Апостол Филипп

Святой апостол Филипп, уроженец города Вифсаиды (Галилея), был глубоким знатоком Священного Писания и, правильно разумея смысл ветхозаветных пророчеств, ожидал прихода Мессии. По призыву Спасителя (Ин. 1, 43) он пошел за Ним. Об апостоле Филиппе несколько раз говорится в Святом Евангелии: он привел ко Христу апостола Нафанаила (Ин. 1, 46); его Господь спросил, сколько нужно денег для покупки хлеба 5-ти тысячам человек (Ин. 6, 7); он привел эллинов, желавших увидеть Христа (Ин. 12, 21 - 22); наконец, он во время Тайной Вечери спрашивал Христа о Боге Отце (Ин. 14, 8).

После Вознесения Господа апостол Филипп проповедовал Слово Божие в Галилее, сопровождая проповедь чудесами. Так, он воскресил младенца, умершего на руках у матери. Из Галилеи он направился в Грецию и проповедовал среди переселившихся туда иудеев. Некоторые из них сообщили в Иерусалим о проповеди апостола, и тогда из Иерусалима в Элладу прибыли книжники во главе с первосвященником для обвинения апостола Филиппа. Апостол Филипп обличил ложь первосвященника, говорившего, что ученики Христовы похитили и скрыли тело Господа, рассказав, как фарисеи подкупили воинов стражи, распустивших этот слух. Когда же иудейский первосвященник и его спутники стали хулить Господа и набросились на апостола Филиппа, они внезапно ослепли. По молитве апостола все прозрели, и, видя это чудо, многие уверовали во Христа. Апостол Филипп поставил им епископа, именем Наркисс (причтен к лику 70 апостолов).

Из Эллады апостол Филипп отправился в Парфы, а затем в город Азот, где исцелил больные глаза дочери местного жителя Никоклида, принявшего его в свой дом и затем крестившегося со всем семейством.

Из Азота апостол Филипп отправился в Иераполь Сирийский, где, подстрекаемые фарисеями, иудеи подожгли дом Ира, принявшего к себе апостола Филиппа, а апостола хотели убить. Но, видя чудеса, совершенные апостолом: исцеление высохшей руки начальника города Аристарха, хотевшего ударить апостола, а также воскрешение умершего отрока, - раскаялись и многие приняли святое Крещение. Поставив Ира епископом в Иераполь, апостол прошел Сирию, Малую Азию, Лидию, Мисию, всюду проповедуя Евангелие и перенося страдания. Его и сопутствовавшую ему сестру Мариамну побивали камнями, заточали в темницы, изгоняли из селений.

Затем апостол прибыл во Фригию, в город Иераполь Фригийский, где было много языческих храмов, в том числе храм, посвященный змеям, где обитала огромная ехидна. Апостол Филипп силой молитвы умертвил ехидну и исцелил многих укушенных змеями. В числе исцеленных была жена правителя города Анфипата, принявшая христианство. Узнав об этом, правитель Анфипат приказал схватить Филиппа, его сестру и пришедшего с ними апостола Варфоломея. По наущению жрецов храма ехидны Анфипат приказал распять святых апостолов Филиппа и Варфоломея. В это время началось землетрясение, и всех присутствовавших на судилище засыпало землей. Висящий на кресте у храма ехидны апостол Филипп молился о спасении распявших его от последствий землетрясения. Видя происходившее, народ уверовал во Христа и стал требовать снятия с креста апостолов. Апостол Варфоломей, снятый с креста, был еще жив и, получив освобождение, крестил всех уверовавших и поставил им епископа.

Апостол Филипп, молитвами которого все, кроме Анфипата и жрецов, остались живы, скончался на кресте.

Сестра его Мариамна погребла его тело и вместе с апостолом Варфоломеем направилась с проповедью в Армению, где апостол Варфоломей был распят (память 11 июня), Мариамна же проповедовала до своей кончины в Ликаонии (память 17 февраля).

