Еще одна демонстрация преимущества методики биогравитации Константина Стасюка.  Функциональность традиционной системы бокса подвергается сомнению!

Пенсионер, 61 год, Стасюк К.В. соревнуется с молодым чемпионом по боксу на вершине спортивной формы.  Константируем уровень выносливости.

Этот рекорд поставлен в Конотопе и зафиксирован местной студией телевидения.

Условия соревнования.

 Нанесение частотных ударов по  груше.  С периодичными подходами  и отступлениями. С утяжелителями на каждой ноге в 4,5 кг.

Молодой боец, представляющий  традиционную систему бокса образца 1750 года, продержался четыре минуты 30 секунд. При этом  усталость, подавленность, срыв дыхания , потливость наблюдались невооруженным взглядом. Боксер устал.

Бокс образца 2016 года. Биогравитация.

http://stasuk.com.ua/

Движения, удары производятся за счет высокочастотных колебаний на клеточном уровне, что нейтрализует силу притяжения земли.  В итоге, увеличивается амплитуда, скольжение, подвижность суставов, скорость, сила, выносливость…

В этой первой демонстрации показаны только функциональность выносливости. Дальше покажем амплитуды. Траектории новых форм движения…

Этот фильм для тех кто верит. Мы никому ничего не доказываем. Мы показываем…

https://www.youtube.com/watch?v=Ow2kNmZ1Bpg

Настоящие профессионалы, те, кто видит дальше за горизонт, оценят…

Между участниками состязания разница в 43 года…

Смотрите и думайте…

Черговий рейд у прифронтову зону почався з Торецька. Музейна експедиція журналу “Музеї України” побувала у колишньому Дзержинську, на порозі якого зупинилася війна. Лінія розмежування – за кілька кілометрів…

Підірване і спалене приміщення міськради. Внаслідок обстрілів втрачено кілька будівель. Є кілька обмежень для перебування у кількох закладах культури. Відділ культури, як і народний музей міста, змушені перебратися до Центральної міської бібліотеки. Але, до честі української влади, всі бюджетні заклади культури фінансуються і працюють у повному обсязі!

Музейні фонди вціліли, як і сам музей. Сподіваємося, найближчим часом напишемо про його роботу більш детально!

Ми поспілкувалися з директором музею Надією Іванівною Семеновою, подарували комплект українських плакатів Юрія Неросліка (що був присутній особисто), окреслили шляхи співпраці.

Варто зазначити, що інформаційним спонсором експедиції виступило ДП “Національне газетно-журнальне видавництво”, яке передало для бібліотек, музеїв, Палацам культури чимало своїх видань.

Особлива подяка особисто начальнику Управління культури і туризму Донецької ОДА пані Аліні Певній, яка допомогла в організації поїздки.

Висновок від побаченого – заклади культури прифронтової зони повинні бути під прискіпливою увагою як влади, так і культурологічних волонтерів, громадськості, діячів мистецтв. Саме тут варто розгортати художні виставки, проводити зустрічі з творчими людьми, концерти.

Повірте, для людей, які вже два роки живуть на порозі війни то дуже важливо!

І маленький фоторепортаж з Центральної міської бібліотеки Торецька, що буденно-героїчно працює у кількох кілометрах від фронту.

Ростислав Тригуб

Люди, з якими познайомилися на війні… Покиньборода Юрій Миколайович, полковник міліції. Шеф Нацполіції Луганської області. Творець і перший отаман добровольців МВС батальйону "Київщина". Один з символів війни на Сході.
Колись писав:
“Юрій Покиньборода. Легендарний комбат добровольчого бату “Київщина”.
На війні з перших днів. У найстрашніших місцях Луганщини на кордоні з рашкою.
Профі і патріот.
Саме таких людей треба у владу!”

