Міністерство оборони України знаходиться на порозі грандіозного шухера. Нарешті АП, РНБО, СБУ, ГУР, військова прокуратура, Комітет з національної безпеки і оборони ВРУ отримали чергові підтвердження існування агентури ворожої нам держави в Національному військово-історичному музеї України та у гуманітарному блоці МОУ.

Мова про проросійських фанатів Путіна з клубу “Красная звезда”, відомому тісними контактами з терористом Гіркіним, зрадниками – екс-міністром оборони Лебєдевим (втік до Криму), керівником департаменту МОУ О.Селівановим (обміняний СБУ на двох офіцерів ЗСУ, нині воює проти України в “МВД ЛНР”), і іншою різнокаліберною агентурою РФ.

Ганебно, що знову екс-камандір “Краснай звезди” Таранець в порушення законодавства, за прямої підтримки проросійських співробітників Міноборони, знову обраний директором головного музею МОУ.

Трохи нагадаємо етапи бойового шляху во славу Сталіна-Гітлера-Гіркіна-Селіванова-Лебєдєва-Путіна цих діячів і їх контакти з кураторами-зрадниками.

Лебедєв Павло Валентинович

Бывший министр обороны Украины.

14.03.2016 года объявлен в розыск Генеральной прокуратурой Украины. Скрывается на территории временно оккупированной АР Крым.

Присутствовал в Кремле на собрании по случаю «принятия» Крыма в состав России.

Разыскивается по ст.255 ч.1 УК Украины

ОВД: СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Категория: лицо, скрывающееся от органов прокуратуры
Фамилия: Лебедев
Имя: Павел
Отчество: Валентинович
Дата рождения: 12.07.1962
Пол: М
Статья обвинения: ст.255 ч.1
Мера пресечения: постановление суда о разрешении на задержание с целью привода
Место исчезновения:
Дата исчезновения: 17.10.2015
Контактная информация: СБУ (044) 256-92-73

ФИО: Лебедев Павел Валентинович (Лебедєв Павло Валентинович)
Код ДРФО: 2283817018
Дата рождения: 12.07.1962
Место рождения: п. Новомихайловский, Краснодарский край, РСФСР
Место проживания: Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, ВУЛ. КОЧУБЕЯ 35 34
По данному адресу прописаны:
Лебедева Ольга Валентиновна (Лебедєва Ольга Валентинівна), 07.10.1963, ДРФО: 2329018500
Лебедева Алена Павловна (Лебедєва Альона Павлівна), 09.01.1983, ДРФО: 3032411165
Лебедева Александра Павловна (Лебедєва Олександра Павлівна), 13.11.1994, ДРФО: 3465002506
Лебедева Юлия Павловна (Лебедєва Юлія Павлівна), 28.07.1993, ДРФО: 3417704808

https://psb4ukr.org/criminal/lebedev-pavel-valentinovich/

Фанат русакавамира Олексій Селіванов “атаман” Верного казачества під кураторством УПЦ-РПЦ-ФСБ, відомий сепаратист і агент спецслужб РФ. Зрадником України Лебедєвим призначений керівником Департаменту МОУ, де почав зачистку патріотів України, призначаючи на їх місця відвертих проросійських кадрів, ймовірно теж завербованих ФСБ.

Як не дивно, навіть після Майдану і АТО, втечі Лебедєва в Крим, арешту і обміну Селіванова в ЛНР, де він вбиває і катує українських бійців, розставлені ними кадри в МОУ залишилися і чесно працюють на агресорів!

Журнал “Музеї України” провів вражаюче розслідування діяльності цього шпигунського спрута, направивши відповідні звернення до багатьох правоохоронних та контролюючих структур. Ганьбою зацікавилися депутати. Взагалі, після таких публікацій повинен початися реальний контррозвідувальний процес і зачистка МОУ – http://museum-ukraine.org.ua/?p=8362       http://museum-ukraine.org.ua/?p=8314

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=11479

Отже, чи залишаться ставленики зрадників України на керівних посадах в Міноборони України? Чи ветерани АТО розберуться з ними в неформальній обстановці?

П.Кузьменко

Терористи ЛНР святкують перемогу! Їх ставленик, за підтримки ячейки ФСБ, що практично відкрито діє в Міністерстві оборони України, знову очолив Національний військово-історичний музей України – головний музей МОУ!

Таваріщ камандір Таранець наскільки важливий для спецслужб Росії, що для його просування, прикриття і переобрання, засвітили цілий пласт ймовірних агентів впливу ФСБ: полковника Сергієнка з апарату МОУ, основних керівників НВІМУ, клуб “Красная звезда”,  керівництво гуманітарного блоку МОУ, аж до одного заступника Міноборони, видатного “історика”, колишнього чоловіка кандидата у Президенти Ольги Богомолець – Шереметьєва. Вразило, що попри купу публікацій, заяв, звернень журналістів, ВІДКРИТО захищати і просувати таку мутну особу особисто почав зразковий укрпропагандон Ю.Бутусов, що відразу привернуло увагу допитливих до справжніх господарів сайту Цензор.нет і джерела фінансування тих спекулянтів на українському патріотизмі.

Виникло чимало питань до високопоставлених офіцерів СБУ, які показово не помічають нахабну проросійську діяльність перерахованих кадрів, що теж наштовхує на невеселі думки про їх роботу на Росію.

Нагадуємо, влітку 2013 року, оголошений зрадником України агент ФСБ, що був тоді Міністром оборони – Лєбєдєв, за поданням іншого зрадника України, нині аполченца Донбасу, що тоді очолював гуманітарний департамент МОУ, Алексея Селіванова (атамана фсбшного Верного казачества, яке і досі діє в Україні), свого часу заарештованого за держзраду СБУ, обміняного на двох офіцерів ЗСУ в ЛНР, де став як пишуть сепарські сайти – “старший оперуполномоченный по особо важным делам ОПДН МВД ЛНР, руководитель проекта по военно-патриотическому воспитанию детей и молодёжи”, звільнили патріота полковника В.Карпова з посади директора музею, ретельно відібравши на його місце патріота рускай весни Таранця!

Аби переконатися у “видатних навиках”, значному “науковому” рівню типа історика Таранця, варто почитати його безграмотну біографію, оприлюднену сайтом МОУ:

“ТАРАНЕЦЬ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Дата та місце народження:          18.08.1968у м. Суми.

Освіта:

Навчався в середній школі №5 м. Суми. Займався декільками видами спорту. Найбільших успіхівдосяг в біатлоні, був капітаном команди. В1980-1986 був членом ДЮСШ «Колос».

В 1986 році поступив до навчання в Саратовське вище військове авіаційне училище льотчиків, на спеціальність льотчик-інженер. В 1988 році за станом здоров’я був списаний з обліку ЗС СРСР.

В 1989 році поступив в Київський міжнародний університет цивільної авіації (Київський інститут інженерів цивільної авіації) по спеціальності інженер з організації перевезень та керування на транспорті. Спеціаліст з організації та керування.

В 2002 році отримав другу вищу освіту в Київському національному університеті імені ТарасаШевченка (Інститут міжнародних відносин).Магістр міжнародних економічних відносин.

Досвіт роботи:

Свою трудову діяльність почав у 1986 році авіаційним механіком по вертольотах та двигунах в Сумському учбовомуцентрі ДТСААФ.Після повернення з навчання в СВВАУЛ працював на декількох роботах, а саме:

керівник стаціонарної відеотеки Молодіжного центру«Об’єднаних молодіжних ініціатив» при Зарічному РК ЛКСМУ м. Суми;

завідувач стрільбищем ДЮСШ ССХІім. Докучаєва.

З 1996 року керуючий департаменту роздрібної торгівлі ЗАТ «ІміджУкраїна».

З 2005 року генеральний директор ЗАТ «ІміджУкраїна».

В 2003 році мною створено Молодіжну громадську організацію «Київський клуб «ЧервонаЗірка».

З грудня 2003 року до 2013 року Голова Правління Організації. На рахунку організації понад 100військово-патріотичних, військово-історичних та пошукових заходів. За свою громадську діяльність був відзначений багатьма відзнаками, зокрема:

МО України «За сприянняЗбройним Силам України»;

ГШ ЗС України «За заслуги перед Збройними Силами України»;

МВС України «За сприяння органам внутрішніх справ України»;

МВС України «За професіоналізм в управлінні»;

ДПС України «За співпрацю з органами Державноїподатковоїслужби»;

ДПС України «15 роківДержавнійприкордоннійслужбіУкраїни»;

відзнакою Кабінету Міністрів України;

відзнаками іноземних держав та громадських організацій.

З червня 2013 року виконував обов’язки начальника Національного військово-історичного музею України.

