Стає зрозуміло, чому Україна програє інформаційну війну. І завдяки кому. Купка нахабно-переляканих чиновників та якісь мутні “грантососи-медіаексперти”… Зрадоперемога…

Осмисленої державної інформаційної політики як не було, так і немає! Хоча саме для цього створили цілого держбюджетного монстра – Міністерство інформаційної політики. З подачі тих веселих хлопців, у зоні АТО, особливо у 1-3 лініях оборони, розпочалося справжнє принизливе полювання на вільних журналістів!

Дивно, що кореспонденти великих олігархічних ЗМІ мовчки проковтнули цю пілюлю. Доводиться боротися спираючись на маленькі культурологічні сайти, які і можна назвати залишками так званої вільної преси.

Отож, ще раз про перешкоджання журналістській діяльності, цензуру, обмеження свободи слова, пересування, демократичних норм у Донецькій та Луганській областях, де з юридичної точки зору відбуваються грандіозні порушення Конституції України. Там майже два роки йде війна, яку вперто не хочуть визнавати на законодавчому рівні. Відкриту агресію Росії назвали АТО, а дві великих області проголосили Зоною. Генії юриспунденції! Фронт – то лінія розмежування. Окуповані землі – територія непідконтрольна українській владі. Українська земля – територія підконтрольна. Три лінії оборони. Від кого? Типу незаконні озброєні формування і російсько-терористичні війська. Всі до того якось і звикли, а пресують чомусь лише журналістів.

Маючи паспорт громадянина України і посвідчення “аполченца” ДНР-ЛНР у таємній кишені, можна легко дістатися будь-якої точки вздовж лінії фронту. Рейсовим автобусом чи автівкою. Повна свобода. А от будучи громадянином, патріотом і журналістом з фотоапаратом і відеокамерою, миттєво перетворюєшся на потенційного шпигуна. Що спершу шокує, а нині викликає протест, яким хочеться поділитися з тими, хто може вплинути на ситуацію. Адекватних ще не знайшли. В процесі…

Про військових кореспондентів, які цілеспрямовано їздять у бойові частини, скажу, що їм дійсно потрібна акредитація, дозволи, супровід, осмислення терміну військова таємниця. То справа серйозна і ставитися до неї варто відповідно. І Міноборони вже напрацювало певний прийнятний досвід. Прикол у кількості. Більше 5000 так званих “журналістів” пройшли “спецперевірку”  СБУ і судячи з усього, утворили на фронті ще одну лінію оборони – потішну. Підозрюю, то справжні “герої”, деякі з яких справді швидкісним Хюндаєм доїхали до Краматорська, випили винця на фуршеті і увечері повернулися. Дехто взагалі не доїхав. Справжніх фронтових кореспондентів у нас кілька десятків. І читачі та глядачі їх прекрасно знають. Честь їм і хвала!

Що робити журналістам, які пишуть на теми педагогіки, культури, економіки, спорту? Ми просто сідаємо на рейсовий автобус і їдемо скажімо у звичайний райцентр Мар`їнка, відвідуємо публічні заклади, що працюють – музей і бібліотеку, потім у сільський музей Новомихайлівки. І повертаємося. Нюанси – нещодавно у дах потрапив Град і не розірвався, під вікнами гахнуло пару мін – все посікло осколками, у двір музею Новомихайлівки прилетів снаряд – вишибло всі вікна. Дорога йде вздовж траншей і бліндажів Першої лінії оборони, деякі ділянки якої прострілюються снайперами і у прямій наводці кількох артбатарей. І там живуть люди, ростуть діти. Майже два роки. Аби я туди поїхав офіційно як журналіст, завернули б на блок-посту – акредитація, дозвіл штабу сектору, замполіт… Хоча, ми їхали в музеї! Цивільні заклади в звичайних українських населених пунктах, що фінансуються з бюджету і постійно проводять масові заходи за участі дітей. Те саме школи, дитсадки, промисловість… Рівень дискримінації і приниження звичайних журналістів відчуваєте? Написав я про це в Мінстець Ю.Стецю – є проблема, вивчить, вплиньте і вирішіть. http://museum-ukraine.org.ua/?p=6763

Відповіла якась видно напівпритомна баришня, до якої нічого не доходить, навіть якщо прочитати ще раз, повільно і вголос. Суть – Мінстець не може! І цікавенький лінк, що я повинен мати, аби поїхати на екскурсію в музей Донецької області:

“Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій

• Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
• Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
• На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті…”

Хочеться ввічливо поцікавитися, це осмислена підстава Міністра Ю.Стеця, чи у тому Міністерстві всі такі інтелектуально прокачані? Чи це якийсь новітній стиль у спілкуванні з пресою? У Донецькій і Луганській областях діють Закони і Конституція України? Це не анекдот! Листування редактора журналу з Міністерством на дуже важливу тему роботи журналістів у цивільних закладах прифронтової зони:

Міністру інформаційної політики України пану Ю.Стецю

Шановний пане Юрію!

Журнал “Музеї України” інформує Вас про грубе порушення Конституції України, обмеження свободи слова, пересування, перешкоджання роботи журналістів у так званій прифронтовій зоні АТО, якої юридично не існує!

Повідомляємо, що на територіях, прилеглих до так званої “лінії розмежування”, якої юридично теж нема, живуть сотні тисяч громадян України, виховуються діти, відповідно, забезпечується робота всієї інфраструктури. У тому числі закладів освіти та культури. Проводяться публічні масові заходи. Вся відповідальність за ситуацію у тих районах покладена на органи місцевого самоврядування. Діють Закони України у повному обсязі.

Однак, деякі структури Генерального штабу ЗСУ та Міністерства оборони України, при неналежній увазі Вашого відомства, вирішили поставити себе над Конституцією України, Президентом, Урядом, парламентом. Мова йде про безглузді обмеження для журналістів центральних та місцевих ЗМІ і абсолютно абсурдної акредитації в так званому прес-центрі АТО, легітимність якого варто вивчити, отримання дозволів на пересування пресі в штабах секторів АТО, хоча журналісти їдуть на діючі цивільні об`єкти, особливо, для висвітлення роботи закладів освіти і культури, що потребують у тих страшних місцях, постійної громадської уваги.

