Виявляється, Міністр культури України благословив дрібного шулера-плагіатора аж із самісінької “дружньої” Росії!? Вкрав плакати в українських художників, які і розкрили аферу!

Мінкультом повинен керувати більш досвідчений клоун!

Славіка Кириленка вже якось і жалко. Без сміху. Найближче оточення щедро зливає компромат у пресу. Жінка увійшла в історію як нахабна плагіатниця. Особисто підібрані кадри безнадійно тупі – все валять, підставляючи шефа. В результаті, купа грошей на піар і хакерські атаки на опозиційні сайти, витрачені даремно.

Дійсно, важко бути Віце-прем`єр-міністром-Міністром культури в найуспішнішому уряді для Арсенія Петровича Яценюка. Погана державотворча карма.

Ми вже якось звикли і перестали звертати увагу, на хронічні дурниці такого поважного високопосадовця. Його реально згубила пристрасть до самореклами, бо відчувається, що мужик себе  любить і поважає. А недолуга прес-служба і помічники, перетвороють ці мікроскопічні недоліки в масштабні інформаційні комедії з пародією на самого себе. Такий у нас клоунський Міністр культури, сподіваємося, найближчими днями, колишній…

Плакатно-плагіатний скандал з Росією, ми якось і не помітили. Підказали. Тут нічого від себе. Лише Українська правда та сайт Мінкульту. І наша стара публікація. А то не повірять…

Не знаю, що таке нахабність, але точно знаю, що таке люта нахабність.

В київському центрі сучасного мистецтва М17 в листопаді відбулась велика виставка патріотичного плакату. Виставка, як діляться своїм досвідом відвідувачі, цікава. Там було близько 100 робіт від 32 авторів. Найплодовитішим виявився російський художник Антон Мирзін (Paperdaemon).

Особливо мені припала до душі серія ось цих його плакатів (всього в цій серії 7 чи 9 плакатів):

В хорошій якості їх можна подивитись у нього на сторінці у ВКонтакте, де він їх виклав ще 5 серпня.

Ось тут видно, як ці роботи гарно висіли на стінах ЦСМ М17, з підписом Мирзіна (фото ЕспресоТВ. В кращі якості в них на сайті)

Правда, є одне але. Всі ці картинки було намальовано компанією PlusOne для волонтерського проекту InUkraine, що займається формуванням позитивного образу України в світі. Ми ці картинки зробили для них в липні 2015 року. Ось лінк на їх публікацію.

Картинки набули неабиякої популярності. Багато українських ЗМІ написали про це і опублікували їх в себе. Низка видань взяла навіть коментар в адміністраторів групи (наприклад, УП)

Деякі українські ЗМІ їх активно поширювали картини без будь-яких посилань на першоджерела (наприклад, канал ICTV), правда, вони не приписували ці роботи собі, як це зробив потім Мирзін.

Ну так ось. Повертаючись до Мирзіна і виставки. Цей пан мило видав чужі роботи на свої. Взяв участь у виставці патріотичного плакату. Роздав багато всіляких інтерв’ю, де розповідав про те, як його робота допомагає боротись проти всіляких негараздів у світі (з першої хвилини):

Ми спершу не повірили, що людина здатна на таке нахабство. Адже роботи в Україні були досить популярними, і видавати за свої роботи чужу творчість, виставляти її на виставках, потім по завершенні виставки, всі роботи ще й продавались на аукціоні (благо, пішли вони на лікування українських військових, а не в кишеню самому Мирзіну).

Роботи нібито авторства Мирзіна досі перебувають в каталозі ЦСМ М17:

Україна жила важко, але мирно. Поки кремлівському недопалку щось там не здалося, і він розпочав війну. Спершу відрізали Крим, потім підпалили Донбас. Ми на десятиліття перетворилися на “гарячу точку”. Світ це вжахнуло – нам у цьому жити…

Абсолютно мирні люди, у тому числі, “творчих” професій, опинилися на фронті, мільйони стали вимушеними біженцями. Ніхто, крім Путіна, не може зрозуміти, для чого це все, і кому, крім отого Путіна, те горе треба?

Харківський художник Юрій Нерослік спробував осмислити образ підпалювача війни Путіна плакатною мовою. Арт-директор Музею плакату України став відомий під час Майдану, увійшовши до легендарної Плакатної сотні. Гостро зреагував на окупацію Криму. Вже влітку 2014 року, записався добровольцем у славну 92 бригаду ЗСУ.

