Персональні виставки художників Юрія Неросліка і Лілії Дорошенко відкрилися у Музеї гетьманства. Столиця може побачити мистецтво добровольця 92 бригади ЗСУ і дівчинки зони АТО.

Юрій Нерослік – патріот і захисник України з Харкова. Народився у Луганській області. Арт-директор Музею плакату журналу “Музеї України”. Фактично, творець нового плакатного стилю, що розповідає світу про війну на Сході України. Був у складі колони 92 бригади, що намагалася прорвати Іловайський котел, і була розгромлена путінською армадою. Був травмований. Кілька днів, без їжі і води, їх група виходила з оточення. Ніхто не здався. Потім Сектор А зони АТО. Щастя. Фронтові будні.

Юрій постійно створював патріотичні плакати. Нині у його колекції понад тисяча робіт. Організовано біля сотні виставок плакату у прифронтовій зоні, у тому числі на передовій.

Після демобілізації Юрій Нерослік, несподівано для себе, почав малювати картини. Принципово уникає сюжетів про війну – ще не може, занадто боляче…

Картини абсолютно мирні. Дуже багато квітів. Правда, намальовані вони з несподіваного ракурсу. Художник у той момент лежав на землі, здригаючись від розривів снарядів, або закарбував їх під час розмінування. Квіти мінного поля… Таке не забувається…

Нині Юрій волонтер. Підтримує хлопців на фронті. У складі Музейних експедицій і самостійно регулярно буває на Донбасі. Завжди відгукується на пропозиції музейників – щиро виставляє свої роботи для виставок. Щойно закінчилася у Національному музеї-заповіднику “Битва за Київ у 1943 році”, нині – Музей гетьманства. Дивують музеї Харкова – жодного запрошення! Не знаєте такого художника?

Ліля Дорошенко живе у прифронтовому Покровську (колишній Красноармійськ). Донеччина. 15 років. Дівчинка із зони АТО. Почалася війна і вона почала малювати. Несподівано для всіх і для себе. Її роботи вражають.

Не дивно, що юна художниця стала переможницею багатьох конкурсів, у тому числі міжнародних. Нійде живопису не вчилася – просто малює. Це вже друга персональна виставка. Перша пройшла в Одесі з прекрасними відгуками. Подяка Голові Донецької ОДА Павлу Жебрівському і начальнику Управління культури ДОДА Аліні Певній за підтримку! Так треба просувати таланти!

Прикметно, що відкриття виставок “карателя” Юрія Неросліка і “дівчинки АТО” Лілії Дорошенко відбулися в один день в Музеї гетьманства. Це – знаково! Прийшли цікаві люди, журналісти. Співала неперевершена Божена, студенти грали на народних інструментах, вірші читав Олег Побережний. Слово мав Сергій Пархоменко. Гостей вітала директор Музею гетьманства Галина Ярова. Було гарно і душевно.

Виставки працюють до кінця липня. Чекали Міністра культури Є.Нищука – не зміг… Колись…

Донбас буде інтегровано в український культурний простір саме через такі мистецькі акції. І ніяких заперечень бути не може!

Донбас – то Україна!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Вперше розроблена серія патріотичних плакатів про українське козацтво! Готується гучна презентація робіт учасника АТО з 92 бригади ЗСУ Юрія Неросліка у столичному Музеї гетьманства. Виставка “Де козак – там і Україна!”.

Нині важливість українських символів для підтримання бойового духу нашої армії, волонтерів, тилу, молоді важко переоцінити. Однак, офіційні пропагандистські структури переймаються тим в останню чергу. Хоча, ми давно звертаємо увагу МОУ, Нацгвардії, МВС на численні розробки арт-директора Музею плакату при часописі “Музеї України” Юрія Неросліка. Є кілька яскравих виставкових серій для наших захисників, більше 1000 оригінальних макетів – виберіть, допишіть потрібні гасла і запустіть у друк як плакати, календарі, біг-борди, елементи агітації- демонстративна тиша, чимось схожа на саботаж…

Однак, згуртована команда Музею плакату і Юрій Нерослік давно не чекають милості від чиновників. Працюють за волонтерською методикою – все робимо самі. Створюємо плакати, роздруковуємо, самі веземо у зону АТО, аж до найдальших передових ліній, самі організовуємо виставки. Як у прифронтовій зоні, так і школах, ВНЗ, музеях мирних областей. Майже 100 таких заходів, що є рекордом!

-Нині я повернувся до теми героїзації українського козацького руху, що впродовж кількох сотень років оберігав нашу землю! – розповів Юрій Нерослік, – Саме завдяки козакам український народ самоствердився, зберігся і врешті переміг, на очах нашого покоління. Зрозуміло, все це ціною страждань, життів, крові, територіальних втрат, війни. Але,  змогли показати, що ми козацького роду! Якби не це, рашистська орда вже була б на західному кордоні. Це – головний леймотив моєї виставки козацьких плакатів у Музеї гетьманства. Ну, а мої картини – то ліричний куточок душі, які я почав малювати після демобілізації. Запрошую цінителів!

-Ми раді такій гарній, ідеологічно спорідненій нашому закладу виставці “Де козак – там і Україна!”- зауважила директор Музею гетьманства Галина Ярова, – Вдумайтеся, Юрій Нерослік народився і виріс на зросійщеній Луганщині, живе у Харкові, а став майданівцем, добровольцем АТО, майже півтора роки воював, нині волонтер, створює неймовірні плакати, картини, вивчає і популяризує історію України! Справжній козарлюга! Завжди чекаємо таких творців!

