Вже майже два роки триває війна на Сході України проти російської агресії. Тоді почалась й інформаційна війна - війна культур, що теж має велике значення у цьому протистоянні.

 Донецька ОДА вже десятий місяць працює з культурою області, пропагуючи патріотизм, історію і культуру українського Донецька. Все створювали з руїн! За цей час Управління культури і туризму Донецької ОДА показує чудові результати: музеї  працюють  навіть в «гарячих» точках, проводяться виставки, заходи  та майстер- класи з усієї України. Порівнюючи діяльність  України та  ДНР і ЛНР у сфері культури - Україна абсолютно перемагає, бо терористам просто нічого запропонувати.

Недавно я побував з гуманітарною місією, в  містах  Краматорськ, Мар’їнка, Дружківка, Константинівка, Красноармійськ, Курахове, село Новомихайлівка - на лінії зіткнення. Деякі з них являються найнебезпечнішими  в зоні АТО, але під час мого відвідування пощастило: завдяки візиту ОБСЄ та Червоного Хреста, обстрілів не було.

В Краматорську мені вдалось взяти участь у роботі круглого стілу з питань патріотичного виховання, де були зібрані громадські організації, представники міністерств освіти та культури. Вони поділилися результатами, розповіли про плани на майбутнє, зробили висновки щодо роботи у галузі культури. В той день був мітинг  річниці пам’яті жертв Краматорську - трагедія сталась 10 лютого 2015 року, під час бомбардування міста. Тоді загинули люди. І через рік  згадували ті страшні події...

Наступного дня я побував в Мар’їнському будинку культури, який пережив великі бої та атаку  Градів - був знищений дах, вибиті вікна, постраждала бібліотека, музей. Але, співробітники не тікали, а рятували книги, музей. І  сьогодні будинок культури працює за три кілометри від фронту... Хоча напруга відчувається...

Побував у музеї села Новомихайлівки. Прифронтова зона. Перша лінія оборони. Музей має 700 кв метрів площі і показує історію  населенного пункту від початку до сьогодення. У музей потрапило два снаряди, вибило вікна, але заклад відновлюється і  готовий працювати навіть без опалення! Якого нема! Дуже холодно! Музей приймає відвідувачів, ходять бійці ЗСУ. Замість вікон - плівка - не вистачає коштів! Як хто допоможе - буде добре!

На жаль,  після нашого відїзду почались обстріли. Поранено  майже десятеро людей. Але,  я переконався, що життя на Сході  триває! Культура розвивається щодня. І все це - завдяки небайдужості людей. 

Україну не знищити, поки є культура!

Ростислав Тригуб, студент Університету "Україна", учасник Музейної експозиції в АТО

Українці – культурна нація! Навіть у розстріляних прифронтових селах зберегли музеї і розвивають!

Отже, рейд на Новомихайлівку.

Музейна експедиція журналу "Музеї України" в АТО. Їдемо з начальником Управління культури і що особливо надихає - туризму Донецької ОДА Аліною Певною і Світланою Чупєєвою - начальником відділу культури Мар`їнської РДА.

Розбита дорога від Мар`їнського блок-посту. Вчора там підірвався бусік. Чимало загиблих і постраждалих.

Навпроти, на териконах, люблять полювати на людей "слухачі школи снайперів днр" - вчаться стріляти по рухомим мішеням. Окопи-бліндажі першої лінії оборони. Все вздовж дороги заміновано. А може ні? Позначок нема. Йди перевір - одна нога тут, інша там... Не фотографую - заборонено. Можна реально влетіти під трибунал...

Наш блок-пост. "Куди?"  "В музей на екскурсію. З Києва теж!"  Пауза. "Класний музей - були. Щасливо!" Сміється.

Повертаємося. "Пропускай - то екскурсанти!"

Незрівнянний гумор передової...

Ось і легендарна Новомихайлівка. Гігантський корпус сільського музею. Завідувач музею – Шаповалова Катерина Василівна, зустрічає. Повна назва - Комунальний культурно-освітній заклад “Народний музей історії села Новомихайлівки”. Відділ культури оплачує одну ставку. Завідувач все робить сама. І формує експозицію, веде екскурсії, оформлює папери. І самостійно прибирає 700 метрів. Добре, що допомагає чоловік, син, красуня-донька Яна, дипломований фахівець з міжнародних відносин з престижним дипломом університету. Безробітня.

Опалення нема. Холодно. Чимало вікон забиті целофаном - скла не вистачає. Будемо вдячні, як хтось допоможе безпосередньо музейникам. Проблем чимало… Картка Ощадбанку України – 5274100001314356

Мар`їнський район. Прифронтова зона. Перша лінія оборони. Донеччина.

Музей має 700 кв метрів площі. Цікава експозиція. Дещо хаотична. Деякі зали просто забетонували радянські 60-80 роки. І в цьому щось таке неймовірно-містичне є. Машина часу...

У будівлю потрапило два снаряди. Відновилися. Винесло все скло… З тривогою чекають нових обстрілів.

Аби потрапити на екскурсію до Новомихайлівського музею, треба пройти кілька блок-постів, промчатися напівзаміновою дорогою просто в Першій лінії оборони. Під прицілами снайперів. Даю ідею для туристичного буклету, аби зрозуміли комічний драматизм ситуації.

Накинулися, що я взяв у Першу лінію оборони 18 літнього сина. Ростік захотів сам. Міг залишитися в готелі Краматорська. Поїхав. У Мар`їнці у той момент не стріляли. А от від блока - десь 700-800 метрів до сепарів, вже було трохи тривожно. Міномети-арта... Але, не стріляли.

Та дорога вздовж фронту частково замінована на узбіччі. Але, не зупинялися, з асфальту не сходили. Школа снайперів ДНР там пострілює. Але, не на всіх ділянках. Відстань і посадки. Та і наші снайпери...

До того ж, ми Малого з Аліною Певною затисли на задньому сидінні - я його закривав. Якби теоретично долетіло, на тій відстані, вже ізльот. Технічні питання... Значить, було умовно безпечно.

І хай краще, він зрозуміє, що таке фронт, реальне життя, ніж буде буянити по генделикам... Патріотичне виховання. Якщо у твоїй країні війна, кожен чоловік повинен побувати хоча б біля фронту... Подолати ВЛАСНИЙ страх...

Нормальні люди туди ніколи не доїдуть. Лише військові і місцеві. Скрізь міни, постійні арт-обстріли, снайперські засідки. Тож чекати туристів - марно. Хіба екстремали. Музей задумували і зробили для своїх. І він прекрасно виконує цю функцію. Це - без пафосу.

Вільної площі багато. Можна привезти сюди якусь резонансну виставку з Києва. Чи Львова. Не уявляю художників-самогубців, які ризикнуть самі і своїми роботами.

Традиційно обійшлися комплектом патріотичного плакату нашого арт-директора Юрія Неросліка. Хоча, зрозумійте, при найменшому коливанні лінії розмежування, село опиниться або в нейтралці, або сюди увірвуться сепаро-рашенські головорізи. І що вони зроблять з музеєм, родиною завідувачки і патріотичними плакатами, пояснювати вже нікому не треба... Отака жахлива правда життя.

Добре, що Аліна Певна і Світлана Чупєєва не залишають такі заклади без уваги. Ось пресу привезли. Робимо резонанс. Курс влади - жорсткий! Подібні заклади культури зберегти, врятувати, розвинути. І це єдине правильне рішення! Якщо тут все закрити - здичавіння воєнне наступить миттєво.

В експозиції, де було прийнятне світло, записали відео.

https://www.youtube.com/watch?v=FSbkDAgdG6s

Ми з Ростіком зробили фотосесію. Пообіцяли зробити, наповнити, розкрутити сайт. Зробили - https://novomimuseum.wordpress.com/

Можна всіх розхвалити чи облаяти. Нічого від того не зміниться. Новомихайлівка стоїть. Музей працює. І фронт. Я знаю, що ці люди будуть рятувати музей до останнього. Навіть після десятків снарядів. Цього не розуміють ні іноземці, ні примітивні рашенські агресори.

...Давно не був так близько від рідного села в окупованому Старобешівському районі... Чомусь стало сумно.

Нас ще чекали в пекельній Красногорівці - поговорити, випити чаю. Вже ледве встигли на автобус з Курахового до Краматорська, де поїзд.

Увечері почали стріляти. "Діяльність КПВВ "Мар'їнка" буде відновлена лише після стабілізації ситуації навколо нього Про це на своїй сторінці в Facebook написав глава Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський". Мочили затято. 22 рази. По райцентру і тій Першій лінії, вздовж якої ми їхали. Музей цілий.