Просимо Міністерство, у межах діючого законодавства, негайно вивчити це болюче питання, і забезпечити безперешкодний доступ журналістів до діючих цивільних закладів, наших співгромадян, що не з власної волі живуть на війні, якої офіційно нема, поблизу фронту, якого за документами, не існує.

Вихід простий – якщо бойова обстановка дозволяє, і на блок-постах відбувається вільне пересування місцевих жителів, дітей, хворих, стариків, значить дозволено і безперешкодне пересування таких же громадян України – журналістів. Відповідно, вільний збір інформації у закладах, що не відносяться до оборонної сфери і не порушують законів про військову чи державну таємницю.

Дискримінацію журналістів за професійною ознакою в зоні АТО треба негайно припинити!

Можливо, варто провести якісь дослідження, вивчити закордонний досвід, організувати міжвідомчий круглий стіл, але напругу варто зняти!

Очікуємо публічної відповіді!

З повагою!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Шановні журналісти!

Міністерство оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України продовжують проект «Embedded journalists» – закріплення журналіста за військовою частиною в зоні АТО, та запрошують журналістів взяти участь.

На посаду Embedded journalists передбачено 4 точки з щотижневою ротацією.

Участь у конкурсі на Embedded journalisms можуть взяти журналісти, які мають:

1. Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій
2. Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
3. Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
4. На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем(-ями) щодо свого стану здоров’я. Журналіст усвідомлює, що у випадку, якщо у нього виявляться в анамнезі захворювання серця або легенів, а також ішемічної хвороби, або інші хронічні чи поширені захворювання, або схильності до таких хвороб, а також у період вагітності не можуть брати участь у таких заходах. ПРЕДСТАВНИК ЗМІ декларує відсутність у нього будь-яких травм, або наслідків травм, що можуть спровокувати хворобу під час прикріплення.

Статус Embedded journalists передбачає підписання контракту між журналістом, ЗМІ і Міністерством оборони України про нерозголошення державних таємниць та інформації, яка може загрожувати інформаційній безпеці України. З журналістом буде постійно працювати прес-офіцер.

Редакція ЗМІ, представником якого є Embedded journalists, має гарантувати дотримання вимог трудового кодексу та класифікувати перебування журналіста в зоні АТО як офіційне відрядження.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися.

Місце перебування журналіста: р-н Широкине, Піски, Авдіївка, Щастя.

Від редакції на одну точку на один тиждень максимально може бути приписано на embedment не більше 2 представників редакції.

Просимо надсилати необхідні документи на адресу [email protected] за два тижні до запланованої дати перебування в АТО. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті за курсом НБУ на дату укладання договору можна отримати у членів наступних об’єднань страховиків:  Асоціація страховий бізнес, Ліга страхових організацій України, Українська федерація убезпечення.

Примітка: за довідками можна звернутися до генерального директора Асоціації страхового бізнесу Білошицької Людмили Анатоліївни – 067 547-27-01

PDF-презентація спільного проекту МІП та МОУ

А ось тут варто поговорити про певні ознаки корупції в Мінстеці. Аби потрапити у прифронтову зону з акредитацією, збираються страхувати життя у конкретній приватній страховій фірмі. Телефон її представника Білошицької Людмили Анатоліївни відкрито вказаний на сайті центрального органу державної влади, яким є МІП! Привітна пані Людмила дає номер свого заступника, а той вказує реальний номер фірми – 2392311,- 14. Милі дівчатка розповіли, що мінімальний внесок 1000 гривень на сім днів. А якщо довше? А наскільки грошей вистачить! 145 гривень на день! Як все чарівно!

Особливо, знаючи, що страхові фірми дуже щедрі і завжди за такі послуги щиро віддячують тих, хто допоміг! І хто там у Міністерстві такий спритний? Може СБУ і Антикорупційному бюро час здійснити “спецперевірку” дармоїдів з Мінстеця, а не шмонати журналістів, які своїм коштом їдуть у прифронтову зону, реально ризикують. Проект, у плані чийогось особистого збагачення суперовий! 4 поїздки на місяць. 1000 гривень страховки з кожного журналістського носа! А турфірми залучати не пробували? Ще є асоціація готелей. Асоціації перевізників, ресторанів, масажисток… Дерзайте!

Окрема зелена тема – організація поїздок іноземних кореспондентів. Хто, куди, за скільки їх пускає, супроводжує і допомагає… Там вже колеги досліджують, чекайте…

Чиновники Мінстеця готові поговорити на всі означені теми з тими, за інтереси кого вони так “переживають” – бійцями АТО, мешканцями прифронтової зони, журналістами?

І чи не є наведені факти саботажно-системними? Такими, що підривають національну безпеку і оборону у їх інформаційному сегменті?

Спробуємо отримати відповідь з парламенту…

Голові Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Сюмар В.П.

Шановна Вікторіє Петрівно!

Журнал “Музеї України” просить Вас негайно втрутитися у ситуацію з грубим порушенням державними органами Конституції України, діючого законодавства, прав українських журналістів у зоні АТО. Варто зняти обмеження щодо пересування, збору інформації співробітникам ЗМІ, які відвідують населені пункти прифронтової зони і пишуть про життя тих людей, роботу закладів культури, освіти, спорту, економіку…

Складається враження, що на певних територіях України виникли зони, куди журналісти, громадяни України, не можуть потрапити через заборону силових структур, у той час, коли всім іншим категоріям населення, вільне пересування забезпечене. Вже можна говорити про дискримінацію журналістів за фаховою ознакою.

Опубліковані матеріали і листування додаються.

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в зону АТО

Це місто завжди має стратегічне значення. Артемівський напрям щодня у звітах АТО. Як раніше  Бахмутська фортеця. База оборони України з ординської сторони. Історія жахливо повторилася. У цих прекрасних місцях знову війна. Передова між цивілізованим світом і терористичними дикунами…

Щойно перейменований Бахмут живе напруженим мирним життям прифронтового міста. Багато бійців ЗСУ. Патрулі. Бази військових частин. Блок-пости. Посилений режим всіх служб. Лікарні приймають поранених.