Виставка “Де козак – там і Україна!” стартує 4 липня 2016 року у Музеї гетьманства в Києві, Поділ, вул.Спаська,16-б. Пресова презентація о 14-00. Працюватиме до кінця липня у романтичних казематах гетьмана Мазепи.

Ще раз публічно запрошуємо штатних пропагандистів МОУ, НГУ, Мінстеця, Мінкульту! За два роки вже якось час помітити плакатну творчість Юрія Неросліка!

Поки що, плакати Неросліка добре знають у підрозділах 92 бригади, кількох музеях Луганщини. А от на Донеччині, завдяки підтримці начальника Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліни Певної, виставки арт-директора журналу “Музеї України” Ю.Неросліка, розгорнуто у всіх основних музеях, бібліотеках, палацах культури, навчальних закладах. Тож є з чим порівнювати!

Головне – у нас насичена історія, прекрасний, працьовитий, талановитий народ, який у часи небезпеки миттєво гуртується, аби мужньо боронити свою землю.

І одним з таких творців-захисників є художник Юрій Нерослік.

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Аліна Певна, начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА: -  «Закарпатські акценти» – це продовження нашої культурно-мистецької акції «Відчуй Україну», яку започаткувало управління ДОДА  2015 року. В рамках цієї програми ми вже привозили до Донеччини митців зі Львівщини, Київщини, Харківщини, показали прикладне мистецтво Самчиківського та Яворівського  розписів. Сьогодні ми знайомимо краматорчан з яскравим мистецтвом Закарпаття. В майбутньому ми обов’язково повеземо роботи художників до Закарпаття. Я впевнена, що саме мистецтво, культура зшиє нашу Україну, об’єднає всі  куточки в цілісну різнобарвну ковдру, під якої буде затишно жити всім  громадянам нашої країни. 

Україна – надзвичайно красива і різноманітна. І кожний регіон наповнений своєрідною, неповторною красою.

Закарпаття – це маленький куточок раю, де природа мерехтить  різнокольоровою веселкою, де поєднується оксамит  карпатських гір і  блакить долинного плеса. Де   праліси могутніх букових лісів  співіснують з грайливими  смереками, які підкорюють карпатські вершини.  

Донеччину українці  сприймають як степовий край.  І коли потрапляєш на ці безкрайні простори, відчуваєш справжню  красу  Донеччини: з  порослими   ярами, квітучими ланами, з повітрям, наповненим гірко-солодким запахом степу,  соснового лісу, дубового гаю та морським бризом.  Край волелюбний, неосяжний, безмежний.

Оксана Гаврош, куратор акції «Закарпатські акценти» від Закарпатської академії мистецтв: - Ця поїздка  стала для мене  новим  відкриттям Донеччини. Вперше я потрапила на Донбас у підлітковому віці – їздила до  Єнакієвого.  Та мандрівка залишила  неприємні  спомини  А тепер, коли я побачили ці чудові краєвиди, побувала в лісовій зоні,  поспілкувалась з творчими  людьми – моє ставлення до Донеччини  змінилось. Не все так сіро  в цьому регіоні. Я сподіваюся, що наша спільна робота  возведе ще один місточок між  найвіддаленішими  куточками України.

В Художньому музеї  представлено 32 роботи 20 художників класичної закарпатської школи. Але, основний кістяк вернісажу – роботи молодих художників, студентів Закарпатської академії мистецтв. 

-  Я бачу величезний   в цьому символізм – наша молодь вірить  в майбутнє України, вірить в її цілісність і неділимість. І не розмежовує  країну  на східну і західну. Для них Україна – єдина! Саме за  це воюють  наші хлопці з інших регіонів на теренах Донбасу, – зауважила  Марина Ємцева, куратор акції від Донецької ОДА.

На відкриття  приходили військові  місцевих гарнізонів. Серед них були  представники західних регіонів.   Вони найдовше залишилися в залах музею,  роздивляючись з ностальгією картини – для них  це своєрідне вітання з їхнього краю, з рідної домівки.

- Ми  тут служимо майже півроку, - поділилися своїм враженням військові,  – і звикнути нам до степу поки що  важко, тож  ці  картини, як ковток домашньої води. Щиро раді рідній домівці, рідній говірці. Дякуємо, що приїхали і не побоялися! Нам важливо, що земляки нас не забувають, що просувають  нашу культуру в цих степах,  знайомлять місцевих жителів з  красою нашого краю. Подивіться, скільки прийшло дітей на відкриття! Вони – наше майбутнє. Сподіваємося, через такі культурні заходи діти  зрозуміють і по справжньому  полюблять Велику Батьківшину,  пабачать, що таке  Україна.  Поки що Донбас мало знає про  Україну, а  ми мало що знаємо про Донбас.

А я дякую Оксані Гаврош, Олені Кондратюк, які приїхали до Донеччини. Дякую начальнику  Управлінння культури і туризму ДОДА  Аліні Певній, директору Художнього музею міста Краматорська  Олені Орловій, Марині Ємцеві – молодій  еліті Донеччини, за допомогу в організації  акції. Особлива подяка талановитому  митцю,  дивовижному мрійнику і романтику В’ячеславу Гмирі – останньому скіфу  Донецького степу, за екскурсійну програму.

Коли ми разом – все буде добре!

Наталка Іванченко, голова ГО «Гуманітарна ліга», організатор акції.

