www.zarvanycia.cc.ua Свв. і праведних богоотців Йоакима й Анни

Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам'ять: "Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни". Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні "богоотцями". їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.

У богослуженнях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. "Прийдіть сьогодні, любителі празни­ка, — співаємо на стихирах вечірні 9 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам'ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту... О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Бла­женне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Бла­женні груди, що кормили молоком ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших".

Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після ус­тановлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з'являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвя­тив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали вели­кий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам'ять Східна Церква починає вшано­вувати 9 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфа­на і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.

Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам'ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима 16 серпня.

У нашому церковному календарі, крім пам'яти святих Йоакима й Анни 9 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерти.

Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дити­ною-Марією на колінах або, як обидвоє батьків приводять моло­деньку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.

Згадки про святих мучеників, молитви та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/u2wR7fv0uAU

www.zarvanycia.cc.ua Різдво Пресвятої Богородиці

Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба - день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.

Один з великих празників, що стоїть на  початку нашого церковного року, це празник Різдва Пресвятої Богородиці.  Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і  важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й  землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство  Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш".  Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення  цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах:  "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?

ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги, ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Йоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Йоаким і Анна.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.

У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтні, але відзначалися великою праведністю те жертвенною любов'ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність вважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з'явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена (†330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496). Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст.) святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст.),  святий Йосиф Студит (ІХ ст). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Зі сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня (21-го за новим стилем) стало празником тому, що того дня сповнилось дев'ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 (22) грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТІ

Прихід на світ тієї, що мала бути Божою матір'ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: "Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки". А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: "День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".

Так і богослуження цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радости — це кінець бездітности праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.

З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють її батьки. На стихирах стиховні малої вечірні Церква закликає їх: "Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радости і спасення".

З Різдва пресвятої Богородиці радіють ангели і люди: "Всечесне твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на "Господи возвах" малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо ти стала Матір'ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас. що на тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице, Всехвальна і Непорочна".

У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: "Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія".

У кінці Церква закликає всіх вірних на стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: "Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ об'єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуймо Різдво всенепорочної Діви".

Молитви, відео, розповіді, роздуми про святих свята:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/WY8P6tIYg5I

www.zarvanycia.cc.ua Святой мученик Созонт

В Киликии в конце 3-го века жил юноша Созонт, истинный христианин, добронравный и исполненный благих дел, потому что он непрестанно, день и ночь молился Богу. Он был пастухом, и, куда бы ни приходил с овцами, люди собирались к нему, и Созонт научал их истинной вере в Господа Иисуса Христа, ибо в нем была благодать Святого Духа, так что многие после этого крестились и становились христианами.Однажды Созонт прилег отдохнуть под дубом у чистого источника. И было ему Божественное видение, призывающее на страдание за Христа. И открыл Бог Созонту, что место, на котором он спит, освятится и будет источником чудесных исцелений от болезней.
Проснувшись, Созонт оставил своих овец и направился в город Помпеополь. Там он вошел в языческий храм и поломал идола, перед которым язычники приносили жертвы злым демонам, а потом громогласно исповедал Господа Иисуса Христа истинным Богом. Язычники стали мучить Созонта: строгали железными когтями по ребрам, обували в железные сапоги с гвоздями внутри и водили по городу. Потом его били железными палками, поломали кости, и святой мученик предал дух свой Господу. При этом от начала своих мучений и до кончины он не переставал славить и благодарить Бога.
Мучители хотели сжечь его тело и развели костер, но вдруг заблистали молнии, загремел гром, пошел дождь с градом, и люди в страхе бежали, а костер погас. Христиане хотели ночью взять мощи святого, но была глубокая тьма, а зажечь факелы они боялись, чтобы не увидали язычники. Вдруг свет с неба осиял тело Созонта, верные похоронили его, и от гроба мученика произошло много чудес. Также и от источника возле дуба, где было святому видение, подавались исцеления больным. Поэтому на том месте поставили церковь во имя Созонта, во славу Единого в Троице Бога Отца, и Сына, и Святого Духа. Аминь.

Святі, розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/iY7PLpbLyD8

www.zarvanycia.cc.ua Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина

Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина приняли мученическую смерть за Христа при императоре Максимиане Галерии, преемнике императора ДиоклитианаДиоклитиан.