І в той же час – багато дітей. Молодих мам з немовлятами. Неспішних пенсіонерів. В Будинку культури – великий святковий концерт за участі керівників області і міста. У звичному графіку працюють дитсадки, школи, технікуми, соціальна сфера. Красиво упорядкували стадіон – прикрасили майстерно виготовленими метровими писанками.

Тролейбуси та автобуси нові, вимиті, притримуються розкладу. Безліч магазинчиків, кафе, виносної торгівлі. Вражають акуратні, вичищені вулиці. Дороги, як для Донбасу, відносно нормальні.

Нас зустріли дві чарівні Наталки з Артемівського краєзнавчого музею. Влаштували розкішну пішохідну екскурсію містом! Тут дійсно є на що подивитися, чимало історичних цікавинок, відомих людей!

Директор музею Олена Смирнова гордо повідомила, що вони розробили кілька пішоходних і автобусних маршрутів, що користуються сталою популярністю! Люди із задоволенням мандрують рідним містом і околицями у супроводі екскурсовода, відкриваючи для себе щось нове!

Зрозуміло, туристів мало! Тому музейники щиро запрошують українців відвідати стародавній Бахмут! Добиратися зручно – швидкісним Хюндаєм чи двома пасажирськими потягами Київ-Костянтинівка. А там поруч – автобусом! Є готелі, туристична інфраструктура!

Чесно кажучи, після півторарічних мандрів рідним прифронтовим Донбасом, я вперше почув такий пристрасний туристичний заклик відвідати Третю лінію оборони, відпочити, набратися вражень, сходити до прекрасного музею, поїхати на екскурсію… Щось у цьому раціональне є…

Евакуацію ніхто не оголошував, надзвичайний стан не ввели, лінія розмежування стабільна з незначними локальними обстрілами, все працює. За великим рахунком, місцеві живуть у звичному ритмі… То чому не відродити туризм? Лінія Слов`янськ-Краматорськ-Дружківка-Костянтинівка повністю безпечна. А ривок до Бахмута стане родзинкою цього умовного маршрута вихідного дня. Може, дійсно спробуємо відродити внутрішній туризм Донбасу? Адже, крім усього іншого, це оживить економіку… Там і іноземці підтягнуться. Але, вже в категорії екстремального для них туризму…

Поки у ці мальовничі місця доїздять лише бійці АТО, волонтери і журналісти. І невелика кількість відряджених чиновників… Що погано!

За підтримки Управління культури Донецької ОДА ми провели успішний мистецький експеримент – Артемівський музей відібрав колекцію донецьких художників і відкрили мистецьку виставку у Жовківському замку на Львівщині. Резонанс неймовірний! Виявилося, донецькі художники не були з мистецькими акціями на Галичині 100 років! Оце так міжрегіональна співпраця!!! Нині готується супервиставка картин галичан для бахмутців! Резонанс мабуть буде ще потужніший! Така здавалося, проста ініціатива виявилася такою потрібною. Подяка Донецькій і Львівській ОДА за розуміння і сприяння! Продовжимо!

У Бахмуті нині весільний і бебі-бум. Тут як на підбір дівчата-красуні. І багато мужніх, неодружених бійців АТО з різних областей. Справа молода. Романи виникають миттєво. У тих умовах до весілля дуже швидко доходить. Загострена прифронтова любов, коли може бути все… Чимало дівчат поїхали кудись з коханими. Чимало солдат, після демобілізації, осіли в місті. Народжуються діточки… Демографічна ситуація стабільна.

…Вже повертаючись на Краматорськ, в автобусі, любуючись краєвидами, я згадав свій перший волонтерський рейд в АТО у жовтні 2014. Гриміло. Наша спецгрупа пішла на Дебальцеве, а ми чекали у дворі Артемівської лікарні, періодично допомагаючи тягати скривавлених поранених. Добровольці. “Київська Русь”. Намагалися жартувати…

Потім привезли на іржавій Газелі Свєту з Дебальцевого. Років 40. Огрядна жіночка, посічена осколками. Обідали всією родиною – чоловік і двоє дітей. Вона за хлібом вийшла. Сепарський снаряд. Ні чоловіка, ні дітей… Напівбухий, ошелешений водій, що привіз, знав що зовуть Свєта і з Дебальцевого. І поїхав. За годину санітарка викинула її скривавлений, розрізаний одяг…

Потім був блок-пост десь перед Дебальцевським виступом. Йшли на Щастя. Поруч з нами сопку, де мабуть була наша арта, накрило сепарським Градом. Моторошно-вражаюча картина. Згадується наш БМП, що влетів на повному ходу, і бійці якимось неймовірним чином вилетіли через люки і зникли в бліндажах. БМП плавно сам зупинився і заглох. Голівуд фігня з кіношними трюками. Тоді і до нас дійшло, що час тікати. Не думав, що старенький Еталон може літати по таких дорогах з такою швидкістю…

У лютому 2015, там же, під Артемівськом бачили, як тягли отого розстріляного автобуса… Гриміло. Ми стояли на заправці, що працювала, наче нічого і не відбувалося. Поруч з газовим резервуаром, обкладеним посіченими осколками мішками з піском. Якось непомітно пройшла колона Смерчів. Стали поруч. Швиденько розгорнулися, дали гучний залп. Ми мало не попадали. Миттєво зібралися і зникли… Вражаюче!

Це мої особисті враження про ті часи і той Артемівськ. Нині – це мирне європейське прифронтове місто, музейники якого думають, як сюди залучити туристичний потік.

Пройшло так мало часу, а які вражаючі зміни!

Україна стрімко рухається вперед. Є чимало негатива, але позитива більше. І це все якось дуже відчувається саме на Донеччині.

Буде нагода – відвідайте старовинний Бахмут!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, Почесний працівник туризму України

Фото – автора

Багато хто ще не розуміє, що Артемівськ – вже Бахмут! Місту повернули старовинну назву, що не викликало якихось великих протестів громади. Декомунізація. Приживеться!

Комунальний заклад культури «Артемівський краєзнавчий музей» нині розпочав процес перереєстрації, про що з гордістю повідомила його директор Олена Смирнова.