Ми познайомилися у жовтні, в Новоайдарі. 2014.
Я тоді вперше приїхав на війну з фронтовими волонтерами Робіна. Вперше відчув, що то таке Град, арта “більше 100 мм”, забрів на мінне поле,  тягав поранених, бачив останні хвилини Свєти з Дебальцевого, посіченої осколками снаряду, який вбив чоловіка і двох її дітей…
Під Щастям був бій. Гриміло. Частина нашого каравану, у кого були броніки, пішла кудись до фронту, а ми залишилися на базі батальйону міліції спеціального призначення “Київщина”.
Там мені подарували перші експонати для музеїв, з старенького Камазу зняли потріпаний прапор, який нині в експозиції Національного музею “Битва за Київ у 1943 році”…
Вразило, як чітко в баті поставлена служба. Хлопці тоді облаштовували блок на в`їзді, копали окопи. Скрізь чисто. Всі одягнені по формі, охайні. Замкомбата з гордістю показав новенькі пральні машини, подаровані шефами. Організували собі інтернет. Відчувається дисципліна, продуманість організації життя. Стиль комбата Покиньбороди.
Потім були ще поїздки. Волонтери люблять зупинятися саме в “Київщині” – про цей підрозділ йде добра слава.
Вони на війні більше року. Хлопці згадували, як у ті, страшні перші дні минулого року, полковник Покиньборода, тримаючи АКМ, примушував місцевих князьків з Партії ригів, вивішувати державні прапори, наводив порядок у ментовських райвідділках… Фактично відновлював українську державну владу. Відновили і втримали. Їх було тоді кілька десятків добровольців. Фактично, смертників. Вони знали і розуміли, куди йшли, чим ризикують, за що борються.
Було багато боїв у різних місцях, рейди, блок-пости… Всьому вчилися на ходу. Життя створювало найекзотичніші проблеми, які щодня доводилося вирішувати Покиньбороді і його побратимам. Тоді, аби не “Айдар”, “Київщина”, кілька армійських підрозділів, ми б втратили всю Луганщину, можливо і Харків. Історикам вже зараз треба писати літопис того часу. Взагалі, варто створити музей батальйону “Київщина”, детально описати бойовий шлях.
То Сектор А.
 Найвіддаленіший відрізок лінії фронту. Кордон з Росією, де стоїть путінська армада, готова за наказом фюрера перейти у наступ. Стріляють. Міни. Страшно.
Мені було цікаво, як журналісту, дослідити саму природу страху на війні. Ця тема мене якось завела, з багатьма про неї говорили.
Юрій Покиньборода пояснив, на мою думку, геніально.
-Я злякався, коли перестав боятися! – зізнався полковник, – Звик. Значить притупилися інстинкти самозбереження, відчуття небезпеки. На війні це неприпустимо. Особливо, для офіцера.
Пишаємося, що Покиньборода, разом з товаришами, були у нас в Музеї на Троєщині. Зробили прес-конференцію. Було чимало журналістів. Відповідно, потрапили на російські сайти. Виявилося, що ми всі “засуджені” якимось фсбешним трибуналом новорашкі. Визнання просто. Хоча, коли ворожими сайтами блукає твоя адреса, телефони, особиста інфа про членів родини – приємного мало. Хто потрапляв, зрозуміє. Особлива “подяка” ментам і гебні Донецької і Луганської областей, які не знищили сервера, і до рашистів потрапили секретні файли. І злив інформації на бійців АТО продовжується! Бо на високих посадах залишаються відверті путіністи, які попри всі люстрації шкодять Україні.
…У березні видалася спокійна поїздка. Чомусь стріляли лише у “мирному” Артемівську. В Новоайдарі було тихо. Але, добровольці кипіли. Фактично, почалася війна між керівництвом місцевої міліції  і добровольчими батальйонами. Ситуація  дивна! І я особисто не розумію, чому так сталося і чому помилки не виправляються!
В кабінет Юрія Миколайовича ми зайшли з польським журналістом. Хотіли почути щось героїчне. В результаті, я записав резонансне відео, написав критичну статтю.
Мені порадили на луганщину взагалі не їздити. Бо при владі все ті ж, що і до Майдану. Вірніше, до війни. А бізнес окремо. Згадував про той парадокс і екс-комбат “Айдару”, нардеп Сергій Мельничук у нас на прес-конференції. Чомусь реальні герої АТО, добровольці, дякуючи продажним ментам і прокурорам, моментально перетворюються на “злочинців”, проти них порушено купу справ, навішано якихось ярликів, а ті “херої-корупціонери” продовжують стригти бабло на теплих посадах?
У владу повинні прийти справжні патріоти-добровольці з АТО, які повинні виправити ситуацію, зможуть зробити реформи! Такі, як Покиньборода.
Особисто я вірю у таких як він набагато більше, ніж у потішних копів, які ганяють столичними вулицями новенькими іномарками…
Несподівано для себе написав мало не нарис. Хоча, планував коротку замітку. Як у Вікіпедії:
“Починаючи із середини травня батальйон одним з перших серед новостворених спецпідрозділів МВС приступив до охорони громадського порядку на сході України у Луганській та Донецькій областях. Спецпризначенці «Київщини» несли охорону стратегічних об’єктів, патрулювали вулиці міст, несли службу на блокпостах, супроводжували колони з вантажами, брали участь у спецопераціях. За словами комбата Юрія Покиньбороди: «Зона АТО ділиться на три умовні лінії: червону, жовту, зелену. Червона — передова, найважче й найнебезпечніше місце, на жовтій — трохи менше небезпеки, зелена — тил.» Обласний батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» на протязі одинадцяти місяців виконував задання на найнебезпечнішій, червоній лінії, — передовій АТО”.
Було правильне призначення полковника Ю.М.Покиньбороди начальником Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення МВС України!
Потім полковника знову кинули у найскладнішу прифронтову область - Луганську. Створює Національну поліцію, розчищаючи сепарсько-регіональну багнюку. Спільно з керівником Луганської ОВЦА волонтером Г.Тукою.
Є чимало проблем, провокації, погрози, відповідно, помилки. Але, є головне - рух вперед. Зриме очищення вертикалі влади. Відновлення нормального мирного життя у такому складному регіоні. Поступова українізація. Плавний перехід на європейські стандарти.
Люди масштабу Покиньбороди - вже увійшли у сучасну українську історію. Будуть у європейській. Навіть у світовій!
Все буде добре! Зі святом!
Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Погано, що до цієї війни звикаєш. Починаєш їздити у “зону АТО” як на роботу. А вздовж “лінії розмежування”, яка є справжньою лінією фронту, у буденному ритмі живуть сотні тисяч людей, вчаться діти і працюють музеї. Настрої дуже різні...