Святой Евдоксий занимал высокую должность военачальника в императорских войсках. Он был христианин, так же как и его друг святой Зинон и его домоправитель Макарий. После издания императором Диоклитианом эдикта о предании смерти христиан, отказавшихся принести жертву идолам, многие, в том числе знатные люди и сановники, бежали в разные страны со своими семьями, чтобы избежать мучений и смерти. Тогда и святой Евдоксий со своей супругой святой Василиссой и всей своей семьей оставил высокую должность, бросил имущество и скрылся в пределах Мелитины Армянской. Правитель Мелитины послал воинов разыскивать Евдоксия. Встретив самого Евдоксия, одетого в бедную одежду, и не узнав его, воины стали расспрашивать о местонахождении военачальника Евдоксия. Не открывая себя, святой пригласил воинов в свой дом, накормил их и предоставил им ночлег. Встречу свою с воинами святой Евдоксий расценил как призыв от Господа на мученический подвиг. Утром он открыл своим гостям, что он и есть тот, кого они ищут. Благодарные за гостеприимство воины предлагали скрыть от начальства, что им удалось найти святого Евдоксия. Однако он сам не согласился на это. Сделав все распоряжения по дому, он объяснил своей супруге, что его не следует оплакивать, а наоборот, день его мученической смерти надо отмечать как праздник. Надев на себя воинскую одежду, он ушел с воинами к правителю. Святая Василисса и его друзья - святые Зинон и Макарий - следовали за святым Евдоксием. Правитель пытался уговорить святого Евдоксия принести жертву идолам и этим сохранить себе жизнь, высокое положение и имущество. Святой Евдоксий твердо отказался от всего, обличив безумие тех, кто поклоняется бездушным идолам. Воинский пояс - знак его начальнической власти, - он снял с себя сам и бросил в лицо правителю. Находившиеся при этом воины, тайные христиане, сделали то же, а их было более тысячи человек. Смущенный правитель запросил императора, как ему поступить, и получил приказание: начальников пытать, а прочих отпустить. После длительных истязаний святого мученика Евдоксия повели на казнь. Следуя за мужем, святая Василисса плакала, плакал и друг мученика святой Зинон. Тогда святой Евдоксий опять убеждал жену не плакать, а радоваться, что он удостоился мученического венца, и просил ее похоронить его тело в месте, называемом Амимна. Плачущему Зинону святой Евдоксий предсказал, что они в одно время предстанут в Царствии Небесном. Воодушевленный этими словами, Зинон громко исповедал себя христианином, за что немедленно был приговорен к смерти. Святая Василисса беспрепятственно забрала тело своего мужа и похоронила его там, где он ей заповедал. За это святую схватили и привели к правителю; стремясь разделить участь своего мужа, она без всякого страха обличала и правителя, и его ложных богов - идолов. Однако правитель понял ее намерение, не стал ее мучить и прогнал от себя. Уходя, святая сказала ему, что Бог видит ее желание пострадать за свою веру и примет это желание как исполненный подвиг. Через 7 дней святой Евдоксий явился своей жене в видении и велел передать своему другу и домоправителю Макарию, что он со святым Зиноном ожидает прихода к ним Макария. Последний немедленно пошел к правителю, исповедал себя христианином, был приговорен к смерти и обезглавлен. Многие христиане также приняли в это время мученическую смерть (+ 311 - 312).

Християнські розповіді та історії:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0

www.zarvanycia.cc.ua Память чуда, совершенного Святым Архистратигом Михаилом в Хонех

Во Фригии, недалеко от города Иераполя, в местности, называемой Херотопа, находился храм во имя Архистратига Михаила; около храма истекал целебный источник. Храм этот был сооружен усердием одного из жителей города Лаодикии в благодарность Богу и святому Архистратигу Михаилу за исцеление его немой дочери водой источника. Архистратиг Михаил, явившись в сонном видении отцу немой девицы, еще не просвещенному святым Крещением, открыл ему, что его дочь получит дар речи, испив воды из источника. Девица действительно получила при источнике исцеление и начала говорить. После этого чуда отец с дочерью и все его семейство крестились, и усердием благодарного отца был воздвигнут храм в честь святого Архистратига Михаила. К источнику стали приходить за исцелением не только христиане, но и язычники; многие из язычников отрекались от идолов и обращались к вере во Христа. В храме святого Архистратига Михаила в продолжение 60 лет исполнял пономарское служение благочестивый человек по имени АрхиппЖитие.. Преподобный Архипп Херотопский. Проповедью о Христе и примером своей богоугодной жизни он многих язычников приводил к вере во Христа. В своем озлоблении на христиан вообще, и в первую очередь на Архиппа, который никогда не отлучался от храма и был примерным служителем Христовым, язычники задумали уничтожить храм и одновременно погубить Архиппа. Для этого они соединили в одно русло две горные реки и направили их течение на храм. Святой Архипп усердно молился Архистратигу Михаилу о предотвращении бедствия. По его молитве около храма явился Архистратиг Михаил, который ударом своего жезла открыл в горе широкую расселину и повелел устремиться в нее водам бурлящего потока. Таким образом храм остался невредим. Увидев такое дивное чудо, язычники в страхе бежали, а святой Архипп и собравшиеся к храму христиане прославили Бога и благодарили святого Архистратига Михаила за помощь. Место же, где совершилось чудо, получило название
Хоны, что значит "отверстие", "расселина".

Християнські розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0

www.zarvanycia.cc.ua Житіє святого пророка Мойсея-Боговидця

Після смерті Йосипа в землі Єгипетській, рід Якова, батька його, за багато сот літ настільки примножився, що вся земля та наповнилася людьми ізраїльськими — від них могли йти на війну по шістсот тисяч мужів. Тоді цар єгипетський, боячись, щоб колись, погодившись із ворогами їхніми, відіб'ють у єгиптян землі, повелів при-ставникам своїм пригноблювати людей ізраїльських якомога роботою та биттям. Від багатотрудного ж їхнього поту зведено міста знамениті не так заради потреби як марнославства і щоб до кінця умалити рід жидівський. Одначе на скільки їх гнобили та мучили, настільки вони більше множилися: не можна-бо тих умалити людей, яких Бог примножити й возвеличити захотів. І хоч велів цар повитухам єгипетським, щоб усяке дитя єврейське народжене чоловічої статі убивали, одначе повитухи, боячися Бога, чоловічу стать щадили. Тоді цар дав заповідь по всій землі Єгипетській, щоб усяк, котрий уздрить дитя єврейське чоловічої статі, ловив їх і у річку кидав.