Інтервю з головою незалежної

профспілки  Національного музею

народної архітектури та побуту України

Тамарою Таранушенко

         Сьогодні наша розмова з начальником відділу господарського забезпечення Національного музею архітектури у Пирогові, головою Незалежної профспілки «Захист справедливості» Тамарою Таранушенко. Чесно скажу, перед початком розмови виникали сумніви, чи можна деякі проблемні питання внутрішнього життя музею виносити на загал, чи не буде це порушенням якихось неписаних корпоративних правил. Але ми з Тамарою Володимирівною все-таки вирішили, що дані проблеми є характерними для інших музеїв, закладів культури та науки, що працюють у бюджетній сфері, тож можливо, наш досвід буде корисним для інших культурних установ.

         Початок розмови трохи затримався – пані Тамара якраз виконувала обов’язки чергового адміністратора Музею. Вона обходила територію, перевіряла роботу музейних служб, спілкувалась з майстрами та самодіяльними колективами. По дорозі зазирнула на квітники, які садила власними руками. Ненадовго перервала свій стрімкий рух і сіла напроти мене, уважно слухаючи питання та даючи ґрунтовні відповіді.

         Перше питання: навіщо музею була потрібна нова профспілка, адже в ньому багато років функціонувала професійна спілка працівників культури, обирала профком, ділила путівки, подарунки на Новий рік та Восьме березня. Ніби все нормально було. Можливо, вам не знайшлось там місця?

