8 Музейних експедицій в зону АТО здійснили журналісти часопису "Музеї України" протягом 2015 року! Більше місяця в прифронтовій зоні! Пройшли вздовж всієї лінії розмежування.

В кінці року варто підводити якісь підсумки. Сталося так, що крім звичних для нас культурологічних проктів, команда часопису розгорнула найбільшу у світі виставку українського патріотичного плакату на Печерську у Києві через наш Музей плакату України.
Знайомили цінителів з Самчиківським і Яворівським розписами у Харкові, Запоріжжі, Житомирі.
Відвідали десятки музеїв. Написали сотні матеріалів.
Але, як виявилося, рік пройшов під знаком війни на Донбасі.
З волонтерами і самостійно, побували безпосередньо на фронті, на різних ділянках лінії оборони, у бойових частинах і прифронтових музеях...
Станиця Луганська, Щастя, Райгородок, Новоайдар, Северодонецьк, Лисичанськ, Артемівськ, Прелесне, Костянтинівка, Краматорськ, Красний Лиман, Святогорськ, Маріуполь, Сартана...

Відкрито десятки виставок патріотичного плакату Музея плакату авторства учасника АТО Юрія Неросліка.

Проведено майстер-класи, семінари, художні виставки, прес-конференції...
Започатковано культурно-мистецьку акцію "Відчуй Україну!" спільно з Донецькою ОДА.
Продумали план системної підтримки закладів культури прифронтових територій, мистецький обмін...

Реальна музейна робота!

Продовжимо наступного року!

Наталка Іванченко, шеф-редактор часопису

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

 

Лютий 2015. Станиця Луганська. Бат НГУ імені генерала Кульчицького. Плакати у подарунок

 

Фронтовими дорогами. Десь за Артемівськом

Кращий керівник культури зони АТО - Аліна Певна, начальник Управління культури Донецької ОДА. Нині ми разом проводимо акцію "Відчуй Україну!"

 

Великий друг журналу "Музеї України" екс-комбат бату МВС "Київщина" Юрій Покиньборода - нині керує поліцією Луганщини

 

Поруч з Дебальцевським виступом. Волонтери і бійці 92 бригади ЗСУ

від Музею плакату - "Київщині".

Нардеп і екс-комбат "Айдару" Сергій Мельничук і волонтер Робін

Вже розбомблений блок-пост під Щастям

Сестра нардепа і Героя України Н.Савченко - Віра на нашій виставці

Фронтова виставка на передовій від Музея плакату при журналі "Музеї України". Десь під Трьохізбьонкою, 92 бригада

"Айдар", Щастя. Запис легендарного Бороди

Завершено 9 музейну експедицію у зону АТО. Цього разу шеф-редактор часопису “Музеї України” Наталка Іванченко і редактор Віктор Тригуб відвідали Краматорськ.

Відбулися заходи у рамках культурно-мистецької акції “Відчуй Україну!”, започатковану спільно з Управлінням культури і туризму Донецької ОДА.

В Краматорському художньому музеї змонтовано і урочисто відкрито виставку “Прогулянки Києвом” відомої художниці Асі Колос. Проведено прес-конференцію для місцевих ЗМІ, участь у якій взяла начальник Управління культури ОДА Аліна Певна, яку визнано лауреатом звання “Кращий керівник культури зони АТО”.

Директор музею О.Орлова отримала від Музею плакату при журналі “Музеї України” подарунок – унікальний виставковий комплект плакатів учасника АТО Юрія Неросліка. Найближчим часом відкриється виставка…

В рамках акції відбулося нагородження музейників прифронтової Донеччини.

Нещодавно журналісти побували у Маріуполі, Сартані, Прелесном, Красному Лимані, Святогорську.

Прес-служба

Музей плакату України дарує місту Краматорськ ексклюзивну підбірку патріотичного плакату. Такого комплекта немає навіть у автора - учасника АТО Юрія Неросліка! Багато робіт роздруковані на папері вперше!

В рамках культурно-мистецької акції "Відчуй Україну!", започатковану Донецькою ОДА, часописом "Музеї України", Музеєм плакату та рядом громадських організацій, заклади культури зони АТО забезпечуються виставками сучасного українського плакату.

Чимало виставок, особливо у прифронтовій зоні, вже діють.

-У нас було кілька десятків комплектів, виготовлених масовим накладом, - розповів арт-директор Музею плакату при журналі "Музеї України" Юрій Нерослік, - Вони майже закінчилися. Шукаємо спонсорів для друку нової серії. Вирішили дарувати державним музеям Донеччини індивідуальні підбірки - аби не повторюватися. Першим став Художній музей міської Ради Краматорська.

Справа в тому, що ПЕРШИЙ - авторський відбиток, плакату, створений через електронну програму, має неабияку колекційну цінність. Отже, Краматорський музей отримав важливі експонати!

-Ми вдячні фронтовику Юрію Неросліку, що воював у нас під Іловайськом, під Маріуполем, за такий подарунок! - зазначила начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, - Роботи Юрія вже представлені в музеях області. Художник вважається одним з кращих плакатистів Європи! Вдячні місту Харкову за Юрія і його виставки, яких саме на Донеччині найбільше!

Нині, після демобілізації, після фронту, де Юрій провів більше року як доброволець, Нерослік безробітний... Віддає себе всього творчості. Створює кілька плакатів на тиждень.

Його роботи суперпопулярні в соціальних мережах. Українська редакція Радіо Свобода, щодня використовує їх як заставки на сайті. Готуються персональні виставки в Європі.

Тож Краматорськ може пишатися, що автор такого рівня представлений в музеях міста!

Прес-служба Музею плакату України

               Д-р Володимир Мезенцев (Торонто), Юрій Ситий (Чернігів)

     Українсько-канадська археологічна експедиція плідно продовжила щолітні розкопки в м. Батурині Чернігівської области у воєнні роки. 2014 р. в ній брало участь біля 50 студентів і науковців з університетів Чернігова і Глухова та Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Минулого літа експедиція налічувала до 45 учасників з тих самих учбових закладів. Нею керують археологи Юрій Ситий та д-р Вячеслав Скороход (Чернігівський національний педагогічний університет). Виконавчим директором Батуринського археологічного проєкту в Канаді є д-р Володимир Мезенцев (Канадський інститут українських студій Альбертського університету). Попередній директор цього інституту, видатний дослідник Гетьманщини, проф. Зенон Когут є академічним дорадником проєкту. Відомий історик чернігівського князівства проф. Мартін Дімнік (Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету) приймає участь у вивченні Батурина та публікації результатів його розкопок.