У той час був там один муж від коліна Аевія на ім'я Амрам, що мав жону того ж племені на ім'я Иохавед; вони невдовзі перед тим часом народили сина Аарона і дочку Маріам. А в найлютіший час, коли вбивалися діти, народилося немовля чоловічої статі і, бачачи, що воно вельми гарне, плакала мати за ним, знаючи заповідь цареву, що вбивати повелів усіх хлопців єврейського роду — ховала його в себе три місяці. "А оскільки не могла його більше ховати, взяла йому мати його скриньку папірусову, обмазала її клеєм та смолою й поклала в неї отроча, і залишила його в очереті при ріці. І спостерігала сестра його здалеку, щоб бачити, що буде йому. І зійшла тоді (за Божим призначенням) на річку дочка фараонова помитися, і рабині її ходили при ріці. І побачила дитя красне, що плакало у скриньці і змилосердилася над ним дочка фараонова й каже: "Цей від дітей єврейських". І захотівши мати його собі за сина, звеліла пошукати йому жінку-мамку. Пише Йосип Жи-довин, що багатьох приводили були мамок єгипетських, але не захотіло дитя від сочків їхніх ссати. Тоді приступила Маріам до дочки фараона, їй вона й служила, й каже: "Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?". І каже їй дочка фараонова: "Іди!" Пішла-бо дівчина та й покликала матір дитини. "А дочка фараонова сказала до неї: "На тобі дитину та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату". Взяла дитя на руки жінка, і воно до неї, як до своєї матері приліпилося любо, вона ж бо годувала його. "І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки", і та полюбила його вельми, оскільки дитя було дуже гарне, вмолила батька свого: хай буде їй замість сина. "І назвала йому ймення Мойсей і сказала: "Бо з води я витягла його" — "моне" — по-єврейському "вода" зветься.

Пишеться про нього в стародавніх історіях, що якось занесла його дочка фараонова до батька свого, фараона: із ним граючись, фараон наклав на голову його вінця царського, на якому було малого ідольця зроблено. Дитя ж , стягши вінця з голови, кинуло його на землю і потоптало його своїми ногами. Це побачив цар і один ієрей-язичник, що був тоді при ньому, останній мав звіщення від волхвів, що коли народиться вождь людей ізраїльських, багато прийме кари Єгипет. Радив фараонові: хай велить убити те дитя, бо коли виросте, нанесе якусь біду на їхню землю. Але Господь хотів волю свою сповнити за своїм уладженням, тож інші говорили навпаки, що дитя незлобиво створило це від невідання. Бажаючи випробувати невідання та беззлобство його, принесли вугілля розжарене, його ж він узяв і вклав у вуста свої й опалив язика свого і через те недорікуватий був. Коли ж він виріс, приставила до нього дочка фараонова вибраних єгипетських мудреців, щоб навчений був усілякої премудрості; і був хлопець швидкоумний — у малому часі перевищив учителів своїх, любив його цар і всі, що пробували в палаті царській. Коли ж довідався про рід свій, що євреянин він був, почав пізнавати єдиного Бога на небесах сущого, всього живого Творця, що його євреї пошановують, а єгипетським безбожжям бридив.

Пишуть деякі, що коли ефіопи воювали на Єгипет, тоді Мойсей став уже мужем досконалим, від усіх єгиптян був вибраний вождем воям, отож і побив ефіопів хоробрістю своєю. За його ж хоробрість цар єгипетський замість любові зненавидів його. Один із жреців єгипетських, волхвуючи, пророкував, що цей має навести біди на Єгипет, і радив цареві, щоб убив його. їх слухаючи, цар умислив убити Мойсея, одначе не вчинив це відразу, не бажаючи образити дочки своєї, але шукав вини на нього й пригідного часу.

