Заупокійна субота – папа Венедикт про надію нашу і наших померлих

ЗАУПОКІЙНА СУБОТА – ПАПА ВЕНЕДИКТ ПРО НАДІЮ НАШУ І НАШИХ ПОМЕРЛИХ Папа Венедикт ХVІ, у своїй енцикліці про надію (SPE SALVI) звертає увагу на те, що людина після смерті проходить очищення. Наводить, при тому, думку сучасних богословів, які вчать, що вогонь, який палить, а водночас спасає – це сам Ісус Христос. Зустріч з Ним, це вирішальний момент суду. Від Його погляду в людині топиться всякий фальш, яким вона просякнула в житті. Те, що збудоване в житті людини, може тоді показатись сухою соломою, зарозумілістю, тай в одну мить завалитись. Це біль очищення – це біль спасенний. Хоча це болючий досвід, то, однак, це також предмет нашої надії, бо ж бруд, якого набралася людина у житті виявляється не чимось вічним, але очищується в Ісусі Христі.

Роздумуючи над тайною очищення людини та стражданнями, які з тим зв’язані, Папа пригадує нам і потребу допомоги померлим у тому очищаючому досвіді. Він звертає нашу увагу на те, що вже в юдаїзмі була думка, що ті, які живуть на землі, можуть допомогти померлим. Також християни, від самого початку, як на Заході, так на Сході, мали подібну думку і молитовну практику. Померлим можна допомогти, дати «покріплення і прохолоду» через Євхаристію, молитву та милостиню. У всіх часах християни були глибоко переконані, що любов може дійти на потойбічний світ, і, що можливим є взаємне обдаровування, в якому ми з’єднані почуттями, що перевищують грань смерті. Таке переконання лишається живим і сьогодні. Споглядаючи цю тайну Папа запитує: «Хто ж не бажав би, щоб до його близьких, які відійшли у потойбіччя, дійшов знак доброти, вдячності, а може прохання про прощення?».
Венедикт XVІ, пояснює також, яким чином хтось на землі може впливати на те, що діється з душею, яка переходить посмертне очищення. Говорячи про це, він звертає увагу на те, що ніяка людина не живе одинцем, у закритті в самій собі. Між нами існує глибока спільнота: «Ніхто не живе сам. Ніхто не грішить сам. Ніхто не буде сам спесенний». У моє життя завжди увіходить життя інших: в те, що думаю, говорю, роблю, дію. І, навпаки, моє життя увіходить в життя інших: як в злому, так в доброму смислі. Так, отже, моє заступництво за інших, також по смерті, не є для них чимось чужим, зовнішнім. У цілій мережі взаємовідношень, наша подяка, молитва за іншого, можуть бути кроком до їхнього очищення і удосконалення. Тому не годиться нашого земного часу прирівнювати до Божого часу, бо у взаємному спілкуванні з померлими, виходиться понад звичайний земний час. Це означає, що молитва за померлих завжди є «на часі», навіть, коли минуло вже дуже багато років.
При тому, Папа вказує, якщо ми молимось за померлих, в їхньому наміренні даємо милостиню, або постимо, таким чином надолужуємо те, чого вони з різних причин не змогли вчинити під час свого життя. Покійні стають перед Господом багатішими, а їхнє посмертне очищення стає легшим. Роблячи це, ми не допомагаємо лише померлим, але і самим собі. Тому Папа свою думку закінчує пастирською вказівкою: «Як християни ми не повинні запитувати лише: як я можу спасти самого себе? Нам треба ставити собі також запитання: що можу зробити, щоб інші були спасенні, і, щоб для інших зійшла зірка надії? Таким чином, я учиню більше також для свого власного спасіння».

Великомученик Артемий

Святой великомученик Артемий был одним из выдающихся военачальников в правление равноапостольного царя Константина ВеликогоЖитие.. Святой равноапостольный царь КонстантинИкона. Император Константин ВеликийМолитвыХрамы (306 - 337, память 21 мая), а затем - его сына и преемника, Констанция (337 - 361). Артемий, имел много наград за отличную службу и отвагу, был поставлен наместником Египта. В этой должности он много сделал для распространения и укрепления христианства в Египте. Императора Констанция на престоле сменил Юлиан (361 - 363). Император-отступник, желая возвратить язычество, вел непримиримую борьбу с христианством, отправляя на смерть сотни христиан. В Антиохии он приказал истязать двух епископов, не желавших отречься от Христовой веры. В это время в город пришел святой Артемий и всенародно обличил Юлиана в нечестии. Разгневанный Отступник подверг святого жестоким пыткам. После этого великомученика бросили в темницу. Во время молитвы, которую святой возносил ко Господу, ему явился Сам Христос в окружении Ангелов и сказал: "Мужайся, Артемий! Я с тобой и избавлю тебя от всякой боли, какую причинили тебе мучители, и уже готовлю тебе венец славы. Ибо как ты исповедал Меня пред людьми, на земле, так и Я исповедую тебя пред Отцем Моим Небесным. Итак, будь мужествен и радуйся - ты будешь со Мною в Моем Царстве". Услышав это от Самого Господа, великомученик обрадовался и стал горячо благодарить и славословить Его.

На следующий день Юлиан потребовал, чтобы великомученик Артемий признал языческих богов. Встретив решительный отказ, император прибег к пыткам. Подвижник переносил всё без единого стона. Святой предрек Юлиану, что скоро тот получит справедливое возмездие за зло, причиненное им христианам. Отступник разъярился и прибег к еще более лютым пыткам, но они не сломили волю великомученика, и тогда святой Артемий был обезглавлен (+ 362).

После кончины святого великомученика Артемия сбылось его пророчество о скорой гибели Юлиана Отступника.

Юлиан со своим войском вышел из Антиохии для сражения с персами. Около персидского города Ктезифона ему встретился старый перс. Он обещал предать соотечественников и быть проводником войску Юлиана. Старик обманул Отступника и завел его войско в Карманитскую пустыню, в непроходимые места, где не было ни воды, ни пищи. Истомленное голодом и жаждой греко-римское войско Юлиана было вынуждено вступить в бой со свежими силами персов.