"Особи, які виховані в різних родинах, з різними цінностями, з різними стереотипами, сходяться разом жити, і це велике чудо, що вони можуть зійтися. Саме тому, що Бог зводить їх разом, що обдаровує їх одне одним. Господь дарує чоловіка жінці, а жінці – чоловіка. Важливо пам’ятати, що саме Бог їм подарував одне одного, що це є Божий проект їхнього спільного життя, значить, сам Господь є гарантією того, що вони можуть жити разом." Владика Венедикт Алексійчук

мчч. Євлампія і Євлампії

Святі Євлампій і Євлампія були рідними братом і сестрою. Вони загинули мученицькою смертю за Христову віру в місті Нікомидії у Малій Азії у час правління імператора Галієна. Під час жорстоких тортур, яких зазнали Євлампій і Євлампія, у Христа увірувало двісті поган, які бачили їхню велику мужність та витривалість у вірі. Новонавернених християн разом із Євлампієм і Євлампією зарубали мечами. Кров мучеників стала новим посівом на ниві Христової Церкви.

ап. Якова Алфеєвого

Святий Яків Алфеєвий був сином Алфея і рідним братом св. євангелиста Матея. Відрізняти його треба від Якова Заведеєвого, брата св. Івана Богослова, і від Якова, брата Господнього, одного із 70 Христових учнів і першого єпископа Єрусалима. Яків Алфеєвий був у числі 12 Христових апостолів.

Після зіслання Святого Духа Яків навчав у Юдеї, Едессі, Газі, Тирі, Елевтерополі, а також проповідував у Персії. Коли ж світло Божої віри Яків ніс до Єгипту, то в приморському місті Острацині, на кордоні Палестини, зазнав мученицької смерті - після жахливого бичування його розіп'яли на хресті.

Трифона, архим. Вятського. Прп. Таїсії

Преподобна Пелагія
IMG_06Преподобна Пелагія була навернена в християнство святителем Нонном, єпископом Едеським. До прийняття спасительного Хрещення Пелагія була начальницею танцюристок в Антіохії Палестинській, проводячи в лінивстві та блуді. Одного разу Пелагія, розкішно одягнута, проїзджала повз храм, біля дверей якого святитель Нонн виголошував проповідь. Віруючі відвернули свої лиця від грішниці, а єпископ. Нонн довго дивився їй в слід. Вражений зовнішньою красою Пелагії і передбачаючи в ній духовну велич, сявтитель в своїй келії довго милився Богу за грішницю, жаліючи при цьому, що убогість одіяннь його душі не може зрівнятися з пишністю одягу і красою блудниці.

На слідуючий день, коли святитель Нонн повчав у храмі про майбутній Суд і відплату, увійшла Пелагія. Повчання так подіяло на неї, що вона, вражена страхом Божим, обливаючись покаянними слізьми, просила святителя про Хрещення. Бачачи щире та повне розкаяння Пелагії, єпископ Нонн хрестив її.

Вночі Пелагії явився диявол, умовляв її повернутися до колишнього життя. У відповідь свята сотворила молитву, осінила хресним знаменням, і диявол щез. Зібравши свої коштовності, преподобна Пелагія принесла їх єпископу Нонну. Святитель звелів роздатиїх біднимс зі словами: « Нехай буде розумно зібране нечесно зібране». Після цього свята оділа на себе волосяницю і пішла на в Єрусалим на елеонську гору. Там вона до кінця свого життя подвизалась під чоловічим ім’ям Пелагій і досягнула великих духовних даруваннь.

Преподобний Трифон , архимандрит Вятський
s2013003tПреподобний Трифон, походив від благочестивих батьків, які жили в Архангельській губернії. Коли батьки забажали одружити Трифона, то він, з юних літ відчуваючи покликання до чернечого життя, таємно пішов з дому в місто Устюг, де оселився в приходського священика, постійно перебуваючи в пості та молитві. Потім він жив у містечку Орлеці біля церкви, переносячи голод та холод, а звідти прийшов в Пискорську обитель на річці Камі. Тут преподобний Трифон прийняв постриг від ігкмена Варлаама. 22-літній чернець не пропускав жодної служби і ніс тяжкий послух в пекарні. Коли він тяжко захворів, йому явився святитель Миколай, і зціливши його укріпив у подвизі.

