Донести українське слово Донбасу і з русифікованого  Донбасу дуже важливо! Практично вся преса Сходу України, блогосфера російськомовні. Чим не забарилися скористатися в Москві. Війна…

Була єдина напівдержавна газета «Донеччина», в Донецькій області, яку сепаратисти знищили буквально у перші дні окупації. Нині видання і його редактор Ігор Зоц у вимушеній еміграції в Києві.

Багато років тому, у 2008, ми з батьком допомогли пану Ігорю створити сайт газеті. http://donechyna.at.ua/

  Однак, була хакерська атака, ресурс знесли. Згодом мені вдалося його відновити, трохи змінив дизайн, перетворивши на автономний сайт, що має певну популярність… Недавно я зробив нову версію https://sxdonb.wordpress.com/  на Вордпрес.

В 2011 ми співпрацювали з Дмитром Снєгирьовим – патріотом  з Луганська, я створив сайт «Луганський край» http://lug-kray.do.am/

з власним дизайном. Було кілька атак, однак мені вдалося відродити сайт, він поповнюється. А пан Дмитро, з початком окупації змушений  перебратися до Києва…

Ще один сайт – «Луганщина UA» https://luganua.wordpress.com/

 запустили нещодавно. Теж україномовний! І пан Дмитро там один з основних авторів!

На честь моєї бабусі Ніни, яка жила на Донеччині і викладала українську мову в школі нині окупованого Старобешівського району, я зробив два сайти газети «Східний Донбас», яку вона намагалася видавати… https://sxdonbdotcom.wordpress.com/

Для популяризації культурного життя запустили сайт «Культура Донбасу».

https://culturadn.wordpress.com/

Під окупацією залишився Донецький художній музей, який перереєстрували на базі його філії в селі Прелесне під Слов`янськом. Я допомагав організовувати першу виставку на Київщині з часу початку війни і теж допоміг зробити сайт.

https://prelesnemus.wordpress.com/

На жаль, моїх скромних можливостей для повноцінної роботи ресурсів мало. В основному ми передруковуємо матеріали з сайтів «Нова Січ» і «Музеї України», ставимо статті про регіон…

Нині я студент першого курсу Університету «Україна». Ми вивчаємо чимало предметів з інформаційних технологій. Я бачу великий провал в державній інформаційній політиці в Криму і на Донбасі. Фактично, у цих регіонах відсутні україномовні ЗМІ! Це помилка, яку варто негайно виправити! Є багато платформ, де можна зареєструвати безкоштовний сайт чи блог. І зробити це українською мовою для Сходу…

Державним органам теж час перейнятися цією проблемою, розпочавши формування українського інформаційного поля Донбасу!

Ростислав Тригуб, студент Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Відбулася  чергова  експедиція  в зону АТО музеями Донеччини,  під егідою Управління культури та туризму Донецької  ОДА. Цього разу  невеликий жіночий колектив  відвідав музеї  Краматорська, Красного Лиману та  Святогорська.

Під час експедиції  була організована культурно-мистецька акція  «Нематеріальна культурна спадщина України», в рамках якої  було проведено кілька  заходів, а саме:  20 листопада  у приміщенні  Управління культури і туризму ОДА  для керівників відділів (управлінь) культури і туризму міст та районів області та керівників районних музеїв області  відбувся семінар "Охорона нематеріальної культурної спадщини України: критерії, вимоги та методи інвентаризації», на якому розглядались питання щодо створення комісій зі збору, обробки та складання орієнтовного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини для внесення їх до відповідних списків національного, регіонального (обласного) та місцевого рівнів. Лектор теоретичної частини семінару – Пахлова Світлана Євгенівна, член експертної комісії  з нематеріальної культурної спадщини України при Міністерстві культури України.

Під час практичної частини семінару  відбулася презентація елемента нематеріальної культурної спадщини Львівської області  - Яворівський розпис. Проводила презентацію та майстер-клас  член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер Художнього професійно-технічного училища ім.Й. Станька  Наталія Володимирівна Дюг.

Після проведення семінару учасники  відвідали Художній музей м.Краматорська, де ознайомилися з виставковою діяльністю музею.

Спільно з Музеєм плакату України при часописі «Музеї України» в приміщенні Управління культури та туризму Донецької ОДА було відкрито персональну виставку патріотичного плакату  учасника АТО Юрія Неросліка, яку особисто презентувала начальник Управління Аліна Валентинівна Певна, порекомендувавши роботи художника для експонування в закладах культури області.

21 листопада  у приміщення Краснолиманського народного музею відбулася презентація  картин  Наталії  Дюг, яка  перенесла яворівські візерунки на   полотна і зародила нову гілку яворівського народного мистецтва  -  станковий розпис. Захід вела завідуюча музеєм Тетяна Іваненко.

Під час презентації  були показані і яворівські забавки, які виробляють на Львівщини вже понад 200 років. Колекцію яворівських іграшок зробив і передав  член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Семен Тлуст.

Після презентації  Наталія Дюг  провела майстер-клас для дітей міста Красного Лиману, де малеча розписувала  лапавки – традиційну забавку дітей  Галичини.

Під час музейної експедиції  учасники відвідали Святогірський монастир, де знаходиться Святогірський державний історико-культурний  заповідник.

Учасники чергової Музейної експедиції, якою опікувався журнал «Музеї України», відзначили високий рівень управлінської команди Голови Донецької ОДА П.Жебрівського, яка у складних умовах частково окупованої, прифронтової області зуміла утримати ситуацію, забезпечує розвиток регіону, опікується розвитком культури і духовності.

Особлива подяка начальнику Управління культури та туризму Донецької ОДА Аліні Певній, справжньої патріотки України, що під загрозою смерті, під прицілом російського спецназу, рятувала державний прапор, перебувала під обстрілами, захищала заклади культури фронтової Мар`їнки, а нині докладає титанічних зусиль для відродження в області всього українського.

Ми вже побачили, що  за  матрьошками  приходять  зелені «чєлавєчкі» і  «Гради»…

Наталка Іванченко, керівник 5 Музейної експедиції

З початком чергового Майдану, революції, окупації Криму, АТО в Україні почалося активне плакатотворення. Одним з лідерів цього руху став художник світового рівня, арт-директор Музею плакату при журналі "Музеї України", учасник АТО Юрій Нерослік.

Нещодавно Юрій повернувся з війни на Донбасі, де пройшов Іловайськ, Щастя у званні сержанта-сапера 92 бригади ЗСУ. Нині безробітний у рідному Харкові.

Патріотичні плакати створює постійно, з початку Майдану. Навіть під час служби в АТО.

Чимало його робіт стали певними символами, вважаються класикою сучасного плакатотворення.

Крім Музею плакату України Юрій Нерослік виставлявся в Національному музеї І.Гончара, Національному музеї-заповіднику "Битва за Київ у 1943 році", Нацакадемії керівних кадрів культури в десятках регіональних музеїв.