   1669 р. це місто стало столицею козацької держави. За блискучого правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1709) Батурин пережив свою золоту добу й суперничав з Києвом і Черніговом та був знаним на Заході. Під час визвольних змагань І. Мазепи за самостійність козацької України батуринці першими збройно виступили проти московського війська. У 1708 р. воно за допомогою зрадника захопило гетьманську столицю, пограбувало і спалило її вщент. Нападники винищили там козацьку залогу та усіх цивільних мешканців без огляду на стать і вік, загалом до 14,000 українців, для покарання за супротив царській владі та застрашення усіх повсталих і прихильників І. Мазепи.  

    Просвічений гетьман Кирило Розумовський (1750-1764 рр.) відбудував Батурин з попелища, повернув йому статус столиці козацької держави і перетворив на провідний промисловий осередок Чернігівщини. Після його смерти у 1803 р. місто занепадало протягом ХІХ-ХХ ст. і відродилось у незалежній Україні. По завершенні маштабних реконструкцій фортечної цитаделі, гетьманських палаців, військової скарбниці, судової палати й церков та розбудови музеїв старожитностей від 2009 р. Батурин став одним з найпопулярніших центрів туризму України. Незважаючи на напружене становище в країні, за минувший рік його музеї та архітектурні пам’ятки оглянуло близько 130,000 відвідувачів. За останні місяці їх кількість значно зросла.

    У 1751-1753 рр. К. Розумовський спорудив свій перший палац у Батурині, що розібрали 1821 р. Вірогідно, його запроєктував відомий італійський архітект Антоніо Рінальді, якого гетьман запросив в Україну 1751 р. За описами XVIII-XIX ст., це була велика дерев’яна одноповерхова пізньобарокова будівля з численними покоями, двома флігелями для гостей, домовою церквою і багатою бібліотекою.

    2014 р. Ю. Ситий виявив рови від розібраних цегляних фундаментів цього палацу на подвір’ї середньої школи міста. На основі креслеників аналогічних дерев’яних палаців Чернігівщини й Сумщини 1740-х рр. та описів першої резиденції К. Розумовського у Батурині В. Мезенцев та член Батуринської експедиції, художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів), підготували гіпотетичну комп’ютерну реконструкцію її чільної фасади.

    Експедиція продовжила розкопки залишків маєтку І. Мазепи на околиці Батурина, Гончарівці. Наприкінці 1690-х рр. він побудував там цегляний палац о трьох поверхах з підвалом і мансардою (20 х 14.5 м) за стилем західнього бароко. Цю головну резиденцію гетьмана пограбували й спалили російські нападники під час розорення міста 1708 р.

    На основі багатолітніх розкопок підмурків і розвалів стін Мазепиного палацу та аналізи малюнку його руїн 1744 р., що зберігся у Національному музеї Стокгольму, дослідники відтворили плян, розміри, архітектурний дизайн та декор споруди. В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції екстер’єру палацу Гончарівки. В. Мезенцев вважає, що він не мав аналогій серед тогочасних цивільних будівель центральної України, а був подібним до порівняно невеликих вежових панських палаців ранньомодерної Польщі. Наприклад, такими є муровані триповерхові палац-башта короля Сигізмунда І Старого у м. Пьотркові Лодзінського воєводства (1519 р., 20 х 18 м), втрачені мансіони магнатів Казановських (первинна споруда кінця XVI ст.) і Котовських та відбудований замок князів Острозьких 1680-х рр. у Варшаві.

    Як відомо, юнаком І. Мазепа служив при дворі короля Яна ІІ Казимира Вази у Варшаві і міг спорудити й прикрасити свою батуринську оселю на кшталт палаців чи вілл Речі Посполитої. Але не виключено, що він взорував на модні барокові будинки Західньої Европи. Звідти поширились до Польщі палаци вежового типу в XIV-XVI ст. та ренесансна й барокова архітектура і орнаментація в цілому. У 1656-1659 рр. І. Мазепа подорожував і навчався в університетах Німеччини, Франції, Голляндії та Італії й мав змогу ознайомитись там з еталонними пам’ятками барокової архітектури.

    Археологи масово знайшли фрагменти чепурних керамічних полив’яних різнобарвних і теракотових (випалена глина без покриття) плиток підлог, пічних кахлів, розеток та плит з гербом І. Мазепи, що облицьовували фасади його резиденції на Гончарівці. Ці деталі визнані цінними зразками декоративно-ужиткового і геральдичного мистецтва українського бароко. За Ю. Ситим, їх виготовили досвідчені київські керамісти, котрих гетьман запросив до Батурина. Тож, високохудожне оздоблення його головної резиденції було синтезою прийомів західнього та українського бароко.

    В. Мезенцев гадає, що долівку склепінчастого підвалу гончарівського палацу замостили цеглою і розмістили там військову/державну й приватну гетьманську скарбниці. Підлогу  першого, наземного, поверху виклали керамічними товстими видовженими шестикутними плитками у комбінації з квадратними плитками, вкритими зеленою глязурою. На цьому поверсі могла знаходитись парадна заля для прийнять, нарад та бенкетів.

  На другому і третьому ярусах та мансарді, правдоподібно, містились опочивальні й вітальні І. Мазепи та його дружини Ганни, кабінет гетьмана, генеральна військова і особиста канцелярія, бібліотека й державний архів. Здогадно, там підлоги склали з ошатних керамічних тонких квадратових і восьмикутних плиток поширеної зеленої й рідкісної блакитної глязури та незвичайних двоколірних напівполив’яних салатових – напівтеракотових. І. Мазепа та гетьманова могли самі замовити форми, набори й кольори цих плиток та фасони мощення і орнаментації підлог. Дешевші керамічні плитки без емалі використали для опорядження підлог, радше, менш важливих і скромніше оформлених службових приміщень, кімнат для гостей та слуг тощо.

