сповідує практичний підхід: дорожнє покриття, вуличне і дворове освітлення, ремонти шкіл і садочків. Свої шанси на перемогу начальник обласного управління ЖКГ оцінює скромно:

– Може бути що завгодно. Немає яскраво виражених лідерів гонки. Я пізно вступив у боротьбу. Намагався особливо не світитися. Хоч це і "Солідарність", але у місті ми не партія влади, а опозиція. По нас дуже "добре" працюють. Усі мої чотири білборди, які ми змогли собі дозволити, були заляпані фарбою.

Тарас показує на телефоні фото одного з передвиборних хітів у Конотопі.

Це реклама кандидатки від партії "Рідне місто" Тетяни Сизон, пов’язаної з нардепом Ігорем Молотком. На агітках зображена Марґарет Тетчер і красномовний підпис: "Петухи, может быть, и умеют кукарекать, но яйца все-таки несет курица".

– Мене за**али ці вибори так, шо просто пі**єц! – прикриває рот долонею під час телефонної розмови тридцятирічний Спартак Сергієнко.

Спартак Сергієнко очолює конотопську організацію Радикальної партії Олега Ляшка

Шість років тому він брав участь у російському реаліті-шоу "Дом-2". Тепер його реаліті-шоу – українська політика: Спартак очолює конотопську організацію Радикальної партії Олега Ляшка і працює помічником нардепа в Києві. Сергієнко не обирає вирази і часто використовує нецензурні слова.Рік тому разом із нардепом Ігорем Мосійчуком він влаштував "смітникову люстрацію" для міського голови Василя Дзеда.

 Днями Сергієнко розповідав про деталі цього інциденту на допиті в Генеральній прокуратурі. На зустріч до кафе в центрі Конотопа Сергієнко прийшов у партійній футболці з вилами.

– Не балотувався в мери, бо я ще молодий. Мені важливіше – провести команду. Я не брав тих, хто є потенційним зрадником. От Семеніхін (кандидат від Свободи –УП) вчепився до того мерства. Але коли власні амбіції більші за командні, то це пі**єц.

Спартак розповідає, що був одним з організаторів Майдану в Конотопі, проте під час народного віча його забрали до райвідділу. Сталася "величезна зрада": опозиційні сили об’єднались, а про Радикальну партію забули.

"Є хохли, а є українці"

На темних сходах офісу конотопського телеканалу КСТ нас зустрічає невисокий кремезний чоловік у камуфляжних штанях.

Це кандидат у мери від "Свободи" Артем Семеніхін. У 2012 році київська міліція затримувала Семеніхіна через підозру у здирництві, через деякий час його відпустили.

Сідаємо пити чай у кімнаті, схожій на світлицю в музеї народознавства. В очі кидається вишитий портрет Шевченка. Семеніхін кладе на стіл кілька примірників партійної газети "Не мовчи!". На прохання лишити автограф конотопський націоналіст старанно виводить на першій шпальті "Sлава Nації".

– Чому ви йдете в мери? – запитуємо ми.

– А ви назвіть мені хоча б одну причину, чому не треба йти в мери людині, яка є українським націоналістом? Людині, яка пройшла війну на Сході. Яка пройшла два Майдани. Знає проблеми міста і знає, як із ними боротися. Яка має вищу освіту. Звичайно, можна було б пересидіти й перечекати, але патріоти не шукають легких шляхів.

– А чому саме від "Свободи"?

– Бо це майже єдина ідеологічна сила правого толку. Є ще кілька… Я не хочу їх образити, але вони на рівні маргіналів. Асоціюються з якимись скінхедами. Хоча я і сам колись… Скажімо так, маю багато друзів-скінхедів, – чи був Семеніхін скінхедом сам, не зізнається. – Я є український націоналіст європейського ґатунку.

До кімнати забігає білявий хлопчик – син Семеніхіна. Поки тривала кампанія, Данило жив у Києві.

– Сьогодні повернувся. Це з міркувань безпеки, розумієте? На попередніх виборах я пережив дві замахи. Мене кидали до в’язниці. Сидів разом із патріотами в Лук’янівському СІЗО за те, що виступив проти Деркача Андрюши.

