www.zarvanycia.cc.ua Амфілохія, єп. Іконійського, і Григорія, єп. Акрагантійського

Святий Амфілохій

Святий Амфілохій народився у побожній християнській родині й походив із Каппадокії у Малій Азії. Юнаком мріяв стати адвокатом, однак, покинув світ і посвятив себе служінню Богові. Поселився в пустелі.

У 374 році духовенство і вірні міста Іконіюм обрали його єпископом. Того ж року Амфілохій скликав Іконіюмський Синод, на якому було засуджено єретиків-македонян, що заперечували божество третьої Особи Божої. Він написав окремий твір, у якому доступно пояснив науку Церкви про Святого Духа. Амфілохій боровся також проти єресі аріян. Господь наділив вірного Божого слугу даром зцілення молитвою. Амфілохій був сердечним приятелем св. Василія Великого і св. Григорія Назіянського, який називав його єпископом без вад, ангелом і вісником правди. Амфілохій, якого називають Отцем Церкви IV ст., уснув у 400 році.

Святий Григорій

Святитель Григорій, єпископ Акрагантійській, народився на острові Сіцілія, в селищі Преторія, недалеко від міста Акраганта. Хрещеним батьком немовляти Григорія при Хрещенні був єпископ Акрагантійській Патаміон. До десяти років хлопчик оволодів грамотою, умів читати, співати церковні пісні. Духовне провідництво над ним було доручено архідиякону Донату. Святий Григорій прислуговував у церкві в Акраганті 10 років.

Коли помер єпископ Акрагантійській, найстаріші клірики і імениті громадяни Акраганта прибули до Рима з проханням визначити наступника на їх катедру з тих кандидатів, які були представлені. Проте Папа призначив єпископом святого Григорія. Декілька років святитель Григорій мирно управляв врученою йому від Бога паствою, був захисником знедолених, мудрим проповідником, чудотворцем-цілителем. Навіть в архієрейському сані святитель Григорій вів життя ченця-подвижника, ревно беріг чернечі обітниці. Оточений любов'ю вірних, управляв єпархією до свого мирного упокоєння.

Розповіді про святих мучеників, молитовні практики, канони:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/tVXLXmO_cdE

www.zarvanycia.cc.ua Преподобный Амфилохий Почаевский — «Знаете, что это за человек? Он весь мир спасает»

Преподобный Амфилохий Почаевский — «Знаете, что это за человек? Он весь мир спасает»
Мария Дегтярева | 05 августа 2014 г.
В дни братоубийственной войны на Украине мы вспоминаем жития украинских святых, прося их о заступничестве и умирении враждующих.
Преподобный Амфилохий Почаевский — «Знаете, что это за человек? Он весь мир спасает»

На Украине имя этого святого значит столько же, сколько в России имена наших великих подвижников. В Почаевской Лавре его почитают наравне с преп. Иовом, и это имеет особое значение, поскольку старец Амфилохий – наш современник. Здесь, на земле, его не стало в 1971 году.

А, между тем, и житие, и известные свидетельства об его молитвенной помощи сравнимы с житиями величайших святых, и кажутся достойными пера Симеона Метафраста(1). Плоды его монашеского подвига – одно из самых ярких и убедительных свидетельств того, что благодать в Церкви Православной не оскудевает, что «Господь вчера и днесь, и во веки Тот же».

Со своей паствой

Прошло двенадцать лет с тех пор, как мощи старца Амфилохия из Успенской Почаевской лавры на Украине были обретены нетленными. Их целостность и состояние примерно такие же, как у святых, почивающих в пещерах Киево-Печерской лавры. Старец как будто уснул, и произошло это не в 1971 г., а совсем недавно. В Церкви он прославлен как «преподобный», т.е. уподобившийся Господу в самых высоких добродетелях, но не будет преувеличением сказать, что жизнь его с момента прихода в монастырь до самого конца была непрекращающимся исповедническим подвигом.