    Конструкції і декор ранньомодерних підлог, аналогічні виявленим в палаці Гончарівки, відомі, наприклад, серед решток керамічної підлоги XVII ст. у вівтарі Софійського собору Києва, в Троїцькому соборі 1675 р. Густинського монастиря під м. Прилуками на Чернігівщині, замку князів Острозьких XVI-XVIII ст. в м. Острозі Рівненської обл., а також резиденціях польських королів на Вавелі у Кракові та околиці Варшави, Віланові (1696 р.). За висновком В. Мезенцева, головна резиденція І. Мазепи в Батурині була його найбільшою і надзвичайно пишно прикрашеною світською спорудою, визначним твором палацової архітектури й керамічного декоративного мистецтва козацької держави.

    Минулого року наша експедиція завершила розкопки залишків великого видовженого дерев’яного куреня (19 х 5 м) Мазепиної садиби на Гончарівці. Там, ймовірно, збирались гвардійці гетьмана (сердюки) чи козацькі офіцери (старшина) з його почту та охорони. У цій будівлі знайшли срібні та мідяні польські й російські монети, бронзові ґудзики, пряжку та чотири фігурні накладки поясів з рельєфними рослинними візерунками і ґравіруванням, олов’яні мушкетні й пістольні кулі, залізні підковки від чобіт, керамічні козацькі люльки місцевої продукції, фраґменти голляндських порцелянових чубуків й мундштуків та німецького майолікового столового посуду XVII-XVIII ст.

    На основі знахідок там 16 бронзових пряжок і бляшок у 2011-2014 рр. В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції п’яти орнаментованих шкіряних ременів заможніх старшин Мазепиного двору. Їх могли виготовити ремісники Батурина чи інших виробничих центрів Гетьманщини.

    Дорогі місцеві білоглиняні та особливо популярні голляндські порцелянові люльки вживала переважно козацька еліта. Велика кількість таких знахідок у курені є ще одним показником непересічного військового і соціяльного ранґу його мешканців. Так, розкопки цього приміщення дали цінну інформацію про озброєння, обладунок, споживання місцевих та імпортованих виробів, заможність, культуру, побут і звичаї старшинської верхівки з оточення І. Мазепи.

    У 2014-2015 рр. археологічні дослідження Ю. Ситого встановили місце розташування Введенської церкви поруч з кам’яницею генерального судді Василя Кочубея на західній околиці Батурина. Він спорудив її з дубових брусів наприкінці XVII ст. Храм пережив московський погром міста. За наказом К. Розумовського, у 1778 р. Введенську церкву розібрали, перенесли й встановили в с. Матіївці, що поблизу Батурина. 1933 р. комуністичні активісти знесли цю пам’ятку української дерев’яної архітектури.

    Минулого літа на базарній площі на північ від колишньої батуринської фортеці розкопки Ю. Ситого розкрили підмурки невідомої споруди XVIIІ ст. Її фундаментні рови забутували битою цеглою XVII ст., значна частина якої є обпалена. За припущенням дослідника, знайдена там обгоріла цегла походить з мурованого храму св. Миколи Чудотворця. На його зведення І. Мазепа пожертвував 4,000 золотих. Він стояв десь в районі сучасного базару і, вірогідно, постраждав від пожежі міста 1708 р. К. Розумовський розібрав руїни церкви і перевикористав цеглу для своїх будівель.

    2014 р. у фортеці на схід від зруйнованого царським військом собору св. Трійці (1692 р.), фундованого І. Мазепою, розкопали рештки господарських споруд заможніх міщан XVII-XVIII ст. Там знайшли срібні польські монети дрібного номіналу, уламки вишуканих тарілок, виготовлених з молочного скла у вигляді порцеляни і розписаних поліхромними рослинними мотивами, очевидно, у Туреччині, а також залізний і кістяний ґудзики, дві гральні фішки, виточені з черепків, та фраґменти пічних кахлів місцевої продукції того часу. Археологічні знахідки імпортованих товарів показують широкі комерційні й культурні контакти Батурина з Північною, Центральною і Східньою Европою та Ісламським Сходом до 1708 р.

    На фортеці також знайшли три малі теракотові людські фігурки. Їх нижні половини, руки й голова одної статуетки є відламані. Форми тіла, риси обличчя та головні убори передані умовно, узагальнено і наївно. Не помітно впливу реалістичної барокової чи неоклясичної скульптури на манеру і техніку виконання фігурок.

    Імовірно, ці рідкісні артефакти були самобутніми народними іграшками, виліпленими батуринським гончаром за К. Розумовського. Глиняні жіночі статуетки XIV-XVIII ст. знаходили у Києві, Вишгороді, Білій Церкві та Батурині. Схожу до вищеописаних ранньомодерну теракотову антропоморфну фігурку знайшли 2009 р. в с. Уланові Глухівського р-ну Сумської обл. За попередніми вислідами В. Мезенцева, такі іграшки виробляли у Батурині, Глухові та, можливо, інших гончарних осередках Сіверщини в XVIII-XIX ст. Вони свідчать про відродження керамічного народнього мистецтва Батурина у період його відбудови К. Розумовським в другій половині XVIII ст.

    Минулого року на північному передмісті Батурина знайшли фрагмент обпаленої полив’яної пічної кахлі з рельєфним гербом генерального писаря при уряді І. Мазепи Пилипа Орлика. Як відомо, він став гетьманом на еміграції (1710-1742 рр.) і автором першої української конституції 1710 р. Археологи сподіваються виявити залишки зруйнованої господи П. Орлика на місці цієї знахідки.

    Торішні археологічні розвідки В. Скорохода на батуринському Подолі відкрили у заплаві Сейму рештки дерев’яних споруд, спалених царським військом у 1708 р. 

    Під час багаторічних розкопок в усіх частинах міста та на околицях були знайдені численні поховані й непоховані жертви московської навали. Провідний дослідник некрополів Батурина Ю. Ситий виявив такі захоронення на усіх його цвинтарях XVII-XVIII ст. 

    2014 р. наша експедиція розкопала 10 могил міщан того часу на кладовищі Троїцького собору в фортеці. Ю. Ситий гадає, що кістяки двох дорослих та дитини (поховання № 1, 13, 14) належать до жертв цієї трагедії. Зокрема, у засипці їхніх могильних ям зустрічається вугіль від пожежі 1708 р. Минулого літа археологи розкопали 80 захоронень XVII-XVIII ст. в Батурині. Результати цих польових дослідів та обстежень ексгумованих кісток спеціялістами з фізичної антропології зараз аналізуються і будуть оприлюднені наступного року.

