www.zarvanycia.cc.ua Преподобний Симеон стовпник на Дивній горі

Преподобний Симеон Стовпник народився в 521 році в Антіохії Сирійській від благочестивих батьків Іоанна і Марфи. Свята Марфа (пам'ять 4 липня) з юних років призначала себе до безшлюбної життя і прагнула до чернецтва, але батьки наполягали на вступі в шлюб з юнаків Іоанном. Після старанної молитви в церкві в ім'я святого Іоанна Предтечі преподобній у видінні було зазначено підкоритися волі батьків і вступити в шлюб. У подружньому житті свята Марфа прагнула в усьому догоджати Богові і своєму чоловікові. Часто вона молилася про дарування їй дитини й обіцяла віддати її на служіння Господу. У своєму явленні святий Іоанн Предтеча відкрив благочестивій Марфі, що у неї народиться син, який буде служити Богу. Народжене немовля було названо Симеоном і хрещене у віці двох років.
Коли Симеону йшов шостий рік, в місті Антіохії стався землетрус, під час якого загинув його батько. Симеон під час землетрусу був у церкві. Вийшовши з неї, заблукав і сім днів провів у благочестивої жінки, що прихистила його. Знову з'явився блаженній Марфі Іоанн Предтеча і вказав, де знаходиться загубився хлопчик. Мати святого, знайшовши свою дитину, оселилася після землетрусу в передмісті Антіохії. Уже в дитинстві святому Симеону кілька разів являвся Господь Ісус Христос, пророкуючи йому майбутні подвиги і нагороду за них.
У шість років отрок Симеон пішов у пустелю, де якийсь час перебував у повній самоті. В цей час його охороняв і плекав світлоносний Ангел і, нарешті, привів у відокремлений монастир, настоятель якого ігумен Авва Іоанн, що трудився на стовпі, з любов'ю прийняв отрока.
Через деякий час святий Симеон звернувся з проханням до старця Іоанна дозволити йому теж подвизатися на стовпі. З благословення ігумена неподалік від його стовпа братією монастиря було споруджено новий стовп. Здійснивши постриг семирічного хлопчика в чернецтво, авва Іоанн сам звів його на цей стовп. Юний подвижник, зміцнюваний Господом, швидко зростав духовно, перевершуючи в подвигах свого досвідченого наставника. За суворі подвиги святий Симеон отримав від Бога благодатний дар зцілень. Слава про подвиги юного ченця почала поширюватися за межі обителі, і до нього стали приходити з різних місць ченці та миряни, які хотіли почути його поради і отримати зцілення від хвороб. Смиренний подвижник продовжував користуватися настановами свого духовного керівника авви Іоанна.
На 11-му році життя юнак вирішив боротись на більш високому стовпі, до вершини якого вели 40 сходинок. До місця подвигів преподобного прийшли єпископи Антіохійський і Селевкійскій, які висвятили святого подвижника в сан диякона, а потім дозволили йому зійти на новий стовп, на якому преподобний Симеон трудився протягом 8 років.
Преподобний Симеон полум'яно молився про дарування йому Святого Духа, і свята молитва подвижника була почута. Дух Святий зійшов на нього у вигляді палаючої свічки, спвнивши подвижника Божественної Премудрості. Поряд з усними настановами святий Симеон посилав письмові повчання про покаяння, чернецтво, про втілення Христа і про майбутній Суд.
Після смерті старця святий Симеон так влаштував своє життя: зі сходу сонця до 9:00 пополудні він молився, потім до заходу сонця читав книги і переписував Святе Писання, після чого знову вставав на молитву і молився всю ніч. Коли починався новий день, він, трохи відпочивши, зі сходом сонця починав звичайне молитовне правило.
Преподобний Симеон завершив подвиги на другому стовпі і за вказівкою Божою переселився на дивну Гору, залишивши в своєму монастирі досвідченого старця для керівництва ченцями. Сходження на дивну Гору ознаменувалося видінням Господа, що стояв на вершині пагорба. Святий Симеон продовжив подвиги на тому місці, де бачив Господа, спочатку на камені, а потім на зведеному знову стовпі. Преподобному Симеону було відкрито майбутні події, так, він передбачив смерть архієпископа Антіохійського Єфрема і хворобу єпископа Домна, що спіткала його як покарання за немилосердя. Нарешті, преподобний Симеон передбачив місту Антіохії землетрус і переконував всіх жителів покаятися в гріхах. На Дивній Горі святий Симеон влаштував монастир, храм якого будували зцілені ним від хвороб люди, в подяку за надану їм милість. Для потреб монастиря преподобний виклопотав молитвою джерело води, і одного разу, під час нестачі зерна, за його молитвою до Господа, в коморі обителі збільшилась пшениця. У 560 році за наказом Господа святий подвижник на 39-му році життя прийняв від єпископа Селевкійского Діонісія священний сан. В 75-ть років преподобний Симеон був повідомлений від Господа про швидку свою кончину. Він закликав братію монастиря, дав їм у прощальній бесіді благословення і мирно відійшов до Бога в 596 році, попрацювавши в подвигу стовпництва 68 років.
Як за життя, так і після кончини преподобний здійснював чудеса, зцілюючи сліпих, кульгавих і прокажених, багатьох рятував від звірів, виганяв бісів і воскрешав мертвих.