• Навпаки, мене за рекомендацією однієї з найвпливовіших у музеї працівниць – Лідії Орел – було обрано в профком, де я займалась виробничими питаннями. Мною були підняті проблеми матеріальної допомоги, ведення документації та інші. Але профспілка не повинна займатись розподілом путівок та подарунків. Це входить до компетенції комісії соціального страхування. А функція профспілки – соціально-економічний захист працівників. Так от, коли справа дійшла до захисту працівників, стара профспілка відверто та звично «лягла» під адміністрацію, прийнявши зручну позицію.
• У вас в вашому трейдюніонському сленгу існує спеціальний термін для подібних професійних спілок?
• Так, подібні організації називаються «жовтими», або «банановими» - це – союзи, які підпорядковані адміністрації та виконують її волю замість захисту інтересів працівників. Це наочно проявилось у нас при переході закладу з підпорядкування Українського товариства охорони пам’яток історії та культури у підпорядкування Академії наук. При цьому було скорочено кількість доглядачів, для них була встановлена мінімальна заробітна плата та зняті доплати за другу садибу. Крім того, багаторічний незмінний голова профспілки Главацький слухняно затверджував незаконні звільнення. Нами – групою небайдужих працівників – 21 серпня 2010-го року  було прийнято рішення створити первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», що входить до конфедерації вільних профспілок України, очолюваною Михайлом Волинцем.На сьогодні я є головою музейної профспілки та заступником голови Київської міської профспілки.
• А як ви співіснуєте зі старою музейною профспілкою?
• Це – складне питання. У 2013-му році, коли писався новий Колективний договір, було створено Єдиний представницький орган, з яким, згідно законодавству, адміністрація повинна узгоджувати свої дії. На жаль, на даний час друга профспілка сповна проявляє свої «жовті» риси. Внаслідок цього не створені передбачені колективним договором комісії, незаконно відбуваються зміни структури музею, штатного розпису, відбуваються незаконні скорочення та звільнення працівників. Натомість керівництво спілки переслідує дріб’язкові меркантильні інтереси, купується на премії та грошові «подарунки».
• То що, єдиний вихід – створення альтернативної профспілки?
• Є різні випадки. Так, наприклад, в Лаврському заповіднику адміністрація навпаки, створила альтернативну «бананову» організацію, а в Історичному музеї принципово себе повела спілка, що працювала там з попередніх часів. Так що все буде залежати від чистоти помислів і гідності працівників.
• Чому останнім часом Ваше ім’я звучить у деяких епізодах пов’язаних з конфліктом у музеї, хтось натякає на ваш складний характер?
• Якщо подивитись правді в очі, наш музей знаходиться в одній з найбільших криз за всю майже піввікову історію його існування. Сама констатація цього, звичайно, не може подобатись посадовим особам, які до цього причетні. Але, як казала ФаінаРанєвська. «Я не червонец, чтобвсемнравиться». Моя задача, як фахівця, як голови профспілки, та, насамперед, як свідомої людини, піднімати болючі питання та вимагати їх вирішення.
• Що зараз особливо загрожує існуванню найбільшого скансену у Європі?
• Невмілий, бездарний менеджмент практично у всіх сферах діяльності музею: науковій, фінансовій та господарській. Основа основ діяльності подібної установи  - наука - знаходиться просто в жалюгідному стані. Відбулася негативна селекція  кадрів. Це – коли залишаються, м’яко кажучи, не кращі та передають свої традиції знову ж не кращим. Якщо за всю історію існування музею жоден(!) з працівників не захистив вченого ступеню на основі музейних матеріалів, то зараз ситуація взагалі патова. Нікому навіть провести на належному рівні обрядовий захід, провести конференцію або виставку. Пряма відповідальність за це лежить, крім генерального директора, звичайно, на науковому керівникові установи. Ігор Михайлович Паньків на цій посаді вже сьомий рік. Якщо людина за цей час навіть не вивчила екскурсію по музею, це вже багато про що говорить. Не кажучи вже про якісь серйозні наукові дослідження з музеєзнавства, архітектури чи фольклору. Вся робота зводиться до інтриг та цькування нелояльних. Зате  Ігор Михайлович незамінний, коли треба озвучити «генеральну лінію». Свого часу, за «регіонального» режиму, його відправляли у складі комісії для розправи над колективом Переяславського  Заповідника. Люди, за плечима яких десятки наукових праць, втрачали свідомість від знущань нашого «інквізитора». Про цей випадок у мене є відповідне звернення колективу з Переяслава. Також ми його бачили нещодавно на прес-конференції чудо-директора Історичного музею пані Сосновської, як авторитетного фахівця-музейника(?!). А феєричний виступ, організований Паньківим напередодні проведення фестивалю «Країна мрій», перевершив усі попередні подвиги. Мені досі соромно за моїх колег, які прийняли участь у цій ганебній акції. Після мого виступу у «Ранкових курасанах» на ТВІ, де були задані питання про те, куди підуть гроші від проведення фестивалю на території музею – а це, за підрахунками економістів, більше п’яти мільйонів гривень (!), заступник директора з наукової діяльності вивів на Співоче поле групу «спеціально навчених» товаришів та на камери кількох телеканалів розповів про мої людські якості, про якихось коней, але ні слова про те, яку шкоду та які збитки можуть бути завдані музею невмілим проведенням подібного заходу. «Хор» йому підспівав. Про це є маса фото- та відеоматеріалів. Після цього відбулось те, що мало відбутись. Музей залишився сплюндрованим та пограбованим. Замість п’яти мільйонів ми отримали неповні 200 тисяч. Решту грошей зараз розшукують правоохоронні органи.
• Невже все так сумно? В музеї ж була плеяда фахівців, які започатковували цей скансен, збирали експонати, організовували майстрів…
• Як я вже казала, залишились, м’яко кажучи, не найсильніші, а молоді спеціалісти категорично не можуть працювати під керівництвом Паньківа та терпіти його хамство та самодурство. Книги, що останніми роками видавались музеєм, готувала переважно Лідія Григорівна Орел, нові експозиції відкривала Романа Романівна Кобальчинська, хочу згадати також Щербань, Несен, родину Верговських, фахівців, які щиро вболівали за музей. На жаль, ці люди, в силу суб’єктивних або об’єктивних причин, сьогодні в музеї не працюють. А організувати будь-що, крім інтриг, заступник з науки з командою, що зібралась при ньому, на жаль, не здатен. Мені прикро про це говорити, я знаю, що знову накличу на себе хвилі бруду, але спостерігати за нищенням музею не маю морального права.
• А Ви десь піднімали це питання?
• Я неодноразово піднімала це питання на рівні музею, на рівні Управління музейною справою та на рівні заступників міністра. Попереднє керівництво міністерства відверто ігнорувало наші звернення, а перевірки, якщо вони і проходили останнім часом, не чіпали наукову діяльність музею, яка є основою його існування. Далеко не будемо ходити – у лютому 2016-го року  виданий Наказ про план заходів щодо статусу Національного відносно нашого музею. І що? У наукових відділах і кінь не валявся (можливо з тієї конюшні, про яку Паньків розповідав на камеру). Бачачи таку ефективність роботи, у мене складається враження, що кандидатську дисертацію пану Ігорю написав його тато – знаний у Франківську музейник. А реакція міністерства та управління музейною справою якщо і є, то, вочевидь, законспірована – я досі не отримала жодної зрозумілої відповіді.   
• То що, з усього великого колективу музею з майже півстолітньою історією нема на кого спертись для позитивних зрушень?
• Є, але, на жаль, тон задають не вони. Крім всього іншого, після чергової зміни штатного розпису та структури музею, в якій активну участь приймала наукова та юридична служби, штат музею скоріше нагадує оптово-торгівельну базу. Тут повно юристів, спеціалістів по закордонних зв’язках (без знання мов), науковців без ступеню захисту, або з кандидатською, яка не має жодного відношення до музейної справи, незрозумілих «фахівців» різних категорій… А от кого немає – так це архітекторів, відсутній відділ благоустрою  (це на 130 гектарах!), людей, які взагалі вміють щось робити руками критично мало – внаслідок цього об’єкти руйнуються та заростають бур'янами. А права та ліва руки заступника – я б радше назвала їх обох лівими руками  - це старший науковий працівник Петро Трохимович Вовченко, який у зручні моменти називає себе архітектором та Ніна Олексіївна Зозуля – начальник відділу Поділля та Зони вітряків. Спробуйте потрапити хоч до одного вітряка та ознайомитись з інтер'єром – і вам стане усе зрозуміло. Вітряки завжди зачинені, а їх внутрішній стан жахливий! Натомість Ніна Олексіївна обіймала посади секретаря тендерного комітету, голови бананової профспілки, етс, етс… я думаю, не здивую вас, якщо скажу, що майже всі останні тендери провалено, багато років ніхто не чув про наукові досягнення пані Зозулі, або ж, бодай про теми та звіти. Зате архітектурні досягнення пана Вовченка може побачити кожен: хата з Охтирки, що на Полтавщині, яка була покрита соломою під особистим керівництвом Петра Трохимовича, в перший-ліпший дощ потекла, як решето. Терміново була накрита руберойдом і стоїть багато років дивним гібридом із погнившою соломою…
• А щось позитивне з життя музею?
• Я вважаю, щоб почалися позитивні зміни, потрібна, в першу чергу, політична воля керівництва Міністерства. Адже потенціал нашого скансену – неймовірний. Це не тільки моя думка, але й багатьох фахівців, в тому числі іноземних. Фонди, в яких мертвим вантажем лежать майже вісімдесят тисяч експонатів – за відсутності власної виставкової зали ми лише надаємо їх іншим установам, нічого при цьому не отримуючи. Одна з найперспективніших наших експозицій – село 70-х років, яке розташоване у старому яблуневому саду. Більшість дерев потребують заміни, про унікальну виставку дерев'яних скульптур Пасіки чудову лекцію читає доглядач Запорізької садиби, а науковці натомість Миколаївську хату перетворили на похмільно-застільну. Після однієї з таких «нарад» один з наших працівників, Юрій Єнчев на виконання рішення науково-методичної ради пішов сокирою рубати вказівники дитячого майданчика «Простоквашино»(?!!) – це була феєрична картина, яку могли спостерігати відвідувачі музею!
• А вам не здається, що ви говорите не про  свою сферу діяльності, адже ваш напрямок – господарський?
• Справа в тому, що за час роботи у музеї я пройшла від експозиціонера-мистецтвознавця до начальника відділу. Крім того, в музей я теж прийшла не з молочно-товарної ферми, хоч і це вважаю відповідальною роботою. У 1994-му році я була відзначена званням Відмінник освіти України та відповідним пам’ятним знаком. Тож я в усьому прагну бути фахівцем. А як голова профспілки зобов’язана знати всі сторони роботи музею. Так, звичайно, існує багато питань, які стосуються господарської сфери. Ми на сьогодні за рахунок музею безкоштовно забезпечуємо водою майже все селище Пирогів, недороблено каналізаційну мережу, із запроектованих п’яти туалетів працюють два… це – вже питання не до наукової частини. Дуже багато питань до директора, його першого заступника, бухгалтера, в тому числі фінансового плану – в першу чергу по преміюванню, доплатам та квитковому господарству. Але, я наголошую, якщо перевірки діяльності музею стосуються переважно господарської та фінансової діяльності, то наукова та просвітницька – terraincognita. Навіть неефективне та нецільове витрачання коштів на даний вид діяльності більш ніж на 20 мільйонів гривень, на що зауважила Рахункова палата, залишається без змін.
• Думаю, в одному інтерв’ю ми не зможемо охопити всі проблеми, які, на жаль, характерні для багатьох закладів культури. Тож яке їх рішення, на вашу думку?
• На мою думку, повинна відбутись повна заміна керівництва заміщенням на конкурсних засадах. При цьому основна увага повинна бути не на особі претендента на посаду, а на його програмі. Оновлення наукової діяльності необхідне, як повітрі. Я вже не кажу про адміністративну – це – суцільне порушення.
• Будемо сподіватись, що з новим керівництвом Мінкульту позитивні зміни у вашому та інших музеях відбудуться.