Ми приїхали до міста разом з командою Управління культури і туризму Донецкої ОДА Аліни Певної. У Будинку культури святкували початок весни, вітали жінок Голова ОДА П.Жебрівський, заступник І.Стокоз… Було багато бійців АТО. Бахмут – стратегічне прифронтове місто. Лінія розмежування за кілька десятків кілометрів. Іноді, десь за горизонтом щось приглушено бахкає. Певна напруга відчувається, але, в цілому, все спокійно.

Місто зразково чисте.Чимало нових тролейбусів і автобусів. Відкрито безліч маленьких магазинчиків, кафе, салонів…

-Перший музей у Бахмуті (з 1924 року – Артемівськ) відомий з 1909 року – музей народної освіти, створений повітовим земством. Після революції, з 1924 року, працював окружний історико-краєзнавчий музей. Його колекції загинули в роки Великої Вітчизняної війни. В 1962 році відкрився міський історико-краєзнавчий музей на громадських засадах (з 1967 року – народний музей). На його базі в 1989 році створений Артемівський державний краєзнавчий музей. – поінформувала директор – Смирнова Олена Анатоліївна.-Будівля музею – пам’ятник історії й культури. Споруджена в 1911 році, належала до революції бахмутському промисловцю В.Г. Французову.
У дванадцяти залах розмістилися експозиції відділів природи, археології, народного побуту, історії ХІХ – початку ХХ століть.
Музейна колекція нараховує близько 30000 предметів.
Коштовними експонатами є кремнієве рубило пізнього палеоліту, колекція зброї епохи бронзи, унікальна колекція речей з майстерних древніх металургів, скіфська статуя VI століття до н.е.
Основні напрямки роботи Артемівського краєзнавчого музею – створення й відновлення експозицій, оформлення виставок, масово-просвітницька робота, проведення наукових конференцій, видання книг і брошур з історії рідного краю.

https://www.youtube.com/watch?v=HpPMrfKoHxc

Музей очікує на масштабну реконструкцію. Працює до червня. Потім ремонт.

Наша команда, за підтримки Управління культури ОДА, допомогла музею провести резонансну виставку картин художників Донбасу у Жовкві. Готується велика виставка митців Галичини на Донеччині…

Музей плакату при журналі “Музеї України” подарував бахмутцям комплект патріотичного плакату Ю.Неросліка – буде виставка!

Головне, музей повноцінно працює, розвивається. Створює нові туристичні маршрути, реалізує сміливі креативні проекти. У директора і співробітників горять очі – є нові амбітні ідеї.

Європейський прифронтовий Бахмут очікує сміливих патріотичних туристів. І не тільки з Донбасу та України! З Європи та Америки!

Це один з кращих музеїв Донеччини!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Алина Певная помогла собрать и привезти в Киев  74 рушники из Донецкой области. В том числе – из прифронтовых городов – Авдеевки, Славянска и Волновахи. Современные киевляны были ошеломлены – оказывается, на Донбассе вышивают рушники.

- Вышивка на рушниках Донетчины - только украинская – и орнаментально, и по цветовой гамме, и по символам. Именно потому, что на Донбасс приезжали жить со всей территории Украины. Русской вышивки, или вышивки, которая бы символизировала Россию, на территории Донбасса нет, - рассказала Певная.

Алина Певная уже 10 месяцев возглавляет отдел  культуры и туризма Донецкой военно-гражданской администрации. Причем, ей пришлось воссоздавать свое ведомство «с ноля» так как почти все прежние сотрудники сделали свой выбор в пользу так называемой «ДНР».

- Я требую от своих подчиненных, и от руководителей отделов и управлений городом и районов Донецкой области, чтобы они использовали в обиходе и работе только украинский язык. Проводим мероприятия, нацеленные на популяризацию украинской культуры. Вчера на Донетчине основали проект «Рушникова доля українського роду». И этот рушник имеет длину 80 метров. Проект будет проходить по тех территориях, которые находятся на линии соприкосновения, а потом мы повезем его дальше за границы Украины. Польская и Канадская диаспоры уже согласились принять участие в этом проекте, - рассказала Певная.

Текст: Вера Перцова

Фото: Алексей Иванов, QHA

QHA

З повагою Тарас Завітайло

Зробимо музейний комплекс у Березовій Рудці!

Ми всі маємо шанс здійснити добру справу. Давайте збагатимо Україну ще одним унікальним палацо-парковим музейним комплексом! Ніяких особливих коштів не треба! Потрібна лише добра воля чиновників від культури і влади. А це – найбільший дефіцит.

Отже, повідомляю вражаючу, майже секретну новину. В Пирятинському районі Полтавської області практично повністю зберігся палацо-парковий комплекс родини Закревських.

Чудовий парк розкинувся на 50 гектарах. Налічує десятки порід цінних дерев, кущів, трав…

Практично без змін залишилися і будівлі. Нині тут навчальний заклад.

Діє музей.
Опубліковано 04 Травня 2009!

 

Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей створений в 1974 році у мальовничому селі Березова Рудка, що в Пирятинському районі на Полтавщині, яке має цікаву майже 300-літню історію. Засноване в 1717 році гетьманом України Іваном Скоропадським, воно з 1752 р. стало родовим помістям династії Закревських. До наших днів тут збереглося рукотворне диво – палацово-парковий комплекс садиби Закревських та одна з трьох європейських пірамід.У 1843-1846рр. у селі 5 разів перебував Т.Г. Шевченко, в ньому народився поет-пісняр Д.О. Луценко, автор знаменитих пісень «Києве мій», «Мамина вишня», «Осіннє золото» та інші.

Музей створений на базі меморіальної кімнати Т.Г. Шевченка, що існувала з 1961р. при Березоворудському сільськогосподарському технікумі та двох кімнат історії села, організованих у 1968р.

Він налічує близько 5 тисяч експонатів, експозиція розміщена в 11 кімнатах.

В результаті великої пошукової роботи в експозиції представлені унікальні світлини та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги, картини придворного художника А.М. Третяковського та картини сучасних художників, особисті речі Героїв Радянського Союзу С.Н. Мирводи та Ф.П. Сербина, поета-пісняра Д.О. Луценка, Героя України співачки Раїси Кириченко, нагороди та творча спадщина Д.О. Луценка.

Доповненням до експозиції є Березоворудський парк площею 45 га, памятка садово-паркового мистецтва XVIII століття загальнодержавного значення з палацовим комплексом та пірамідою-каплицею.