І відразу потрапив під Іловайськ – спробували малими силами прорвати “котел”. Їх колону розгромили, Юрія травмувало. Багато днів, пішки, пробивалися до своїх, навіть не думаючи здатися у полон. Без пафосу і героїзму. Звичайні харківські і донецькі мужики. Вийшли.

Нерослік потрапив до госпіталю. Потім нові позиції – найвіддаленіший Сектор А зони АТО, що утримує стратегічний напрямок вздовж кордону “дружньої” Росії.

Більше року Юрій на фронті. Демобілізувався, нині безробітний.

Днями, на сторінці у ФБ, Юрій Нерослік опублікував цю підбірку плакатів про “улюбленця” бійців АТО і свідомих мешканців прифронтового Донбасу. Міжнародного терориста, вбивцю, і на жаль, Президента Російської Федерації Володимира Володимировича Путіна. В принципі, повноцінна виставка міжнародного рівня. Як хтось готовий підтримати – пишіть автору!    https://www.facebook.com/profile.php?id=100010915936061

Музей плакату при журналі “Музеї України” буде сприяти…

Хотілося б, аби масово зомбовані росіяни, осмислили, що їх країна, під проводом того збоченого диктатора, натворила в Україні і покаялись.

Плакати їм в поміч!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Перш за все він патріот-філософ. Європеєць. Поширює і відстоює Українську ідею. Давно і успішно створює плакати, графічною мовою доносячи свої переконання в маси.

Музей плакату України вже має досвід успішної співпраці з європейським художником Олександром Руденком. Його роботи стали основою виставки “Надія Савченко”, розгорнутої у Патріотичному центрі КУН на Печерську у Києві. Відкривали разом з нардепом-айдарівцем Сергієм Мельничуком, Вірою Савченко, лідером КУН Степаном Брацюнем… Було багато преси.

Нині спробуємо відкрити мікро-виставки патріотичного плакату Олександра Руденка у прифронтових музеях Донеччини. Справа у тому, що маленькі музейні заклади Донбасу застили у радянській епосі. Іконостаси “передовиків виробництва, героїв війни і праці”, “кращі спонсори від Партії регіонів у георгієвських лєнтачках” і головна подія – велікая пабеда у ВВВ… А вже гримить інша, російсько-українська війна. І дехто ніяк не хоче її помічати, хоча чимало міст побували під рашистською окупацією. Поруч ДНР, з її гестапівськими руськомірськими порядками. Важко вичищати мізки від вати…

Тому радикальні українські плакати Олександра Руденка є реальним тестом.

На наше прохання, пан Олександр розповів про себе.

“Коротко про себе. Народився у Львові. Закінчив російськомовну школу і розмовляв на цій мові до приходу влади яника,приблизно 47 років. Вважаю,що патріот це в першу чергу людина, яка поважає і спілкується мовою держави.Російськомовні патріоти в першу чергу борються не за право у побуті розмовляти російською мовою,а за право не вчити української-державної мови України.

Ви колись бачили україномовного сепаратиста? Отож бо і воно… Всі російькомовні які загинули під час Майдану і гинуть зараз на цій проклятій війні,вони віддали своє життя в любому випадку за УКРАЇНСТВО і в жодному разі за “руSSьку весну”. Я не надаю перевагу жодній партії.

“Любіть Україну,або забирайтесь геть! Держава понад партії,нація понад класи”-Симон Петлюра.

Моє гасло – “Душа- Богові,життя -Україні,честь -нікому”. Я не майстер слова,більше це в мене виходить малюнком.”Священних корів” не маю. Малюю те що заслуговує політик і влада на мій погляд.Тому і є в ігнорі,або забанений у багатьох політиків і партій. Я – націоналіст, як кажуть, до мозку костей. В мене є святе: Бог, родина і Україна. Не терплю підлості та зрадників. Зрадив один раз зрадить і другий. В своїх переконаннях я стою до кінця, готовий до діалогу з адекватними,але не зомбованими людьми. З Нами Бог і правда на нашому боці. Слава Нації! Смерть Ворогам!”

Ось такий він Олександр Руденко і його радикальні українські плакати.

Чекаємо виставок на Сході!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Підручник новітньої історії можна ілюструвати карикатурами Жори Ключника. Лаконічно, влучно, весело і зрозуміло найпухкішій ваті. Саме тому художника так не люблять у путлеровській Расєї.

