Обстріл і пограбування Донецького обласного краєзнавчого музею є злочином проти людства. І не має терміну давності. Варто поставити  розслідування на контроль ООН, ЮНЕСКО, інших міжнародних структур.

Поки що такою важливою і резонансною справою переймається лише команда часопису “Музеї України”. Єдине, чого ми можемо досягти – максимальний розголос. Вже потім, сподіваємося, буде діяльність державних структур.

Направляємо запити щодо злочинів проти людства, які не мають терміну давності – обстріли та пограбування на кілька мільйонів доларів колекції Донецького обласного краєзнавчого музею, ймовірне вивезення частини Музейного фонду України до Росії, через закриту ділянку державного кордону.

Суть – просимо силові структури України повідомити про існування наказів про цілеспрямовані, свідомі артилерійські обстріли музеїв  Збройними Силами України та інших силових структур,  зокрема Донецького обласного краєзнавчого музею за відомими координатами протягом 2014-16 років. Якщо вони були, хто  віддавав письмові накази і чи знали захисники України, що вони стріляють по музею?

Маємо інформацію з відкритої преси про цілеспрямовані удари артилерії по музею. За міжнародним законодавством – то серйозний злочин.

http://museum-ukraine.org.ua/?p=9222

Журнал «Музеї України» наголошує, що не має офіційної інформації від силових структур України про свідомі обстріли закладів культури на тимчасово захопленої  території України терористами. Але, прагне її отримати хоча б в електронному вигляді від офіційних структур. Є лише пресове повідомлення командування сил АТО про непричетність України до цілеспрямованих обстрілів ДОКМ і прилеглих дитячих навчальних закладів, чого недостатньо. Чим постійно спекулює російська пропаганда.

Це – Перший етап.

Якщо виявиться, що існують накази про СВІДОМІ обстріли артилерією музеїв, зокрема Донецького обласного краєзнавчого музею,  просимо оприлюднити прізвища осіб, які віддавали такі накази. І про подальші провадження щодо них.

Другий етап.

Якщо виявиться, на базі офіційних електронних заяв прес-служб силових відомств, що ЗСУ не мають відношення до артилерійських обстрілів державних музеїв України і їх пограбувань, відсутності документальних джерел таких дій, то вся вина переходить на озброєні терористичні угрупування, що утримують частину Донецької і Луганської областей України! І підтримку їх Російською Федерацією.

Важлива цитата з нашого розслідування, що проясняє деталі: “Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

    «Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час  безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ”.

За версією журналу “Музеї України” пограбування і обстріли музею організував полковник ФСБ І.Гіркін, відомий колекціонер та реконструктор. Всі ті події відбулися незадовго до його виходу з Донбасу…

Що переводить Росію до списку країн, які підтримують тероризм і здійснюють агресію щодо сусідів…

Є мрія, що колись до цього розслідування долучаться опера СБУ, які зуміють щось юридично довести до суду…

Схема проста: взяти свідчення у колишніх та нинішніх керівників та співробітників ДОКМ про події літа 2014. Дехто з них живе на підконтрольній території, інші регулярно сюди приїздять, отримуючи електронні дозволи від СБУ…

Пограбування такого великого державного музею, на очах у всіх, із застосуванням артилерії великого калібру та систем реактивного залпового вогню, ймовірний вивіз вкрадених культурних цінностей до Росії, відбулося ВПЕРШЕ У СВІТОВІЙ історії!!!

Єдиний, хто міг придумати і організувати акцію подібних масштабів – громадянин РФ І.Гіркін (Стрєлков), якого можна затримати за ордером Інтерполу і передати слідчим органам України. Військові злочини вказаної особи – окрема тема…

Президент Росії В.В.Путін, вище керівництво тієї країни, теж можна звинуватити у розкраданні українських культурних цінностей в Криму та Донбасі… Юридичний напрям тут дуже перспективний…

Ось з цього моменту починається серія претензій до нашого доблесного Мінюсту… А також до кадрів, які повинні забезпечити країну від подібних загроз…

Прес-службам Міноборони, Генштабу, СБУ, НГУ, МВС та іншим силовим,  варто поставитися до запиту уважно. Тема занадто серйозна… Про моніторинг подібних матеріалів, хоч і викладених з гумором, не вам розповідати…

Чи причетні ваші відомства до Свідомих обстрілів закладів культури? Відповідь очевидна…

А рівень сюжету тут голівудського розмаху! Як і розвиток подій, що відбуваються в реальному часі…

До прес-служб Генштабу, Міноборони, МВС, НГУ, СБУ, СЗР, ГУР

Журнал «Музеї України» просить повідомити, чи віддавалися (і ким) накази про свідомий обстріл закладів культури, зокрема музеїв, на території  України, тимчасово окупованій невідомо якими терористами невідомо якої держави-агресора, що захопила Крим, проти якої протягом більш ніж двох років ведуться бойові дії офіційними Збройними Силами України.

Просимо повідомити про існування таких наказів і їх наслідки.

Якщо таких офіційних, свідомих наказів не існує, про що ми і просимо Вас повідомити, маємо всі поважні підстави, перевести юридичну боротьбу у зовсім інший ракурс на міжнародному рівні.

Принципово просимо дати електронну відповідь щодо заданих питань.

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Донецький краєзнавчий музей перереєстровано на підконтрольній Україні території на базі трьох сільських філій. Заклад врятовано! Співробітники отримали зарплату за два (!) роки! Створено сайт. Починається нормальна робота.

