zarvanycia.cc.ua Святой мученик Мирон пресвитер

Во времена Дециева гонения (ок. 250) правитель Ахайи Антипатр ворвался в церковь, где христиане праздновали Рождество Христово1. Он желал схватить наиболее видных из них и пыткой принудить принести жертвы богам империи. Мирон – священник, которого все любили за кротость и благородство, бывший некогда другом Антипатра, – бросился к магистрату и начал резко обличать его. Затем, обратившись к верующим, он убеждал их твердо стоять на камне веры, не сомневаясь в том, что Христос не только дарует им мужество противостоять тирану, но также и откроет врата в Царство Небесное. Разгневанный Антипатр приказал арестовать святого и удалился.

Святого Мирона привели на форум, расположенный рядом с храмом Диониса (Вакха). Когда магистрат потребовал от него принести жертвы этому богу, Мирон ответил, что не знает иного владыки, кроме Всемогущего Бога, Который пребывает на Небесах. Его растянули на дыбе, чтобы с живого снять кожу. Святой, побеждая страдания, пел псалмы и отвечал: «Я – христианин и не буду приносить нечестивые жертвы». Затем правитель приказал бросить его в раскаленную печь, пламя которой поднималось более чем на 23 метра. Доблестный мученик, осеняемый благодатью Божией, не почувствовал никакого жара и вскричал: «Проидохом сквозе огнь и воду, и извел ecи ны в покой» (Пс. 65: 12). По его молитве пламя вырвалось наружу и обратило в пепел 150 идолопоклонников, стоявших рядом. Правитель бежал, прокричав стражникам, чтобы они отвели святого в тюрьму.

Наступил вечер, и Антипатр, поговорив с советниками, приказал привести мученика на торговую площадь. Поначалу он не узнал Мирона, настолько его лицо сияло светом, но мученик заверил, что это точно он. Тогда Антипатр вынес решение: срезать со святого всю кожу, от плеч до ног, на ремни. В то время как палачи исполняли приказ, доблестный мученик пел: «Терпя, потерпех Господа, и внят ми, и услыша молитву мою» (Пс. 39: 2). Затем, взяв в руку ремень из окровавленной кожи, он бросил его в лицо тирану со словами: «Нечестивый, ты получаешь удовольствие от этого зрелища. Знай, однако, что я легко перенесу мучения, потому что возложил надежду на Господа. А твоим приобретением будет лишь вечное проклятие». Мучители старались усилить его страдания, но святой оставался невозмутимым, обратив взгляд к небесам. В ответ на молитву Мирона раздался голос, который слышали все: «Твоя битва скоро завершится. На небесах тебе уготован престол».

Мирон был отведен в тюрьму, а затем предан на съедение зверям в амфитеатре. Осенив себя знаком креста, он встал перед хищниками – и они не осмелились приблизиться к нему, но выказали уважение, словно Адаму до грехопадения. Против него была выпущена дикая львица – она подошла, простерлась у ног святого и перегрызла его веревки. Затем она заговорила человеческим голосом, дабы возвестить магистрату его близкий конец. Это чудо вызвало у присутствовавших громкие возгласы удивления. Антипатр перед лицом стольких чудес впал в неистовство и причинил себе смерть собственными руками.

Святой Мирон был затем перевезен в Кизик и там обезглавлен, перед этим выказав правителю неколебимую веру в Бога.

Розповіді про святих та душевні розповід а також новини із Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/mjixI50dEZk

zarvanycia.cc.ua 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці

Свято Успіння Пресвятої Богородиці, згідно з традицією Східної Церкви, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року. Відзначається 15 серпня за старим стилем, 28 серпня – за новим (католицька та більшість православних церков світу святкують Успіння 15 серпня). Передує святу Успенський піст, який розпочинається 14 серпня і триває два тижні.

З апокрифів відомо, що за три дні до смерті Марії явився архангел Гавриїл і сповістив про близький перехід її до вічності.