Ось така вийшла "екскурсія" в музей на лінії розмежування. Чи бойовий рейд. Люди живуть у таких умовах два роки. Можна лише співчувати і висловлювати моральну підтримку, надаючи якусь посильну допомогу. Що ми і зробили.

-Ми продовжимо інспекційні поїздки закладами культури поруч з лінією розмежування! - сказала Аліна Певна, - Люди повинні знати, що Україна їх не забула, опікується. Робимо все, що можемо. Запрошуємо журналістів, музейників, експертів-культурологів, художників до участі в таких рейдах! Управління культури Донецької ОДА буде всіляко сприяти!

Я про ті Мар`їнські музеї чомусь постійно думаю. Вразили. І хочу побажати лише миру в Єдиній Україні!

Слава українським музейникам!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Фото - Ростислав Тригуб, студент Університету "Україна", учасник Музейної експедиції в АТО

Десь, поруч з передовою...

К.Шаповалова і А.Певна

Донька Яна - фахівець міжнародних відносин. Може хтось допоможе з роботою?

Апарат! Їздить!

Осколки. Експонати, що прилетіли самі.

Осколки пішли в стелю

Виставка Юрія Неросліка буде!

Скла не вистачає. Як хто здатен допомогти - пишіть...

Це той випадок, коли від громадських активістів і місцевих чиновників треба очікувати грамотних, негайних дій. Музей у селищі, що опинилося фактично на лінії фронту, треба врятувати і відновити!

Легендарний активіст Майдану, безстрашний волонтер Сектору М зони АТО , Олена Мокренчук запропонувала команді «Музеї України» долучитися до акції з ремонту приміщення музею.

-Краєзнавчий музей в Гранітному – фото вишлю. В тому самому Гранітному, яке рівно рік обстрілювали щоденно із всіх калібрів. Музей знаходиться в приміщенні лікарні і зараз, на жаль, він у серйозній небезпеці від негоди: на приміщенні ще минулого року зірвало дах і півтора року зливи й сніги знищують будівлю. Навіть цементний розчин між цеглинами розквасився й витік! Отака біда!!!! Можете зарадити??? – написала Олена.

Ось сумна історія музею.

«Зараз експозицію забрали по домівках, щоб врятувати від псування. А кімнати, такі гарненькі ще півроку тому, зараз просто руйнуються вщент… Треба бити на сполох і лагодити дах.

Музей ще довоєнний. Зашкодити тут неможливо – приміщення треба рятувати. Там лікарня, музична школа, бібліотека та музей.

Там у всіх селах щось таке є музейне, в Чермалику також (теж через річку сєпари, на самісінькому вістрі війни). – повідомила Олена Мокренчук.

Можливо трохи пізніше зробимо рейд прифронтовими музеями Волноваського і екс- Тельманівського районів з волонтером Оленою Мокренчук… Але, нині, треба якось надавити на місцеву владу, аби ті перейнялися реальним ремонтом. Та і депутатам ВРУ, урядовцям варто звернути увагу… Європарламенту…

Перш за все, ми звернулися керівників Донецької ОДА за консультацією. Вони просто обурилися, що заклад культури доведений до такого стану! Зрозуміло, війна, бойові дії, обстріли. Однак, у місцевих керівників було достатньо часу, аби вдарити на сполох! Все, що може зробити область – зробить у межах, встановлених чинним законодавством з дотриманням всіх процедур. Допомога буде надана! Максимально швидко у цій ситуації і законно! І цей процес повинна розпочати територіальна громада Гранітного! Все виписано в законах! Дійте!

Зрозуміло, різко звинувачувати місцевих керівників у такій форс-мажорній ситуації, гріх. Новий район. Порушені всі звичні комунікації, скрізь нові люди. Але…

Сподіваюся, що журналістка Олена Мокренчук найближчими днями отримає відповіді від керівництва Волноваського району. У разі потреби, будемо пресово допомагати. Залучимо провідні телеканали і ЗМІ.

Хто у прифронтовому селищі Гранітне і у керівництві Волноваського району, посприяє аби у музеї відремонтували дах? Це надскладна стратегічна проблема? Мільярдного кредиту МВФ не вистачає? Винний Обама, Путін, Порошенко, масони, світовий заговір? Музей просто завалиться!!!

Тут час говорити про совість, порядність, професіоналізм, патріотизм чи їх відсутність у місцевої влади. І пасивності територіальної громади і активістів. Свої громадянські права  навчитися відстоювати самим. Найнятих на ваші податки державних чиновників і обраних вами сільських голів, варто жорстко контролювати, направляти, карати. І робити це повинні перш за все ви – мешканці прифронтового селища Гранітне.

Місцеві депутати. Район.

Спитаю коротко. Хто і коли відремонтує дах над будівлею музею селища Гранітне? Трохи шифера і лісоматеріалів знайте можете?

На всяк випадок нагадую, крім музею, у тій будівлі лікарня, музична школа, бібліотека. Є сумний досвід – про музей журналюги написали – відремонтуємо. Над іншим хай тече…

Натяк – такі історії особиста справа честі сільського керівника і Голови РДА. І вирішити цю проблему можна за тиждень. Хоча б зробити, щоб не текло і стелі не обвалювалися…

Просто жахливо-тупикова ситуація для такого потужного району, як Волноваський!

Взагалі, рівень ганьби відчуваєте? Чи вам вже не соромно?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Культурна співпраця прифронтової Донеччини з іншими регіонами України триває! Цього разу Хмельниччина презентує  народний Самчиківський розпис!

З 11 лютого 2016 року у м. Краматорську стартує культурно-мистецька акція «Самчиківський розпис на Донеччині» Організаторами цього мистецького заходу виступають Управління культури і туризму Донецької обласної адміністрації, Державний історико-культурний заповідник «Самчики», КЗ « Краматорський художній музей» та ВМГО «Соціальний вектор .

Офіційне відкриття творчого проекту відбудеться 11 лютого 2016 року о 13-00 у  КЗ «Краматорський художній музей».

-Виставково-гастрольне життя області активізувалося, вийшло на якісно новий рівень! – зазначила начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Ми презентуємо наших митців у різних регіонах, постійно приймаючи художників і артистів з Київщини, Львівщини, Закарпаття, Волині… Очікуємо міжнародні проекти з Польщі, Німеччини, Іспанії, Румунії, Франції… Нині Донбас має змогу побачити барвистий Самчиківський розпис з Хмельниччини. Запрошую всіх на виставку! 

Відвідувачі матимуть можливість ознайомитися з унікальним народним мистецтвом Хмельниччини – Самчиківським розписом. Буде представлено виставку творів найвідоміших майстрів цього мистецтва: Пажимського Олександра, члена Національної спілки художників України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслуженого майстра народної творчості України; Юзвука Михайла, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Раковського Віктора, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України; члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Касьянова Сергія. Під час відкриття народні майстри проведуть для бажаючих майстер-клас самчиківського розпису та відбудеться презентація Державного історико-культурного заповідника «Самчики».

Хмельниччина завжди славилась своїми настінними розписами, які заслуговують уваги та наукового вивчення. Ще у 50-х роках ХХ століття подільські хати були замальовані дивовижними рослинними орнаментами, які виступали в якості оберегів. Але поступово настінні візерунки почали зникати. І лише у 60-х роках минулого століття самчиківські художники відродили народні традиції, започаткувавши Самчиківську школу, яка продовжила традиції настінного розпису Поділля.

Фундатор розпису – Пажимський Олександр Матвійович. Він заснував мистецьку студію «Просвіт», що почала розвивати традиції місцевого декоративного розпису, збагативши його орнаментально, сюжетно та колористично.

-Наш музей став справжньою творчою лабораторією для українських художників! – розповіла співробітник Краматорського художнього музею Вена Котлярова, – Наші відвідувачі можуть насолоджуватися як роботами  класиків, так і полотнами сучасних українських художників з різних областей і країн! Дякуємо за підтримку Краматорську міську Раду, Донецьку ОДА, які змогли забезпечити нормальну діяльність закладів культури у цей непростий час! Чекаємо на виставці!

А команда часопису “Музеї України”, як завжди, надає організаційну і інформаційну підтримку в рамках чергової Музейної експедиції. Вже створили сайти чотирьом музеям, плануємо рейд сірою прифронтовою зоною, де продовжують працювати музеї. Деякі – за 500 метрів від окопів. Але, про це згодом.

Нині головне – виставка унікального Самчиківського розпису. Знайдіть час – огляньте!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в зону АТО

В ідеальному місті Європи, у  Жовкві, в залах королівської резиденції відбулася грандіозна подія – мистецька акція «Бахмутський вернісаж», яка творчо поєднала східні і західні землі єдиної України.