Ми всі вже звикли до хакерських атак, безпідставним банам у “Факебукі”, якимось безглуздим заборонам…

Дивно, але такого непересічного художника з Хмельницького, як Георгій Ключник, фактично не виставляють у державних українських музеях. “Дуже гостро, тому неформат”.

Єдина повноцінна виставка Жори у Києві, на Троєщині, в напівзакритому Музеї української пропаганди – філії Музею плакату, художнім директором якого Ключник є неформально.

Хоча, на відсутність уваги Георгій не скаржиться. Його роботи широко розповзлися соціальними мережами, постійно використовуються на відомих сайтах, популярні у багатьох країнах.

Народний художник міжнародного рівня.

Таких як Жора будь-яка влада не любить. Відповідно, Жора теж не любить владу. Особливо таку як зараз – нахабно-воровиту… Зрозуміло, ніякі нагороди та звання Жору не наздоженуть, бо “не знайдуть”. Людям творчість Георгія Ключника подобається. Його люблять. І він тим тішиться. Йому вистачає.

Нині Музей плакату при журналі “Музеї України” пробує організувати кілька виставок Георгія в музеях і громадських місцях зони АТО. Багатьом в Донбасі треба подивитися на світ очима Жори Ключника…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Більше робіт на сайті http://jjoriki.com/

На цих людей постійно полювало КГБ. Тому, вони вели напівзакритий образ життя. Лише зараз починають виникати унікальні речі, які вони ретельно переховували. На жаль, вже після смерті власників...

Завершилася чергова пошукова експедиція в Баварські Альпи. Представники часопису "Музеї України" побували у таких містечках, які не позначені навіть на детальних німецьких картах...

В цих малодосліджених місцях кілька років тому був знайдений ретельно замаскований бункер з архівами, дивними речами, книгами, картинами містичного інституту Аненербе. Нам вдалося отримати лише кілька фотографій... Історія триває...

Наш представник у Німеччині, фундатор європейського Музею артефактів Микола Кайзер, повідомив про нові українські таємниці Баварських Альп.

-Перш за все, це "Портсигар Січових Стрільців", яким ймовірно когось нагородив Гетьман Павло Скоропадський, що жив і помер в Баварії. Є лише ініціали ТШ. Бачимо бійця у формі того часу, з рушницею, шаблею. - розповів М.Кайзер, - Прикметно, що тризуб вирізано у "гетьманському" стилі. Саме такі зразки виставлені у київському Музеї гетьманства, подаровані донькою Гетьмана... Спробуємо дізнатися більше...

Портсигар відразу перетворився на статусну річ.Став символом впливовості і заможності. Схожих портсигарів практично не зустрічалося, робили їх на замовлення.

Певний час існувала мода на іменні нагородні портсигари. Часто їх дарували на день народження...

Коштувала та штука тоді досить дорого, тож дозволити собі мати гарний портсигар могли не всі. Відповідно, і нагороджували за щось суттєве. За Сталіна всі подібні речі вилучалися і знищувалися. Отож, можна лише уявляти, як портсигар опинився у Німеччині...

Ще одна сенсаційна знахідка - велика медаль Митрополита А.Шептицького. Було виготовлено лічені примірники. Більшість втрачені назавжди. Одна знайшлася під Мюнхеном...

-Нині ми формуємо велику українську експозицію європейського Музею артефактів, - підкреслив історик Микола Кайзер, - У двадцятих роках минулого століття до Німеччини переїхало чимало відомих українців. Багато хто з них підтримав Гітлера, брали участь у знакових подіях. НКВД-ГПУ-КГБ постійно їх переслідували, засилали агентів, намагалися знищувати. Українці жили закритими громадами, стараючись ніяк себе не афішувати. Найтрагічніше - через безпеку фактично нічого не розповідали власним дітям і онукам. Відповідно, після смерті, архіви і колекції зникають. Ще добре, якщо опиняються у маленьких антикварних крамничках, у колекціонерів, де ще хтось зможе їх знайти. Ось так поступово ми і формуємо майбутній музей.

На сьогодні все. Очікуємо нових знахідок.

Ми вже звикли, що нам дістаються лише фотографії. Але, для відтворення реальної історії України, важливо навіть це. Адже, цілі історичні пласти за царів і Сталіна було розпорошено і знищено. Їх вірний нащадок Путін продовжує підло переховувати наші скарби у спецхранах російських музеїв.