Згідно з церковним переданням, у цей день апостоли полишили місця своєї проповіді та чудесним способом зібрались в Єрусалимі, щоб попрощатись з Пресвятою Богородицею та здійснити погребення її тіла. Перебуваючи навколо її ложа, вони були засліплені яскравим світлом, в якому явився сам Христос в оточенні ангелів та архангелів. У цей момент чиста душа Діви Марії без страждання, ніби уві сні, відійшла до Господа. Іконографічна традиція свята розповідає, що Богородиця віддала свою чисту душу в руки свого Сина і Господа Ісуса Христа, а в цей час з небес лунали звуки ангельських хорів.

Тіло Пречистої Богородиці апостоли перенесли в Гефсиманію, де була гробниця її батьків та чоловіка. У дорозі до гробу процесію апостолів супроводжувала чудесна світла хмара та сонм ангелів.

Церковний переказ розповідає, що апостол Фома, який прибув із запізненням, засмутився, що не зміг бути біля Богородиці в останні хвилини її земного життя. Щоб він міг попрощатися з її тілом, апостоли відкотили надгробний камінь. Але на подив усіх всередині були тільки ризи Діви Марії. Її тіло, як і душа, було взяте Господом на Небо (в латинській традиції це свято звідси носить назву Внебовзяття Пречистої Діви).

Літургійний культ Богородиці особливо розвинувся після Третього Вселенського собору в Ефесі (431 р.). Тоді свято Успіння мало назву «Свято Марії-Богоматері». Свою нинішню назву воно отримало у VІ ст. Імператор Маврикій (582-602) наказав святкувати Успіння по всій візантійській імперії. На заході традицію святкування запровадив Папа Сергій І (687-701). А 1950 року Папа Пій ХІІ проголосив догму, що «Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави».

Отці Церкви, св. Андрій Критський та св. Іван Дамаскин, склали чудові проповіді до свята Успення. Останній також говорить про чудесне вознесіння Богородиці.

Вирізняється це свято з-поміж інших і в літургійному плані. Саме в цей день в храмах відправляється Єрусалимська Утреня – богослужіння, яке здійснюється тільки двічі в році: в страсну п’ятницю і на Успіння.

В Україні празник Успіння Пресвятої Богородиці отримав особливе вшанування. Так, головні монастирі-лаври українських церков – православні Києво-Печерська, Почаївська та греко-католицька Унівська присвячені цьому святу, повідомляє РІСУ.

Розповіді про святих та душевні розповіді:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/F4Vaau8pKRs

26 серпня - преподобного Максима ісповідника

Преподобний Максим Ісповідник знаменитий церковний учитель і діяч, який прославився в історії церкви своєю боротьбою проти монофелітської єресі.

Народився він у 582 році в Константинополі у заможній християнській сім'ї.

Отримав хорошу освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів богословською діалектикою.

Він був здібним учнем і по закінченні навчання вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 - 641 рр.).

Однак придворне життя обтяжувало преподобного Максима, він розумів, що це марнота і не хотів так бездарно змарнувати Богом дароване життя, тому віддалився в Хрисопольську обитель, де прийняв чернечий постриг, ставши монахом.

Своїм смиренням він заслужив пошану від братів і був вибраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, за його власними словами, "залишався простим ченцем".
У 633 році на прохання богослова, майбутнього Єрусалимського Патріарха Софронія, преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.

Святий Софроній Єрусалимський став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Ця єресь підсилювалась національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу.

Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії лежав через Кріт, де і почалася його проповідницька діяльність проти монофелітства.

У 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, видав указ, так званий "Екфесіс" ("Виклад віри"), яким остаточно повелівав сповідувати єресь монофелітство.

Захищаючи чистоту віри, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів із закликом не підкорятися негідним наказам, і мав успіх, люди його слухались.

У 641 році помер імператор Іраклій, а імператорський престол зайняв жорстокий і грубий Констант II (642-668), відвертий прихильник монофелітів. З тих пір посилилися нападки єретиків.

Преподобний Максим пішов у Карфаген і проповідував у ньому і околицях. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, за переконаннями монофелітів, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої помилки і побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром вирушили до Риму, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.

У 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь.
Але у 648 році вйшов новий указ, складений, за дорученням Константа II, який утверджував єресь монофелітства.
Тоді преподобний Максим звернувся до Папи Римського Мартіна I із проханням винести питання про монофелітства на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року був зібраний Латеранський Собор, який засудив монофелітство.