З 02 жовтня 2013 року наказом Міністра оборони України (зрадника Лебєдєва, за поданням екс-начальника Департаменту МОУ нині зрадника О.Селіванова, що воює з ЗСУ в лавах МВД ЛНР!)  призначений директором Національного військово-історичного музею України. Де і працював по 22 серпня 2016 року.За час роботи  був нагороджений відзнакою РНБО та неодноразово був відзначений грамотами Міністерства оборони України.

Сімейний стан: одружений. Судимостей не маю.”

І ось знову цей неперевершений діяч музейної справи, спираючись на агентуру фсб, буде 5 років (!) виховувати бійців ЗСУ, більшість яких воюють в АТО, любові до України!

Цікаво, а зрадники Лєбєдєв і Селіванов з терористом Гіркіним, який дружить з клубом “Красная звезда” 20 (!) років, привітали новообраного дирехтора?

Взагалі, після таких публікацій повинен початися реальний контррозвідувальний процес і зачистка МОУ – http://museum-ukraine.org.ua/?p=8362       http://museum-ukraine.org.ua/?p=8314

Керівництво СБУ, ГУР, РНБО вважає це все зрадою чи перемогою? Хто відповість конкретно? Хто винен? Чому не почалися арешти – адже всі засвітилися!

Журнал “Музеї України” направив запити і посилання на наші публікації для вивчення і реагування керівництву МОУ (мовчать як партизани з ЛНР), СБУ – відписка, ГУР – відписка, РНБО – мовчать. Написаний відкритий лист Президенту України – тиша.

Очікуємо дієвої реакції від Першого заступника Голови ВРУ Ірини Геращенко і депутата Марії Матіос, які у 2013 нас підтримали запитами. Знаменита історія з молодою блондинкою, прийнятою Таранцем…

Листа направлено всім основним членам Комітету з питань національної безпеки і оборони ВРУ.

Ситуація дика – три роки журналісти збирають і оприлюднюють факти агентурної співпраці офіційних осіб з МОУ, фактично ячейки ФСБ в Мінобороні, вже і натякаючи, і повідомляючи прямо про такий безлад, фактично акт державної зради – і ніякої реакції!

Невже це правда, що існують списки рашенської агентури з 70 шпигунів у вищому ешелоні СБУ і 114 в керівництві МОУ? Пишуть таке у мережі, кажуть перехопили з нооскопа…

Якби подібна вата керувала якоюсь сільрадою на Донеччині, це можна було б зрозуміти.

Наявність таких кадрів в Міністерстві оборони країни, що воює з Росією – злочин!

Чекаємо рішучих дій! Вже наговорилися…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Шпигуни люблять музеї, церкви, сексменшини і Міноборони України. І писати про це без сміху та жорстких питань до керівництва МОУ та СБУ не можна, бо набридло. Між тим, у вищих органах державної влади продовжує нахабно і практично відкрито діяти потужна агентурна сіть рашистських спецслужб.

У вже далекі літні місяці 2013 року, влада Януковича видавалася абсолютною і вічною. Агентура ФСБ практично відкрито призначалася на всі ключові посади держави. Кадровий офіцер ФСБ Лебєдєв став аж цілим Міністром оборони України! Його завданням був демонтаж військового відомства, зачистка патріотів, призначення максимальної кількості російської агентури на ключові посади. Що і було успішно зроблено. Екс-міністр, що проголошений зрадником України давно втік, царює в окупованому Криму, а запущена ним в МОУ агентура і досі розвалює Міністерство! Більше того, просувається до ще більшої влади!

Одну таку тварюку тоді ми вирахували миттєво. Клінічний правослабний руськомірський фанат, з сексменшин, який очолив аж Департамент соціальної та гуманітарної політики МОУ!!! Погугліть про цю скотиняку і його структури! Було написано і розміщено на наших маленьких культурологічних сайтах кілька матеріалів, які були розіслані журналістам і політикам. Випадок виявився наскільки диким, що навіть куратори Міноборони України від ФСБ вирішили те воцерковлене диво тихо прибрати. Воно ж продовжило бурхливу роботу з розвалу України через власне кишенькове козацтво.

Нарешті, вже після Майдану, те явище так всіх дістало, що невстановлені радикальні патріоти його трохи побили, вже зрозуміло, за чиєю наводкою. Врешті, чесні офіцери СБУ зібрали якусь доказову базу і бравого атамана заарештували! Про цей неймовірний подвиг повідомив сам пан Наливайченко, як про блискучу перемогу. Відповідно, потрапивши у суворі умови, наш герой заспівав, назвавши контакти, явки, кураторів, джерела фінансування. Сліди ведуть до резидентури ФСБ у Лаврі. Ватна преса почала істеричний писк.

Кадра, за погодженням з Москви, терміново обміняли на двох полонених офіцерів ЗСУ з ЛНР. Відповідно,  передали до окупованого Луганська. Замість квартири в Росії, його одягли в камуфляж, дали АКМ і послали на фронт — вбивати бійців ЗСУ. Що він і зробив, визнавши це публічно, автоматично перетворившись на військового злочинця — зрадника України.

Отже, знайомтеся — Алексей Сергеевич Селиванов, старший оперуполномоченный по особо важным делам ОПДН МВД ЛНР, руководитель проекта по военно-патриотическому воспитанию детей и молодёжи!

Про героя ЛНР Селіванова:

http://www.novorosinform.org/articles/6897

http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/26322-sotrudnik-dvux-sinodalnyx-otdelov-upc-podozrevaetsya-v-finansirovanii-terrorizma.html

http://donbass24.su/report/109642/    http://nahnews.org/544286-lnr-karatelej-donbassa-v-lyuboj-tochke-mira-nastignet-pravosudie/   http://rossiyaplyus.info/aleksey-selivanov-ukrainskoe-gosuda/

І кілька цитат з публікацій сайтів «Музеї України» і «Нова Січ» 2013 року, коли в СБУ і МОУ сиділи такі ж агенти ФСБ як і зараз.

«Департамент соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України очолив щирий україножер — таваріщ Алексей Селіванов. Це найпотужніша підстава як нового Міністра Оборони України, так і Уряду, Президента України особисто. Фактично цей сосунок, що навіть не служив в армії (можна лише здогадуватися чому?) є реальним викликом всім чесним офіцерам і солдатам Збройних Сил, що клянуться померти за Незалежну Україну! — 11.06.2013

Чи приймало це незаперечне явище Гускава Мира присягу народу України? Чи давали йому українські спецслужби дозвіл на роботу з секретними документами?

Чи пройшов цей геній перевірку у психіатра? Адже маємо яскравий випадок роздвоєння свідомості — однією частиної мозку воно за Рассею, іншою повинне виховувати патріотизм української армії.

А якщо завтра війна з Рассеею? Ким воно стане? Зрадником, чи дезертиром? Їх на війні пристрілюють у першу чергу! То може хай врятують його просто зараз? Пошлють у відставку.

З його церковними талантами стояти на колінах, малчік не прападьот…

Цікаво, які кадрові несподіванки готують ловці однієї істинної церквушки, де так популярні педофілія та інші содомські гріхи?

І як поставляться до цього офіцери?

Ще варто прокоментувати особистість, яка очолила Департамент соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України пана Селіванова. Ця посада дуже важлива і відповідальна, адже Департамент відповідає за виховання захисників нашої вітчизни. І дуже непросто та важливо привити молодим людям і зберегти в досвідчених військовиків любов до своєї Батьківщини, повагу до її історичного минулого, патріотизм, гордість за свою країну,бажання працювати і за необхідності покласти своє життя за свою Країну, розуміння своєї ролі в системі Збройних Сил і в країні загалом. Адже наші Збройні Сили — наша гордість і наша впевненість в завтрашньому дні. То якій же людині випала така почесна місія, кому було довірено цю надважливу царину?

Олексій Селіванов – активіст. В різні роки він був чи й досі є: головою Київського монархічного центру, очільником комітету «Рух росіян України», Головний отаман Міжнародної суспільної організації «Вірне козацтво», співробітник двох Синодальних відділів УПЦ… Цей список можна продовжувати і далі, але краще перейти до розкриття цієї багатогранної особистості, бо це насправді справа не проста.

1. Політична позиція. Головною метою свого життя Головний отаман Вірного Козацтва вважає об’єднання України з Росією. Мабуть і не згадуючи при цьому статті Конституції України, де йдеться про якусь там цілісність кордонів, яку доречі повинні охороняти військовослужбовці. «Пока есть Православная Россия» — заспокоює Селіванов, — «народам остальных православных и славянских государств есть на кого надеяться. На Украине … именно Путин – самый рейтинговый политик современности». А як же Віктор Федорович Янукович? Невже фальсифікація на виборах таки була?