Балотувався на парламентських виборах у Глухові – це його округ, проросійський, – і посів друге місце, випередивши комуніста, які там завжди перемагали. Щоб мене дискредитувати, відкрили кримінальне провадження за серйозною статтею 190. А я був приватним підприємцем. Мав ринок у Києві на Академмістечку, – не відриваючи погляду, Семеніхін каже: – Є хохли, а є українці.

Кандидат у мери від "Свободи" Артем Семеніхін

– Хто такі хохли?

– Продажні тварі, які за шмат ковбаси віддають свій голос. Вони байдужі. А українці – це борці. Кого в Конотопі більше, дізнаємось у день виборів.

Конотоп не готовий

На нас чекає обіцяна екскурсія містом. На парковці біля КСТ стоїть пікап Toyota Tundra. Над колесом наліпка з цифрами 488.

– А де одиниця перед четвіркою? Самі відрізали чи вам віддерли? ( натяк на кодове гасло білих націоналістів 1488 – УП)

Витримавши драматичну паузу, насторожений Семеніхін відповідає:

– Конотоп іще не готовий.

В автомобілі пахне дорогими парфумами й мандаринами. Грає конотопське радіо. Семеніхін робить голосніше – співають "Гайдамаки": "І не треба, москалі, нам тут заважати".

– Звідки у вас гроші на виборчу кампанію? – запитуємо свободівця, поки він показує нам офіс партії, свої бронежилети та новий спортзал для патріотів.

– А ви вважаєте, що у тридцять три роки не маю 150 тисяч гривень на виборчу кампанію? Семеніхін раніше займався бізнесом.

Свободівець везе нас за місто – розповідати про УПА на Сумщині. Зупиняємось на лісовій галявині.

Кандидат у мери залишає фари увімкненими, аби ми побачили: високий дерев’яний хрест перед нами – червоно-чорного кольору. Це могила братів Лузанів. Неподалік – напівзруйноване приміщення, де колись була церква. Семеніхін розповідає, як привозив сюди Тягнибока.

– Конотоп – це свята земля для всіх, хто воює за Україну. Земля, здобрена ворожим м’ясом і кістками. Дуже класно тут, – мрійливо крутить кермо свободівець.

Бачимо білборд "Батьківщини" з заклеєною назвою партії. Так хитрують у день тиші.

– Бачите, як нечесно поводяться? Американський прийом. Зараз покажу, як "Свобода" хитро обходиться з нечесними.

Кандидат у мери підвозить нас до білборда з фотографією маленької дівчинки й задоволено усміхається. На білборді написано: "Софія Семеніхіна. Партія "Сонечко". Найкращий номер у списку".

"Поки молодь голосує у фейсбуках"

– Ізвінітє, а як голосувать? Обязатєльно з паспортом чи можна по пенсійному? – запитує дідусь міліціонерку на трамвайній зупинці.

– Ні, тільки з паспортом.

– Ну, всьо, значить, отпадає…

Конотопський трамвай – унікальне явище. Про нього жартують: асфальту, мовляв, немає, а колія є.

Вранці в день виборів усі місця у вагоні зайняті. Від кінцевої зупинки дорога веде на ремонтний завод "Авіакон". Біля воріт припаркований блискучий гелендваген. Це – машина кандидата в депутати від "Волі народу" Олександра Кирія.

Одні хвалять його як мецената, інші звуть "Януковичем міста Конотоп" – подейкують, замолоду Кирій торгував краденими шапками. Територію біля входу на виборчу дільницю, розташовану на заводі, патрулює воєнізована охорона у штатському: "Авіакон" – стратегічний об’єкт.

Згодом на дільницю приїжджає мер. Василь Дзед походжає по залі, перемовляється з головою комісії, а на запитання про настрій широко всміхається: "Супер!".

Мера проводжає поглядом бабця.

– Впізнали його?

Старенька відповідає з гірким смішком:

– Краще б і не знати ніколи. Ні його, ні Огрохіна. Один вимагав зарплату, коли поновився через суд. У другого – власне Межигір’я в сусідньому селі. Весь Конотоп викупив і забудував. І це ж вистачає нахабства висуватися! Не було правди, нема й не буде ніколи. Не дочекаємося. Стільки молодих, енергійних – навели б порядок. Є один кандидат, хороший хлопець – Артем Семеніхін. На війні був, усе бачив. Єдине, що він від партії "Свобода". Але ж вони нікого не б’ють. Головне, що підтримують Україну.