Тут подяка команді Голови ВЦА Павлу Жебрівському і начальнику Управління культури і туризму Дон ОДА Аліні Певній, які змогли подолати жахливий бюрократичний спротив, відродили такий знаковий музей в цивілізованому світі! https://donoblkraymuseum.wordpress.com/

Однак, є кілька важливих питань, на які ще не отримано відповідей…

Обстріл і пограбування Донецького обласного краєзнавчого музею!

Команда журналу “Музеї України” започаткувала власне розслідування того ганебного факту в житті музейної Європи.

І хоча все керівництво часопису “несподівано”, ще 2014 року, потрапило у якісь “розстрільні” списки, засуджене “народним трибуналом новорашкі”, ми маємо певні можливості для проведення певних дій на окупованій території.

Наш представник повернувся з територій, контрольованих терористами. І ми, нарешті, можемо оприлюднити факти, які нам стали  відомі. До цього часу більшу частину інформації з міркувань безпеки ми не могли використовувати в наших публікаціях, щоб не нашкодити людині, що перебувала на окупованих територіях.

Отже, що відбулось влітку 2014 року в окупованому Донецьку та про що досі мовчать українські та терористичні ЗМІ? Згадаємо наші старі публікації.

До сумнозвісних подій 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей – один з найуспішніших закладів у даній галузі. Керує ним Денисенко Євген Іванович – заслужений діяч культури України, в минулому – директор Будинку культури імені Леніна Донецького металургійного заводу. Досвідчений керівник, який очолив музей у 1998 році, провів капітальні ремонти приміщень. Приміщення музею , що спочатку призначалось для школи, після переобладнання цілком відповідало вимогам музейної діяльності. Частина будови – 2-х поверхова, частина – чотирьох, 27 залів, два фондосховища – «темне» та «світле», одна з найбільших колекцій скіфських «баб», серед яких унікальні…

   А зараз ми підходимо до самого цікавого, що, вочевидь, і зіграло вирішальну роль у трагічній долі Донецького музею. Музей мав так званий «допуск» на зберігання коштовностей та дорогоцінних металів. Початок коштовній колекції було покладено в Маріупольському музеї, але після Другої світової зібрання переїхало до Донецька (Сталіно), який на той час став центром сучасної Донецької області. Колекція постійно поповнювалась новими знахідками археологічних експедицій, серед яких – пам’ятки епохи бронзи, скіфське та сарматське золото, козацькі скарби. Велику оціночну вартість мала також колекція зброї та ще ряд унікальних експонатів. Археологічні експедиції щороку доповнювали фонди новими цінними знахідками. Для збереження подібних експонатів потрібен спеціальний режим – сейфи, сигналізація, тощо, що забезпечує збереження предметів у мирний час. Форс-мажорні обставини теж передбачені. Не передбачена ситуація, коли директор переходить на бік мародерів.

      Отже, перейдемо до сучасності. Навесні та влітку 2014 року на Донбасі запахло війною. Диверсійні групи під керівництвом російських інструкторів почали захоплювати адмінбудівлі та населені пункти. Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.

Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.

В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор  веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.

Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

    «Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час  безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ.

Амплуа попередніх акторів нам зрозумілі. Незрозуміло інше – чому весь цей час мовчить Міністерство культури України з її патріотичним керівником? Чому нема запитів та звернень до СБУ, до міжнародної спільноти? Чому, врешті-решт, списки зниклих експонатів не оприлюднили з метою запобігання їх незаконному продажу? Дуже дивна поведінка. А ще викликає тривогу, що після повернення окупованих територій під патронат України сєпар-патріоти, в черговий раз перефарбувавшись протопчуть стежку до керівництва міністерства. Регіонали ж так зробили? А у цих, після вдалого ґешефту з коштовностями, буде з чим підійти до начальства.

В. Логвінов, І. Корсун
– В 29 выставочных и экспозиционных залах находится примерно десять процентов наших богатств, – рассказывает директор музея Евгений Денисенко. – Остальное – в фондах. Самые ценные экземпляры, к примеру, золотые, – в особом месте, куда даже я могу зайти только с хранителем (у каждого из нас – свой ключ). Кое-что оттуда вы увидите на выставке, открывающейся в наш день рождения. Там будут представлены редчайшие экспонаты, которых посетители практически не видели. Жаль, не сумеем показать найденный в районе Шахтерска золотой скифский шлем весом пять с лишним килограммов! Его еще в советские времена забрали в музей драгоценностей Украины. Сейчас бы мы его ни за что не отдали…

– Ведется ли учет накопленного?

– Конечно! На каждый предмет есть соответствующий паспорт. Система учета компьютеризирована. А ведь когда я пришел сюда одиннадцать лет назад, тут был всего один компьютер! Теперь около тридцати. У каждого отдела имеется план пополнения фондов. Выезжают в экспедиции, обходят дома. Кое-что и покупают – у нас есть специальная статья на приобретение ценных предметов. Правда, заложено туда немного, 15-20 тысяч гривен, так что большие надежды возлагаем на дарителей.

И те не подводят.

– Кто-нибудь подсчитывал стоимость всего, чем располагает музей?

– Это сделать невозможно, ведь многие экспонаты  бесценны. К примеру, наш знаменитый мамонт, ритуальная чаша, найденная в Дружковке и имеющая возраст свыше двух тысяч лет до нашей эры, каменные бабы…

– Как обстоят дела с охраной таких сокровищ?

– Восстановлена сигнализация – охранная и противопожарная (последняя даже в филиалах). Ведется видеонаблюдение, есть и звуковое оповещение. Чуть какое нарушение – в считанные минуты прибывает группа захвата.

http://donbass.ua/news/region/2009/12/25/v-donecke-pokazyvajut-sokrovischa.html

Президенту России Путину В.В.