На деяких ділянках стріляють з великого калібру щодня, іншим “пощастило” більше – вибухів майже не чують, хоча дихання війни відчувають повністю.

Торецьк – колишній Дзержинськ – опинився просто на фронті. У деяких місцях окопи за кілька кілометрів від міста. Поруч окупована Горлівка і купа населених пунктів, де гримить щодня, а назви постійно в рапортах Генштабу.

В місті працює Народний музей історії міста Торецьк. До якого і вирішила завітати Музейна експедиція журналу “Музеї України”.

Вперше після демобілізації з 92 бригади ЗСУ, до нас приєднався арт-директор Музею плакату при редакції Юрій Нерослік. Відповідно, розробили нові патріотичні плакати і привезли виставкові комплекти вже добре відомих. В Костянтинівці до нас приєднався головний спеціаліст Управління культури і туризму Донецької ОДА Володимир Землянко, Ростик Тригуб від Національного газетно-журнального видавництва, що щедро передає у прифронтову зону свою продукцію. Розбитими дорогами, крізь блок-пости рушили до міста.

Варто сказати, що попередньо зконтактувалися з директором музею Надією Іванівною Семеновою, зрозуміли ситуацію з певними проблемами з приміщенням. Встигли розробити і подарувати музею маленький сайт (вже сьомий музей Донеччини вивели в інтернет). https://toretsmus.wordpress.com/

Монументальну будівлю міськради спалили і підірвали сепари при відступі, тож міський відділ культури і музейники тимчасово знаходяться у бібліотеці. Тут зразковий порядок, розгорнуто чимало етнографічних виставок, проводяться дитячі свята, культурологічні акції.

Попри близькість до фронту і демонстративну прихильність керівників міста ідеям “Новоросії”, публічну підтримку терористів ДНР, заклади культури міста працюють у штатному режимі, роблячи те, що і повинні робити. Що радує.