Особлива гордість Ю.Неросліка - плакатні виставки на передовій та у прифронтовій зоні АТО від Станиці Луганської до Сартани.

Нині Юрій, спільно з Музеєм плакату при часописі "Музеї України", громадськими організаціями та Управлінням культури Донецької ОДА реалізують масштабний проект з поширення українського патріотичного плакату музеями, бібліотеками, дитячими школами мистецтва Донецької області. Що, погодьтеся, для того регіону надважливо!

Нові творіння Юрій Нерослік розміщає на своїй сторінці в Фейсбуці, на сторінках та сайтах Музею плакату. http://museum-plakat.do.am/

https://musplakat.wordpress.com/

ФБ - https://www.facebook.com/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%82%D1%83-UA-923187531058276/

Юрій готовий допомогти зробити виставки плакату в музеях, організаціях, фірмах будь-якого регіону України!

Музей плакату вирішив ще раз підтримати свого арт-директора, зробивши спеціальну добірку  для кількох інформаційних ресурсів. Насолоджуйтеся!

Можливо, роботи Юрія Неросліка будуть  презентовані в Європі, США та Канаді...

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"

Покаянний лист міністру культури

України В’ячеславу Кириленку

Від заступника директора музею у Пирогові

        Шановний пане Міністр! Я, до недавнього часу, як Ваш бувший однопартієць, по УНП (Українська народна партія, якщо пам’ятаєте – бо ви вже їх стільки змінили…). Так от, я вважав Вас пристосуванцем-конформістом, який навчився заробляти статки та бонуси на тонкій матерії української ідеї.

Потім я вважав Вас звичайним чиновником-корупціонером (пам’ятаєте, після історії з Мінсоцполітики). Але спогади про Ваше гранітне минуле, коли студенти збурили дух нації, про наші помаранчеві мрії заставляли мене поглядати на Ваше українське народне обличчя з симпатією. Це пізніше я зрозумів, що у нас з Вами були різні помаранчеві мрії…

         Далі – більше. Коли Ви 23 лютого 2014 року поставили на голосування законопроект «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики»»,  більш відомий, як закон Ківалова-Колісниченка, я був приголомшений. Так, у 2012 році я ходив під стіни Верховної ради протестувати проти нього. Але 23 лютого 14-го року… відмінити, без надання альтернативи… Над Майданом                                       тоді,пам’ятаю, стояв плач, Інститутська та Грушевського встелені квітами. Мужчини ховали очі – чому за нас загинули ці діти?.. Недобиті «тітушки» з східних областей розбігалися по домівках, сіючи, разом з російським ТВ паніку про «хунту» і «Правий сектор»… І раптом – голосування «Про мови…». Цієї дурні якраз не вистачало знервованим люмпенам, щоб спалахнула пожежа війни і полилися ріки крові… Після цього я вважав Вас або дурнем, або провокатором, якому дало завдання ФСБ. Та тепер це все – в минулому

         Після того, як «Голос Майдану» Женю Ніщука, відправили у несподівану відставку, і на його місце прийшли Ви, аж цілий Віце-прем’єр-міністр культури, моя думка поступово змінилась. Відійшли в тінь усі попередні підозри.А після низки зроблених Вами кадрових призначень – знімаю капелюха – Ви – неперевершений режисер. Хічкок нервово гризе нігті та докурює «бички». Таке закрутити! Чого вартує тільки призначення екс-комсомолки Сосновської на посаду гендиректора Історичного музею! Її кадровій «зачистці» може позаздрити бойовий генерал! Майже половину з трьохсотенного колективу – на вулицю! Ай, молодець! Анка-кулеметниця!

         Можна ще про недобиту Лавру, та ще багато про що. Але я поділюсь наболілим – багатостраждальний музей архітектури у Пирогові ви «ощасливили» близькою людиною – попом Юрієм Бойком. Чому я не пишу «священник»? Вибачте, в це слово я, як віруюча людина, вкладаю трохи інший зміст. Піп прийшов з командою «першої хвилі» - усе, як  прописано у серіалах – «Антібіотик» зі своєю «бригадою». На «Порше Кайєн», Х-5 етс, етс. Хлопці з розчепіреними пальцями відразу кинулись щось «віджимати», збирати данину. Усіх партнерів та орендарів піп відсилав до пацанів – «домовлятись». Як признався один з них – гроші збирались «на вибори»(?!!).  Пане Кириленко, гроші хоч пішли на вибори, чи були розтрачені даремно? – Нічого, просто цікаво…

         Оскільки інерція попередньої діяльності почала згасати, людей у Музей ішло все менше, було запущено грандіозне дійство: спільний проект з «Країною мрій» Олега Скрипки. Цей захід став апогеєм місіонерської діяльності попа Юрія Бойка. З Музеєм вчинили, як із дешевою хвойдою: використали і надурили при розрахунку. При кошторисній вартості Заходу більше п’яти мільйонів Музей отримав близько двохсот тисяч, сорок з яких пішло на чистку туалетів (!)… Ще до початку заходу тривогу забила Незалежна профспілка Музею, за що піп напустив на неї усіх доступних йому чортів: на резонний запит одного з телеканалів, яка сума та умови триденних «гастролів» на території Музею десятків тисяч людей, пан Юрій Бойко звинуватив кореспондентів у браці  патріотизму.А на Музей превентивно заїхали кілька «джинсових» знімальних груп, які чомусь розповіли про коней, свиней і собак. Але не як невід’ємної частини українського побуту, а як про фактори, що заважають попу царювати. У фіналі хор спеціально навчених працівників під керівництвом заступника директора з науки проспівав «осанну» Бойкові, потім заступник з науки Ігор Паньків теж чомусь розповів про коней – і почався фестиваль… Я нічого не маю ні проти Олега Скрипки, ні проти його менеджерів, яким, в принципі, начхати на Музей – що ж, ще одна локація… Але працівники Музею, які себе чомусь називають «науковцями» що дозволити поступити з музейними експозиціями, як із сільським тирлом…  – не можна ж так любити гроші!

         Хочеться подякувати в даному разі пану Кириленку, що він не призначив попа директором Лаври або Софії. Уявляєте? П’ятдесят тисяч людей! Три дні! У що б перетворились території цих святинь? А Пирогів – що – витолочили, сміттям закидали – і – нічого! Маю на увазі – Музею – нічого. А декому – прибуток… До речі, захід «благословив» своєю присутністю особисто віце-прем’єр-міністр Кириленко! Але після того, як я побачив, що він так само «благословив» у Дружківці  галерею репродукцій, подумав: може, це він просто так стібався?

         Відносно кадрової політики і у міністра, і у його ставлеників я бачу чітку концепцію: аби кого – аби куди! Математичку – в Історичний, попа – в Пирогів! Відповідно та сама тенденція прослідковується і у гендиректорів: піп, наприклад, на посаду заступника з фінансів призначив начальника ЖЕКу, після першої хвилі «блатних», які пішли далі шукати пригод, прийшла друга хвиля - бувших ментів та інших достойників, причетність яких до музейної справи викликає подив.

