www.zarvanycia.cc.ua Життя святої великомучениці Варвари

17 грудня вся повнота Христової Церкви святкує день пам'ятї святої великомученицї  Варвари. Подаємо Вашій увазі шлях досягнення святості цієї Невісти Христової - її святе життя.

За часів царювання римського імператора Максиміана жив на сході, в місті Іліополі знатний і багатий чоловік, еллін за походженням, на ім'я Діоскор. Була в нього дочка Варвара, котру беріг він "як зіницю ока", тим більше, вона була його єдиною дитиною. Дівчина вражала своєю красотою і не було в тому краї нікого, красивішого від неї. Боячись, щоб вона не припала до вподоби людям, нижчим за походженням (їх вважав недостойними одружитися зі своєю дочкою) Діоскор побудував башту, де для Варвари впорядкували розкішні палати; її оточували виховательки, котрі заміняли покійну матір, і багато рабинь.

З вікон башти Варвара насолоджувалась прекрасним краєвидом мальовничої місцевості. Вона не могла намилуватись красотою неба, пишнотою лісів, загадковістю гір. Проміння сонця і світло місяця, численні зорі породжували в її свідомості різні запитання. "Хто сотворив всю оцю красоту?", - питала вона своїх наставниць. "Все це створили наші боги", - чула вона у відповідь.

Які це боги? - запитувала Варвара.

Ті боги, яких шанує твій батько, і тримає їх у своєму домі, - золоті, срібні, дерев'яні. Вони створили все, що ти бачиш, і твій батько поклоняється їм.

Але не вірила цим словам розумна дівчина і так міркувала: боги, котрих шанує батько, зроблені людськими руками. Як же ці боги можуть створити небесний простір і всю земну красоту?

Так роздумуючи, все частіше пригляда¬лась вона до природи і намагалась в самого творіння випитати відповідь на своє за¬ питання: хто все створив. І ось одного разу її святу допитливість осяяла благодать небесна, очам її розуму відкрилось бачення єдиного і неосяжного Бога, Котрий премудро сотворив небо і землю. Власним розумом дійшла вона до такого міркування: - може бути тільки один такий Бог, Котрий створив небо і утвердив основи землі, просвітив всю землю сонячним світлом, прикрасив її різними рослинами. Один тільки може бути такий Бог, Котрий все влаштував і над усім промишляє. Так отроковиця Варвара через творіння пізнала Творця і сповнились на ній слова пророка Давида: "навчався зі всіх діл Твоїх, Господи, в творіннях рук Твоїх повчався". В такому розумінні Творця запалав в її серці вогонь Божественної любові і прагнення знайти когось, хто б розповів про таїнства святої віри і наставив на шлях спасіння (адже батько її Діоскор строго-настрого не дозволяв нікому приближатися до доньки, за винятком рабинь).

Але сам Дух Святий не видимо повчав рабу Божу Варвару і відкривав їй корисні для душі істини. І жила отроковиця в башті, як одинокий птах, помишляючи про возвишене, і не прив'язувалось серце її до земного, не любила вона ні золота, ні дорогоцінного каміння, що так приваблювало її ровесників. І про заміжжя ніколи не думала, але пройнята любов'ю до Бога , всією душею заглиблювалась тільки в помисли про Нього.

Коли настав їй час виходити заміж, то багато юнаків, що чули про невимовну красу дівчини, просили у Діоскора руки його дочки. Одного разу зайшов Діоскор в башту Варвари і почав говорити їй про заміжжя, про різних прекрасних женихів, котрі бажають її руки. Але вона противилась волі батька, оскільки дорожила дівством своїм як найдорогоціннішим скарбом. Довго батько вмовляв доньку покоритися його волі, а вона наполегливо стояла на своєму. Якщо ти не припиниш примушувати мене до заміжжя, то скоро ти перестанеш називати себе батьком, бо я позбавлю себе життя і ти втратиш єдину доньку.

Почувши таке, Діоскор ужахнувся і пішов від своєї доньки, не наважуючись більше про це з нею говорити. Незадовго спланував далеку подорож, надіючись, що Варвара скучатиме і після зустрічі на радощах погодиться виконати його волю. Від'їжджаючи, Діоскор розпорядився, щоб в його саду побудували красиву баню з двома вікнами на південь, а рабиням наказав, щоби ті дозволяли донці виходити на прогулянку. Він надіявся, що зустрічаючись з подругами, які радо виходять заміж, донька його сама задумається про це. Коли Діоскор поїхав в далеку країну, то Варвара, прогулюючись, познайомилась з християнками, які розповіли їй про Ісуса Христа. Вона дуже зраділа і намагалась дізнатись про Нього якнайбільше. Так Варвара почула про Божество Христа, про Його втілення, народження від Пречистої Діви, добровільні страждання і смерть, воскресіння і майбутню участь людства. Вислухавши це, свята діва загорілась бажанням охреститись.

На той час випадково в цю місцевість прибув пресвітер під виглядом купця. Взнавши про нього, Варвара запросила його до себе, він просвітив її тайнами віри і охрестив. Варвара посвятила своє життя Богові, постійно проводила дні і ночі в молитві. В цей час в саду будувалась баня, за розпорядженням батька перед від'їздом. Одного разу пішла Варвара подивитись на будову і побачивши два вікна, попросила зробити й третє мовляв, буде світліше в приміщені (насправді захотіла вона, щоби ці три вікна були символом Пресвятої Тройці). Працівники спочатку не хотіли робити наперекір волі Діоскора, але пізніше Варвара їх вмовила, пообіцявши перед батьком взяти всю вину на себе.

Поблизу цієї бані було джерело, оточене мармуровою огорожею. Ось, одного разу, свята прогулювалась повз це джерело і намалювала на огорожі знак хреста. Накреслене рукою чистої діви залишилось на огорожі, немов би викарбуване залізом, поряд також залишився слід Варвари, з якого забило джерело, котре стало цілющим для всіх, хто з вірою приходив до нього. Все це збереглося неушкодженим до часів святого Симеона Метафараста, котрий Іоанну Дамаскіну описав страждання святої Варвари і говорив наступне: "навіть до цього дня існує те джерело, котре лікує хвороби христолюбивих людей, так, що якби хтось захотів прирівняти його до хвиль Йорданських, чи до Овечої купальні, чи до Силоамського джерела, то не погрішив би проти правди, оскільки і в тому джерелі діє сила Христова, котра чинить багато чудес."

Прогулюючись одного разу по кімнаті свого батька, свята побачила на почесному місці ідола і ужахнулась від того, як сильно заблуджуються ідолослужителі. Вона плюнула на ідола і сказала: нехай будуть подібні до вас всі, хто вам служить і просить допомоги у вас, бездушних... і сказавши це, повернулась до своєї кімнати в башті, щоб продовжити молитву.

Незабаром повернувся батько. Коли він після подорожі оглядав маєтності, то помітив, що в новозбудованій бані замість двох вікон, як він хотів, зробили три. Почав лаяти робітників, вони ж сказали, що попросила зробити це його дочка. Діоскор прикликав Варвару, щоб вияснити, для чого вона це попросила. Свята сказала, що краще три аніж два. Ти, батьку, наказав зробити два вікна в ознаменування двох світил - сонця і місяця - щоби вони освічували баню, я ж попросила зробити третє вікно щоб зобразити Троїчне Світло, оскільки існує три вікна неприступного, невимовного, незаходимого і немеркнучого світла, яким просвічується кожна людина, що приходить на світ. Діоскор ще не розумів, про що говорить його донька, а тому відвів її в сторону, до огорожі, на якій був намальований хрест (щоправда, Діоскор його ще не помітив) і запитав: як може світло з трьох вікон просвічувати всяку людину? Свята ж відповідала йому: послухай, батьку і зрозумій, про що я говорю. Три іпостасі в Тройці єдиного Бога, Котрий живе в світлі неприступному, просвічують і оживляють всяке творіння Отець, Син і Дух Святий. Тому і попросила я влаштувати три вікна, щоб таким чином про¬ славити Пресвяту Трійцю.

Потім показала Варвара і зображення хреста на мармуровій огорожі і сказала: ось я зобразила знамення Сина Божого, Котрий прийшов спасти світ, втілився від Духа святого і Пречистої Діви Марії і добровільно постраждав на такому ж хресті, як зображе¬ ний, адже він може відганяти бісівські сили.

Вислухавши це і багато іншого про тайни християнської віри, жорстокосердний батько сильно розлютився. Він схопив меча і хотів відрубати дочці голову, але та почала втікати. Діоскор побіг навздогін, і вже мало не впіймав своєї дитини, бо на її шляху була велика скеля. Свята звернулась зі щирою молитвою до Бога, бо тільки в Ньому бачила свій порятунок. І сталось чудо, скеля розступилась і Варвара змога заховатись (подібно до Фекли, яка втікаючи від безстидних людей заховалась в такий спосіб). Діоскор же за всяку ціну хотів знайти дочку і тому пішов вздовж гори. Він помітив двох пастухів, що пасли свою отару, а ті бачили святу, що побігла на гору і сховалась в печері. Підійшовши, Діоскор запитав, чи не бачили вони дівчини. Один сказав, що не бачив, а інший мовчки вказав місце схову. Другого пастуха в той же час спіткала кара Божа: він перетворився на кам'яного стовпа, а отара його на саранчу... Знайшовши доньку свою в печері, батько вивів її і почав сильно бити. Він топтав ЇЇ ногами, тягнув по землі за волосся додому, де закрив в темній кімнаті, поставив на двері печать і морив голодом. Сам пішов до правителя того краю Мартіана і став розказувати, що дочка його відреклася від богів, стала вірити в "розп'ятого" і просив допомоги, аби повернути доньку до батьківської віри, а також додав: "я відрікаюсь від неї, бо вона зреклась моїх богів, якщо вона знову не навернеться і не поклониться їм разом зі мною, то вона не буде мені донькою, а я не буду її батьком. Ти ж, правителю, маючи в ладу, муч її, скільки є в твоїй власті".