Редакция журнала “Музеи Украины” сообщает, что украинский город Донецк ныне полностью контролируется представителями спецслужб и армии РФ. Соответственно, именно на них лежит ответственность за разграбление коллекций Донецкого областного краеведческого музея. Исчезла особо ценная часть Музейного фонда Украины, хорошо известная специалистам, изученная и описанная.

Есть единственный путь вывоза и продажи украденного – Россия.

Во избежание грандиозного международного скандала, который еще больше повредит имиджу Вашей страны, просим поручить руководству ФСБ РФ, возможно с участием представителей международных организаций, провести расследование разграбления известного в мире музейного учреждения  Донецка, установить виновных и вернуть ценности. Желательно, официальным властям Украины…

Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

І що було далі. Журналісти часопису “Музеї України” продовжили ганяти найнебезпечнішими містами вздовж лінії розмежування. Проводили масові акції, відкривали нові виставки в зоні підвищеної терористичної загрози. Вели звичну професійну діяльність. У тому числі розслідування. Принципово підтримали відроджений Донецький обласний краєзнавчий музей, створили сайт, організували інформаційну підтримку.

Хоча, про дивні обстріли і пограбування ДОКМ ми не забуваємо!

Такі злочини не мають терміну давності…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

В Донецькій області тривають бурхливі творчі процеси.В музеях виставки, в бібліотеках зустрічі, в театрах і БК – вистави. На площах концерти з аудиторією у десятки тисяч глядачів!

Переважна більшість як офіційних, так і волонтерських заходів принципово проводяться українською мовою! Що для вщент зросійщеної Донеччини вже неабияке досягнення! До області поїхали артисти, письменники, художники з усіх регіонів України. В школи і бібліотеки надходять українські книги. Українізується місцеве телебачення і радіо… Якби такі процеси запустили хоча б у 2009, за Ющенка, війни б не було…

Ще наприкінці 2015 року, ряд культурологічних волонтерських і пресових структур визнали начальника Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліну Певну “Кращим культурним менеджером прифронтової зони”. Саме вона одна, відродила Управління – адже з окупованого Донецька ніхто не приїхав – всі колишні співробітники перейнялися гускім міром і дружно перейшли до “Мінкульту ДНР”. Можна уявити, яку промосковську політику вони проводили всі останні роки, фактично здійснюючи ідеологічну диверсію. Та і українську мову майже ніхто з управлінців не знав. Реалії…

На початку 2014, Аліна Певна очолювала Управління культури Мар`їнського району під Донецьком. Місто якраз захопив загін головорізів спецназу ГРУ РФ, розбавлений місцевими сепарськими покидьками. Увірвалися до місцевого будинку культури, де працювала окружна виборча комісія – захопили документацію, аби зірвати вибори…

Певну, разом з виборчкомівцями привели під загрозою зброї. Державний прапор зірвали, кинувши як ганчірку під двері. Усе місцеве начальство, менти – здиміли. Лише Аліна Валентинівна знайшла в собі сміливість підійти до прапора, підняти його і заховала до сумки. Що буквально вивело з себе рашен-терористів, які навели на неї зброю, притиснувши до стіни, погрожуючи розстрілом. Жінка категорично відмовилася знову кинути прапор під ноги і потоптатися по ньому, як від неї вимагали, заявивши, що вона матеріально відповідальна особа і буде змушена платити за втрату майна. Чомусь путіністів така відповідь задовільнила, і згодом, Аліна Певна їхала через все місто до Красногорівки, довізши прапор до дому, ретельно його заховавши, чим підставила під удар власну родину… Обійшлося…

У перші місяці роботи відновленого Управління культури, ми допомагали проводити перші міжобласні виставки, почали привозити художників з виставками, поширювали музеями колекції патріотичного плакату Юрія Неросліка. Проїхали всі основні заклади культури вздовж лінії фронту. Від Торецька, Бахмута, Костянтинівки, Мар`їнського, Покровського, Волноваського районів, Сартани, Маріуполя… Іноді блукали серед окопів, мінних полів Першої лінії оборони, під прицілами снайперів днр, в зоні ураження артилерії, добираючись до крайніх фронтових сіл… І якщо ми буваємо наїздами, в рамках Музейних експедицій, то Певна з колегами там звично живе і щодня буденно працює.

Саме завдяки підтримці Аліни Певної створено 11 україномовних сайтів відомим закладів культури області – Краматорським музеям, Донецьким обласним художньому і краєзнавчому (які попри спротив вдалося перереєструвати, виплативши колективам філій дворічний борг із зарплати), Торецьку, Новомихайлівці, Мар`їнці, Волновасі, двом Будинкам культури Костянтинівки, Покровському музею… Митці і діти Донбасу представлені у Києві, на Західній Україні.

Як повідомила Аліна Певна, впродовж року, активно  проходять  мистецькі акції  – відбувається міжобласні  художні виставки, концертні програми, фестивалі.  Цього року управління культури Донецької області провело свій перший творчій звіт  – в червні у Києві відбувалася культурно-мистецька акція «Перезавантаження», де показали свої таланти майже 800 учасників  з Донеччини:  віртуозно виступали випускники музичних училищ  області, Маріупольський драматичний театр  показав новий україномовний спектакль, впродовж трьох годин співали і танцювали діти  з усієї області. В виставкових залах Українського Дому була представлена дивовижна  експозиція  заслуженого художника України В’ячеслава Гмирі «Сіль».