По обіді на дільниці в будинку творчості явка ледве сягає 30%. Попри святковий антураж актового залу, члени комісії сумні. Єдина, хто всміхається кожному новоприбулому – Тимошенко.

Наталія Тимошенко, голова дільничної виборчої комісії.  Її чоловік, Віктор Тимошенко, балотується на посаду мера від "Батьківщини"

– Юра, роби отак, – стукає по дереву жінка, звертаючись до одного з присутніх на дільниці кандидатів. Це – Наталія Тимошенко, голова дільничної виборчої комісії. Її чоловік, Віктор Тимошенко, балотується на посаду мера від "Батьківщини". Наталія захоплено розповідає, як колись Конотоп зустрічав відому тезку.

– Я особисто для Юлії Володимирівни варила узвар і купувала галетне печиво. А чоловік відповідав за букет: усе як має бути – максимум сім білих троянд.

Віктор Тимошенко очолював Конотопську районну адміністрацію. Великих шансів стати мером йому не дають, і дружину це тішить:

– Чесно, я не хочу. Депутатом в обласну раду нехай проходить, це потішить його еґо. Я скільки з ним живу, стільки в його житті політика. Мені набридло знов почуватися розлученою.

На годиннику 17.12. На найбільшу в Конотопі дільницю в Європейському університеті ввечері заходять нечасто. Переважно пенсіонери, нарікає голова комісії Світлана Калінкіна:

– Якщо долю Конотопа вирішують люди віком за сімдесят, то для чого був Майдан? Для чого загинули діти? Поки молодь голосує в фейсбуках, ми знов обираємо Партію регіонів.

Спостерігачі пошепки обговорюють можливі результати виборів:

– Якщо Дзеда оберуть, я відразу в село переїжджаю!

О восьмій міліціонер зачиняє двері. Починають пакувати у пакети для сміття невикористані бюлетені. Столи зсувають у центрі зали, кожен член комісії отримує папірець із назвою політичної сили, й починається:

– Ляшко! У кого Ляшко!

– Це Опозиційний блок?

– Це радикали! Дівчата, ми так до ранку будем рахувати…

Комісія помалу розгрібає купу бюлетенів на столі: "Порошенко", "Свобода", "Батьківщина"… Трапляються й зіпсовані бюлетені.

Пам’ятник Коню – традиційне місце зустрічі у центрі Конотопа

– Не за це стояв Майдан, – зітхає голова комісії.

– А що там написано?

– Так і написано: "Не за це стояв Майдан".

За кілька хвилин жінка знов обурюється: ще один зіпсований!

– Що там?

– "Сталина на вас нет".

…У понеділок неподалік від пам’ятника Коню сперечаються двоє:

– Огрохін пляж зробив? Зробив! Озеро почистив? Почистив! На братській могилі порядок навів? Навів!

– Якщо людина краде, то те, що вона допомагає дітям, не забирає факту, що вона краде. Ви ж самі знаєте, скільки в нього гріхів. За весь той час і собака зробив би щось добре.

– Перший строк був нормальний, то другий провалився. Але і Семеніхін – це кидалово. Скількох людей він кинув на великі суми! І кримінальні справи на нього є. По телевізору тільки й чути: наш герой! Погорланили і досить. Хто він – цей Семеніхін?

Пізніше телефонує Тарас Омельченко, Сміючись, запитує:

– Тепер ви розумієте, що це значить: буває добре, буває погано, а буває – по-конотопськи?

Ольга Клінова, Олеся Біда, для УП

Готується чергова музейна експедиція закладами культури Луганської області. Журнал "Музеї України" продовжує моніторинг та інформаційну підтримку прифронтових музеїв.

Навіть не варто описувати, що пережили луганчани під час бойових дій останніх місяців!

Область стала ареною страшних бойових дій, артобстрілів...

-Всі заклади культури на підконтрольній Україні території збережено, працюють! - розповіла начальник Управління культури,національностей та релігії Луганської ОВЦА Аліна Адамчук, - Перереєстровано в Україні і всі основні музеї, театри, бібліотеки з окупованої території! Будемо раді розширенню співпраці з музейниками, творчими людьми інших регіонів України!

Це вже шоста музейна експедиція в зону АТО команди журналу "Музеї України". З волонтерською місією ми побували вздовж всієї лінії фронту - Станиця Луганська, Щастя, Новоайдар, Артемівськ, Костянтинівка, Маріуполь, Сартана...