Правитель, побачивши дивну красоту дівчини і вроду неземного походження, він став вмовляти її, щоб не цуралася древніх батьківських законів і не противилась батьківській волі, адже від батька отримає вона спадок. Розумна дівчина розкрила перед ним всі недоліки і мерзенність рукотворних божків, сповідувала і прославляла Ісуса Христа, говорячи, що відрікається всякої суєти мирської, шукаючи тільки небесних втіх.

Ігемон продовжував переконувати її, щоб не безчестила роду свого і не губила цвіту юності своєї. Нарешті, сказав він їй: - будь же сама милосердною до себе, прекрасна дівчино. Погодься принести разом з нами жертви богам, бо коли ти не вчиниш так, то я буду змушений віддати твоє прекрасне тіло катуванням.

Свята ж діва відповідала йому: - я постійно приношу хвалу і жертву моєму Богові і хочу стати жертвою Йому, тому що Він один є Богом істинним, Котрий сотворив небо і землю, і все, що в них; твої ж боги бездушні та нікчемні, вони нічого не І створили, а самі створені руками людськими, як говорив пророк: "ідоли язичницькі - срібло і золото, діло рук людських... Господь є Творцем неба". Вислухавши такі слова Варвари, розгнівався правитель і одразу наказав її оголити. І коли повстала вона нагою перед взором всіх, хто безсоромно дивився на її дівственне тіло, то було це для неї гірше всяких ран. Після цього за наказом мучителя святу били воловими жилами впродовж кількох годин, так що вся земля навкруги була залита її кров'ю... Тоді стали гострими черепками і жорсткою волосяною тканиною розтирати її рани, щоб збільшити страждання. Однак, ніщо не могло похитнути твердої віри отроковиці, оскільки віра її була заснована на наріжному камені - Господі Ісусі Христі, заради Котрого їй було солодко терпіти найважчі муки. Далі ігемон наказав відвести діву до в'язниці, поки він не придумає інших катувань.

Важко зранена, ледь жива кинута була Варвара в темницю і там зі слізьми молилась возлюбленому своєму Жениху Христу, щоб Той не покинув ЇЇ у важкі години страждань, молилась до Нього словами псалмоспівця Давида: "не залиш мене, Господи Боже мій! Не відступи від мене, прийди на допомогу мені!" І ось опівночі, під час її молитви засяяло в темниці яскраве світло. І жах та радість відчула свята в своєму серці, коли побачила Нетлінного Жениха, що наближався до неї... постав перед нею в славі Сам Цар слави, Господь і сказав: - дерзай, невісто Моя, і не бійся нічого, Я з тобою; полегшуючи страждання твої, Я приготував тобі нагороду за них в небесному чертозі, щоби скоро ти насолодилась вічними благами у Царстві Моєму.

Слухаючи такі слова Христа Господа, серце Варвари, як ріка, розливалось любов'ю до Нього. Ісус зцілив всі її рани, так що не залишилось навіть сліду від них на всьому її тілі. І відчула себе свята Варвара в темниці як на небесах, загорілась ангельською любов'ю до Бога, славословила Його всім серцем і устами і дякувала, що відвідав ЇЇ в стражданнях.

Жила в тій місцевості одна віруюча жінка на ім'я Юліанія, котра, після того, як Варвару схопили, постійно спостерігала за святою, була присутня при її стражданнях. Коли ж Христос зцілив мученицю від її ран, то Юліанія сама вирішила прийняти вінець мучеництва і почала до цього готовитись, вона молила Господа, щоб їй було послане терпіння в муках. І на наступний день, коли Варвару повели знову на суд і тортури, то Юліанія послідувала за нею.

...Коли Варвара повстала перед ігемоном, повністю здорова, без жодного сліду від ран і сяяла ще більшою красотою, то всі оточуючі були вражені від побаченого. І сказав їй тоді ігемон: - ти бачиш, як піклуються про тебе наші боги! Це вони тебе зцілили, будь же їм вдячною за це, поклонись і зверши жертвоприношення. Свята ж відповідала йому: - як ти можеш говорити, правителю, що боги твої мене зцілили, коли вони самі сліпі, німі і бездиханні; вони не можуть ні сліпим дати прозріння, ні німим мову; не можуть зціляти хворих, воскрешати померлих, хіба могли вони мене зцілити? Як же я буду їм поклонятись? Мене зцілив Господь і Бог мій Ісус Христос, Котрий лікує всякі хвороби і повертає життя мертвим. Йому одному я поклоняюся і себе в жертву приношу; Йому, Кого ти не можеш бачити своїм осліпленим розумом, оскільки недостойний Його.

Ці слова святої сильно розлютили правителя; він приказав повісити святу на дереві і стругати її тіло залізом, а ребра обпалювати запаленими свічками і били молотом по голові. Але мужньо переносила Варвара всі ці муки, бо підкріпляла її Божа сила.

Поміж народом, що за всім цим спостерігав стояла вищезгадана Юліанія і гірко плакала, бачачи, які жорстокі муки терпить молода дівчина. Вона не могла спокійно на це дивитися і, возвисивши голос серед народу, стала докоряти правителю за звірські знущання над отроковицею, а також сама хулила язичницьких ідолів. Коли ж її схопили і запитали, якої вона віри, то Юліанія назвала себе християнкою. Тоді правитель повелів піддати її таким же катуванням, як і святу Варвару, її повісили разом з Варварою і також стругали тіло залізом. А свята Великомучениця Варвара, звівши очі свої до неба, возносила молитву Богові: - Боже, Ти бачиш серця людські і знаєш, що прагну я заповіді Твої виконувати, всю себе я віддала всесильній десниці Твоїй. Ти ж, Господи, не покинь мене і милостивим оком Твоїм зглянься на мене і на рабу Твою Юліанію, що разом зі мною страждає, обох нас підкріпи і утверди для звершення нашого подвигу, бо хоч і бадьорий наш дух, та тіло немічне. І на таку молитву святої Господь невидимо відзивався, подаючи допомогу мученицям в їх терпіннях.

Після того мучитель звелів обом дівчатам відрізати груди, і у ще більших стражданнях свята знову звернулась з молитвою до Лікаря і Цілителя: - не відверни лиця Твого від нас, Христе, і Духа Твого Святого не віднімай від нас; воздай нам, Господи, радістю спасіння і Духом Владичним утверди нас в любові Твоїй!..

Пізніше тиран розпорядився відвести святу Юліанію в темницю, а Варвару наказав водити по місту для ще більшого посоромлення. Свята діва Варвара, покриваючись стидом, як єдиною своєю одежею, звернулась до возлюбленого Жениха свого Христа Господа, взиваючи до Нього: - Ти, що одягаєш небо хмарами і землю наповняєш, о Царю, зроби невидимою мою наготу і прикрий тіло моє перед очима нечестивими, щоб до кінця не посміялись вони над рабою Твоєю. І тоді Господь Бог, котрий зі всіма своїми ангелами взирав з висоти на подвиг мучениці, послав Свого Ангела, щоби той покрив світлосяйною одежею її наготу. І не могли тоді більше нечестивці бачити її, і була повернена мучениця мучителеві. Після неї і святу Юліанію водили по місту нагою. Нарешті, мучитель, побачивши, що ніщо не може заставити святих поклонитися ідолам, засудив їх обох на усічення мечем.

Батько ж святої Варвари, кам'яносердий Діоскор, дійшов до такої бісівської жорстокості, що не тільки не шкодував своєї доньки, а й сам захотів бути її катом. Тримаючи в одній руці меча, а іншою схопивши святу, він поволік свою дитину на місце покарання, що знаходилось на одній з гір поза містом. Другий воїн повів туди Юліанію. І коли вони йшли, то свята Варвара молилася до Бога: - Безначальний Господи, що простягнув небо як покров над землею, і землю на водах заснував, Ти освічуєш сонячним світлом і добрих і злих, проливаєш дощ на праведних і грішних, почуй мене, що молюся до Тебе, почуй, о Царю, і даруй благодать Твою всякій людині, котра згадуватиме мене і мої страждання. Хай не приблизить ся до неї ніяка хвороба несподівана: Ти ж знаєш, Господи, що ми плоть і кров і творіння пречистих рук Твоїх... І ось, коли молилась вона, то почувся голос з небес, який кликав Варвару і Юліанію в небесні оселі і обіцяв виконати це прохання...

І йшли на смерть обидві мучениці, Варвара і Юліанія з радістю великою, бажаючи швидше звільнитись від тіла і вознестись до Господа. Прийшовши до призначеного міста, агниця Варвара схилила голову свою під меч і була усічена рукою немилосердного батька, так що і в цьому випадку збулося Писання "І батько віддасть на смерть дитя своє".

А святу Юліанію умертвив мечем інший воїн, так що і вона до кінця звершила свій подвиг, і душі їх прийняв Господь в небесні Свої оселі. На Діоскора ж і правителя Мартіана прийшла раптово Божа кара. Блискавка вразила одного в той час, як той спускався з гори, а іншого - коли сидів в домі своєму і спалила їх настільки, що навіть праху не залишилось...

В тому місті жив один благочестивий чоловік на ім'я Галентіан, котрий, взявши тіла святих мучениць, похоронив їх зі всіма почестями і побудував над ними церкву, в якій стало відбуватись багато чудес і зцілень за молитвами святих, благодаттю Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава на віки віків. Амінь.

Святі Варвара і Юстинія постраждали біля 306 року. В IV чи в VI столітті (достеменно невідомо) мощі святої великомучениці Варвари були перенесені в Константинополь, де на її честь побудовано храм імператором Левом Мудрим (886-912). В 1108 році святі мощі перевезено з Царгороду до Києва грецькою царівною Варварою, дочкою Олексія Комніна, котра вийшла заміж за Київського князя Святополка II (Михаїла) Ізяславовича, правнука святого князя Володимира, і покладені були в Золотоверхому Михайлівському монастирі, заснованому Святополком. Здавна по всій Русі шанувалась свята великомучениця Варвари і багато було збудовано храмів на її честь.