Бажаючих відчути подих історії та долучитися до самобутньої культури Полтавщини, її чарівної природи та щирої гостинності ласкаво просимо до Березової Рудки. Їхати трасою Київ-Харків, на 141 км від Києва, лівий поворот на с. Березова Рудка.

 

 

http://br-museum.at.ua/

Більше року (2008) тому журнал «Музеї України» вже писав про музей і село. Навіть власними силами відкрили сайт музею, що користується певною популярністю у туристів. До траси Київ-Харків звідси лише 9 кілометрів. Беручи участь у роботі туристичної експедиції, я нарешті особисто завітав до села.

Ми всі були вражені. Прекрасно збережені будівлі. Унікальний парк. Піраміда-усипальниця. Вже готовий діючий народний музей.

У той же час, певна занедбаність. Закинутий ставок. Обідрана піраміда, де треба зробити косметичний ремонт і можна розмістити якісь експонати…

Маємо практично готовий палацо-парковий комплекс, який з задоволенням відвідають чисельні туристи. А це – розвиток інфраструктури, інвестиції, нові робочі місця, імідж України…

Березова Рудка може стати такою ж перлиною як Умань, Біла Церква, Гоголево, Переяслав, Яготин…

Зрозуміло, владі ніколи і ніхто не знає що робити. Маючи певний досвід порятунку малих сільських музеїв, ризикну запропонувати власний план.

Почнемо з потужної інформаційно-рекламної кампанії Березової Рудки. Фанати Інтернету і колеги-журналісти повинні звернути увагу на село, розмістивши інформацію про нього скрізь, де зможемо. Особливе прохання до преси і телебачення Полтавщини – приєднуйтеся!

Редакція часопису «Музеї України» пише листи Президенту України В.Ющенку (вже Порошенку),  Голові Полтавської ОДА та Пирятинської РДА.

Пропозиції дуже прості.

Управління культури ОДА повинне швиденько вивчити ситуацію з культурною спадщиною Березової Рудки, зорієнтуватися у обсягах стартових відновлювальних робіт. Підготувати пакет документів для створення Березоворудського державного музею-заповідника. З 2010 (2017) року, передбачити кошти на утримання 4-5  співробітника музею, закупівлю експонатів.

Сотня-друга тисяч гривень піде на косметичний ремонт і облаштування піраміди. Все.

Після елементарних опоряджувальних робіт, заповідник готовий до прийому туристів.

Відвідувачі поїдуть відразу після першого журналістського залпу.

Повірте, отримаємо потужний туристичний об‘єкт!

 Просимо Інтернет-спільноту підтримати ініціативу. У найближчі вихідні навідайтесь до Березової Рудки – сфотографуйте, напишіть, опублікуйте!

Бюджетний процес почнеться десь з вересня. До того часу чиновники спокійно можуть підготувати всі документи і винести їх на розгляд Полтавської обласної Ради. Головне – статус і облаштування музею, ремонт піраміди. Може є сенс зробити Березову Рудку філією якогось музею з Національним статусом… Існує чимало варіантів… Думайте!

З свого боку ми будемо всіляко підтримувати всіх, хто підтримає Березову Рудку.

Справа абсолютно виграшна. Якщо переможемо, вже наступного року отримаємо прекрасний музейно-парковий комплекс, куди масово поїдуть українці та іноземці.

Не почує нас влада -  не біда. Почитають мандрівники, краєзнавці, туристичні агенції. До Березової Рудки почнеться неконтрольоване паломництво. Адже, подивитися там дійсно є на що. Хоч і трохи пізніше, змусимо владу створити державний музей-заповідник.

Перемога гарантована. Є лише фактор часу.

Дайош Березоворудський державний музей-заповідник!

Березова Рудка переможе!

Віктор Тригуб

 

 

Президенту України Порошенку П.О.

Шановний пане Президенте!

Просимо дати доручення Полтавській ОДА та Міністерству культури України, вивчити питання про створення Березоворудського державного музею-заповідника з фінансуванням з обласного бюджету.

В селі Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області, прекрасно зберігся унікальний палацовий-парковий комплекс Закревських. Є народний музей. Єгипетська піраміда (таких у Європі лише три – дві у Пирятинському районі і в Римі).

Потрібен статус музею, три-чотири ставки співробітникам і косметичний ремонт піраміди.

Відродимо ще одну перлину України! До села вже їдуть чисельні туристи.

Сподіваємося на Ваше розуміння і підтримку.

Журнал «Музеї України»

 

Голові Полтавської ОДА Головку В.А.

 

Просимо вивчити питання щодо створення Березоворудського музею-заповідника у селі Березова Рудка Пирятинського району.

В селі зберігся унікальний палацово-парковий комплекс, діє народний музей, є рідкісна єгипетська піраміда.

Для того, щоб створити ще одну перлину України, треба статус обласного музею, фінансування з обласного бюджету, косметичний ремонт піраміди…

Просимо дати доручення обласному управлінню культури оперативно вивчити ситуацію, підготувати документацію і винести питання на сесію обласної Ради для прийняття рішення.

Журнал «Музеї України» готовий всіляко сприяти у святій справі відродження культури, історії, духовності в області.

Запрошуємо Вас особисто увійти чільником до громадського комітету зі створення музею.

З повагою,

 журнал «Музеї України».

Довідка: Тарас Олександрович Завітайло – український письменник-фантаст, автор серії книг «Нове українське фентезі», поет, музикант, журналіст. Народився в Києві 1 січня 1979 року. Нині проживає на Полтавщині, у селі Березова Рудка Пирятинського району. Улюблений напій – кава по-львівськи. Найбільше письменника надихають ліс, болота й тумани. Вірить у потойбіччя та всепереможну силу кохання.

 На цьому поки що все. Робимо нову спробу. Далі все залежить від депутатів і активістів Березової Рудки. Закон на їхньому боці. Як і право управління землею і нежитловим фондом. Є хоч і маленький, але бюджет. Головне, аби було бажання, розуміння і політична воля. Віриться, що село підтримає районна рада, де теж є певний бюджет і можливості. Якщо не вдасться на рівні створення музею з районним статусом, спільно штурмуйте область.