Якогось дня вийшов він до братів своїх, синів ізраїльських, приглядався до їхніх терпінь. "І побачив він єгиптянина, що бив єврея". "Озирнувся він туди та сюди і, побачивши, що нікого нема, — та й убив єгиптянина і заховав його в пісок. І вийшов він другого дня — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: "Нащо ти б'єш свого ближнього?" А той відказав: "Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?" І злякався Мойсей та й сказав собі: "Справді, та справа стала відома". І почув фараон про цю справу та й шукав, щоб убити Мойсея, і втік Мойсей від фараонового лиця і оселився в країні мідіян". Втомився він із дороги, сів при колодязі, і тут сім дочок жерця мідіянського їтри, пасучи овець батька свого, прийшли до колодязя і "витягали воду, і наповнили корита, щоб напоїти отару. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей та й оборонив їх напоїв їхню отару". І мовили ці дочки батькові своєму Ітру, кажучи: "Якийсь єгиптяни оборонив нас од руки пастухів... й напоїв отару". їтра ж прийняв Мойсея у дім свій і дав йому Ціппору, дочку свою на жону. З нею-бо народив двох синів, першого нарік Гершомом сказавши: "Я став приходьком у чужому краї", другого нарік Еліазар, сказавши: "Бог мого батька був мені поміччю і визволив мене од фараонового меча". "І сталося по довгих днях, і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали од тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог свого Заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізра-їлевих, і Бог зглянувся над ними". "А Мойсей пас отару тестя свого їтра... І провадив він цю отару за пустиню і прийшов був до Божої гори, до Хориву. І явився йому ангол Господній у полум'ї огненному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згоряє кущ. І сказав Мойсей: "Зійду-но і побачу це велике видіння"... І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав :"Мойсею, Мойсею!". А той відказав: "Ось я!". І сказав він: "Не зближайся сюди. Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш, земля це свята!" І сказав: "Я Бог батька твого, і Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова! ... Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк... бо пізнав я болі його. Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та щоб вивести його з цього краю до краю доброго й широкого, до краю, що тече молоком та медом... А тепер іди ж, і я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих". І сказав Мойсей до Бога: "Хто я, що піду до фараона і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих". І довго просився у Бога, хай не посилає його, поганомовний я, каже, і недорікуватий. Але Господь обіцяв з ним бути, обіцяючи й Аарона, брата його з ним послати. Тоді Мойсей пішов до їтра, попросився піти в Єгипет відвідати братів. І їтро сказав до Мойсея: "Іди в мирі". І пішов Мойсей в дорогу свою, нічого не боячись: уже-бо цар той помер, що хотів Мойсея убити, і всі, що шукали душі його, повмирали. Вийшов за повелінням Божим назустріч Мойсею Аарон Аевитин і, зустрівшись, цілувалися обидва. І розповів Мойсей Аарону всі слова Господа" ті, що од Господа чув, і створилося знамення перед усіма людьми. "І повірив народ той" і порадів, що навідав Бог синів Ізраїлевих і що поглянув на них, на їхні скорботи.

"А потім прийшли Мойсей й Аарон та й сказали до фараона: "Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: "Відпусти народ мій — і нехай вони святкують мені в пустині". А фараон відказав: "Хто Господь, що послухаюсь слова його, щоб відпустити Ізраїля. Не знаю Господа і також Ізраїля не відпущу". Повелів людей єврейських більше мучити роботою, накладаючи і численні рани. "Вони нероби, — каже, — тому кричать: "Ходім принесімо жертву нашому Богові". Тоді гірше люди були озлоблені на Мойсея і Аарона: "Нехай побачить вас Господь і нехай все осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона і в очах його рабів — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас". Мойсей же, укріплений од Бога, знову пішов до фараона, мовлячи: "Господь Бог євреїв послав мене до тебе, кажучи: "Відпусти мій народ". А щоб збагнув фараон, що від Бога вони послані, почав творити знамення. "І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона і перед його рабами — і вона стала змією! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів — і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, і вони поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. Та затверділо фараонове серце — і він не послухався їх, як говорив був Господь" і не захотів відпустити людей, жорстоке стало серце його. Тоді за повелінням Божим почали іти кари на Єгипетську землю.

Перша кара була така: вкинуто було палицю у воду і змінилася вся вода, що в ріках єгипетських на кров: риби, що в річці, погинули, і не могли єгиптяни і худоба їхня пити воду з річки". Друга кара була: жаби, що їх вивів Мойсей із води, що вилізши, зайшли в доми і кліті і на постелі, і в доми рабів їхніх, і людей їхніх, і в тіста, і в печі, і на царя, й на рабів його, і на людей його повилазили жаби. І покрилася земля їхня жабнею, які тоді, за повелінням Мойсеевим, поздихали. "І збирали їх цілими купами — і засмерділася земля" єгипетська вся від жаб здохлих і зогнилих. Третя кара була: воші на людях, і на худобі, і на фараоні, і в домі його, і рабах його і "увесь земний порох став вошами в усьому Єгипетському краї". Четверта кара: песі мухи. П'ята кара: смерть вельми велика на худобу в землі Єгипетській. Шоста кара: прищуваті гнояки на людей та худобу. Сьома кара: град і вогонь палаючий із градом". Побив-бо град по всій землі Єгипетській "од людини аж до худоби. І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав". Восьма кара: сарана чи гусениці, що поїли всякий плід землі Єгипетської. Дев'ята кара була тьма по всій землі Єгипетській три дні, що годі було вогонь засвітити, "не бачили один одного і ніхто не вставав з свого місця три дні". Десята і остання кара була смерть первістків єгипетських. Всі ці кари наводилися були від Бога через Мойсея та Аарона. Нічого від названих тих кар не шкодило євреям, але тільки єгиптянам, бо не хотів фараон відпустити людей Божих. І хоч не раз обіцяв відпустити, утяжившись карою, однак, коли приходило послаблення йому, знову жорстокий ставав і не відпускав аж до десятої кари. Перед десятою карою, як заповідав їм Мойсей, випросили сини Ізраїлеві в єгиптян посудини срібні та золоті і шати багатопінні, скільки могли винести з собою, і сотворив людям Мойсей пасху, навчивши їх, як ягня мають їсти, його ж кров'ю мазати пороги дверей своїх. "І сталося в половині ночі, і вдарив Господь в Єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на престолі, до перворідного полоненого, що у в'язничному домі і кожного перворідного худоби. Євреям же все ціле було.