    Розкопки у Батурині 2014-2015 рр. здобули важливі дані для льокалізації гетьманської садиби 1751 р., Введенської та Микільської церков, а також дослідження й реконструкції архітектури і убору палаців І. Мазепи та К. Розумовського й спорядження козацьких старшин столиці Гетьманщини. Останні історико-археологічні студії вказують на динамічний розвиток хліборобства, млинарства, ремесла, церковного і палацового будівництва, декоративного мистецтва, міжнародньої торгівлі міста та добробут його населення до 1708 р. Кожного року наша експедиція виявляє нові археологічні свідчення про нищівне розорення Мазепиної твердині.

    Вже 15 років Батуринський археологічний проєкт спонсорують Програма дослідження східньої України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій Альбертського університету, Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний інститут «Україніка» у м. Торонті в Канаді. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла субсидії на розкопки Батурина у 2005-2015 рр.

    Щедрими меценатами вивчення батуринських старожитностів є світлої пам’яти поетеса Володимира Василишин та її чоловік, мистець Роман Василишин з м. Філядельфії у США, а також Олександра Жолобецька-Місьонг з м. Лівонія штату Мічіган в Америці. У 2014-2015 рр. досліди Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова управа Ліги українців Канади (голова Орест Стеців), Ліга українців Канади (Відділ Торонта, голова Борис Михайлець), Крайова управа Ліги українок Канади (голова Леся Шимко), Ліга українок Канади (Відділ Торонта, голова Галина Винник), Союз українок Канади (Відділ ім. св. княгині Ольги, голова Віра Мельник), Українська кредитова спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), Фундація Кредитової спілки «Будучність» (голова Богдан Лещишин, головна управителька кредитівки Оксана Процюк і менеджерка кадрів Христина Бідяк), Фундація «Прометей» (голова Марія Шкамбара), ресторан «Золотий Лев» (власниця Анна Кісіль), аптека “Healing Source Integrative Pharmacy” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті, Фонд катедр українознавства при Гарвардському університеті в м. Бостоні (директор д-р Роман Процик) та Український історико-просвітній центр при Українській православній церкві в США у м. Бавнд-Брук штату Нью-Джерзі (директорка Наталя Гончаренко).           

    Наступного літа українсько-канадська археологічна експедиція продовжить пляномірні розкопки у Батурині. Додаткову інформацію про вивчення старожитностей гетьманської столиці у Північній Америці можна отримати від д-р Володимира Мезенцева у Торонті за телефоном (416) 766-1408 чи email: [email protected]. В Україні за довідками, будь ласка, зверніться до наукового керівника Батуринської археологічної експедиції при Чернігівському університеті Юрія Ситого за телефоном (46-2) 774-296; email: [email protected].   

 Статтю надруковано в українсько-канадській газеті «Новий Шлях» (Торонто), Рік 85, № 45 за 10 грудня 2015 р., с. 9, 12-13.

      ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ

Рис. 1. (palace Mazepa) Палац гетьмана Івана Мазепи на батуринській околиці Гончарівці до 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2015 р.

Рис. 2. (type 1, 4) Типи мощення підлог керамічними глязурованими плитками у Мазепиному палаці на Гончарівці (до 1700 р.). Гіпотетичні реконструкції В. Мезенцева та С. Дмитрієнка, комп’ютерні фотоколажі C. Дмитрієнка, 2015 р.

Рис. 3. (dishes) Фраґменти дорогих тарілок з молочного скла з мальованим рослинним орнаментом XVII-XVIIІ ст., знайдені на батуринській фортеці 2014 р. Знімка Ю. Ситого.

Рис. 4. (image7) Уламки теракотових іграшок у вигляді людських фігурок XVIIІ ст., знайдених на фортеці 2014 р. Світлина Ю. Ситого.

Рис. 5. (herb, Orlyk) Герб гетьмана Пилипа Орлика та фрагмент керамічної пічної кахлі з подібним геральдичним рельєфом, знайдений на північному передмісті у 2014 р. Музей археології Батурина. Фото Т. Кербут.

Росія - то країна, де завжди керують... дивні кадри. Відповідно, нормальних людей у владній вертикалі не знайдете.  І у них повністю відсутнє відчуття гумору. Варто лише згадати Івана Мазепу... Здається і гармату Гетьмана з Кремля вивезли...

Наша епопея "Шабля Мазепи" з вишуканим тролінгом дирекції Ермітажу і жартами над пітерським ФСБ, яким завдяки нам довелося злітати в Канаду, вже перетворилася на легенду.

Час поговорити про Московський Кремль. Вірніше, про Гармату Івана Мазепи "Лев", підло вивезену царськими мародерами з України. Куди тоді везли крадене? Як і нині - просто в Кремль... Де вона гордо демонструвала герб Мазепи.

Кілька років тому, я про той факт свідомо обмовився в одній своїй статті, що широко розійшлася мережею. Було чимало історичних публікацій. Виник такий собі паломницький маршрут національно свідомих українців - на Красній площі сфотографуватися з нашим прапором, потім підійти до гармати Мазепи. Хоча, за кремлівські стіни мало хто заходив - занадто дорогий квиток... А після окупації Криму та початку війни за Донбас, наших там майже нема...

Гармата «Лев» відлита з бронзи 1705 р., майстром Карпом Балашевичем коштом І. Мазепи у Глухові. Саме там Гетьман розвивав гарматні майстерні. "Лев" стоїть перед будинком Оружейної палати неподалік Троїцької брами Кремля. Лафет зроблений десь у 1840 році, подейкують К.Брюловим. І на ньому теж крупний герб Мазепи!

Наші патріоти давно стібуться над цим фактом в україномовній Вікіпедії. Їх стаття про Кремль елегантно закінчується історією про гармату Мазепи - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8C

АПРИЛЯ 18»

http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Malchenko.pdf

Днями я ще раз згадав гармату Мазепи в контексті повернення наших культурних цінностей з Росії. І одразу отримав листа від жінки, родич якої працює в Кремлі. Він знав про "Лева", іноді до нього підходив... Нині, за його словами, і гармату і лафет з гербом з експозиції прибрали. І навіть з Кремля вивезли! Де вони нині - невідомо. Кажуть, хтось пояснив не то Самому Путіну, не то комусь з його оточення, чия то гармата. Є версія, що то був святейший Кірюша... Як вони ставляться до України, ми вже побачили...