Шукаючи усамітнення преподобний пішов до усті річки Мулянки і оселився на місці, де зараз знаходиться місто Пермь. Тут він навернув до Христа язичників-остяків і вуглів. Потім преподобний Трифон пішов на річку Чусовую і заснував там монастир на честь Успіння Пресвятої Богородиці. В 1580 році він прийшов до міста Хлинова Вятської губернії, також заснував там Успенський монастир, і був поставлений на архимандрита. Будучи суворим подвижником, він носив на тілі волосяницю і тяжкі вериги. Душа старця бажала просвітлення заблудлих святлом Христової віри. Цій святій справі він віддавав всі свої сили. Перед упокоєнням преподобний Трифон написав заповіт, в якому говорилось: « Зібране у Христі стадо, отці і браття! Послухайте мене грішного. Хоча я грубий та гірший за всіх, але Бог і Пречиста Матір Його дозволили мені, убогому, керувати домом Своїм. Молю вас, для Бога і Пречистої Матері Його, майте духовну любов між собою. Без неї ніяка чеснота неє повною перед Богом. Уста Христовіпромовили до учеників: « Любіть один одного»( Ін.13,34). За словами апостола Павла: « носіть тягарі один одного»( Гал.6,2). Не осуджуйте перед Богом один одного, чи в храмі, чи в келії, чи на одинці чи в спілкуванні з братією. Келкйні молитви звершуйте зі страхом. А церковного співу ніколи не пропускайте; хоч би і справа яка була, біжи до церкви Божої на духовний спів. Спочатку віддавайте Боже Богу, а потім виконуйте інші справи».Прреподобний Трифон відійшов до Господа в глибокій старості у 1612 році. Похований у заснованій ним Вятській обителі.

Преподобна Таїсія
Mernaja_ikona._Svjataja_Taisija_Egipetskaja_so_svjatymi_Andreem_Преподобнатаїсія була вихована матір’ю в дусі далекому від християнського благочестя, вела порочне, розпусне життя. Вона славилась красою, і багатьох спокушала на гріховний шлях.

Слух про блудницю таїсію, розійшовся по всьому Єгипту і дійшов до старця Пафнутія, строгого подвижника, який навернув до спасіння багатьох заблудлих. Перевдягнувшись у світську одіж Пафнутій прийшов до Таїсії і попросив призначити йому побачення де не тільки люди, але й Сам Бог не побачив би їх. Таїсія відповіла, що це не можливо, тому що Бог скрізь присутній, все бачить і знає. Побачивши в її душі іскорку страху Божого старець відкрився їй. Він показав всю тяжкість і бруд її гріхів, розповів, що чекає її, яку відповіть вона змушена буде дати на Страшному Суді.

Слова святого так надихнули грішницю, що вона, зібравши всі свої багатства, накопичені безсоромним шляхом, спалила їх на міській площі і разом зі старцем пішла в монастир, де три роки повела в затворі. Повернувшись на схід Таїсія безперестанно повторювала коротку молитву: « Ти, що сотворив мене! Помилуй мене!». « З тієї хвилини, як я увійшла в келію, всі гріхи мої постійно були перед моїми очима, і я обливалась слізьми згадуючи їх», - говорила преподобна Таїсія старцю перед кончиною. « Саме за це Господь і помилував тебе, а не за строгість затвору»,- відповів їй старець Пафнутій.

Сергій i Вакх , свв.мучч.

Сергій і Вакх походили з Риму і були знаменитими полководцями за цісаря Максиміліана. Хоча цісар і дуже любив їх однак, коли дізнався, що вони християни, не пожалів їх, а наказав негайно зректися віри в Ісуса Христа. Коли Сергій і Вакх привселюдно підтвердили свою віру у Христа Спасителя, то цісар наказав позбавити їх всіх прав, одягнути в жіноче вбрання і з ланцюгами на шиї водити по місті. Потім відіслав їх до відомого на той час мучителя - Антіоха.

Антіох наказав кинути обох до в'язниці, а на другий день наказав розпростерти Вакха на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки, коли тіло було цілком пошматовано, святий мученик передав свою душу в руки Всевишнього.

Другого дня наказав мучитель, щоб Сергія взули в чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести до Розафії, що в Сирії. Там Сергія і вбили мечем.