Християнські відео та розповіді чекають Вас за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/UOqdOp4I0CY

www.zarvanycia.cc.ua 16 вересня - святого мученика Антима і тих, що з ним; святого Теоктиста

Місто Никомідія було батьківщиною святого Антима, де в молодих літах виявилися звичаї досконалого мужа, що з цвітом своєї юності приносили зрілий плід незлобивості; виростаючи тілом, вкупі ріс він і духом.

У вік же добрий прийшовши, перевищив усіх чеснотами, і в ті літа природні, коли, ніби плевела пшениці, в людині звичайно виходять наяву пристрасті, він тоді взяв образ безпристрастя. Плоть його була умертвленна, дух смиренний, викорінена заздрість, люті в ньому ані сліду не було, гніву ані чутно ніколи, лінивство прогнане, об'їданню із п'янстом не лишалось у нього місця, тільки повстримність у всьому, любов до всіх, мир з усіма, добророзум'я посеред усіх, дбання його про славу Божу з'являлося перед усіма.

Так він жив і через таке добродійне життя достойний собі священичий чин дістав, в якому дбав про богомисленні молитви та корисні труди, словом та ділом навчав усіх спасительній путі.

Коли ж помер пастир святий Никомідійської Церкви Кирило, на престола Антима возведено; його ж обрання як достойне засвідчено було із висоти, бо в час хіротонисання небесне заблискотіло світло і певний божественний голос почувся.

Прийнявши ж правління Никомідійської Церкви, як добрий кормчий посеред великих хвиль, оберігав цілий корабель од потоплення, адже багато християн у морі бувають потоплені за Христа, однак не поринули в води злочестя, не потопила їх буря ідолопоклонства, не пожерла їх глибина підспуднього пекла, але в тихому, безбуремному пристановищі небесному знайшлися за наставленням та управлінням Антима, пастиря свого.

Той добрий пастир мало не все своє стадо у вінцях мученичих привів Богові. Велике-бо гоніння на християн упало від ідолопоклонників по всьому східному краю, а найбільше в Никомідії, в якій жили тоді злочестиві царі Діоклитіян та Максиміян, повчав святий і укріпляв усіх до мученицького подвигу.

"Тепер, - каже, - належить нам себе, християн, з'явити, тепер подвигу час, тепер хто воїн Ісуса Христа - хай стане доблесно до боріння! Тут нам випадає мало постраждати за Христа, який вельми багато за нас страждав, тут його виповімо перед людьми - хай там він про нас виповість перед Отцем своїм, що на небесах. Тут його перед людьми прославимо, хай там він нас прославить перед ангелами своїми. Прославимо ж Бога в тілах наших, що віддали себе на рани. Умремо тимчасово, щоб жити нам вічно, не побоїмося мучителів, що вбивають; хоча і вб'ють нас, але блаженного життя нашого будуть винуватці. Голову усічену правиця подвигоположника нашого вінцем нетлінним увінчає, роздроблені члени тіла просвітяться, як сонце, у царстві Його, рани нанесені вічне примножать нам воздаяння; крові обагрення заведе нас у світлицю Жениха небесного: станем-бо до крові, будем видовищем ангелам та людям".

Такими й подібними цими словами укріплював святий стадо своє, через що багато вірних дерзновенно самі себе віддали на гіркі муки за солодкого Ісуса, Господа свого. Дехто із тепліших вірою; дбаючи про Бога, таке виказав дерзновення: коли царське повеління, що вийшло на забиття християн, на хартії писане, було серед міста Никомідійського прочитано і до стіни на видовищнім місці пригвожджено, він перед усіма почав сповідувати Христа і повеління те зі стіни здер і розірвав, велеголосно ганячи злочестя - і він першим з'явився в Никомідії мучеником.

Після цього багато вельмож і начальних слуг дому царського почали сповідувати Христа явно, виказуючи себе християнами, такий був Доротей, Мардоній, і Мигдоній, і Петро, Індис та Горгоній із іншою численною дружиною, що подавали себе на мучення за Христа, з-поміж них-бо немало погубили мучителі всілякими смертями.

У той час у важкій скорботі християнам така річ сталася: невідомо від чого загорілися палати царські, і велика частина їхня згоріла: це злочестиві на християн звалили, кажучи: християни, мовляв, із ненависті запалили. Тоді вельми розпалилася ярість царська, і він більше за лева зарикав, пожираючи християн, їх-бо великі громади було мечами посічено, інших на вогні палено, та й самі з вірних численні мужі та жінки, бачачи нанесену іншим та собі також неминучу смерть, божественною любов'ю загорілися так, що, ніби в прохолодне місце, у вогонь себе вкидали. Інших, безліч народу християнського мучителями було зв'язано і в лодії всаджено, і в глибині морській потоплено. І не тільки живих, але і мертвих мучеників тіла, чесно похованих, неприборкана царська ярість наказала із землі викопувати і в море кидати - аби не пошановувались од християн, які залишаться.