         Цього не скажеш про концепцію та стратегію розвитку ЇЇ, як нема у Міністра, так само нема і у його директорського корпусу. Якщо Міністерство щось лепече на кшталт якихось «кроків» (вперед? назад? вбік?), то директори цим не переймаються – вони тупо звільняють людей та винаходять нові «Штатні розписи». Бойко, наприклад, скорочує служби з реставрації, догляду за територією та збагачує Музей юристами. З цього можна робити висновки, що наступними кроками буде скорочення експозицій, зменшення території Музею, а звільнені території юристи оформлять та продадуть як котеджне містечко.Піп щось говорив про екопоселення, намагався заселити якимось козачками архітектурні об’єкти (їх потім поліція виселяла). Таке враження, що пан Бойко заблукав і не може визначитись, де він – у себе на дачі, чи, може, вже в раю?!

         Я покривив би душею, якби сказав, що колектив однозначно не сприйняв попа-директора, як це мало місце у Севастополі. Ні! Частина працівників була звільнена за сфабрикованими документами, частина пішла, не витримавши цькування та масового психозу. Чомусь так сталось, що пішла наймолодша та найдієздатніша частина колективу. Зате інша частина -  пристосуванців на чолі з заступником директора з науки радо прийняла нового керівника. Причина? Бойко – абсолютний невіглас у музейній справі. При ньому можна як завгодно створювати видимість наукоподібної діяльності – він все одно не може відрізнити клуню від стодоли. Не можу відмовити собі в задоволенні – не описати першу епічну зустріч цих двох «гігантів» музейної науки – генерального директора та його заступника з науки і просвітництва.  Коли призначили Бойка, Паньків на радостях напився до поросячого вереску – над ним давно вже висіла небезпека звільнення за повний розвал науки на Музеї. І у перший ранок роботи нового директора Юрія Бойка його зустрічав його новий фан – Ігор Михайлович Паньків. Але зустрічав у дещо незвичному для кандидата наук образі – з розбитим писком, червоними очима та ароматом свіжого перегару. Радість виявилась занадто сильною, ослаблений наукою організм не витримав, і кандидат не доїхав додому. По дорозі він, очевидно, не зміг доказати переваг традиційної дерев’яної архітектури перед МАФами, отримав від опонента в писок, втратив телефон, окуляри, портмоне і частинку здоров’я. Але не втратив кандидатської наснаги,серед ночі приповз на Музей. Перелякав охорону - ізранку, на слабких ногах, зустрічав нового хазяїна - і з тих пір він у попа «авторитет» і права рука. Нещодавно ця «права рука» приймала участь у прес-конференції на захист комсомолки Сосновської і була представлена як «знаний музейник» - а що – таки знаний. Свого часу його узнали в Переяславі, куди ригівський міністр Кулиняк посилав «зондеркоманду» для розправи над колективом. Так наш паньків-плохіш був там одним з перших! Знаний задрипанець! Рекомендую Вам його у Вашу команду – така сама безпринципна нездара, як і більшість Ваших кадрів! Вам сподобається.

         А що стосується результатів діяльності попа на музейному приході – то вони вражаючі! Відвідувачі потихеньку забувають дорогу до Музею. Ви, якщо не полінуєтесь, можете подивитись статистику відвідувань. Ми , свого часу, пробували її показати Вашому заступнику Зубку, але він одразу починав недобачати та недочувати. Так само, як і Ваш заступник Ліховий. Дивні міністерські симптоми. Поля, необроблені, поростають бур’яном. Дерева пиляють бомжі, їх ловить поліція. Каналізаційні люки бомжіпокрали, нікого не зловили. Начальник охорони та пожежної безпеки лупцює працівників, так, що викликають «швидкі». Піп на цей час глухне і сліпне. Вже можна знімати фільми жахів.

Ваш режисерський дебют у жанрі великого Хічкока вдався, пане Кириленко! Кидайте на фіг ті багато крісел, на які Ви вмостилися одною ж…ою, беріть свою «дрім тім» - і гайда знімати жахіття, які ви натворили в культурі! Успіх гарантовано!

Тільки скоріше звільняйте від себе міністерство. Бо можете перетримати – потім для зйомок нічого не залишиться.

Ваш перший поціновувач, як режисера «культурних жахів»

Вадим Логвінов

В Донецькій області багато вати і зброї. Ще недавно, це був один з найбільш реакційних, антиукраїнських регіонів. Звідси масово їхали на Майдан тітушки. Тут радісно йшли на "референдум за ДНР" і квітами зустрічали російсько-чеченських терористів-окупантів.

Нині все змінилося!

Приємно спостерігати за продуманою державотворчою політикою нового Голови Донецької ОДА Павла Жебрівського, його заступника з гуманітарних питань Віктора Андрусіва, начальника Управління культури і туризму ОДА Аліни Певної, патріотів в місцевих органах влади, музейників, працівників закладів культури, педагогів...

Буквально за півроку, в гуманітарну сферу повернувся український дух, українська мова, українська культура!

І це не дивно! Адже сепари-рашисти з минулого складу управління культури ОДА всі як один, перейшли на бік ворогів, сформувавши "Мінкульт ДНР", очільники якого грабують музеї і калічать чисті душі дітей путінськими збоченнями! Саме завдяки "рашен-інтелігентам" на чолі культури області, ми і отримали хвилю сепаратизму, війну, смерті...

Коли українська влада повернеться в Донецьк, всі продажні чиновники від культури, директори музеїв, театрів, бібліотек, навчальних закладів, що пропагували сепаратизм, будуть звільнені і засуджені. Тут без компромісів - зрада батьківщини!

І для наглядності, кілька рядових повідомлень зі стрічки новин, які були просто неможливі ще кілька місяців тому:

«З наступного тижня для працівників Донецької облдержадміністрації починаються безкоштовні курси з удосконалення української мови. Хочу подякувати Донецькому державному педуніверситету і особисто ректору Світлані Омельченко за допомогу в організації навчання. Відвідування курсів буде повністю добровільним», – повідомив Жебрівський. Разом із тим, глава Донецької області закликає всіх працювати над собою і використовувати рідну мову не тільки в професійній царині, а й у побуті.

"У Художньому музеї Краматорської міської ради Донецької області, відкрилась виставка сучасного художника Володимира Радковського.

Запрошуємо гостей поринути у світ сучасного імпресіонізму.
Нагадуємо адресу: м. Краматорськ, вул. Шкадінова, буд 60".

"Відбулася патріотична акція “Український солдате, молюся за тебе”.

Сьогодні десятки і сотні тисяч патріотів нашої держави знаходяться на воєнній передовій, захищаючи свободу, незалежність та територіальну цілісність у самих гарячих точках України..