Пам'ять про святих мучеників була у великій пошані на цілому християнському сході, в Єгипті і на цілому Заході. За часів Костянтина Великого мощі св. Вакха були перенесені до Розафії і поставлені при мощах св. Сергія, а над їхнім гробом збудовано величезну святиню. З усіх сторін горнулись прочани до їх гробу, шукаючи допомоги і оздоровлення. Навіть погани шанували свв. Сергія і Вакха, а місто Розафія перейменовано в Сергіополь. Коли перський цар Хозрай І в 544р. взяв місто в облогу, то жителі готові були віддати все, що мали, аби зберегти мощі святих і Хозрай змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, яке очолювали два мужі, одягнені в світлу одежу. Сиділи вони верхи на білих конях.

Цісар Юстиніан Великий пожертвував церкві в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді збудував величний храм в честь святих мучеників. Згодом до цього храму перенесли голови свв. Сергія і Вакха.

Вони постраждали за Христа в 305 році.

Хома (апостол)

Худ. Рембрандт, Переконання Святого Хоми.

На це рідко звертають увагу, але Індія – одна з найдревніших християнських країн світу.
Святий апостол Тома (Фома) прибув в південно-західну Індію (штат Керала) орієнтовно у 52 р. н.е. та розпочав євангелізацію. В Індії до цього часу діє найдревніший християнський храм світу – церква Thiruvithamcode Arappally ("Королівська церква" або церква св. Марії у штаті Таміл Наду, належить сірійській православній громаді), побудована св. Томою у 57 р. н.е.
Згідно з переказами, св. Тома навернув в Індії у християнство близько 17 тис. осіб, включаючи, крім представників місцевої єврейської спільноти, членів усіх 4 індійських варн. Згідно з манускриптом 3 ст. н.е. "Діяння Томи" ('Acts of Thomas'), св.Тома також навернув одного з місцевих правителів (Gudnaphar, див. також Gondophares).
З того часу християнство в Індії не згасало. Наступний активний етап євангелізації розпочався з прибуттям до Гоа св.Франциска Ксав'єра –"апостола Сходу", одного з засновників Ордену Ісуса (ієзуїтів), першого місіонера Японії.
Що стосується св.Томи, то його часто називають "невіруючим", оскільки він любив дива і вважав їх найпереконливішим доводом могутності віри; спочатку апостол не повірив розповідям інших учнів про воскресіння Ісуса Христа. Лише коли восьмого дня після воскресіння Господь явився йому і показав Свої рани, він вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20, 28). На це Ісус відповів йому відомими словами: "Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!" (Ін.20.29).
Зідно з "Діяннями Томи", спочатку апостол не хотів приймати свою "східну місію", але Господь змусив до цього свого впертого учня, підлаштувавши обставини так, що його подорож до Індії стала невідворотною.
Апостола Тому також називають "близнюком" (дідім, Didymus), оскільки зовні він був схожий на Ісуса. Вважається, що св.Тома загинув смертю мученика – у 72 р. н.е. його вбили списом вороже налаштовані до нього особи. Останні роки життя апостол проповідував і жив у печері на пагорбі Pirungi malai (зараз гора св.Томи) поблизу Ченная (Таміл Наду). Крім всього іншого, на згадку про апостола в Індії залишилися "хрести св. Томи", які мають особливу форму (див. зображення нижче).


Відтак, християнська церква Індії давніша, ніж у більшості "традиційних" християнських держав Європи.

P.S. Згідно з переписом 2001 р., в Індії нараховувалося 24,08 млн. християн, з них понад 2 млн. православних. Вважається, що неофіційна цифра може бути значно вищою. Християнство – 3-я найпоширеніша релігія в країні, кількість його послідовників стало зростає.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО ЦАРЯ-ХРИСТА

    Дев'ятниця до Ісуса Христа – Царя всього світу
    (у важливих потребах)

О мій Боже, для Тебе живу, в Тебе вірю, на Тебе покладаю всю надію і Тобі віддаюся.
Ісусе Христе! Вислухай мене, бо Ти все можеш.
Надихни мене, керуй мною, зміцни мене, улагідни мене, борони мене, заслони мене, провадь мене, потіш мене, благослови мене, вчи мене, освіти мене, перестережи мене, заспокій мене, прости мені, спаси мене.
О найсолодший Ісусе, будь мені не Суддею, а Спасителем.
Амінь



Коротке пояснення:  Хто відмовить цю дев'ятницю один раз – врятує одну душу та винагородить Господові за 1000 прокльонів.