"Розуму твоєму, мудра діво, дивуючись, взиваємо: - оспівує Церква святу великомученицю, - Радуйся, блаженна, бо ти вигнана з дому земного правди ради; радуйся, багата в Бога, позбавлена батьківських багатств Христа ради. Радуйся, бо твоє зубожіння є Царством Небесним; радуйся, бо наготовані тобі вічні скарби. Радуйся, словесна агнице, бо від злого вовка-мучителя ти до Доброго Пастиря Христа прибігла; радуйся, бо в двір праведних овець Його, що праворуч, увійшла ти. Радуйся, незлобива голубко, що від земного ворона під покров Небесного Орла втекла ти; радуйся, бо під покровом крил Його ти спокій свій знайшла. Радуйся, Небесного Отця дочко чесна, бо земним батьком ти з безчестям на смерть гонима була; радуйся, бо від безсмертного Господа слави життя вічне зі славою прийняла ти. Радуйся, бо і за наше життя вічне ти ходатаїцею є; радуйся, щира за нас до Бога молитвенице.

Радуйся, Варваро, невісто Христова прекрасна."

Християнські свідчення про Єдиного Господа нашого:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/_xlrMsvTqjw

www.zarvanycia.cc.ua 16 грудня - пам'ять святого пророка Софонії

Пророк Софонія був сучасником пророка Єремії і пророчиці Олдами. Він походив зі знатного роду.

Деякий час Софонія жив у царському палаці, де проповідував покаяння і допомагав царю Йосії винищувати ідолопоклонство.

Ніяких інших відомостей про особистість, життя і діяльність пророка Софонії в історичній та сучасній пророчій писемності Старого Завіту, на жаль, не збереглося.

Святий пророкував про біди, які Бог пошле на мешканців Юдеї, а також на народи, які мешкали на прикордонних територіях.

Тропар

Пророка Твоего Софонии память, Господи, празднующе, тем Тя молим: спаси души наша.

"УНІАН-Релігії"

Проект "Православні свята" реалізується за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове.

Християнські свідчення про Єдиного Господа нашого:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/vmQLNcH9g9Q

www.zarvanycia.cc.ua Память святого пророка Аввакума

Святой пророк Аввакум был сын Асафата и происходил из колена Симеонова, как повествует о нем святой Епифаний Кипрский в своей книге «о жизни пророков». По преданию, записанному святыми отцами1, родиной Аввакума было небольшое селение Бетзохар, иначе называемое Виезахир.

Самое имя - Аввакум2, - данное ему при рождении, предзнаменовало, что из него выйдет сильный духом подвижник. Придя в возраст совершенный, он, ради славы имени Божия, ревностно выступил на обличение беззаконий своего народа. Сам же он, горя духом о Господе, строго соблюдал заповеди Божии, твёрдо стоял на пути добродетели, и был удостоен от Господа дара пророческого.

Аввакум пророчествовал и жил после царствование благочестивого иудейского царя Езекии, когда на престоле царствовали нечестивые цари: Манассия, сын Езекии и потом Амон, сын Манассии3. По свидетельству Священного Писания (2Пар.33:9; 4Цар. 21:2-10), в народе Иудейском при Манассии были постоянные раздоры и злодейства: сильный угнетал слабого, и негде было искать суда справедливого. Сам царь Манассия был первым гонителем невинных: он пролил весьма много невинной крови, так что наполнил ею Иерусалим от края и до края (4Цар.21:16). По преданию, в числе невинных пострадал в это время и святой пророк Исаия, равно как пострадали многие другие обличители неправд и нечестия царя и народа.

Впоследствии царь Манассия, наказанный Богом и взятый в плен Ассирийцами, раскаялся и обратился к Истинному Богу. Но зло, посеянное им, пустило уже глубокие корни среди народа еврейского; Манассии же наследовал нечестивый сын Амон, подобно отцу своему преданный грубому идолопоклонству.

Пророк Аввакум глубоко скорбел о развращении своих современников. Не находя нигде правды, он изливал свою скорбь, взывая ко Господу:

- Доколе, Господи, я буду взывать - и Ты не слышишь меня, буду вопиять о насилии - и Ты не спасаешь? Для чего даешь мне видеть злодейство и смотреть на бедствие? Грабительство и насилие предо мною, и восстает вражда и поднимается раздор. От этого закон потерял силу, и суда правильного нет: так как нечестивый одолевает праведного, то и суд происходит превратный (Авв.1:2-4).

Так взывал пророк ко Господу, видя беззаконие людские и ожидал праведного суда от Самого Бога. В ответ на сие, Господь возвестил Своему избраннику, что скоро должно наступить наказание за всеобщее нечестие. По повелению Божию, пророк Аввакум предсказал Евреям такое страшное событие, которому в его время даже трудно было поверить, - именно разрушение храма и самого Иерусалима и пленение Вавилонское4.

Пророк ясно указал, что орудиями сего наказания Господь избрал Халдеев5, - народ свирепый и необузданный, который быстро проходит по пространствам земли, чтобы завладеть чужими селениями.

В трепетном ожидании грозного нашествия, пророк Аввакум недоумевал: неужели праведный Господь попустит гордым и нечестивым Халдеям совершенно истребить избранный народ Свой. В надежде, что наказание это будет временным, он ожидал нового откровения от Господа и в своем молитвенном ожидании был подобен стражу, зорко смотрящему вдаль с городской башни6, чтобы возвестить о приближении врага. Он пламенно молил Господа спасти народ Еврейский от рабства Вавилонского, как некогда Он спас его от рабства Египетского, и ждал, что возглаголет ему Господь.

Тогда Господь открыл пророку Своему, что всё спасение избранного народа среди этих бедствий заключается в вере, а гордые и необузданные Халдеи сами должны будут испытать ту же участь, которую они приготовили побежденным народам (Авв.2:4). После того пророк Аввакум, чтобы не повергнуть соотечественников в отчаяние от предстоящего им испытания от Бога, произнес притчу на погибель Халдеев, возвестив пятикратное горе угнетателям (Авв.2:9-19). В этой притче он показал всё ничтожество идолов и могущества Халдеев, пред величием Бога Истинного, шествующего во спасение людей Своих. Пророк, в озарении свыше, предвещал, что Бог грядет для спасения народа Своего от горы приосененные чащи (Фарана), для спасения помазанного Своего, и наступит такое время, когда вся земля наполнится познанием славы Господа, как воды наполняют море (Авв.3:13)7.

Когда Навуходоносор подступал к Иерусалиму, то, по свидетельству предания, пророк Аввакум удалился из города. Зная, что бедствие уже неотвратимо, и что сопротивление столь сильному завоевателю будет бесполезно, пророк с горестью оставил свое отечество, чтобы не видеть разорения его и избежать жестокости победителя. По указанию Божию, Аввакум поселился в земле Аравийской, в городе Остракине8 и жил здесь добровольным изгнанником до самого удаления врагов из его отечества.

По удалении Халдеев, он возвратился в землю свою, оплакал бедствие ее и вместе с уцелевшими из народа стал заниматься земледелием. В молитве к Богу за народ свой ожидал он возвращения плененных из Вавилона.

Однажды, во время жатвы, пророк сварил похлёбку и, взяв хлеба, пошел в поле, чтобы отнести этот обед жнецам. Но на пути ему предстал Ангел Господень и сказал:

- Отнеси этот обед в Вавилон к Даниилу, в ров львиный.

В это время, действительно, пророк Даниил, живший при дворе царя Вавилонского, по ненависти нечестивых Вавилонян, был ввергнут в львиный ров.

Но Аввакум, не зная города Вавилона, отвечал Ангелу:

- Господи! Вавилона я никогда не видал и рва львиного не знаю.

Тогда Ангел Господень силою духа своего восхитил Аввакума и, подняв его за волосы, перенёс в Вавилон и поставил прямо надо рвом, куда ввергнут был Даниил.

И воззвал Аввакум:

- Даниил! Даниил! возьми обед, который Бог послал тебе.

Даниил же возблагодарил Бога и сказал:

- Вспомнил Ты обо мне, Боже, и не оставил любящих Тебя.

Даниил поднялся и вкусил пищи. Ангел же Господень мгновенно поставил Аввакума на его прежнее место.

После чудесного посещения Даниила, пророк Аввакум возвратился к жнецам своим во время обеда их, и никому не сказал о случившемся. Он проразумел, что народ Иудейский возвращен будет Господом из Вавилона в Иерусалим, подобно тому как совершилось чудесное перенесение его в Вавилон и возвращение оттуда. Но это испытание народа Божия длилось 70 лет, и Аввакум не дожил до возвращения Евреев из плена и умер в старости и погребен был с честью на собственном поле9.

Кондак, глас 8:

Возгласивый вселенней от юга пришествие Божие от Девы, Аввакуме богоглаголиве, и на божественней стражи предстоянием слышания, от светоносна ангела, Христово воскресение возвестил еси миру. Сего ради весело зовем ти: радуйся, пророков светлая доброто.

Християнські свідчення про Єдиного Господа нашого:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ba70SyDtnls

www.zarvanycia.cc.ua 14 грудня християни вшановують пам’ять пророка Наума

14 грудня християни вшановують пам’ять пророка Наума, якого вважають покровителем школярів, особливо першокласників. У цей день на Гуцульщині проводять свято пострижин хлопчиків, які йдуть наступного року до школи.

Детальніше про обряд розповідає працівник науково-методичного центру культури Прикарпаття Мирон Левицький.

- Пане Левицький, чому саме пророк Наум є покровителем учнів?
- Суто церковного підґрунтя тут немає. Адже святий Наум — один із дванадцяти відомих, швидше за все тут давня суспільна основа. Колись у ці перші зимові дні діти тільки-но розпочинали навчання, бо всі роботи в полі закінчилися, і вони мали вільний час. А ще ім’я пророка має спільний корінь із давньослов’янським словом “ум” (розум), який потрібен під час навчання. Ось і вирішили наші предки, що у цей день варто би благословити дітей на навчання.