І результат — 2.07.2013: Одіозного церковного рейдера Хазарського патріархату, монархіста і україножера Льошечку Селіванова усунуто від виконання обов’язків керівника Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України! Фактично, це перемога журналістів і членів Спілки офіцерів України! На керівну посаду призначено більш адекватну людину, професіонала і сподіваємося патріота. Хоча, говорити про патріотизм при цьому Міністрі оборони якось навіть не зручно…
Першим підняв тривогу після дивних кадрових призначень в МО журнал «Музеї України». Селіванов, який не служив в армії і публічно декларує ненависть і презирство до всього українського, став головним вихователем всієї Української армії! Це те саме, якби МО РФ очолив переконаний член ВО «Свобода», а головний музей російської армії фанат УНА-УНСО…
Саме «вихователь» відразу посунув творця музейної справи Міноборони, директора Національного військово-історичного музею України, кандидата історичних наук, письменника, дослідника, музеєтворця, полковника Віктора Карпова (творця між іншим і Музею Героїв Крут).
На його місце десантували в.о. сумнівного кадра без керівного і музейного досвіду, «камандіра» сталінсько-гітлерівського клубу «Красная Звезда», не дуже адекватні члени якого відомі гасанням смітниками у формах тоталітарних режимів СРСР та Третього Рейху.
Це директор ГОЛОВНОГО музею Міноборони України!!!
Відповідно, обурилися офіцери, ветерани, патріотична молодь. Була гостра заява Спілки офіцерів.
До інформаційної кампанії долучився сайт uainfo. Дмитра Доброго, сайт ОРД Стаса Речинського…
І ось гарна новина — монархічного Селіванова усунули від керівництва департаменту МО! Хоча, поки що ще залишили у штаті.
Можна святкувати маленьку перемогу.
Але, ряжений «Красной Звязди» продовжує розгром наукового і патріотичного колективу Національного військово-історичного музею України! У статусі в.о. директора!

Від журналу «Музеї України»:
Ми з подивом дізналися, що керівництво нашого маленького часопису прикрасило собою список особистих ворогів нового Міністра оборони, що невідомо за які військові «подвиги» очолив таке важливе відомство. Кажуть про якісь спеціальні заходи якихось розвідок стосовно журналістів… Не хочемо у це вірити…
Ми залишаємо за собою право звернутися до керівництва Уряду України, Президента з проханням дохідливо пояснити новому Міністру оборони, армію ЯКОЇ країни він очолює… Можливо, доведеться згадати етапи «великого комерційного шляху» нинішнього Міністра. Там багато цікавого, кажуть…»

Очевидно, що всіх кадрів, призначених в центральний апарат МОУ за часів зрадника Лєбєдєва, треба було відразу усунути з посад і перевірити на співпрацю із закордонними спецслужбами. Чому цього не зробили ні керівники МОУ, ні внутрішня безпека, ні військова контррозвідка? Мабуть теж Кремлем призначені?

Особисто агент ФСБ і зрадник України Селіванов розправився з патріотом України, доктором історичних наук, полковником ЗСУ, письменником, творцем Національного військово-історичного музею Віктором Карповим, брутально викинувши того з армії. На його місце, порушивши всі інструкції, було призначено таких же правослабних «активістів гускава міра» як соратників терориста Гіркіна, сталінсько-гітлерівських військових реконструкторів з клюбу «Красная звязда». Дуже може бути теж агентів впливу ФСБ — згадайте зраду «реконструкторів» в Криму і на Донбасі. Генерали СБУ Скіпальський і Маломуж про те багато говорили…

Ще один безцінний путлеровський кадр з тієї банди з центрального апарату МОУ — полковник Сергієнко. Що взагалі він робить в Українській армії з таким світоглядом? А саме він є секретарем і організатором конкурсної комісії з «прозорого» обрання директора головного музею МОУ, вирішальне засідання якого очікують 14 вересня 2016 року! І хто із заступників Міністра оборони курує гуманітарний блок, вже третій рік прикриваючи цю відверту антиукраїнську ячейку, ймовірно куровану ворожими спецслужбами?

У цій ситуації, публічно підтримувати кремлядь з Музею МОУ може лише дурень, або…Бутусов! Що він бликуче і зробив, спаливши ще одну групу високопоставленої вати. Дуже хочеться дізнатися, чому саме артистично проукраїнський Цензор, якого аж розпирає від дешевого принципово російськомовного піар-пропагандизму, так перейнявся засланцями ФСБ в МОУ? Хто реально фінансує і чиї накази виконує редакція того балабольського сайту?

«Одного из лучших наших военных историков Владислава Таранца уволили с поста директора Национального военно-исторического музея. На его место назначили конкурс — и завтра его проведут».

Об этом написал на своей странице в Фейсбук редактор интернет-издания «Цензор.нет» Юрий Бутусов. Владислав Таранец — фанат своего дела, человек, которому удалось объединить вокруг музея целую группу талантливейших исследователей, это лучшие военные историки Украины — Ярослав Тинченко, Павел Нетесов, Виталий Ивко и другие. Они создали потрясающие инсталляции о войне. Они собрали в музее уникальные вещи.

И вот Минобороны решило провести конкурс, и Владислава Таранца, который делает такой огромный и неоценимый вклад в развитие нашей Родины в сохранение памяти о подвигах украинских воинов, уволили.

Нет никаких претензий к руководителю. Но есть угроза, что конкурс мозжет стать поводом, чтобы под благовидным предлогом убрать Владислава Таранца.

Коллектив музея не получил никаких наград, ни за Иловайск. ни за Донецкий аэропорт, не получил помощи на информационные проекты, не заслужил даже доброго слова. Они не просят. Они просто занимаются своим любимым делом».http://argumentua.com/novosti/s-posta-direktora-natsionalnogo-voenno-istoricheskogo-muzeya-uvolen-odin-iz-luchshikh-voenny  До речі, сайт Аргумент теж широко використовується рашистами для дискредитації і розколу патріотів України. Це так, до слова… Може теж колись поїдуть в ЛНР…

Три роки команда журналу «Музеї України» бореться з антиукраїнським угрупуванням в МОУ. Десятки публікацій, листи, депутатські звернення — не допомагає! Хтось, на дуже високому управлінському рівні вміло гасить скандали і прикриває негідників, які продають Україну. І вирахувати тих героїв можна елементарно через відкриті джерела.

Прохання до курсантів Академії СБУ, чи як вона там називається: зробіть курсову роботу — як вирахувати ворожу агентуру шляхом аналізу публічних джерел через належність до УПЦ ФСБ. Це ж елементарно, Ватсон!

А доблесне Міноборони завтра проводить фінальне засідання конкурсної комісії з обрання директора Національного військово-історичного музею МОУ. Вже маємо дві кандидатури прекрасних заступників директора — правослабні історики Гіркін і Селіванов.

Хто переможе? Росія чи Україна?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

В Україні діє музей створений за темниками Кремля агентурою ФСБ. Особливої пікантності додає те, що це головний Музей Міністерства оборони України!

Взагалі, агентурна мережа рашенських спецслужб в центральному апараті МОУ відзначається особливим цинізмом, відвертою тупістю і завищеним рівнем нахабності – адже їх покривають такі ж агенти, але вже на рівні вищих чинів СБУ. А тих прикриває ячейка в АП…

Як хтось не вірить – поспілкуйтеся з офіцерами штабів НАТО. Вони давно використовують МОУ для вкидання дези для ФСБ і ГРУ РФ. Це святе – щойно до Міноборони України надходить якась шифровка з НАТО, вона відразу опиняється в Москві. Ось просто таки чудесним божественним промислом! Воно і не дивно, бо БІЛЬШІСТЬ офіцерів центрального апарату МОУ є вірними рабами УПЦ-РПЦ, бігаючи в Лавру, де відкрито працює резидентура ФСБ чи не кілька разів на день! Як до речі, і вищі чини СБУ… І це вже навіть не смішно. Всі про це знають, навіть пишуть, але вище керівництво доблесних українських спецслужб від того абстрагується. Чому?

З 2013 року, журнал “Музеї України” воює з відвертими путінцями з сталінсько-гітлерівського клюбу “Красная звязда”видатного шоумена Таранця, які шляхом рейдерського захоплення, за прямим наказом зрадника України, екс-міністра оборони Лєбедева, окупували Національний військово-історичний музей.

Вже якось і говорити про це не зручно! А той убогий Таранець знову пре в директори Нацмузею, вже через “прозорий” конкурс, організований руськомірськими друзями з МОУ!