Божественное возмездие настигло здесь и самого Отступника. Во время битвы он был смертельно ранен невидимою рукою, незримым оружием. Юлиан тяжело застонал и, умирая, произнес: "Ты победил, Галилеянин!". После гибели императора-отступника мощи святого великомученика Артемия были с почестями перенесены из Антиохии в Константинополь.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ  ЗА ДУШІ ПОМЕРЛИХ

Дев'ятницю за душі померлих можна відмовляти будь-коли, особливо тоді, коли хочемо за посередництвом померлих ближніх отримати від Бога якусь особливу ласку. Однак найкраще її відмовляти після смерті та в річницю переходу до вічності, а також за дев'ять днів до 2 листопада (дня Задушних).

    Вступна молитва

Приготуй мене, Господи, і зміцни моє серце багатством Твоїх ласк, аби я в дусі віри, любові та співчуття, проникаючи в страшну темницю Чистилища, міг (ла) принести там терплячим вірним особливу допомогу на Твою хвалу: на користь душі моєї та випрошення особливої ласки (назвати її), про яку Тебе нині прошу через цю дев'ятницю і заступництво усіх улюблених Твоїх душ.
Амінь
День перший

Муки, які терплять душі в Чистилищі, особисті та болючі; проте найболючішою є думка, що самі на себе стягнули тортури через гріхи, сповнені в житті. Могли б уникнути те пожираюче полум'я, коли б зберігали вірність ласці Божій.
О, Ісусе! Спасителю мій, я стільки раз заслужив (ла) собі на пекло, то ж якою була б нинішня мука душі моєї, коли б заглянув (ла) у пекельні безодні, думаючи, що сам (а) став (ла) причиною свого прокляття навічно.
Дякую Тобі за терпеливість до мене, мій Боже. Люблю Тебе понад усе, бо Ти -нескінченна Доброта. Жалію з цілого серця, що Тебе образив (ла). Волію тисячу раз померти, ніж коли-небудь перестати Тобі подобатися.
Уділи мені ласки витривання і змилуйся наді мною. Змилосердися також над душами дорогих мені осіб, які ще перебувають в Чистилищі. Вислухай мої молитви за них і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру нині за їхнім посередництвом вимолюю в Тебе, о Боже!

    Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."

З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй мій голос.
Нехай будуть Твої вуха уважні до голосу благання мого.
Коли Ти, Господи, зважатимеш на беззаконня, то хто встоїться, Господи. Та в Тебе є прощення.
Задля Імені Твого надіюсь на Тебе, Господи, надіється душа моя на слово Твоє; надіється душа моя на Господа.
Від ранньої сторожі до ночі, від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Господа.
Бо в Господа милість і відкуплення велике в Нього; Він визволить Ізраїля від усього беззаконня його.
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло вічне нехай їм світить, нехай спочивають у спокої. Амінь (5 р.)
Або:
Зі Святими упокой, Христе, душу рабів Твоїх, де немає болізні ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне. (5 р.)
День другий

Мука, яка завдає багато страждань тим душам, є спомином про те, що не користали з часу в період свого перебування на землі, тому не назбирали для себе багато заслуг для Неба. Тим більше докоряє сумління, що втрата є непоправною, бо з життям завершується час заслуги.
О Господи, який (а) я нікчемний (а), бо, проживши так довго на цій долині сліз, набув (ла) лише те, що провадить на вічну згубу. Дякую Тобі, що дав мені ще часу на виправлення зла, котре вчинив (ла). О мій Боже, такий добрий і милосердний! Жалію, що вже давно перебував (ла) у Твоїй неласці. Допоможи мені, щоб останок життя використав (ла) на те, щоб Тебе любити і служити. Зжалься наді мною і над тими дорогими душами, котрі терплять у чистилищному вогні. Вислухай мої молитви за них, уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру Тебе нині через їхнє заступництво прошу.
А Ти, Пресвята Маріє, Мати чистилищних душ і моя найдорожча Мати, підтримуй нас Твоїм всесильним заступництвом.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

День третій

Великою мукою, яка терзає ту душу, є страхітливий вигляд гріхів, які поповнив(ла) колись, і з них повинна буде очиститися до останньої плямки. Живучи тут, на землі, душа не знала всієї значущості огиди гріха. Ох, лише тепер розуміє, проте вже запізно! Власне, це одна з найбільших нестерпних темниць, місце, де душі відбувають покарання.
О, мій Боже! Люблю Тебе понад усе задля Твоєї нескінченної доброти і жалію з цілого серця, що безліч раз образив (ла) Тебе, моє найвище Добро. Обіцяю Тобі, що волію тисячу раз померти, ніж вчинити мої давні гріхи. Уділи мені ласку святого витривання; змилуйся наді мною і над душами, які перебувають в чистилищному вогні, бо вони вчаться любити Тебе в усій Твоїй повноті.
Вислухай мої благання за них і уділи мені ласку (назвати її), про котру нині благаю за їх посередництвом.
О Маріє, Мати душ терплячих в Чистилищі і моя наймиліша Мати! Підтримуй нас усіх ніжним материнським співчуттям Твого Непорочного Серця.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День четвертий

Вже знаємо, скільки-то грішників, які покутують, померли з жалю від самої думки, що образили Бога, доброго і достойного любові. Душі в Чистилищі знають краще, ніж ми, яким добрим є Бог, нескінченно милим і справедливим. І з запалом прагнення підносяться до Нього, а думка про те, що так часто ображали Його, проймає їх болем понад усякі болі.
О мій Боже, задля Твоєї нескінченної доброти, жалію з цілого серця, що Тебе образив (ла). Постановляю, краще померти, ніж бути Тобі невдячним (ою).
Уділи мені ласки витривання. Змилуйся наді мною і над терплячими душами в Чистилищі, які Тебе люблять безмежно.
Прийми мої просьби за них і уділи мені ласку (назвати її), про котру нині благаю у Тебе через їхнє посередництво.
О Маріє, Мати в'язнів Чистилища і моя Мати, підтримай нас усіх Твоїм материнським милосердям.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
 День п'ятий