- До чого ж тут пострижини?
- Це давній обряд, який сягає корінням у княжі часи. Тоді вважалося, що волосся людини має магічні властивості: через нього відбувається зв’язок із космосом. Тому кожен важливий період в житті людини супроводжувався якимись діями з волоссям: маленьку дитину вперше стригли, дівчині заплітали першу косу, яку розплітали при заміжжі і т д. А початок навчання - теж дуже важливий період в житті людини. Тому й тут не обійшлося без “чаклування” над чуприною.

- Як саме відбувається обряд?
- Зранку після служби Божої в оселю хлопчика, який наступного року має йти в перший клас, приходять хресні батьки з подарункам. Хресний батько обов’язково повинен принести буквар. Одягненого в вишиванку хлопчика садовлять на крісло посеред хати. Перед ним мати ставить стіл з двома запаленими свічками. Поміж них - полумисок зі свяченою водою.

Батько з кумом беруть кропило, яким на Богоявлення (19 січня) посвячували хату тричі обходять та кроплять дитину, примовляючи “Хай святий пророк Наум наведе тебе на ум. Дай Боже, розуму в голову, а сили в тіло, щоби тебе при науці нічого не боліло. Вчися нам на потіху, людям на шану, роду на прославу”.

Потім хресний батько відрізає зверху і з двох боків голови трішки волосся, окроплює його свяченою водою та ставить у подарований буквар, щоб “розум з кожним днем прибував”. Буквар кладуть за ікони, де він стоїть цілий рік. Із цією книгою дитину урочисто виряджають у школу.

Після церемонії хлопчику дають різні запитання, просять дещо прочитати (якщо дитина вміє читати - авт.), розказати вірш чи заспівати пісню. Опісля дарують те, що пов’язане з навчанням та розвитком: книги, зошити, олівці, ранець, фарби. Мати запрошує усіх на частування. В деяких селах на пострижинах присутні вчителі, яких завбачливі батьки запрошують ще за два-три місяці до свята.

У далекі часи перші пострижини відбувалися у підлітковому віці. Тоді ж дитина і починала вчитися та вправлятися у військовому мистецтві. Проводив пострижини сам князь за участю батьків.

- Чому на Наума благословляють на навчання тільки хлопців?
- Це також відгомін давнини. Адже колись в школу дівчат не посилали, а навчали грамоти вдома. Окрім того, в жінок є дуже багато свят і святих, що допомагали у різних життєвих потребах. У чоловіків, а тим більше в хлопчиків, таких заступників менше. Щось подібне є в багатьох народів світу, коли окремо вшановуються хлопчики, окремо дівчатка, але є й чимало спільних дитячих свят.

Християнські свідчення про Єдиного Господа нашого:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/jfov3J1U-68

www.zarvanycia.cc.ua День святого апостола Андрея Первозванного

День святого апостола Андрея Первозванного Святой апостол Андрей Первозванный 13 декабря 13 декабря (по новому стилю) Русская Православная церковь чтит память Апостола Андрея Первозванного. Святой апостол Андрей Первозванный – один из двенадцати апостолов. В России память святого Андрея Первозванного всегда почиталась весьма торжественно. Еще Петр I учредил в честь апостола первую и высшую награду России - императорский Орден Святого апостола Андрея Первозванного, который давался в награду сановникам государства. И также с петровских времен Андреевский флаг стал официальным стягом российского флота, и под его сенью русские моряки одержали множество славных побед. Святой апостол Андрей Первозванный был родом из Вифсаиды Галилейской. Жил он впоследствии в Капернауме, на берегу Геннисаретского озера вместе с братом Симоном, занимаясь рыбной ловлей. С юных лет апостол Андрей отличался молитвенной устремленностью к Богу. Он не вступил в брак, а стал учеником святого пророка Иоанна Крестителя, возвестившего о Боговоплощении. Когда святой Иоанн Креститель указал на Иордане святым апостолам Андрею и Иоанну Богослову на Иисуса Христа, называя Его Агнцем Божиим, они незамедлительно последовали за Господом. Святой апостол Андрей стал первым учеником Христа и первым исповедал Его Спасителем (Мессией), приведя ко Христу своего старшего брата Симона, будущего апостола Петра. После Воскресения и Вознесения Христова, свидетелем которого также был святой апостол Андрей, он возвратился в Иерусалим. Здесь в День Пятидесятницы вместе с другими апостолами и Пресвятой Богородицей, апостол Андрей исполнился Духа Святого, как предсказал Сам Господь. С проповедью Слова Божия святой апостол Андрей совершил несколько путешествий, во время которых трижды возвращался в Иерусалим. Он прошел Малую Азию, Фракию, Македонию, Скифию, Причерноморье (по преданию Грузинской Церкви, апостол Андрей проповедовал вместе с апостолом Симоном Канаитом в Абхазии, где апостол Симон принял мученическую кончину). Вверх по Днепру апостол Андрей поднялся до местоположения будущего Киева, где, как повествует преподобный Нестор Летописец, водрузил крест на киевских горах, обратившись к ученикам своим со словами: «Видите ли горы эти? На этих горах воссияет благодать Божия, будет великий город, и Бог воздвигнет много церквей». Продвигаясь далее на север, апостол Андрей дошел до поселений славян на месте будущего Новгорода и у нынешнего села Грузино водрузил свой жезл. Отсюда апостол Андрей через земли варягов прошел в Рим и вновь вернулся во Фракию. Здесь в небольшом селении Византии (будущем Константинополе) он основал христианскую Церковь, посвятив во епископа одного из семидесяти апостолов Христовых — Стахия. Церковь святого Андрея Первозванного в Вологде (Фото: Vadim Subbotin, Shutterstock) Церковь святого Андрея Первозванного в Вологде (Фото: Vadim Subbotin, Shutterstock) На своем пути апостол Андрей претерпевал многие скорби от язычников. Его избивали, изгоняли из городов. Но Господь хранил своего избранника и по его молитвам совершал дивные чудеса. Последним городом, куда пришел святой апостол Андрей Первозванный, и где принял он мученическую кончину в 62 году, был город Патры (Патрас). Здесь по молитве апостола выздоровел тяжело больной Сосий, знатный горожанин. Наложением апостольских рук исцелилась Максимилла, жена правителя Патрского и его брат философ Стратоклий. Это побуждало жителей города принимать от апостола Андрея святое Крещение, однако правитель города консул Эгеат оставался закоренелым язычником. Святой апостол с любовью и смирением взывал к его душе, стремясь открыть ему христианскую тайну вечной жизни, чудотворную силу Святого Креста Господня. Разгневанный Эгеат приказал распять апостола. С радостью принял святой Андрей Первозванный решение правителя и взошел на место казни. Чтобы продлить мучения апостола, Эгеат приказал не прибивать рук и ног его к кресту, а привязать их. По преданию, крест, на котором был распят святой апостол Андрей Первозванный, имел форму буквы «Х» и получил название «Андреевский крест». Два дня апостол с креста учил собравшихся вокруг горожан. Люди, слушавшие его, всей душей сострадали ему и требовали снять святого апостола с креста. Испугавшись народного возмущения, Эгеат приказал прекратить казнь. Но святой апостол стал молиться, чтобы Господь удостоил его крестной смерти. Как ни пытались воины снять апостола Андрея, руки им не повиновались. Распятый апостол, воздав Богу хвалу, произнес: «Господи, Иисусе Христе, прими дух мой». Тогда яркое сияние Божественного света освятило крест и распятого на нем мученика. Когда сияние исчезло, святой апостол Андрей Первозванный уже предал свою душу Господу. Максимилла, жена правителя, сняла с креста тело апостола и с честью погребла его. Мученическая кончина апостола Андрея Первозванного последовала примерно в 62 году. В 357 году мощи святого апостола Андрея Первозванного были торжественно перенесены в Константинополь и положены в храме Святых Апостолов рядом с мощами святого апостола и евангелиста Луки и ученика апостола Павла — апостола Тимофея. По взятии Константинополя крестоносцами, в 1208 году мощи святого апостола Андрея были перевезены в Италию и помещены в кафедральном храме в Амальфи. При Папе Римском Пие II (1458) честная глава святого апостола Андрея была перенесена в Рим и положена в соборе святого апостола Петра.

Християнські свідчення про Єдиного Господа нашого:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/WhPsER1zJRo

www.zarvanycia.cc.ua Мученик Парамон и с ним 370 мучеников, Мученик Филумен
День памяти: 29 ноября

Святой мученик Парамон и с ним 370 мучеников пострадали за веру во Христа в 250 году при императоре Декии (249 - 251). Правитель восточных областей Аквиан заточил в темницу 370 христиан, принуждая их отречься от Христа и принести жертву идолам. Заключенных предавали пыткам, надеясь мучениями и угрозой смерти заставить их отречься от Христа и поклониться языческим божествам. Один из местных жителей, по имени Парамон, видя мучения христиан, открыто обличил жестокость правителя и исповедал свою веру в Единого Истинного Бога, Господа Иисуса Христа. Святого Парамона после жесточайших пыток обезглавили вместе с остальными 370-ю мучениками.

Святой мученик Филумен пострадал за Христа в 274 году, в. гонение на христиан императора Аврелиана (270 - 275). Святой Филумен занимался хлебной торговлей в Анкире. Завистники донесли правителю Феликсу, что Филумен исповедует христианскую веру, и он предстал перед судом. Святой Филумен не отрекся от Христа. За это ему вбили гвозди в руки, ноги, голову и заставляли ходить. Святой мученик мужественно терпел пытки и скончался от потери крови, предав душу Богу.