Только люди достигшие духовной зрелости вправе произнести слова, которые однажды просто и сами собой вышли у оптинского иеромонаха о.Василия (Рослякова), – «хорошо было бы пострадать за Христа». Вспомним, даже такой великий святой, как Святитель Филарет Московский в молитве к Господу произносит со смирением: «…Не дерзаю просить ни креста, ни утешения! Только предстою пред Тобою…»

Готовность пострадать за Христа – удел совершенных. И, вот, старец Амфилохий был из тех, кому с полным сознанием пришлось нести мученический крест не однажды.

Вопрос о том, кому «не угодил» монах для верующих людей, в общем-то, не первостепенный. Одни вели его на расстрел, истязали в психиатрической лечебнице, избивали до полусмерти, другие отдавали распоряжения об этом… Важнее другое: поистине, несчастнейшие люди – те, кто становятся исполнителями воли духов зла, независимо от внешних – политических, идеологических или каких-либо иных мотивов. Истинная причина подобной ненависти открывается до конца, опытно, а не чисто умозрительно, в Почаеве, возле его мощей.

К престольному празднику в честь Успения Пресвятой Богородицы в лавру ежегодно приходит многотысячный крестный ход из Каменец-Подольского, и среди этого множества в сопровождении родственников – весьма необычные больные. Недуг этот не укладывается в картину эпилепсии. Как правило, он обостряется при приближении к святыням. Это невозможно отнести и на счет «актерского мастерства»: каждый в состоянии отличить произвольный, даже самый профессионально-исполненный крик, от крика нестерпимой боли, непроизвольного.

«Особые» больные рычат, издают потоки площадной брани по отношению к святым, и при этом особенно оскорбительные эпитеты достаются преподобному Амфилохию.

Впечатление не из легких, особенно когда подобный «набор» несется из уст хрупкой девочки, которую пытаются удержать несколько мужчин. Сила у больных такая, что не во всех случаях помогают и металлические наручники.

Самое сложное для сопровождающих – подвести их к мощам. В тех случаях, когда удается, эти страдальцы обычно успокаиваются. Проходит несколько минут, и пришедшие в сознание не помнят о своем недавнем состоянии.

Поклонение честным мощам – начало исцеления духовного. Впереди – исповедь, причастие, особый церковный чин – отчитки. В монастыре о подобных случаях говорят: «Гнал нечистых батюшка при жизни своей, гонит и сейчас. Не выносят они его присутствия.»

Старцу Амфилохию была дана особая благодать. Он обладал несомненной прозорливостью, даром молитвенного исцеления, освобождения одержимых, и брань его с невидимым миром, где действуют духи, была – «не на жизнь, а на смерть». Ему мстили и неотступно преследовали те, кого он опалял своей молитвой.

Розповіді про святих мучеників, молитовні практики, канони:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/tVXLXmO_cdE

www.zarvanycia.cc.ua Память святых апостолов Архиппа, Филимона и Апфии

Святые апостолы от 70-ти: Архипп, Филимон и мученица равноапостольная АпфияПо свидетельству блаженного Амвросия1, святой Апостол Архипп, один из числа семидесяти, был епископом после святого Епафраса2 в городе Колоссах3, во Фригии; святой Апостол Павел в своем послании к Филимону называет святого Архиппа своим сподвижником (Флм.2). Святой Филимон был именитый гражданин в Колоссах, святая же Апфия, по свидетельству Иоанна Златоустого, была супругой Филимона. Последний, уверовав во Христа, сделал из дома своего церковь; таким образом в доме Филимона собирались все верующие в Колоссах и здесь совершались, как бы в церкви, божественные службы4. Потом святой Филимон был поставлен епископом с тем, чтобы помогать Апостолам в распространении Евангелия.

Во времена святых Апостолов одни из епископов имели постоянное жительство и занимали одну определенную кафедру, другие же, не имея сего, обходили различные города и селения; такие назывались епископами апостольскими, так как были посылаемы на апостольскую проповедь. Таким епископом был и святой Филимон, сподобившийся быть причтенным, подобно некоторым поместным епископам, к числу семидесяти святых Апостолов; он обходил города Фригии и некоторые другие и везде ревностно проповедывал слово Божие. Сохранилось до нас известие, что он был епископом и в Газе5.