Справа нудна, марудна, як і все, до чого доторкаються бюрократи. Але, потрібна громаді!

Все у Ваших руках! Моральну та інформаційну підтримку гарантуємо!

Перемагаємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Маленька, але така приємна новина! Державний історико-культурний заповідник «Самчики» офіційно вийшов в інтернет через власний сайт! https://samchikmuseum.wordpress.com/

Це наслідок співпраці з командою журналу “Музеї України” і спільної поїздки в зону АТО на Донеччину. В результаті творчих зусиль і дієвій підтримці начальника Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліни Певної, в залах Краматорського художнього музею розгорнуто яскраву виставку Самчиківського розпису. Учні місцевої художньої школи взяли участь у майстер-класі, навчившись основним прийомам народного розпису з Хмельниччини. За словами музейників, виставка здобула миттєву популярність у краматорчан, особливо після публікацій у центральній і місцевій пресі. Майстрів з Самчиків завжди чекають на Донбасі!

А директор заповідника Богдан Пажимький загорівся ідеєю проведення у Самчиках літньої мистецької школи для юних художників Донеччини.

Гарний приклад осмисленої співпраці хмельницьких і донецьких музейників, управлінців, київських журналістів! Такі реальні справи дають більше, ніж багатогодинні агітаційні промови деяких чиновників.

Взяли і зробили, навівши контакти між регіонами.

Подорожуючи Україною -заїдьте в Самчики!

Музеї України

22 лютого о 16-00 у приміщенні Національниого музею літератури України відбудеться відкриття виставки «Рушникова дорога Донбасу».

Пресове відкриття за участі начальника Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліни Певної, що розповість про ситуацію з розвитком культури Донбасу, про найбільш екстремальні і небезпечні музеї, які не припиняють роботу навіть під обстрілами, опинившись у Першій лінії оборони.

(Довідково: Аліна Певна, свого часу одна протистояла банді спецназівців ГРУ РФ, рятуючи від спаплюження державний прапор України, разом з двома саперами витягала снаряд Граду, що застряг у стелі Мар`їнської бібліотеки, не розірвавшись... Постійно відвідує заклади культури, що опинилися на передовій - лише музеїв у прифронтовій сірій зоні 24... Неймовірно смілива, патріотична жінка!)

Експозицію складають 74 рушники, що репрезентують мистецтво народної вишивки Донеччини, у тому числі гарячих точок на карті проведення антитерористичної операції – Авдіївки, Волновахи, Слов’янська та інших. Колекція різноманітна за датами створення – тут представлені рушники від першої половини ХХ століття до теперішнього часу, що виконані різними техніками, наповнені символами і колористичними рішеннями, поєднуючи базові українські національні традиції.

Вишивка Донеччини має тяжіння до народних традицій, які, удосконалюючись і видозмінюючись, створюють могутню естетичну і смислову єдність.

Серед рушників - рушник пам’яті Олекси Тихого, який демонструвався в США і отримав позитивний відгук .

Особливий сегмент виставки складають колективна робота 24-х вишивальниць об’єднання «Натхнення», а також майже семиметровий «Рушник єднання», створений представницями 16-ти територіальних громад Слов’янського району, які на сьогодні є унікальними зразками мистецтва Донеччини.

Організатор виставки - Управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації.

Телефон: +38(044) 235 12 96
Як дістатися: Київ, вул.Б.Хмельницького, 11

найближча ст. метро Театральна.

Мар`їнка - місто без вікон. Бо стоїть на лінії фронту. І сюди, практично щодня гатять з артилерії дебіли-морпіхи Північного флоту рашистської федерації. Прощення тим військовим злочинцям не буде ніколи. Місто Спутнік Мурманської області. Покарання буде суворим і неминучим! Чекайте, тварі…

Майже два роки, райцентр і прилеглі села, живуть у ритмі війни. Можливо, лише мілітарна українська ментальність, самоорганізація, сила духу рятують цих людей від божевілля і прифронтового здичавіння.

Тут постійно проходять стихійні суботники. Народ збирається, щось прибирають, наводять порядок… Скрізь чистота і порядок. Це кидається в очі і навіть трохи шокує.

Чесно кажучи, в зоні АТО мене вразило три місця – Станиця Луганська, Сартана і Мар`їнка. Ну, можливо, ще Щастя…

Навіть не знаю, як описати словами ці відчуття…

Постійна присутність Смерті. Скрізь. Невблаганність закінчення земного Життя. Край. Випадок. Очікування. Настороженість.

І в той же час, якась весела безбашенність, фаталізм, неймовірний гумор… Свобода духу.

Жалко дітей і старих. Хворих. Породіль. Їхати їм нікуди. Всі хто міг, виїхали давно.

Все, що може працювати  працює. Великі вікна вітрин магазинів давно повишибало вибуховими хвилями і осколками. Або закрити фанерою. В багатьох будинках вікна, що виходять у бік Донецька просто замуровані. Так психологічно спокійніше.

В районний будинок культури, де музей, бібліотека, втрапив Град. І не розірвався. Пробив стелю книгосховища і застряг. Не загорілася жодна книга!

Розірвалося кілька снарядів поруч, все посікло осколками. Пожежі не виникло.

Місцеві вважають це дивом. Я теж. Раціонально пояснити неможливо. Враховуючи, що всі місцеві церкви побудовані бандюганами і різними негідниками, а попи живуть в гріху, корупції і сексуальних збоченнях, ще й належать кацапській церкві, я як атеїст підозрюю, що Святий дух міста оселився саме в музеї і бібліотеці. Найчистіше місце, виходить!

Розуміє це і місцева влада, що оперативно вставила у БК розкішні пластикові вікна. Сподіваюся, культурологічний Святий дух, відведе від цього сакрального місця для паломників, путінські снаряди…

І важлива цитата, аби люди знали, хто по ним стріляє. Російські військові злочинці. Мабуть гускій мір несуть снарядами?

“Головне управління розвідки Міноборони України повідомило, що у складі 5 окремої мотострілецької бригади (Обільне) у районі Мар’їнка діє підрозділ ЗС РФ “Белый медведь”.

Нарукавна нашивка з емблемою “Белый медведь” свідчить про належність до 61-ї окремої Кіркенесскої Червонопрапорної бригади морської піхоти Північного флоту.