Бідні душі в Чистилищі терплять ще й через те, що не знають, коли закінчаться їхні муки. Мають надію на день свого звільнення, проте, коли він надійде, не відають. Саме ця невідомість кінця терпінь мучить їх невимовно.
О мій Боже! Яке велике і незрозуміле Твоє милосердя, що мене не вкинув у пекельну пропасть, на котру стільки раз заслужив (ла). Звідти уже ніколи не зумів(ла) би вийти, а сама певність цього занурювала би мене у вічний розпач. О нескінченна Доброто! Люблю Тебе понад усе і жалію з цілого серця, що Тебе, найвищу красу, образив (ла). Краще вмерти, аніж Тебе ще один раз добровільно образити.
Вчини, щоб витривав (ла) у Твоїй ласці, і змилуйся наді мною і над тими дорогими душами, що сумують за Тобою в чистилищному вогні. Вислухай мої благання за них і уділи мені те (назвати), про що нині прошу через їхнє посередництво.
О Маріє Непорочна, Мати терплячих душ в Чистилищі та моя наймиліша Мати! Захисти усіх нас Своєю міцною обороною.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День шостий

Пам'ять про Муку Господа Ісуса і Любов Його в Найсвятіших Тайнах є для в'язнів Чистилища джерелом невимовної потіхи. Внаслідок терпінь Спасителя душі осягають своє спасіння, а за посередництвом неоціненної Жертви Служби Божої та Св. Причастя отримують і будуть отримувати багато ласк. Однак, одночасно з тих самих джерел черпають смуток і тугу, бо ці два докази незмірної Ісусової любові до людей нагадують їм про їхню байдужість і невдячність щодо того Божественного Доброчинця.
О мій Боже, Ти і за мене поніс смерть і стільки раз давав Себе у Св. Причасті. Проте я Тобі завжди відплачував (ла) невдячністю! Вчини, о найвище моє добро, аби відтепер Тебе любив (ла) понад усе! Жалію з цілого серця за мої гріхи! Краще померти, ніж будь-коли Тебе зрадити.
Уділи мені ласки витривання, змилуйся наді мною і над душами в чистилищному вогні. Вислухай мої молитви за них і дай мені особливу ласку (назвати її), про котру нині за їхнім посередництвом випрошую.
О Пресвята Маріє, Мати душ з Чистилища і наша улюблена Мати, збережи усіх нас у Своєму Непорочному Серці!
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День сьомий

Муку померлих душ збільшує вигляд усіх добродійств і особливих ласк, якими Бог обдарував у Своєму милосерді їх. З них найголовнішими є: Святий Хрест, через котрий ми стали дітьми Божими; народження в католицькому краї та в християнських родинах; терпеливе очікування їхньої покути і так часто отримані прощення за свої гріхи. Безпомилкова пам'ять стількох ласк, з яких не вміли користати, опечалює їх і невимовно мучить, даючи їм ясно зрозуміти, наскільки були невдячними щодо такого доброго Бога.
Скажи, мій Господи, повний милосердя, хто ж був (ла) невдячнішим (ою) від мене? Ти мені простив усе з такою любов'ю, а я після безлічі обітниць вірності не переставав (ла) Тебе ображати. Не поступай зі мною згідно того, що заслужив(ла). Не віддавай мене на прокляття, лише змилуйся наді мною у Своєму великому милосерді, бо прагну Тебе любити, а в пеклі ніхто Тебе не любить!
О нескінченна Доброто, жалію, що Тебе образив (ла). Краще померти, ніж будь-коли Тобі не подобатися! Дай мені витривання у доброму і змилуйся наді мною і над терплячими душами в Чистилищі. Вислухай мої благання за них і дай мені ласку (назвати її), о мій дорогий Ісусе, про котру за їх посередництвом нині прошу Тебе!
О Непорочна Маріє, Мати душ з Чистилища і наша улюблена Мати, не випускай нас ніколи з-під Своєї опіки.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)
День восьмий

Однією з дуже докучливих мук для душ в Чистилищі є переконання, що Господь Бог у земному житті давав їм виняткові ласки, а вони, замість користати з них, змусили доброго Бога засудити їх на покарання. Однак, незважаючи ні на що, Бог їм простив і вічне прокляття замінив терпіннями в Чистилищі.
І я, о мій Ісусе, є одним (ією) з тих невдячних, хто після безлічі ласк, отриманих від Тебе, погордив (ла) любов'ю Твоєю і змушував (ла) Тебе, аби мене вкинув до пекла!
О нескінченна Доброто! Люблю Тебе понад усе і жалію, що Тебе, найкращого Отця, як марнотратний син образив (ла). Волію вмерти, ніж коли-небудь ще раз згрішити. Дозволь аби витривав (ла) у своїй постанові.
Змилуйся наді мною, Боже, і над душами, які перебувають у чистилищному полум'ї. Вислухай за них мої просьби і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру Тебе за їх посередництвом благаю.
О Наймилостивіша Маріє, Мати душ з Чистилища і Мати наша, укрий нас у Своєму Непорочному Серці.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

День дев'ятий
Задумавшись добре над попередніми розважаннями, хто ж міг би сумніватися у важких муках, які терплять душі в чистилищному полум'ї?
Вогонь, темрява, смуток, невідомість від того, як довго душа триватиме в цій жахливій в'язниці; пізнання своєї невдячності відносно доброго Бога - усі ті терпіння, разом з'єднані, є для них невимовною мукою, суворість котрої лише одному Богові відома. Однак, найбільшим і найістотнішим терпінням, з котрим усяке інше не може порівнятися, - це неможливість оглядати Бога. Ці душі перебувають у такому смутку, що жодна людська мова не в змозі це висловити.
О мій Боже, як я міг (ла) жити так далеко від Тебе, позбавленим (ою) Твоєї ласки. Люблю Тебе понад усе, Доброто нескінченна! Жалію з цілого серця, що тебе образив (ла). Нехай краще помру, ніж мав(ла) би коли-небудь Тобі не подобатися. Зміцни мене в моєму намірі та не допусти, щоби я загубив (ла) дорогий скарб Твоєї ласки. Змилуйся наді мною і над душами в Чистилищі; прости їм їхні провини та скороти їхні терпіння. Запровадь їх якнайшвидше на місце відпочинку, світла і спокою через заслуги Господа нашого Ісуса Христа, котрий живе і царює в єдності Духа Святого, Бог навіки вічні. Амінь.
Вислухай, о мій Боже, молитви, які заношу за них і уділи мені особливої ласки (назвати її), про котру нині, за їх посередництвом прошу.
О Пресвята Маріє, Мати душ з Чистилища і Мати наша, заступайся за нами перед Сином Своїм через любов і болі Твого Непорочного Серця.
Амінь
Псалом 130 "Молитва того, хто кається..."
Отче наш...(5 р.)
Богородице Діво...(5 р.)
Вічний відпочинок...(5 р.) або  Зі Святими упокой...(5 р.)