Таке велике було гоніння; тоді передусім святого Антима, як вівцю на заколення, шукали були - хотіли-бо вовки спершу пастиря розтерзати, а тоді стадо пожерти. Але Божий промисел і покрова заховували його в одному селі, що звалося Семана, щоб спершу овець своїх словесних послав Богу, а по тому й сам прийшов, позначивши Никомидійської Церкви віру пролитям своєї крові. Тоді і святих мучеників дві тисячі в церкві в день Різдва Христового спалено, а решту стада його в темницю зачинено, їх –бо святий частими писаннями своїми, що таємно до них посилалися, навчав і утверджував, хоч і не був із ними тілом, віддалений-бо був за Божим повелінням на певний час, духом же в темницях із ними перебував, писаннями своїми харч духовний подаючи: вівці явно, а пастир таємно із вовками боролися. І ховався святий не тому, що мук боявся, а щоб і ученням, і молитвою найслабших ствердити, найкволіших укріпити, а з боязливих дерзновенних сотворити, доки всіх подасть Христові: тоді й себе віддасть на тії ж муки.

Його утвердженням один із вірних, на ім'я Зенон, заняттям воїн, перед усіма царя Максиміяна викрив у злочесті. Був-бо в Никомідії, поблизу видовищного місця, храм язичницької богині Церери, яку вельми там шанували. Тій богині якось Максиміян зі своїм воїнством та всім народом велику приносив жертву, поклоняючись ідолові. В час же того богомерзького свята Зенон, ставши на високому місці, гучним голосом заговорив до царя: "Зваблюєшся, о царю, поклоняючись бездушному каменю та німому дереву, а це є зваба бісівська, що веде своїх поклонників до пагуби. Пізнай, о Максиміяне, і ті свої очі тілесні, а заразом і внутрішні, до небес поверни і від пресвітлого того творіння пізнай Творителя, який Творець, пізнай од живого, навчися цього шанувати Бога, що доброзволить не в крові заколюваних і в смердючому димі палених тварин, але в чистих душах і в чистому розумного творіння серці".

Це почувши, Максиміян звелів, піймавши його, камінням у лице та вуста бити за таке дерзновення, до царя казане. Вибили йому й зуби, понівечили й вид його, стерли язика, що Христа сповідував; нарешті ледве живого вивели із міста і відсікли за царевим повелінням святу його голову.

У той час святий Антим од свого, де переховувався, місця, послав диякона зі своїми письменами до Доротея, котрий сидів у темниці, і до всіх, що з ним ув'язненні були Христа ради, побуджуючи їх до терпіння - хай помруть за спільного життєдавця Господа, веселячись. Цього диякона піймали погани й поставили Максиміяну-царю із письменами святого Антима, посланими до і мучеників. Це взяв цар і прочитав, і знайшов, що те написане було йому недогідне, а там від святого написано люб'язне цілування, дбале співчуття, отецький наказ, пастирське учення, святительське благословення, укріплення до подвигу мученицького та ідолів попертя. На все це роз'ярився цар, повелів усіх вивести з темниці та поставити на свій суд. На них-бо оком гордим та лицем звіриним воззрівши, вельми їм докорив. Відтак повелів прочитати послання Антимове на докір та викриття їхнє. "Цього ви чоловіка, - каже, - лихого звабним байкам вірите і його розпутного вчення слухаєте, а не повеління царського". Вони-бо читане послання слухаючи і диякона Антимового бачачи, вельми раділи, і сльози від радості ронили; диякона, що віддалік стояв, вітали зором світлим, лицем радісним і головою схиленою, чуті ж слова святого Антима, що читалися їм у докір, складали у серці своєму. Тоді цар рече до диякона: "Скажи нам, звідкіля прийшов ти, хто дав тобі ці послання, що розбещують народ, і де ховається той, що послав тебе?" Диякон же розтулив вуста, благодаті повні, і почав мовляти таке: "Той, що послання ці посилає, пастир є, відстоїть же далеко від стада, письменами повчає його й побуджує до благочестя тим більше, що чує нахід численних вовків на словесне стадо, отож велеголосно звіщає вівцям, що мають творити. Звіщає-бо від найпершого пастиря такі слова: "І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Це я послання цьому Христовому стаду приношу й кажу, а де він є тепер, не повім, велике-бо було б безум'я, щоб став я зрадником пастиря мого; від нього велика приймається користь, що і без мого щодо нього звіщання скоро явлена буде. Не може-бо місто сховатися, на верхівці гори стоячи.

Цими дерзновенними словами розгніваний, мучитель засудив святого диякона на смерть, було ж ім я йому Теофіл.