Християнські новини таі розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/WBNuZufiybc

www.zarvanycia.cc.ua Початок Церковного року святкують 14 вересня Церкви Східного обряду

Христос-Пантократор.jpgПочаток Церковного року (Індикт) у вересні святкують Східні Церкви: 1 вересня — за Григоріанським календарем, 14 вересня — за Юліанським. Повний релігійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня).

За початок нового Церковного року таку дату прийняли отці Вселенського Собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Східні Церкви живуть за цією постановою і досі. Що ж до Римо-Католицької Церкви, то Літургійний рік вона починає першою неділею Адвенту, тобто різдвяного посту.

Індикт, яким отці Собору в Нікеї встановили дату святкування початку Церковного року, має назву «візантійський», «константинопольський», або ж «Констянтинів». Спершу цей Індикт був обов’язковим для усієї Римської імперії, за винятком Єгипту. Імператор Юстиніан І зробив обов’язковим датування після Індикту для всіх офіційних документів. Римська Церква за Папи Пелагія ІІ ухвалила індикт для означення дат документів і лише 1097 року перестала керуватися цією постановою.

День початку Церковного року став церковним святом. Точно невідомо, коли саме початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII ст.

Як зазначає о. Юліан (Катрій) у книзі «Пізнай свій обряд», «церковно-літургійний рік — це могутній гімн честі і слави для Бога, де бере участь потрійна Церква: прославлена в небі, воююча на землі і страждальна в чистилищі». «В ньому знаходить свій найкращий вислів увесь зміст нашої святої віри», — додає автор.

Довідка:

Саме слово індикт з лат. Перекладається як «постанова», «оголошення». Так називали едикт римських імператорів, що з податковою метою наказував проводити в якийсь визначений час оцінку земельних маєтків громадян держави. Видавати такі едикти почали за імператора Діолектіяна від 297 року спочатку щоп’ять, а далі — щоп’ятнадцять років.

З часом це слово почало позначати ще й період 15-річного циклу та день його початку. Згодом розширили сферу вживання слова «індикт» — не лише в фінансово-податкових цілях, але й для позначення різних дат громадянського життя.

Цей фінансовий рік не сходився з астрономічним роком, що від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа, починався 1 січня. Першим днем індикту був найперше день 23 вересня, бо це був день народження імператора Августа, а від імператора Констянтина Великого — 1 вересня.

Християнські новини таі розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/5w5QGyvZsdw

zarvanycia.cc.ua ДЕВ'ЯТНИЦЯ В ЧЕСТЬ РІЗДВА
ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ
(Щодня на початку висловлюємо наші прошения і подяки)

Перший день
Різдво Марії

Вступна молитва

Прибігаємо під Твій Покров, люба Матінко Божа. Не погорди нашими благаннями в потребі, і вибави нас від усіх небезпек. Преславна і Преблагословенна Діво! (Відмовляти щодня.)