Теодор Юрій Ромжа (*14 квітня 1911, с. Великий Бичків Закарпатської області — †1 листопада 1947, Мукачево) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, блаженний Католицької Церкви.

Біографія

Народився дев'ятою дитиною в багатодітній сім'ї залізничного службовця: батько — Пал (Павло) Ромжа, залізничний службовець; мати — Марія, в дівоцтві Семак. Після чотирикласової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив 1930 з відмінним атестатом. Того ж року з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Ґерманікум-Гунґарікум. Не закінчивши там курсу навчання, восени 1934 переводиться у Папську Руську Колегію (Русікум). Закінчив філософський і богословський факультети Папського Григоріанського університету в Римі (1937, з результатом magna cum laude).

Священик

1935 приймає дияконські свячення, 1936 — священичі. Разом з тим продовжує навчання і 1937 здає ліценціат з богослов'я у Папському Григоріанському університеті. За спогадами сучасника, він

    у всьому дуже послідовно дотримувався статуту східного літургійного обряду, як у зовнішніх проявах, так і в духовному настрої ... у всьому був вірний православним літургійним приписами, які прекрасно і до найменших деталей пізнав у Русікумі.

Того ж року повертається на батьківщину для проходження обов'язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі.

Від березня до вересня 1938 — був призначений адміністратором гірських сіл Березово і Нижній Бистрий Хустського району, що знаходилися поблизу його рідного села. Далі — кілька місяців служба в чеській армії по загальній мобілізації і повернення до душпастирства в попередні парафії. Мав намір виїхати до Риму для завершення богословської освіти (отримання докторського ступеня), але не зміг цього зробити через поділ Чехословаччини.

Від вересня 1939 до 1944 — професор філософії та спіритуал (духівник) Ужгородської духовної семінарії. Ужгород увійшов тоді до складу Угорщини і отримав назву Унґвар.

Єпископ

8 вересня 1944 Папа Римський Пій XII призначив Теодора Ромжу титулярним єпископом Апійським і помічником єпископа Мукачівського. 24 вересня 1944 хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ. Хіротонія здійснена в Ужгороді. В умовах, коли ужгородська кафедра була вакантною (правлячий єпископ помер ще в травні 1944), а адміністратор єпархії перебував в Угорщини, єпископ Ромжа фактично керував єпархією після того, як у жовтні 1944 радянські війська зайняли Ужгород. Після зайняття Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945, суттєво ускладнилося становище греко-католицької єпархії (в цей же час йшла підготовка до ліквідації уніатської церкви в Галичині, після чого така ж доля чекала і греко-католиків Закарпаття). З лютого 1946 офіційно був керівником Мукачівської єпархії.

В умовах посилення тиску і наступу на ГКЦ, молодий єпископ виявив значну енергію. Владика Ромжа всіляко підтримує духовенство та своїх вірних. Він, з одного боку, намагався врегулювати взаємовідносини церкви з новими органами управління, а, з іншого, здійснює ряд великих архієрейських подорожей по єпархії. Налагоджував виготовлення і розповсюдження літератури релігійного змісту, виступав з проповідями. Рішуче виступаючи проти приєднання єпархії до православної церкви, говорив про неприпустимість зради, відзначаючи, зокрема: «Зрадник марно чекає нагороди за зраду, після нього і сама влада їм гребує, і навіть відштовхує його». Протестував проти закриття в березні 1947 василіанського монастиря на Чернечій Горі. В цих архипастирських поїздках він вбачав дієвий спосіб урівноваження пропаганди проти Церкви, щоб укріпити своїх священиків і паству в вірі, щоб витримали в вірності. Він також здійснює короткочасні поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 на нього було вчинено заздалегідь спланований НКВС замах, а 1 листопада отруєно в Мукачівській лікарні[1].

Загибель єпископа

Вплив єпископа Ромжі на віруючих викликав різке невдоволення тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Микити Хрущова. За спогадами генерала Павла Судоплатова, Хрущов і тодішній міністр держбезпеки України Савченко в 1947 звернулися до Сталіна і міністра держбезпеки СРСР Абакумова з проханням дати санкцію на вбивство єпископа, звинувативши його в співпраці з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану». У листі також стверджувалося, що Ромжа і його група становлять серйозну загрозу для політичної стабільності в регіоні, який нещодавно увійшов до складу Радянського Союзу.

Далі Судоплатов писав, що Сталін дав санкцію на вбивство, але замах, вчинений 27 жовтня 1947 під час однієї з поїздок єпископа по єпархії, не вдався. У результаті організованою Савченком і його співробітниками автомобільної аварії (зіштовхнення автомобіля з кінним екіпажем єпископа) Ромжа залишився живий: отримав важкі поранення, військові побили його до непритомності, і по цьому він був доставлений до Мукачівської лікарні. За спогадами одного із священиків єпархії о. Петра Васька, перебуваючи в лікарні, єпископ сказав йому: «перетерпіти і пролити кров за Господа, за віру, за святу католицьку церкву — велика милість, велика честь». Після чого він сповідався і причастився.

Незабаром єпископ помер — за офіційною версією, від наслідків аварії. Однак Судоплатов, що знаходився під час замаху на єпископа в Ужгороді стверджував, що Ромжа був отруєний. Він згадував:

    У цей час мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень в Ужгород приїжджають Савченко і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідувати Ромжу. Савченко і Майрановський розповіли мені, що в Києві на вокзалі, у своєму залізничному вагоні, їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Саме вона й зробила смертельний укол.