Ця подія відбулася у Львівській національній галереї ім. Б.Возницького, яка гостино розмістила полотна художників Донбасу, у залах музею «Жовківський замок». Виставку підготувавав Артемівський краєзнавчий музей, який передав до Галереї найкращі зразки мистецтва Донбасу.

Лариса Разінкова, гендиректор Львівської національної галереї ім. Б.Возницького: “Ми раді надати музейний простір для наших колег з Донеччини. Робота галереї має більш західно-європейське направлення, але збірка художніх робіт, яку привезли наші колеги з Артемівського краєзнавчого музею, показала, що серед митців Донбасу є дивовижні таланти, які мають вийти на міжнародний рівень і знайти своє місце у європейських художніх галереях. І мабуть наша біда, що ми мало вивчали творчість талантів східних регіонів країни, мало приділяли їм уваги – і те що відбувається на Донбасі, в цьому є недолік державної політики, яка практично не приділяла уваги культурному розвитку Донбасу. «Бахмутський вернісаж» – це наша перша виставка, яка повністю присвячена художникам  Донбасу, і я впевнена, що у майбутньому ми будемо проводити багато спільних мистецьких проектів».

Аліна Певна, начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА: «Головне завдання управління – українізація донецького регіону і налагодження роботи закладів культури області. Після оголошення ДНР все управління культури області залишилося у самопроголошеній “республіці”. Там же залишилась вся документація. Впродовж минулого року доводилося налагоджувати роботу управління з нуля, відновлювати міжгалузеві зв`язки, заново розробляти стратегію відродження культури Донеччини. Я зустрічала спротив місцевих органів влади щодо нової стратегії, і нерозуміння багатьох представників культури, які звикли працювати за радянськими схемами. Дуже важко йшли на контакт обласні департаменти культури, яки сприймали Донеччину лише як воєнну територію, де страшно проводити довгострокові культурні заходи. Але, знайшлися активісти, які не побоялися зони АТО і запропонували провести культурні заходи на території Донецької області підконтрольній українській владі: до нас поїхали не тільки творчі колективи, але й художники і народні майстри – у музеях області знову почалися відкриватися мистецькі виставки з інших регіонів України. У жовтні 2015 року Управління культури і туризму разом з ВМГО «Соціальний вектор» започаткували культурно-мистецьку акцію «Відчуй Україну», в рамках якої проходили виставки «Яворівський розпис», «Мальовнича Київщина», «Прогулянка Києвом», де художники представляли свої  твори і знайомили донеччан з дивовижною красою України. Сьогоднішній вернісаж – це продовження цієї мистецької акції, яка надасть можливість галичанам побачити красу Донецького регіону і оцінити творчість місцевої художньої школи.

Також, я дякую, що Міністерство культури України підтримало  стратегію розвитку Донеччини і започаткувало програму «Український Донбас». Ця програма надала можливість залучити всі області України до культурного розвитку Донеччини. У рамках цієї програми ми вже підписали меморандуми про співробітництво з Департаментом культури і туризму Вінницької ОДА. І сьогодні я підписала такий же меморандум з Департаментом культури Львівської ОДА. І це не просто ще один формальний акт – це документ, який надасть можливість проводити спільні мистецькі та культурні заходи, міжгалузеві навчання, зробити методичний центр для співробітників культури Донеччини – адже впродовж багатьох років, у Донецькій області не було ні навчальних семінарів, ні курсів підвищення кваліфікації.

І велика подяка Львівській національній галереї ім. Б.Возницького, що вони надали можливість показати художню фондову колекцію Артемівського краєзнавчого музею».

Наталя Малина, зберігач Артемівського краєзнавчого музею: «Бахмутський вернісаж» – виставка, яка проходить у нашому музеї кожного року. Але, це перший вернісаж, який відбувається за межами музею, і ми дуже пишаємося, що нас прийняли у залах старовинного замку. Представлені на виставці полотна, що входять до зібрання Артемівського краєзнавчого музею – це головна і краща частина його художньої колекції. Серед них – декілька полотен, що належать саме живописцям, зараз ці роботи знаходяться на тимчасовому зберіганні. Музейну колекцію було сформовано у другій половині 1990х-2000х років і вона продовжує поповнюватися і зараз.Більшість творів – це краєвиди, натюрморти і портрети. І кожна картина має свою історію та легенду. Зараз музей зберігає величезну збірку художніх творів, і в майбутньому ми плануємо організувати окрему художню галерею при музеї».

Наталя Дишева, ст.н. с. Артемівського краєзнавчого музею: «До 1924 р. Артемівськ мав назву Бахмут. Тому виставка має назву «Бахмутський вернісаж». А музей має повну офіційну назву Артемівський державний краєзнавчий музей. Як для музеїв Донеччини, історія музею складна та велика. Перші мешканці на цих землях з’явилися у кінці XVI ст., з кінця ХVII ст. тут почали виварювати рапну сіль, з 1701р. Бахмут став фортецею на шляху кримських татар та ногайців, а з 1783 р. – другим, за розміром, повітом у Російській імперії. З розвитком промисловості, будівництвом вугільних та соляних копалень у Бахмутському повіті у 2-й половині XIX ст. пов’язаний вислів «Бахмут – центр нової Америки». У 1909 р. у повітовій земській управі Бахмуту службовець Г.Н. Філь створює перший на Донеччині «Шкільний музей». У буремні 1917-1918 рр. молодий бібліотекар Ф. Максименко розширює земський музей у музей народної освіти повіту. В 1920-1923рр. постає питання створення на Донеччині краєзнавчих музеїв у Луганську, Маріуполі та Бахмуті, який тоді став центром Донецької губернії. У 1924р. музей вже працював, мав свій штат (директор Б.С. Вальх). Майже 15 років (з 1925р.по 1938р.) музей очолював учень Д.І. Яворницького І. А. Часовніков. Але в Артемівську були ще й музеї атеїзму, санітарної культури та історії революції. Фашистська окупація 1941-43р.р. завдала невиправних втрат культурі міста. У 1942р. був розграбований та згорів краєзнавчий музей, у 1943р. загинув багатющий архів краю з тисячами документів XVІІ сторіччя. Відновлення музеїв почалося зразу у повоєнні роки, у Артемівську створення громадського краєзнавчого музею почалося у 1956-1957рр. Його відновлювала заслужена вчителька України Н.В. Вінк. З 1982р. музей зайняв старовинний реставрований будинок (особняк підприємця, директора «Дротяно-гвоздильного і штампувального заводу», 1911р.) і вже 18 травня 1989р. розпочав працювати на державному рівні. Щодо художньої діяльності краєзнавчого музею, то вона розпочинається з кінця 20-х років. В 1929 р. директор І. А. Часовников створив художній відділ та організував 2 виставки пролетарських художників, яка привернула велику увагу відвідувачів. Існують відомості про те, що в музеї були роботи В.В. Кандинського (1866-1944 р.р.). Відродження художнього життя відбувається в 1958р., коли в Артемівську проходить перша міська виставка зображувального мистецтва художників-любителів. Деякі з її учасників стали професійними художниками. Всі перебудови в житті суспільства, місцевої громаді привели до активізації художнього розвитку смаку. Таким чином, 19 вересня 1996р. при Артемівському краєзнавчому музеї відкрився виставковий зал, який і досі привносить яскраву нотку в життя кожного мешканця міста».

Олег Микита, голова Львівської організацї Національної спілки художників України: «Я дуже радий бачити таку величезну зібрку хідожників на львівській землі. Не існує західної чи східної України. Україна єдина, існують лише схід та захід України. Ми починали робити подібну акцію в західних областях, яка мала назву   «Сусіди» і планували робити це в інших областях країни. І я дуже радий, що цю акцію продовжило Управління культури Донецької ОДА»

Софія Каськун, завідуюча музею «Жовкіський замок» Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Возницького: “Два роки тому музей поводив міжнародний художній пленер «Ідеальність задуму – відкритий простір мистецтва», котрий об’єднав художників Харкова, Чернівець, Львова та Республіки Польщі. Митці Донеччини не приймали участі в цьому проекті лише тому, що в нас не було контактів і ми не мали уяви про їхню творчість. Завдяки «Бахмутському вернісажу» ми маємо можливість познайомитися із художниками Донеччини, їх творчістю та планувати наступні спільні акції – виставки, пленери. До слова: учасником минулорічних «Серпневих зустрічей» – художньої виставки, присвяченої Дню Незалежності України, що традиційно відбувається в музеї, став вимушений переселенець з Донецька, чудовий художник Тарас Носар, художник Г. А. Тишкевич, робота якого представлена на виставці, зараз проживає у Львові. Дякую організаторам за добре сплановану акцію».