Страждання святої мучениці Харитини

Один доброродний і багатий чоловік, на ймення Клавдій, добрий і норовом, і милостивий до вбогих, побачив одну дівчину вельми малу, їй було ймення Харитина[1], яка ще в дитинстві по батьках своїх осиротіла, змилосердився над нею і, взявши її у дім свій, виховав собі замість дочки й полюбив її, як рідне собі дитя. Було-бо воістину через що любити її, бо, коли виросла, не тільки в ній краса лиця, але й принада звичаїв добрих виявилася: покірлива, смиренна, мовчазна, цнотлива й розумна була, а ще більше: вірна Христова раба й наречена; віруючи-бо в Нього, розпалилася дбайливою до нього любов'ю і Йому заручилася, дівство своє бережучи й живучи на осібнім місці в усамітненні; не клав-бо заборон той, що виховав, її пан щодо такого доброго наміру, але радів із цнотливого і святого життя її і осібну їй на безмов'я хоромину збудував; у ній живучи, навчалась у законі Господнім день і ніч, а вірних, що відвідували її, корисними словами навчала, до спасіння наставляючи і невірних приводячи до віри та життя боговгодного.

У той час Диоклитіян, нечестивий цар, підняв гоніння велике на християн, і шукали на мучення повсюди вірних, а найбільше тих, про чеснотливе життя й розум яких слава проходила. І вказана була свята Харитина перед комитом Домитіяном, що християнка є і багатьох еллінів навертає до християнської віри. Комит же те почув, відтак написав до пана її, повеліваючи, щоб прислав до нього Харитину. Пан же, прочитавши писання, уразився вельми і вдягся у веретище, плакав за нею, бачучи, що неможливо противитися комитовій силі. Одначе, скільки міг, противився присланим за нею воїнам, плачучи й тримаючи її руками своїми, не даючи тим, що хотіли забрати її: воїни-бо до себе тягли, а Клавдій, що був їй замість батька, з рук своїх не пускав, противлячись воїнам. Свята, зобабіч бувши тримана, каже до пана свойого: "Пусти мене, пане мій, і не печалься, але більше радій; буду приємна жертва Богові за свої і твої гріхи". Воїни ж розгнівалися вельми, силою з рук його, як вовки вівцю, вихопили і до комита повели[2]. Проводжав її Клавдій, з плачем кажучи: "Пом'яни мене у Небесного Царя, коли постанеш перед Ним у лиці святих мучениць". І так свята Харитина приведена була до комита і стала перед ним, закликаючи серцем своїм Бога, помічника свого. Комит же запитав її, говорячи: "Чи правда те, що чув про тебе, дівице, що християнка ти є і зваблюєш багатьох, приводячи їх до тієї ж нечестивої віри?" Свята ж Харитина дерзновенно відповіла, кажучи: "То правда, що християнка я є, те ж брехня, що мала б зваблювати людей. Не зваблюю, а від зваби їх відвертаю і заблудлих на шлях істинний наставляю, приводячи до Христа мого, Його ж віра не є нечестива, як ти кривословиш, але свята і праведна, а ваша віра всілякої нечистоти наповнена, бо всепоганим та лукавим бісам віруєте і волю їхню чините". Почувши це, комит розгнівався вельми і повелів бити її нещадно, також, наклавши їй на шию залізне узо, відіслав її на суд до Консулара, судді неправедного. Суддя ж показав їй усе катівське приладдя, тоді почав до неї говорити: "Помилуй себе саму, перш ніж будеш лютими погублена муками. Прийми добру раду і безсмертним богам принеси жертву, відтак превеликі собі корисні віднайдеш речі й богів умилостивиш, і в царя благодать дістанеш, і квітнучу юності своєї красу збережеш цілу і від жорстоких мук неув'ядну". Це почувши, мучениця звела до небес очі свої, звідтіля помочі шукаючи, також хресне знамення на себе наклала й почала до судді говорити: "Хитрий ти, о судде, лукавий і неправдивий, але нічого не досягне та хитрість твоя, не уловиш-бо мене, лукавлячи, і не застрашиш, грозячи муками, і не зможеш, радячи, привести мене до вашого нечестя, і не зміниш міцного в мені установлення, щоб за Христа страждати. Подумай ти, що тобі є корисне, і не поклоняйся бездушним ідолам, щоб не загинув із бісами, що їх, ніби богів, шануєш". Суддя ж, ці слова почувши, почав насміхатися з неї і повелів остригти волосся її. Вона ж мовчала, як вівця безголоса, перед тим, що стриже її, у нутрі лише