Перша масштабна публічна акція тих “реконструкторів” під егідою Національного музею 2013 року – тренувальна розвідувально-диверсійна висадка загонів  агентури ГРУ-ФСБ на берег Дніпра на Троєщині. Тіпа “брали Київ”. Саме там засвітився ВЕСЬ терористичний загін полковника Стрєлкова-Гіркіна, який за кілька місяців відзначився в Криму, а потім у тому ж складі, доповнений кримськими реконструкторами гри у війнушку, захопив Слов`янськ! Почитайте мемуари Гіркіна! Саме ті скоти розпочали війну в Донбасі, з посмішками розстрілюючи чесних офіцерів СБУ, МВС, ЗСУ. А   Заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею Тинченко Ярослав Юрійович тел.: 044 280-04-72 (з сайту музею МОУ), відомий своїм руськомірським світоглядом, пишається своєю ДРУЖБОЮ з твариною, на руках якої кров українських патріотів, роздаючи коменти для преси і абсолютно не боїться ходити київськими вулицями, бо відповідає за науку у військовому музеї!
http://fakty.ua/184614-v-slavyanske-girkin-rekonstruiroval-stalingrad-a-v-donecke-budet-vossozdavat-oboronu-berlina-1945-goda

Генерали СБУ і Міноборони – це нормально? Під час ВІЙНИ?! Чому ці зрадники і досі в штаті МОУ, отримують зарплати і як виховують бійців ЗСУ? До вас нічого не доходить, чи ви просто дебіли?

Історія з ефектною блондою Настею Фурман, чий маман, за твердженням блогерів, була керівником награбованих активів міністра-зрадника Лєбедева, стала класикою журналістики. Лакей Лєбедева, директор Нацмузею МОУ Таранець, призначив дефачку 23 років заступником директора головного музею Української армії! Ми втрутилися, почався шкандаль, дефачку “ушлі”. А те упослідженне нещастя “дирехтор” залишилося!!! Хто його так кришує?

Варто навести цитату заяви творця і першого директора Нацмузею, доктора історичних наук, полковника ЗСУ Віктора Карпова:”У Міністерстві оборони України проводиться конкурс на посаду директора Національного військово-історичного музею України. На посаду претендує колишній директор музею Таранець В.В. (з 2013 по 2016 рр.). У зв’язку з цим подаю свої зауваження та пропозиції щодо кандидатури Таранця В.В.

Ця особа не здатна за своїми діловими і моральними якостями, професійним рівнем виконувати посадові обов’язки керівника національного закладу.

Дії В.В.Таранця розслідуються у трьох кримінальних провадженнях. Першекримінальне провадження стосується загибелі громадян на вході до будівлі музею. Під час протестних акцій у лютому 2014 р. В.В.Таранець, як директор музею,розташуваву приміщенні музею підрозділ «Беркуту», який з дверей музею атакував мирних протестувальників і убив на його порозі двох громадян. Генеральною прокуратурою України проводиться кримінальне провадження за цим фактом та вивчається ступінь вини  у цьому директора музею В.В.Таранця.

Підставою для підозри у другому кримінальному провадженні є факт підміни музейних предметів нагородного фонду музею. Печерським районним управлінням ГУ МВС України в місті Києві проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні №42014110350000087 за фактом підміни нагород у фондах Національного військово-історичного музею України.

Мною у 2014 році було заявлено про організацію посадовими особами музею у складі організованої групи на чолі із директором музею Таранцем В.В.такої підміни. Матеріали з цього приводу долучені до кримінального провадження, яке розслідує Печерське районне відділення поліції у місті Києві.

Інше моє звернення до Генеральної прокуратури України стосується неправомірних дій керівника музею Таранця В.В. і порушення ним Статуту музею при підписанні угоди про проведення виставки «Пісня про сокола». За результатами розгляду Печерським районним управлінням ГУ МВС України в місті Києві відомості щодо неправомірних дій долучено до матеріалів кримінального провадження №120131006000009440.

Відомі зловживання владою з боку керівника музею Таранця В.В. у питанні прийому працівників на роботу. Так, за наказом начальника музею від 30.08.2013 № 155 на роботу у філію музею – Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» (с.Пам’ятне, Чернігівська область) прийнято Шемеляка О.Ю. Цей працівник на роботу у Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» не ходив, заробітну плату виплачено.

За іншим наказом Таранця В.В. від 01.11.2013 № 198 на посаду молодшого наукового співробітника Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» прийнято Грищишина С.В. Останній на роботу у Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» не ходив, заробітну плату виплачено, а замість нього у музеїв м. Києві працював Охріменко О.С. без оформлення на роботу.

Також наявні маніпуляції В.В.Таранця з предметами  військової техніки – піднятий у 2008 році з річки Гнилий Тікич танк Т-34 часів Другої світової війни, що належить музею, відсутній і досі у музейній експозиції та зберігається у приватної юридичної особи.Відповідно до Статуту Національного військово-історичного музею України зберігання музейних предметів здійснюється виключно в приміщеннях фондів музею або музейній експозиції і Статутом не передбачено можливості їх зберігання в інших умовах. А, отже, це є факт відвертого порушення Статуту музею.

Тут зауважу на факті брехні, розповсюдженої В.В.Таранцем у засобах масової інформації восени 2013 року щодо зникнення цього танку. Таранець В.В. ввів в оману Міністра оборони та інше керівництво Міністерства оборони України. Факт брехні мною доведено беззаперечно та безапеляційно з боку Міністерства оборони України.

Незацікавленість та байдужість до долі музею В.В.Таранця підтверджується фактом прийняття директиви проскорочення та повну ліквідацію філій Національного військово-історичного музею України, зокрема: музею «Герої Дніпра» в Івано-Франківську, Військово-морського музею в Одесі, музею Повітряних Сил у Вінниці та Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут». Завдяки участі громадськості цей процес був зупинений.

Варто нагади й про дві втрачені філії  музею в Севастополі  – Військово-морський музей України, розміщений в будівлі Михайлівської батареї, та Військово-морський музейний комплекс «Балаклава»,де директором НВІМУ В.В.Таранцем не було вжито жодних заходів для вчасного вивезення музейних фондів, але при цьому власну приватну колекцію з Михайлівської батареї він вивіз. Перебуваючи тричі у відрядженні в філії музею у місті Севастополі, В.В.Таранець не спромігся організувати вивезення військово-морської колекції музею і п’ять тисяч музейних предметів про створення сучасних Військово-Морських сил України залишились у Севастополі.

Музей – це науково-дослідна установа. У Таранця В.В. немає наукових ступенів чи звань. У результаті музейна експозиція позбавлена науковості, змішані історичні періоди, виразна еклектика в її художньому оформленні. Інформативно експозиція для відвідувача є незрозумілою. Музей з 2014 року перестав друкувати свої науково-популярні видання «Військово-історичний альманах» та «Український військовий музей», а це є свідченням відсутності планомірно організованої наукової роботи у музеї. Більш того, музейна експозиція позбавлена послідовного викладення матеріалу про Збройні сили України, що свідчить про втрату зв’язку музею із військом. Це підтверджується також і тим фактом, що від трудового колективу музею до складу комісії не увійшов жоден представник Збройних сил.

З оприлюдненої В.В.Таранцем біографії відомо, що він з 2005 року є генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна». Очевидно, що перебуваючи на посаді директора музею, В.В.Таранець одночасно займався і комерційною діяльністю.

Відповідно до п.8.16 (конфлікт інтересів) Кодексу музейної етики ІСОМ, який затверджено 21-ю Генеральною асамблеєю міжнародної ради музеїв 8 жовтня 2004 р. «музейні працівники не повинні конкурувати зі своєю установою ані у придбанні предметів музейного значення, ані у будь-якій іншій особистій діяльності, спрямованій на колекціонування. Між музейним працівником і керівництвом музею повинна бути укладена угода стосовно будь-якого приватного колекціонування, якої потрібно ретельно дотримуватися».

Міністерство оборони України на мої перестороги щодо неприпустимості такого стану у випадку із В.В.Таранцем повідомило, що він має «хоббі» і збирає металеві шоломи. Безперечно, це є одним із видів колекціонування, хоча відомо від самого В.В.Таранця, що він має власну колекцію військових раритетів і формує її як особисто, так і за допомогою дилерів.Частина предметів з його колекції експонувалася в м. Севастополі до березня 2014 р. у Військово-морському музеї України в складі виставки «Героїчний Севастополь», а також на виставках, що відкривалися в Національному військово-історичному музеї, зокрема «Даєш Київ» (листопад 2013 р.) та постійно діючих експозиціях.