Коли Констант II отримав визначення Собору і засуд монофелітства, він наказав схопити і папу Мартіна, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п'ять років, в 654 році. Преподобного Максима звинуватили в зраді вітчизні і ув'язнили. У 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: у 659 році кожному відрізали язик і усікли праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив невимовне чудо: всі вони знову почали говорити і писати.

Преподобний Максим передбачив свою смерть, яка настала 13 серпня 662 року. Над його могилою ночами самозапалювались три чудесно явлених світильника і відбувалося безліч зцілень.

Славні святі та цікаві душевні розповіді за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/F4Vaau8pKRs

zarvanycia.cc.ua Ікона Ченстоховської Матері Божої

Як і Люрд у Франції, Фатіма у Португалії і Лорето в Італії, духовна столиця Польщі Ченстохова входить у союз п’яти найбільших релігійних центрів Європи. Щороку туди приїжджають близько шести мільйонів паломників.

Основна святиня Ченстохови — величезний монастирський комплекс Ясна Гура (у перекладі з польської — Ясна Гора), скарбниця цінних творів, що свідчать про історичне минуле народу, держави і польської культури. Перед святинею розбитий гарний парк, а далі височіє пагорб. На проповіді там збираються паломники.

Кінцева ціль паломництва, а заодно і чудотворний символ Польщі — ікона Пресвятої Богородиці з Дитятком. Поляки називають її також Чорною Мадонною. На руках у Богородиці сидить отрок – Христос. Ісус тримає в лівій руці книгу, а правою благословляє.

На образі досі зберігся напис: "Літ триста у Єрусалимі, 500 років у Царьграді, 500 - на белзькім замку...” Відомо, що колись ікона перебувала в Візантії. Згодом як дар потрапила на древньоруську землю. І аж тоді, після переділів земель, — у Ясну Гуру.

На розлогій території Ясної Гури, оточеній ровами й оборонними мурами, розкидані інші будівлі монастиря, особливої уваги з яких заслуговують Лицарський зал та Арсенал. Дари "сильних світу цього” — аристократів, президентів і прем'єрів — зберігаються окремо у музеї. Всі речі там — дуже коштовні: каблучки з діамантами, старовинні безцінні кольє.

Переможна оборона під час атаки шведів у 1655 році прославила й зміцнила віру в чудодійну силу Богоматері. Коли скандинави крокували переможною ходою через Польщу, на Ясній Гурі їх спинили. Попри двадцятикратну перевагу у військовій силі, ворогам не вдалося захопити монастир. Не інакше, як сталося диво: виснажлива облога Ченстохови повернула хід війни. Тоді король Ян Казимир віддав країну під покров Богородиці, а Ясна Гура стала символом народної свободи. Рівно через три століття після клятви Яна Казимира люди молилися за визволення кардинала Вишіньського, який перебував у сталінських катівнях. Через місяць він вийшов на волю.

Втім, в історії ікони Ченстоховської Матері Божої, або, як її називають в Польщі, "Чорної Мадонни”, загадок не менше. Цей чудотворний образ Богородиці, як свідчить один із переказів, належить пензлю євангеліста Луки. Апостол написав його у Назареті, на кришці столу з оселі Святого сімейства.

Ймовірно, що з Єрусалима до столиці Візантії ікону привезла свята Єлена. Там її й побачив древньоруський князь. Після служби в імператорському війську він отримав у дар цю ікону. Так чудотворний образ потрапив із Константинополя в Київську Русь. Як спадщина, ікона перейшла до князя Лева, сина короля Данила Галицького. Спочатку її зберігали у василіанському монастирі у Львові, а потім — у Белзькому замку. З останнім пов’язано безліч легенд. Якось на княжий замок напали монголо-татари. Коли стріла із лука ворогів поцілила у шию Богородиці, враз здійнялася буря. Татари налякалися й почали відступати. Так ікона врятувала людей від загибелі. Згодом Галичина, а разом з нею й місто Белз, потрапили під владу Польщі. Князь Владислав Опольчик відвіз ікону в Ченстохову і подарував монахам-паулінам.