Більше у відео  https://www.youtube.com/watch?v=iqT-XQvBo2o

Українізація Донбасу набирає обертів. Але, обласна адміністрація не забуває і про інші народи, які проживають на теренах регіону. Всього в області налічується 140 етносів, які вносять свій вклад у розвиток Донеччини.

Під час святкування Дня толерантності у Краматорську відродили Фестиваль національних культур Донеччини. Свої традиційні обряди, народний одяг, співи, танці, свою культуру представляли вірмени, греки, лемки, білоруси, цигани,  поляки  і навіть китайці (в Краматорському економіко-гуманітарному інституту викладають китайську мову та літературу).

В принципі, вже навіть некоректно порівнювати культурологічну ситуацію 2014-15 років з нинішньою. Донеччина має повноцінне Управління культури ОДА, системну роботу регіональних закладів культури, креативні заходи, фестивалі, концерти, спектаклі, виставки, гастролі… Піднялися за півтора року! В умовах постійного воєнного стану, різноманітних терористичних загроз, чисельних проблем.

Співробітники  міжнародних гуманітарних місій просто не вірять, що під час таких масштабних дворічних бойових дій, українській владі області вдалося не лише врятувати, а й забезпечити нормальну роботу, розвинути заклади культури! Для них то феномен. Для нас – будні.

Залишається привітати Аліну Валентинівну Певну з Днем народження і побажати всіляких гараздів! Перш за все миру!

Донбас – то Україна!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в АТО

Донбас – український Вавилон, де впродовж десятиліть замість вежі будували шахти і в мороці вугільного пилу ламали людську волю, історичну пам’ять та національну ідентичність. В підземелля донецького пекла спускалися люди, а виходили “роботи” – типовий представник  гомо совєтікусу ХХ століття.

За двадцять п’ять років в Донбасі майже нічого не змінилося: російська мова, російські серіали, російська попса, російські новини, російські пріоритети. Українізацією  Донбасу  ніхто  не переймався.  Києву  Донбас був не цікавий: ні ідеологічної програми, ні культурних обмінів, ні навчання, ні гуманітарних державних проектів. Навіть коли перереєстровували Донецьку ОДА на підконтрольній Україні території, жоден працівник управління культури не перейшов на українську сторону і залишилися у Донецьку в «Мінкульті ДНР».

Під час війни на Донбасі Міністерство культури України схаменулося.  У 2014 році направили  перші фольклорні загони – підтримати  добровольців на фронті. У 2015 році,  Мінкульт, розпочинає програму «Український Донбас». На початку 2015 року Аліна Певна, донеччанка, заново  створює Управління культури та туризму Донецької ОДА і активно розробляє програму українізації Донеччини: відроджує бібліотеки, палаци культури, музеї. З 2015 року до Донеччини почали їхати представники культури з різних регіонів України з різноманітними  мистецькими  акціями, спектаклями, концертами,  фестивалями, навчальними семінарами, відбуваються патріотичні заходи. Культурне життя Донеччини українізувалося і активізувалися. У 2016 році Ігор Стокоз заступає на посаду заступника голови Донецької облВЦА з гуманітарних питань. Як активний блогер і майданівець,  сприяє організації концертів  культових сучасних українських гуртів «Океану Ельзи», Козак Систем,   запрошує до Краматорська Джамалу…

Під час останньої Музейної експедиції, яка відбувалася  в листопаді цього року, мені вдалося поговорити з  Ігорем Сергійовичем Стокозом щодо зрушень, які відбуваються в  сфері культури на теренах Донецької області.

– Цього року ми нарешті перейменували у Маріуполі «Донецький обласний російський драматичний театр» на «Донецький академічний обласний драматичний  театр»  і робимо його українським. Провели  конкурс на посаду директора театру, зараз там працює новий художній керівник, новий режисер.  На Донеччині гостро відчувається брак українського контенту. Донеччани почали тягнутися до української культури, до культурних мистецьких заходів. Наприклад, на «Океан Ельзи» прийшло до 50 тис. людей. Прибували люди з усієї Донеччини і навіть з Луганської області. Після концерту молоді люди розгортали пропори і співали гімн України. Не даром хтось із розумних  сказав, що на концерт Вакарчука приходить натовп, а виходить нація. Гарно сприйняли Козак Систем.

Те саме відбувалося с Джамалою, коли вона вперше приїхала після перемоги на Євробаченні до Краматорська  під гаслами « Україна переможе. Звільнемо  Донбас. Повернемо Крим!». Чесно кажучи, я не очікував такого відношення місцевих!  Для пересічених людей центральної України,  Донецька область завжди асоціювалась з чимось проросійським. Насправді, зрушення ще є в тому, що потихеньку оживає культурне життя області.

Завдяки львівській освітній фундації започатковано тут багато проектів, зокрема це й «Вільна хата», «Світлиця», «Молодь сходу України». Недавно запрацювала нова культурна платформа « Покровська лампова» ( лампова – це приміщення де зберігаються лампочки шахтарів), в Родинському ( пришахтне містечко) створюється аматорська група «Слава Україні».

Зараз формується південний кущ на лінії розмежування ( Сартана, Гранітне)  – люди тягнуться до українського. Ми вже отримали багато української літератури, яку активно розповсюджуємо на території області  і через книжку показуємо, що це Україна, і  вона завжди буде.

Ігор Стокоз поділився планами щодо наступного року – він хоче запросити Форум українських видавців до Донеччини.