Святая Апфия, устроив в своем доме в Колоссах церковь, усердно служила денно и нощно Господу, подвизаясь в молитве и посте; она с радостью принимала и давала пристанище тем, кто трудился, благовествуя учение Христово; она доставляла пищу нищим, убогим и странникам, так что дом ее был не только церковью, но также и странноприимницей, больницей и пристанищем для всех, кто не имел места, где бы мог отдохнуть и успокоиться. Однажды в Колоссах совершался богомерзкий праздник в честь языческой богини Артемиды6. В это время бывшие в сем городе святые Апостолы Архипп и Филимон, собрав всех верующих в дом Филимона и Апфии, возносили Господу обычные свои моления и отправляли божественную службу. Между тем идолослужители, питавшие сильную ненависть к верующим, узнали, что все христиане собрались в доме Филимона. Воспользовавшись таким случаем, язычники напали внезапно на верующих, разогнали всё стадо Христово, одних избили, других убили; затем, схватив святых Апостолов Архиппа и Филимона, а также святую Апфию, привели их к ефесскому градоначальнику Артоклису и, по повелению последнего, подвергли святых мучениям: сначала мучители распростерли их на земле и стали влачить их, немилосердно нанося им при сем удары; затем каждого из них в отдельности закопали до бедер в землю и начали побивать камнями. Святого Филимона и святую Апфию они совсем закидали камнями; а святого Архиппа еле живого оставили на посмеяние детям; сюда собралось множество отроков, которые стали терзать святого ножами. Так сии трое святых предстали на небесах пред престолом Пресвятой, Животворящей, Божественной и Неразделимой Троицы.

Про введення Пресвятої Богородиці, про Зарваницю, новини та розповіді:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/tVXLXmO_cdE

www.zarvanycia.cc.ua Від бабусі з уст в уста молитва древня.

В неділю зранку Пресвятая Діва по небі ходила, свого сина возлюбленого
за рученьку водила.
Привела його на море на тім морі камінь стоїть ана тім камені
церквиця стоїть.
А в тій церкві сам Ісус Христос лежить, головоньку схилив, рученьки зложив,
Свою кров за нас грішних проливає.
Приходять до Нього святий Петро і святий Павло, питають
Що ж ти Господи робиш?
Мученьки терплю, ти Петре, ти Павле не глядіть муки мої,
Возьміть хрест в руки, навчіть старого, малого, слабого, сліпого.
Хто ту молитву буде вміти ніколи не буде в пеклі горіти.

Про введення Пресвятої Богородиці, про Зарваницю, новини та розповіді:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/8WAL1D8rre8

www.zarvanycia.cc.ua преподобный Григорий Декаполит (?–816)

День памяти: 20 ноября (3 декабря)

Григорий Декаполит родился в городе Иринополь в бедной семье. Он получил только начальное образование и довольно рано удалился в монастырь. Через 14 лет он начал странствовать, посетив Рим, Константинополь, Фессалонику, Коринф. Пытался противодействовать иконоборчеству и проводимой императорами исаврийской династии анти-монашеской политике.

Он считается автором «Исторического сказания», повествующем о неком видении, после которого один сарацин уверовал и сделался мучеником. Известно, что скончался он в 816 году на горе Олимп.

Тропарь святителю Григорию Декаполиту, глас 3

Образ был еси воздержания, / Божественным Духом вся просветив: правоверия течение совершил еси, / учением мир просветил еси / и зловерных обличил еси смыслы, / отче преподобне Григорие, // Христа Бога моли даровати нам велию милость.

Кондак святителю Григорию Декаполиту, глас 3
Светлое тя солнце Церковь познавает, / добродетелей красотами и исцелений лучами / всех просвещая, Христов угодниче: темже празднуем честную память твою / и почитаем подвиги твоя, // всеблаженне отче премудре Григорие.