А стосовно деяких аж занадто проросійських місцевих керівників, давно пора запустити жорсткий процес люстрації та розпочати кримінальні справи за державну зраду, підтримку незаконних озброєних формувань, тероризму, сепаратизм. Таких аж занадто пропутінських негідників треба або відправити до ДНР, а ще краще – до суду і у місця позбавлення волі. Вони ж продовжують керувати великим промисловим містом, переконаний, при нагоді завдадуть удару у спину. Тут лише тотальна зачистка і повне перезавантаження. До української мови продовжують ставитися як до бандеравскава наречія… Тут – лише пряма дія. Досить говорити – всі все побачили. І “дивна нерішучість” правоохоронних органів викликає ще більше питань…

Ми проїхались містом, сфотографували центральну площу, закритий універмаг і спалену міськраду.

Особисто у мене немає ніякого бажання повертатися у це совкове містечко, що застигло у періоді розпаду розвиненого соціалізму із кадрами відібраними обкомом КПСС і райкомами Партії регіонів. Спершу тут повинні попрацювати правоохоронці! Достатньо зазирнути у базу сайту “Миротворець”…

А ми повернулися у активну Костянтинівку, де у міському музеї робили вже другу виставку патріотичного плакату, а у прекрасному Палаці культури монтували виставку картин і плакатів художника Юрія Неросліка. Очікували концерту Анастасії Приходько. Мистецьке життя тут вирує!

Культурно-мистецька акція “Кольори мого життя” і Музейна експедиція – починалися!

Дуже різні кольори має прифронтовий Донбас…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник 15 Музейної експедиції в АТО

Свято політичної карикатури у Костянтинівці! Культурно-мистецька акція «Кольори мого життя». Палац культури та дозвілля і Костянтинівський міський краєзнавчий музей.

Художник-карикатурист Георгій Ключник, місто Хмельницький, художній директор Музею плакату України – кращий політичний карикатурист України!

Управління культури і туризму Донецької ОДА, Міський комунальний заклад культури “Палац культури та дозвілля” Костянтинівки, Костянтинівський міський краєзнавчий музей,  Музей плакату України при журналі “Музеї України” та ГО “Гуманітарна ліга”.

Інформаційний спонсор – Національне газетно-журнальне видавництво. Група сайтів журналу “Музеї України”.

Художник-карикатурист Георгій Ключник, місто Хмельницький, художній директор Музею плакату України – кращий політичний карикатурист України!

Георгій Ключник – художній директор Музею плакату України, Музею української пропаганди, член редколегії журналу «Музеї України». А роботи доступні у всіх куточках планети, де є інтернет, зокрема Фейсбук. Перша виставка Георгія у Музеї української пропаганди на найбільшому житловому масиві України – київській Троєщині.

Ось як характеризує художника сайт Дойче Веле: «Один з авторів карикатур, Георгій Ключник, тисячами збирає «лайки» шанувальників власної творчості. А почалося все, за словами самого художника, зі спонтанного пориву. «Коли почався Майдан, я думав, чим можу допомогти. Матеріально можу, а чим ще? Почав карикатурою займатися,- згадує в розмові з DW карикатурист.- Як тільки побили дітей, я бігом намалював, як міліціонери викладають з тіл на снігу напис «Міліція з народом». Тоді я ще не знав, що цей малюнок виявиться пророчим».

Аби не накопичувати в собі такий негатив, художник і почав малювати свої злободенні карикатури. «Мене, як і всіх інших, також «ковбасить», кожен по-різному з себе це виливає»,- поділився з DW своїми переживаннями Ключник.

Найвідомішим своїм творінням художник вважає «Путіна на горошині».

Карикатурист каже, що за сатиру над російським лідером на його адресу вже надходили навіть погрози. «Є погрози, є і статті про мене, які пишуть російські «брати». Був цілий форум, де вони описували, який я поганий. Писали, що я занадто дрібний, аби знищити Путіна, але просили братів-новоросів, щоб вони мене знищили»,- розповідає художник і додає: «Я сміюся з цього. Я ж навіть імені й прізвища свого не приховую».

Замість мольберта – монітор, замість пензля – мишка. Свої малюнки український карикатурист Ключник представляє як маленькі історії і вважає їх власною зброєю проти ворога. «Це не картинки, а маленькі історії. Ідеальна карикатура та, що не має тексту, а сама розповідає історію. Текст можна написати і його забудуть, а влучну картинку людина пам’ятатиме дуже довго. Оце і є моя мета»,- каже художник».