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України», координатор проекту «Відчуй Україну»

Подія наскільки рядова, настільки і знакова. Краматорський історичний музей вийшов в інтернет! Це вже четвертий музей Донеччини, що отримав сайт за допомогою команди журналу «Музеї України».

https://kramistmuseum.wordpress.com/

Свого часу, ще за Януковича, ми намагалися примусити тодішнє керівництво Управління культури Донецької ОДА, створити сайти всім музеям області. Повірте, коштів було аж занадто… Але, моральні збоченці, що керували культурою у той час, вже тоді думали про гуській мір… Все українське свідомо витравлювалося. Як і європейське. А інтернет, для тих манкрутів був чимось недосяжно-гріховним. Праваслабіє… Кирилівські фундаменталісти… Нині ті зрадники очолюють «Мінкульт ДНР». Сподіваються на амністію. Даремно. Кара буде суворою!

Нарешті, лише за нової влади, відомі музеї Донеччини отримують сайти і виходять в мережу!

-Музеї – історичне обличчя області! – переконана начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Відповідно, ми повинні забезпечити присутність закладів у всесвітній інформаційній мережі. Українською мовою. Це – принциповий момент. Зрозуміло, є жахливий спротив. Кадровий голод. Чимало проблем. Але, ми повинні все подолати! Україна переможе!

-Природньо, є певні нюанси, ідеологічні стереотипи! – зазначила директор Музею історії міста Краматорської міської ради Наталія Волошина, – Доводиться докладати зусиль. Ми почали з експозиції про героїв АТО, що звільняли місто, наших земляків, які загинули чи проявили себе на фронті. Вдячні журналістам часопису «Музеї України», які відвідали наш заклад першим і подарували комплект плакатів Юрія Неросліка. Ми відразу зробили виставку, яка отримала гарний резонанс у пресі. Знаково, що ми спільно працюємо і зі створенням і наповненням сайту. Реальна, буденна і така важлива робота!

-Сподіваюся, найближчим часом, всі основні музеї області вийдуть в інтернет! – заявила співробітник Донецької ОДА, що відповідає за музейний сектор Марина Ємцева, – Важливо, що ця діяльність відбувається на благодійній основі і не потребує коштів з державного бюджету. Ми робимо все, аби область сягнула європейського рівня! Хоча, повірте, це дуже не просто!

Ми отримуємо колосальне моральне задоволення, реалізуючи проекти, які потрібні людям. Всі, хто до того доторкнувся, сприяв, відчули ту потужну енергетику. Маленька реальна справа цінніша купи високопарних слів. Особливо, у прифронтовій зоні. Хоча, змиритися з таким станом мені особисто дуже важко. Рідна Донеччина розірвана війною… Моє село окуповане. Не можу навіть поїхати до могили мами…

Головне нині – Краматорський історичний музей в мережі!

Відвідайте сайти музеїв Донеччини, створених нашою командою.

-Стартував сайт прифронтових музеїв Волновахи, деякі з філій просто біля окопів… https://volnomuseum.wordpress.com/

Краматорського історичного музею – https://kramistmuseum.wordpress.com/

Краматорський художній- https://kramatmuseum.wordpress.com/

Донецький обласний художній, що нині в селі Прелесне- https://prelesnemus.wordpress.com/

Робота триває. Фактично переформатується культурний простір Донецької області. Він стає українським. І добре, що опікується цим Управління культури і туризму ОДА.

Працюють на Україну!

Віктор Тригуб, головний редактор журналу “Музеї України”

 

 

 

Аліна Певна вітає музейників Волновахи!

Волноваський район перебуває на вістрі потенційного удару ворогів. Тут завжди неспокійно. Постійні обстріли, поранені, загиблі…

Однак, завдяки неабияким зусиллям місцевої громади, районної і обласної влади, всі заклади культури збережені! Активно діють.

Днями створено сайт Волноваського районного краєзнавчого музею і його сільських філій, деякі з яких опинилися просто на лінії розмежування. Нині музеї Сектору Б зони АТО – найнебезпечніші музеї Європи і світу. Навпроти діє зловісна школа снайперів ДНР, рашистсько-терористичні відморозки якої вчаться стріляти по людям. В основному, мирним… Є ризик при відвідуванні музеїв. Що, потенційно, стимулює розвиток міжнародного екстремального туризму. https://volnomuseum.wordpress.com/

Треба віддати належне органам державного управління Донеччини – у тих надскладних умовах втримали ситуацію. Адже, найлегше було закрити всі музеї, бібліотеки, клуби, дитячі школи мистецтв – обстріли, бойові дії. Все збережено і працює! Фактично, це є управлінським подвигом керівників РДА, ОДА і співробітників закладів культури. Робити свою справу навіть під час війни.

Начальник Управління культури та туризму Донецької ОДА Аліна Певна щиро вітає музейників прифронтової Волновахи зі створенням сайту та виходом у всесвітній інформаційний простір!

-Ми розуміємо, як нині важко співробітникам Волновахського краєзнавчого музею і особливо, хранителям філій, які розташовані практично поруч з лінією фронту! – сказала Аліна Певна, – У цій ситуації головне – зберегти музеї! Що і зроблено. Продовжується екскурсійна діяльність, патріотичне виховання, історичні розвідки, організуються етнографічні свята. Музеї працюють і розвиваються! А проблеми будемо вирішувати!

-Навіть не очікували на такий подарунок!- визнала директор Волновахського районного музею Наталя Жильцова, -Провели кілька телефонних розмов, а сайт вже діє! Нині вчимося наповнювати. Приємно, що миттєво нас помітили і підтримали – завдяки відомому журналісту Анатолію Сєрікову, музей отримав передплату на кілька культурологічних видань. Обіцяють подарувати книги, картини, плакати, що неймовірно тішить і розчулює! Україна з нами!

-Ми вдячні команді журналу “Музеї України”, що допомагають запустити черговий сайт! – зауважила спеціаліст Донецької ОДА, визнана “Плакатним символом Донеччини” Марина Ємцева, – Вже працює сайт музею в селі Прелесне, куди переведено Донецький обласний художній музей, сайт Краматорського художнього музею. Сподіваємося, найближчим часом всі музеї області вийдуть в мережу!

-Підтримка прифронтових музеїв Донеччини продовжиться! – заявила шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко, – Люди повинні розуміти, що про них не забули,  допоможуть з виставками, майстер-класами, конференціями… Хоча, часто звичайна поїздка до фронтового музею перетворюється мало не на бойовий рейд. Вже два рази не змогли добратися до Мар`їнського музею, що у 500 метрах від окопів. Спробуємо і їм створити сайт… Приєднуйтеся до цієї благородної справи!

Нині Управління культури і туризму Донецької ОДА реалізує комплексну програму підтримки прифронтових музеїв області. Туди направляються різноманітні виставки. Митці прифронтової зони отримали можливість показати свою творчість у інших регіонах, проводяться навчання, семінари, конференції…

Триває процес декомунізації. Заклади культури області стрімко українізуються і повертаються до народних традицій, свят, обрядів, що за часів Януковича обмежувалося… Не дивно, що минулий склад управління культури ОДА повністю перейшов на сторону терористів, перетворившись на “Мінкульт ДНР”…

А Донбас – це Україна!

Головне, музеї фронтової Волновахи будуть доступні світу!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Директор Жильцова Наталя Сергіївна	85700Донецька область, м. Волноваха вул. 1 Травня 4 [email protected]      телефон 4-11-38
КЗ «музей історії смт. Благодатне»Філія КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Завідувач Павлушенко Юлія Анатоліївна	85733 селище Благодатне, вул. Ювілейна, 45	тел. 0663677054
КЗ«музей історії с. Валер’янівка»Філія КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Завідувач Токманцева Ріта Василівна	85754 село Валер’янівка, вул. Центральна, 42	тел. 0991558274
КЗ«музей історії смт. Новотроїцьке»Філія КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Завідувач Таран Світлана Олександрівна	85733 селище Новотроїцьке, вул. Покровська, 148	тел. 0995667147
КЗ «музей історії с. Микільське»Філія КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Завідувач Петрухнова Ольга Володимирівна	85720 село Микільське, вул. Центральна, 83-а	тел.0506132208
КЗ«музей історії с. Октябрське»Філія КЗ «Волноваський районний краєзнавчий музей»	Завідувач Дяченко Галина Петрівна	85780 селоОктябрське, вул. Центральна, 25	тел.0669877243

(Відкритий лист до Голови комітету ВР України з питань науки і освіти Л.М.Гриневич)