Більше про святих та більше за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/n-HS3f2ZvhA

zarvanycia.cc.ua 25 серпня - святих мучеників Аникити, Фотія і тих, що з ними

Святі мученики Аникита і Фотій були родом з Нікомидії і жили за правління імператора Діоклетіана (284-305 рр.).

Імператор Діоклетіан був язичником і чинив гоніння на християн, а у 305 році встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати віруючих у Христа.

Анкита був військовим імператора, однак оскільки був віруючим християнином, то критикував імператора за такі негідні вчинки.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірам. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові.

Раптово почався сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників.
Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний.
Святого Аникиту стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. Тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.
Так Господь зберігав Свого раба для утвердження і вірі багатьох.

Племінник мученика Аникити, святий Фотій, підтримував всяко свого родича і, звернувшись до імператора, сказав: "Дивись твої боги - ніщо!"

Тоді імператор наказав схопити і Фотія.
Мучеників посадили у в'язницю. Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими. Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася.

Господь беріг своїх вірних мучеників та чинив для них чуда і багато язичників увірували в Нього.

Та святі Аникита і Фотій засвідчили Господу своїм життям і муками велику віру в Нього і довіру до Його провидіння. І прийшов час перенестися їм у життя вічне і щасливе, приготоване для праведників.

Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і спалити праведників у ній. Та коли кидали туди Аникиту і Фотія, то безліч християн, натхнених подвигами святих мучеників, самі ступили в неї зі словами: "Ми теж християни! Якщо вбиваєте їх, то вбивайте і насі"
Всі вони померли з молитвою на вустах.

Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилося неушкоджене.

Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

Такими подвигами, життям та смертю засвідчили свою віру в Христа святі мученики Аникита і Фотій та багато християн, що були з ними.

Так святі мученики сповнили слова Христа, який казав: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде (Єв. від Матея 16:24-25).


Більше про святих та більше за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ZbiQi3Z6Cr0

zarvanycia.cc.ua Должник и царь
Библейская притча

Царство Небесное подобно царю, который захотел сосчитаться с рабами своими. Когда начал он считаться, приведён был к нему некто, который должен был ему десять тысяч талантов, а как он не имел, чем заплатить, то государь его приказал продать его, и жену его, и детей, и всё, что он имел, и заплатить. Тогда раб тот пал, и, кланяясь ему, говорил:

— Государь! Потерпи на мне, и всё тебе заплачу.

Государь, умилосердившись над рабом тем, отпустил его и долг простил ему. Раб же тот, выйдя, нашёл одного из товарищей своих, который должен был ему сто динариев, и, схватив его, душил, говоря:

— Отдай мне, что должен.

Тогда товарищ его пал к ногам его, умолял его и говорил:

— Потерпи на мне, и всё отдам тебе.

Но тот не захотел, а пошёл и посадил его в темницу, пока не отдаст долга. Товарищи его, видев происшедшее, очень огорчились и, придя, рассказали государю своему всё бывшее. Тогда государь его призывает его и говорит:

— Злой раб! Весь долг тот я простил тебе, потому что ты упросил меня. Не надлежало ли и тебе помиловать товарища твоего, как и я помиловал тебя?

И, разгневавшись, государь его отдал его истязателям, пока не отдаст ему всего долга.

Так и Отец Мой Небесный поступит с вами, если не простит каждый из вас от сердца своего брату своему согрешений его.

Детільніше про притчу та більше для душі:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ZbiQi3Z6Cr0

zarvanycia.cc.ua Звернення Блаженнішого Святослава з нагоди Дня Незалежності

Дорогі в Христі!

Цього року Всевишній знову сподобив нас радості святкувати Свято Незалежності нашої Батьківщини України. У нових драматичних, але водночас величних історичних обставинах, які нам доводиться сьогодні переживати, ми по-новому відкриваємо для себе неоціненність скарбу жити у вільній, суверенній і незалежній державі.