В.Таранець є прибічником радянсько-сталінської армії та комуністичної ідеології, ідеї «русского мира». У 2003 році В.В.Таранцем створено молодіжну громадську організацію «Київський клуб «Червона Зірка» за цим спрямуванням. З грудня 2003 року до грудня 2013 року він був головою правління цієї організації. До числа керівників цього правління належав С.Лекарь, заступник міністра МВС України (був у клубі «Червона зірка» головою спостережної ради клубу), який організовував завезення зброї з Росії для використання її проти учасників Майдану.

Під егідою реконструкторської діяльності В.Таранець підтримував контакти з представниками аналогічних організацій з Росії. Відтак поява восени 2013 р. в Києві на реконструкції «Даєш Київ», яку проводив В.Таранець зі своїм клубом, терориста І.Стрілкова-Гіркіна, не є випадковою. Заступник директора музею з наукової роботи Я.Тинченко хизується у пресі своїми дружніми стосунками з цим ворогом України.

Зауважу, що В.В.Таранець не відповідає вимогам до керівника національного закладу, викладеним у статті 21 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» у частині наявності стажу роботи у сфері культури не менше трьох років.

У Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України зазначено, що Національний військово-історичний музей України свою діяльність здійснює у сфері оборони, а не культури. Отже, перебування В.В.Таранця на посаді директора музею, який підпорядкований Міністерству оборони, юридично не відноситься до стажу роботи у сфері культури, і ця особа не може бути допущеною до участі у доборі кандидатів на посаду керівника музею.

На моє переконання,В.В.Таранець не відповідає вимогам до кандидатів на посаду директора музею як з точки зору права, ділових якостей, так і моралі, і не може брати участі у конкурсі на посаду директора Національного військово-історичного музею України”.

Депресивну експозицію Нацмузею блискуче проілюстрували “друзі гіркінців” Нацмузею  з Цензор.нет. Колекція спаленої техніки ЗСУ…

Аби переконатися, що гуманітарний блок Міноборони України (про інші не знаємо, але мабуть те саме…) насичений різнокаліберною агентурою путлера, достатньо трохи погуглити. У відкритих джерелах скільки інформації, що можна розпочинати арешти. От лише, хто тим займеться?

Блондинка від зрадника-міністра Лебедева, який і призначив нинішнього директора музею…

https://www.youtube.com/watch?v=IljYMfz4CxY

Цензор про ганьбу у військовому музеї. Нині все добре…

http://censor.net.ua/photo_news/258168/seksualnaya_23letnyaya_model_bez_opyta_raboty_stala_zamestitelem_direktora_muzeya_voorujennyh_sil_fotoreportaj

Все більше питань виникає до редактора сайту Цензор.нет Бутусова і про його тісні контакти з проросійськими силами, що контролюються фсб… Чи не час вивчити діяльність цього перефарбованого пропагондона детально?

http://censor.net.ua/resonance/404555/direktor_natsonalnogo_vyiskovostorichnogo_muzeyu_vladislav_taranets_u_nas_bblya_yaku_mi_znayishli_blya

Був великий скандал. Блондинку посунули, друг терориста Стрєлкова-Гіркіна Таранець, навіть під час Майдану, так і під час війни на Донбасі продовжує виховувати молодь і бійців Української армії…

http://tabloid.pravda.com.ua/scandal/5272c519d027a/

Подвиги гіркінців МОУ

http://museum-ukraine.org.ua/?p=1682

Колишні співробітники музею писали безліч обурених листів

http://museum-ukraine.org.ua/?p=1920

В головному музеї Міноборони явно щось не так…

http://museum-ukraine.org.ua/?p=2211

Невже ніхто нічого не розуміє?

http://museum-ukraine.org.ua/?p=7156

Абсолютний непрофесіонал, який випадково потрапив до музею, після виру протестних подій 2014 р. та втечі самого Лєбєдєва терміново змінив покровителів, яких в Міноборони залишилося ще чимало. Адже на всі посади ставилися “люди Лєбєдєва”, а патріотично налаштовані офіцери звільнялися.

http://museum-ukraine.org.ua/?p=4220

Адекватної відповіді стосовно незаконного перебування В.Таранця в музеї Міноборони досі немає. Тобто фактично непрофесійна людина, далека від музейної справи та науки, не маючи законних юридичних підстав обіймати цю посаду ходить на роботу, отримуючи зарплатню з державного бюджету. Відбулося так тому, що міністр Лєбєдєв так «нашвидкуруч» звільнював директора В.Карпова, що до законодавства навіть ніхто не заглядав! Проте юридичні помилки необхідно виправляти.

http://museum-ukraine.org.ua/?p=3810

Дякуючи костюмованим шоу клубу “Красная звезда” Таранця, підтримці оточення Януковича, в багатьох регіонах України побували професійні розвідники ГРУ РФ під керівництвом полковника ГРУ Стрелка-Гіркіна, який особисто вбив та поранив кількох офіцерів СБУ та ЗСУ в Донецькій області.

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=9449

Першим підняв тривогу після дивних кадрових призначень в МО журнал “Музеї України”. Селіванов, який не служив в армії і публічно декларує ненависть і презирство до всього українського, став головним вихователем всієї Української армії! Це те саме, якби МО РФ очолив переконаний член ВО “Свобода”, а головний музей російської армії фанат УНА-УНСО…
Саме “вихователь” відразу посунув творця музейної справи Міноборони, директора Національного військово-історичного музею України, кандидата історичних наук, письменника, дослідника, музеєтворця, полковника Віктора Карпова (творця між іншим і Музею Героїв Крут).
На його місце десантували в.о. сумнівного кадра без керівного і музейного досвіду, “камандіра” сталінсько-гітлерівського клубу “Красная Звезда”, не дуже адекватні члени якого відомі гасанням смітниками у формах тоталітарних режимів СРСР та Третього Рейху.
Це директор ГОЛОВНОГО музею Міноборони України!!!

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=8424

Департамент соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України очолив щирий україножер – таваріщ Алексей Селіванов. Це найпотужніша підстава як нового Міністра Оборони України, так і Уряду, Президента України особисто. Фактично цей сосунок, що навіть не служив в армії (можна лише здогадуватися чому?) є реальним викликом всім чесним офіцерам і солдатам Збройних Сил, що клянуться померти за Незалежну Україну!

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=8367

І про експозицію головного музею МОУ. Таку кількість спаленої і розбитої техніки ЗСУ, пробитих касок, пошматованих броніків, іржавого залізяччя, пошматованих прапорів, обгорілих особистих речей загиблих Героїв, деякі з яких були з ними в тимчасових могилах, можна знайти лише на сепарських сайтах ДНР_ЛНР! До речі, вони часто і використовують картинки-страшилки з експозиції музею Міноборони.

Спеціально для напівграмотних керівників Національного армійського музею, повідомимо – основна функція подібних музеїв – патріотичне виховання молоді, показ доблесті українського Солдата, подвигу ЗСУ, що у неймовірних умовах вистояли, виконали свою головну місію – захистили Україну!

Полеглих треба ДОСТОЙНО вшановувати, а не виставляти для огляду їх особисті речі, витягнуті з могил. То вже мародерство… До якого так схильні деякі чорні гробокопателі…

Хлопчики-підлітки, після відвідин того музею, надивившись жахів смерті, яку культивують нинішні керівники музею, категорично не хочуть йти в армію! Через некрофілію героїв не виховують!

А це і є головна теза кремлівських темників, яку вживляють в масову свідомість агенти рашенських спецслужб.

То що будемо робити з ТАКИМ керівництвом музею Мінобоони України? Знову призначимо?

Президенту України Порошенку П.О.

Шановний пане Президенте!

Журнал “Музеї України” звертає Вашу увагу на відкриту діяльність пропутінських кадрів, які дуже ймовірно, працюють в інтересах російських спецслужб, хоча займають відповідальні посади в Міністерстві оборони України.

Особливою ганьбою МОУ, є підпорядкований Міністерству Національний військово-історичний музей, який з 2013 року, очолює незаконно призначений на посаду директора такий собі “проросійський реконструктор і друг терориста Гіркіна” В.Таранець – ставленик зрадника-міністра Лєбедева. Без відповідної освіти і досвіду роботи. Нині він знову кандидат у директори…

Перебування в штаті МОУ осіб подібних Таранцю і його заступника Тинченка, що публічно хвалиться 20 річною (!) дружбою з убивцею українців Гіркіним, є цинічним ляпасом бійцям ЗСУ, які захищають Україну в зоні АТО. А ці люди визначають напрям патріотичного виховання та історію нашої Армії!