Українізація Донбасу набирає обертів. Але обласна адміністрація не забуває і про інші народи, які проживають на теренах регіону. Всього в області налічується 140 етносів, які вносять свій вклад у розвиток Донеччини. Під час святкування Дня толерантності у Краматорську, як приклад, відродили Фестиваль національних культур Донеччини. Свої традиційні обряди, народний одяг, співи, танці, свою культуру представляли вірмени, греки, лемки, білоруси, цигани,  поляки  і навіть китайці…

Зрозуміло, проблем чимало, але команда Павла Жебрівського і Ігоря Стокоза намагаються в межах можливостей Донецької ВЦА, їх подолати.

Попри тривожні військові часи, культура прифронтової Донеччини розвивається, виходить на нові, у тому числі міжнародні орбіти. Постійно буваючи на Донбасі, мандруючи маленькими містечками вздовж лінії розмежування, організовуючи культурологічні акції в музеях, ми це відчуваємо. Донеччина стрімко змінюється, стаючи справжнім українським краєм.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в АТО

Гарні культурологічні новини надходять з Донеччини. Нарешті відроджено Донецький обласний краєзнавчий музей! Заклад перереєстровано на підконтрольній Україні території на базі трьох сільських філій.

А команда журналу “Музеї України” створила і стартово наповнила сайт ДОКМ. Днями навчимо музейників ним керувати. Подаруємо кілька виставкових проектів… У цій ситуації будь-яка, навіть маленька, але реальна підтримка значить набагато більше, ніж купа високопарних слів про патріотизм і подолання недоліків. Чомусь слова заміняють дії…

https://donoblkraymuseum.wordpress.com/

-Вдалося подолати всі безглузді, штучно створені бюрократичні перепони! Донецький краєзнавчий легалізовано, обрано директора на відкритому конкурсі, сподіваюся найближчими днями всі співробітники отримають заробітну плату за два роки! – розповіла начальник Управління культури і туризму Донецької ОДА Аліна Певна, – Попри всі проблеми, музеї збережено, вони працюють, а нині просто увійдуть в нормальний ритм, продовжуючи популяризувати українську культурну спадщину! Спасибі нашим добрим друзям культурологічним волонтерам за підтримку!

-Хочу подякувати всіх справжніх Музейників, які попри труднощі зберегли музеї, забезпечили їх роботу, охорону! – заявив заступник Голови Донецької ВЦА Ігор Стокоз, – Музеї, що діють у прифронтовій зоні завжди в центрі нашої уваги!

Донецький обласний краєзнавчий музей – багатопрофільний краєзнавчо-культурний комплекс, до складу якого крім головного музею, що залишився в окупованому Донецьку, входять:

Музей композитора С.Прокоф’єва в с. Красне Красноармійського району. У 1991 році на честь 100-річчя з дня народження видатного композитора, піаніста і диригента Сергія Сергійовича Прокоф’єва на його батьківщині відкрито музей і меморіальну зону, присвячені життю та творчості композитора.
Театрального діяча В.Немировича-Данченка в с. Нескучне Великоновоселківського району. Це єдиний в Україні музей видатного театрального діяча, заснований у 1992 р. Розташований у головному будинку садиби Нескучне. Садиба належала видатному педагогові та просвітникові барону М.О. Корфу.
Єдиний в своєму роді Музей лісу в Великоанадольському лісництві Волноваського району. Це єдиний державний музей подібного профілю в Україні. Розташований у межах Державного лісового заказника – Великоанадольський ліс. Будівлю музею побудовано у 1852 році по розпорядженню брата Миколи І про створення метеорологічної обсерваторії (по типу Магнітної обсерваторії при Гірничому інституті у Санкт-Петербурзі). В цьому будинку зі своєю сім’єю жив перший лісничий, засновник Великоанадольського лісництва, полковник корпусу лісничих В.Є. Графф.

-Попри військові дії, українській владі вдалося забезпечити роботу всіх музеїв на підконтрольній території! – зазначила шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко, – Навіть тих, що опинилися в Першій лінії оборони! Не забувайте, що у тих непростих умовах живуть люди, ростуть діти. Ми вже вивели в інтернет 9 музеїв і два Палаца культури. Відроджуємо український голос Донеччини! Маємо результат від Музейних експедицій!

Звикнути до гібридної війни і змиритися з окупацією рідної землі неможливо. Але, маємо фронтову реальність і будемо сподіватися на мир і перемогу.

А колективу Донецького обласного краєзнавчого музею – успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Нарешті обрали директора Донецького обласного краєзнавчого музею! Щире співчуття новому керівнику Світлані Глушко! Це найбільш багатостраждальний музей України!

“Донецький обласний краєзнавчий музей — один з найстаріших і найбільших музеїв в Україні, у серпні 2014 р. внаслідок обстрілу бойовиками було вщент зруйновано. Центральний офіс залишився в окупованому Донецьку. Кілька філій – на підконтрольній Україні території.

В основі його колекції — експонати з історії дорадянського і радянського періодів краю, зразки етнографічних та природних пам’яток. Золото, ювелірні прикраси, інші цінності…

Під час боїв терористи  неодноразово обстрілювали будівлю закладу. 20 серпня 2014 року росіяни зруйнували значну частину лівого крила музею, пострілами пошкодили дах та вибили шибки в приміщенні. Майже цілком була знищена зала «Рослинний і тваринний світ Донеччини», одна з найбільших в Україні діорам — «Святі гори», яка презентувала багатство флори і фауни. З 29 зал, після зруйнування бойовиками, вціліло лише 3 зали…” – пише Вікі.