Насамперед незалежність відкривається нам як невід’ємна складова свободи та гідності кожної особи і всього нашого суспільства. А цей дар гідності та свободи Божих дітей ми отримали від самого нашого Творця. Про це навчає ап. Павло, звертаючи до нас слова Отця Небесного: «Буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6, 18). Кожен народ має природне право жити в самостійній і незалежній державі, зберігаючи свою самобутність та вповні розвиваючи всі свої дари й таланти. Коли хтось зазіхає на це право народу, то заперечує даровану йому Творцем гідність і взагалі можливість існування.

Свобода і незалежність України, як Божий дар, є водночас плодом багатовікових героїчних змагань наших предків. Неустанна боротьба за суверенність Батьківщини часто була сповнена жертвами і скроплена кров’ю героїв. Проте наш народ ніколи не звертав зі своєї дороги, що нею прямував до свободи, – дороги віри, – дороги, якою є Господь наш Ісус Христос, що сам про себе сказав: «Я є дорога, правда і життя» (Ів. 14, 6).

Ця євангельська істина була настільки глибоко закорінена у свідомості українців, що навіть виражалася переконанням: краще вмерти вільним, ніж жити рабом; краще вберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, ідучи на внутрішні компроміси із злом та неправдою. Про тих, хто йшов цією християнською дорогою правди, великий Кобзар написав:

…Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава заповідь моя.

У ці чи не найскладніші часи вільної України, – часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України.

Церква супроводжує їхній подвиг неустанною молитвою до Господа, вимолюючи для загиблих вічної небесної нагороди, а для живих – захисту від ворогів, припинення війни та утвердження на наших землях тривалого і всеохопного миру. Ми твердо віримо, що Господь зглянеться на молитви і страждання свого народу, визволить його від напасті агресора й виведе на шлях оновлення та розбудови національного буття на фундаменті життєдайного Божого Закону.

Знаменно, що в цей нелегкий час наша Церква дякує Господу Богу за 25-річчя дару свободи на рідних землях. Воскресіння Церкви-мучениці серед хаосу комуністичного режиму, що розпадався на очах усього світу, стало провісником, доброю новиною про близьке воскресіння України та проголошення її незалежності. Цим ювілеєм Господь ще раз хоче наголосити всім нам, що це Його силою, діянням Святого Духа наша Церква змогла вистояти в найтяжчі роки переслідувань, коли здавалося, що смерть перемагає життя. Сьогодні ми сповнюємося надією на те, що життя і розвиток нашої воскреслої Церкви в Україні є джерелом Божого благословення і підтримки для нашого народу в його теперішній боротьбі за своє буття.

У воскресінні Сина Божого ми відкриваємо зміст Хресної Жертви нашого Спасителя, через яку прийшло спасіння світові та свобода від гріха і смерті. У воскресінні Його Церкви ми здатні побачити славу наших мучеників, гідність і велич Божих дітей. У воскресінні України можемо збагнути значення та ціну тих жертв, які сьогодні кладуть на вівтар Батьківщини найкращі сини й дочки України задля запевнення її щасливого майбутнього.

У це свято свободи молімося до Господа за мир в Україні. Наша Церква, як добра мати, цього дня особливо благає у Всевишнього захисту і життя для своїх дітей. Тому спільно просімо в нашого Небесного Отця в ім’я Його єдинородного Сина Ісуса Христа припинення кровопролиття, горя і сліз на нашій землі. Поспішімо з християнською любов’ю послужити всім постраждалим унаслідок агресії проти нашої держави.

Відстоюючи в нових обставинах нашу незалежність, навчімося бачити образ стражденного Христа в кожному, хто втратив домівку чи вимушено покинув свою землю, у кожному пораненому, полоненому чи викраденому. Наполегливо продовжуймо підтримувати українських воїнів та зміцнювати нашу державу молитвою, працею та активною громадянською позицією. При цьому витривало йдімо дорогою правди і добра, – Христовою дорогою, – яка єдина провадить до повноти життя у свободі та радості.

Благословення Господнє на вас!

† Святослав

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Пам’яті його освячення,
18 серпня 2014 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати це Звернення після кожної Божественної Літургії у неділю, 24 серпня 2014 року Божого, у День Незалежності України

Набагато більше за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/iWfH--p6Zdc