Розмову записав Вадим Логвінов.

Можливо, це  випадково, але малювати, це юне дівча почало після окупації Криму і початку війни на Донбасі. Вона живе у прифронтовому Покровську і три літери АТО, мають для неї зовсім інше значення, ніж для ровесників-школярів з мирних областей України.

Лілі Дорошенко 15 років. А її роботи вже добре відомі на Донеччині, вона стала переможцем Міжнародного фестивалю у Литві, зробила персональну виставку в Одеському історико-краєзнавчому музеї.

Юну художницю помітив і підтримав Голова Донецької ОДА Павло Жебрівський. Завжди допомагає начальник Управління культури і туризму ОДА Аліна Певна. Ліля частий гість часопису “Музеї України”. Нині журналісти допомагають в організації персональної виставки у столичному Музеї гетьманства. Відкриття – на початку липня!

Прикметно, що картини Лілії Дорошенко будуть розміщені поруч з плакатами і картинами художника-фронтовика, арт-директора журналу “Музеї України” і Музею плакату Юрія Неросліка. Сержант Нерослік у складі 92 бригади ЗСУ пройшов жах Іловайська, майже рік воював під Щастям. Постійно створює патріотичні плакати, а після демобілізації раптово почав малювати ліричні пейзажі.

-Я відразу зрозумів, що живопис став для цієї дівчинки якимось захисним щитом! – поділився спостереженням Юрій Нерослік, – Буремні події загострили і підняли її талант! Особливо це відчувається у роботах, де присутні свічки. Ну а картина, де дітлахи зустрічають колону БТР з бійцями на броні, мене просто розчулила! Сильні роботи! Такі полотна, особливо за кордоном, дають більший емоційний результат, ніж десятки телепрограм! Це – війна дитячими очима! Я так і не зміг намалювати війну. Потрібен час… А Лілі зичу нових перемог і творчих успіхів!

Пресова презентація виставок очікується орієнтовно 4 липня. Працюватиме майже до кінця місяця…

Ліля не має ні художньої освіти, ні  фахових вчителів – звичайна  самоучка, як   взяла два роки тому пензель і почала перемальовувати картини.  Самостійно навчилась змішувати олійні фарби, вимальовувати фон, зараз самотужки вивчає анатомію, читає  літературу.  Спочатку малювала по квадратикам і поступово перейшла  до написання  пейзажів з натури. За два роки з-під її пензля вийшло понад 50 робіт, серед яких і українські пейзажі і портрети, і натюрморти

Талановиту дівчинку  помітили – запропонували зробити виставку в рідному місті Покровськ (Красноармійськ). Потім ще кілька виставок  і  – визнання на Міжнародному  фестивалі дитячо-молодіжної творчості «Литовска феєрія» у січні  2016 року. Юна покровчанка  Лілія Дорошенко зайняла перше місце в номінації «Образотворче мистецтво».

В Одеському історико-краєзнавчому музеї, у червні,  відбулася культурно-мистецька акція «Кольори мого життя», в рамках якої була виставка 15-річної Лілії Дорошенко  «Я відкриваю свій світ!», де були представлені 30 робіт художниці. Відгуки захоплені! І ось – Київ.

Зараз Ліля,  з батьком Леонідом, разом з учасниками 16 Музейної експедиції, що відкрили у Краматорську резонансну виставку “Закарпатські акценти”, знову їде до столиці. Стала переможцем чергового конкурсу…

У прифронтовій зоні Донецької і Луганської областей живуть мільйони людей. Ростуть діти. І треба зробити все, аби вони виросли в мирній, єдиній Україні!