з улюбленим Женихом своїм бесідуючи і молячи Його, щоб подав їй добре звершити подвига мучення. Коли ж острижена була, то на очах в усіх нове волосся почало рости на голові її, більше й ліпше першого. Побачивши це, суддя наповнився гніву й повелів принести розжареного вугілля, ним-бо посипав святу її голову, вельми опаливши її. Тоді оцет полив на опалене тіло, що примножував її люті болісті. Терпіла те свята, молячись до Господа й говорячи: "Господи Ісусе Христе, помічниче кріпкий тим, що уповають на Тебе, святих своїх юнаків посеред полум'я палючого неопаленими учинив, то поспіши допомогти мені і в муках, які приймаю Тебе ради, укріпи мене, щоб не сказали про мене вороги мої: "Де є Бог її?" Після молитви відчула полегшу болістям і подякувала Богові. Однак мучитель не перестав більші на неї віднаходити муки і розпалив рожна залізні та й провертів сочки її, тоді запаленими свічками ребра їй опалив. Вона ж бо, природного вогню ніби не відчуваючи, більше духовним полум'ям божественної любові розпалювалася і не переставала серцем та вустами сповідувати ім'я Ісуса Христа. По тому осудив її мучитель, щоб у морі була потоплена; і схопили її слуги й повели до моря. Свята ж, ідучи, взивала до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи Боже мій, що заради імені Твого після вогненного опалення пройду крізь морську воду; ти доброзволь явити мене чисту у день воскресіння, але й тепер, як і завжди, покажи в мені чудеса свої, щоб ними більше було прославлене превелике ім'я Твоє вовіки". Привели її до моря, прив'язали великого каменя до шиї її і вкинули у глибину морську. Коли ж це сталося, то відвалився камінь і потопивсь у морі, свята ж, правицею Вишнього невидимо покріплена, стала поверх моря міцними ногами й пішла по воді, як по твердому каменю. Вийшовши ж на берег, прийшла перед суддю й рече йому: "Бачиш силу Христа мого, тож віруй у Нього!" Суддя ж, побачивши її живу, що з моря вийшла, здивувався і, ніби знетямившись, мовчав. Тоді, ледве до тями прийшовши, каже, що вона чарівниця є і через волхвування вийшла жива із моря. І повелів підлеглим схопити її і голу до колеса прив'язати, під колом же понатикали гострого залізного знаряддя, ножі та мечі, ще й багато вугілля розжареного насипали й повеліли слугам обертати коло з прив'язаною до нього святою, щоб від гострого прилаштованого під колом знаряддя плоть її роздроблювалася, а від вугілля розжареного була опалена, подвійну болість приймаючи. Коли слуги почали так мучити святу, тоді коло стало нерухомо, й руки катів ослабли, і розжарене вугілля погасло, і свята виявилася неушкоджена, ангел-бо Господній беріг і хоронив Христову наречену. Суддя ж більшої наповнився ярості, повелів вирвати їй нігті на руках та ногах, тоді й зуби їй усі вибити — вона все це перетерпіла мужньо. По тому намислив беззаконний дівство її розтлити і повелів покликати багато безсоромних чоловіків, щоб віддати її на осквернення. Вона ж, почувши про такий замисел безбожний неправедного судді, рече: "Зі мною є Христос мій, котрий усю лукаву раду вашу розорить і тепер пойме до себе непорочну мою душу!" Це сказавши, звела очі горі й молилася старанно Богові, щоб збавив її від рук нечестивих. Коли ж було скликано безсоромників, вже вони й узяти її хотіли, то вона віддала чисту й непорочну свою душу в руки Господа свого і залишилося мертве її дівоче тіло посеред мерзенних, наповнених нечистої похоті, стидомирників. Побачив же суддя святу мертву, повелів тіло її вкласти у міх і, насипавши повний піску, вкинути в море, і так у глибині морській потоплена була свята мертвою, та, що поверх води ходила, бувши жива. По трьох днях хвилі морські піднялися і на беріг її винесли — не мала ніякого від води зітління. Згаданий же Клавдій, що замість дочки своєї виховав святу, забрав чесне й багатостраждальне її тіло, із плачем та радістю віддав належному похованню, славлячи Христа Спаса, що народився від Пречистої Діви, Йому ж бо і від нас хай буде честь і слава вовіки. Амінь.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://www.twitter.com/Zarvanycia