Журнал “Музеї України” провів спеціальне розслідування тих подій, запідозривши громадянина РФ, полковника ФСБ РФ, терориста І.Гіркіна (Стрелков) в пограбуванні фондів, вивезення їх до Росії, прикривши злочин артилерійським обстрілом. З цього приводу було написано відкритого листа президенту РФ Путіну, якого повідомили про розграбування і обстріли музейного закладу України, попередивши про його особисту відповідальність на міжнародному рівні. Що викликало дику реакцію ватних сайтів, зокрема сумновідомого Шарія…

Філії – Композитора С.Прокоф’єва в с. Красне Красноармійського (Покровського) району. В.Немировича-Данченка в с. Нескучне Великоновоселківського району. Музей лісу в Великоанадольському лісництві Волноваського району.

Через війну і дивні бюрократичні перепони, придумані кимось в Кабміні, співробітники цих філій, практично два років жили без зарплати, оплати комунальних послуг, охорони… Викручувалися як могли. Допомагали і на місцевому і на обласному рівні. Музеї збережено! Це головне!

Можна сказати, що музейники, які не розбіглися, а залишилися вірними своїм закладам, врятували їх у воєнний час, здійснили моральний професійний подвиг!

Одна з них – Світлана Глушко, яку Голова Донецької ОДА Павло Жебрівський призначив влітку 2016 в.о. директора ДОКМ. Саме їй, ціною неймовірних зусиль, за підтримки Управління культури і туризму ДОДА, вдалося перереєструвати комунальний заклад культури, почавши всі необхідні процеси з відновлення повноцінної роботи, оплати праці, комунальних платежів… За два роки зібралося стільки проблем!!!

Перед тим був конкурс на заміщення посади директора, який виграв “світило”-науковець з Києва. Однак, ознайомившись з реальним станом справ і горою  труднощів, які треба подолати у стислі терміни з мізерною зарплатою, відмовився підписувати контракт, загальмувавши і без того загальмоване.

І офіційна інформація:

“Відбулося друге засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсного добору на посаду генерального директора«Донецького обласного краєзнавчого музею».

Прийнято рішення визначити Глушко Світлану Миколаївну переможцем конкурсного добору. Рекомендувати голові облдержадміністрації, керівнику обласної військово-цивільної адміністрації Глушко Світлану Миколаївну на посаду генерального директора «Донецького обласного краєзнавчого музею», як таку що відповідає визначеним критеріям: має фахову освіту, досвід роботи, обґрунтовані пропозиції щодо розвитку комунального закладу культури”.

Донецький обласний художній вдалося перереєструвати швидше – лише одна філія-скансен в селі Прелесне під Слов`янськом. Погасили заборгованість. А от директора знайти не можуть – ніхто не хоче добровільно йти на ту музейну каторгу за такі гроші…

Донецькому краєзнавчому треба допомогти. Команда журналу “Музеї України” обіцяє створити і стартово наповнити сайт, аби було вікно у світ, спробуємо доправити у ті забуті сільські філії якісь виставки, підтримати музеї у пресі… Спробуємо заїхати…

У цій ситуації згодиться все…

Тут варто стримано подякувати Голові Донецької ВЦА Павлу Жебрівському, його заступнику Ігорю Стокозу, начальнику Управління культури Аліні Певній за те, що змогли подолати бюрократичний спротив і знову відродили славетний Донецький обласний краєзнавчий музей на вільній території України!

Директору Світлані Глушко – наснаги, витримки, мудрості, сміливості, напору!

Переважна більшість музейників мирних областей, можливо не повірить, що можна ось так без заробітної плати і необхідних витрат, зберігати три музея протягом майже трьох років. І вберегти! А це звичайний епізод у прифронтовій зоні. Просто іде війна… А цього багато хто не розуміє…

…За кілька десятків кілометрів від Великої Новосілки, проскочивши дорогу, яку обстрілюють снайпери, під прямою наводкою арти, ми приїхали до музею, що працює (!) просто на “передку”. Щойно просто у дворі вибухнуло кілька снарядів. Вікна вилетіли. Скрізь осколки… Фронт “дихає”. Село у будь-який момент може дістатися сепарам. А ми привезли виставку патріотичного плакату Юрія Неросліка, у тому числі з антипутінськими роботами. Завідуюча відразу почала ті плакати розвішувати. Ми спробували її зупинити, розуміючи, що якщо завтра сюди увірвуться сепари, патріотку розстрілюють, а музей спалять. Чи знову гахнуть мінами…

“Це мій музей, моя земля і виставка буде!” – абсолютно буденно сказала жінка. Виставка є!

Ось такий він, український Донбас!

Вітаємо з початком відродження Донецького обласного краєзнавчого музею!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в АТО

Карикатурою про політику

Музей плакату представляє нові роботи талановитого художника з Хмельницького Георгія Ключника.

Гострі карикатури на українських політиків і очолюваний ними “процес”…

Заставляють думати карикатури Жори Ключника… http://jjoriki.com/

Музей плакату

 

Треба якось морально підтримати Голову Донецької ВЦА Павла Жебрівського! Нині це один з кращих і найуспішніших керівників прифронтової області сучасності. В кабінет Павло Іванович прийшов просто з окопів – доброволець Жебрівський одним з перших записався в ЗСУ захищати рідну землю. Що для діячів його рівня – рідкість…

Досить швидко і ефективно нова управлінська команда взяла під контроль владну вертикаль, потихеньку очищаючи область від сепарів, що так галасливо звали Путлера… Головне, почалася відбудова, оживає виробничий сектор, спостерігається розвиток, почалися ремонти мостів, доріг, соціальних закладів… Бурхливо відроджується українська культура Донеччини. Налагоджується справжнє патріотичне виховання.

Як культурологічні волонтери вже два роки організуємо мистецькі акції, постійно їздимо прифронтовою зоною, тож можемо щось порівнювати і відзначити. Є позитив! Хоча і недоліків, проблем, помилок чимало. Таке реальне життя під час війни.