Новини Зарваниці та Християнства:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/0rNSuqkFEvo

www.zarvanycia.cc.ua Святой Иринарх

Святой Иринарх происходил из города Севастии [1]. В юном возрасте он был палачом при мучениях святых мучеников. Во время истязания правителем Максимианом, при Диоклетиане, святых семи жен, Иринарх был просвещен благодатью Божиею: видя жен, мучимых ради Христа и посрамляющих мучителя, он дерзновенно исповедал Христа и назвал себя христианином. Тогда, по повелению правителя, он был ввержен в болото, откуда вышел невредимым, и затем в огненную печь, но и она не причинила ему никакого вреда. После этого его усекли мечом, в 303 году.

Інформаційний портал/блог Зарваниця:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/jZaZliU5x3I

www.zarvanycia.cc.ua 11 грудня - пам'ять святого преподобномученика Стефана

Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився в 715 році в Константинополі.

У цей час у Візантійській імперії пануючим стало вчення іконоборців. Ікони офіційно заборонялися, а християни, які зберігали їх і шанували - підлягали виселенню за межі держави.

Сім'я Стефана змушена була переховуватися. А сам юнак пішов жити до блаженного самітника Іоанна на гору святого Авксентія. Поступово там утворилася обитель, ігуменом якої став Стефан.

Одного разу імператору розповіли про монастир, про благочестя тамтешніх ченців, а головне - про відкрите шанування ікон. Імператор віддав наказ про арешт ігумена.

Стефана заслали на один з віддалених островів, але і там незабаром при ігумені утворилася громада вірних учнів.

Тоді Стефана посадили в темницю разом з іншими християнами, які залишалися відданими святим іконам.

Яки же був гнів імператора, коли він дізнався про те, що в'язні створили у в'язниці свій монастир і люди приходять до темниці з проханням помолитися про них.

Імператор боявся того, що народ зустріне протестами суд над праведником. Він підіслав до святого Стефана найманих вбивць.

За переказами на наступний день густа імла і буря обрушилися на Константинополь.

Тропар

Постнически предподвизався на горе, умная врагов ополчения всеоружием Креста погубил еси, всеблаженне, паки же ко страдальчеству мужески вооружился еси, убив Копронима мечем веры, и обоих ради венчался еси от Бога, преподобномучениче Стефане приснопамятне.

"УНІАН-Релігії"

Проект "Православні свята" реалізується за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове.

Інформаційний портал/блог Зарваниця:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/_zTWyCyB96E

www.zarvanycia.cc.ua Страждання святого мученика Якова-персянина
      
Місяця листопада в 27-й день

Яків-мученик був із країни Персидської, од міста, названого Єлапи, народжений від християнських батьків і доброчесно вихований. Він узяв собі за дружину християнку і жив при великому багатстві й честі, був улюбленцем у перського царя Ісдігерда, і від нього старійшиною учинений у царській палаті. Трапилося йому, як людині, звабитися численними добродіяннями та почестями царськими й відпасти від віри — і приніс із царем жертви ідолам та поклонився їм. Це ж почувши, мати й дружина його написали до нього послання і послали йому швидко. Було там написане таке: "О окаянний! Пощо залишив ти Бога, Царя Небесного, заради людської честі, догоджуючи тимчасовому цареві, — погубив ти життя безсмертне. Служачи тлінному, відкинувся ти нетлінного, істину ж у брехню змінив ти, віру Христову залишивши, прийняв ти звабу диявольську. Смертному царю повинуючись, зневажив ти Суддю живих та мертвих; заради любові людської недостойний став і любові Божої і від доброї сподіванки ти відпав. Плачемо про тебе й ридаємо, що, бувши сином світла, учинився тепер сином тьми та геєни. Знай — бо, що коли не відвернешся від тієї диявольської зваби і не повернешся до Бога, то не матимеш із нами частки, не бажаємо тебе й бачити, коли ти ідолопоклонник. Тож коли гнів Божий досягне царя та друзів його, то й тебе, — тоді заплачеш гірко, бачачи себе мученого у вогненній геєні. Тим-то молимо тебе зі слізьми: навернися до Христа і подбай уникнути кари Божої, що йде на вас".

Таке писання від матері та дружини віддано було Якову, який був тоді із царем поза містом, його він узяв і прочитав, уразився й сказав подумки: "Коли мати моя і дружина моя відчужуються мене, як відвернувся від Христа, і не бажають мене бачити, що ж мені станеться у майбутньому віці, коли прийде Бог судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділами його?" І знову старанно прочитав писання і заплакав вельми, і, ридаючи, каявся у гріху своєму. Відтак сказав подумки: "Знаю, що вчиню, аби до кінця не загинула душа моя. Пробуду біля милосердя Божого але стільки невідступно, доки відчинить мені. Знаю-бо, що відчинить, бо є добровладнаний та милостивий і не бажає смерті грішного, але з веселощами прийме того, що кається". Так він плакав і до себе говорив, деякі ж із нечестивих, це побачивши, спізнали, що християнин він є, і пішли звістити цареві. Цар-бо прикликав його до себе та й каже: "Повідж нам істину, чи ти назарянин?" Відповів Яків: "Так, назарянин я є". І рече цар: "Отож волхв ти?" Відповів Яків: "Ні, не волхв, але християнин". Цар же мовить: "Окаянний та невдячний, чи не прийняв ти дарів і честі від мене і від мого батька?" Відповідає Яків: "Де тепер батько твій? Тліє у гробі із мертвим тілом, а душа його в пекло кинута". Розгнівався цар вельми, почувши це, та й каже йому: "Чи ж таку подяку воздаєш любові моїй, якою насолоджувався дотепер, і мені супротивиш, про батька мого лихословиш. Знай-бо, що смерті заслужив ти, одначе не мечем тебе погублю, нехай не так помреш, а численними муками тебе довго мучитиму й віддам тебе гіркій смерті". Святий же Яків відповів: "Що хвалишся вчинити, о царю, чини швидко; знай же, що не застрашать мене твої слова, котрі є подібні до вітру, що на камінь віє, і погроза твоя не жахне мене: не боюся-бо смерті, знаючи, що смерть тимчасова не є смерть, але сон; та ж бо зі сну встануть усі люди від гробів у страшне пришестя мого Христа". Мовить цар: "Нехай не зваблюють тебе назаряни, називаючи смерть сном, й не учать її не боятися, а її й царі бояться". Відповів святий: "Праведним смерть за спокій буде, а вам, невірним та грішним, початком вічної муки". Тоді цар, закликавши радників та друзів своїх, радився з ними, якими муками погубити Якова. А по тому видав на святого такого присуда: на пострашення й інших невірних персів, від яких Яків відлучився вірою, кожен вуд його на покару буде відрізано.

Тоді взяли мучителі за царевим повелінням і повели святого на місце мучення, щоб роздробити його на частки. Ішли ж бо слідом за ним численні знайомі із сановитих, і з воїнів, і люди з міста без числа, бажаючи бачити страждання й кончину його. Він-бо, прийшовши на визначене місце, вмолив мучителеві дати час йому для молитви. І звів очі свої на небо, молячись і кажучи: "Господи, Боже мій! Почуй мене, раба Свого, і, побачивши із висоти Своєї святої, подай мені силу й мужність у час оцей, щоб перетерпів болі оці. І воздам кров'ю своєю за прогріх мій, що відкинувся Тебе, Творця і Владики мого, сповідую ім'я Твоє святе, і кладу душу свою за Тебе. Ти ж, Господи, пошли мені поміч у терпінні, щоб побачили вороги Твої й посоромилися, що Ти, Господи, допоміг мені й утішив Ти мене".

Так святий помолився, і приступили мучителі, оголили його, розтягли йому руки й ноги та й кажуть: "Що тепер хочеш учинити, Якове? Послабу тобі вже нема, бо повелено плоть твою роздробити на частки: пальці рук твоїх та ніг і все тіло твоє від шиї до литок кроїти, а по тому й голову маємо відсікти. Роздивися, що тобі ліпше: чи покоритися волі царській і лишитися живому й цілому та здоровому, чи в лютих отих муках гірко померти?" Також і від друзів деякі плакали за ним, кажучи: "Пощо марно губиш душу свою, пожалій себе й красної юності своєї не погубляй, учини волю цареву й поклонися богам його, нехай живий будеш, а своєму Богові потай служи, коли бажаєш". Розтулив святий вуста свої та й каже: "Не плачте за мною, але плачте за собою і за дітьми вашими, я ж бо у спокій іду, ви ж у вічних муках загинете. Роздробляючи мені вуди, випросите мені нерозлучне й невимовне воздаяння на небесах, а собі численні мучення в пеклі, щоб із бісами, яким поклоняєтеся, були палені навіки". Один із приставників царських почав катівство, кажучи: "Чого стоїте, дивлячись на нього, починайте чинити повелене вам".

І тоді один узяв праву руку святого й відрізав йому великого пальця. Блаженний же, позираючи на небо, сказав: "Помічниче мій і Уповання моє, Господи Боже, великий у міцності, через перст Твій Божий, який проганяє бісів, прийми цього пальця, котрий заради Тебе, за попустом бісівським, відрізаний, як гілка од дерева, і милостивий мені будь, бо із винограду відрізаються гілки, але лоза більше зеленіє, і більше росте, і приносить більший плід".

Приставник же царський, милосердствуючи до нього, каже: "Пожалій себе, Якове, і послухай повеління царського, це ж бо всі жаліємо про тебе. Поклонися богам, щоб живим бути! А про відрізаного пальця не сумуй; є лікарі, котрі тебе зцілять, тільки більше не зволяй губити здоров'я і краси юності своєї".

Блаженний же рече до нього: "Чи не бачиш лози виноградної, адже коли обрізається віття її у час, як починає від сонця нагріватися земля, при кожному відрізаному місці проріст з'являється". Коли ж бо лоза різана буває, то на те, щоб у майбутньому проростила прорість і принесла плода. Наскільки ж більше вірна людина посаджена у винограді Бога вишнього і приєднана до істинної лози, Сина Божого, Який сказав: "Я виноградина, ви — галуззя". Той, що відрізається тепер тимчасовою смертю, у майбутньому віці воскресне цілий, зеленіючи приростом нетлінної слави і носячи плода вічного воздаяння".