Кажуть, міністр Кириленко, вирішив розлучитися з дружиною-плагіатницею, аби втриматися в уряді.
Мабуть анекдот. Чи чутка. Хоча, з такими кадрами все може бути...
Журналісти вже просто знемагають від цієї історії! Вже не сміються - регочуть. А от головні герої - новоспечена плагіатниця-дохторша наук та її незрівнянний міністр-чоловік без моральних комплексів, вже щиро  вважають себе "жертвами політичного терору і довгих рук рашен спецслужб". Що у цинічних журналюг і справжніх науковців, які долучилися до розслідування, викликає натуральний гумористичний екстаз.
Після наведених ВБИВЧИХ фактів плагіату дружини високопосадовця такого рівня, вони ще сміють публічно огризатися, і замість щирого каяття і публічних заяв про відмову від краденого наукового ступеню і відповідно, добровольної відставки чиновника, що відповідальний за всю культуру і ДУХОВНІСТЬ країни, вона "вчить" студентів, а він керує...
Ні стида ні совісті - як кажуть у селах...
Якщо ці люди наскільки психологічно збочені і не йдуть самі навіть після такої ганьби, то чому мовчить уряд і парламент?
Група науковців звернулася до керівника парламентського комітету з листом, який нас попросили опублікувати.
"Публікація про те, як дружина віце-прем'єра з гуманітарних питань і міністра культури В. Кириленка скопіювала студентський реферат з Інтернету у свій підручник "Культура і наука" (К.: ТОВ "Агентство "Україна", 2015, -400с.),викликала шалений інтерес у читачів.Це підштовхнуло ще більше зануритись у глибини цього підручника, виданого під егідою аж двох гуманітарних міністерств: Міносвіти і Мінкультури з університетом Поплавського на додачу. (Ну, з Міністерством культури, яке очолює чоловік Катерини Кириленко – В'ячеслав Кириленко, він же гуманітарний віце-прем'єр, усе зрозуміло).

Нове відкриття плагіату у книжці К.Кириленко не змусило довго чекати. Ось на сайті

http://osvita.ua/vnz/reports/philosophy/12993/розміщений ще 11.12.2010, тобто задовго до виходу у світ підручника пані Катерини, реферат "Філософське розуміння людської діяльності". Цей же реферат розміщений в Інтернеті і на іншому сайті: http://www.referatcentral.org.ua/philosophy_load.php?id=503&startext=3

Реферат, який складається з 4 сторінок, перекочував до книги Катерини Кириленко без будь-яких посилань. За браком місця оберемо дві середні сторінки з наступним текстом:

"Розуміння діяльності як основи власнелюдського способу буття дає змогу окреслити екзистенціали людськогобуття. Термін "екзистенціал" походить від слова "екзистенція", щойого у філософії XX ст. вживають для позначення специфіки людського існування. З цього огляду термін "екзистенціал" означає:

· те, поза чимнемаєлюдини як людини;

· те, чогонемає у світі без людини, тобтосаме те, щолюдина вносить у світсвоїм способом буття.

До основних екзистенціалівлюдськогобуття на основіміркувань філософії XX ст. можна відности:

· не пряме, безпосереднє,тобтоприродне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленнямставлення до дійсності; цепозначаютьінколи як відпадіння, відлученнялюдинивідцілісногобуття, як закинутість у світ, саме тому, щолюдинаопиняється на певнійдистанціївідпрямихреакцій на дійність та від прямого на неївпливу;

· трансцендування (дослівно – вихід за межі, процесування через щось) – неприлученістьлюдинині до чого остаточно і назавжди, своєрідне "перелітання" від одних форм прилучення до буття до інших, невкоріненістьлюдини, яка переходить у подальшийекзистенціал;

· свобода, тобто незапрограмованість, наявністьвибору типу дій та поведінки;

· індивідуація: у природнихпроцесах будь-якіокреміявищазавждивплетені в певнісистемивзаємодій і не маютьвласного автономного значення; у людському ж буттінавпаки- на перший план виходятьлюдськаіндивідуальність, унікальність та неповторність; тут багатстворозвитку індивідуальностістаєумовоюрозмаїтостілюдствавзагалі;

· принциповаєдністьлюдського початку буття: завдякисвідомості, розумінню, спілкуваннюлюдинаусвідомлює себе часткоюлюдства: "обираючи себе, я завждистворюювсезагальне. Я створююйого, розуміючи проект будь-якоїіншоїлюдини, до якої б епохи вона не належала" (Ж-П.Сартр). Яскраво ту саму думку висловив Джон Донн (англ. поет XVI – XVII ст.): Немаєлюдини, яка була б, начеострів, сам по собі; кожналюдина є часткою материка, частиною суходолу; і якщохвилязнесе в море береговускелю, зменшитьсяЄвропа;, смерть кожноїлюдинизменшує і мене, бо я є у єдності з усімлюдством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін: він – по тобі;

· перебування (буття) "на межі", цейважливийекзистенціаллюдськогобуттянібиінтегруєусіінші, бофіксуєпроблематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогизмлюдськогоіснування. На думку М.Аббаньяно, М.Бубера, П.Тілліха, М.Шеллера, людськебуттяхарактеризуєтьсяведеннямсвоєрідногодіалогу – із Богом, Космосом, іншоюлюдиною, світовимиглибинами, із самою собою тощо.

В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехрестідвохнескінченностей: з одного її боку лежитьнескінченність Космосу, Всесвіту, а, з іншого, – нескінченністьїїкультуротворення та власнихпроявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу.

На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: духу і тіла, неба і землі, одиничності та всезагальності, ницості та величі, свободи та необхідності.

Ці альтернативиутворюютьсвоєрідне "силове поле" людськогобуття, надаючийомувнутрішньоїнапруженості. Але водночас вони вводятьлюдину у стан внутрішньоїсуперечливості, одвічногосперечанняіз самою собою: людиніхотілосябиперебувати у повноті та цілісності, тобтомативодночас і земне, і небесне, і скороминуще і вічне, але ценеможливо – неможливо у якійсьпростийспосібцепоєднати. І все ж кожнелюдськежиттяфактичноподає нам варіантвирішенняданихсуперечливостей та певнепоєднанняназванихальтернатив.Точніше – можедати, якщо ми цежиттязрозуміємо, аджевономожепостатидоситьневиразним і свідомопобудованимнавіть без їхврахування. Проте, коли людинабудуєсвоєжиттяосмислено, вона не можеїхобминути; вона намагаєтьсязробитиреальні та рішучі кроки для їхпевного поєднання. Такідіїлюдини, якіпостаютьспрямованимисаменапоєднаннянайпершихальтернатив людськогожиття, як правило називаютьжиттєвимивчинками. Тому вчинки – це не якізавгоднодії, а лишеті, яківводятьлюдину у самеосереддялюдськогожиття, постаючийогосвоєрідними "вузловими пунктами".

Фото сторінок 30 і 31 з підручника Катерини Кириленко засвідчує, що текст на них один в один повторює наведений уривок з реферату.

Катерина Михайлівна видає за свої не тільки тексти з рефератів, але й з підручників своїх колег – науковців і викладачів, серед яких посібник В.Г.Нестеренко "Вступ до філософії: онтологія людини",що вийшов у1995 році у київському видавництві "Абрис". На даний момент він також розміщений в Інтернеті на кількох сайтах:http://thales2002.narod.ru/zmneph.html

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=1732&pg=235&lang=book

Відкриваємо сторінку 235 у варіанті інтернет-розміщення і читаємо: "Цивілізація – це культура у поєднанні з технікою...Таке розуміння культури, хоча й дещо схематично, було зреалізоване Освальдом Шпенглером в його славнозвісній праці "Занепад Європи" (1918 р.). Всю історію людства він подає як послідовність окремих культур, кожна з яких проходить у своєму розвитку два етапи – етап власне культури (доба смислотворення, творчих поривань, ствердження особистості) та етап цивілізації (доба панування техніки, міста, людських мас).

Уже з цього видно, як зросталасмислованавантаженістьпоняття "культура" міроюосяганнядедалібільшоїбагатобічності самого феномена культури. Наприкінці XIX – у першійтретині XX сторіччя культуру розглядали й як фундаментальну структуру історичногобуттялюдства (антична культура, арабська культура тощо), й як внутрішньоструктурованиймасивсуспільногожиття (матеріальна й духовна культура з їхнімивласнимискладовими), й як певнуякісну характеристику людськогобуття на відмінувідцивілізації."