Чесно кажучи, я не повірив. Вирішив перевірити. Зайшов на сайт музеїв Кремля.

Музеи Московского Кремля обладают крупнейшим историческим собранием артиллерии в России — около 800 стволов. В количественном отношении оно уступает лишь Артиллерийскому музею в Санкт-Петербурге. Начало его формированию положил Петр I, замысливший строительство Цейхгауза, который предполагалось использовать для хранения «всякого воинского оружия и воинских трофеев».

Сегодня вдоль южного и восточного фасадов здания Арсенала расположена музейная коллекция артиллерийских орудий ХVI—ХIХ веков. Здесь находится 14 старинных русских пушек ХVI—ХVII веков, 15 пушек того же времени иноземных мастеров и 754 пушек, мортир, гаубиц, являющихся военными трофеями Отечественной войны 1812 г. Среди них имеются орудия французские, австрийские, прусские, итальянские, испанские, голландские и других стран Европы.

http://www.kreml.ru/visit-to-kremlin/what-to-see/artilleriyskie-orudiya/

Про гармату Мазепи жодної згадки! Відсутні в мережі і свіжі фото "Лева". Українською мовою посилання є, російською - давні... Виходить, з Кремля можуть так легко вивезти такий символічний експонат? А може вкрали і на брухт здали? Політика? Чи може "Лев" так і стоїть, просто про нього незаслужено мало згадують у рашен-пресі? Ну просто загадка якась, що може легко стати сенсацією.

Цікаво, єгипетське, сирійське, турецьке, європейське, американське мистецтво, історію, виставки вже теж заборонили?

В Дирекцию Музеев Московского Кремля

Уважаемые господа!

В Украине появилась информация о демонтаже и вывозе из Кремля уникального экспоната - Пушки Гетьмана Ивана Мазепы "Лев" по политическим мотивам. Журнал "Музеи Украины" просит подтвердить или опровергнуть эту информацию. Были бы благодарны, если бы Вы напомнили историю появления пушки в Кремле. Как и других знаковых экспонатов, сомнительным способом доставленных в Россию из Украины. Обеспечена ли надлежащая сохранность символических для украинцев предметов? Есть ли открытый доступ туристов и исследователей к коллекциям Киевской Руси, казаческого периода, Первой Независимости Украины?

С уважением,

Виктор Тригуб, редактор журнала "Музеи Украины"

Вишуканий тролінг шовіністів Ермітажу продовжується. Весела команда журналу "Музеї України" змушує тих нахабних імперців публічно визнавати наявність у секретних спецхранах ФСБ, що і досі (!) діють в російських музеях, викрадених святинь України.

Примітивізм нинішнього керівництва Ермітажу вже перетворюється на анекдот. Вони тупо заперечують наявність вивезених під час імперсько-радянської окупації українських культурних цінностей. Більше того, почали грабувати музеї окупованого Криму і проводити там мародерські розкопки!

Прикметно, що офіційна влада України, перш за все Мінкульт і МЗС, якось перелякано цю тему обходить. Ще і бідкаються - немає документів.

Спецхран №9 ФСБ РФ, або Малороссейскій отдел Ермітажу дуже цікавить українців! Попри слова тих брехунів, що його взагалі нема. Крим теж зелені чоловічки випадково взяли і Донбас...

Та є документи і давно нами оприлюднені!

«Распоряжение И. В. Сталина о возвращении Украине национальных реликвий3

13 (26) ноября 1917 г. *

Украинский военно-революционный штаб в Петрограде обратился к нам с просьбой дать ему возможность выбрать из Эрмитажа и Преображенского гвардейского собора хранящиеся там украшения, национальные реликвии (знамена, бунчуки, грамоты и пр.) и возвратить их Украине.

Реликвии зти были отобраны у украинцев еще в эпоху Екатерины Второй. Отобраны они были и привезены в Петроград в наказание за свободолюбивые стремления Украины. Оставление их в Петрограде, очевидно, является символом старой, ненавистной всем нам зависимости Украины.

Оставление зтих реликвий в Петрограде можно было еще кое-как оправдать в зпоху господства буржуазии, в зпоху аннексионистской коалиции. Но теперь, после Октябрьской революции, когда оковы порваны, когда у власти стали рабочие и крестьяне, когда право само определения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл.

Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.

Ввиду зтого я, в согласии с тов. Луначарским, в ведении которого находится Эрмитаж й Преображенский гвардейский собор, счел своим долгом удовлетворить просьбу Украинского в[оенно]-р[еволюционного] штаба в Петрограде.

Революционное правительство Республики Российской торжественно возвращает Украине ее национальные реликвии, несправедливо отобранные у нее грубой рукой Екатерины II.

Народний комиссар по национальннм делам

Джугашвили-Сталин

«Известия ЦИК», АГ9 224,   13 ноября   1917 г.»

І додаток.

«САНКТ-ПЕТЕРБУРГ:

Артиллерийский музей:

Мортира и пушки, вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева;

с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда  в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале).

Казанский собор:

Казацкие знамёна.

12 куренных знамён;

3 бунчука;

Серебрянная булава;

Серебрянный золочёный жезл;

Церковная утварь.

Все эти экспонаты после разрушения Чертомлыцкой Сечи вывезены в Турцию, а после Русско – Турецкой войны 1768-1774 гг. возвращены в Россию.

Преображенский собор:

Великая Запорожская корогва;

12 казацких знамен.»

Пряма цитата дивнуватого директора Ермітажу, що наскільки глухий і сліпий, і не може прочитати навіть наказу таваріща Сталіна, де крім шаблі Мазепи перераховано багато чого іншого.

Директор Государственного Эрмитажа Михаил Пиотровский  прокомментировал информацию украинских СМИ о том, что в секретном хранилище Эрмитажа была обнаружена парадная сабля гетмана Ивана Мазепы.

“Информация поступила из Украины, что исследователи Сергей Цапенко и Виктор Тригуб нашли в секретном хранилище Эрмитажа, спецхране КГБ-ФСБ, саблю гетмана Ивана Мазепы. Замечательное открытие, и заканчивается (новость) как обычно: Эрмитаж просит все вывезти из Крыма, из Украины”, – сказал М.Пиотровский.

Директор Эрмитажа подчеркнул, что сабля хранится в Санкт-Петербурге и регулярно участвует в выставках.