Про введення Пресвятої Богородиці, про Зарваницю, новини та розповіді:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/8WAL1D8rre8

www.zarvanycia.cc.ua Введення до храму Пресвятої Богородиці

Введення (Введення в храм Пресвятої Богородиці) — це одне з двунадесятих церковних свят. Зі святом Введення, яке відзначається церквою 4 грудня, в українському народному календарі починався цикл зимових свят. На Рівненщині казали: «Введення прийде, свят наведе».

Саме після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща.

Свято Введення називалося в народі Третьою Пречистою, оскільки було присвячено і пов’язано з Пречистою Богородицею. В церковний календар свято Введення потрапило у VIII столітті і почало відзначатися Візантійською церквою з IX століття. Для цього Григорієм Нікомедійським (IX ст.) було спеціально укладено службу, а Синайський канонар (збірник церковних законів) з ІХ—Х століття подає свято Введення під такою назвою: «Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки».

За церковними легендами, апокрифічною «Книгою Якова» (яка неодноразово заборонялася як східною, так і західною церквою як шкідлива) і Псевдо-Євангелії Матфея «Про Різдво Пречистої Діви Марії» довідуємося, що, начебто, батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. А коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Ось така офіційна версія. Хоча, як бачимо, свято Введення виглядає як щось неприродне і чуже для нашого народу, адже базується не на християнських, а на старозавітних та апокрифічних текстах.

Нам же це свято цікаве передовсім тому, що до нього прив’язані давні українські дохристиянські звичаї та обряди. Всі вони базувалися на річному сільськогосподарському циклі, а українським селянам були відомі давні «житейські правила».

Після Введення і аж до Благовіщення не можна було копати землю, бо «вона відпочиває і на літо сили набирає»; «Від Введення до Дев’ятого четверга (дев’ятий четвер після Різдва) не можна бити білизну праником, бо це зашкодить ниві та приводить влітку бурю на поля»; «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре після цього свята, накликає бурю на поля, а на себе — від людей зневагу».

Олекса Воропай у його книзі «Звичаї нашого народу» наводить приклад, на його думку, народної етимології: на Слобожанщині Введення називали Видіння. Селяни вірили, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому й Видіння.

Але ми можемо припустити, що це ніщо інше, як тихий і неусвідомлений відголосок архаїчного культу предків, що залишився в глибинах культурної і генетичної пам’яті нашого народу, для якого Введення — це споконвічна українська традиція поклоніння і шанування Великої Богині.

Як відзначає Олекса Воропай у своїй книзі, початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці перший прийде до хати, той буде першим «полазником». Перший полазник приносить до хати щастя або невдачу. Коли ввійде першим молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того ще з грішми — добра ознака. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось позичати — це злий знак. Щоб уберегти себе від таких випадкових відвідувачів, господарі подекуди старалися раненько ввести до хати свого «полазника»: вола, телицю, вівцю — своєрідне втілення селянського добробуту.

У східних районах України ще донедавна зберігався звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введення. Брали воду в такому місці, де сходяться три води — наприклад, три струмки зливаються в одне русло. Набравши води у глечик, запалювали два поліна, а коли вогонь добре розгорався, тримали їх над глиняною мискою, а воду лили так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. При цьому промовляли певні заклинання. Вони вірили, що така «свячена» вода годиться для «привернення» парубків до них.

Про таку освячену воду Олекса Воропай чув і на Уманщині, і в іншихї місцевостях Наддніпрянської України. Також старі люди переповідали йому, як колись жінки опівночі сідали голі на порозі сінешніх дверей і пряли самосівну коноплю, щоб «прядиво пішло на руку».

На Поділлі ранком на Введення молодиці обсипали своїх корів сім’ям (насінням коноплі) і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. У центральних районах України, на Поділлі, спеціально варили з борошна густу киселицю і давали коровам — щоб густою була сметана. В деяких селах обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи різні заклинання, щоб ніхто не відібрав «живності».

У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, намагаючись вгадати, яким буде наступний рік — для українців-хліборобів важливо було узнати, яким буде врожай в наступному році. «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введення вода, то буде в мисці молоко», «Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».

Про введення Пресвятої Богородиці, про Зарваницю, новини та розповіді:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/dc9vIgf0YL0

www.zarvanycia.cc.ua 2  грудня - пророка Авдія, мученика Варлаама

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама.