Коли це святий сказав, приступив мучитель і відрізав другого його пальця. Святий же Яків, терплячи, сказав: "Прийми й другу віть од саду свого, що його насадила десниця Твоя, Господи!" Було у святого лице світле і радості наповнене, ніби насолоджувався від якихось веселощів.

Й урізали третього пальця його. Він же рече: "Од трьох, котрі у світі, спокус звільнений, благословлю Отця, і Сина, і Святого Духа, і з трьома юнаками, спасенними від вогню, ісповімся Тобі, Господи, і в образі мученика оспіваю ім'я Твоє, Христе".

І відрізали четвертого пальця його. Він же рече: "Від чотирьох істот прийми хвалення, прийми страждання четвертого пальця, урізаного за ісповідання святого імені Твого".

І відрізали п'ятого пальця. Він же сказав: "Здійснилися веселощі мої, як на весіллі у п'яти мудрих дів".

Хотіли мучителі обрізувати пальці лівої руки й почали говорити йому: "Пощади нині душу свою, Якове, і не погубляй себе, але учини волю цареву, щоб цілий був та живий, аніж на ці муки страждати й померти. Не печалься про пагубу однієї руки, є ж бо багато людей у світі з однією тільки рукою, одначе численними багатствами та честю наповнені і насолоджуються добробутом та всіляким добром на землі". Святий же рече: "Коли пастухи стрижуть овець, то, остригши правого бока, чи ж кидають лівого неостриженим? Я ж овеча Христового стада, який віддав себе у ваші руки заради мого Господа, щоб, ніби вовну, остригали ви члени мої. І вже маю стрижену праву руку, то чи жалітиму лівої? Не пожалію і всіх вудів моїх. Скину й усю тлінну плоть мою, щоб у нетлінне одягтися". Глянувши ж на небо, каже: "Малий і простий є супроти Тебе, Господи, що Богом є великим: умалив був Ти Себе, в наш одягшись образ, розп'яття й заколення перетерпів Ти за нас. Не можу, Владико мій, наслідувати Твої страждання, одначе віддаюся за Тебе на роздроблення та смерть, аби в час воскресіння живого мене цілого підняв Ти".

Коли це він казав, приступили мучителі й урізали першого пальця лівої руки його. Він же рече: "Дякую Тобі, прехвальний Господи, що сподобив мене Ти шостого пальця принести Тобі, Який простяг у шостий день та годину на хресті пречесні Твої руки".

І урізали йому сьомого пальця. Він же рече: "Як вустами із Давидом сім разів у день хвалив я Тебе за судьби правди Твоєї, так сьогодні семи перстами, за Тебе відрізаними, прославляю Твою до мене виявлену милість".

І відрізали восьмого пальця йому. Він же мовить: "Ти Сам, Господи, на восьмий день обрізання за законом прийняв був, я ж восьми пальців обрізання приймаю, щоб від беззаконних та поганих людей відлучитися, єднаюсь же із Тобою, Спасителем моїм, і, вийшовши з тіла, уздрю пресвятеє лице Твоє, його ж бо зріти бажає душа моя так, як бажає олень до водних джерел".

І відрізали дев'ятого пальця. Святий же рече: "В дев'яту годину на хресті віддав Ти духа Свого у руки Отцеві, Христе мій, я ж у болі дев'ятого урізаного пальця подяку Тобі приношу, бо сподобив Ти розпростертому мені бути на урізання вудів моїх за ім'я Твоє святе".

І урізали десятого його пальця. Він же восхвалив Господа й каже: "В десятиструннім псалтирі оспівую Тебе, Боже, й дякую Тобі, Який сподобив мене перетерпіти відрізання від обох моїх рук пальців за десять заповідей Твоїх, на двох скрижалях написаних".

Тоді з-поміж тих, що там стояли, деякі вельможі царські, котрі були друзями святого, гірко плачучи, почали йому говорити: "О, улюблений наш друже! Послухай нас, молимо тебе, й учини волю цареву, щоб зле не помер ти. Не печалься про пальці свої, є ж бо лікарі премудрії, котрі зможуть тебе зцілити, тільки ти себе пожалій, щоб не позбутися солодкого світу цього. Маєш маєтків багато, можеш у спокої пробути, бо коли б убогий ти був, то помислити міг би: яка вже мені надія й користь життя, коли не зможу працювати й живитися? Ти ж бо багатий є і маєш золота багато, то, як тільки сам захочеш, зможеш добре і в насолодах світу цього жити й веселитися із подружжям і з матір'ю своєю, і з любими друзями. Пощо хочеш марно душу свою погубити? Скажи б хоча слово одне, зволяючи волі царській, — і тоді від муки звільнений будеш".

Поглянув на них блаженний і рече: "Ніхто двом панам служити не може" і "Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого царства". Рече-бо Господь мій: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний ... І хто не візьме свого хреста і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний". Не послухаю, отож, поради вашої, бо не корисні є мені слова ваші, і знову молю вас: не жалійте мене, але, як повелено вам щодо мене, те й чиніте".

Тоді розгнівалися мучителі, приступили і великого пальця ноги його відрізали. Святий же Яків каже: "Слава тобі, Христе, в Якого не тільки руки, але й ноги пробиті були і кров виточали, сподоби мене, щоб нога оця права, яка постраждала на відрізання правого пальця, стала відтак із рештою праворуч Тебе".

Й урізали другого пальця тієї ж ноги. Він-бо рече: "Подвоїлася на мені держава Божа і Твоя, Господи, милість у цей-таки день, у який я піду, відстраждавши й другого пальця цього відрізання, до Тебе, Бога мого кріпкого й живого, що збавляє мене від другої вічної смерті".

Відрізали і третього пальця і перед ним метнули. Блаженний же подивився на нього, всміхнувся й рече: "Йди-бо в ім'я Троїчне і ти, третій пальцю, до дружини своєї. І як пшеничне зерно, що в землю впало, за Христа, Який триденно воскрес, умерши, численний плід честі матимеш у день загального воскресіння із дружиною своєю".

Урізали четвертого пальця. І рече блаженний: "Чому так прискорбна, душе моя, і чому ти нітиш мене? Уповай на Бога, Який силою чотириконечного хреста спасає мене, та ж бо ісповімся Йому, Який створив мене від чотирьох стихій".

Й урізали п'ятого пальця. Святий же рече: "Тепер почну говорити до Тебе, Господи, Який п'ять ран на хресті перетерпів, прославляючи поміч Твою, бо твориш мене за достойного частки тих, котрі постраждали за Тебе, рабів Твоїх вірних, що примножили п'ять талантів".

Приступили мучителі до другої його ноги, лівої, й урізали малого пальця. І рече святий Яків: "Мужайся, малий пальцю шостий, бо укріплює мене великий у милості Бог, що в шостий день поставив тебе малого з великими, і однаково, як малого, так і великого, воскресить, адже ж і волос голови не загине, а тим більше ти, малий пальцю, від дружини своєї більшої не відлучишся, але спільно з ними прославишся, бо однаково з ними страждаєш".

Й урізали сьомого пальця, а святий рече: "Розоріть оцю ветху хоромину, під якою семиголовий ховається змій; готується-бо мені від Творця, Який у сьомий день від діл своїх спочив, хоромина нерозорима, нерукотворна, вічна на небесах".

Й урізали восьмого перста, і рече [святий]: "Вісім душ у ковчезі Ноєвому спасалось од води". Урізали цього восьмого пальця, і як кувадло, що молотом бите, не відчуває биття, а більше укріплюється, так і я не дбаю про біль вуд моїх, котрі відрізаються; добрий-бо лікар — сам Творець — укріпляє мене й полегшує страждання мої і поставить мене всецілого на восьмий (після всіх седмиць днів життя цього) всеблаженний день, який іде, життя вічного".

Й урізали дев'ятого пальця. Святий же рече: "Утверди мене в терпінні, Боже істинний, на Якого уповає душа моя, Який утвердив у благодаті Своїй і в незогрішенні дев'ять чинів ангельських; з ними-бо сподоби мене стояння перед Тобою, який вистраждав відрізання цих пальців дев'яти із ніг".

Й урізали десятого пальця із ноги. Святитель заволав і рече: "Це тобі, Ісусе Христе, досконалий Боже і досконала Людино, приношу подвійну десятицю пальців своїх у жертву". І знову рече: "Суди мене, Боже, і розсуди прю з народом неправедним. Це ж бо нечестиві не пожаліли творіння Твого, але, наче вовки немилостиві, розтерзали всі вуди мої".

Стояла ж там людей велика кількість: чоловіки й жінки, старі й молоді, дивилися на видовище те й дивувалися такому терпінню святого.

Страждалець же Христовий, зирнувши на мучителів, рече до них: "Чого стоїте, бездільні, січіть дерево, гілки якого відсікли!" Мучителі ж, приступивши, відсікли праву його ногу. Святий же мовить: "Тепер приношу Царю Небесному дар стояння мого перед Ним, Якого люблячи, це терплю, щоб нога ота відсічена права стояла в Царстві Його із тілом своїм на правоті".

Тоді відсікли ліву його ногу. Він-бо, зирнувши на небо, рече: "Почуй мене, Господи, бо добра милість Твоя. Ти ж бо є Бог, Який творить чудеса, учини зі мною знамення на добро, збав мене від стояння лівого".

По тому відсікли праву його руку, він-бо заволав, кажучи: "Милість Твою, Господи, навіки оспіваю, з роду в рід звіщу істину Твою, бо сповнюєш на мені явно оте слово Своє таке: "І коли [права] рука твоя спокушує тебе, — відтіни її" і відкинь од себе".

І відсікли ліву його руку. Він же рече: "Не мертві восхваляють Тебе, Господи, ані всі, що сходять у пекло, тримаючись лівиці діл неправедних, але ми, живі, котрі відкидають лівицю, благословимо Тебе, Господи, відтепер довіку".