А таланти підтримаємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Продовжується системна культурологічна робота в прифронтовій зоні Донецької області. В АТО вирушає 16 Музейна експедиція журналу “Музеї України”.

Підготували “головну художню подію літа 2016” – масштабна виставка кращих сучасних художників Закарпаття. Буде представлено 32 роботи 20 художників класичної закарпатської школи.

23 червня о 14-00 в Художньому музеї м. Краматорська відбудеться презентація художніх полотен художників Закарпаття в  рамках культурно-мистецької  акції  «Закарпатські акценти».

Підтримка – Управління культури і туризму Донецької ОДА, Закарпатська академія мистецтв, Краматорський художній музей, ГО “Гуманітарна ліга”.

Керівник експедиції – шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко. Від Закарпаття – Оксана Гаврош, мистецтвознавець. Донецьку ОДА представляє куратор Марина Ємцева.

В світлих залах Краматорського художнього музею відбудеться справжнє свято закарпатського живопису! Крім робіт кращих сучасних художників Закарпаття, відвідувачі побачать класику – роботи закарпатців з фондів музею. Це – вперше!

-Ми навіть не очікували такого пресового резонансу акції «Закарпатські акценти»! – заявив заступник Голови Донецької ОДА Ігор Стокоз, – Фактично всі основні інформагенції повідомили про цю подію! Суспільна цікавість неймовірна! Думаємо про організацію виставки донецьких художників на Закарпатті! Про такі проекти раніше не можна було і мріяти! А мрії збуваються!

Варто підтримати зусилля Управління культури і туризму Донецької ОДА під проводом патріотки Аліни Певної, з культурної інтеграції такої складної прифронтової області в мистецький простір України. Бачимо, які складні завдання доводиться вирішувати, в умовах підвищеної терористичної загрози… А є ще ризикові рейди на лінію розмежування… Дуже важко!

Директор Краматорського художнього музею Олена Орлова підготувала вдумливу підбірку картин, запросила відомих людей Донбасу. Все повинно пройти добре! Сподіваємося на розуміння силових структур в плані безпеки…

Донеччина чекає на виставку художників Закарпаття! Очікуємо на взаємність!

Культурна співпраця продовжується!

Музейна експедиція стартує!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Головна художня подія літа відбудеться в Краматорську. Відкривається масштабна виставка кращих сучасних художників Закарпаття. Буде представлено 32 роботи 20 художників класичної закарпатської школи.

Кілька місяців тривала підготовка, відбір художників, картин, велися складні переговори. Колекція сформована і переправлена на Донбас! Очікуємо урочистого відкриття!

23 червня о 14-00 в Художньому музеї м. Краматорська відбудеться презентація художніх полотен художників Закарпаття в  рамках культурно-мистецької  акції  «Закарпатські акценти».

-Вже можна говорити, що культурологічну блокаду Донеччини, штучно організовану деякими одіозними діячами з минулого, знято! – заявив заступник Голови Донецької ОДА Ігор Стокоз, – В область практично щодня приїздять митці з усіх регіонів, гримлять фестивалі, відкриваються виставки, проходять концерти, творчі зустрічі! Вітаємо художників Закарпаття! Сподіваюся, і краматорські художники зможуть виставитися в Ужгороді!

Варто зауважити, що команда часопису “Музеї України”, за підтримки громадських організацій і Донецької ОДА вже робила виставку Василя Легкого в Маріуполі. Доброволець 92 бригади ЗСУ Юрій Нерослік презентував найбільшу у світі колекцію українського патріотичного плакату і картини в Костянтинівці. Відома художниця Ася Колос виставлялася в Краматорську. По області показували Самчиківський і Яворівський розпис. Велику колекцію львівських художників представили у Бахмуті, а бахмутці виставили свої роботи в Жовкві.

Окрема тема – рейди прифронтовими музеями в Першій лінії оборони, де в обстріляних артилерією приміщеннях відкрили виставки патріотичного плакату, доїхавши туди пристріляними снайперами дорогами…

-Щиро раді зустрічати в музеї нашої області дивовижні твори Закарпатського регіону.-сказала начальник Управління культури та туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Завдяки Загальноукраїнському проекту «Український Донбас», започаткованого Міністерством культури України, відбувається  активний творчий обмін між східним і західним регіонами  України. Завдання управління культури  не тільки популяризувати культурне  надбання Донеччини,  але й показати донеччанам культурне розмаїття всієї країни. Україна різна – Україна єдина!

-Під час відкриття акції планується прес-конференція,  зустріч з митцями Закарпатської школи та керівниками  Донецької ОДА, чекаємо бійців АТО, слухачів школи мистецтв, людей з обмеженими потребами, культурних активістів, волонтерів… - підкреслила директор музею Олена Орлова.

https://kramatmuseum.wordpress.com/

Тел для довідок  т.5-51-58 ( Художній музей )

84313 м.Краматорськ, вул. Шкадінова,60

“Мистецтво Закарпаття – історично сформована цілісність, основа якої базується на поєднанні модерних традицій європейського живопису та народного мистецтва. Сьогодні закарпатський живопис як у концептуальному, так і в стилістичному плані розвивається у доволі широких межах. Мистецьку палітру творять полотна, що ніби з’явилися на різних полюсах творчої свідомості: від реалізму до абстракції, від традиції до постмодерну. – описала подію  Оксана Гаврош, мистецтвознавець, куратор акції.– Розвиток живописних традицій Закарпаття – яскрава сторінка українського мистецтва, що ілюструє цілий пласт історичних процесів, і пов’язана з іменами фундаторів регіональної школи малярства – Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. У 1927 році випускники Будапештського королівського інституту організували в Ужгороді «Публічну школу рисунку», що вплинуло на пожвавлення мистецького середовища. Об’єднання художників стало важливим етапом у переході від творчості окремо взятих професійних художників до становлення цілої регіональної школи живопису. Сьогодні справу А. Ерделі та Й. Бокшая послідовно розвиває Закарпатська академія мистецтв – освітня спадкоємиця засновників «школи».