Святий пророк Авдій був із землі Сихемської, із села Витахарамського, служив-бо при дворі царів ізраїльських і був будівничим дому в царя Ахава. Боявся ж Господа вельми від юності своєї, і коли ледь не увесь Ізраїль одступив од Бога й поклонився поганому Ваалу, він таємно служив єдиному отців своїх істинному Богові, Який спас Ізраїль од Єгипту і провів через Червоне море по сухому. Коли ж беззаконна Єзавель шукала, щоб вигубити всіх Господніх пророків, то Авдій узяв сотню пророків та й сховав їх по п'ятдесяти чоловіка в печері й годував їх хлібом та водою у час голоду, що був у дні Іллі. Якось закликав Ахав Авдія і сказав до нього: "Ідімо по краю до всіх водних джерел та до всіх потоків, — може, знайдемо трави, щоб годувати коня та мула, аби остання худоба не загинула", "І поділили вони собі край, щоб перейти по ньому: Ахав пішов однією дорогою сам, Авдій пішов сам другою дорогого". "І був Авдій у дорозі, аж ось Ілля назустріч йому. Побачив Авдій Іллю і поспішив поклонитися йому, і впав на обличчя своє та й сказав: "Чи то ти, пане мій Ілле?" І рече Ілля до Авдія: "Я. Іди скажи панові своєму: "Ось тут Ілля!" Сказав Авдій: "Немає народу в царстві пана мого, де не шукав би тебе, що туди не посилав би", і в усіх землях своїх не знайшов тебе, тепер же кажеш мені, щоб ішов звістити панові моєму про тебе.

І коли буде так, що я відійду від тебе, і дух Господній візьме тебе в землю невідому, а я ж звіщу Ахаву, і не знайде тебе — тоді мене заб'є. Не посилай-бо мене до нього звістити про тебе". І сказав Ілля: "Як живий Господь Сил, що я стою перед Його лицем, — сьогодні я покажуся Ахавові". І пішов Авдій назустріч Ахаву та й сповістив йому теє про святого пророка Іллю. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, викрив Ілля його в блуді його. Тут учинив преславне чудо: вогонь звів із небес на жертви і води, як про те пишеться в книгах Царів. Коли це побачив Авдій, радів на всемогутню силу Бога свого і розпалився любов'ю до Нього, і ревністю до Нього палав, і дбаліше служив Йому, ходячи у законах Його. По тому помер Ахав, а по ньому син його Охозій прийняв Ізраїльське царство. Авдій у той час служив у воїнському чині, і він, за свідченням святих отців, був одним із трьох п'ятдесятників, що їх посилали від Охозії до Іллі-пророка. З них двох спалив вогонь, що впав із неба на них за словом пророчим, третій же п'ятдесятник, яким був Авдій, був помилуваний. Приступив-бо зі смиренням до святого Іллі-пророка, уклякнув перед Іллею і молив його, кажучи: "Чоловіче Божий, пожалій душу мою і душу рабів твоїх цих п'ятдесяти перед очима твоїми". Пожалів — бо Ілля його, і встав, і пішов з ним до царя. Відтоді залишив Авдій царську службу і пішов слідом святого пророка Іллі, і прийняв духа пророцтва, бо пророків Господь зберіг і живив, і пророку наслідував. Помер же і похований був із отцями своїми.