Можливо, у спогадах Судоплатова, написаних через багато років після цих подій, існують неточності — так, дзвінок Абакумова міг відбутися ще до першого замаху на Ромжу, тому що між двома замахами пройшло менше тижня. Крім того, в мемуарах Судоплатова неясною виглядає його власна роль у вбивстві єпископа — він стверджує, що прибув на Закарпаття лише для виявлення зв'язків Ромжі з українським підпіллям. У той же час існує джерело, що вказує на активну участь Судоплатова у цьому вбивстві: «був знищений Ромжа — глава греко-католицької церкви, який активно чинить опір приєднанню греко-католиків до православ'я.» [1].

Поховано єпископа в Ужгороді.

Беатифікація

У червні 2001 Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних. У Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі.

Йоіл, пророк

Йоіл (івр. , Йоель, означає «Ягве є Бог»), син Вафуїла - біблійний пророк.Народився і жив у V столітті до Р.Х. . (за іншими оцінками між IX і II ст до Р.Х.) в Юдеї.

Йоіл - біблійний пророк, який залишив після себе запис своїх проповідей (книга Йоіла). За обсягом книги його відносять до так званих «малих пророків». Загальноприйнятий поділ "Книги пророка Йоіла" на три глави сходить до видання Вульгати 1205 р. «Книга пророка Йоіла» складається тематично з двох основних частин. Перша частина містить пророцтва, пов'язані з ситуацією Юдеї, друга частина містить пророцтва про Страшний Суд.

Також пророк Йоіл передбачив зішестя Святого Духа на апостолів: «... Я виллю Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки ... також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого» ( Йоіл.2,28-29). Ці слова цитує апостол Петро у День П'ятидесятниці: «Це пророк Йоіл передрік: І буде в останні дні, говорить Господь: Я виллю Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, і старцям вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів виллю Духа Мого, і будуть пророкувати» (Дії.2,16-18).

Апостол и евангелист Лука

Святой апостол и евангелист Лука, уроженец Антиохии Сирийской, апостол из 70-ти, сподвижник святого апостола ПавлаЖитие.. Апостол ПавелИкона. Апостол ПавелМолитвыХрамы (Фил. 1, 24; 2 Тим. 4, 10), врач из просвещенной греческой среды. Услышав о Христе, Лука прибыл в Палестину и здесь горячо воспринял спасительное учение от Самого Господа. В числе 70-ти учеников святой Лука был послан Господом на первую проповедь о Царствии Небесном еще при жизни Спасителя на земле (Лк. 10, 1 - 3). После ВоскресенияО празднике.. Пасха ХристоваИкона. Сошествие в адМолитвыХрамы Господь Иисус Христос явился святым Луке и Клеопе, шедшим в Еммаус.

Апостол Лука принял участие во втором миссионерском путешествии апостола Павла, и с тех пор они были неразлучны. Когда святого Павла оставили все сотрудники, апостол Лука продолжал делить с ним все трудности благовестнического подвига (2 Тим. 4, 10). После мученической кончины первоверховных апостолов святой Лука покинул Рим и с проповедью прошел Ахайю, Ливию, Египет и Фиваиду. В городе Фивы он мученически окончил земной путь.

Предание усваивает ему написание первых икон Божией Матери. "Благодать Рождшегося от Меня и Моя милость с сими иконами да будет", - сказала Пречистая Дева, увидев иконы. Святой Лука написал также иконы святых первоверховных апостолов ПетраЖитие.. Апостол ПетрИкона. Апостол ПетрМолитвыХрамы и ПавлаЖитие.. Апостол ПавелИкона. Апостол ПавелМолитвыХрамы. Евангелие написано им в 62 - 63 годах в Риме, под руководством апостола Павла. Святой Лука в первых стихах (Лк. 1,3) четко выразил цель своего труда: наиболее полно и в хронологической последовательности описал по порядку всё, что известно христианам об Иисусе Христе и Его учении, и тем самым дал твердое историческое обоснование христианского упования (Лк. 1, 4). Он тщательно исследовал факты, широко использовал устное предание Церкви и рассказы Самой Пречистой Девы Марии (Лк.2,19;Лк.2,51).

В богословском содержании Евангелие от Луки отличается прежде всего учением о всеобщности спасения, совершенного Господом Иисусом Христом, о вселенском значении евангельской проповеди. Святой апостол написал также книгу Деяний святых апостолов в 62 - 63 годах в Риме. Книга Деяний, являясь продолжением Четвероевангелия, повествует о трудах и подвигах святых апостолов после Вознесения СпасителяО празднике.. Вознесение ГосподнеИкона. Вознесение ГосподнеМолитвыХрамы. В центре повествования - Апостольский Собор (51 год по Рождестве Христовом), как основополагающее церковное событие, послужившее догматическим основанием для отмежевания христианства от иудейства и самостоятельного распространения его в мире (Деян. 15, 6 - 29). Богословским предметом книги Деяний является преимущественно Домостроительство Святого Духа, осуществляемое в основанной Господом Иисусом Христом Церкви от Вознесения и ПятидесятницыО празднике.. День Святой ТроицыИкона. Сошествие Святого Духа на апостоловМолитвыХрамы до Второго пришествия Христова.

30 жовтня - святого пророка Осії, святого преподобномученика Андрія Критського

Цього дня Свята Східна Церква віддає честь пам'яті святого пророка Осії та святого преподобномученика Андрія Критського.

Святий пророк Осія син був Веїрії, від Валемота, племені Ісахарового, муж, котрий боявся Бога. У той час багато людей ізраїльських відвернулися від Бога й забули добродіяння та й чудеса Його, а кланялися ідолам. Він-бо єдиному й правдивому служив Богові, Який і землю, й небо сотворив і вивів із Єгипту батьків їхніх рукою міцною, і карав людей, котрі від істини заблудили, і знову їх своїми мудрими наставляннями навернув до отчого благочестя. Наповнившись же Святого Духа, багато пророкував про Ізраїль та Христове пришестя, та воскресіння, як це є в його книзі. Написав же пророцьких своїх слів чотирнадцять глав, котрі, оскільки через Духа Святого мовлені, прийняті є до Святого Писання. Прожив Осія літа достатні, перед Різдвом Христовим за літ 822, а ім'я його тлумачиться: той, що спасається, чи охоронитель, чи той, що отінює. Помер у добрій старості і похований був у землі своїй із миром.