Павло Жебрівський, один з небагатьох керівників областей, що самостійно веде сторінку на Фейсбуці, є знаним блогером. Не ховається від людей, дискутує, пояснює логіку дій, визнає помилки.

Сайт однієї з найстаріших україномовної культурологічної газети “Східний Донбас”, https://sxdonbdotcom.wordpress.com/  який було виведено з окупованого Старобешівського району на вільні землі області, за підтримки сотні сайтів Української пресової корпорації і групи ресурсів журналу “Музеї України”, вирішив інформаційно сприяти керівництву Донецької ОДА у поширенні оперативної інформації. До того ж, принципово українською мовою, що нині є надважливо!

Отож, перша підбірка від Павла Жебрівського!

Віктор Тригуб, редактор газети “Східний Донбас”, президент Української пресової корпорації

В селищі Зайцеве ВЦА!

Президент України підписав указ №513 про утворення військово-цивільної адміністрації у селищі Зайцеве Бахмутського району Донецької області.

Подання про створення ВЦА в Зайцевому ми писали на ім’я Президента виходячи із нагальної необхідності сформувати в селищі та навколишніх селах, які наближені до лінії розмежування, дієвого органу державної влади.

Готуємо подання на Адміністрацію Президента про призначення в Зайцеве голови ВЦА.

На Донеччині будують мости!

Наполегливо продовжую об’їжджати об’єкти, які відбудовуємо чи будуємо за бюджетні кошти. «Підбадьорюю та надихаю» будівельників. Спочатку не вірили, що буду контролювати будівництво особисто.

Тепер повірили: працюють навіть у вихідні. Сьогодні був на мостах і школах. Щодо мостів: усі роботи йдуть за графіком. Найвищий стан готовності на мості, що на околиці Сіверська. Але він і найменший із трьох мостів. Зараз тут встановлюють прогонові конструкції. Наступного тижня почнуть заливати бетонні плити.
Міст у у Селезнівці, біля Слов’янська. Будується також від нуля. Завершують бетонування опор посеред ріки. Наступного тижня усі опори будуть готові. На мості встановили вже частину прогонів.
Міст через Сіверський Донець у Закітному, біля Сіверська. Довжиною у 301 метр. Укріпили половину проїзної частини, переходять на армування другої. На місці знищеного прогону вже просвердлили 30 паль, потрібно ще 29. Готують основу під монтаж опор прогону.
Рашисти поруйнували ці мости у 2014. «Рускій мір» руйнує, українська ідея – будує.

Зустріч із головою офісу Ради Європи

Обговорили сьогодні із головою офісу Ради Європи в Україні паном Мортеном Енбергом можливість підтримки програм стажування в країнах ЄС для керівників новостворених об’єднаних громад Донеччини та представників малого бізнесу.

Окрім того, представництво Ради Європи в Україні наступного року розпочинає програму тренінгів та міні-грантів для приватних підприємців. Я розповів, що ми також розробляємо програма грантів для малого бізнесу. Домовились координувати свої зусилля у цьому напрямку. Пан Енберг також розповів, що Рада Європи буде продовжувати проекти, що стосуються децентралізації та проекти із допомоги вимушеним переселенцям. І перше і друге для нас вкрай важливе.
До речі, громадянин Швеції Мортен Енберг, чудово володіє українською мовою. Це гарний приклад для наших чиновників, які все ще не можуть освоїти українську мову.

Відновлення двох колекторів в Мирнограді

В Мирнограді розпочали реконструкцію Північного та Південного каналізаційних колекторів.15 років колектори, які відводять стоки міста на очисні споруди, були в аварійному стані.

Останні кілька років вони остаточно вийшли із ладу і стоки текли просто вулицями міста, та стікали у природні водойми. З обласного екологічного фонду ми виділили 2,5 млн грн на відновлення двох колекторів загальною протяжністю понад 2000 метрів. До кінця року роботи мають бути завершені. Через 2 тижні заїду і перевірю, як йдуть роботи.

Відновлення вуличного фронтовій у Мар’їнці

Оглянув як йде відбудова зруйнованих житлових будинків у Мар’їнці. Що два тижні приїжджаю і контролюю хід робіт. Зараз йде відбудова п’яти будинків.

Наприкінці наступного тижня будівельники почнуть робити ще чотири будинки. Стосовно спаленого будинку по вул Заводській. Після експертизи стало зрозуміло, що його потрібно розбирати і будувати на його місці новий.

Дав доручення керівникові Мар’їнської ВЦА підготувати проектно-кошторисну документацію на будівництво нового будинку.
Станом на сьогодні у місті потрібно відбудувати 23 будинки. На це потрібно 7 млн грн. Ми ці кошти виділили з обласного бюджету. До кінця року будівельники відновлять перших 10 будівель. Після Нового року візьмуться за наступні. Також дав сьогодні вказівку прискорити відновлення вуличного освітлення у Мар’їнці.
Заїхали також на зерносховище, яке два дні тому обстріляли рашисти. Артилерійськими снарядами побито стіни, обладнання та дахи зерносховища.На території – метрові вирви від снарядів.

Зустріч з активістами

Мав сьогодні дуже змістовну і конструктивну зустріч із представниками громадських організацій області. Без зайвих емоцій, без голослівних заяв. Від громадських активістів я почув сьогодні багато важливої інформації. Одразу ж у залі запланували кілька робочих зустрічей з приводу конкретних питань. Зокрема, що стосуються підтримки учасників АТО, питань децентралізації та формування місцевих громад, а також питань контролю за діяльністю органів влади.
Я розповів активістам про наше бачення і наші плани на найближчий рік щодо відбудови та розбудови інфраструктури Донеччини а також щодо підтримки та розвитку громадянського суспільства.
Наступну таку зустріч проведемо вже, мабуть, після Різдвяних свят.