-Жора Ключник завжди критикує українську владу всіх рівнів за нерішучість, непрофесіоналізм, корупцію, імітацію реформ, – зауважив куратор виставок у Костянтинівці, редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб, – Ті його роботи шаленно любить російська преса, особливо ватно-сепарські сайти. Однак, Жора грунтовно попрацював над карикатурними образами керівників країни-агресора Росії, ватних сепарів, бойовиків-терористів. Саме ці його роботи, відібрані художником особисто, ми і представимо на Донеччині!

Донецька область має власний плакатний стиль! Арт-директор Музею плакату Юрій Нерослік створив виставковий комплект українських плакатів, що можуть гідно репрезентувати Донбас навіть на міжнародному рівні!

-Презентація і обговорення плакатів відбудеться у Костянтинівському міському краєзнавчому музеї. - повідомила начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, - Якщо люди прихильно сприймуть роботи Юрія Неросліка, а ми на це розраховуємо, представимо їх у Києві, під час Днів Донеччини в столиці, поширимо закладами культури області.

Крім цього, у Костянтинівському Будинку культури буде розгорнута виставка картин Юрія Неросліка в рамках акції "Кольори мого життя", представлено 102 патріотичних плакати на тему АТО, карикатури Жори Ключника...

Учасники Музейної експедиції журналу "Музеї України" побувають і у Першій лінії оборони - в місті Торецьк, де в одній з бібліотек також відкриють виставку патріотичного плакату.

Організатори акції і Музейної експедиції: Управління культури і туризму Донецької ОДА, Міський комунальний заклад культури “Палац культури та дозвілля” Костянтинівки,  Музей плакату України при журналі “Музеї України” та ГО “Гуманітарна ліга”.

І кілька слів про Костянтинівський міський музей.

Щорічно музей відвідує близько 15 000 чоловік, проводяться екскурсії.
 Фіксуємо нову перемогу Юрія Неросліка, команди часопису "Музеї України", Музею плакату, є результат Музейних експедицій.

Отож, Донеччина віднині має свій "фірмовий" плакатний стиль у синьо-жовтих кольорах!
З чим всіх і вітаємо!
Віктор Тригуб, директор Музею плакату журналу "Музеї України"

Легендарні українські художники Юрій Нерослік і Георгій Ключник презентують свої роботи у прифронтовій зоні АТО! Торецьк - Костянтинівка.

Це результат продуманої системної роботи Донецької ОДА і культурологічних волонтерів. Життя триває попри війну!

-Головний напрям – всіляка підтримка закладів культури, що опинилися у 1-3 лінії оборони на мінімальній відстані від лінії розмежування! Фактично, поруч з фронтом… – заявила Начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, –  Концерти, вистави, святкові народні обряди, особливо художні виставки – що найскладніше! Нині на багатьох ділянках досить складна бойова обстановка, фіксуються обстріли. Але, не забуваємо, що навіть у тих умовах  живуть люди, ростуть діти, діють школи, бібліотеки, музеї, клуби. І саме для них ми проводимо мистецькі акції. Що, повірте, дуже непросто! Вдячні художнику-фронтовику Юрію Неросліку, який вирішив презентувати на Донеччині свої картини! Цій виставці – наша особлива увага!

-Культурно-мистецька акція «Кольори мого життя» проведе заходи у фронтовому місті Торецьк (Дзержинськ), що знаходиться поруч з окупованою Горлівкою. Там планується відкриття двох виставок патріотичного плакату Юрія Неросліка, за безпосередньою участю автора – добровольця АТО, керівництва часопису “Музеї України” і представника Національного газетно-журнального видавництва, що є інформаційним спонсором і безкоштовно поширить україномовні культурологічні видання.-розповів куратор акції від Управління культури ОДА Володимир Землянко.- Якщо дозволить обстановка буде рейд на Авдіївку у рамках Музейної експедиції… Зазначу, що нещодавно,наша кураторська група організувала неймовірну виставку “Львівська палітра” художників Галичини у музеї Бахмута. Все це результат осмисленої політики керівництва області з українізації і національного відродження!