Після багатьох гонінь, коли заради ісповідання божества і воплочення Ісуса Христа безмірно проливали царі та князі нечестиві кров святих мучеників, коли Церква Божа, ніби на доброплідній землі, наповнена чесною кров'ю Господніх рабів, розширилася по всіх кінцях земних, і був уже мир і з'єднання віри в домі Господньому, і цвіло благочестя, множились у людей добрі звичаї, дотримувалися Господніх заповідей і йшли вірні від сили в силу, в усіх чеснотах пробуваючи, тоді тому позаздрив диявол і хотів уже не явно, як колись, але хитро, під подобою ревності в Бозі, людей приводити до відкинення Христа, і підняв люте іконоборство, щоб люди, відкидаючи ікону Христову, і самого відкинули від себе Христа, бо що іконі буває, то переходить на того, чий лик на іконі зображено. Підбурив-бо ненависник людського спасіння диявол Константина-царя, не того, що рівноапостольний був і просвітив світ Христовою вірою, але іншого, того ж імені, котрий Копронимом, тобто Гноєіменитим, названий був, бо осквернив спершу купіль свого хрещення гноєм, по тому Церкву Христову безбожною єрессю своєю, — це отого біс підняв, сказавши, що не подобає, аби християни ікони пошановували, бо це, мовляв, є язичницьке ідолопоклонство. Безумний не розумів того, що де є річ зла, душешкідлива й заборонена, там і ікона цієї речі зла, душешкідлива й заборонена, а де річ є добра, корисна і незаборонена, там і ікона речі тієї добра, корисна й незаборонена. Лихі-бо язичницькі боги, душешкідливі, і заборонено їх є пошановувати, і їхні ікони є злі, душешкідливі, і шанувати їх забороняє Закон Божий. Добрий є наш Господь Бог Ісус Христос, і добрі є раби його, і вельми нам душекорисні, і не тільки не заборонено, але повелено нам шанувати Господа і святих його, як це каже Давид: "Які дорогі мені стали друзі твої, Боже!", ба й ікони Господні й чесних його друзів. До них говорить Господь: "Ви - друзі мої!", є добрі й вельми нам душекорисні, і повинні ми їх шанувати, знаючи, що честь, іконам чинена, переходить на особу того-таки, хто на іконі зображений. Цього безумний і беззаконний цар не розуміючи, по всіх краях під його владою послав наказа, щоб викинуті були ікони із домів Господніх і щоб ніхто не дерзнув їх тримати в домі своєму. Загрожував страшними муками та смертями всім, хто не хотів послухатися його повеління, і була велика скорбота, печаль і утиснення в Божій церкві. І багато вірних, боячись страшної царевої загрози, втекли і ховалися; міста порожні стали, люди ж по пустелях розбіглися, покинувши їх; інші ж повинувалися наказу царевому і відкинули почитання ікон; ще інші заповіту святих отців трималися, дерзновенно противлячись запеклим іконоборцям, і були мучені по-всякому, і можна було бачити наповнені в'язниці, темниці та глибокі рови не розбійниками, не злодіями, але єпископами, священиками, іноками та різними іншими благочестивими людьми.

У той час на острові Криті (який зветься тепер Кардія) був один чоловік Андрій, що боявся Бога з юності своєї; він і світ цей, і славу його, і всі втіхи зневажив і у ніщо ставив. Узявши хреста свого, тісний, який веде до небес, шлях проходячи, багатьох до такого богоугодного життя приводив. Цей почув, що в Царгороді беззаконний Копровим через нове єретицьке, огудне супроти образів, учення багатьох святих узами мучив, розпалився ревністю віри та любові Христової і, вставши, пішов до Царгороду, там, нічого не боячись, мужньо та з дерзновенням великим явно навчав людей, щоб не зваблювалися словами царськими та вченням єретицьким, тих, що стояли у вірі, укріплював і до істинного ісповідання і до терпіння мук побуджував.