Розважання:
Марія народилась. Вже близько світанок, що звіщає прихід спасення людства. Доленосне значення Різдва Марії виявляють слова Церкви: "Твоє Різдво, о Діво, Мати Божа, приносить світу радість; бо від Тебе сходить Сонце Справедливості, Христос наш Господь, щоб зняти прокляття й подати благословення, щоб перемогти смерть і подати нам непроминаюче життя. В цей день вистрільнуло світло, щоб осяяти стежки людей по всі часи. Тому радіймо з приходу Марії.
Подібно тішиться в розважаннях великий Доктор Церкви, Св. Августин: "Заблиснув світанок, день, якого довго виглядали - благословенної і славної Діви Марії. Радій ця наша земле і ликуй, що тебе вшанувала і освятила своїм Різдвом така Дівиця."
Практика:
Отже радіймо, що Марія прийшла. Вітаймо Різдво Тої, що осягнула гідність Матері, не втративши достославного привілею дівицтва. Тож наслідуймо її святе життя, щоб Вона зістала нашою Заступницею перед Троном її Сина, що є нашим Суддею і Відкупителем. Ставши Матір'ю Бога, Вона стала й нашою Матір'ю. Як Матір Відкупителя, вона є також і Матір'ю відкуплених. Як мовить Св. Альфонс: "Всі ласки і дари, які Бог вирішив нам уділити, Він подає нам через руки Марії."
Молитва церкви:
Благаємо Тебе, Господи, даруй нам, Твоїм слугам, велику ласку: щоб ті, що величають Різдво Пречистої Діви Марії, як передвісника спасення, сподобились при святкуванні цієї події великого миру. Через Христа, нашого Господа.
Амінь
                   
Християнські новини таі розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/vptwAEhlsgE

zarvanycia.cc.ua 3 вересня - святого апостола Тадея, святої мучениці Васси

Апостол Тадей із числа 70-ти апостолів, за походженням єврей, народився в сирійському місті Едесі. (Святого апостола від 70-ти Тадея слід відрізняти від апостола з числа 12-ти Юди Тадея).

Прийшовши в Єрусалим на свято, він почув проповідь святого Івана Предтечі і, прийнявши від нього Хрещення в Йордані, залишився в Палестині. Побачивши Спасителя, він зробився Його учнем, і був обраний Господом до числа тих 70-ти учнів, яких Він послав по два на проповідь у міста і місцевості, які Сам мав намір відвідати (Лк.10,1).

Після Вознесіння Спасителя на Небо, апостол Тадей благовістив в Сирії та Месопотамії. Він прийшов з проповіддю Євангелія в Едессу і навернув до Христа князя Авгаря, народ і жерців.

Проповідь свою він стверджував багатьма чудесами (про які Авгарь писав асирійському цареві Нарсесу); поставив священиків і влаштував Едесскую Церкву.

Князь Авгарь хотів нагородити апостола Тадея багатими дарами, але той відмовився і пішов з проповіддю в інші міста, звертаючи багатьох язичників до християнської віри.

Дійшовши з проповіддю до фінікійського міста Віріта (Бейрута), він заснував там Церкву і в тому ж місті помер у 44-му році.

Свята мучениця Васса була дружиною язичницького жерця, однак сама була глибоко віроючою християнкою. Жила в місті Едесси у Македонії разом із трьома своїми синами.

З дитинства вона була вихована в християнській вірі, яку і передала синам.

Під час правління імператора Максиміана Галерія (305-311 рр.), який переслідував християн, її чоловік доніс правителеві на свою дружину і дітей. Усі вони, незважаючи на погрози, відмовилися принести жертву ідолам. Тоді на очах у матері стали катувати дітей. Старшого, Феогнія, підвісили і стругали залізними кігтями. Юнакові Агапієві здерли з голови до грудей всю шкіру, але мученик не проронив ні звуку. Нарешті, почали мучити й молодшого сина Писта. Мати не переставала надихати їх до терпіння страждань за Христа. Тоді юнакам відрубали голови.

Святу Вассу ув'язнили і морили голодом, але Ангел підкріплював її небесною їжею. При наступних муках вона залишилася неушкодженою від вогню, води та звірів. Коли її привели в язичницьке капище, вона розбила статую Зевса. Тоді мученицю кинули в морську безодню. Але несподівано для всіх підплив корабель, і святу підняли на нього троє світлоносних юнаків (преподобний Никодим Святогорець вважав, що це були її діти, раніше замучені). Через 8 днів свята Васса сама зійшла з корабля до правителя острова Апон, недалеко від Кизику, в Препонтиді або Мармуровому морі. Там її знову зловили язичники та після биття палицями їй відрубали голову.