мученик ВарлаамСвятий мученик Варлаам був із Антіохії Сирійської, старий літами; через те, що сповідував ім'я Ісуса Христа, схоплений був і приведений до нечестивого князя на суд. Його принуджували принести жертву ідолам, а коли не повинувався, численні дістав рани та муки за Христа, Господа свого: спершу жилами немилосердно битий, тоді кігтями залізними шарпаний був. По тому повели його нечестиві до ідольського храму і в ньому, за повелінням мучителевим, над жертовником, що мав запалений вогонь, простягли руку його і поклали на неї вугілля розжарене із Ливаном, щоб кинув його на жертовника поганих богів їхніх, — гадали, що палюче вугілля утримати на руці мученик не стерпить і кине його із Ливаном перед ідолами. І коли б це учинив, хотіли сказати йому: "Ось уже приніс ти жертву богам нашим". Але не побачили, чого бажали, окаянні: Христовий-бо мученик стояв, ніби стовп непорушний, тримаючи в руці своїй розпалений вогонь, і виявився сильніший від міді та заліза, і доти на руці вогонь тримав, доки згоріли пальці його і з вогнем на землю впали. Одначе він не рухнув руки своєї, не кинув на олтаря перед ідолами вугілля із Ливаном. Таким мужнім та непорушним виявився міцний страждалець та воїн Христовий і в доброму ісповіданні віддав душу свою Богові.

Історичні християнські факти, новини сьогодення, історії та молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/dc9vIgf0YL0

www.zarvanycia.cc.ua Платон и Роман Зимоуказатели Платон и Роман Зимоуказатели За погодой наблюдали в течении целого дня (Фото: Shutterstock) Дата по старому стилю: 18 ноября В этот день отмечается память мучеников Платона и Романа, пострадавших за веру в начале 4 века. Святой Платон был братом святого мученика Антиоха; они родились в семье христиан и получили благочестивое воспитание. Уже в юности Платон был разумным и добродетельным человеком, проповедовал христианство среди язычников. За это правитель Агриппин призвал его на суд и стал убеждать отречься от веры. Видя, что Платон стоек в своих убеждениях, правитель разгневался и приказал подвергнуть молодого христианина мучениям, а впоследствии и сам стал пытать его. В конце концов мученика обезглавили. Также сегодня отмечается память святого Романа, который вместе с отроком Варулом принял мучения во времена гонений на христиан, начатых императором Максимиланом. Роман был диаконом в Кесарии. Однажды, встретив епарха Асклипиада, идущего на языческий праздник, он начал убеждать его отречься от идолов. Тот отказался и приказал предать диакона пыткам. В это время Роман увидел мальчика Варула и воскликнул: «Даже этот отрок мудрее тебя, потому что знает истинного Бога!». Варул подтвердил, что является христианином, за что также был подвергнут жестокому наказанию.

Чуда сьогодення, молитви, розповіді про святих, новини Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/dbYdCnEBN0I

www.zarvanycia.cc.ua Святитель Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський

Святитель Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський, народився в місті Неокесарії (північ Малої Азії) в язичницькій родині. Отримавши прекрасну освіту, він з юності прагнув до Істини, але мислителі давнини не могли вгамувати його спраги пізнання. Істина відкрилася йому лише у Святому Євангелії, і юнак став християнином.