Усім їм, як ніколи, потрібні увага, добре слово, повага та любов небайдужих людей.

Вони, як ніхто, заслуговують Божої ласки, підтримки з боку людей яких захищають, адже своє життя вони віддають за нас, за долю та честь нашої Батьківщини. Кожен із нас намагається підтримати воїнів своєї держави.

Разом з волонтером благодійного фонду “Віра. Надія. Любов” Рімою Митрак діти долучилися до плетіння маскувальної сітки."

Великоберезнянська Дитяча Бібліотека

"Відзначаємо День української писемності та мови. З цієї нагоди у Красноармійському історичному музеї було проведено Свято писемності та мови «Як парость виноградної лози, плекайте мову», на яке були запрошені учні 5 класу ЗОШ №12, вихованці центру творчості та дозвілля, учні та викладачі музичної школи ім. Леонтовича.

У виконанні місцевої поетеси Любові Чорної прозвучала літературна композиція «Рідна мова моя».

"Є перша виставка плакату в офіційному музеї! КЗ «Музей історії міста Краматорської міської ради» в Донецькій області. Реальне патріотичне виховання! Директор Волошина Наталія Євгенівна, кілька днів тому, гостинно нас зустріла, радо отримала у подарунок комплект робіт Юрія Неросліка, пообіцяла виставити. "

"В деяких районах Донеччини варто ходити в бронежилетах. А ці дівчата мандрують у вишиванках і патріотичних футболках! Дзвінко кричать “Героям слава!” у залі наповненому просепарським “партгоспактивом”. Якщо зустрнете десь поблизу лінії фронту знайте – то бандерівки Донецької ОДА. Тепер я знаю, що в зону АТО варто їхати у вишиванці."

" Вперше Донецьку ОДА очолили справжні українські патріоти. Місцеві називають їх “бандерівцями”. Хоча, більшість – з Донбасу. Заступник Голови Донецької ОДА (ОВЦА) з гуманітарних питань Віктор Андрусів, в образ вписується – родом зі Львова… І це, між іншим, дуже правильне призначення! Прогнилим владним поверхам Донеччини потрібна справжня молода українська енергія – до чого довели комуно-риги бачимо.

-Треба віддати належне, що колосальні зусилля були  докладені  для того, щоб зберегти ситуацію: утримати, захистити, не дати знищити культурні заклади, соціальну сферу Донбасу. Ця місія була виконана і безпосередньо коло фронту і в звільнених містах.  Але, треба розуміти, що гуманітарна сфера на Донбасі ніколи не була нормальною на фоні України. Все, що тут було, потребує зміни, розвитку, динаміки, трансформації. І місцевих ресурсів, сил буде не достатньо."

"На честь святкування Дня Гідності та Свободи,  у Красноармійському історичному музеї було проведено відеопоказ документального фільму «Революція гідності.
Спецпроект ICTV» для учнів 10 класу багатопрофільної гімназії №1.
Події листопада 2013 – лютого 2014 на Майдані Незалежності вже увійшли в історію нашої країни, та навіть вивчаються у навчальних закладах.
Такі трагічні моменти неможливо забути, адже вони змінюють країну, змінюють український народ, загартовують його силу і волю та сприяють зміцненню патріотичного духу."

-Аби проводити публічні проукраїнські акції треба мати неабияку мужність! -впевнений арт-директор Музею плакату при часописі "Музеї України" Юрій Нерослік, екс-доброволець 92 бригади ЗСУ, що пройшов Іловайськ-Щастя, і організував десятки виставок патріотичного плакату в зоні АТО, - Там багато зброї, вати, прихованих терористів, що стріляли нам в спину. Зрозуміло, вони можуть потрапити на концерт, виставку, закласти міну, кинути гранату, вистрілити, підпалити приміщення... Про погрози взагалі мовчу... Ми в Музеї плакату часто з таким стикались. Тому, в ризикованій зоні ніколи не анонсуємо акції. Може бути теракт чи обстріл... Щиро захоплююся мужністю працівників культури, музейників, а це в основному жінки, які сміливо несуть на Донбас українську ідею! Їм реально важко і часто страшно! Але, вони роблять свою справу! Ми повинні всіляко їх підтримати!

-Для нас дуже важливо відчувати, що ми єдина країна. Не тільки Донбасу — всім прикордонним областям потрібний культурний обмін: ми вже наварилися у власному соку. - заявила Начальник управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна - Нас справді ділили, відмежовували від усього українського, від нашої спільної історії. А нам є що показати Україні. Творчі колективи з інших областей мають демонструвати саме якісний український продукт. І коли місцеві жителі його побачать, а головне — відчують серцем, то й змінюватимуть свою свідомість. Але це повинна бути державна програма.

Воістину: дорогу здолає той, хто йде. - написала Наталя Бородюк в газеті "Урядовий кур`єр" після зустрічі з А.Певною і Аліною Адамчук з Луганської ОДА, організованій журналом "Музеї України" - Коли мої співрозмовники кажуть: «у нас нема поняття «це неможливо зробити», бо ми його замінили на «складно, але можливо», їм віриш, бо кожна теза підкріплюється справою. Дві Аліни, дві красуні, дві мужні жінки, на яких не один раз наставляли автомати сепаратисти, впевнені: діяти треба наступально, на «поступово» немає часу. Тут або — або.

Їхній радикалізм виправданий, бо ми ще не виграли війну навіть у тилу. Вибори показали: потужна п’ята колона, яка формувалася і формується під впливом російського агресора, готова чинити опір. І Аліна Адамчук, й Аліна Певна не з чиїхось слів знають, що ієзуїтські російські технології діють бездоганно. Тож запевняють, і нині ситуацію можна розхитати будь-де. Проте знають, як цьому запобігти: потрібно вчити донбасівців любити Україну, не асоціюючи її з недолугими політиками або високопоставленими шахраями. Тим більше, що нашу землю є за що любити. Показати, що в ній прекрасного, найкращого, неповторного — ось яке завдання вони ставлять перед собою.

Власне, ми всі повинні навчитися любити свою країну.

Ми розуміємо, що патріотам з Донецької ОДА важко. Спротив неймовірний! Провокації. Погрози. Обстріли в прифронтовій зоні, де вони постійно бувають. Тому, робимо все, аби підтримати! Вони виховують патріотів України!

Аби зрозуміти, що творить "рюскій мір" зайдіть на сайти ДНР-ЛНР - вони цілеспрямовано духовно калічать наших дітей, виховуючи їх ворогами рідної України. Манкрути...

В культурі, історії теж є фронт. Йде війна. І передова не лише на Донбасі...

Виховуємо Патріотів!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею плакату

Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" поповнює експозицію. Відвідувачі можуть побачити реалістичний макет німецького танку і броню загиблого Т-34...