“Эта сабля, скорее всего, не принадлежит Мазепе. На ней есть украинская надпись, еще в 1885 году хранители считали ее поддельной, так же считают и другие исследователи. Но самое главное, что эта сабля немецкого производства хранится в Эрмитаже, она выставлялась десятки раз, публиковалась в каталогах. Она более чем известна, и нигде, ни в каких секретных хранилищах ее искать не надо. Книжки надо читать”, – добавил он.

http://www.interfax-russia.ru/NorthWest/print.asp?id=676208&type=report

Пряма цитата таваріща Сталіна спеціально до напівграмотного сліпо-глухонемого директора Ермітажу:

вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева;

с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда  в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале).

Народний комиссар по национальннм делам

Джугашвили-Сталин

І шапка Мазепи є в фондах.

І морський козацький прапор, фотографію ОРИГІНАЛУ якого з секретних сховищ Ермітажу ми оприлюднили. (№R18)

Є ще Прапор Війська Запорозького 1763 року №R30.

Прапор Запорожців другої половини ХУІІ ст.. без номеру.

Булава полковника Павла Апостола ХУІІІ ст., інкрустована сріблом.

Прапор Шкуринського куреня Запорозької Січі.

Корогва 1772 року Поповичівського куреня R19.

Прапор 1774 року П.Калнишевського R20.

Вузька корогва R21.

Вузька корогва Дерев‘яниківського куреня 1772 року R22.

Корогва Самарського куреня 1772 року R23.

Великий прапор, зроблений коштом кошового отамана Григорія Федоровича №25.

Корогва Козацької паланки 1774 року №28…

Так, треба визнати - команда маленького часопису "Музеї України" провела одну з найвіртуозніших операцій української журналістики -  було засвічено і підтвердженно існування секретного Малорасейского спецхрану №9 КГБ-ФСБ. Було здобуто повністю секретний інвентарний номер, і дирекція Ермітажу була ЗМУШЕНА підтвердити, що то саме шабля Мазепи, вперше дозволила офіційну фотозйомку...

Тепер можна дискутувати парадна то шабля Мазепи чи святкова. Знаємо де лежить.

Ну і ось якось так просто, з гумором, ми засвітили НАЙТАЄМНІШЕ СХОВИЩЕ Російської імперії і її сірої подоби - РФ. Підвали Адміралтейства. Там ціла секретна військова частина! Охороняють наші цінності, починаючи з Київської Русі.

Вищий рівень охорони, секретності і різні супер-пупер. Так от, оригінал парадної шаблі Мазепи саме там. Під надсучаснішою лазерною сигналізацією. Туди навіть наблизитися ніхто не може... Але, зацініть рівень гнилості рашистської системи!  Ми знаємо і давно оприлюднили АБСОЛЮТНО секретний інвентарний номер вищого рівня допуску. Так, не треба сміятися - шабля Мазепи!

№14-23-55-М-22. Спецхран Адміралтейства Z.

Це рівень зберігання таємниць в тоталітарній путінській Росії. Що вже говорити про інші секрети?

Саме тому приходить час розплати. Чужого нам не треба - своє заберемо. Скоро.

А вкрай знахабніле-жлобське керівництво Ермітажу вже скоро буде відчувати своє справжнє місце у світі - Урюпінськ! Наша заява до Держдепу США і Євроструктур вже в роботі. Подивимося, як швидко і куди саме отримаєте візи... Це така маленька "атветочка" за розграбування музеїв окупованого Криму...

До речі, гармата «ЛЕВ» 1705 року, вилита коштом Мазепи, з його гербом, стоїть в Москві, на площі біля Кремля… Насолоджуйтеся!

Не втримався…

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Вікіпедія: Серед чисельних експонатів московського кремля є і так звана «мазепина гармата», яку зробив український ливар Карпо Балашевич 1705-го року в Глухові. На стволі гармати вміщений герб гетьмана Івана Мазепи, так само як і на лафеті, що був зроблений пізніше, 1835-го року.

Маріуполь - дивовижне місто. Для пересиченого українця - звичайне індустріальне місто з Азовмашем, Маріупольським металургійним комбінатом, морським портом. Мало хто з туристів доїхав до цього приморського міста – всі роки влада більш орієнтувалась на промисловий розвиток, ніж на туристичну привабливість регіону: спочатку країну цікавив метал, а сучасних олігархів – власний прибуток.

Про туристичний розвиток міста ніхто ніколи й не замислювався, хоча, історичний, архітектурний та культурний потенціал тут надзвичайно великий: Маріуполь, який заснований кілька сотень років тому, й досі нараховує понад 200 унікальних архітектурних об’єктів 19-початку 20 століть,  які потребують статусу пам’ятника місцевого значення. В приморському місті й досі залишилися невеликі та затишні маєтки італійських, грецьких та татарських купців.

Архітектура міста різноманітна і різнопланова. Ще у 18 столітті греки, валахи і грузини принесли з собою примітивну будівельну традицію споруд з каменю. Інші переселенці принесли традицію дерев'яного будівництва та з саману. І досі у місті можна зустріти дерев’яні автентичні будинки, понівечені урбанізацією: пластикові вікна, супутникові тарілки, сучасний примітивний декор та штукатурка.

Але, у місті масово залишилися цегельні будинки – колишні садиби заможних купців другої половини 19 ст. Чого тільки варті руїни італійського будинка, будинок Гампера, залишки синагоги.

Серед архітектурних споруд виділяється будинок колишнього готелю «Континенталь» та будинок О.Хараджаєва. Вулиці Земська, Торгова, Італійська й досі своєю архітектурою нагадують торговельне місто ХІХ століття – вздовж вулиць ми бачимо невеликі одно- та двоповерхові цегляні будинки з колоритним фасадом та величними брамами.

Для кіношників ці вулички - готовий знімальний майданчик  історичних фільмів та рекламних роликів. Дивно, що тутешня  влада ніяк не зрозуміє, що керує надзвичайно красивим старовинним містом, яке має стати культурним та туристичним центром Приазов’я: зараз місто виглядає занедбано, вулиці та будинки потребують ремонту і реставрації. Хочеться звернутися до маріупольців: любіть своє місто та поважайте його історію! Тут є на що дивитися, є що досліджувати, є чим дивуватися!

Приємно вразила кількість митців: за два дні перебування у Маріуполі я відвідала три вернісажі і чудовий концерт камерної музики.