Сестра Маргарита Марія Алякок і набоженство до Пресвятого Ісусового Серця



"Набоженство до Серця Христового не нове. Воно зародилося ще у період становлення християнської релігії. Відколи Бог через воплочення Своє подарував нам Свою любов, відтоді розпочинається історія Його любові, а отже, і Його Серця", – так написав у підручнику для священиків великомученик за Українську Греко-Католицьку Церкву Кир Григорій Хомишин.

Проте це набоженство, що було офіційно затверджене Апостольською Столицею у 1856 році, відтак поширене по всій Католицькій Церкві, виникло лише у XVII столітті.

Апостолкою цього набоженства Ісус Христос обрав с. Маргариту Марію Алякок (1647- 1690), Чину Посіщення Пречистої Діви Марії (або як їх називають Візитки), в монастирі Паре лє Моньяль у Франції.

Христос, об’являючись с. Маргариті Марії Алякок з 1673 року по 1675 рік, мав на меті проголосити та поширити через неї на цілий світ це нове набоженство. Перш ніж об’явитися с. Маргариті Марії Алякок і відкрити їй Своє Серце, наш Спаситель підготував її душу до такого великого діла. Це приготування полягало насамперед у тому, що Маргарита особливо дбала про чистоту серця і мала велику боязнь перед найменшим гріхом. Плодом цієї чистоти серця с. Маргарити став надзвичайний дар молитви і постійне єднання з Богом. Окрім того, вона повністю зреклася себе і всього земного, її душа звільнилася від усякого самолюбства та марнославства. Монахиня дійшла до такого ступеня самозречення, що все приємне і невинне для інших, стало для неї гірким та прикрим. Маргарита пройшла школу Хреста і полюбила терпіння та упокорення. Якось їй з’явився Спаситель у кривавому виді Своїх Мук і пророче вказав їй на Хрест, що сяяв красою найкращих квітів. Ісус почав зривати з нього квітку за квіткою, аж поки не залишилося жодної, натомість виднілося тільки повно терня і гострих кілець. Цей Хрест мав стати її дарунком, до того Хреста вона мала бути прибита, щоб згоріти в полум’ї любові. Це видіння наповнило душу Маргарити такою жадобою терпіння, що кожну годину вважала втраченою, якщо вона не принесла їй страждань. І тільки після цього Христос відкрив с. Маргариті Марії Алякок таїнства Свого Божого Серця. З-поміж них найголовнішими є три. Перше об’явлення відбулося у 1673 році на свято Євангелиста Йоана. Спаситель показав Маргариті Своє Серце і сказав, що більше не в змозі ховати в грудях полум’я Своєї любові до людей і хоче відкрити їм скарби Свого Серця, щоб врятувати їх від вічної загибелі. Саме безмірна любов Христа до людей стала джерелом мук і упокорень, котрі Він задля нас перетерпів.