Нині Нацмузей веде велику роботу з дослідження, музеєфікації, увічнення подій на Сході України – в зоні АТО. Розгорнуто експозицію про Героїв АТО, представлено фотовиставку, виставку плакатів бійця 92 бригади ЗСУ Юрія Неросліка, здійснюються музейні експедиції на Донбас…

Директор Нацмузею Іван Петрович Вікован розповів про нові форми роботи державного військового музею. Головне - патріотичне виховання молоді на засадах української національної ідеї.

Музей продовжує поповнювати експозицію і про Другу світову війну…

Всеукраїнське   громадське об`єднання пошуковців «Союз «Народна пам`ять» передало для експонування в Національний музей – заповідник «Битва у 1943 році» макет німецького танку Pz-IV та фрагменти артефактів, знайдених під час пошукових робіт на місцях боїв, серед яких броня танку Т-34/76, що загинув разом з екіпажем 15 листопада 1943 року біля села Турбівка Житомирської області.

 

Наймасовіший німецький середній танк Другої світової війни Pz–IV

Загальна кількість випущених танків Pz-IV складала 8500 одиниць. Використовувався танк у всіх військових баталіях Другої світової війни – від вторгнення у Польщу до битви за Берлін.

Уламки бойової машини Т-34/76 (лобова броня, лівий та правий борти, фрагменти корпусу) відносяться до періоду бойових дій Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, коли після визволення Києва у 1943 році ворог хотів собі повернути столицю України. Біля села Турбівка Житомирської області тривали жорстокі бої. Під час одного з епізодів бою в розвідку було відправлено три радянські танки Т-34. Всі три танки було підбито ворогом, екіпаж одного разом з машиною загинув.

Ймовірно, загиблий танк входив до складу 56 ГВ танкової бригади 3 ГВ танкової Армії. Є припущення, що танк належав до танкової колони «Приморський Комсомолець», сформованої з добровольців Приморського краю. Командував цією бойовою машиною лейтенант Єрмаков. На даний момент ведуться архівні роботи по встановленню імен членів екіпажу.

Передані експонати займуть гідне місце у експозиції музею.

 

 

 

 

Це створено для фронтових світлиць зони АТО. Під час війни у бойових частинах спостерігається дефіцит патріотичних агітаційних матеріалів, історичної літератури...
Ще вчора звичайні трудівники, сьогодні - Воїни, Захисники Батьківщини. Їм щодня доводиться ризикувати життям і вони знають за що. Відповідно, виникає інтерес до минулого своєї країни. І те, від чого у мирному житті відмахувалися, не дуже сприймали, не звертали уваги, якось несподівано перетворилося на ідеологічну базу, свідоме переконання, що мотивує до бою.
Арт-директор Музею плакату при журналі "Музеї України" Юрій Нерослік - автор серії "Легендарні предки". Більше року провів на війні - доброволець 92 бригади. Вийшов з Іловайська, був під Щастям. Нині повернувся у рідний Харків - безробітний...
-Плакати необхідні як повітря - іде війна! - говорить Юрій Нерослік, -Вона іде там, а тут у тилу, шукаю спонсорів для друку, для розповсюдження по Україні - в школи, музеї, на підприємства. Ватні погляди ми повинні ліквідувати і це задача  стоїть на першому плані.
 Слава Україні!!! Допомагайте народ!
Нагадуємо, Музей плакату створив і відкрив просто на передовій майже сотню виставок патріотичного плакату! Наші представники проїхали вздовж всієї лінії фронту!
Виставки Ю.Неросліка є в музеях Краматорська, Сартани, Северодонецька, Красного Лиману... Будуть нові презентації в Донецькій, Луганській, Київській, Сумській, Чернігівській областях...
Перші комплекти нової серії днями будуть презентовані на Донеччині.
-Ми мріємо відкрити виставку патріотичного плакату у всіх музеях області! - заявила Начальник Управління культури та туризму Донецької ОДА Аліна Певна, - Вважаю роботи Юрія Неросліка кращими! Це символічний художник зони АТО!
Вітаємо Юрія Неросліка з черговим досягненням!
Україна переможе!
Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"

17 листопада 2015 року о14.00 год. у Національному музеї – заповіднику «Битва за Київ у 1943 році»

відбудеться відкриття нових експонатів

експозиції під відкритим небом

Нині Нацмузей веде велику роботу з дослідження, музеєфікації, увічнення подій на Сході України – в зоні АТО. Розгорнуто експозицію про Героїв АТО, представлено фотовиставку, виставку плакатів бійця 92 бригади ЗСУ Юрія Неросліка, здійснюються музейні експедиції на Донбас…

Директор Нацмузею Іван Петрович Вікован розповість про нові форми роботи державного військового музею.

Однак, музей продовжує поповнювати експозицію і про Другу світову війну…

Всеукраїнське   громадське об`єднання пошуковців «Союз «Народна пам`ять» передало для експонування в Національний музей – заповідник «Битва у 1943 році» макет німецького танку Pz-IV та фрагменти артефактів, знайдених під час пошукових робіт на місцях боїв, серед яких броня танку Т-34/76, що загинув разом з екіпажем 15 листопада 1943 року біля села Турбівка Житомирської області.

 

Наймасовіший німецький середній танк Другої світової війни Pz–IV

Загальна кількість випущених танків Pz-IV складала 8500 одиниць. Використовувався танк у всіх військових баталіях Другої світової війни – від вторгнення у Польщу до битви за Берлін.

Уламки бойової машини Т-34/76 (лобова броня, лівий та правий борти, фрагменти корпусу) відносяться до періоду бойових дій Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, коли після визволення Києва у 1943 році ворог хотів собі повернути столицю України. Біля села Турбівка Житомирської області тривали жорстокі бої. Під час одного з епізодів бою в розвідку було відправлено три радянські танки Т-34. Всі три танки було підбито ворогом, екіпаж одного разом з машиною загинув.

Ймовірно, загиблий танк входив до складу 56 ГВ танкової бригади 3 ГВ танкової Армії. Є припущення, що танк належав до танкової колони «Приморський Комсомолець», сформованої з добровольців Приморського краю. Командував цією бойовою машиною лейтенант Єрмаков. На даний момент ведуться архівні роботи по встановленню імен членів екіпажу.

Передані експонати займуть гідне місце у експозиції музею.

На презентацію запрошені члени Всеукраїнського громадського об`єднанням пошуковців «Союз «Народна пам`ять» (голова правління Ярослав Жилкін, члени благодійного фонду «З відкритим серцем у майбутнє», представники засобів масової інформації, ветерани,учасники АТО, учні місцевих шкіл та інші.

В Оренбурзі (!) знайшовся Мазепин дзвін "Голуб" з колекції Чернігівського історичного музею. Росіяни традиційно "заникали" під час евакуації у 1941 році. Відповідно, нікому той дзвін в Оренбурзі не треба! А для українців то СИМВОЛ!