Що говорити, якщо навіть всесвітньо відому картину Рєпіна "Козаки пишуть листа турецькому султану" зняли з експозиції як неполіткоректну...

Шукаємо в Баварських Альпах...

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

На Росії розпочинається ще один безглуздий музейний скандал. Цього разу кудись заникали знамениту картину Рєпіна із Запорожцями, що пишуть листа турецькому султану. Тема напрочуд політично актуальна. Наскільки, що полотно сховали. Журнал “Музеї України” не зміг втриматися, аби не скористатися цим кумедним фактом і не написати московським музейникам. Спрагло чекаємо відповіді…

Нагадуємо, що нещодавно пройшла інформація про викрадення легендарної гармати Гетьмана Мазепи “ЛЕВ” просто з Кремля, з під вікон самого товаріща Путіна! Довелося писати до Музеїв Московського Кремля. Відповіли. Прислали чіткі фото – гармата українського героя національно-визвольного руху, що боровся з московськими окупантами, на місці. І герб Мазепи не зрізали. Зберігають, фарбують. Чекають…

Слава справжнім музейникам Московського Кремля, що дбають про духовне надбання української нації! Просимо Президента України П.Порошенка нагородити державними нагородами України всіх героїв, що мужньо бережуть зброю славного Івана Мазепи в Кремлі!

А от доля Запорожців, тривожить. Підозрюємо, що на музейників здійснюють тиск… Ось публікація з стрічки новин:

“Вчера поехали в Третьяковскую галерею. В том числе и для того, чтобы устроить с сыном небольшое шоу в поддержку Украины возле картины Репина “Запорожцы” и выложить его в ФБ))) И що вы думаете?! На сайте ГТГ “Запорожцы” числятся в 30-м зале – можете сами проверить.

Все картины, кроме этой, на месте. “ЗАПОРОЖЦЕВ” НЕТ!!!. Ни в 30-м, НИГДЕ НЕТ! Специально обошли всю галерею 2 раза. НЕТ! Убрали в хранилище …

http://www.tretyakovgallery.ru/ru/collection/_show/image/_id/3657

Трусость и холопство путиноидов достигает уже шизофренического уровня. “Запорожцы” – это символ и лицо свободолюбивого украинского народа, свободной, лихой и весёлой козацкой армии, одной из самых сильных в средневековой Европе. Откуда и мои предки. Которых чёрт дёрнул, не иначе, заключить в Переяславле в 1654 г. чисто тактический военный союз с Московским Царством против Речи Посполитой. Который официальная российская и советская история обзывает “добровольным воссоединением”. От которого украинцы пытались безрезультатно отбиться всеми силами много раз почти с самого начала “добровольного воссоединения”. Который стоил Украине свободы, отставания в развитии от остальной Европы и гибели миллионов лучших сыновей и дочерей. В том числе тысяч погибших за последние полтора года на Донбассе.
И Я ОЧЕНЬ РАД, ЧТО УКРАИНА В ИТОГЕ СМОГЛА ВЫЖИТЬ И ОТОРВАТЬСЯ ОТ НАШЕГО МОРДОРА! И сохранить человечность, искренне выражая соболезнования и принося цветы к посольству Хуйлостана в Киеве по поводу крушения российского туристического лайнера из Египта. Хотя до сих пор крутятся в голове мысли типа: “В лайнере большинство было ватниками, которые поддерживали оккупацию Крыма, введение войск в Донбасс и убийство украинцев. На их руках кровь, как была кровь на руках немцев, поддерживающих Гитлера, пусть они лично никого и не убивали. УКРАИНЦЫ, ВЫ ЩО, О…, СКОРБЕТЬ ПО НИМ???!!!”

Р. S. Путиноиды непоследовательны и не педантичны. Далеко им до немцев))) В начале первого зала древнерусского искусства они забыли убрать самые древние иконы собрания ГТГ, в том числе и очень красивые мозаичные. Из Киева 12 века)))”

В пресс-службу Государственной Третьяковской галереи

Команда Музею плакату України поставила перед собою амбітне завдання – знайти плакатний символ українського Донбасу. Билися майже рік. Створили десятки плакатів. А Головний все ніяк не виходив…

Нарешті, арт-директор музею, один з кращих плакатних художників світу Юрій Нерослік, блискуче виконав завдання!

Фактично, запалили нову яскраву зірку, що осяє наш шлях.