Живопис Закарпаття ХХІ століття – своєрідні емоційні згустки, експресивна енергія, що вільно сприймається глядачем. Оригінальне індивідуалістичне наслідування реальності в творчості художників не вичерпується лише пошуком форми, а подеколи й взагалі виключає візуальний спосіб наслідування. Химерне сюжетне плетиво у колористичних композиціях перетворюється на карпатську сагу, де головним лейтмотивом є невичерпна любов до рідного краю.

«Закарпатські акценти» – експозиція, яка презентує творчість як знаних у краї митців, так і творчої молоді, що лише розпочинає свій шлях у мистецтві. Жанрове різномаїття, багата колористична палітра, широкий спектр емоційної і змістової структури демонструє розкутість живопису Закарпаття у всій багатоманітності її індивідуалістичних проявів”.

Будуємо ще один творчий місточок між Сходом і Заходом. Сподіваємося і на мистецький десант донбасівців на Закарпаття…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Художники із Закарпаття, що беруть участь в акції:

Альбіна Табака.

Антон Ковач.

Василь Дербаль..

Василь Кадар.

Василь Когутич.

Вікторія Манайло-Приходько..

Іван Дідик.

Олена Кондратюк.

Леся Приймич.

Людмила Корж-Радько

Надія Дідик.

Надія Пономаренко.

Наталія Мирончук-Дідик.

Одарка Долгош.

Олексій Динник.

Олексій Федор.

Петро Ряска.

Роман Пилип.

Сергій Завадяк.

Тарас Табака.

Ведучим цього концерту можна було зробити спікера прес-центру АТО. Ті самі фронтові міста: Волноваха, Сартана, Маріуполь, Торецьк… Тільки замість бригад і батальйонів назви ансамблів і творчих колективів.

У Києві звітувала культура Донецької області. Люди з території війни, загадково позначеної як “зона АТО”. Гала-концерт культурно-мистецької акції “Донеччина-UA: Перезавантаження” пройшов на такому високому професійно-емоційному рівні, що глядачі не соромилися ні сліз, ні радісних вигуків!

Варто ще раз відзначити чітку роботу команди Голови Донецької ОДА Павла Жебрівського, заступника з гуманітарних питань ОДА Ігоря Стокоза, начальника Управління культури і туризму ОДА Аліни Певної, керівників творчих колективів! Реальний міжнародний рівень культурологічного менеджменту! Це не комплімент – оцінка.

Не всі розуміють, що наприклад учасники Народного грецького фолькльорного ансамблю пісні і танцю “Сартанські самоцвіти” живуть у Першій лінії оборони – пара кілометрів до фронту. Пряма наводка. А який високий виконавчий рівень! В селищі працює прекрасний музей, є кілька самодіяльних колективів. Вивчаються і зберігаються народні традції. Були там з Аліною Певною, великий туристичний потенціал, аби не війна…

У дні проведення акції “Донеччина-UA: Перезавантаження” на сцені Українського дому, з великого калібру обстріляли Торецьк. Але, це ніяк не вплинуло на виступ артистів з того міста…

Два роки люди живуть, працюють, виховують дітей у прифронтовій зоні. Більше того, завдяки Донецькій ОДА згуртувалися, за допомогою місцевої влади і бізнесу створили нові концертні номери, пошили костюми, підготували дітей і блискуче виступили на столичній сцені! Вперше за багато років! Донеччина повернулася у мистецький простір України!

-У нас великий культурний потенціал, прекрасні колективи, гарні Будинки культури, – зазначив Павло Жебрівський, – І у цьому переконалися всі гості акції, чітко організованої підрозділами Донецької ОДА, перш за все співробітниками Управління культури і туризму області, міськими і районними відділами культури. Мріємо, аби цю яскраву концертну програму побачили б  як глядачі Донеччини, так і інших регіонів України! Спасибі всім організаторам і учасникам!

Поіменно перерахую режисерсько-постановочну групу акції від Управління культури: блискучий режисер-постановник Олександр Кашлаков. Саме його заслуга в суперчіткій організації двох концертів! Звертаю увагу на талант пана Олександра всіх, хто причетний до організації масштабних культурних заходів – Суперпрофі!

Режисер – Тетяна Романовська. Хореограф – Народний артист України Рафаїл Малиновський. Звукорежисер – Денис Рацлав. Відео-режисер – Іван Шебунчак. Продюсер – Аліна Певна. Адміністратор – Сергій Марусій.

Цій творчій команді під силу взяти будь-яку вершину! Молодці!

-Висловлюю подяку всім, хто створив це свято, і всім глядачам, критикам, журналістам, що долучилися до акції, прийшли на прекрасний спектакль Маріупольського театру! – сказав Заступник Голови Донецької ОДА Ігор Стокоз, – Зрозуміло, є якісь недоліки, помилки, але в цілому, свято вдалося! Відбулася внутрішня консолідація, митці знову повірили в себе, відкрили нові творчі горизонти. Для прифронтової області це дуже важливо!