Процес повернення законним власникам культурних цінностей з РФ може вирішитися лише на президентському рівні. Команда журналу "Музеї України" вже багато разів брала участь у подібних процедурах, весело спостерігаючи за переляком та недолугістю різнокаліберних чинуш. Ми вже прекрасно знаємо, як хто і на якому рівні себе поведе. Досвід великий. Згадаємо козацькі регалії, шаблю Мазепи, срібники на Московському аукціоні, штурм спецхранів ФСБ у російських музеях...

Що треба зробити чітко - так організувати візит українського дипломата в Оренбург, аби він ОФІЦІЙНО переконався у наявності дзвона, зробив фотосесію.

З цікавістю будемо спостерігати за діями керівництва Чернігівського історичного музею, Чернігівської ОДА, облради, міста. Для Вас це принципове питання, правда?

Порадував новий мер Конотопа, ветеран АТО Артем Семеніхін, який на рівні свого маленького міста готовий долучитися до повернення дзвону за умови передачі його в Конотоп...

Ми очікуємо реакції мера Глухова Мішеля Терещенка - дзвін звідти... Та і Батуринський музей може включитися...

Як би там не було, залишитися осторонь такої красивої історії, вірніше геополітичного реаліті-шоу, ми не можемо!

Дійство обіцяє бути яскравим!

Президенту України Порошенку П.О.

Шановний пане Президенте!

Журнал "Музеї України" привертає Вашу увагу до процесу повернення українських культурних цінностей з інших країн, зокрема Росії.

У цьому випадку знаковим є процес повернення символічного Мазепиного дзвону "Голуб" з колекції Чернігівського історичного музею, евакуйованого 1941 року до російського міста Оренбург. Нині він, з незначними пошкодженнями, знаходиться на дзвіниці місцевого Нікольського собору.

Деталі - http://museum-ukraine.org.ua/?p=5729

Україна, згідно міжнародних угод має право вимагати повернення цього експонату і Російська Федерація повинна задовільнити подібну вимогу!

Просимо Вас дати відповідні доручення Міністерству культури України та Міністерству закордонних справ України аби повернути цей та інші експонати, підло вкрадених у нашого народу!

У цьому випадку достатньо уваги суспільства, міжнародного резонансу, аби хоча б ЗБЕРЕГТИ наші цінності до приходу у сусідів більш демократичної влади...

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

 

Директору  Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського
Лаєвському Сергію Лазаревичу
Телефон: +38(0462) 676-650
Email: [email protected]

Шановний пане Сергію!

Журнал «Музеї України» засвідчує свою повагу і бажає успіхів!

Просимо підняти архіви музею періоду 1941 року – чи збереглися списки евакуйованих в місто Чкаловськ (Оренбург) експонатів? Зокрема Мазепин дзвін? Чи збереглися документи повернених з евакуації експонатів?

Яким чином експонат Вашого музею такого рівня і символічного значення Мазепин дзвін, опинився на дзвіниці Нікольського собору російського міста Оренбург?

Які дії з повернення дзвону робить очолюваний Вами заклад? Чи звернулися Ви до МЗС України, керівництва Мінкульту України з проханням сприяти у поверненні експонату на його законне місце?

Чи скористалися Ви можливостями такої поважної міжнародної організації як ІСОМ, представництво якої очолюєте в Україні?

Сподіваємося на Ваш професіоналізм і патріотизм у процесі повернення Мазепиного дзвону законному власнику – державі Україна!

З повагою,

Редактор журналу «Музеї України»     Віктор Тригуб

Міністру закордонних справ України Клімкіну П.А.

 

Шановний пане Міністре!

Журнал «Музеї України» засвідчує свою повагу і привертає Вашу увагу до повернення культурних цінностей України з Росії.

  В Оренбурзі знайдено унікальну реліквію – дзвін Івана Мазепи «Голуб». Його було евакуйовано у 1941 році з музею в Чернігові. З якихось причин, повернути не змогли…

Україна втратила важливу частку історії, яку варто відновити!

Просимо Вас особисто, дати доручення дипломатам України в РФ виїхати в Оренбург, переконатися у наявності дзвона Мазепи, перефотографувати його і спробувати відновити документальну історію доставки експонату Музейного фонду України в ті далекі краї.

Якщо версія евакуації у 1941 році підтвердиться, Україна має законне право ВИМАГАТИ повернення цієї частини нашого культурного надбання.

Розуміючи ситуацію у сучасній Росії, ми можемо привернути суспільну увагу і врятувати реліквію від знищення… Хоча б це…

Сподіваємося на професіоналізм і розуміння дипломатів України у цьому делікатному питанні!

Змушені вимагати публічної відповіді, аби не надсилати до МЗС запитів з Верховної Ради України!

Дзвін Мазепи треба повернути!

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

 

Конотоп готовий прийняти Мазепин дзвін! - мер Артем Семеніхін.

Місто Конотоп готове долучитися до процесу повернення Дзвону Мазепи і передати знаковий експонат до місцевого музею, у випадку, якщо Чернігів самоусунеться...

Таку заяву зробив міський Голова Конотопу, донедавна доброволець 92 бригади ЗСУ Артем Семеніхін.

Місто має славну козацьку історію, тут бували практично всі отамани і Гетьмани.

-Ще раз наголошую, якщо керівництво Чернігівського музею та міста Чернігів самоусунуться від цього складного процесу повернення! - зазначив Артем Семеніхін, - І відповідно, не буде мати претензій громада славного міста Глухів! Саме там Дзвін Мазепи було виготовлено.

Журнал "Музеї України" вдячний за таку увагу до ініційованого нами розслідування і процесу повернення Мазепиного дзвону в Україну з Оренбурга, де він незаконно перебуває з часів евакуації фондів Чернігівського історичного музею у 1941 році.

Ми готові до співпраці з іншими містами Чернігівської і Сумської областей у цій благородній справі!

Музеї України

Процес повернення Мазепиного дзвону запущено!

Видовище буде яскравим!

Долучайтеся!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Історичні сенсації, що стають геополітичними процесами – звична річ. Головне, аби за те не бралися «професійні» історики. Це арена дипломатів, журналістів і спецслужб. Маємо класичний випадок – Дзвін Мазепи «Голуб». Знайдений у далекому Оренбурзі.

Зрозуміло, реліквію треба повернути законному власнику – Україні! І тут все очевидно!

 У 1941 році, певна кількість унікальних експонатів Чернігівських музеїв була евакуйована саме туди! І не повернулася! Краще б залишилася на місці…

Які там інтриги відбувалися після визволення, вже не встановиш. З досвіду попередніх розслідувань ми знаємо, у таких випадках вирішальним був дефіцит вагонів. Привезли 10 вагонів, повернули 3…

Від цього і треба відштовхуватися.

Гігантський масив українських культурних цінностей НЕЗАКОННО опинився в Росії, нею привласнений і використовується піратськи. А це – злочин!

Тому, просимо Російську Федерацію повернути хоч щось як знак доброї волі.