Отож, знайомтесь – Марина Ємцева! Випускниця Донецького університету. Культуролог. Спеціаліст Управління культури і туризму Донецької ОДА. Відповідає за всі музеї області. Родом з окупованої Макіївки.

Патріотка і розумниця.

Фотографію випадково зробила шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко у передноворічному Краматорському художньому музеї.

Поставили у Фейсбук, проілюстрували кілька статей на наших сайтах. Читачам сподобалося.

-Я відразу зрозумів, що це саме той образ, який ми так довго шукали! – розповів учасник АТО, арт-директор Музею плакату при журналі “Музеї України” Юрій Нерослік, – Українка, красуня, професіонал своєї справи! Плакат створив буквально на одному подиху. Виставили в Фейсбук – шаленна популярність!

-Марина закохана в українську культуру, у неї вишуканий музичний смак, прекрасно танцює, принципово україномовна, гарно орієнтується у надскладній музейній сфері! – характеризує нову зірку шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко, – До того ж, саме вона жорстко і особисто контролювала процес декомунізації Донеччини. Саме завдяки її принциповості, в області не залишилось жодного ленінського ідолу…

Промовистий факт – рідний брат Марини – доброволець Національної гвардії України. Більше року захищає країну від терористів. “Каратель”, як кажуть сепари…

Разом ми багато разів блукали зоною АТО, від музею до музею, прориваючись і у Другу і в Першу лінію оборони. Якось мало не зайшли на мінне поле…

В Маріуполі Маринка спокійно розгулювала у патріотичній футболці, а її керівниця Аліна Певна у розкішній вишиванці. Після гостросюжетної нічної прогулянки утрьох тим прекрасним містом, я написав статтю про безбашених “бандерівок” Донецької ОДА…

Завжди захоплювався сміливістю і спокійною безстрашністю цієї дівчини. Фронт для неї, як і для всіх донбасівців, звична буденність. Як і обстріли. Вона там поруч працює.

Мені щиро хочеться, щоб мій рідний Донбас асоціювався з освітленим інтелектом обличчям цієї красуні, а не  з перекошеними фізіономіями переконаних ковбасних ватниць, яких так полюбляє телебачення.

Ось він, новий образ нового українського Донбасу!

Все буде добре!

Слава Україні!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Українські агітаційні матеріали – прифронтовому Донбасу! Це головне гасло масштабної міжнародної Патріотичної акції “Постери для України”, що стартує в зоні АТО.

Її координатор, учасник АТО, арт-директор Музею плакату України при журналі “Музеї України” Юрій Нерослік став ініціатором майже сотні плакатних виставок безпосередньо у військах на передовій, так і у багатьох містах Донецької, Луганської, Харківської, Київської та інших областей.

Влітку страшного 2014 року, Юрій Нерослік став добровольцем 92 бригади ЗСУ і одразу потрапив під Іловайськ. Їх колона повинна була прорвати блокаду. Вже чекали елітні російські частини, влаштувавши артилерійську засідку в Старобешівському районі. Втратили практично всю техніку. Юрій травмувався – вибуховою хвилею скинуло з броні. Два тижні, пішки, з боями, пробивалися до своїх, не покинувши поранених. Вийшли. Навіть не думали здатися в полон…

Потім госпіталь. І нове бойове завдання – найвіддаленіший і найнебезпечніший Сектор А зони АТО. Луганщина. Місто Щастя. Відрядження під Маріуполь, в різні частини прифронтової зони. Саперам завжди знаходиться робота…

Більше року Юрій був на війні. Після демобілізації повернувся у рідний Харків. Безробітний. Продовжує, на громадських засадах, підтримувати Музей плакату, організовує виставки. Щодня малює неймовірні українські патріотичні плакати! Робив те і на фронті, поки дозволяла обстановка!

Його роботи стали широко відомі завдяки соціальним мережам, зокрема Фейсбуку. Українська діаспора активно поширює їх музеями, виставковими залами, використовує на акціях підтримки України, зокрема, біля будівлі ООН в Нью-Йорку…

-Часто буваючи в Донбасі, звернув увагу на практично повну відсутність української пропаганди і агітації! – зауважив арт-директор Музею плакату Юрій Нерослік, – Багато прапорів, пофарбованих у синьо-жовте будівель, стовпи, огорожі… Іноді трапляються українські біг-борди. Плакатів практично нема! Те саме у музеях, бібліотеках, кінотеатрах, школах, адмінбудівлях… І не тому, що не хочуть щось розміщувати, просто НІЧОГО! Чиновники у Києві і досі не вирішили, хто буде займатися пропагандою. Хоча час у них був. Отож, ми не стали чекати і розпочали власну Міжнародну патріотичну акцію “Постери для України”. Вже є результати!