-Особлива шана артистам, що живуть у прифронтовій зоні! Дитячим колективам, які не тільки збереглися, а й розвинулись!- зазначила начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Дійсно, варто організувати гастролі цих неймовірних талантів Україною! А можливо, і Європою. Нам є що показати і є чим пишатися! Бо Донеччина – то Україна!

Саме вони нині презентують мистецтво Донбасу: Гурт “Заграйярочка” (Волноваха), Народний театр “Краматорські дівчата та хлопці”, Народний театр “Авансцена”, Ансамбль “Квітень” (Маріуполь), Ансамбль “Карнавал” (Маріуполь), Ансамбль “Проспект”, Студія “Свій стиль” (Мирноград), Ансамбль “Веснянка”, виконавці Аліна Башкіна, Анастасія Галкіна, Любов Доброноженко, Анастасія Лоскутова, гурт “Курінець” (Краматорськ), гурт “Непосєди” (Бахмут), “Сартанські самоцвіти”, Народний цирк “Арго”, “Арена” (Маріуполь)…

Несподівано для всіх, акція “Донеччина-UA: Перезавантаження” на сцені Українського дому перетворилася на потужне мистецьке явище, навіть для пересиченого видовищами Києва! Дійсно відбулося свято! Спасибі!

Наступного року зустрінемося у звільненому від терористів Донецьку!?

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Дуже гарна ідея представити мистецьку Донеччину виставкою братів Гутир! Столичний Український дім давно не мав такого несподіваного художнього вигляду.

Організатори культурно-мистецької акції “Донеччина-UA: перезавантаження” довго не могли сформувати концепцію головної експозиції центральної зали. Поки до процесу не долучився скульптор В.Гутиря. Просто виставка “Сіль”.

Донеччина чомусь асоціюється з вугіллям, металом, хімією. А Бахмут, звідки брати родом, здавна вважається головним соляним промислом Європи.

Виставку особисто відкрив очільник Донецької ОДА Павло Жебрівський, який чимало зробив для відродження української культури області.

Павло Жебрівський також звернув увагу, що багато музеїв, виставок та інших культурних закладів через проведення в області антитерористичної операції працюють у складних умовах. «Функціонування музеїв – це дух українського супротиву, це жага повернути мирне життя на Донбас, яку красномовно демонструють люди», – зазначив він”.

ГУТИРЯ В’ячеслав Володимирович заслужений художник України 2013, член Національної спілки художників України. (18. 05. 1960, м. Артемівськ Донецької обл.) – живописець і скульптор. Брат О.Гутирі.

Працює в галузі станкового живопису, монументальної і станкової скульптури, декоративно-прикладного мистецтва (різьблення по дереву).

Учасник обл., респ. (від 1983), міжнар. (від 1991) мист. виставок. Персон. – у Краматорську (Донец. обл.; 1990, 1997), Києві (1993, 1996), Парижі, Будапешті (обидві – 1993), Донецьку (1998), Барселоні (Іспанія, 2003). Осн. галузі – живопис, скульптура, мала пластика. У творах відтворено власне бачення історії та ставлення до вічних тем людства – добра, зла, любові. Роботи зберігаються в НХМ.

Людина-степ, людина трава, людина-історія. В`ячеслав Гутиря – скульптор.

Дерево, камінь, глина – його стихія, його знання.
Закручені, як язики полум’я, як стеблини степової трави, скульптури угвинчуються в небесну твердь, вітром крізь серце викликаючи з небуття міфи і легенди давніх часів. Звивісті тіла амазонок, навіяні колиханням трав; закручений рукою жорстокого воїна-скіфа в тугу спіраль кінь – відлуння, що живе в землі. Скульптури застигли в станї вознесїння, переходу до нової субстанції. Вони злилися в любовному прагненні, набуваючи мирних округлих форм – знаків добра. – описав майстра Олександр Ляпін.
Вячеслав провокує до збудження сили зачарування та інтелектуальної сприйнятливості землі, на якій живе. Для нього не існує поняття провінції, глушини. Його роздратована свідомість протинає тисячоліття, він, як бог, повертає до життя, до пам’яті з пітьми гротів Аіда погублену душу краю.
В скульптурах Гутирі немає й тіні невпевненності, вони – полум’яний вихор, що відганяє зло, вони – вірні обереги степняків.

ГУТИРЯ Олександр Володимирович (17. 02. 1966, м. Артемівськ Донец. обл.) – живописець і скульптор.  Закін. Донец. торг. уч-ще (1985). Від 1989 – учасник обл., респ. та міжнар. мист. виставок. Персон. – у Києві (1993, 1998), Будапешті (1993), Донецьку (1998), Німеччині (1998), Канаді (1999, 2000, 2002, 2005). Від 2004 – у Канаді.

-Донеччина багата талантами! – зазначив заступник Голови Донецької ОДА Ігор Стокоз, – Аби у цьому переконатися киянам, варто просто побачити виставку “Сіль”, а ще краще, відвідати музеї, театри, заклади культури нашого краю. Попри певну напругу у прифронтовій зоні, всі заклади культури працюють, приймають відвідувачів, ведуть велику роботу. А митці – творять! І виставка “Сіль” є тому прекрасним підтвердженням!

Велику роботу для організації акції, і відповідно виставки “Сіль”, провели співробітники Управління культури і туризму Донецької ОДА на чолі з невтомною Аліною Певною. Змогли відновити роботу управління з нуля, відродили культурне життя регіону, що входить до зони АТО. Молодці!

Описувати такі масштабні культурні проекти – невдячна справа. Це треба бачити! Або особисто, або, хоча б, на фотографіях.

Отож, фотопрогулянка виставкою скульптурних форм та образотворчого мистецтва “Сіль”.

Насолоджуйтесь!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”