Опубліковано десятки матеріалів про музеї Донбасу. Маріуполь, Сартана, Костянтинівка, Прелесне...

Проведено прес-конференцію керівникам Управління культури...

На Донеччині організовано три виставки патріотичного плакату Юрія Неросліка - бійця 92 бригади ЗСУ, арт-директора Музею плакату при редакції.

Скансену в Прелесном, куди нині переведено Донецький художній музей, подаровано сайт...

Вперше, після початку АТО, спільно з Донецькою ОДА, організовано виставку дитячих робіт на Київщині...

Сподіваємося, розповісти про заклади культури, музеї і Луганської області!

Спробуємо презентувати Луганські музеї в Києві.

Запрошуємо меценатів, готових підтримати цю роботу!

Чекайте нових акцій!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Фронтовики - молодці! А ВО "Свобода" заслуговує на окрему подяку! Вистояли!

За попередніми даними тервиборчкома новим міським головою Конотопа стає Артем Семеніхін. Його лідерство по всіх виборчих дільницях міста є беззаперечним. Також і ВО Свобода виграє вибори до міської ради за партійними списками з великім відривом від інших опонентів.

Вітаємо переможців перегонів. Маємо надію, що свободівці виправдають сподівання конотопчан на краще майбутнє нашого міста, та не розгублять той величезний кредит довіри, який їм вручила наша громада.

http://www.05447.com.ua/news/1006971

Люди, з якими познайомилися на війні...

Був березень 2015. Холодно.

Сектор А зони АТО. Майже не стріляли. Хоча, як завжди на війні, було трохи страшнувато... Був караван волонтерів Робіна і Віки Мірошніченко. Найдовший і найризикованіший маршрут. Хто був - знає...

Зупинилися в Новоайдарі - добровольчий бат МВС "Київщина" полковника Юрія Покиньбороди. Смертники, які у травні 2014 пішли на північ Луганщини. І перемогли!

Нині - Покиньборода - начальник міліції Луганської області - сепари принишкли, бо знають...

Потім було місто Щастя. Легендарна ТЕЦ. Батальйон "Айдар". Іван Макар.

Тоді приїхав Артем Семеніхін. Доброволець. Свободівець. 92 бригада ЗСУ.

Поговорили. Я зняв два відеосюжета, що отримали якийсь неймовірний резонанс. Особливо, у сепарів.

Поїхали на секретну базу "Айдару", поруч з розбомбленим супермаркетом, пити найкращу у Щасті "макарівську" каву. Спілкувалися.

Потім пересіклися у Старобільську вночі.

Потім Артем потрапив до госпіталю. Боровся за життя.

Повернувся. І переміг у гонці за посаду мера Конотопа.

Трохи заміток з того рейду.

Боєць 92 бригади з позивним Монах публічно висловив подяку комбригу 92 з позивним Вітер.
Місто Щастя, Луганщина. Дуже рідко солдати хвалять командирів... Легенди АТО...

Редактор журналу "Музеї України" Віктор Тригуб записав це відео з бійцем із Конотопу за кілька хвилин до поїздки на передову в район Трьохізбенки. Ми попросили відгукнутися про комбрига і сержанта 92-ї, з підрозділу саперів, арт-директора журналу "Музеї України" Юрія Неросліка, що вирвався з під Іловайська. "Наш комбриг ЧЕЛОВЕЧИЩЕ отличный офицер. Все!"
Прізвище комбрига часто фігурує в пресі. Але, хай буде Вітер...

https://www.youtube.com/watch?v=3PooKU1VM2A

https://www.youtube.com/watch?v=C0U-GK9w0ws

Сміливий боєць 92 бригади з позивним Монах зустрівся з редактором журналу Музеї України Віктором Тригубом у місті Щастя. Розповів про бойові будні свого підрозділу, ситуацію на фронті... 8 березня 2015.

Це все.

Я принципово не втручався в політичні розборки. Хоча, якось підтримував. Вірив у результат і очікував побачити Артема у списках депутатів Київради.

Він вибрав Конотоп і виграв. Попередньо став мером міста.

І це добре! Бо чесний, патріот і боєць.

Як буде далі - не знаю. Я особисто йому вірю. Наступні вибори покажуть.

В принципі, це перемога. Вітаємо!

Гарна новина!

Україна переможе!