Місто просто надихає на мистецтво: у Маріуполі народився художник-романтик Архіп Куїнджі. Наступного, 2016 року, маріупольці святкують 175 років з дня народження видатного митця: у місті заплановані і вернісажі, і виставки, і фестивалі.

Куїнджі мало жив у Маріуполі, але мешканці міста й досі  з гордістю згадують свого земляка і показують його роботи: п’ять років тому при Маріупольському краєзнавчому музеї відкрили відділ «Художній музей ім. А.Куїнджі», де зберігаються копії його робіт. Так сталося, що музей має лише кілька оригінальних робіт великого майстра, але й ці копії вражають красою, ліричністю і любов’ю до рідної землі.

Сучасні місцеві художники продовжують тему митця: на їхніх полотнах німіє чарівна українська ніч, мрійливо відсвічує море, донецький степ вабить безмежними просторами. Молодь копіює Куїнджі, повторює його сюжети, шукає в його роботах своє натхнення. І навіть тепер, під час військових дій на Донбасі, молоді люди проводять мистецькі акції, готують різноманітні виставки, проводять фото пленери. Велика заслуга у цьому директора Художнього музею Тетяни Були, яка своєю надзвичайною енергетикою утримує  душевну атмосферу музею.

Культурний потенціал міста величезний: тут працює і академічний театр, і муніципальний камерний оркестр «Ренесанс», який тільки цього року провів понад 100 концертних виступів не тільки в рідному Донбасі, але й  в інших регіонах країни. Нещодавно вони завершили гастролі у Львові, у листопаді у Маріуполі провели щорічний міжнародний дитячий фестиваль.  Під час свого перебування, мені пощастило познайомитися з Василем  Крячком,  головним дириґентом Маріупольського муніципального камерного оркестру «Ренесанс».

Він - надзвичайно талановита та енергійна людина. У 1989 р.  створив ансамбль старовинної музики, який в 1994 році був зарахований до складу міських закладів культури вже як Маріупольський муніципальний камерний оркестр «Ренесанс».

З перших днів Василь Крячок був призначений художнім керівником і головним дириґентом оркестру.

У 2013 р. дириґенту присвоєно звання Заслужений діяч мистецтв України.  Очолюваний Василем Михайловичем «Ренесанс» – це висококваліфікований професійний камерний оркестр, відомий не лише в Україні, але й далеко за її межами. В грудні 2015 року, оркестр пройшов атестацію на присвоєння йому академічного звання.

- У минулі роки діячів культури Донецької області обходили увагою – розказує начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна. – В нашій області багато талановитих митців, акторів, художників, які заслуговують на найвищі державні нагороди. Але, при тій владі всі лаври зазвичай залишалися у Донецьку, оминаючи не менш видатних працівників культури області. Зараз ми плануємо відзначити тих, хто всі ці роки зберігав, розвивав та підтримував українську культуру, виховував нових митців, займався і виводив молоде покоління на українські та світові сцени. І наше головне завдання – відродити культуру Донбасу, показати Україні його таланти та познайомити донеччан  з різнобарв’ям України.

Аліна Певна продовжує: «Управління культури та туризму Донецької ОДА цього року започаткувало культурно-мистецьку акцію «Відчуй Україну», яка допоможе мешканцям Донбасу побачити та почути красу всієї України через музику, живопис, ужитково-декоративні речі, відчути різноманітність і схожість всіх регіонів країни. У Краматорську та Красному Лимані ми вже провели акцію «Яворівський розпис», яка ознайомила мешканців Донбасу з народним розписом  Галичини, яку привезли майстри з Львівської області. Акція викликала величезний резонанс. В грудні у Маріуполі відкрили експозицію «Мальовнича Київщина», де на полотнах художника Василя Легкого ожили краєвиди київської Наддніпрянщини. В останні роки мешканці Донбасу не мають можливості подорожувати країною, і такі акції -  це своєрідна подорож шляхами та містами України».

Маріуполь має й свої таланти. Народні майстри та художники вражають своїми творами: кожного року  відбувається вернісаж їхніх робіт, який збирає сотні мешканців міста. Більшість робіт – аматорське мистецтво, але  є потужні майстри, які достойні представляти донецький регіон в інших областях.

- У мене є велике бажання показати Донеччину не тільки, як промислову область, але й як край талановитих людей. Придивіться уважно до Маріуполя – в майбутньому я бачу це місто як туристичну та культурну Мекку Донеччини. Місто має величезний потенціал та  талановитих людей. Про творчий Донбас мало хто знає. Тому ми плануємо провести культурні заходи нашої області в різних куточках країни і довести всім, що Донбас – це Україна!, – саме цими словами Аліна Певна визначила пріоритети роботи Управління культури і туризму Донецької ОДА.

Що ж, ми чекаємо нових виставок, концертів, спектаклів, фестивалів, які покажуть всі глибини донбаського світу. І хай донеччани у побуті майже  не спілкуються українською, але в їхніх серця живе Україна – це вони довели, коли стояли пліч-о-пліч з українськими військовими і давали відсіч сепаратистам.

Слава Україні! Слава українському Донбасу!

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

Серед “ефективних менеджерів” Ермітажу паніка.Вони хочуть залишитися вірними путінцями, переховувати давно вкрадені в Україні реліквії, грабувати музеї окупованого Криму і займатися там археологічним мародерством. При тому, вільно їздити в Європу, проводити там виставки і отримувати долари.

А так не буває!

Бариги-мародери повинні понести заслужене покарання! І потихеньку Захід, не без допомоги маленького журналу “Музеї України”, почав обмежувати діяльність тих вірних путінців в Європі і Америці. Що тим балуваним стукачам дуже не подобається.

Нагадуємо, матеріали про культурологічні злочини керівництва Ермітажу зібрані, направлені до Посольств розвинутих країн, євроструктури, Держдепартамент США… Дякуємо народних депутатів України, які підтримали і посилили процес.

Всі, кому треба, листи отримали, увагу звернули. І головне, повільний бюрократичний процес обмеження переміщення співробітників Ермітажу і Мінкульту Російської Федерації запущено!

Це ми ще не підняли на міжнародному рівні питання вашої підтримки терористів ДНР-ЛНР на Донбасі… Чекайте! Організовані вами гастролі, фести, виставки, фінансування незаконних, невизнаних утворень, обійдуться дуже дорого. Крим – то лише початок…

І істерика очільників Ермітажу на згадки про штурм такого ганебного явища, як спецхрани КГБ-ФСБ, де і досі під грифом “секретно” лежать вкрадені скарби українського народу, зрозуміла. Підкреслимо, питання задають російські журналісти!