Павло Жебрівський

Полковник Юрій Покиньборода мимовільно став певним символом нової Національної поліції. У травні 2014, як командир фактично смертників-патріотів батальйону «Київщина», почав звільняти Луганщину від терористичної нечисті. Воював.
Очолив Національну поліцію Луганської області. Був призначений на посаду начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення МВС України, займав інші відповідальні посади в системі МВС України.

Увага до позиції, як і протидія бунтівному полковнику великі… Дивне призначення 24-літньої дівчинки з еротичною фотосесією на посаду заступника Міністра (!!!) МВС, він охаректеризував одним зрозумілим, хоч і нецензурним словом… Цікавий і коментар з приводу “демонстративної” відставки головного “реформатора” поліції…

Хатія Деканоідзе, за твердженням полковника Покиньбороди, причетна до дуже сумнівних корупційних оборудок… Більше того, полковник готовий дати офіційні свідчення НАБУ…

Отже, пряма мова за публікацією в Фейсбуці. (Існує ймовірність зламу і зовнішнього втручання в профіль ФБ, тож очікуємо офіційних повідомлень).

Хатия подала в отставку. Не хочу никого пинать ногами. Но давайте посмотрим реально про ситуацию. Рехворма провалена.
Не буду напоминать как задерживали Згуладзе с миллионами в Борисполе...
 У меня серьезные претензии к Хатии. Я докладывал и это задокументированно о воровстве в ПОЛИЦИИ!!!!
Я требовал и просил помощи от неё как от человека который хотел бороться с коррупцией.
Все закончилось темчто меня сняли с должности и она назначила тогокто воровал и привозил деньги в Киев.
 Идем дальше.
Я писал и готов подтвердитьчто она учавствовала в разворовывании миллионов долларов которые выделялись на реформу.
Я жду от НАБУ повестки. Готов дать показания.
 Если НАБУ ПРОИГНОРИРУЕТ мое сообщение значит это не та организация которая борется с коррупцией.

Юрий Покиньборода  ФБ

Попри погану погоду і постійні обстріли, стартує Музейна експедиція в зону АТО. Триває системна робота з патріотичного виховання, українізації, популяризації нашої історії і культури на прифронтових землях.

Цього разу команді шеф-редактора часопису “Музеї України”, керівника експедиції Наталки Іванченко, доведеться пройти суперскладим маршрутом, серед снігів, ожеледиці, непередбачуваних подій на фронті, вщент розбитими дорогами Донеччини. Кілька потенційних учасників, традиційно, вже відмовилися від поїздки…

-Плануємо взяти участь у кількох масових акціях в Краматорську, а далі, звичним маршрутом на Костянтинівку, Покровськ, Курахове, Волноваху, Маріуполь. Спробуємо прорватися на Сартану, заїдемо в Мангуш, – розповіла Наталка Іванченко, – Потім Мелітополь, Запоріжжя, Київ. Вдячні Міністерству молоді і спорту України, Управлінню культури і туризму Донецької ОДА, Запорізькій ОДА за підтримку і сприяння!

-Вже два роки команда журналу “Музеї України” в рамках Музейних експедицій, системно працює у закладах культури прифронтових районів Донеччини! – зазначила начальник Управління культури Донецької ОВЦА Аліна Певна, – Ми вже називаємо їх сталкерами. Їх прекрасно знають в музеях, будинках культури, бібліотеках. Вже навіть не згадаю, скільки виставок і мистецьких акцій вони провели! Всі головні музеї забезпечили плакатними виставками, відкрили сайти 8 музеям – зараз в мережу вийшов Покровський історичний музей. Закликаю і керівників великих музеїв Києва, України, особливо тих, хто має статус Національний, відвідувати Донеччину, допомагати методологічно! Війна продовжується, але і культурологічна робота триває!

Після минулої експедиції в Києві розгорнули виставку юної художниці Лілі Дорошенко, дітей Донбасу. Нині в Національному музеї-заповіднику “Битва за Київ у 1943 році” починається виставка малюнків “Діти Покровська”. Донеччина вже побачила Самчиківський і Яворівський розпис, художників Галичини, Закарпаття, Київщини, Хмельниччини, Харківщини… Маріуполь побачить масштабну виставку українських прапорів… Але, про результати напише преса…

Дивує відсторонена позиція директорів великих київських музеїв, для яких війна на Сході існує лише в телевізорі, а реальна допомога музеям прифронтової зони є абстракцією… Звичайно, важко. Так, є ризик. Всі втомилися. Культурологічних волонтерів все менше. Якщо боїтеся їхати самі, підтримайте тих, хто має досвід успішної роботи в АТО! Підготуйте мобільну компактну виставку про ваш музей – волонтери доставлять її до прифронтових музеїв і гідно презентують. Вже скільки про це писали – “не помічають”… Говорити з теплих кабінетів по Фейсбуку про патріотизм, пропаганду історії, поширення культури, українізацію Донбасу набагато легше… Так розмовами і заміняють реальну роботу.

Холодно. Ожеледиця. Хурделить. А десь там, у Першій лінії оборони, у вологих бліндажах і промерзлих окопах, воюють солдати… І забувати про це не можна!

А чергова Музейна експедиція в АТО стартує попри погоду і ситуацію на фронті.

Успіхів!

Віктор Тригуб, учасник Музейних експедицій в зону АТО