Спершу-бо солодкомовного його язика відрізали, тоді камінням побивали і, стрілами разячи його, убили. По тому поставлених судові мучеників повелів по-різному погубити: святому Доротею голову відсікти, І Марденія вогнем спалити, Мигдонія живого у рів стягти і засипати землею, Горгонія ж, і Індиса, і Петра, жорнового каменя на шию повісивши, в море кинути, і всіх інших численними заморити смертями, тож різними смертними дорогами всі до єдиного Бога вийшли; їх-бо одна дівиця, на ім'я Домна, поховала. Про те довідавшись, злочестиві мечем її вбили, коли молилася над мощами святих. У той час і Євтимій, що вченням своїм багатьох привів до сповідання Христа та мученичеського подвигу, там-таки в Никомідії, після різних мук прийняв кончину від меча. Так само після багатьох прийшов час і святому Антиму постраждати за свідчення Ісус Христове.

Ховався він у вищеназваному селі Семані і таємно слово Боже сіяв і віру у Христа Господа примножував. Довідався про нього Максиміян, і тоді двадцять кінних воїнів послав впіймати його. Вони-бо досягли того села, зустріли святого Антима і його самого про нього запитують: "Де перебуває Антим, учитель християнський?" Він же взяв і веде їх у хоромину свою, кажучи: "Повім про Антима і дам його в руки ваші, тільки спочиньте трохи з дороги". Подав їм їжу і сотворив їм, як міг, прийняття, пригостивши їх люб'язно. Тоді явив себе, що це він Антим: Я є, - каже, - той, кого ви шукаєте, беріть мене і ведіть до того, що послав вас". Почувши це, воїни здивувалися і, соромлячись дивитись на чесні сивини його, бачачи люб'язне прийняття та пригощення від нього подане, гадали, що не на добро життя цього неповинного й доброго чоловіка мають привести до мучителя, а на останнє зло і звісну по лютих муках смерть. Отож їм стало жалісно й соромно перед лицем Антимовим, тому сказали святому: "Не візьмемо тебе з собою, але радимо тобі сховатися, нам же доведеться сказати перед Максиміяном, що всюди охрест Никомідії шукали Антима і не знайшли'.

Бережучи ж дбало заповіді Господні, Антим навчав їх говорити правду, не бажаючи, аби через нього брехали, до того ж і бажаючи за Христа померти, пішов із ними. Йдучи вкупі, говорив їм слово Боже, навчаючи їх вірі в Господа нашого Ісуса Христа, і не марно впало сіяного слова сім'я, але на добру втрапило землю, вкоренилося-бо в серця їхні, зійшло і виросло у звершення віри.

Коли ж прийшли до ріки, сотворив про них молитву і хрестив у ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І знову рушив у дорогу з душекорисною бесідою, доки не досягли міста. Коли ж увійшов до міста Антим, звіщення було пронього Максиміяну - той-бо повелів поставити його перед собою зв'язаного.

Став отож святий перед мучителем, маючи зв'язані позаду руки - так-бо випало заради правди перед судилищем нечестивих, немов злодію, стати-вв'язаним; розум же вільний перед небом мав, сподіваючись звідтіля допомоги. Повелів-бо мучитель усі знаряддя до мук приготовані покласти, бажаючи спершу виглядом їхнім застрашити Антима; хай, побачивши їх, пізнає, як страждатиме і, злякавшись, прихилиться до волі царської.

Тоді почав питати його, кажучи: "Чи ти це Антим, що помиляється щодо одного простого чоловіка, званого Христом, що повів за собою в тій-таки облуді й народ простий, зваблюючи їх та розбещуючи, щоб противилися царському нашому повелінню, боги ж наші безчисленною лайкою ганячи й дорікаючи їм?" Він же однако, посміявся і на покладене знаряддя, і на мучителеві слова, кажучи: "Знай, о царю, що не відповідав би і трохи на це твоє запитання, коли б не радив мені божественний апостол, навчаючи нас завжди готовими бути "на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас" обіцяв-бо нам Бог дати "мову та мудрість, що не можуть противитись чи суперечити їй всі противники наші". Та ж бо я спершу над ідолами вашими, що ви їх богами називаєте, сміявся, тепер же сміюся великому безум'ю твоєму, що сподівався ти відторгнути мене від Творця мого, що й тебе, невдячне створіння, пошанував своїм образом. Навіщо мене на свій суд прив'язаним ти привів і знаряддя мук перед очі мені поклав - чи хочеш цим застрашити мене, щоб злякався, покоряючись безбожному велінню твоєму? Але не зможеш тим застрашити того, хто сам померти по Господі моїм прагне. Пропонуй це тим, що є малодушні й боязливі, їм-бо життя тимчасове є великою втіхою, життя ж тимчасового позбавлення їм є великою мукою - тих, а не мене страши цим. Мені-бо це тлінне тіло і тимчасове життя є наче важкі вузи та темниця, що не дають душі моїй перейти до бажаного Бога. Твоя ж погроза, кара та муки приємніші мені більше всіляких солодощів, бо ведуть по собі смерть, яка надійде. Тож, коли мене від тілесних увільнить пут, пошле мене туди, де є все моє бажання".

Коли це сказав святий, повелів мучитель каменем у шию бити його. Він же вдячно це прийняв, як початок страждання по Христі та вінців основу, більших ран бажав, жадаючи ліпшого воздаяння прийняти, інколи сміючись і лаючи мучителя, інколи розлютовуючи його: хай повелить більшими мучити ранами, повторюючи пророче слово: "Боги, - каже, - що неба і землі не сотворили, нехай погибнуть".