У цій ситуації дзвін Мазепи «Голуб» - показовий. Ця реліквія не могла просто так опинитися в Оренбурзі. Була евакуйована. Незаконно  залишена в чужій землі сталінськими комісарами. Отримала пошкодження. Не має ніякої історичної цінності для московської церкви, що проголосила Героя України Мазепу зрадником. Пошкоджена.

То поверніть дзвін законному власнику – Україні! Що заважає? Якщо Ви нормальні, розумні, адекватні люди…

Журнал «Музеї України» розпочинає марудний бюрократичний процес залучення державних органів України. Якщо хтось з народних депутатів підтримає – будемо вдячні! Всі все розуміють, але спектакль варто відіграти повністю, врятувавши реліквію від знищення. Хоча б…

Отже, ми починаємо!

Звертаємо увагу мера Глухова Мішеля Терещенка і мера Конотопа Артема Семеніхіна. Чекаємо реакцію Чернігівських музеїв...

 

Міністру закордонних справ України Клімкіну П.А.

 

Шановний пане Міністре!

Журнал «Музеї України» засвідчує свою повагу і привертає Вашу увагу до повернення культурних цінностей України з Росії.

В Оренбурзі знайдено унікальну реліквію – дзвін Івана Мазепи «Голуб». Його було евакуйовано у 1941 році з музею в Чернігові. З якихось причин, повернути не змогли…

Україна втратила важливу частку історії, яку варто відновити!

Просимо Вас особисто, дати доручення дипломатам України в РФ виїхати в Оренбург, переконатися у наявності дзвона Мазепи, перефотографувати його і спробувати відновити документальну історію доставки експонату Музейного фонду України в ті далекі краї.

Якщо версія евакуації у 1941 році підтвердиться, Україна має законне право ВИМАГАТИ повернення цієї частини нашого культурного надбання.

Розуміючи ситуацію у сучасній Росії, ми можемо привернути суспільну увагу і врятувати реліквію від знищення… Хоча б це…

Сподіваємося на професіоналізм і розуміння дипломатів України у цьому делікатному питанні!

Змушені вимагати публічної відповіді, аби не надсилати до МЗС запитів з Верховної Ради України!

Дзвін Мазепи треба повернути!

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

 

Підбірка публікацій:

 

 То есть таких старых колоколов тут просто не могло быть! Откуда они? Для начала Аркадий Тарасов сфотографировал надписи на колоколах и стал их изучать. На одном из колоколов молодой ученый обнаружил надпись, что колокол изготовлен Карпом Балашевичем.

Справка: Мастер Карп Балашевич принадлежал

к известной на Украине Глуховской людвисарской

школе. Имел в городе Глухове собственный двор, работал на военную артиллерию. Он перенял мастерство от отца – Иосифа Балашевича. Наиболее известным трудом отца является щедро орнаментированная

пушка с гербом и инициалами гадячского полковника Михаила Бороховича, которую забрали в Эрмитаж.

Известно несколько мастерских произведений

самого Карпа Балашевича, разбросанных по всему

миру: фрагмент крупнокалиберной пушки Батурина,

сплошь украшенный чеканным растительным орнаментом с точками среди полос (в центре – роскошный

литой картуш и та же подпись: «Карпъ Иосифович

Делатель»); пищаль 1697 года для города Конотопа с

подписью: «за счастливого регимента ясно велможной

милости пана Ивана Мазепы гетмана...»; мортира весом в 50 пудов; большая, роскошно украшенная, в густой растительной рамке с титулами Петра I и гетмана Мазепы пушка из коллекции трофеев Московского Кремля.

Но самое известное творение Балашевича – колокол «Голубь» (укр. Мазепин дзвін), отлитый в 1699 году по заказу гетмана Мазепы для Батуринской Воскресенской церкви. Эта церковь находилась на

Гончаровке, рядом с резиденцией гетмана, и была придворной. На колоколе был отлит документально датированный портрет Мазепы конца XVII века. По мнению исследователя Бориса Пилипенко, колокол работы Карпа Балашевича являлся «выдающимся памятником украинского литейного дела».

Аркадий Тарасов предположил, что колокол, который он обнаружил на колокольне Никольского

кафедрального собора в Оренбурге, тоже отлит

Карпом Балашевичем и имеет значительную историческую ценность, поскольку тот самый знаменитый колокол «Голубь» уже 70 лет считается безвозвратно утерянным. Но ни служащие Оренбургской

епархии, ни местные краеведы ничего про историю

своего колокола не знали.

Справка:

В 1708 году гетманская столица

была разрушена московскими войсками. Колокол

был перевезен в Домницкий Рождественско-Богородицкий монастырь на Черниговщине.

«Думницкая обитель» на реке Думнице упоминается в «универсалах» Мазепы с 16 мая 1699 по 5 июня 1700 года. Гетман был щедрым жертвователем этого монастыря и основателем его соборной церкви. В конце XVIII века Домницкий монастырь нашел себе новых благодетелей в лице князя Александра Безбородко

и его брата графа Ильи Безбородко, которые отстроили старый Мазепин монастырь, украсили его новыми каменными церквями, колокольней и другими зданиями и обеспечили соответствующим капиталом. На колокольне Домницкого монастыря и сохранился колокол Мазепы. Когда и как он попал туда – неизвестно.

В 1927 году колокол нашел в Домницком монастыре черниговский этнограф Б.К. Пилипенко. Тогда же колокол был перевезен в Черниговский исторический музей, где он находился до начала Второй мировой войны. Пилипенко сфотографировал колокол и в 1929 году сделал о нем доклад в Исторической секции Всеукраинской академии наук в Киеве на заседании Комиссии истории казачества и казацких времен.

В описании колокола говорится: «По кругловатому верхнему краю корпуса – полоса рельефного стилизированного растительно-цветочного орнамента в отдельных суженных к верху мотивах. Под

ним среди трех двойных рельефных черт – надпись „рок АХЧШ“ (1699). Под надписью – широкая полоса густого роскошного акантового рельефного мотива. Ниже – рельефный ряд ангельских головок с крыльями, связанными в одну орнаментную зубчатую полосу. На середине корпуса – выпуклые изображения птицы со сложенными крыльями и надписью „голубъ“. С противоположной стороны в

роскошном барочном картуше – надпись в три ряда:

„Карпъ Иосифович Делатель“. Между изображением

птицы и надписью в картуше на всю ширину корпуса колокола, врезаясь в полосу из ангелов, – рельефный образ Воскресения. Симметрично к нему с противоположной стороны, также нарушая зубчатую полосу ангелов, – большой рельефный герб в виде

перевернутой буквы с т.н. вилчастым завершением

и короткой поперечной чертой. Со сторон вертикальной черты – полумесяц и шестиугольная звезда.

Вокруг – буквы: І. С. М. Г. В. Е. Ц. П. В. З. Герб – нафестонированном щите, окруженном роскошным барочным картушем со шлемом и перьями. Рядом с гербом с правой стороны – фигура во весь рост, одетая в жупан, длинный плащ, в широкой шапке, с саблей на боку. Левая рука опирается на бедро, правая – держит булаву».