У друкованій версії книги цей текст розміщений на 311 і 312 сторінки. Ось він:

А ось текст зі сторінки18підручника К.Кириленко. Видає чужі тексти за свої К.Кириленко не тільки українських, але й російських науковців. Ось приклад: перший абзац на с.84 – це плагіатз російського підручника"Мироваяполитика в условияхкризиса" за ред. проф.С.В.Кортунова (М.: Аспект Пресс, 2010), а саме: з глави шостої "Информационный фактор в условиях мирового кризиса" (с.133-141), автором тексту якої є д.ф.н., головний науковий співробітник Інституту Європи Російської Академії Наук ВодопьяноваЕленаВикторовна.

Україномовний переклад тексту російського підручника розміщено в Інтернеті на сайті http://pidruchnyky.tk/informatsionnyie-realii-povsednevnosti.html, а також

http://www.wpec.ru/text/201001191710.htm

Не боїться пані Катерина красти чужі тексти й зовсім свіжих наукових публікацій.

Останній абзац на с.84 і до кінця першого абзацу на с.85 книжки К.Кириленкоє текстом, вкраденимз розміщеної на сайті http://lib.nuph.edu.ua/fullis/konf_101013/lysenko.pdfстатті О.А.Лисенко "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИБІБЛІОТЕКАРЯ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА": "Феномен професійної культури досліджувався багатьма провіднимифахівцями в галузі соціології праці, економічної соціології й соціологіїкультури (Н.Б. Крилова, Н.П. Лукашевич, Д. Маркевич, Г.М. Соколова, та ін.). У другій половині XX ст. професійна культура (як частина загальної культури) вже розглядається не тільки як форма людської діяльності, але і якнайважливіший аспект життєдіяльності особистості, як соціальна діяльність, що складається із взаємозалежних цілісних феноменів, які не зводяться лише допевного комплексу знань, умінь і навичок [8] (Справжній автор поставив посилання на джерело, яким користувався, К.Кириленко його викинула). Разом з цим, у дослідженняхпрофесійноїкультуринерідко наводиться спрощенеїївизначення, а такожнемаєєдиної точки зору на зміст і обсягцьогопоняття..." І далі за текстом.

Кириленко не засмутило навіть те, що стаття Оксани Анатоліївни Лисенко – це доповідь, оприлюднена на конференції"Університетська бібліотека та інформаційні сервіси для науки та освіти", яка відбулась зовсім недавно: 10 жовтня 2013 р., а проводилась конференція Науковою бібліотекою Національного фармацевтичногоуніверситету м.Харкова.

Перший абзац підрозділу підручника Кириленко "1.4.3. Особливості сучасної професійної культури" (с.84) і текст на с.85, починаючи з абзацу другого і до кінця сторінки, а також повністю сторінка 86 і сторінка 87 до останнього абзацу -це скопійована Кириленко стаття І.С.Сабатовської "Професійна культура особистості: структура та критерії вимірювання", яка є докладом на VІ міжнародній науково-практичній конференції "Спецпроект: анализнаучныхисследований" 30-31 мая 2011 року, http://www.confcontact.com/20110531/so_sabat.htm

Ось передостанній абзац статті І.С.Сабатовської: "Таким чином, у професійній культурі фахівця ми простежуємо той самий структурний ланцюг або комплексну систему елементів, а саме: професійне мислення, професійний інтерес, професійні знання, уміння, навички й здібності, професійний досвід, ступінь готовності особистості до конкретного виду діяльності, професійний світогляд, професійна майстерність, адаптованість до професійного середовища, професійна мораль тощо. До сучасного працівника висуваються вимоги – чітко уявляти собі моральний смисл, цінність, наслідки своєї діяльності, мати цілісний світогляд, економічно, екологічно розвинене мислення, володіти культурою спілкування, знанням правової системи суспільства, навичками організації виробництва (управління) і т. ін. Професійна культура посідаєособливемісце у структурікультуриособистості, оскільки в процесіпрофесійноїдіяльності культура особистостінабуваєсвоговсебічного й ефективноговтілення. Більше того, у такійдіяльностізрештоюакумулюютьсявсівидикультуриособистості.
Елементирізнихвидів культур, яківходять до складу професійноїкультурифахівця (як субкультури), маютьпевнуієрархіюзалежновідспеціалізації та професійноїдіяльності, а такожвідконкретнихзавдань, якірозв ' язуєфахівець у конкретнійжиттєвійситуації".

А ось с.86 – 87 підручника дружини віце-премьєра з гуманітарних питань:

Після тексту Сабатовської одразу починається п'ять сторінок тексту студентського реферату на тему "Професійна культура" http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/profesiina-kultura-zagalne-ponyattya-pro-kulturu-praci-kultura-virobnictva-profesiina-kultura-osnovni-aspekti-ponyat-kulturologiji-imidzheologiya-konfliktologiya,плагіат якого триває до 92 с. підручника Кириленко включно.

ЖОДНОГО посилання і ЖОДНОГО прізвища цих авторів у підручнику К.Кириленко немає.

Нагадаємо, що рецензентом цієї крадіжки інтелектуальної власності,з поміж інших "професорів" від Поплавського, був д.філос.н.,доц. С.В.Руденко – відомий борець із плагіатом. Це той самий Сергій Валерійович Руденко, який 2012 р. за вказівкою Табачника судився зі своїм власним Університетом (КНУ ім.ТарасаШевченка), вимагаючи через суд позбавити наукового ступеню к. політичних наук Ксенію Василенко (журналіста Соню Кошкіну) за нібито винайдений особисто ним плагіат у її дисертації. Утім, виявилось, "плагіат" зводився до наявності у списку використаної літератури книг, якими користувалися й інші дослідники.

Як же такий принциповий борець із крадіжкою інтелектуальної власності не помітив, що 400 сторінок так званого підручника К.Кириленко, який він рецензував, є майже суцільним плагіатом?

Уявіть собі наше здивування, коли фото С.В.Руденка виявилося на офіційному сайті КНУКіМ (відомого як Університет Поплавського) як викладача кафедри філософії, тієї, що очолюється Катериною Михайлівною Кириленко. Цікаво, що С.В.Руденко вже 2014р.,рахуючись доцентом кафедри К.Кириленко, рецензував її підручник від імені Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка.

Крім підручника Кириленко "Культура і наука" С.В.Руденко був рецензентом ще одного шедевру науково-педагогічної діяльності Катерини Михайлівни, виданого 2014 році коштом КНУКіМ-блокноту під гордовитою назвою "мультидисциплінарний" навчальний посібник "Філософія: наука і культура" (?). Цей "мультик" також рекомендувала Вчена Рада КНУКіМ протокол N15 від 29 травня 2014 р., а С.В.Руденко знов був зазначений як доцент каф. української філософії та культури Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.

Ця історія з плагіатом змусила нас звернутися за коментарем до пана Міністра культури. Прес-служба міністерства наше звернення проігнорувала. Сенсу звертатися до віце-премьєраі міністра культури В.Кириленка з відритим листом також не має. Подібні звернення вже були, на що пан В'ячеслав зверхньо відповів, що він жодних відкритих листів не читає, робить усе правильно і ні на кого звертати уваги не збирається.

Ми ж, навпаки, вважаємо, що красти чужу власність не тільки не правильно, а ще й наказуємо, а якщо до цього причетна людина на самісінькій верхівці української влади, то це є тим більш ганебнимі неприпустимим.

Оскільки "Васька слухаєта їсть",ми вирішили звернутися до людини, яка має безпосереднє відношення і до науки, і до освіти, і до пана В'ячеслава Кириленка – до Голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Л. М. Гриневич.

Шановна Ліліє Михайлівно!

Нещодавно, в одному з інтерв'ю, розповідаючи про реформу освіти в Україні, Ви сказали, що однією з важливих проблем сучасної науки і освіти нашої країни є "академічна нечесність", що "величезна кількість чиновників захищала свої дисертаційні дослідження нечесним шляхом, у багатьох дисертаціях знайдено плагіат. Тому Закон про вищу освіту пропонує механізми його викорінення". Один з них полягає у тому, що "члени вченої ради, які позитивно голосують за роботу з плагіатом, у майбутньому позбавляються права брати участь у роботі таких рад".

Ситуація, яка склалась з підручником дружини В'ячеслава Кириленка – Катерини Михайлівни Кириленко, як на нас, є набагато ганебнішою: йдеться про підручник для студентів, про підручник, за яким має вчитися молодь України, підручник обсягом 400 сторінок, текст на яких належить іншим: науковцям і навіть студентам.Підручник "Культура і наука" – це майже 400 сторінок чужої інтелектуальної власності, вкраденої дружиною віце-прем'єра з гуманітарних питань, міністра культури В. Кириленка.