Побачив Андрій, що ісповідників Христових через те, що шанують ікони святих, жорстокі іконоборці, за повелінням царевим, одних жилами люто б'ють, інших вогнем опаляють, ще іншим очі виколюють і язики відрізають, іншим руки й ноги відсікають, не міг більше терпіти й пішов до церкви святого мученика Маманта, де цар із великою гордістю та всім множеством бояр та дворян своїх тоді був, і, відсторонюючи людей, що зібралися великим здвигом, дійшов до самого царя і з мужнім серцем став перед ним і великим голосом закричав, говорячи: "Пощо, царю, християнином і слугою Христовим називаєшся, а ікони Христові топчеш і рабам Його багато лихого твориш?" Хотів і більше щось сказати, але повелів цар схопити його, і тоді кинулися слуги, убивчими руками схопили його, той за голову, інший за руки, ще інший за рамена та одежу, кинувши на землю, били, й волочили, й ногами тузали. Цар же, бажаючи ніби милосердним явитися, повелів, щоб перестали бити, і, вийшовши із церкви, привів його до себе й почав сам із ним говорити. "Звідкіля, — каже, — у тебе таке дерзновення, що прийшов безсоромно злословити мені в лице: чи від безум'я, чи від якогось запаморочення, чи через те, щоб взнав я тебе?" Він же відповідає: "Не від безум'я це чиню і не від запаморочення, ані якоїсь марної слави від того, що взнаєш мене, не шукаю; я ж бо все те, що ти в світі маєш, як сон, зневажив і за дим вважаю. Але прочув про зле твоє учення, що іконам святим честь уймуєш і гониш правовірну Божу церкву, через те ревність Божого дому охопила мене і здалека сам прийшов, щоб переконати тебе, або хай помру заради Христа мого. Адже він, Господь, заради мене помер, отож і я, образом його бувши, задля образу цього чи ж не маю померти?" Рече цар: "Це ж біснування і безум'я марнотного розуму вашого є, що дереву, фарбам і каменю воздаєте славу нетлінного Бога і не слухаєте того, що через Мойсея Бог повелів: не творити ніякого подіб'я. Звідкіля-бо росте у вас таке безум'я, що істині тій, яку самі бачите, противитеся й самих себе віддаєте на загибель? Йми мені віру, що не заради істини, не заради Христа, а заради самого безсоромного спротиву твого мучити тебе буду". Святий же Андрій, не можучи терпіти огуди тієї, каже: "Проклята голово, хіба не заради Христа страждає той, котрий за ікони його страждає, і чи ж безчестя, яке твориш іконам, не переходить на того, кого є ікона? Пощо ви тих, котрі царські стовпи та образи ваші безчестять та скидають, лютою караєте смертю? Ви ж порох, зараз є, а завтра загинете, одначе бажаєте бути в образах своїх пошановані, а наскільки більший гріх є на образ Христовий кидатися, адже безчестя, учинене Христовому образу, є безчестя самому Христу, що Його образ позначає". І коли хотів святий Андрій витлумачити, які образи через Мойсея Бог забороняв, що тільки ті, яких би людина замість богів мала, не дав йому цар більше говорити, кажучи: "Коли царі за образи свої гніваються, то набагато більше є те, коли хто дерзне злословити на них у лице". І тоді повелів його, оголивши, без милості бити. Коли ж те биття святий мужньо витерпів, почав цар лестощами його зваблювати, щоб повинувався злочестивому велінню. Андрій же святий звів очі на небо й каже: "Не дай, Боже, щоб мав відкинутися мого Христа в іконі Його святій! Ліпше-бо тобі, царю, у воїнських управлятися ділах і народом управляти, аніж Христа й рабів Його гонити!" І повелів його цар знову люто бити, аж кров'ю його земля обагрилася. Деякі, котрі приподоблялися цареві, каміння кидали на Андрія, і вуста його каменем побили, і ребра покололи. Після ж довгого мучення кинутий був святий у темницю, де деякий час пробував, утверджуючи вірних, що приходили до нього, в благочесті. По тому цар повелів вивести його знову мучити, перші поновлюючи рани; коли ж це вчинили, розпадалося тіло його і роздроблювалося. Насамкінець, за ноги зв'язавши, через місто по землі волочили на місце, де злодіїв карають, і там його вбити мучитель повелів. Коли ж був святий так волочений через торжище, один із єретиків, що прийшов на торг рибу продавати, взнавши про причину терпіння його, від біса науськаний, схопив сікача і відразу мученикові ногу відсік, і так припинив його багатостраждальне життя — помер-бо від тієї болісті. Тіло ж його поміж трупів злодіїв у прірву було вкинено і більше дванадцяти тижнів там лежало. За Божим велінням зібралися із різних країн одержимі від духів нечистих, винесли із прірви з-між трупів тіло святого і на священому місці поклали й по тому, замість воздаяння, зцілення прийняли. І багато по-різному хворих Господнє зцілення діставали при гробі святого молитвами його; мав-бо дерзновення до Бога і про всіх молитися, предстоячи біля престолу Господнього зі святими навіки.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)

Мученик Лонгин Сотник

Святой мученик Лонгин сотник, римский воин, нес службу в Иудее под началом прокуратора Понтия Пилата. Во время казни Спасителя отряд, которым командовал Лонгин, стоял на страже вокруг Голгофы, у самого подножия святого Креста. Лонгин и его воины были свидетелями последних мгновений земной жизни Господа. великих и страшных знамений, явленных по смерти Его. Эти события потрясли душу воина. Лонгин уверовал во Христа и всенародно исповедал, что "воистину - это Сын Божий" (Мф. 27,54). (По церковному преданию, Лонгин был тот воин, который пронзил копьем ребра распятого Спасителя и от истекшей крови и воды получил исцеление больных глаз.)

После казни и погребения Спасителя Лонгин со своим отрядом стоял на страже у Гроба Господня. Здесь воины сподобились видеть Пресветлое Христово Воскресение. Иудеи подкупом склоняли их лжесвидетельствовать, будто тело Христа похитили Его ученики. Лонгин и два его соратника не соблазнились иудейским золотом. Уверовав в Спасителя, воины приняли Крещение от апостолов и решили оставить службу. Лонгин покинул Иудею и отправился с проповедью о Христе Иисусе, Сыне Божием, на свою родину, в Каппадокию. За ним последовали и два его соратника. Пламенное слово подлинных участников великих событий в Иудее всколыхнуло сердца и умы каппадокийцев; христианство стало быстро распространяться в городе и окрестных селениях. Узнав об этом, иудейские старейшины убедили Пилата направить в Каппадокию отряд воинов, чтобы убить Лонгина и его сподвижников. Посланный отряд прибыл в родное селение Лонгина; бывший сотник сам вышел навстречу воинам и привел их в свой дом. За трапезой воины рассказали о цели своего прибытия, не зная, что хозяин дома - тот человек, которого они ищут. Тогда Лонгин и его сподвижники назвали себя и просили изумленных воинов, не смущаясь, исполнить свой долг воинского повиновения. Воины хотели отпустить святых и даже советовали им бежать, но сподвижники отказались это сделать, проявив твердую волю принять страдания за Христа. Святые мученики были обезглавлены, и их тела погребены там, где завещали святые, а отсеченные головы отправлены к Пилату. Пилат приказал бросить головы мучеников на мусорную свалку вне стен города. Спустя некоторое время одна слепая женщина пришла в Иерусалим, чтобы поклониться святыням. Во сне ей явился святой Лонгин и сказал, чтобы она нашла его голову и погребла ее. Слепую проводили к свалке. Коснувшись головы мученика, женщина прозрела. Она благоговейно отнесла честную главу в Каппадокию и там погребла.