Основні заходи відбудуться у Костянтинівці – Міський комунальний заклад культури “Палац культури та дозвілля”. Тут Юрій Нерослік презентує художню виставку “Кольори”, колекцію плакатів, а Музей плакату при журналі “Музеї України” міжнародну виставку карикатури свого художнього директора, легендарного гумориста Георгія Ключника, яка після цього рушить у мандри кількома країнами…

Організатори: Управління культури і туризму Донецької ОДА, Міський комунальний заклад культури “Палац культури та дозвілля” Костянтинівки,  Музей плакату України при журналі “Музеї України” та ГО “Гуманітарна ліга”!

Інформаційний спонсор – Національне газетно-журнальне видавництво.

Куратор Володимир Землянко коротко представив учасників акції:

Арт-директор Музею плакату України при журналі “Музеї України”, художник Юрій Нерослік.

У 2014 році пішов добровольцем в зону АТО. Сапер 92 бригади ЗСУ. Був під Іловайськом, у Щасті… Створив неймовірну серію патріотичних плакатів, які мають міжнародну популярність у соціальних мережах, використовуються у масових акціях в багатьох країнах. Організатор майже 100 плакатних виставок у прифронтовій зоні.

Після демобілізації повернувся у Харків, несподівано почав писати картини. В основному – пейзжі. Тема любові до рідної землі, патріотизм, проходить у всіх його творах.

Художник-карикатурист Георгій Ключник, місто Хмельницький, художній директор Музею плакату України – кращий політичний карикатурист України!

Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД і ГО «Самооборона Троєщини» за поданням Музею української пропаганди  визнали художника Георгія Ключника «Кращим політичним карикатуристом України».

Відзнака вручається за створення сотень карикатур з часів Майдану, АТО, гострою критикою диктаторського режима РФ військового злочинця Путіна, пародії на помилки української влади, піднесення патріотизму!

Георгій Ключник – художній директор Музею плакату України, Музею української пропаганди, член редколегії журналу «Музеї України». А роботи доступні у всіх куточках планети, де є інтернет, зокрема Фейсбук. Єдина виставка Георгія у Музеї української пропаганди на найбільшому житловому масиві України – київській Троєщині.

Ось як характеризує художника сайт Дойче Веле: «Один з авторів карикатур, Георгій Ключник, тисячами збирає «лайки» шанувальників власної творчості. А почалося все, за словами самого художника, зі спонтанного пориву. «Коли почався Майдан, я думав, чим можу допомогти. Матеріально можу, а чим ще? Почав карикатурою займатися,- згадує в розмові з DW карикатурист.- Як тільки побили дітей, я бігом намалював, як міліціонери викладають з тіл на снігу напис «Міліція з народом». Тоді я ще не знав, що цей малюнок виявиться пророчим».

Аби не накопичувати в собі такий негатив, художник і почав малювати свої злободенні карикатури. «Мене, як і всіх інших, також «ковбасить», кожен по-різному з себе це виливає»,- поділився з DW своїми переживаннями Ключник.

Найвідомішим своїм творінням художник вважає «Путіна на горошині».

Карикатурист каже, що за сатиру над російським лідером на його адресу вже надходили навіть погрози. «Є погрози, є і статті про мене, які пишуть російські «брати». Був цілий форум, де вони описували, який я поганий. Писали, що я занадто дрібний, аби знищити Путіна, але просили братів-новоросів, щоб вони мене знищили»,- розповідає художник і додає: «Я сміюся з цього. Я ж навіть імені й прізвища свого не приховую».

Замість мольберта – монітор, замість пензля – мишка. Свої малюнки український карикатурист Ключник представляє як маленькі історії і вважає їх власною зброєю проти ворога. «Це не картинки, а маленькі історії. Ідеальна карикатура та, що не має тексту, а сама розповідає історію. Текст можна написати і його забудуть, а влучну картинку людина пам’ятатиме дуже довго. Оце і є моя мета»,- каже художник».

Варто зазначити, що роботи художників активно використовують сайти відомих радіостанцій Радіо Свобода і Німецька хвиля. А це – міжнародне визнання…

Творчість майстрів стає доступною  жителям Костянтинівки і Торецька, які занадто добре розуміють, що таке війна, і як варто цінити мир і злагоду в Україні.