Ліліє Михайлівно! Сподіваємося, Ви уявляє ступінь блюзнірства ситуації, коли усією гуманітарною сферою України опікується людина, яка, очевидно, немає морального права знаходитись на цій високій посаді. Тому звертаємося до Вас із проханням провести неупереджене розслідування цієї ситуації, розраховуючи на те, що Ви представляєте фракцію, яка висунула В'ячеслава Кириленка на посаду віце-премьєра і міністра культури України одночасно, отже має нести відповідальність за його діяльність або бездіяльність.

Ми сподіваємося на те, що партія "Народний фронт", до якої Ви належите і від якої на високу посаду в уряді України був делегований В'ячеслав Кириленко – це європейська демократична партія.В європейських країнах високопосадовці несуть відповідальність не тільки за власні ганебні вчинки, але за ганебні вчинки своїх рідних: подають у відставку.

Шановна Ліліє Михайлівно!

Ми розуміємо, що Ваш однопартієць по суті є третьою особою у владній вертикалі країни. Тим не менш,просимо Вас провести розслідування за участю депутатів профільного комітету, вашої фракції та громадських активістів.Сподіваємось на те, що ані прем'єр-міністр В.Кириленко, ані член Вашого комітету М.М.Поплавський, у чиєму підпорядкуванні по факту знаходиться КНУКіМ, в якому працевлаштована дружина прем'єр-міністра, і вчена рада та науковці якої дали офіційну рекомендацію її підручнику, ані давній приятель Поплавського В.М.Литвин, ані можливі втручання інших високих покровителів названих осіб,не вплинуть на неупередженість розслідування.

З повагою,

українські науковці, викладачі, громадські активісти,

яким соромно за таку гуманітарну владу в країні".

Трохи спогадів

На початку травня 2015 року, на мене вийшли кілька викладачів сумновідомого кулька. Розповіли про нахабний плагіат дружини шефа Мінкульту. Я не повірив. Принесли книгу з відмітками плагіату. Саме тоді ми і познайомилися з доктором наук Тетяною Пархоменко, що допомогла систематизувати матеріал.
Стаття вийшла, пішли передруки, вибухнув скандал.
Однак, шеф Мінкульту зволили "не помітити" ганебних звинувачень на адресу дружини, а відповідні органи не зреагували.
Випадково постраждав туристично-кримінальний сайт Тема Олега Єльцова, що пережив потужну спам-атаку саме на мій матеріал.
А просунута жона урядовця нахабніла далі в особливо цинічних масштабах. Швиденько сплагіатила цілу докторську і "блискуче" захистила її аж в безсумнівному науковому бастіоні - сільгоспакадемії!
Прикметно, що Славік не призначає конкурсу на вакантну посаду ректора кулька! Хоч його приятель Поплавок, давно втік у депутати.
Виникла обгрунтована підозра, що жінка міністра, за допомоги урядовця-мужа, стане ректором з такою ж легкістю, як дохтором...
Нам запропонували опублікувати ще один матеріал. Ми щиро відмовилися - знову не помітять, порекомендувавши більш рейтингову Українську правду.
На честь УП - статтю Т.Пархоменко оприлюднили. Виник надпотужний скандал. Жінка Славіка, як і сам міністр почали виправдовуватися, чим викликали просто хвилю презирства і жартів.
Аваков і Кириленко нині перші кандидати на виліт з уряду.
Знову обурився Олег Єльцов - пішла спам атака на мою травневу статтю на Темі!
Чомусь впали наші сайти Музеї України і Нова Січ. Зламали електронні скриньки і профілі в соцмережах.
На знак підтримки ту статтю навіть передрукував колись близький до НФ сайт ОРД Стаса Речинського.
Ось таке, тихе життя маленького музейного журналу.
Науковці вирішили вибороти справедливість! Плагіатниця не може бути доктором наук! Вкраденого звання треба позбавити. Написали главі парламентського комітету з науки. Чекаємо на реакцію.
"Музеї України" публікують першими. Знову набіжать безкоштовні Славікові хакери?
Просто вражає, як та бидлоеліта присосується до влади і грошей!
Вміють лише красти. Говорити з глистами про честь і совість - марно.
Глисти не наїдаються. Лише ростуть. Вчить незабутня Партія снайперів.
Владу треба кардинально зачистити. Інша справа, як, хто, коли?
Використані картина Володимира Матвейцева і карикатури Жори Ключника.
Все буде добре!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Колегія Святого Андрія. Вінніпег, Канада. Саме там втратили слід Булави Кубані! Відновлюємо пошук!

Цій пригоді вже десять років. Але,  полювання на козацьку булаву, яку тримали в руках легендарні гетьмани і отамани, починаючи від Сірка, не закінчилося. Наше розслідування миттєво перетворилося на легенду. Цього мало! Потрібен результат!

Шукаємо впливового політика, депутата, партію, які б могли реально вплинути на МЗС України, наше Посольство в Канаді, діаспорні організації… На перший погляд таке просте завдання перетворюється на захопливий міжнародний детектив з елементами реаліті-шоу. Саме за це нашу команду так не люблять професійні історики з передраними дисертаціями, хоча здобуті нами факти жадібно включають до своїх книг, забувши вказати джерело. Та ми вже якось і звикли. У кожного свій шлях…

А історія булави може стати основою сценарію гостросюжетного фільму, якщо у когось вистачить розуму подібне кіно зняти.

Перші згадки про булаву починаються з Сірка. Потім вона перебувала у ватажків козацтва. Запорожці взяли її на Кубань.

Важливу роль зіграла булава після 1917 року. Тоді, Законодавча Рада Кубані проголосила створення Кубанської Народної республіки. Після бурхливих подій, помилкового союзу з Денікіним, влада у Кубанському козацтві перейшла до отамана М.Букретова. Було призначено останнього Прем`єра Кубанського Уряду Василя Іваниса. Уряд Іваниса обстоював ідею незалежності Кубані, або входження до складу незалежної України.

 

Під натиском більшовиків, Армія Кубані відійшла до незалежної тоді Грузії. Отаман Букретов впав у депресію, передавши повноваження отамана Кубанського козацтва Василю Іванису. У тому числі і булаву.

 

Іванис вивіз булаву на Захід. Перед смертю у 1974 році, він написав Заповіт, згідно якого цінний особистий архів та булава Сірка, передавалися на зберігання до Колегії Святого Андрія у Вінніпезі (Канада). У випадку, якщо Кубань увійде до складу України, Іванис просив булаву і архів передати до Краснодару. Якщо Україна стане незалежною без Кубані – цінності переправити до Дніпропетровського історичного музею імені Д.Яворницького.

 

Справа в тому, що ця булава має важливе моральне і містичне значення для українців. Як повідомив історик із Запоріжжя Максим Остапенко, точну дату виготовлення і першого володаря встановити не вдалося. Є згадки про те, що булаву використовували і отаман І.Сірко, і Б.Хмельницький, і інші козацькі лідери. Дуже можливо, що булава побувала в руках всіх отаманів і Гетьманів. Зверніть увагу на булаву, що знаходиться в руках скульптурного Богдана Хмельницького навпроти Софії – виходить це саме та булава, що лежить десь в Канаді!

 

Oцінити грошима булаву неможливо. Хоча приблизна вартість цього експонату може складати кілька мільйонів доларів… Але, лише для України і наших вічних ворогів з Росії. Для випадкових торгашів антикваріатом то лише щось старовинне.

Є опис.  Руків`я виготовлене з цінного дерева, а навершшя із золотих і срібних дольок. Максиму Остапенку вдалося відшукати вирізку з козацького журналу із поганеньким чорно-білим фото булави за 1950 рік.

 

Журналісти часописів “Нова Січ” і “Музеї України” зверталися до  МЗС України і Секретаріату Президента України, повідомивши про знахідку. Попросили долучити і державні зусилля. Тиша. Був депутатський запит. Нуль.

 

Паралельно, журналісти звернулися до отамана Американського козацтва Сергія Цапенка, який долучив до розшуків Службу безпеки козацтва, сформовану з козаків, які раніше працювали у ФБР, ЦРУ, поліції і спецпідрозділах армії США. Щось пішло не так…

 

Ми вдячні одному з лідерів Ліги українців Канади Оресту Стесіву, який моментально роздобув адресу Колегії Святого Андрія, дав цінні телефони. Власним куцим коштом, ми провели кілька телефонних переговорів з Канадою, аби  розшукати булаву запорожців і архів Іваниса.