І відсікли рамено його праве, він же рече: "Хвали, душе моя, Господа, восхваляю Господа в житті моїм, співаю Богові моєму, доки я є, Котрий, поклавши на рам'я своє знайдену загинулу вівцю і на правий бік Себе поставивши, згадає й моє це рамено праве, і погублене віднайде, і також праворуч Себе поставить".

І відсікли ліве його рамено, а святий говорить: "Ті, що обходять, обійшли мене, але Помічник мій і хвала моя Господь є мені на спасіння, Йому ж бо влада була на рам'ї Його. Той мене, постраждалого на усічення цього лівого рамена, не попустить ухилитися наліво до темної влади".

Тоді почали різати голінку його аж до колін; святий же, вельми відчувши біль, заволав: "Господи Боже мій, не людські голінки подобаються Тобі, але подобаються Тобі ті, що бояться Тебе, і ті, що уповають на милість Твою; допоможи мені, рабу Твойому, бо охопили мене болісті смертні".

Мучителі ж сказали до нього: "Чи ж не говорили ми тобі, що тяжкі муки й люті болісті обіймуть тебе, ти ж не вірив був нам". Відповів доблесний страждалець: "Чи ж не знаєте, пощо болію? Через те, щоб явлено було, який я плотський є: досі-бо зневажав муки, як безплотний задля Бога, Який укріплював мене. Тепер же, єством болячи, являюся як плотський, одначе вдягне мене Господь у плоть нову, якої знаряддя ваше мучительське обрізувати й роздробляти не зможе ніколи".

Трудилися мучителі, відсікаючи вуди його від ранку до години дев'ятої, і проздовж усього того часу, як від кипариса, так від мученої його плоті добропашність велика відходила. І перестали різати його мучителі — Христовий же воїн своїми болями диявола переміг і закликав до Бога, волаючи: "Свят, свят, свят Ти, Боже Вседержителю, Отче, і Сине, і Святий Душе, хвалений від херувимів і славлений од серафимів, і прославлений од усіх небесних воїнів, і від кожного дихання поклоняльний, доглянь мене, живих та мертвих Боже, і почуй мене ледве живого. Це ж бо обрізані вже всі вуди мої, і лежить тіло моє одне мертве, а друге ще ледве живе, і не маю ніг, на яких би стояв перед Тобою, Господи, не маю рук, щоб піднести в молитві до Тебе, Владико; не маю колін, на які б припав, поклоняючись Тобі, Творцеві моєму: руки, і ноги, і рамена, і голінки відсічені є; я ж кинутий є перед Тобою, Всевидче, ніби хоромина впала і ніби дерево без віття, — молю-бо Тебе, Людинолюбче, не покинь мене до кінця, але виведи із темниці душу мою!"

Коли так він молився, один із наближених узяв ножа й відрізав чесну його голову — і так закінчив святий подвига мучення, віддав у руки Божі святу свою душу. Чесне ж його тіло, роздроблене й кинуте, на землі лежало до ночі; вночі ж благовірні люди зібрали всі частки і з іншим тілом укупі поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Паладія, якого не раз згадувано у Лимонарі.

І преподобного отця нашого Романа, який поза містом Антіохією в малій келії зачинив себе і до старості боговгодно жив. Той ніколи не користувався вогнем ані світлом в усі дні життя свого, а харч йому був: хліб, сіль та вода, та й того стільки вживав, аби лиш із голоду не померти. Одежу мав волосяну, гостру, всередині ж важкими обкладена залізами; мав же благодать цілити хвороби й багатьом користь давав; та й до Господа відійшов.

І святих преподобномучеників сімнадцятьох отців, котрі в пустелі Сенаридській були схоплені від Арахіївоєводи і постраждали від Авеніра, царя індійського. Про них дивись у житії преподобних отців Варлаама та Йоасафа індійських, цього ж місяця, 19-го дня.

У цей-таки день спогад знамень та чудес, що були від ікони Пречистої Владичиці нашої Богородиці у Великому Новгороді, про що дивись у житії святого Івана, архиєпископа Новгородського, вересня-місяця в 7-ий день, на сторінці 505а.

І пам'ять того, що між святих, отця нашого Якова, єпископа Ростовського.

І віднайдення чесних мощів святого благовірного князя Всеволода, названого в святому хрещенні Гавриїлом, псковсього чудотворця.

Інформаційний портал/блог Зарваниця:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/UXIC4-BwX-A

www.zarvanycia.cc.ua  Житие преподобного отца нашего Алипия Столпника
26 ноября по ст.ст. / 9 декабря по н.ст.
В изложении святителя Димитрия Ростовского

Раб Христов Алипий был родом из Пафлагонского города Адрианополя1. Господь избрал его на служение Себе еще до его рождения. Однажды ночью, незадолго до рождения сына, мать его имела следующее видение. Ей показалось, что она держит на руках агнца, весьма красивого, с двумя горящими свечами на его рогах. Когда же наступило время рождения Алипия, то комната наполнилась Божественным сиянием: это было предзнаменованием сияния будущей праведной жизни Алипия, так как ему было назначено стать светильником мира. После рождения Алипия мать его заснула, и во сне ей снова было следующее видение: все жители города стекались в ее комнату и окружали младенца, воспевая псалмы и священные песнопения. Эти видения мать запомнила, слагая их в сердце своем и размышляя о будущей судьбе сына своего.

Через некоторое время скончался муж ее, и, не пожелав вторично выйти замуж, она стала проводить время своего вдовства в посте и молитве, угождая Богу чистотой своей жизни, и вместе с сыном, возлагая все свое упование на истинного Отца сирот и вдовиц.

Вскормив своего сына, и обрекши его на служение Богу, она, как древле Анна, мать Самуила (1Цар.1:24-28), отвела его в храм Божий и вручила Адрианопольскому епископу, блаженному Феодору. Духом уразумев благодать Божию, почившую на отроке, епископ сильно полюбил его и начал обучать Божественному Писанию. Придя в возраст, Алипий превзошел своих сверстников мудростью и разумом; добрым же поведением и добродетелями стяжал себе любовь у Бога и людей. Душа его была полна страха Божия, смирения и кротости; по мудрости же своей он показывал как бы мудрость седины и имел "возраст старости, житие нескверное" (Прем.Сол.4:9). Ради этих добродетелей он был назначен церковным экономом, а затем рукоположен в сан диакона, и в этом сане совершал свое непорочное служение Богу.

Спустя некоторое время, Алипий возжелал уединенной жизни, чтобы в безмолвии одному усерднее служить Богу и наслаждаться непрестанным Богомыслием. Это желание сердца своего он открыл своей праведной матери, которая, подобно Анне пророчице2, не отходила от церкви, и в посте и молитве день и ночь совершала свое служение Богу; она уже давно раздала свое имущество нищим и, обрученная Христу, была поставлена в диакониссы. Этой-то богоугодной рабе Господней, своей же матери, святой Алипий поведал о своем намерении:

- Я хочу пойти на восток, - сказал он ей, - потому что я слышал, что там, в пустынях, живет в безмолвии много святых отцов; я поселюсь с ними и, взирая на их богоугодное житие, постараюсь, с Божьей помощью, подражать их добродетельной жизни. Ты же, мать моя, молись обо мне, чтобы Господь, по Своей святой воле направил мой путь и чтобы Ему было угодно мое начинание.

Нисколько не огорчаясь разлукой с сыном, мать подняла к небу свои руки и, после усердной молитвы к Богу, благословила его и отпустила с миром. Не сказавшись никому, кроме матери, святой Алипий покинул родной Адрианополь и, горя божественным желанием, устремился в путь, как стремится олень к источнику водному. Известие об его уходе сильно опечалило епископа Феодора, клир и мирян, лишившихся в нем доброго согражданина, который украшал Церковь Божию примером своей добродетельной, ангельской жизни, и приносил многим из верных чад ее большую пользу. Епископ тотчас же разослал повсюду на поиски святого своих слуг которые, спустя немного времени, нашли его в Евхаите3 в день празднования памяти святого мученика Феодора. Только с большим трудом, прибегая, - то к мольбам, то к угрозам, удалось вернуть его обратно в отечество; ибо Богу не было угодно, чтобы Пафлагония лишилась такого светильника, которым многие должны были быть призваны из греховной тьмы к свету богоугодной жизни. Возвратившись в свой дом, святой Алипий сильно скорбел о неудавшемся путешествии и неисполненном желании. Но Бог всякого утешения утешил и его печаль божественным явлением. Некий дивный муж, лучше сказать - Ангел Божий явился ему в видении и сказал:

- Не скорби, Алипий, о возвращении с желанного пути, но твердо знай, что свято всякое место, которое избирает любящий Бога человек для благочестивой и богоугодной жизни.

Утешенный этим видением, Алипий перестал скорбеть и продолжал свою иноческую жизнь, прилежно подвизаясь и служа Богу. Однако его не оставляло желание уединиться в каком-нибудь пустынном месте. Поэтому он много раз выходил из дому и обходил окрестные горы, поля и леса, ища места, удобного для богомыслия. Поднявшись однажды на гору, расположенную к югу от города, он нашел на ней высокое и живописное место, удаленное от городского шума и суеты. Оно понравилось ему и, принеся орудия для копания, он вырыл себе тут колодец. При этом, он не столько работая заступом, сколько устами прилежно молясь Богу, извел из земли воду. Окончив этот труд, святой Алипий пошел к епископу, прося разрешить ему поселиться там и построить церковь. Епископ, хотя и не возбранял ему исполнить это желание, однако тайно послал слуг завалить источник большими камнями и засыпать его землей: ему не хотелось, чтобы блаженный поселился на этом месте, так как гора была очень высока и почти неприступна для всякого, кто бы пожелал посетить святого, и притом находилась далеко от города; епископ желал, чтобы Алипий поселился ближе к городу и в более удобном месте. Найдя свой источник засыпанным, блаженный покинул эту гору и сталь искать себе другое место в окрестностях города.