У 1674 році під час другого об’явлення Маргарита почула від Спасителя сумні та гіркі нарікання на те, що люди невдячні Богові. Христос домагався винагородження від людей, тобто, щоб вони кожної першої п’ятниці упродовж дев’яти місяців приступали до св. Сповіді та св. Причастя, а кожного тижня з четверга на п’ятницю вночі цілу годину молилися на честь Його Серця, опущеного і страждаючого в Оливному Городі. Третє об’явлення Спасителя с. Маргариті відбулося у 1675 році, коли вона під час восьмиденного попразденства торжества Пресвятої Євхаристії молилася перед Найсвятішими Тайнами. Саме тоді Христос визначив предмет набоженства – Серце, запалене любов’ю до людей, і встановив першу п’ятницю для винагородження за гріхи. Під час цієї з’яви Ісус показав Своє Серце с. Маргариті та сказав: "Ось те Серце, що так сильно полюбило людей. Воно не пошкодувало нічого. Воно вичерпало та знищило Себе, щоб довести, як сильно любить їх! Однак як відплату від більшості не отримую нічого, крім невдячності, зневаги, святокрадств, байдужості та погорди, які Мені в цій Тайні любові виявляють. Ще болючіше ранить Мене те, що змушений зносити образи від тих, які Мені посвятилися. Проте вимагаю від тебе, щоб п’ятниця після восьмиденного торжества Мого Тіла була присвячена почитанню Мого Серця. Вірні зобов’язані в цей день приступити до святої Трапези. Кривди, яких завдають Моєму Серцю в Найсвятіших Тайнах, коли Я привселюдно виставлений для почитання, необхідно надолужувати через винагородження. А Я обіцяю, що всіх, які віддаватимуть шану Моєму Серцю та інших до цього будуть заохочувати, обдарую після щедрот самого Божого Серця багатьма небесними ласками." Ці три об’явлення поступово, крок за кроком, відкривають щораз з більшою ясністю усю суть, предмет, мотив та спосіб виконання набоженства. У 1689 році, за рік до смерті с. Маргарити, Ісус Христос дав їй Велику Обітницю, в якій запевнив, що найбільше добро, яке людина може осягнути в житті, — це спасіння душі.

У цій обітниці Спаситель прирік, що правдиві почитателі Його Серця не помруть у стані смертельного гріха, а вийдуть з цього світу обдаровані освячувальною ласкою, яка дає людям право на небесне щастя: "Обіцяю тобі, ради превеликого милосердя Мого Серця, що Його всемогутня любов подасть ласку остаточної витривалості тим, хто прийме без перерви святе Причастя в першу п’ятницю упродовж дев’яти місяців. Вони не помруть у Моїй неласці або без Святих Тайн."

Від самого початку існування це набоженство наштовхувалося на великий опір, нерозуміння, люту ненависть як з боку духовних осіб, так і звичайних віруючих. Але незважаючи на всі несприятливі умови, любов почитателів до Найсвятішого Серця Ісуса долала ці перешкоди. Ще у XIII ст. св. Гертруді під час візії з’явився св. Євангелист Йоан. Свята запитала у нього, чому він, одержавши ласку покласти свою голову на Серце Ісуса, нічого не написав про це? Апостол відповів їй, що йому було довірено проповідувати правду про несотвореного Бога-Слово, а щодо Серця Ісуса, то це набоженство Господь залишив Собі на останні часи, коли світ буде в найбільшому упадку, щоб остиглий жар любові людського серця знову розігріти. Що ще можна додати до цих пророчих слів апостола? Тільки той зможе по-справжньому оцінити вартість цього набоженства, хто сам почне його практикувати, бо воно має єдину мету: прожити життя з любов’ю Ісуса. Яким же чудесним є життя, коли кожна мить буде віддана служінню любові та Царству Ісуса. Це – вища культура людини, бо ніщо більше не в змозі подолати беззмістовність та неповноту буття без Спасителя. Уже сьогодні Україна була б квітучим садом, коли б ми, українці, відкрили в Ісусові джерело своєї свободи, добра і сили. Яке ж це щастя відчути, що Спаситель живе в нас, що це Він любить у нашому серці, молиться в нашій душі, говорить нашими вустами. Знати, що кожен порух у нас добра, краси, святості, покори, лагідності, послуху, радості — це Він Сам: Бог всемогутній, безмежний, єдиний Господь, єдина Любов.

Св. Маргарита Марія стверджувала: "Не знаю, чи є в духовному житті інше набоженство, котре зуміло би так скоро потягнути душу до високої досконалості й дати їй пізнати істинну радість, яку приносить служіння Христові. О, як солодко вмирати в тім переконанні, що ми постійно плекали набоженство до Серця Того, хто буде нас судити". І, накінець, великою спонукою до почитання Найсв. Серця є те, що воно відповідає потребам наших часів. Хіба не видно, як багато людей байдуже, холодно, а навіть з легковажістю і погордою ставляться до Божих законів і до св. Церкви? Щоб заново оживити віру, розпалити в серцях людей пригаслу любов, притягнути остиглі душі до високих прагнень, духовних цінностей, Спаситель об’явив людям скарби Свого Божого Серця. Це, справді, останній могутній засіб відновити все в Ісусі Христі.

О, Найсвятіше Серце Ісуса, нехай прийде Царство Твоє!