Для продовження освіти святий Григорій відправився в Олександрію, знаменитий тоді центр язичницької та християнської вченості. Допитливе юнацтво навчалося в Олександрійському Огласительне училище, де викладав пресвітер Оріген, знаменитий учитель, який володів величезною силою розуму і глибиною пізнань. Святий Григорій став учнем пресвітера Орігена. Згодом святитель так писав про свого наставника: «Ця людина отримала від Бога найбільший дар — бути перекладачем слова Бога до людей, розуміти Слово Боже, як Бог Сам його вживав, і пояснити його людям, як вони можуть второпати». Вісім років навчався святий Григорій у пресвітера Орігена і прийняв від нього Хрещення.
Подвижницьке життя святого Григорія, цнотливість, чистота і безкорисливість викликали заздрість у самовпевнених і гріхолюбних однолітків — поган, і вони вирішили обмовити святого Григорія. Одного разу, коли він розмовляв з учителями на площі, до нього підійшла відома в місті блудниця і стала вимагати плати за нібито скоєний з нею гріх. Спочатку святий Григорій стримано заперечив їй, сказавши, що вона помиляється, приймаючи його за когось іншого. Однак Рахав не вгамовувалася. Тоді він попросив друга дати їй гроші. Як тільки блудниця взяла в руки ці гроші, вона негайно ж пала на землю в припадку біснування, а потім зізналася в обмані. Святий Григорій вчинив над нею молитву, і біс залишив її. Повернувшись в Неокесарію, святий відмовився від життя в миру, до якого його наполегливо схиляли впливові співгромадяни. Він пішов у пустелю, де в пості та молитві здобував високу духовну досконалість і благодатні дари прозорливості і пророцтва. Святий Григорій полюбив пустинножительство і хотів залишитися в самоті до кінця своїх днів, проте Господь присудив інакше.
Єпископ Каппадокійського міста Амасії, Федим, дізнавшись про подвижницьке життя святого Григорія, вирішив поставити його єпископом Неокесарійським. Передбачивши духом бажання владики Федима, святий став ховатися від посланців єпископа, яким було доручено розшукати його. Тоді єпископ Федим висвятив святого в єпископа Неокесарійського заочно, просячи Господа, щоб Він Сам висвітлив незвичайну хіротонію. Святий Григорій сприйняв таку надзвичайну подію як прояв волі Божої і не посмів противитися. Цей епізод з життя святого Григорія описав святитель Григорій Ніський. Він же повідомляє, що вищий священний сан святий Григорій Неокесарійський сприйняв тільки після здійснення над ним всіх належних священнодійств. Святий Григорій перед хіротонією, під час якої потрібно було вимовити Визнання віри, гаряче і щиро молився, просячи Бога і Божу Матір відкрити йому справжній образ поклоніння Пресвятій Трійці. Під час молитви йому з'явилася Пречиста Діва Марія, сяюча, як сонце, з апостолом Іоанном Богословом, одягненим в архієрейський одяг. За велінням Богородиці, апостол Іоанн навчив святого, як гідно і праведно слід сповідувати таємницю Пресвятої Трійці. Святий Григорій записав все, що відкрив йому апостол Іоанн Богослов. Символ віри, записаний святителем Григорієм Неокесарійським,— велике Божественне Одкровення в історії Церкви. На ньому засноване вчення про Святу Трійцю в православному Богослов'ї. У подальшому воно було розкрито святими отцями Церкви Василієм Великим, Григорієм Богословом, Григорієм Нісським. Символ святого Григорія Неокесарійського був розглянутий і схвалений Першим Вселенським Собором (325 р), що підтвердив його неминуще значення для Православ'я. Ставши єпископом, святитель Григорій попрямував в Неокесарію. По дорозі з Амасії він вигнав бісів з язичницького храму, жрець якого навернувся до Христа. Навернений став свідком ще одного дива, здійсненого святителем,— по його слову зрушила з місця величезна кам'яна брила. Проповідь святителя була діяльною, живою, плідною. Він вчив, творячи Іменем Христовим чудеса: зцілював хворих, допомагав нужденним, вирішував сварки і скарги. Два брата при розподілі спадку не могли домовитися про озеро, яке було в маєтку їхнього померлого батька. Кожен з братів збирав навколо себе друзів-однодумців. Готувалося побоїще. Святитель Григорій умовив їх відкласти закінчення суперечки до наступного дня, а сам всю ніч молився на березі озера, що стало причиною сварки. Коли розвиднілося, всі побачили, що предмету суперечки більше немає,— озеро пішло під землю. Силою молитви святитель приборкав одного разу розлив річки, своїм жезлом визначивши межі повені. Іншого разу, при будівництві церкви, він повелів Іменем Христовим потіснитися горі і звільнити місце під фундамент. Коли почалося гоніння на християн при імператорі Декії (249-251), святитель Григорій відвів свою паству на віддалену гору. Один язичник, який знав місцеперебування християн, вказав його гонителям. Воїни оточили гору. Святитель вийшов на відкрите місце, підняв руки до неба і, звелівши своєму диякону вчинити так само, почав молитися. Воїни обшукали всю гору, пройшли кілька разів повз молільників і, не побачивши їх, повернулися назад. Вони розповіли в місті, що на цій горі сховатися ніде: там нікого немає, стоять лише два дерева недалеко один від одного. Донощик був вражений дивом, розкаявся і став ревним християнином.
Після припинення гонінь святитель Григорій повернувся в Неокесарію. З його благословення були встановлені церковні свята на честь мучеників, які постраждали за Христа. У той час стало поширюватися лжевчення єретика Павла Самосатського (Самосата — місто в Сирії). Цей єретик змішував Сутність Нероздільній Трійці з Сутністю Єдиного Бога Отця, бентежачи промовами і писаннями розуми багатьох християн. Єресь Павла Самосатського була засуджена на першому Антіохійському Соборі, що відбувся в 264 році. На цьому Соборі святитель Григорій займав провідне місце.
Своїм богоугодним життям, проникливою проповіддю, чудотворіннями і благодатним управлінням паствою святитель неухильно примножував кількість навернених до Христа. Перед його смертю († бл. 266-270) в місті залишилося тільки 17 язичників. А коли святитель Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський, вступав на кафедру, в місті було лише 17 християн.