Так закінчилося земне життя святої мучениці Васси, та почалося вічне небесне життя у Домі Бога.

Набагато більше християнських новин та розповідей за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/cgrPuM_vd3Y

zarvanycia.cc.ua Святой пророк Самуил

Память 20 августа / 2 сентября

Святой пророк Самуил1 был уроженцем Рамы (Рамафаим-Цофима), города колена Ефремова2. Его мать Анна, одна из двух жен Елканы, оставалась бездетной и должна была выносить оскорбления от своей соперницы, когда они каждый год ходили всей семьей в святилище в Силом, дабы там совершить жертвоприношение. Но Бог услышал ее молитвы – она дала жизнь сыну, которого назвала Самуил, что означает «услышал Бог»3. Когда ребенок был отнят от груди, его посвятили Господу. Мать доверила его священнику Илию в Силоме, дабы Самуил в святилище перед ковчегом Завета служил Богу во все дни своей жизни.

Самуил возрастал телом и благодатью пред лицом Божиим. Каждый год мать приносила ему малую верхнюю одежду, которую сама делала для него. Частые беседы со священниками и благочестивыми людьми позволили Самуилу обучиться Закону Моисееву, свободному от всякого влияния со стороны языческих культов, которые развращали народ, недавно обосновавшийся в земле Ханаанской.

В те времена вероотступничества редко случалось, чтобы Бог являл Себя, и видения случались нечасто. Но вот, когда Самуилу было 12 лет, он лег спать в храме, где горел светильник, обозначавший присутствие Божие. Мальчик услышал голос, который позвал его по имени. Подумав, что его зовет священник Илий, он подбежал к его изголовью, но тот отправил отрока снова спать. Когда призыв повторился, Илий понял, что это глас Божий, и ответил: «Говори, Господи, ибо слышит раб Твой». Как только Самуил дал такой ответ, Бог невидимо предстал перед ним и объявил, что собирается покарать род Илия за нечестивое поведение его сыновей, которые присваивали себе то, что народ приносил для всесожжения Богу. Утром, по настоянию Илия, мальчик рассказал все, что Бог явил ему, ничего не скрыв.

Впоследствии Господь продолжал открывать Себя Самуилу; весь народ Израилев признал его пророком, называя Видящим, и чтил слово пророка, как слово Самого Бога.

Когда же сыновья Илия совершенно развратились, приговор Божий не замедлил осуществиться. После того как филистимляне нанесли тяжелое поражение Израилю, евреи послали за ковчегом, который войско встретило громким криком. Враги испугались, но вместо того чтобы бежать, бросились вперед с силой отчаяния. 30 тысяч евреев пали в битве, и филистимляне захватили ковчег завета. Один из уцелевших прибежал в Силом с известием о полном поражении. Он нашел престарелого священника Илия, которому тогда было 98 лет, сидящим в тревоге на пороге своего дома. Когда ему сказали, что его сыновья погибли в битве, а ковчег похищен, Илий при упоминании ковчега, упав на спину, сломал себе позвоночник и умер.

Между тем филистимляне внесли ковчег в храм бога Дагона. Однако на следующий день они обнаружили, что идол лежит на земле разбитым. Рука Божия отяготела на их народе, и Он наказал их наростами на телах. Посоветовавшись, князья филистимлян решили вернуть ковчег израильтянам. Но святилище в Силоме было разрушено, народ израильский оказался лишенным религиозного центра, так что ковчег был поставлен в Кириаф-Иариме, в доме Аминадава, где он и оставался 20 лет.