 

До розшуків залучили лідера ВО “Свобода” Олега Тягнибока, який пообіцяв особисто зконтактувати з Послом України в Канаді І.Осташем, аби примусити зайнятися розшуками і дипломатів. Марно…

Розслідуванням дуже цікавилися агенти ФСБ, що працювали під дахом Посольства РФ. Після проколу з козацькими регаліями у США і фейєричними розшуками шаблі Мазепи в Канаді, за якою прилетіла ціла спецгрупа з Пітера, ми зрозуміли, що там дійсно “залюблені” в історію України…

Директор Ермітажу вже десять років не може заспокоїтися, згадуючи нас на прес-конференціях і заперечуючи існування  в музеї такої ганьби, як спецхран КГБ-ФСБ, фотографії реліквій з якого ми публікуємо…

Журналісти провели переговори з директором Дніпропетровського історичного музею імені Д.Яворницького Надією Капустіною. Музей готовий прийняти скарби! Хоч тут позитив…

Як ми зрозуміли, Колегія Святого Андрія – потужний заклад, що діє при місцевому університеті. В архівах – чимало унікальних матеріалів з історії України, переданих діаспорою. На жаль, українські дослідники, бувають там рідко. Вінніпег відвідують різноманітні чиновники, які дуже приблизно розуміють принципи роботи з документами…

Зверталися до тодішнього Президента України В.Ющенка, Міністра закордонних справ А.Яценюка – тихий саботаж і вічна заклопотанність.

Через золото і срібло, булаву могли викрасти і продати якісь злодюжки. А де архів Іваниса? Уявіть,яку історичну цінність він має!!!

У нас купа історичних інститутів, кафедр, факультетів, визначних фахівців, світил і авторитетів. Чому ніхто не провів професійного історичного дослідження? Десять років було!

Це все, що я хочу сказати про наших “істориків”. Та і дипломати теж, “молодці”.

Давайте спробуємо ще раз. В принципі, колись непогані журналісти, що нині в Канаді, повинні зацікавитися такою розкішною історією… Позитивний піар гарантуємо!

Надзвичайному і повноважному Послу України в Канаді

пану Андрію Шевченку

Шановний пане Посол!

Журнал “Музеї України” засвідчує повагу і бажає успіхів!

Привертаємо Вашу увагу до неймовірної історії життя патріота-українця Василя Іваниса, що став останнім керівником Кубанської Народної Республіки і отаманом Кубанського козацтва. Виїхав до Канади, де і помер.

Символічну Булаву Сірка і дуже цінний архів він передав на зберігання Колегії Святого Андрія. Вінніпег. Заповів передати їх Україні, коли держава стане незалежною.

На жаль, всі зусилля нашого часопису знайти булаву і архів, ні до чого не привели. Хоча, залучали впливових людей.

Просимо Вас, як справжнього патріота, теж долучитися до пошуків! Просимо зробити офіційний запит в Колегію і отримати офіційну відповідь про долю тих духовних скарбів! Бажано направити до Вінніпегу толкового співробітника Посольства, який би вивчив ситуацію і передивився архіви…

Значення цього розслідування і перемога у сучасних геополітичних умовах – неймовірні! Як і сам процес…

Наш часопис готовий всіляко сприяти!

Успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Віктор Андрусів: з Києва приходять все абсурдніші рішення

На жаль, відбулися зміни в керівництві Донецької ОДА. Пішов Віктор Андрусів. Відповідав за гуманітарний напрям. Галичанин. Істинний цинічний бандерівець…

Попри всі зусилля, його так і не змогли повноцінно призначити. Залишився тимчасово виконуючим.  Хоча, стихійно сформована і очолена ним команда змогла досягти головного – відродити гуманітарний блок облдержадміністрації прифронтової області.

Мене дістають диванні філософи тилових областей, які справедливо критикують владу за повільність, відсутність радикальних реформ на Донбасі. Спершу поїдьте, поспілкуйтеся з ватою, яка абсолютно невимушено може закотити під сцену гранату, чи встановити міну. Або кинути пляшку з бензином.  Стрельнути…

Отож, спершу поїдьте і спробуйте!

Андрусів спробував. І йому, я вважаю, вдалося. Звичайно, було зроблено чимало помилок. Є результат!

Донецькі побачили, що є люди, для яких українська мова є побутовою. Українська національна ідея є сенсом життя, а традиції, культура – природніми. Це вже перемога!

Сподіваємося, відібраний наступник хоча б зможе говорити українською зі словником…

І заява Віктора на ФБ:

“Стіна-лоб
1-0
Отже, я вирішив не продовжувати своє непризначення на 8 -мий місяць. Так, це означає, що я більше не буду виконувати обов’язки заступника голови Донецької області. Насправді, моє “непризначення” хоч і прикре, не є головною причиною рішення піти з посади. Впевнений, що дріб’язкові жалюгідні автори цієї позиції в АП в найближчі роки ще пропливуть повз мій берег. )))
Головною причиною є колосальне виснаження та вигорання. 7 місяців дуже впертого і інтенсивного биття лобом об стіну таки далися взнаки, і продовжувати практично не залишилось сил. Робота з 7-ї до 20-ї, практично без вихідних, рідкісне відвідування родини в Києві, а особливо перенавантаження, яке складало понад 14 напрямків роботи — відібрали останні сили, і продовжувати з таким же темпом і ефективністю — вже неможливо. З кожним новим тижнем, я бачу як падає контроль над процесами, зростає рівень безвідповідальність службовців, ключові ідеї і проекти програють рутині, а з Києва приходять все абсурдніші рішення та завдання.
У всього цього є одна першопричина, з якою стикається будь-який потенційний реформатор — зарплата службовців. Це та ж причина, яку озвучив Пивоварський, і ще незабаром озвучать десятки добровольців і волонтерів, які залізли в пащу дракона бюрократії. Зарплата держслужбовця в Донецькій області межує із розміром гуманітарної допомоги і в таких умовах знайти мотивованих потужних людей на державну службу практично нереально. Відсутність елементарних умов для проживання (оренда в Краматорську майже як у Києві) не дозволяє мобілізувати волонтерів, друзів, близьких. Мізерні зарплати не створюють жодної мотивації у людей викладатись на повну, хоча на держслужбі залишається достатньо людей з високим потенціалом. Патріотизм — це правильно і красиво для мотивації, але дуже не на довго. Тому по-факту ти опиняєшся в ситуації, коли за мізерну зарплату люди продають відповідну роботу, а якщо ти хочеш більше — то роби сам. А коли робиш сам — то згоряєш. Бо навіть у кіборгів сідає заряд.
У мене були ідеї та напрацювання, як вирватись з цього замкнутого кола, але вони виглядали ризиково і піти на такі експерименти адміністрація не могла. В підсумку, очевидне стало реальністю.
Тут правильно задати питання: а що ж ти зробив на своїй посаді за ці 7 місяців? Мені б хотілося бравадно розповідати про програму для переселенців, програму патріотичного виховання, декомунізацію, дистанційну освіту для дітей окупованої території, ідеї спортивних фестивалів, молодіжні центри по типу Шелтер+ (привіт Juliy Morozov), соціальні офіси, патронажні сім’ї, прогнозування ринку праці, а особливо чим можна гордитись — модель децентралізації гуманітарного блоку для громад (так-так, ми таке розробили тут на місці) … але насправді в області, в якій триває війна, всі ці важливі стратегічні питання забирали в мене не більше 20% робочого часу. Тоді як інших 120% це сотні і тисячі людських проблем, які доводилось вирішувати оперативно і вручну.
Попри все, я щиро дякую Павло Жебрівський, за можливість приїхати сюди, і в цей не простий для нас час, на якийсь малий відсоток розділити долю своїх друзів і побратимів, які щодня в окопах тримають ворожу навалу. 7 місяців я теж тримав маленький фронт робіт, за яким стояли долі сотень тисяч українців, мого народу, який живе на Донбасі. Втримав без поразки, хоч, на жаль, і без перемоги.
Ну і, звісно, велика подяка всім хто мене підтримував, не міг підтримати, але щиро вболівав, готовий з кожним випити кави в Києві.)
Що далі? Наразі невідомо. Є деякі пропозиції про подальшу роботу в Донецькій області в іншому форматі, але конкретики небагато. Маєте щось цікаве пишіть. А поки треба, щоб загоївся “лоб”, і тоді з новими силами на стіну”.

Ми зустрічалися лише раз. Періодично говорили телефоном. Я був впевнений, що у разі якихось проблем, під час наших ризикованих мандрівок профронтовою зоною, є куди звертатися… Навіть під ранок… Тепер він пішов.

Прохання до відповідальних осіб з Олімпу – є гарний менеджер, що розуміється на проблемах прифронтової Донеччини – зверніть увагу!

А акція “Лідер народної довіри” визнала Віктора Андрусіва лауреатом звання “Лицар національної ідеї”.

Мені щиро жаль, що його пішли…

Все буде добре! Україна переможе! І ми знову їдемо в АТО…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”