14 грудня 2014 року аналітичний відділ ГІ”Права Справа” повідомив про те,що в місті Каменськ-Шахтинський (Ростовська область,РФ) розташовані підрозділи (окремий десантно-штурмовий батальйон) 61-ї окремої Червонопрапорної бригади морської піхоти Північного флоту (місце постійної дислокації – Супутник, Мурманська обл.)

За інформацією аналітичного відділу ГІ ” Права Справа” бійці окремого десантно-штурмового батальйону 61-ї окремої бригади морської піхоти разом з бійцями окремих підрозділів 31-ої гвардійської ордена Кутузова II ступеня десантно-штурмової бригади (місце постійної дислокації – м.Ульянівськ) брали участь у бойових діях на території тимчасово окупованих районів Донбасу.

6 та 7 грудня 2014 року була проведена планова ротація російських військових зі Пскова та Супутника (Мурманська область,РФ).В ніч з 8 на 9 грудня в м.Донецьк (Україна) зайшла колона псковських десантників.

22 травня 2015 року аналітичний відділ ГІ ” Права Справа” оприлюднив інформацію,що в місті Каменськ-Шахтинський, розташовані підрозділи 20-ї окремої гвардійської мотострілецької Прикарпатсько-Берлінської Червонопрапорної ордена Суворова бригади (місце постійної дислокації – Волгоград) і підрозділи (окремий десантно-штурмовий батальйон) 61-ї Окремої Червонопрапорної бригади морської піхоти Північного флоту (місце постійної дислокації – Супутник, Мурманська обл.).

Структура бригади:

– 874-й окремий батальйон морської піхоти

– 876-й окремий десантно-штурмовий батальйон

– 886-й окремий розвідувальний-десантний батальйон

– 125 окремий танковий батальйон (на озброєнні танки Т-72 і Т-80)

– 1611-й окремий самохідний артилерійський дивізіон (самохідно-артилерійська установка “Гвоздика”)

– 1591-й окремий самохідний артилерійський дивізіон (“НОНА-СВК”;).

– 1617-й окремий зенітний ракетно-артилерійський дивізіон (“Шилка”, “Тунгуска”;).

– 75-й військово-морський госпіталь

– 317 окремий батальйон морської піхоти

– 318 окремий батальйон морської піхоти

– 180 ОМІБ (окремий морський інженерний батальйон)

Д.Снєгирьов”.

Можливо, цьому місту варто дати якийсь спеціальний статус? Передбачити якісь виплати населенню? Пільги. Збільшити фінансування з дежбюджету?

Тут навіть кілька годин перебувати страшно. А люди живуть. Діти. І з цим треба щось робити. Чекати, що рашени припинять обстріли – наївно. Переходити у наступ – смертельно. Велика війна…

Поки – Мар`їнка - місто без вікон...

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Одній жінці під Кураховим, в зоні АТО, почав снитися яскравий сон, що у її хату поцілить снаряд. Перебралася у підвал. Сусіди думали, що з катушок злетіла... На третю ніч снаряд прилетів. Хату рознесло. Жінка вціліла. Сфоткати не встиг - пролетіли... Ангел-хранитель...

На війні повно містики. Саме тут стають або фанатично віруючими, або атеїстами. А тут ціле місто на лінії фронту. Звичайний райцентр - Мар`їнка. Поруч з окупованим Донецьком. Два роки поміж окопами. Відповідно, виник цілий фолькльорний пласт, страшилки, байки і легенди. Розбиту хату бачив. Про сон нічого сказати не можу. Про бібліотеку - правда. Був, бачив, підтверджую. Співробітники бібліотечної системи можуть сміливо поширювати цю історію, а безпосередніх учасників запрошувати до своїх закладів з лекціями...

Диво Мар`їнської бібліотеки. Просто в фонди влучив розпечений Град. ЖОДНА КНИГА не загорілася! Не вибухнув! Аліна Певна - тоді завідувач відділу культури РДА, нині Начальник Управління культури ОДА, особисто витягала його з двома саперами. Фрагменти залишили на згадку. Талісман-оберіг.

Потім снаряди прилетіли. Вибухнули. Все посікло розпеченими осколками. Книги не загорілися. Може вони замироточили? Сакральне місце! Скоро підуть начитані паломники...

 Українські книги не горять!

Буквально під вікнами кабінету директора музею Валентини Рябко рванули снаряди. Вишибло всі вікна. Приміщення і експонати прошило. Нічого не загорілося!

Ні військові, ні пожежники, ні експерти - НЕ ВІРЯТЬ! Особливо розпечений снаряд Граду серед книг, повинен був щось запалити. Таке враження, що зберегла якась вища сила. Сутність. Ангели-охоронці...

Прикметно, що більшість церков Донеччини побудовані на гроші відвертих бандюганів, на руках яких чимало невинної крові. Про мораль загребущих попів, більшість яких ще й сексуальні збоченці, краще взагалі не будемо...

От Святий дух і знайшов собі справжнє чисте, святе місце - бібліотеку і музей. Там і жив.

Поки путлеровський Диявол, що править в ДНР, не направив на те райське місце чортівські ракети і снаряди зі смертю і розрухою. Дух рятував районний будинок культури, бібліотеку, музей, допустивши лише вишиблення вікон.

Влада від Бога - керівництво Райдержадміністрації, зуміло знайти майже півмільйона гривень, аби вставити у божественний заклад культури нові пластикові вікна! Амінь!

Пишучи про такі випадки, легко впадати в релігійний маразм. Чи екстаз. Кому що ближче. Я - атеїст, сприймаю спокійно...

Хоча, дійсно, під отвором у стелі, куди влетів Град, відчувається якась надпотужна енергетика. Кажуть, можна загадувати бажання!

Ця історія блукає Донеччиною, і до бібліотеки іноді навідуються "паломники", розпитуючи деталі, оглядаючи зал.

Святі працівниці культури. Богопомазані музейники. Мироточиві книги.

Мар`їнське бібліотечне диво.

І це факт!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Фото - Ростик Тригуб

Ми не могли зробити сепарам такий дорогий подарунок! До того ж на кону стояли наші життя. Мистецька акція в “мирному” Краматорську стала частиною “спецоперації” з культурологічного рейду в сіру зону лінії розмежування.