Виставку плакату Юрія Неросліка в одному з музеїв Северодонецька особисто відвідав Голова Луганської ОВЦА Г.Тука. Плакатні зібрання є у 92 бригаді, батах “Айдар”, “Київщина”, імені генерала Кульчицького НГУ…

Але, особливу підтримку творчість Юрія отримала на рівні керівництва Донецької ОДА. Комплект плакатів подаровано заступнику Голови ОДА В.Андрусіву. Виставка Неросліка розгорнута в залі Управління культури і туризму ОДА. Плакати виставлено у Краматорському історичному музеї. Персональна виставка Юрія розгорнута в Краматорському художньому музеї, чим він дуже пишається, обіцяючи особисто поповнювати.

Патріотичний плакат є в Маріуполі, Сартані, Прелесном, бібліотеках, школах мистецтв…

-Ми раді, що художник такого рівня і міжнародного визнання, яким є Юрій Нерослік, вирішив поширити свої чудові патріотичні роботи у закладах культури Донеччини! – сказала начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Його комплекти вже виставлені в кількох музеях області, користуються увагою відвідувачів. Сподіваємося на відкриття нових виставок! Нагадую, наша основна увага прикута до закладів культури, які опинилися практично у першій лінії оборони. І їх немало. Працюють. Це реальна зона бойових дій. Там живуть люди, навчаються дітлахи і ми повинні забезпечити їх всім необхідним!

-Нині ми готуємо кілька виставок на підтримку України художників з Європи, – повідомив Юрій Нерослік, – Що надасть акції “Постери для України” міжнародне звучання. Команда Музею плакату здійснить культурологічні рейди у кілька музеїв на лінії вогню, подаруємо їм плакати, якщо дозволить обстановка, проведемо творчі вечори. Відповідно, через ЗМІ проінформуємо громадськість про їх потреби, спробуємо організувати якусь допомогу. Ті люди повинні знати, що Україна з ними! Хоч їм нині  найважче!

Заходи в рамках Міжнародної патріотичної акції “Постери для України” почнуться вже у перші тижні Нового року.

Плануються відвідини і бойових частин ЗСУ, НГУ, МВС…

Промерзлий прифронтовий Донбас залишається у центрі уваги України!

Кожен повинен робити все для Перемоги!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Ми продовжуємо вишукано знущатися з тупувато-імперських “масонів”, які чомусь і досі керують головним музеєм путлєровської Расеї – Ермітажем. Вперто не хочуть визнати існування  огидного явища в музеї такого рівня, як спецхран КГБ №9, що нині під управлінням ФСБ. Мойша Піотровський, що аж дуже довго незгарбно керує закладом планетарного значення, виявився банальним брехуном і хамом. Вперто публічно заперечує наші твердження про існування в Ермітажі потужних мистецьких колекцій, вкрадених в українського народу царями і комуняками. Вже навіть наказ їх улюбленого таваріща Сталіна №2 від 1917 року, про передачу Україні викрадених культурних цінностей, заперечує! А то ж документ! І цікавий до нього додаток…

Журнал “Музеї України” припер до стінки шовінюг Ермітажу секретним номером шаблі Мазепи з їх таємного спецхрану, “якого нема”. Були навіть змушені пустити київську журналістку, аби сфотографувати зброю, що вже є документальним доказом існування наших колекцій! Ввічливо ми опублікували і фотографію оригіналу морського козацького прапора з спецхрану №9. А директор Ермітажу все заперечує – нема у них нічого українського!

Директор Государственного Эрмитажа Михаил Пиотровский  прокомментировал информацию украинских СМИ о том, что в секретном хранилище Эрмитажа была обнаружена парадная сабля гетмана Ивана Мазепы.

“Информация поступила из Украины, что исследователи Сергей Цапенко и Виктор Тригуб нашли в секретном хранилище Эрмитажа, спецхране КГБ-ФСБ, саблю гетмана Ивана Мазепы. Замечательное открытие, и заканчивается (новость) как обычно: Эрмитаж просит все вывезти из Крыма, из Украины”, – сказал М.Пиотровский.