Перед самым городом была расположена пустыня, в которой в древние времена язычники-эллины хоронили своих покойников. Пустыня была населена легионами нечистых духов; вследствие этого все боялись того места и никто не мог пройти через него по причине ужасов, наводимых бесами. Заметив, что все избегают этой пустыни, блаженный Алипий поселился там в одном из гробов4; над гробом стоял каменный столп, а на столпе идол. Сокрушив идола, как глиняный сосуд, преподобный воздвиг на его месте честный крест. Таким образом, нисколько не боясь ужасов бесовских и нападений, он начал там жить, далеко прогоняя от себя бесовские полки оружием креста и стрелами своих молитв. Однажды во время сна святому Алипию предстали в видении два честных мужа, облеченных в священнические ризы и сказали ему:

- Зачем ты так долго заставил нас ждать тебя здесь, человек Божий? Если ты тот Алипий, которому предназначено от Бога освятить это место и умножить на нем славословие Божие, то приступи немедля к тому делу, которое тебе подобает совершить.

Проснувшись, преподобный удивился словам виденных им мужей, недоумевая, кто они такие, и что ему надлежит совершить на этом месте, чтобы умножить славословие Богу. Вскоре после этого епископу Адрианопольскому Феодору понадобилось для чего-то съездить к царю, и святой Алипий должен был сопровождать его в качестве клирика. Против своего желания и подчиняясь лишь воле епископа, он отправился в путь и проводил его до Халкидона, где епископ намеревался сесть на корабль, чтобы отплыть в Царьград.

Тем временем Алипий вошел в одну церковь, находившуюся на берегу моря и, помолившись в ней, задремал. И вот предстала ему в видении дева прекрасная, как солнце, и сказала:

- Встань скорее, Алипий!

Изумленный ее красотой, Алипий спросил ее:

- Кто ты, госпожа, и почему велишь мне скорее встать?

- Я Евфимия5, раба Христова и мученица, - ответила она. - Встань и, если хочешь, пойдем в твое отечество! По воле Божией я буду твоей спутницей и помощницей.

Когда святая мученица произнесла эти слова, Алипий проснулся и не увидал никого перед собой, но сердце его было полно духовной радости. Он понял, что Бог хочет его возвращения к безмолвию. Поэтому, оставив епископа, он вернулся в отечество, сопровождаемый невидимой помощью и молитвами святой великомученицы Евфимии, чудный образ которой и сладкую беседу он всё время хранил в сердце своем и радовался духом.

Придя в Адрианополь, в свою безмолвную пустыню, он задумал построить на этом месте церковь во имя святой Евфимии. Потребных средств для сего он не имел, ибо, раздав всё свое имение и последовав за обнищавшим нас ради Господом, он, как нищий, не имел ни золота, ни серебра, ни даже меди при поясе. Тогда он умолял знакомых ему граждан и соседей помочь ему. Узнав о его желании, они с усердием приносили ему всё нужное и в скором времени между языческими гробами была создана церковь во имя святой мученицы Евфимии. Когда основание было вырыто, святому Алипию снова явились во сне два вышеупомянутых мужа в иерейских облачениях. Один из них держал в руке кадильницу и кадил основание, знаменуя этим, какая великая здесь имеет быть церковь, другой же пел:

- Осанна месту сему!

Неизвестно, кто были эти мужи, - но некоторое время спустя, там были обретены нетленные и благоуханные мощи тех двух мужей, которые дважды являлись в видении святому Алипию. По его повелению, эти святые мощи были положены в выстроенной им церкви.

Еще до освящения церкви легионы бесовские, видя, что, по старанию святого Алипия, среди их жилища воздвигается селение святых, и там, где они наводили на всех страх и ужас, начинает являться Божия благодать, с великим криком и воплем устремились на новозданную церковь и на келлию святого, желая разрушить здание до самого основания и, устрашив святого мужа, изгнать его оттуда. В своей ярости бесы вопили разными голосами, как раздраженные звери, или разгневанные ратники: но воин Христов стал на молитву, вооружился ею, как непобедимым оружием и тотчас победил призрачную силу бесовскую, так что бесы бежали с позором, как пыль, возметаемая ветром.

Когда церковь была освящена, то из города начал стекаться к ней народ, чтобы славословить Бога и послушать душеполезных поучений святого. Тогда Алипий, вооружаясь еще сильнее против врага, поднялся на столп, подобно святому Симеону6, первому столпнику, и стал как бы страж, издалека усматривая наступающая ополчения бесовские и мужественно борясь с ними день и ночь. Бесы же, хотя всегда бывали побеждаемы им, однако не прекращали своих бесстыдных нападений на святого.

Однажды ночью злые духи начали бросать в Алипия камнями, причиняя ему сильные поранения. Перенося удары камней святой сказал бесам:

- Что вам надо от меня, человеконенавистные и гибельные бесы? Напрасно возмущаетесь вы и злобно восстаете против рабов Божиих. Эти камни, которые вы мечете в меня, будут свидетельствовать перед Христом в день второго пришествия о вашей бесстыдной дерзости и злобе. Знайте, что я ни во что вменяю ваше метание камней и считаю его как бы детской игрой. Вот я снимаю легкие доски, служившие покровом над моей головой, чтобы с большим удобством принимать удары и претерпеть ради Господа моего то, что претерпел святой первомученик Стефан7. Вы убили его руками Иудеев, с которыми и унаследуете геенну огненную.

Слыша эти слова и понимая, что непобедимый страдалец готов всё претерпеть для Бога, бесы разбежались во все стороны от того места. Это слышали в ту ночь некоторые прохожие, видевшие также и бесов, бежавших оттуда под разными; видами, громко рыдавших и вопивших:

- Алипий изгнал нас из нашего жилища! Куда нам идти? Нам нигде нет места!

Преподобный же снял со столпа легкий навес, бывший над его головой, и стоял, имея небо своим единственным покровом, мужественно перенося стужу и зной, дождь и град, снег и мороз. И был он таким добровольным мучеником не краткое время, но 53 года, страдая на своем столпе, как бы пригвожденный ко кресту. И стекалось к нему в это время множество народа, мужей и жен, юношей и старцев, чтобы послушать его полезных поучений и получить исцеление недугов. В виду того, что многие из них поселились тут же при нем, святой повелел устроить два монастыря, мужской и женский, один по одну сторону столпа, другой - по другую. Сам же стоял на столпе посередине, просвещая оба монастыря своим учением и примером своей Ангельской жизни и защищая их своими молитвами. Алипий дал им законы и уставы иноческого жития, повелев тщательно блюсти себя от козней бесовских, притом женщинам он особенно заповедал никогда не показываться на глаза мужчин.

В женском монастыре жила мать блаженного Алипия со своей дочерью, а его сестрой Марией, и другие знатные жены Адрианопольские и между ними некие Евфимия и Еввула, оставившие всё свое имение, детей, родных и друзей и всю суету и сладость мира сего, чтобы облечься в Ангельский образ, жизнью же своею уподобиться самим Ангелам.

Мать преподобного была в сане диакониссы и, хотя жила по иночески, однако не хотела постригаться.

- Одно и тоже - быть диакониссой или инокиней,- говорила она.

Сын неоднократно молил ее облечься в иноческое одеяние, но она не слушала его, пока не получила указания на это в ночном видении. Тогда она уже сама стала просить сына о пострижении ее в иночество. Ей представились в видении богатые палаты, внутри которых слышалось сладкогласное пение, славящее Бога. Когда она захотела войти туда, то некий славный и светоносный муж, стоявший у входа в палаты, заградил ей вход и сказал:

- Ты не войдешь сюда, потому что здесь ликуют рабыни Господни, послужившие Ему в иноческом сане. На тебе же нет одеяния иноческого, потому ты и не можешь войти сюда и принять участие в их радости.

Слова эти сильно пристыдили мать святого Алипия, и, проснувшись, она стала просить сына, чтобы ее постригли в иноческий сан. После пострижения она удвоила подвиги, прилагая к прежним своим трудам новые труды.

Прожив еще много лет в монашестве, она отошла ко Господу, благоугодив Ему на земли. Сын же ее, преподобный отец наш Алипий, был так угоден Богу, что еще при жизни своей был осияваем небесным светом: несколько раз над головой его являлся огненный столп, достигавший до облаков и озарявший всё место окрест его. Явление это происходило часто, иногда днем, иногда ночью, большей же частью ночью, и, когда случались гром и молния, то этот небесный свет над святым являлся выше того каменного столпа, на котором он стоял.

Многие из верующих свято живущих сподоблялись видеть это; другие, кому случалось наблюдать свет издалека, думали, что столп святого горит настоящим вещественным огнем. Достойные же ясно могли глядеть на это несказанное знамение небесной славы: так прославлял Бог Своего угодника.

И много чудес сотворил святой благодатью Христовой, исцелял больных, изгонял бесов из людей, прорекал будущее. За четырнадцать лет до кончины, ноги его были поражены лютой болезнью, так что всё это время он не мог стоять и до самого своего преставления лежал на одном боку. Когда ученики святого хотели перевернуть его на другую сторону, он не позволял им, но терпел всё, как второй Иов, благодаря Бога, к Которому и отошел с радостью8. И по преставлении его много исцелений подавалось больным от его святых мощей во славу Христа, Бога нашего, прославляемого со Отцом и Святым Духом во веки. Аминь.

Тропарь, глас 1:

Терпения столп был еси, ревновавый праотцем преподобне, Иову во страстех, Иосифу во искушениих, и безплотных жительству, сый в телеси, Алипие отче наш, моли Христа Бога, спастися душам нашым.

Кондак, глас 8:

Яко добродетелей вину, и постников удобрение, церковь славит тя днесь, и воспевает Алипие: молитвами твоими подаждь чтущым любовию доблести твоя и борения, лютых прегрешений избавление, яко тезоименитый.


Інформаційний портал/блог Зарваниця:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/9f8zEqGvMr4