Самуил стал преемником священника Илия – судьей Израиля, то есть верховным вождем, обязанностью которого было руководить народом, страдавшим под игом филистимлян. Он принялся за дело духовного возрождения, призывая по всей стране к покаянию, к соблюдению Закона и отказу от поклонения Ваалу и Астарте. «Расположите сердце ваше к Господу… и Он избавит вас от руки филистимлян» (1 Цар. 7: 3) – таковы были задачи его правления. Он созвал большое собрание в Массифе (Мицпе), во время которого израильтяне постились и всенародно признавали свою вину пред Богом, а пророк молился об их спасении. Филистимляне, узнав о собрании израильтян, напали на них. Тогда пророк по просьбе народа принес ягненка во всесожжение и воззвал к Господу – Бог тотчас ответил, возгремев громом на небе. Филистимляне, пораженные ужасом, были разбиты, а израильтяне вернули себе во владение захваченные врагами города.

После установления мира Самуил продолжал судить Израиль в Раме, где воздвиг жертвенник. Каждый год он объезжал страну, дабы разрешать споры и призывать народ к благочестию и соблюдению закона. Состарившись, Самуил передал свои обязанности сыновьям – Иоилю и Авии, которых поставил судьями в Вирсавии. Но они показали себя недостойными отца, принимали подарки и искажали правду. Старейшины Израиля пришли к Самуилу в Раму с жалобой и попросили поставить им царя, как у прочих народов, чтобы он судил их. Пророк был опечален этой просьбой и молился Богу. «И сказал Господь Самуилу: Послушай голоса народа во всем, что они говорят тебе; ибо не тебя они отвергли, но Меня, чтоб Я не царствовал над ними» (1 Цар. 8: 7). Тогда судья торжественно объявил, что с установлением царской власти они потеряют прекрасную дарованную Богом свободу, ведь израильтяне – единственный народ, у которого царем и вождем является Сам Создатель.

После этого Бог послал Самуила к Саулу, сыну Киса, из колена Вениаминова, блистательному воину, превосходившему всех мужей своего народа как статностью, так и храбростью. Самуил, отведя его в сторону, возлил на его голову миро и объявил, что Бог выбрал его вождем Израиля и избавителем от врагов. Вскоре блистательная победа над аммонитянами подтвердила это божественное избрание, и ликующий народ провозгласил Саула царем в Галгале. Самуил объявил, что отныне он прекращает свое служение и оставляет во главе народа царя, а сам предается с этого момента молитве и наставлениям. Пророк призвал их быть верными Богу и Его помазаннику. Дабы запечатлеть свои слова, он помолился и вызвал гром и дождь, хотя небо было сияющим.

Саул начал войну против филистимлян. В то время, когда он находился в отчаянном положении, а Самуил запаздывал прийти и ободрить войско, готовое разбежаться, царь сам принес жертву всесожжения, превысив свои полномочия и присвоив себе священнические обязанности. Он заканчивал жертвоприношение, когда внезапно появился Самуил. Человек Божий отверг все доводы Саула и объявил, что, поскольку тот захотел действовать в одиночку и не соблюл закон Божий, царство отнимется у него.

Далекий от раскаяния, Саул упорствовал в гордыне. В другой раз, приготовившись дать сражение, он изгнал священника, которого позвали вопросить Бога, и начал битву. Саул развернул военные действия во всех направлениях: против моавитян, аммонитян, против Едома, Амалика и филистимлян – и благодаря своей доблести освободил Израиль. Однако эти победы были непрочными, поскольку в основании их лежали человеческие усилия. Отправившись против Амалика по повелению Бога, Который говорил через Самуила, Саул одержал новую победу. Но вместо того чтобы предать анафеме весь этот народ, он пощадил царя Агага и лучшую часть скота и принес Богу лишь малоценных животных. Снова выступив бескомпромиссным толкователем воли Божией, Самуил объявил царю, что это новое неповиновение скрепило его отстранение от власти. В нескольких словах подведя итог тому, что он проповедовал всю свою жизнь, Самуил сказал Саулу: «Послушание лучше жертвы, и повиновение лучше тука овнов… За то, что ты отверг слово Господа, и Он отверг тебя, чтобы ты не был царем (над Израилем)» (1 Цар. 15: 22–23). Тщетно Саул умолял о прощении. Самуил, своими руками казнив Агага, вернулся в Раму.