Всі наші публікації і звернення до офіційних установ відносно ганьби в головному музеї МОУ, протягом уже трьох років, залишаються без відповіді. Ми можемо лише припустити, що маємо справу з розгалуженою агентурною мережею сусідньої країни, яка окупувала Крим і веде гібридну війну на Донбасі. Тому просимо Вас негайно дати доручення Голові СБУ провести повноцінну контррозвідувальну перевірку центрального апарату МОУ, особливо гуманітарного блоку, і доручити Міністру оборони України очистити Національний військово-історичний музей від сумнівних керівників.

Керувати музеєм Української армії повинні патріоти!

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Сучасний український патріотичний плакат потужно презентували на ТРК «Культура». Суспільна увага до робіт художників, які працюють у зоні АТО, стоять на сторожі ідеологічних кордонів, лише зростає!

Директор Музею плакату України при журналі «Музеї  України» Віктор Тригуб виступив в ефірі популярної програми «Ранок з Культурою».

Сталося так, що Музей плакату утримує кілька світових і європейських рекордів – перший офіційно зареєстрований плакатний музей з незалежним статусом, найменша і найбільша виставкова площа, найбільша кількість виставок у прифронтовій зоні. В тому числі, в Першій лінії оборони АТО, буквально за кілометр від лінії розмежування. І таких виставок вже більше сотні.

Ведучі Ксенія Стужук і Євген Барков розпитали директора про одного з кращих плакатистів держави Юрія Неросліка, що добровольцем пішов на фронт, воював у 92 бригаді ЗСУ, опинившись спершу під Іловайськом, потім під містом Щастя. І весь час створював плакати, які завдяки соцмережам, інтернету здобули колосальну популярність у світі. Нині Юрій арт-директор музею. https://musplakat.wordpress.com/

Виставкові комплекти є практично у всіх музеях Донеччини, в  інших регіонах, представлені у школах, палацах культури, різноманітних центрах.

Команда Музею плакату готує нові культурологічні рейди у прифронтову зону, де їх чекає не лише теплий прийом, а й цілком реальна небезпека. Адже, доводиться пересуватися шляхами із замінованими узбіччями, дорогами, що прострілюються ворожими снайперами і артилерією. Та і терористичної загрози щодо проукраїнських активістів ніхто не відміняв.

Однак, попри всі перешкоди, робота триває. Особлива подяка за підтримку Донецькій ОДА, зокрема Управлінню культури та туризму під проводом невтомної Аліни Певної.

Музей плакату цінує журналістів ТРК «Культура» за постійну підтримку і висвітлення патріотичних акцій!

Разом переможемо!

https://www.youtube.com/watch?v=DblRxB687aI&index=3&list=PLMJopaRTTQYfYRJC0BKau2KGFdRIyFUtW

Музей плакату України

Нове про збитий “алмазний” літак Гітлера десь під Львовом, батька Арнольда Шварцнегера, чий “Тигр” затонув на Західній Україні, справжні координати ставки “Вервольф”, Антарктиду, СБ ОУН, продовження про танки-сейфи СС…

Таємниці сірої зони історії будуть цікавити завжди. Особливо казки про гігантські скарби. Сталося так, що команда журналу “Музеї України” несподівано, але весело, долучилася до того процесу, створивши кілька сенсацій міжнародного рівня, які миттєво стали легендами.

Історія про танки-сейфи СС з Вервольфу, кортик німецького офіцера з шифрованими координатами в Антарктиді, діяльність Аненербе, останній конвой з 11 субмарин фюрера в Аргентину, скарб в Альпах, полювання на картини доктора Менгеле, козацькі регалії, шабля Мазепи… Експедиції за золотом Кубанської республіки, тайниками НКВД…

Відповідно, на нас вийшло чимало цікавезних людей, а ми неочікувано стали мало не експертами з діяльності десятка спецслужб з різних країн.

Ще раз підкреслю – це Сіра зона історії. Першоджерел нема! Список використаної літератури відсутній! Ми вимушені оперувати усними розповідями, напіванонімними листами і фотографіями невідомого походження. Для журналістів і читачів того достатньо.

А підтвердженням всім цим теоріям і легендам може стати лише реально знайдений скарб, танк, підводний човен, чи закопаний бронепоїзд з золотом, як у Польщі…

Написані мною за 20 останніх років статті продовжують жити якимось власним химерним життям, де тільки не передруковуються!!! Відповідно, виникають нові свідки, пошуковці, історії. Отримали листа з пропозицією організувати кілька пошукових експедицій до орієнтовних місць, де можливо залишилися дорогоцінності Рейха і СРСР. Люди шукають інвестора, готового профінансувати недешеві роботи. Як хтось зацікавиться пишіть на адресу редакції.

А нас зацікавили наведені факти. Може то чергові байки старих слідопитів, а може дійсно щось варте уваги.

“В последнее время перестали «находить» технику на Украине, а иностранцы не спешат вкладывать финансы в это дело ( для справки: весной и летом 1944 года на Украине было сосредоточено 75% танковых дивизий Германии , в том числе элитных три ТД СС ).

Да, потому что раннее найденная простыми людьми техника нагло отбиралась людьми в высоких погонах (в том числе немецкий танк Pz III, находящийся на территории штаба сухопутных войск в Киеве) – следствие отсутствия Закона и демонстрации силы высших чинов. Многие обобранные поисковики перекинулись на другие работы, например на добычу янтаря, где используются те же помпы, что и при размыве затонувшей техники.

А с архивами по танкам – проблема у нас и у немцев: в 1945 году все боевые архивы Германии вывезены в Англию и США , а в Бундесвере осталась информация до периода событий на Курской дуге !!!

Поэтому, я  «дружу» с англичанами и историческими авторами северо-американского континента, которые иногда «делятся» в своих работах архивной информацией. Мой стаж в поисковой работе – с 2000-го года.

Но, я «копаю» не лопатой, а – головой.

Теперь хочу Вам предложить свои заключения (как специалист по Третьему Рейху) по поводу Вашей статьи от 26.02.2011 г. «Танки-сейфы СС ставки «Вервольф», а также некоторые другие попутные комментарии.

На фото из статьи – ножны кортика Люфтваффе образца 1935 года, из чего следует, что на момент освобождения правобережной Украины в 1944 г. офицер (хозяин кортика) должен быть в звании от майора до полковника, и соответственно иметь должность: либо командира авиа-группы (по нашему – авиа-полка), либо командира авиа-эскадры (по нашему – авиа-дивизии).

Учитывая то, что Вервольф и Вольфшанце обслуживала специальная авиа-группа (возможно это была KGr.zbV 100), то подняв архивы, можно определить кто из офицеров этой группы пропал без вести (к таковым причисляли и попавших в плен) в период с 15.12.43 г. (когда Гитлер отдал приказ об эвакуации Вервольфа) до 01.04.44 г.

( г.Винницу окончательно освободили со второй попытки 20.03.44 г.).

Так как Вервольф находился (и сейчас находится) на западном берегу р.Южный Буг (это ни в том общепринятом месте, где всем говорят и показывают развалины бетонных глыб в районе с. Стрижавка под г.Винницей – возможно поэтому в 90-х годах сюда не пустили японцев для проведения исследований , хотя денег они предлагали Украине), то у немцев, после сдачи Винницы, оставалось ещё несколько дней для полной эвакуации Вервольфа.

Об истинном местоположении Вервольфа не знал даже ,

до определённого момента, знаменитый поисковик из Винницы – Бранько Ярослав Андреевич (ему в этом году должно исполнится 80 лет).

Возможно, для руководителей бывшего СССР – так нужно было (точно так же, как «опознать» останки Гитлера во дворе Рейхсканцелярии)!

Продолжим про офицера Люфтваффе:

если архивы подтвердят пропажу такого офицера, значит действительно, был факт крушения самолёта (со спец.грузом) и один из офицеров остался жив и попал в плен. А значит, существование схемы в ножнах кортика – это не вымысел, а правда !

(вопрос другого характера – как этот лист бумаги со схемой мог сохраниться до наших дней – в Вашей статье указан 2010 год ?!  Или его скопировала куча НКВДистов , присутствовавших на допросе пойманного борца УПА с немецким кортиком, которые после 1991-го года свалили за границу и теперь не имеют возможности поработать снова на тэрэнах нэньки Украины, а решили «загрести жар чужими руками» при помощи Вашей редакции, чтобы  в момент находки –  нагрянули ныне действующие «друзья по службе» и отобрали найденное (ментовская поговорка гласит: «был бы человек, а статья – найдётся»). Похоже, Вас ни только прослушивают по служебным телефонам, а возможно и заимели «стукача» в редакции, чтобы быть в ведении всех Ваших дел.

Сегодня сканер-обнаружитель прослушивающих устройств можно свободно купить в Киеве (стоит около 100 у.е.).