Директор Эрмитажа подчеркнул, что сабля хранится в Санкт-Петербурге и регулярно участвует в выставках.

“Эта сабля, скорее всего, не принадлежит Мазепе. На ней есть украинская надпись, еще в 1885 году хранители считали ее поддельной, так же считают и другие исследователи. Но самое главное, что эта сабля немецкого производства хранится в Эрмитаже, она выставлялась десятки раз, публиковалась в каталогах. Она более чем известна, и нигде, ни в каких секретных хранилищах ее искать не надо. Книжки надо читать”, – добавил он.

http://www.interfax-russia.ru/NorthWest/print.asp?id=676208&type=report

Журнал “Музеї України” публічно цікавиться, чи визнає директор Ермітажу існування у їх фондах, зокрема, в спецхрані №9 ФСБ архіву Скоропадського? Чи нам знову публікувати супер-пупер секретні номери і шифри? І трохи історії, аби ви розуміли з чим маєте справу. Бо як показує наш досвід, інтелектуальний рівень керівництва Ермітажу дуже низький. А стосовно крадених українських скарбів, просто примітивний… Мабуть час написати листа таваріщу Путіну, аби навів порядок… Наші листи він читає… Ермітажу варто оновити керівництво!

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, були захоплені чекістами. Зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підземеллях і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни Київських князів…

З 1973 року збірні документи, які отримали назву Архів Скоропадського, перевезли до Ермітажу. Де вони, нерозібрані (!) і досі чекають дослідників з України. Маларасейскій спецхран №9 КГБ СССР-ФСБ РФ.

Слід сказати, що певна частина спецслужб Скоропадського, яка отримала назву «Визвольна Україна», не перейшла під юрисдикцію нової української влади С.Петлюри, пустившись у власне плавання, не без підтримки англійських колег. Що і дозволило протриматися їм так довго. Цікаво, що ті люди так і не припинили боротьби проти більшовиків!

Всіх визначних діячів доби УНР і Гетьманату, після допитів, відправили до двох таборів – Камурлагу і Дмитровського табору. Останній цікавий тим, що був єдиним в СРСР, де лагерні бони (чеки) друкувалися двома мовами – російською і українською. Можна сказати, що у тих таборах сиділа вся українська еліта Першої незалежності. На жаль, майже ніхто не вцілів.

Як виявилося, архіви тієї епохи і в Англії, і в США, давно розсекречені. Просто для тамтешніх дослідників ця тема не дуже цікава. Українські -нічого про це не знають. Плюс кошти, мова… Журналістам часописів “Музеї України” та “Нова Січ”, вдалося розкопати інформацію про кілька суперсекретних шпигунських операцій ЦРУ та англійців, довкола архівів та сховищ КГБ СРСР. Особливо цікавий для нас спецхран КГБ №9, у Ермітажі Санкт-Петербургу, де лежить чимало безцінних для нас експонатів, починаючи з часів Івана Сірка. Все і досі секретно! Хоча, в США і Англії ця інформація давно відкрита!

В архіви і фондосховища РФ нас категорично не пускають, бо як виявилося, часто ми знаємо більше, ніж формальні хранителі.

Нічого не вимагаємо. Просимо лише визнати існування в Ермітажі архіву Скоропадського і допустити до нього українських істориків.

Віктор Тригуб, редактор журналів “Музеї України”

Під час відкриття художньої виставки Асі Колос в рамках культурно-мистецької акції “Відчуй Україну!”, редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб пообіцяв допомогти з виходом у мережу.

І слова дотримав! Сайт працює у тестовому режимі, наповнюється!

https://kramatmuseum.wordpress.com/

-Для прифронтової Донеччини, то дуже важлива подія! – заявила начальник Управління культури Донецької ОДА Аліна Певна, – У нас непроста ситуація! Ще нещодавно Краматорськ був під окупацією, обстрілювався. Музейникам довелося докласти чимало зусиль, аби зберегти приміщення і колекцію. Нині все поступово нормалізується. Музеї працюють у звичному ритмі, ведуть активну виставкову роботу. Прекрасно, що музей повноцінно вийшов в інтернет! Спасибі всім за підтримку!

-Ми вдячні команді журналу “Музеї України” за співпрацю! – сказала директор музею Олена Орлова, – Щойно разом відкрили виставку Асі Колос, готуємо виставку плакату Юрія Неросліка, спільно наповнюємо сайт. Все буде добре!

Прес-служба