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, куратор акції

Сокровенность желаний каждой женщины в новом проекте известного  кудесника молодости и красоты Константина Стасюка!  «Женщина и миллион».

19 апреля 2016 года состоится презентация новых технологий физиологического омоложения. Впервые будет продемонстрирован метод изменения состояния мягких тканей человека с помощью биогравитационного преобразования.

(Биогравитация – способность живых клеток воспринимать и производить собственные гравитационные волны. Професор Бунин 1960 год).

Константин Васильевич Стасюк обладает способностью повышать человеческую энергетику и жизненную силу. Легкими касательными движениями рук производится контакт с телом пациента. Происходит сиюминутное изменение – ОМОЛОЖЕНИЕ мягких тканей!

Конкретно – будет произведено четыре вида фотосъемки до прохождения трехдневного курса и после. А именно: фотография стоп ног, кистей рук, шеи и района декольте. И самого главного – лица. Кроме этого будет видеосъемка походки до и после. Ничего общего с традиционной, вредной для здоровья грузной походкой манекенщиц не будет!

Легкий летящий стиль!  Несущий здоровье!

Человечество пытается приостановить старение.  Метод биогравитации позволяет вернуть молодые формы, запах и цвет тела.

Желающие могут подать заявки на участие в бесплатной благотворительной акции!  Приз –профессиональная фотосессия с парикмахером, визажистом, постановщиком в прекрасном  интерьере!

Ждем в именном проекте Константина Стасюка «Женщина и миллион»!

 

http://stasuk.com.ua/

Киев, ул.Елизаветы Чавдар,12,  фотостудия «Famiglia Foto Studio»

Запись 067-7078499

Виставка відомого художника  Юрія Неросліка в Костянтинівці! Далі поїзди не йдуть. Зона АТО. Тут починається Третя лінія оборони…

І картини з мирними пейзажами, портрети, патріотичні плакати… Молодший сержант 92 бригади ЗСУ Нерослік знову в АТО. Без АКМ, у цивільному одязі. Презентує персональну виставку. Мистецтво завжди краще війни!

-Колекції плакатів Юрія Неросліка є у всіх основних музеях і закладах культури Донеччини! – заявила начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Тому, коли ми дізналися, що Юрій готує персональну виставку картин, зробили все, аби презентація пройшла саме у нашій області! Адже, його бойовий шлях розпочався саме у нас – Волноваха, Старобешеве, Іловайськ… Сподіваюся, після Костянтинівки, роботи Майстра побачать і в інших містах!

Юрій Нерослік народився у 1962 році у Первомайську Луганської області. У Харкові закінчив школу, 1981 року пішов до армії. Працював на ХТЗ, у бізнесі, отримав спеціальність програміста. Був дизайнером. Арт-директор Музею плакату України при журналі “Музеї України”.

У 2014 році пішов добровольцем в зону АТО. Сапер 92 бригади ЗСУ. Був під Іловайськом, у Щасті… Створив неймовірну серію патріотичних плакатів, які мають міжнародну популярність у соціальних мережах, використовуються у масових акціях в багатьох країнах. Організатор майже 100 плакатних виставок у прифронтовій зоні.

Після демобілізації повернувся у Харків, несподівано почав писати картини. В основному – пейзжі. Тема любові до рідної землі, патріотизм, проходить у всіх його творах.

Музей плакату вдячний організаторам – Донецькій ОДА та ГО “Гуманітарна ліга”!

Інформаційний спонсор – Національне газетно-журнальне видавництво.

Наступна художня виставка Юрія Неросліка – дизайнерські роботи. До Мар`їнки не пустили – лише вікна вставили – знову снаряди прилетять. Можливо – вістря удару – ВОЛНОВАХА! Можливо музей Новомихайлівки – Перша лінія оборони. Наше завдання – показати, що і у прифронтових містах можна проводити мистецькі акції. Художники, скульптори повинні перестати боятися Третьої лінії оборони, де живуть люди, відповідно, діють заклади культури.

Психологи знають, як швидко у подібних місцях настає фронтове здичавіння, починаються нервові зриви, психічні розлади… У цьому і проявляється сенс поняття Сила Мистецтва!