Ті слова в серце мучителя проникли і повелів розпеченими залізними шпицями провертіти ноги йому, але та мука була веселощами святому: радів-бо, хвалячи Бога, що сподобив його таке витерпіти в імені Ісус Христовім. Також повелів Максиміян покласти на землі череп'я гостре і киненого на них голого страждальця жорстоко бити палицею, хай подвійний біль серце його переходить: згори від биття палицею, а внизу від гостроти череп'я. Він і тоді не відчаювався своєї над мучителем перемоги, співаючи це: "Дякую тобі, Господи, царю віків, "ти ж для бою мене підперезуєш силою, підкоряєш мені тих, хто повстають на мене, повернув ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх".

Потім іншу мучитель винайшов муку: чоботи мідяні розпік і наклав на ноги його, але якась божественна благодать з висоти отінила страждальця, укріплюючи його в а муках, і почув голос, що обіцяв йому невзабарі вінця і творив веселощі серцю його, отож од божественної тієї втіхи почав наяву не зважати на муку, а ніби зовсім ніякого не терпів болю, всміхався лицем, веселячись.

Мучитель же, бачачи це, дивувавсь і сказав, що волхвом він є і певним чарівництвом перемагає силу палючого вогню. Запитав про причину, чому веселиться, в такій муці перебуваючи? Він же каже: "Через те я радію, що оці муки є мені сподіванкою звісних обіцяних благ. Незабаром перемогти маю марну, надуту твою гординю і викажу, що боги твої сил людських набагато слабші, що маєш каятися про злобу свою навіки, але даремно, і не раніше від життя свого одійдеш, доки у вічну не засудишся погибель".

Святі мученики та їхні подвиги, розповіді та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/riVYTCzDtVc

www.zarvanycia.cc.ua Святитель Іоанн (Іван) Златоуст (Златоустий)

Святитель Іоанн (Іван) Златоуст (Златоустий), архієпископ Константинопольський – один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом . Народився в Антіохії близько 347 року, в сім’ї военоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна .

Юнак навчався у кращих філософів і риториків, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого) , котрий покохав Іоанна як сина, наставив його у вірі та в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений у читця .

Після того , як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році , святий Іоанн спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуестським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя , пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского. Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією».

Незабаром святого Іоанна визнали гідним кандидатом для заняття єпископської кафедри. Однак він з смирення ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство» – велике творіння православного пастирського Богослов’я .

Чотири роки провів святий в працях пустельницького проживання, написавши «Проти озброюють на шукають чернецтва » і «Порівняння влади , багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрием чернечого життя».

Два роки святий дотримувався повне безмовність, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійскнй присвятив його у сан диякона . Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творінь: «Про провидіння», «Книга про дівоцтво», «До молодої вдови» (два слова) , «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників ».

У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником , і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів.

У пастирській ревності для найкращого засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні (проти аномеев, іудействуючих і язичників). Святий Іоанн як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув’язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника зростала.

У 397 році, після кончини Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний із Антіохії для посадження на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Безліч справ чекало вирішення святителя, він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на мешканців Константинополя, а й на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійску область. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів в Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітов, і домігся цього. Багато праць поклав святитель на влаштовування благоліпного Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифон спів за всеношною, написав кілька молитов чину Єлеопомазання.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору , знайшла в особі святителя безстороннього викривача . Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408 ), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їх захист. Горда імператриця не поступиться і затамувала гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою , коли недоброзичливці сказали їй , ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінках мав на увазі її. Суд постановив позбавити влади святого Іоанна і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі юрмився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутися .

Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Під час вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, почались спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245 ) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий до ліжка хворобою. Але вороги його не заспокоїлися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухе місце Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепу святого Василіска (+ бл. 308, пам’ять 22 травня) , втішений явищем мученика («Не сумуй, брат Іоанн ! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все! » Відійшов до Господу 14 вересня (27 вересня за новим стилем) 407 року. Крім 14 (27 вересня) Свята церква шанує дні пам’яті Іоанна Златоуста 27 січня (9 лютого за новим стилем), в день перенесення мощей, і 13 ( 26 за новим стилем) листопада. Цікаво, що Святитель Іоанн Златоуст помер 14 вересня 407 року, але, заради свята Воздвиження Животворящого Хреста Господня , пам’ять святителя перенесена на 13 листопада. Ну і, безумовно , також Іоанн Златоуст особливо шанується 30 січня (12 лютого по новому стилю) в день пам’яті Трьох Вселенських святителів – разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом .

Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447 ), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, проповідувавшим покаяння і також потерпілим за викриття пороків. Народ , що горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408-450 ) і від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комани особливих посланників зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли противитися царським указам. Коли ж імператорські посланці приступили до труни святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і вчинили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).

Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка приклалась до покрову від гробу святого. Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь, 27 січня 438 року все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч . На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста й вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співаються Церквою в спогад цієї події.

Новити, розповіді та життя святих:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/RN0X3_n-XCw