Чуда сьогодення, молитви, розповіді про святих, новини Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/dbYdCnEBN0I

www.zarvanycia.cc.ua У храмі під Луцьком «заплакали» вісім ікон

Відразу вісім образів замироточили у храмі на Волині – у селі Заборолі, що за кілька кілометрів від Луцька. Тут понад сто літ височіє собор Пресвятої Богородиці. Востаннє рука майстра торкалася його стін сорок років тому. Але цього літа чимало розписів «заграли» барвами по-новому. Блиском покрило їх… миро.

Настоятель собору отець Віталій Антонюк, який керує тутешньою парафією УПЦ КП понад два десятки літ, побачив дивовижне явище під час бесіди у храмі з парафіянкою. Жінка просила поради для дорослих дітей. “Ну зробіть щось», – благально дивилася на священика. “Я ж не чарівник, думками не приведу їх сюди, – відповів о. Віталій. – Ви вимагаєте дива”…

У ту мить погляд священика впав на одну з центральних колон собору, на якій зображений Святитель Миколай. Вона наче вкрилася росою. Отець Віталій підійшов ближче, торкнувся крапель пальцями. А вони… не висохли на руці, а розплилися маслянистою плямою. Священик розтер її і відчув незвичайний аромат. “Ви хотіли дива? Ось воно”, — і підвів парафіянку до образа, що мироточив.

Настоятель оглянув усі ікони в храмі і виявив, що мироточили чотири образи: два зображення святих на центральних колонах, і ще два – в іншій частині собору. Переконавшись, що то не рукотворне диво, о. Віталій про все розповів митрополиту Луцькому і Волинському, владиці Михаїлу.

Новина про диво Господнє розлетілася околицею. До храму їдуть люди автівками, з різних областей – з недужими і каліками, з малими дітьми і немічними старими, батьки й дружини хлопців, що служать в АТО. Люди передають інформацію в соцмережах, телефонують рідним і кличуть їх у Забороль.

Священик піпеткою збирав миро з «плачучих» образів, змішував його з оливковою та вазеліновою олією, мирував вірних. Аби врятувати від пошкодження одну з найстаровинніших ікон храму, образ Богородиці з Дитям, священик заніс її у вівтар, а на те місце, де зазвичай стояла святиня, помістив фотокопію. Яким же було здивування священика, коли наступного дня і вона замироточила…

Усього «просльозилося» вісім образів: Святителя Миколая, Феодосія Чернігівського, апостола і євангеліста Луки, стінопис Покрови Пресвятої Богородиці, давня ікона Діви Марії з Дитятком, копія цього образа, вівтарний образ Господа-Вседержителя. Останнім «заплакав» Святий Онуфрій. Усі ці образи створені у різний час різними майстрами й на різних матеріалах (більшість мальованих образів – робота сільського священика Петра Ткача).

Цікавлюся у отця Віталія, як церква трактує таке знамення.

— Миро – це на добро, бо це мир. Сподіваємося, Всевишній не залишить нас у біді в такий нелегкий для України час. Сьогодні ми кожну службу починаємо з молитви за мир. Певно, не випадково першими «заплакали» саме центральні колони: щоб люди зайшли – і відразу бачили.

Чуда сьогодення, молитви, розповіді про святих, новини Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/-F4FLqEDVng