Святой мученик Лукиан

Враги Евангелия глумились и издевались над верой христиан в самом начале ее появления. Глумятся и теперь слуги диавола над Христианством. С радостными лицами и с молитвой за своих палачей шли христиане на самые страшные мучения и мужественно встречали смерть за Христа. Как могучее проявление духа, торжество духа над материей, свободы над необходимостью, жизни над смертью, Евангелие потрясло, перевернуло все понятия и взаимоотношения людей. Как на яркий пример жажды подвига, укажем на учеников Лукиана. Из древней греческой рукописи сообщает нам епископ Порфирий (Успенский): "Все ученики Лукиана хотели умереть мучениками, но не всех их он благословил на это, а лишь весьма немногих, да и тех поименно, прочих же оставил в училище своем для изучения Богословской науки и для преподавания ее потомству, молясь о них и говоря им: и вы получите награду мучеников, если многим будете вождями ко спасению, и многим преподадите благочестие"... Кстати, из его школы было много знаменитых учителей и писателей. "Сам же он, добре устроив всех, как ему хотелось, и оставив Святой Церкви в Никомидии претолстую книгу сшитую, называемую Пандект, написанную собственною рукою его в три столбца на каждой странице и содержащую весь Ветхий и Новый Завет, претерпел мученичество с радостью и веселием". Он был пресвитером в Антиохии и основал там христианское училище, из которого образовалась знаменитая "Антиохийская школа" христианских богословов. Трудно было жить христианам в ту эпоху, как и теперь трудно. В 311 году, во время гонений Максимиана, Лукиан был схвачен и отвезен в Никомидию на суд императора. Он представил письменную апологию Христианства, но был в оковах брошен в тюрьму и замучен. В 326 году Царица Елена воздвигла над его мощами великолепный храм. Православные богословы древности говорят о его учении с большим уважением. Он был выдающимся библеистом и продолжал начатую Оригеном работу над исправлением греческого библейского текста. Лукиановская рецензия текстов 70 получила общее признание в церквях Малой Азии и в Константинопольском округе. После мученической смерти Лукиана в Никомидии, книга его как-то досталась местным евреям. Они скрыли ее и замазали в стене одной городской башни. Но отсюда вскоре она перенесена была в Константинополь еще в царствование Константина Великого, скончавшегося в 337 году, и с той поры многократно издавалась. Константинопольские экземпляры ее распространены были во Фракии и Малой Азии до пределов самой Антиохии, где она впервые была написана. Любовь Лукиана к Священному Писанию была так сильна, что даже спать почти не хотелось ему, лишь бы не прерывались его занятия этим Писанием. А вкушал он только хлеб и воду, зарабатывая на хлеб скорым переписыванием книг, так что излишки и нищим отдавал. Из числа этих экземпляров уцелели два известных - Ватопедский (Афон) с миниатюрами, и Пандократский с экзаплами (шесть столбцов текста Св. Писания на одном листе) Оригена и разными схолиями (комментариями).

У блаженного Иеронима в главе "О мужах знаменитых" сказано: "Лукиан, муж ученейший, пресвитер Антиохийской Церкви, столько потрудился над Писанием, что даже до ныне некоторые экземпляры Писаний называются Лукиановыми". В кратком дополнении о подробностях его ареста говорится: молва о Лукиане дошла до императора, и он приказал схватить его. Лукиан укрылся за городом. Однако, один из пресвитеров Антиохийских, именем Панкратий, зараженный ересью Саввелия, завидуя славе служителя своего, выдал его. Лукиана отвели в город Никомидию, где и замучили. Излагая здесь эти, довольно скудные, но с тем большим благоговением нами воспринимаемые сведения о Лукиане, мы закончим их экзапостиларием (песнь-моление о ниспослании света и о просвещении нашего ума для достойного восхваления Господа или мученика, или вообще святого - в стихирах на хвалитех и в Великом Славословии) св. мученику: "Как исполненный духовной благодати и мудрости, Лукиане всехвальне, ты, мучениче, уяснил все богодохновенное Писание, многобожное же заблуждение Еллинов и лжеименное знание обличил, а Христову Церковь возвеселил, страстотерпче, просвещая словами твоими православных множество".

Так и мы да проникнемся духом Святой Церкви. Только она вводит нас в область Божественных явлений и умиления. "Не спасется тот, кто не имел духа умиления" (св. Симеон Новый Богослов). Святым Отцам оно дает познание и созерцательную силу на основе благочестия. Сила же благочестия - молитва и чтение Божественных Писаний. Устремимся и мы к благочестию и исследованию Писаний, как это делал всю свою жизнь святой мученик Лукиан.

прп. Євтимія Нового

Св. Євтимій Новий походив з Малої Азії. При хрещенні отримав ім'я Микита. Після смерті батька його вихованням займалася мати й дві сестри. Він рано одружився, невдовзі народилася дочка. Однак незабаром він чомусь розлучився з ними і вступив до чернечої лаври на горі Олімп. Тут він постригся в ченці і одержав ще одне ім’я чернече ім'я — Євтимій. Як чернець, він робив скорий поступ у чеснотах і святості.

Коли в Царгороді усунули св. Ігнатія з патріаршого престолу, і на його місце прийшов Фотій, Євтимій, що був вірний св. Ігнатієві, покинув Олімп і перейшов на гору Атос. Тут він застав ченця Йосипа, що на самоті жив тільки для Бога. Євтимій оселився близько нього, і тоді вони вже разом почали вести якнайсуворіше життя. Коли Йосип помер, Євтимій вернувся в околицю Солуня, де відбудував монастир і церкву св. Андрія. Збудував також досить келій, що незабаром заповнилися побожними ченцями. Він збудував тоді жіночий монастир і настановив у ньому настоятелькою свою сестру, що з того часу почала теж називатися Євтимія.

Коли обидва монастирі були вже добре впорядковані, він передав їх солунському митрополитові, а сам вернувся на гору Атос і там проживав на самоті. Коли відчув, що надходить кінець його життя, він попрощався з атонськими ченцями, а опісля з одним з них перейшов на самітній острів, де прожив в сердечній злуці з Богом п'ять місяців. Спочив спокійно в Бозі 886 року, його нетлінні св. мощі перенесли згодом до Солуня. Св. Євтимій був названий "Новим", для відрізнення від св. Євтимія Великого.