С тех пор колокол «Голубь» считался утерянным.

Но когда Аркадий Тарасов 27 июня 2015 года снова поднялся на колокольню Никольского кафедрального собора и стал повторно осматривать колокол со всех сторон, в том числе и там, где не мог этого сделать два месяца назад, то нашел на нем и выпуклое изображение птицы со сложенными крыльями и надписью «голубъ», и герб с правой стороны, и фигуру во весь рост, одетую в жупан, с саблей на боку.

То есть изображение гетмана Ивана Мазепы...

Выходит, что у нас в Оренбурге уже около 70 лет

находится колокол Мазепы, но никто об этом не догадывался. (Сейчас он не звонит – трещина.)

Как знаменитый колокол попал в Оренбург,никто точно не знает. Известно, что в 1945 году Эвакобанк выделил вновь открытому приходу два колокола. В том же году было отпущено три колокола Никольской церкви из Росснабсбыта

(ред.:Государственный архив Оренбургской области, фонд

617, опись 1, дело 29). Возможно, тогда и привезли в

Оренбург откуда-то два старых колокола, одним из

которых оказался «Голубь»...

Так что «Голубь» нашелся и обретен вновь. Это памятник истории и культуры. И хорошо, что он принадлежит законному владельцу – Русской Православной Церкви!

Как известно, историческая фигура гетмана Мазепы неоднозначно оценивается в истории России и современной «самостийной» Украины. Для России он предатель, а для Украины – великий национальный герой.

Справка:

Иван Степанович Мазепа, или Мазепа-Калединский, родился 20 марта 1639 года в селе Мазепинцы под Белой Церковью, ныне Киевская область. С 1687 года гетман Войска Запорожского левого берега Днепра, а с 1704 года, после объединения Левобережной и Правобережной Украины, –Войска Запорожского обеих сторон Днепра (Гетман и Кавалер Царского Пресветлого Величества войска

Запорожского) (1687-1708). Второй в российской истории кавалер ордена Андрея Первозванного («славного чина святого апостола Андрея кавалер») с 1700 года. Князь Священной Римской империи с 1 сентября 1707 года. Длительное время был

одним из ближайших сподвижников русского царя Петра I и много сделал для экономического подъема Левобережной Украины. За воинские заслуги королем Речи Посполитой Августом Сильным награжден польским орденом Белого орла.

В 1708 году тайно перешел на сторону противника

Российского государства в Северной войне – швед

ского короля Карла XII, почти за год до его разгрома

русской армией. За измену присяге предан граждан

ской казни с лишением титулов и наград, которые он

получил от царя. В 1709 году Петр I приказал изготовить в единственном экземпляре Орден Иуды, которым наградили Мазепу за предательство русского царя. Русская Православная Церковь предала Ивана

Мазепу анафеме. После поражения Карла XII под

Полтавой (1709) он бежал в Османскую империю и

умер 22 сентября 1709 года в городе Бендеры.

Михаил Невлер, журналист, г. Оренбург,

Фото Вадима Андреева

Фигуры голубя и гетмана с булавой доказывают, что найден именно утерянный колокол «Голубь»

 

«Ведомости Оренбургской митрополии» • No 9 (199) 2015

Влітку цього року кандидат історичних наук, старший викладач історичного факультету Московського університету Аркадій Тарасов виявив на дзвіниці Микільського кафедрального собору міста Оренбург давно зниклий дзвін “Голуб”, відлитий у 1699 році на замовлення Івана Мазепи для Воскресенської церкви Батурина. Виготовив пам’ятку відомий майстер з Глухова Карп Балашевич.Дзвін отримав свою назву через рельєфне зображення голуба зі складеними крилами. Крім птаха виріб прикрасили зображенням людини з булавою (можливо, умовний портрет самого Мазепи), сюжетом Воскресіння Христового та різноманітними орнаментами, включаючи поясок ангельських голівок. Тут же у пишному бароковому картуші містився герб в оточенні абревіатури І.С.М.Г.В.Е.Ц.П.В.З. (Іоанн Степанович Мазепа, Гетман Войска Его Царского Пресветлого Величества Запорожского).

 

У 1708 році гетьманська столиця була зруйнована московським військом, а дзвін потрапив у Домницький Різдво-Богородицький монастир на Чернігівщині, де й загубився серед інших дзвонів. Повторне відкриття “Голуба” сталося 1927 року завдяки чернігівському етнографу Борису Пилипенку. Науковець зробив детальний опис знахідки і доповів про це на одному з засідань Історичної секції ВУАН у Києві 1929 року.

На хвилі інтересу дзвін був перевезений у Чернігівський історичний музей, де й експонувався у вестибюлі музейного будинку до початку Другої світової війни. Олександр Оглоблин, який бачив дзвін у Чернігові 1930 року, присвячує йому окремий підрозділ своєї монографії “Гетьман Іван Мазепа та його доба” (Нью-Йорк-Париж-Торонто, 1960; Записки НТШ, том 170). “Чи пережив він чернігівську воєнну руїну 1941 р. — нам невідомо”, з сумом відзначає Оглоблин і робить єдине, що в змозі – публікує фото пам’ятки, отримане колись від Пилипенка: “Годі й казати, що це, хоч трохи деформоване часом, а може, й щербинами долі, виображення дає нам автентичний, документально датований портрет Мазепи наприкінці XVII ст., на межі двох періодів його державно-політичної та культурної діяльности”.

Повернення теми “Мазепиного дзвону” в українську історіографію сталося ще кілька років тому, коли чернігівський історик Олександр Коваленко опублікував у журналі “Пам’ятки України” (№ 3, 2008) невидану статтю репресованого Бориса Пилипенка “Видатна пам’ятка вкраїнського людвісарства (Мазепин дзвін)”. Рукописний оригінал тексту зберігається в Інституті рукопису НБУВ (ф. Х., спр. 17954).

І от, нарешті, сенсація з Оренбурга…

Два дзвони кінця XVII століття Аркадій Тарасов виявив на дзвіниці Микільського собору ще у травні цього року, однак детально оглянути їх не зміг. Ні служителі Оренбурзької єпархії РПЦ, ні місцеві краєзнавці нічого про походження виробів не знали. Відомо лиш, що у 1945 році нововідкритому після кількалітньої перерви приходу якихось два дзвони виділив Евакобанк, а ще три – Росснабзбит. Звідки вони їх взяли – невідомо досі.

За два місяці дослідник повторно оглянув один з дзвонів, зокрема з того боку, куди не міг дістатися раніше. Описані Пилипенком зображення та тексти повністю співпали і сумнівів більше не лишалося: батуринський дзвін знайшовся!

Про подальшу долю раритету поки щось говорити важко. Нині дзвін не використовується, бо втратив язик і має тріщину.

За матеріалом http://www.hist.msu.ru