Ю.Нерослік – художник, “каратель”. Майже півтора роки фронту…

Окрема тема – мандрівка зоною АТО, через десятки блок-постів з картинами… Ще раз звертаємо увагу на безглузді обмеження для преси і громадських діячів! Там, де ростуть діти повинне бути культурне життя!

Чекайте анонсів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, куратор виставки

 

Зараз до Донбасу поїхали і митці, і музиканти, і театри, і бандуристи, і художні колективи, і письменники. Розпочалося культурне відродження.

З новин: «Во время утреннего обстрела, который боевики вели по поселку Зайцево Донецкой области, снаряд попал в частный дом, где находилось четыре человека. Один из них ранен».

Чоловік зачитував інформацію, а я  збирала валізу: вечірнє плаття, косметика, шовкові шалики, парфуми, туфлі на підборах – на днях мало бути  відкриття вернісажу неподалік того сумновідомого Зайцевого – у місті Бахмут.

Після чергової інформаційної «атаки», набрала номер знайомого у Бахмуті і запитала, що ж там насправді відбувається. Почула: «Негайно виключи Інтернет  і купуй квитки. У нас все тихо і мирно. Навіть вибухів не чути. Чекаємо!».

Зайцево всього в 14 кілометрів від Артемівська (нині Бахмут) і за останні півроку місцеві жителі не чули вибухів. Істерика в Інтернеті – більше нагадує віртуальну війну, яку розпалюють в інформаційному просторі. І люди бояться. Бояться настільки, що сприймають зону АТО, як територію війни, куди  їздять тільки військові та волонтери. Про справжнє життя мирних людей  знають мало, дуже мало. Сіра інформаційна зона. Але, сьогодні в цій зоні вирує культурне життя: проходять концерти, спектаклі, виставки, презентації, конкурси, фестивалі. Зараз до Донбасу поїхали і митці, і музиканти, і театри, і бандуристи, і художні колективи, і письменники. Розпочалося культурне відродження. До будинків культури і музеїв майже кожного дня сходяться люди, немов на вогник світла і добра, радості і надії.

28 березня 2016 року  у Артемівському краєзнавчому музеї відбулась культурно-мистецька акція «Львівська палітра», де були презентовані роботи галицьких художників. Це одна із наймасштабніших виставок, яка зібрала понад 30 художників Львівщини на Донеччині.

 Акція відбувалася під егідою Управління культури і туризму ДОДА, Музею «Жовківського замку» Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Возницького, Артемівського краєзнавчого музею та громадських організацій, які взяли на себе всі організаційні клопоти.

Відкриття відбувалося за класичними правилами: з великою кількістю відвідувачів, пресою, музичним супроводом. Відкривали акцію Олена Смирнова, директор Артемівського музею, Софія Каськун, завідуюча музею «Жовківський замок», Володимир Землянко, головний спеціаліст обласного управління культури. Виступали представники місцевої влади, художники, мешканці міста.

У виставковому залі музею зібрали разом роботи львівських і донецьких художників, які показали єдність і різноплановість двох художніх шкіл: якщо галицькі художники орієнтуються на авангардиську школу Західної Європи, то  донеччани – класичної реалістичної школи. Більшість картин донецьких  митців – це пейзажі, натюрморти зі стриманими пастельними тонами . Картини-фотографії, картини-листівки, картини реалізму.  Львівські художники більше експериментують, фантазують. Їхні роботи – картини-відчуття, картини-абстракції. По художнім роботам видно, що українське мистецтво має різні коріння, різний менталітет, різні бачення розвитку сучасного  мистецтва. Але, всіх єднає любов до батьківщини, любов до своєї землі, любов до України: і на львівських, і на донецьких роботах проходила українська символіка, українська тема, українські думи.

Відвідувачі старалися переходити на українську мову, згадували своє перебування у Львові, порівнювали школи і ділилися своїми враженнями, фотографували і робили селфі.

І прозвучала   найважливіша фраза: «Якби в Донбасі проводили українські  акції  – не було б війни!»

 Наталка Іванченко, куратор акції «Львівська палітра», шеф-редактор журналу “Музеї України”