Велика подяка команді Державного історико-культурного заповідника “Самчики“, що взяли участь в Музейній експедиції в зону АТО, розгорнули неперевершену виставку Самчиківського розпису і прикрили нашу поїздку вздовж Першої лінії оборони. Спасибі Управлінню культури Донецької ОДА, відділу культури Мар`їнської РДА!

Але, про все по порядку.

“11 лютого 2016 р. у приміщенні художнього музею Краматорської міської ради у рамках акції «Відчуй_Україну» стартувала виставка самчиківського розпису. Організаторами виставки виступили управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації, ВГМО «Соціальний вектор».

Відвідувачі мають можливість ознайомитися з унікальним народним мистецтвом Хмельниччини – Самчиківським розписом. Тут представлено виставку творів найвідоміших майстрів цього мистецтва: Пажимського Олександра, члена Національної спілки художників України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслуженого майстра народної творчості України; Юзвука Михайла, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Раковського Віктора, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України; члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Касьянова Сергія.

 Під час відкриття народні майстри провели для бажаючих майстер-клас самчиківського розпису також відбулась презентація Державного історико-культурного заповідника «Самчики».

Хмельниччина завжди славилась своїми настінними розписами, які заслуговують уваги та наукового вивчення. Ще у 50-х роках ХХ століття подільські хати були замальовані дивовижними рослинними орнаментами, які виступали в якості оберегів. Але поступово настінні візерунки почали зникати. І лише у 60-х роках минулого століття самчиківські художники відродили народні традиції, започаткувавши Самчиківську школу, яка продовжила традиції настінного розпису Поділля.

Фундатор розпису – Пажимський Олександр Матвійович. Він заснував мистецьку студію «Просвіт», що почала розвивати традиції місцевого декоративного розпису, збагативши його орнаментально, сюжетно та колористично”.

Отож, що відбулося за фасадом виставки. Мар`їнський район у ті дні інтенсивно обстрілювали. І саме туди, в Курахове, Красногорівку, Новомихайлівку ми планували поїхати. Російська розвідка постійно моніторить візити держчиновників України, відомих людей. І якщо подібна делегація опиняється в зоні досяжності їх артилерії, повірте, у тих бурятів рука не здригнеться…

Начальник Управління культури Донецької ОДА, завідувач відділу культури РДА і два київських журналіста вже є крупною ціллю для терористів. Кількох десятків снарядів на таких не жаль…

Враховуючи, що наш маршрут йшов пристріляним райцентром, ми проїздили десь за кілька сот метрів від сепарського блок-поста, де на териконах гніздяться “курсанти школи снайперів ДНР”, розміщено кілька мінометних і артилерійських батарей, достатньо було публічно повідомити про день і напрям нашої експедиції, аби сепари святкували перемогу, а ми померли незламними героями чи опинилися в лікарні…

Відповідно, натякнули про рейд музеями Ясинуватського і Артемівського районів, широко анонсували відкриття виставки Самчиківського розпису в Краматорську за нашою участю. Частину Музейної експедиції на чолі з Сергієм Пархоменком, Ільхамом (журналісти, політологи і радники Міністра освіти) та Світланою ( Мінкульт) відправили на Київ.

Вранці, тихенько з Аліною Певною і моїм сином Ростиславом – студентом журфаку Університету “Україна”, взяли квитки на рейсовий автобус і рушили на Курахове. Де на непримітному ВАЗі нас вже чекала керівник районної культури Світлана Чупєєва. Пощастило, що приїхала група спостерігачів ОБСЄ і волонтери міжнародного Червоного хреста. Кілька разів пересікли невелику Мар`їнку, заїхали у кілька місць.

І розбитою дорогою, що йде просто у лінії оборони, вздовж окопів, бліндажів, мінних полів, під прямою наводкою арти, ділянками, що прострілюються снайперами, відвідали Новомихайлівський сільський музей. І повернулися.

Від рейду на розгромлену снарядами Красногорівку відмовилися – не встигали на автобус і поїзд до Києва. Рейсовим автобусом повернулися до Краматорська.

Михайло Юзвук, Сергій Касьянов, Богдан Пажимський – група бойових Самчиків, що тріумфально відкрили виставку, провели майстер-клас, зустрілися з учнями місцевої художньої школи, виступили на телебаченні, трохи ображено пили пиво в піцерії Челентано.

Адже, попри масовані анонси, ні Аліни Певної, ні нас, київських журналістів, на урочистостях не було. Довелося вибачитися. Обговорили деталі співпраці з Аліною Валентинівною, а потім ми весело спілкувалися в поїзді – їхали у сусідніх купе…

Виявляється, гумористичні краматорці загнали слово Самчики в перекладач Гуглу, який видав результат російською – маленькие самцы…

Зрозуміло, ця історія миттєво стала легендою, розширившись неймовірними деталями, епізодами і анекдотами… Пишу, як було насправді.

Нині в зону АТО напівлегально їдуть десятки творчих колективів, самодіяльність, митці, широко анонсуючи свої заходи, викладаючи детальні маршрути.

Не забувайте – йде війна! Узгоджуйте такі візити з місцевими органами влади. Думайте про елементарні заходи безпеки! Особливо в зоні досяжності ворожої артилерії, чи не дай Бог, снайперів… Для рашистських терористів ви “пособники карателів, бандеровци”. Жаліти не будуть…

Ще раз дякую дружну команду Самчиків, Управління культури і туризму Донецької ОДА, відділу культури Мар`їнської РДА, Краматорському художньому музею, Мар`їнському музею, Новомихайлівському музею за реальну підтримку Музейної експедиції в зону АТО журналу “Музеї України”!

Журнал “Музеї України” висловлює подяку за сприяння візиту команди Державного історико-культурного заповідника “Самчики“ в зону АТО в Донецькій області, організації виставки Самчиківського розпису в Краматорському художньому музеї, майстер-класи, концерт, зустрічі з учнями художньої школи, пропаганду української мови і культури в рамках акції “Відчуй Україну!” і Музейної експедиції часопису! Просимо якимось чином відзначити музейників!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейної експедиції в зону АТО