Прослушивать мобильные телефоны силовикам накладно из-за дорогостоящего оборудования и малого их количества на вооружении.

Короче, ничего не бойтесь, но будьте осмотрительны в своих действиях, особенно в высказываниях вслух.

Около 5-ти лет назад мне довелось слышать одну историю в одной из областей Западной Украины, где весной 1944 г. на подконтрольной немцами территории упал подбитый транспортный самолёт, а перед этим были сбиты 4-и немецких истребителя из сопровождения.

Вскоре после этого,  в село зашли войска СС (в это время там находилась 9-я танковая дивизия СС «Гогенштауфен») которые взяли в оцепление район падения транспортника, а местных жителей расстреляли (чтоб не оставлять свидетелей).

Так как самолёт упал в заболоченную пойму речки, то большая часть груза ушла с фюзеляжем в болото, а на поверхности осталась хвостовая часть, которой немцы довольствовались.

Спустя десятилетия, когда заболоченный луг подсох и на нём стали выпасать коров, одной из местных жительниц были найдены почти пригоршня алмазных бусинок. Предприимчивые местные делки на том месте выкопали огромную яму, думая что там под поверхностью остатки корпуса самолёта, но кроме куска оторванного крыла больше ничего не нашли (крыло сдали в металлолом – по объёму оно поместилось в кузов КАМАЗа). В той местности никто не знает где точно упал самолет. Нашим людям хватает мускул для копания, а для мышления – нет.

Ценности – не грибы ! Их искать – нужно уметь ! (при наличии денег)

Я эту историю вспомнил из-за того, что она могла оказаться прелюдией к истории про ножны кортика. Потому что на момент падения самолёта в том селе находился отряд УПА, который мог прихватить с собой спасшегося лётчика и уйти из села до прихода немцев («бандеровцы» дозоры тоже выставляли). До линии фронта от того села было около 30 км. Ведь немцы из экипажа транспортника никого не нашли (возможно посчитав всех погибшими).

Танки-сейфы – не вымысел !!!

После развала СССР в Украину потянулись старые бойцы Вермахта и их наследники, некоторые из которых искали у нас свои утопленные танки (в основном, не специально утопленные, а из-за несчастного случая). Но, один из приезжих искал специально затопленный  свой танк с ценностями из Вервольфа. Имя и фамилия этого танкиста у меня есть; я его «пробивал» по спискам офицеров СС, но его там ни оказалось – значит он был унтер-офицером или фельдфебелем (каким-то обершарфюрером СС), который был командиром танка.

Имя и фамилия танкиста могут помочь определить войсковое подразделение и модель танка в котором перевозились ценности, но место затопления они не подскажут.

По словам немца, это была спец.группа с конвоем на БТРах и конными упряжками, перевозившими в бочках запасы топлива для танков. Группа напоролась на отряд советских партизан, потеряла часть конвоя и запасы топлива (всех своих убитых немцы забрали с собой),что и вынудило их затопить технику с ценностями, а остальным – выходить к своим в западном направлении, где частично территория была уже занята наступавшими советскими войсками.

Этот немец приезжал лет 10-ть назад (он женат был на украинке из тех мест, где затопили танк ?!) и его родственники по линии жены-украинки помогали искать место затопления танка, но природа сильно изменилась, и поиски не увенчались успехом. Но, названия населенных пунктов, между которыми утопили танк, прозвучали !!!

Если бы «товарищ» немец взял с собой военно-топографическую карту в масштабе хотя бы 1:50000 изданную в 1943 году и сравнил бы её с такой же советской картой 1984 года издания, то может он что-то и увидел бы – на карте, для начала ?!

Шастать вокруг болот и других мест захоронения техники ( например, в урочище «Зелёная Брама» ), не имея на вооружении специальной поисковой аппаратуры (магнитометра, георадара, щупов, буров и т.д.) – это всё превращается в бесцельную прогулку на природе с одновременным кормлением комаров и оводов.

Вообще, у нас в стране странные люди:

Почему все ищут только немецкие танки-сейфы ? Но, ведь были и советские, которые вывозили ценности при отступлении в 1941 году !!!

Разница только в том, что советские танки перед затоплением сначала выгружали свой груз ( но ,были единицы и с грузом) !!!

Недавно нашумела в мире история о немецком бронепоезде с золотом, находящимся на границе Польши и Германии.

В итоге: один из мечтающих о вознаграждении отправился в мир иной…

Вопросы «знатокам»:

что Вам известно о таких же немецких бронепоездах (только в них

не  300 тонн золота, а меньше) на территории Украины ?!

где проходила строящаяся немцами секретная железная дорога по маршруту Львов – Одесса (к лету 1944 года она имела около 30 % проложенного европейского пути на Западной Украине)?!

где находилась во время войны ж.-д. станция Перемышляны (не путать с Перемышлем), которая упоминается в советских и немецких документах ?! (взгляните на карту Львовской области: город Перемышляны не имеет ж.-д. сообщения.

Чем занимался вдали от родной дивизии «пантерный» батальон танковой дивизии «Мёртвая Голова» в течении 1944 года, когда эта дивизия вела оборонительные бои, отступая через Украину в Молдавию ?!

Немец ,с ласкательным именем Мачек, выступавший заказчиком и  финансистом по проведению поисков танка  в г.Бар Винницкой обл., оказался не грамотным в области военной топографии и не владеющим 100 % информацией, явно не архивного происхождения.

Танк, который он искал («Тигр» из танковой дивизии СС «Рейх»), находится не в г.Бар (согласно записям журнала боевых действий 8-й тяжелой «тигровой» роты из ТД СС «Рейх»), хотя возле г.Бар есть утопленный  немецкий танк, но не в том месте, где его искали.

Такая же ситуация повторилась с представителями фирмы «Патек Филипп» из г.Николаева , проводившими раскопки в Житомирской области  около 5-ти лет назад. Танк не нашли, потратив не один десяток американских долларов (речь о затонувшем немецком танке с экипажем, кроме спасшегося командира танка – машина из состава первого танкового батальона немецкой 1-й танковой дивизии, пострадавшая дважды в течении 7-8 декабря 1943 года).

Почему знаменитый Арнольд Шварцнегер (австриец по происхождению) интересовался «Тиграми» для покупки себе в частное владение – да, потому что «Тигр» для него напоминал бы про отца, который воевал в 9-й (бывшей 13-ой) «тигровой» роте самой элитной танковой дивизии СС «Адольф Гитлер» и утопил (не специально) папа свой

танк на Западной Украине весной 1944-го года при прорыве немецкой 1-й танковой армии из Каменец-Подольского котла. Только фамилия у папы была не Шварцнегер!!! (если мне назовут отцовскую фамилию, то за вознаграждение я смогу сказать в каком районе нужно искать этот танк , исходя из списка экипажей и записей в боевом журнале)”.

Ось такі листи отримує редакція журналу “Музеї України”. Ні прізвища, ні телефону автор не залишив – лише електронна пошта. Все в нашому фірмовому стилі, який так люблять читачі. Недосказанність, інтрига, пошук інвестора, який вклавши копійки може казково збагатитися. А може просто витратити гроші на романтичну пригоду…

Міжнародна спільнота скарбошукачів чомусь нервово активізувалася. Кажуть, нещодавно знайшли неймовірний скарб, частина якого вже потрапила на нелегальний антикварний ринок… Реклама у цій сфері зайва.

Нині ми очікуємо ексклюзивних новин з США, Канади, Аргентини, Чилі, Гватемали, Німеччини, Польщі, Антарктиди…

Видно, відкривається новий сезон пошуку скарбів. Ця тема ніколи не закінчиться. Продовження буде.

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Юрій Нерослік – художник-графік з Харкова. Добровольцем пішов в АТО – більше року воював у складі 92 бригади ЗСУ. Нині – арт-директор Музею плакату України при часописі “Музеї України”.

Перші плакати Юрія оприлюдені під час драматичних подій на Євромайдані. Потім акції довкола Криму. Початок війни на Донбасі.

МПУ спільно з Юрієм провели понад 100 виставок патріотичного плакату як в зоні АТО, так і в музеях, школах мирних областей.

В колекції автора – понад 1000 робіт.

Більше про МПУ і Ю.Неросліка  – https://musplakat.wordpress.com/

Нині Юрій Нерослік, після демобілізації, захопився живописом. Вже відбулося кілька виставок його картин.

Музей плакату презентує кілька нових і нагадує відомі роботи Ю.Неросліка.

Прес-служба МПУ

Аби зрозуміти повну безглуздість цієї війни, достатньо виїхати у першу-другу лінії оборони на Донбас. Сюрреалізм, суб’єктивно-ідеалістичні теорії безглуздого, але узаконеного вбивства людей, розпочатого путлінськими шизофреніками, вражає.