Директор Государственного Эрмитажа Михаил Пиотровский отметил, что здание Биржи входит в состав музейного комплекса и будет реставрироваться за счет средств федерального бюджета.

Он также прокомментировал информацию украинских СМИ о том, что в секретном хранилище Эрмитажа была обнаружена парадная сабля гетмана Ивана Мазепы.

“Информация поступила из Украины, что исследователи Сергей Цапенко и Виктор Тригуб нашли в секретном хранилище Эрмитажа, спецхране КГБ-ФСБ, саблю гетмана Ивана Мазепы. Замечательное открытие, и заканчивается (новость) как обычно: Эрмитаж просит все вывезти из Крыма, из Украины”, – сказал М.Пиотровский.

Директор Эрмитажа подчеркнул, что сабля хранится в Санкт-Петербурге и регулярно участвует в выставках.

“Эта сабля, скорее всего, не принадлежит Мазепе. На ней есть украинская надпись, еще в 1885 году хранители считали ее поддельной, так же считают и другие исследователи. Но самое главное, что эта сабля немецкого производства хранится в Эрмитаже, она выставлялась десятки раз, публиковалась в каталогах. Она более чем известна, и нигде, ни в каких секретных хранилищах ее искать не надо. Книжки надо читать”, – добавил он.

В свою очередь заместитель председателя Творческого союза музейных работников Петербурга и Ленинградской области Александр Кузьмин сообщил, что представители музейного сообщества России планируют направить в Общественную палату предложение ввести трехгодичный мораторий на передачу музейных объектов в собственность религиозных организаций.

http://www.interfax-russia.ru/NorthWest/print.asp?id=676208&type=report

Великопогонні феесбешні таварісчі з Ермітажу мабуть багато чого забули. І про гігантські суми в доларах і євро, які вони заробляють на гнилуватому Заході. А даремно! Журнал «Музеї України» зробить все, для внесення цієї кримінальної структури до санкційних списків і оголошення пособником терористів. Згадаємо  і про підле приховування від громадськості культурних цінностей українського народу, вкрадених царями і комуністами в Україні…

Не здивуємося, якщо скоро вся закордонна діяльність російських закладів культури буде розвиватися лише у напрямку Північної Кореї… До того йде…

А про наш штурм спецхранів Ермітажу і шаблю Мазепи є достатньо матеріалів в інтернеті. Насолоджуйтесь!

“До Державного департаменту США

Посольства США в Києві і Москві

До Європейської Ради

Шановне товариство!

Журнал «Музеї України» змушений звернути Вашу увагу на ганебні злочинні дії Державного Ермітажу Російської Федерації в анексованому Криму!

Музей, що має світову славу, повинен бути символом порядності і духовності займається фактично підлими крадіжками культурних цінностей з тимчасово окупованої Росією території Криму. Що, враховуючи офіційне засудження анексії Криму, введення санкцій Європою та Америкою, є демонстративним викликом цивілізованому світу, свідомою підтримкою сепаратистів і терористів, що зробили Крим своєю базою.

Особливе обурення викликає факт вивозу до Росії експонатів кримських музеїв, що є частиною Музейного фонду України.

Організація незаконних археологічних розкопок в охоронних культурних зонах Криму є кримінальним злочином у всіх цивілізованих країнах! Як і вивіз крадених знахідок! Однак, керівництво і співробітники Державного Ермітажу РФ проводять вже четверту «експедицію»! Чесно звітують про знахідки з розграбованих ними могильників! Що ганебно і неприпустимо!

Звіти і повідомлення про ці злочини оприлюднено як на сайті Ермітажу, так і з трибун високих міжнародних форумів, заяв депутатів, у пресі.

Враховуючи факти, просимо внести Державний Ермітаж РФ до санкційних списків по Криму і оголосити цю музейну структуру такою, що сприяє поширенню сепаратизму і тероризму”.

Лист до Держдепу ще раз передрукуємо. Українською мовою. Починайте вчити. Китайську вивчити не встигнете.

Не дивуйтеся, якщо проблемою пограбування кримських музеїв і незаконними археологічними розкопками, займеться Інтерпол. Все очевидно.

І адреса організатора злочинної діяльності – Державного Ермітажу та його керівництва відома…

Слава Україні!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

В мариупольском  художественном музее имени А. Куинджи прошла культурно-творческая акция «Вiдчуй Украiну». В рамках акции проходила выставка картин художника Василия Легкого и мастер класс по созданию мотанок и украшений из ткани.

Основная цель мероприятия – научить людей понимать и воспринимать Украину не через объектив фотоаппарата, а через художественные полотна, показать удивительные виды нашей страны и зародить желание путешествовать по Украине.

По словам художника Василия Легкого, выставка «Живописная Киевщина» в Мариуполе проходит впервые.

«Мы приехали с выставкой, чтобы поддержать Восток, его культуру, поддержать людей, которые интересуются живописью, которые стремятся к прекрасному,  и любят наше землю. Хочется им также послать позитив, потому как мы тоже любим свои пейзажи», - рассказывает Василий Легкий.

На выставке представлены 23 работы. В них можно увидеть различные образы – пейзажи Киева, старенькие хатки, золотые верхушки  Киевских церквей и даже современного кобзаря.

«На картине изображен  кобзарь с музыкальным инструментом - лирой,  который играет старинную музыку без каких-либо микрофонов и увеличителей звука. Он изображен возле церкви», - говорит старший научный сотрудник Национального музея Украины Мирослава Татарчук.

Также в рамках  акции проходил мастер-класс по созданию куклы-мотанки.

«Сегодня мы делали небольшие мотанки.  Мотанки – это традиционная украинская кукла, которая известна по всему миру. И в нашем современном мире искусство адаптируется, и поскольку мне нравятся миниатюры я начала делать небольшие куклы  мотанки, которые могут быть женскими украшениями в виде сережек, а с другой стороны – это оберег. Это добрая советница, которая шепчет тебе добрые мысли и улучшает настроение», - говорит Мирослава Татарчук.

http://www.mariupol.tv/news/art/mariupol/7804/stolichnye_zhivopiscy_privezli_v_mariupol_pejzazhi_kieva_video.html