Когда святой пророк оплакивал участь царя Саула, Бог послал его в Вифлеем к Иессею, из колена Иудина, чтобы он втайне помазал юного и прекрасного лицом Давида на царство Израильское. Дух Божий отступил от Саула, а злой дух овладел царем – он начал страдать припадками безумия. Именно в это время Давид поступил к нему на службу оруженосцем. Когда царем овладевал злой дух, он успокаивал Саула игрой на кифаре. Благоволение правителя доставляло ему радость, но после того как Давид одержал блистательные победы и вызвал восхищение народа, привязанность Саула обратилась в смертельную ненависть. Давид бежал и нашел убежище в Раме, у Самуила.

Пророк Самуил почил некоторое время спустя, насыщенный днями, и весь израильский народ собрался в Раме, чтобы его оплакать. Впоследствии его почитали в числе великих ветхозаветных заступников пред Господом, в той же степени, что и Моисея и Аарона: «Моисей и Аарон в иереех Его, и Самуил в призывающих имя Его; призываху Господа, и Той послушаше их» (Пс. 98: 6).

Во времена императора Аркадия останки пророка Самуила были торжественно перенесены из Палестины в Константинополь (19 мая 406 г.). Первоначально их положили в Святой Софии, а затем (7 октября 410 г.) перенесли в церковь, которую освятили в его честь в квартале Евдомон, в предместье Константинополя.

Набагато більше християнських новин та розповідей за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/jE4PMujFhEg

zarvanycia.cc.ua Мученик Андрей Стратилат

Мученик Андрей Стратилат был военачальником в римских войсках в правление императора Максимиана (284–305). За его храбрость, непобедимость и справедливость святой был любим в римских войсках. Когда многочисленное персидское войско вторглось в сирийские пределы, правитель Антиох поручил святому Андрею руководство римскими войсками, дав ему титул «Стратилат», т. е. главнокомандующий. Святой Андрей выбрал себе небольшой отряд храбрых воинов и выступил навстречу противнику. Его воины были язычниками. Сам святой Андрей еще не принимал Крещения, но уверовал в Иисуса Христа. Перед сражением он убеждал воинов, что языческие боги – бесы и помощи в сражении оказать не могут. Он проповедовал им Иисуса Христа, всесильного Бога Неба и земли, подающего помощь всем верующим в Него. Воины вступили в сражение, призывая на помощь Спасителя. Небольшой отряд обратил в бегство многочисленное войско персов. Святой Андрей вернулся из похода со славой, одержав полную победу. Но завистники донесли правителю Антиоху, что он – христианин, обративший в свою веру подчиненных воинов. Святой Андрей был вызван на суд, и там он подтвердил свою веру во Христа. За это его подвергли пытке. Он сам лег на раскаленное медное ложе, и, как только обратился за помощью к Господу, ложе остыло. Воинов распяли на деревьях, но ни один из них не отрекся от Христа. Заточив святых в темницу, Антиох послал донесение императору, не решаясь сам предать смерти прославленного победителя. Император знал, как войско любило святого Андрея, и, опасаясь возмущения, послал приказ освободить мучеников, а тайно велел под каким-либо предлогом казнить каждого порознь.

Освободившись, святой Андрей вместе с дружиной воинов пришел в город Тарс. Там их крестил местный епископ Петр и епископ Верийский Нон. Затем воины перешли в местность Таксанаты. Антиох написал письмо правителю Киликийской области Селевку, чтобы тот под видом погони за оставившими знамена настиг дружину святого Андрея и умертвил их. Селевк нагнал мучеников, остановившихся в ущельях горы Тавра, где им по откровению предстояло пострадать. Святой Андрей, называя воинов своими братьями и детьми, призвал их не бояться смерти. Он молился за всех, кто будет чтить их память, и просил Господа послать людям целебный источник на месте, где прольется их кровь. Во время этой молитвы несопротивляющиеся мученики были усечены мечами († ок. 302). В тот же миг из земли истек источник. Епископы Петр и Нон, которые с клириками тайно следовали за дружиной святого Андрея, погребли их тела. Один из клириков, с давнего времени страдавший от злого духа, напился из источника воды и сразу исцелился. Молва об этом разнеслась среди окрестных жителей, и они стали приходить к источнику и, по молитвам святого Андрея и пострадавших с ним 2593 мучеников, получали благодатную помощь от Бога.

Зарваниця та новини, святі мученики та більше за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/jE4PMujFhEg