Практично однакова форма, техніка, тактика, одна переважаюча мова – російська, схожа освіта, ще донедавна одна імперія – і чиста ненависть, що спонукає стріляти.

За це на путіні і його кремлівській банді – вічне прокляття як від українського, так і російського народів, які невідомо для чого знищують одне одного.

Але, варто поговорити і про пісні-феномени, які слухають і співають з обох боків фронту.

Перш за все Віктор Цой, “Кіно”, пісня “Група крові”. Якось так вийшло, що вона однаково популярна, мало не гімн, і там і тут.

Навесні 2016, команда журналу “Музеї України” була в 15 Музейній експедиції в АТО. Торецьк-Костянтинівка. Разом з добровольцем 92 бригади ЗСУ, арт-директором Музею плакату Юрієм Неросліком подарували місцевим музеям виставкові комплекти патріотичних плакатів. Що, зрозуміло, дуже не подобається місцевій ваті і прихованим сепарам… Перед тим, ганяли розстріляним Мар`їнським районом, дорогами вздовж окопів, давно пристріляними снайперами ДНР.

В музеях все пройшло добре. З відомою співачкою Анастасією Приходько, яка давала концерт, на прохання Управління культури Донецької ОДА, ми розгорнули у холі Палацу культури Костянтинівки найбільшу у світі виставку патріотичного плакату, у тому числі з гострими антипутінськими роботами. Хто там був, розуміє, яка там ватна зона, і що робила місцева влада у 2014… Всі на місці, “успішно” правлять. Посадили лише мера Торецька, і то після гучних протестів громадськості. В Костянтинівці сепаро-регіонали вже успішно перефарбувалися під “бандеравцав”.

З Юрою, моїм сином Ростіком, Володею і Малінкою з Дон ОДА, ми трохи розгублено стояли біля центрального входу. Людей майже не було. Жодного міліціянта…

-Ще гранату закотять, чи коктейль Молотова… – похмуро затягнувся сигаретою Юра Нерослік, – Картини і плакати гарно горять…

Як виявилося, чекали бійців 90 десантно-штурмового батальйону 81 бригади, що стоять на Промці у Авдіївці. Озброєні хлопці миттєво взяли периметр, Малінка зустріла брата-добровольця – до речі обидва з окуповаюї території…

Зал був забитий. Настя Приходько дала розкішний концерт, її дуже тепло прийняли.

А в кінці дала “Групу крові” Цоя. Це було щось! Зал стояв. Співали разом, плакали, палили запальнички… Рівень емоційного накалу був неймовірний. Аплодисменти лунали довго.

За кілька днів 90 бат накрило. Були загиблі і поранені. Для когось – останній концерт…

Ті хвилини чомусь навіки закарбувалися у свідомості. Що пісня, що її виконання у тих місцях, серед таких глядачів і в такий час, сприймається гостро. Можливо, Цой був генієм, що передбачив і відчув криваві події майбутнього? Зумів їх передати словами і музикою.

До речі, незадовго до смерті, Цой приїздив до Києва з рок-фестивалем, попри заборони і тиск функціонерів КПУ. “Кіно”, ДДТ Юрія Шевчука, група “Телевізор”… Організаторами виступили структури комсомола, а я з своїм Фондом пошуку, створював позитив разом з молодіжною газетою. Тож бував за кулісами, трохи спілкувався… Згадується, що Цой був переконаним антикомуністом, з потужним прагненням до свободи і справедливості.

Сумніваюся, що він нині облизував путлінга, аби не загинув у серпні далекого 1990. Швидше б був десь поруч з А.Макаревичем, чи пішов би у глибоку музично-поетичну опозицію… Могло б виповнитися 55 років. Очі вже не горять, принципи лишаються. Співець Перемен!, які він так відчув…

Шукаючи виступ Насті Приходько в Ютуб, був шокований популярністю пісні “група крові”. Бійці АТО використовують її в кліпах під прапорами України. І дебіли з ДНР теж. Сталіністи Північної Кореї під неї показують паради, а музиканти Південної Кореї співають на рок-концертах. Білоруси виконали у супроводі симфонічного оркестру. США, Європа, Росія…

Пісня, яка парадоксально єднає ворогів. І в той же час надихає на війну та вбивства. Під цю музику у кліпах українських добровольців і сепарів ДНР, було випущено скільки куль, мін, снарядів, Градів, що загинуло мінімум кілька сот людей…

Сюрреалізм, суб’єктивно-ідеалістичної теорії безглуздого узаконеного вбивства. Цей жах час припиняти негайно!

Росіяни просто повинні включити мізки, вигнати негідника Пу з бандою, вивести з території України війська. Як з Донбасу, так і з Криму. І навчитися жити в мирі з світом.

Хай навіть цей прекрасний процес проходить під пісні Віктора Цоя…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

 

https://www.youtube.com/watch?v=oYuEgdA271Q

Кліп бійців АТО

https://www.youtube.com/watch?v=tbYnpaZt4y0

концерт у Костянтинівці

https://www.youtube.com/watch?v=8AxPJFvtV70

Виступ Н.Приходько

https://www.youtube.com/watch?v=RcQuuvMHbOM

Цой

https://www.youtube.com/watch?v=MLc4yOyhyEQ

оркестр з Білорусі

https://www.youtube.com/watch?v=GSUxlfdmfAc

кндр

https://www.youtube.com/watch?v=1SBjD6Vz_AY

днр

https://www.youtube.com/watch?v=Fhl4L1xkTXQ

Південна Корея

Він повернувся з війни і почав малювати картини. Можливо, то реакція душі після трагедії Іловайська, боїв під Щастям, де він воював? Стрімкий ріст рівня його майстерності, швидкість поповнення колекції вражають мистецтвознавців.

В зоні АТО він переосмислив сенс життя, відчув потяг до прекрасного. Таке враження, що поспішає поділитися своїми відкриттями з людьми.

Художник Юрій Нерослік – учасник АТО. Мешкає в Харкові. Воював у 92 бригаді ЗСУ. Після демобілізації почав малювати чудові картини.

Але основна сфера творчих зусиль Юрія – український патріотичний плакат.

Будучи арт-директором Музею плакату при часописі “Музеї України”, Юрій Нерослік  став творцем яскравих патріотичних плакатів, відомих у світі.

Днями він малює в орендованій майстерні на околиці Харкова, перериваючись на відкриття персональних виставок в музеях Києва, Харківщини, прифронтової Донеччини.

Початок осіннього сезону Митець збирається зустріти черговою художньою акцією у кількох містах. Відповідно, представить і нові плакати.

-Українська нація багата талантами! Треба їх знаходити, підтримувати, розвивати, починаючи зі школи! – переконаний Юрій Нерослік, – Це повинно стати основою державної політики. Думаю, і демобілізованим бійцям, які не завжди можуть знайти себе у мирному житті, треба допомагати реалізовуватися через народну творчість, мистецтво. Це краща терапія!

Художник переповнений творчими планами, ідеями, які, сподіваємося, зможе блискуче реалізувати.

І кілька світлин з нової колекції…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Юрій Нерослік став творцем нового напряму – українського патріотичного плакату, визнаного в усьому цивілізованому світі. Часто його роботи потрапляють на сторінки провідних ЗМІ, символізуючи наше бурхливе сьогодення.

Талант Юрія розбудив Майдан. Реагуючи на події в Києві і Харкові, чоловік несподівано для себе, почав малювати плакати, що схвально були сприйняті спільнотою. Художника з Харкова помітила команда Музею плакату при часописі “Музеї України”, надавши інформаційну підтримку. Нині Юрій – арт-директор музею.

Влітку 2014 року, молодший сержант Нерослік записався добровольцем 92 бригади ЗСУ. Пройшов жах Іловайська. Потім – Щастя…

Весь цей час творив нові плакати, які відразу, завдяки соцмережам та журналістам, ставали популярними. Їх активно використовує діаспора багатьох країн.

Після демобілізації, Юрій почав малювати картини. В основному, ліричні пейзажі. Війну не може – про АТО лише плакати…

Спільно ми провели сотню виставок плакатів у прифронтовій зоні, забезпечили плакатами всі основні музеї Донеччини, у тому числі ті, що опинилися буквально за кілька кілометрів від окопів.

Нині Музей плакату презентує загалу нові роботи Юрія Неросліка.

До речі, художник мобільний, з радістю відгукується на запрошення провести виставки картин і плакатів – запрошуйте!

Ну, а команда МПУ готується до організації нових виставок, як у мирних містах, так і в зоні АТО…

Плакати воєнних років…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату України