Українській державі — 100 років, шостій Конституції України — 22

  Коментувати Роздрукувати

Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України, 19 червня 1996 року

Конституції пишуться людьми, і тому вони завжди є відображенням суб'єктивних позицій. Тому якість Основного закону залежить насамперед від чесності, порядності його авторів, щирості їхнього бажання зробити Конституцію досконалим інструментом належного суспільного розвитку.

Прискіпливе вивчення історії української держави, і конституційних процесів зокрема, свідчить про таке.

Першу і другу Конституції (Української Народної Республіки 1918 року та Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919-го) писали і приймали люди, які прагнули створити державу для трудового народу, тобто — демократичну державу. Не всі вони були політиками в сучасному розумінні цього слова, не всі мали високу освіту. Але зуміли усвідомити феноменальну значимість такої форми прямого народовладдя, породженої самим народом, як Ради.

В УНР це мали бути Ради громад, волостей і земель, в УСРР — Ради солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів.

Ці Конституції приймали в умовах багатопартійності. І якби у подальшому більшовики не захопили владу, Україна могла б стати успішною демократичною державою.

Третю й четверту Конституції — 1929-го і 1937 років — писали ті, хто на той час уже надійно "в'їхав" у владу. Спочатку на популізмі, потім — на репресіях, і з використанням Рад депутатів "навиворіт": не як органів народовладдя, а як органів поширення і зміцнення комуністичної диктатури.

П'яту українську Конституцію –1978 року — писали люди, які вже не знали, що їм далі робити з тією узурпованою владою. Жорстко централізована політична й адміністративно-командна система управління економікою, дієва у часи домінування екстенсивних методів господарювання, стала гальмом у часи бурхливого науково-технічного прогресу.

Жилося начебто й непогано, але з кожним днем усе гірше й гірше. Свого Ден Сяопіна не було, а "закручувати гайки" було неможливо — демократичний потенціал суспільства і державного устрою, втілений зокрема і в Радах, не дозволяв. Та і в партійних кабінетах були вже не тільки хворі на голову ленінці-сталінці.

Тому комуністичний режим здався без бою. Більше того, сам скасував однопартійність і розвалив комуністичну імперію під назвою СРСР. А 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР голосами комуністів і вчорашніх членів КПРС, конституційною більшістю затвердила Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація проголосила скасування тотальної державної власності і встановлення права власності українського народу на всі природні ресурси й на всі інші економічні активи на території країни.

Тоталітарна держава припинила існування 16 липня 1990-го — бо саме власність держави на все в країні, поряд із монополією на політику, визначають тоталітарність.

Свобода, незалежність, народна власність на всі економічні активи, багатопартійність і найдемократичніші за своєю суттю й потенціалом органи прямої демократії — Ради народних депутатів. Перед Україною знову відкрилися грандіозні перспективи. Залишалося тільки закріпити положення Декларації про державний суверенітет новою Конституцією, і — вперед!

1996-го закріпили. Але в такий спосіб, що свобода і незалежність знову стали примарними, народна власність — чиновницькою, політична система — клановою, органи народовладдя, Ради — безправними. І, як нещодавно з'ясувалося, приреченими на знищення.

Як таке могло статися? Відповідь проста — все або майже все, що треба було закласти в Конституцію, щоб узурпувати владу, розграбувати, а потім і знищити Україну, було до неї закладено. Прикладів — десятки, ось лише деякі з них.

1. Суверенне право народу на здійснення влади "роздвоїли". Із цілісної до того системи органів державної влади викинули найбільш масову і наближену до народу частину — місцеві Ради. Відбулася різка централізація влади.

2. Із системи адміністративно-територіального устрою викинули сільраду, не унормували поняття її території. Не всі розуміють суть цих термінів і їхнє значення. А вони — доленосні і для селян, і для держави.

Селян, сільські громади позбавили територій забезпечення життєдіяльності і прирекли до знищення. За тоталітарного комуністичного режиму таке було в часи Голодоморів. Конституція 1996 року влаштувала це селянам на зорі Незалежності.

3. Впровадили термін "територіальні громади".

Люди не живуть, як дикі тварини, на якихось територіях, люди живуть у селах, селищах і містах. Отже, існують сільські, селищні й міські громади.

Було б добре, якби цим терміном хотіли підкреслити право сільських громад на землі за межами населених пунктів. Але за таке тлумачення ще треба поборотися. Практика діяльності органів державної влади свідчить про протилежне розуміння можновладцями цього терміна.

4. Прописали право державної й комунальної власності — всупереч Декларації про державний суверенітет України і нормам самої ж Конституції.

Якщо встановлено право власності українського народу на всі економічні активи в країні — яка ще може бути державна й комунальна власність, для чого вона?!

Адже ж народ і є держава!

Відповідь уже давно знаємо — для того, щоб не народ був реальним господарем усіх економічних активів, а чиновник. І щоб їх можна було в різні шахрайські способи красти.

5. Десятки разів прописали термін "відповідно до закону". Це — рай для злодіїв при законі: пиши у законі що забажаєш, твори "відповідно до закону" що хочеш, і наплювати на те, що всі ті закони мають відповідати Конституції.

Навіть якщо їх колись і визнають неконституційними, то частина друга ст. 152 Конституції все спише — незаконні закони будуть визнаватися недійсними не з дня їхнього прийняття, а тільки з дня ухвалення Конституційним судом відповідного рішення.

"Батьки" Конституції не тільки заклали до неї численні "бомби уповільненої дії". Вони протягом двох десятиліть послідовно ще й додавали їх. Ігри з Основним законом продовжуються й останні чотири роки.

Як наслідок — розгромлено систему судоустрою, нагляду за дотриманням законів, правоохоронну систему, знищуються тисячі сільрад — а це основа державного устрою, суверенності й соборності України.

Що прикметно — державний устрій реформують у точній відповідності до апробованої в Росії моделі. Тільки там адміністративні вотчини назвали муніципальними округами, а в нас їх поки що йменують "об'єднаними територіальними громадами". Але це тимчасово. У подальших планах наших узурпаторів влади теж муніципалітети — все, як у "старшого брата", чи то "сестри".

Отаку маємо "найкращу в Європі" (цікаво, які ідіоти насправді так вважають?) Конституцію. І це ж наведено тільки маленьку частку всіх її "достоїнств"!

А яка Конституція, такі й закони. Не впевнений, що серед тисяч чинних законів можна знайти бодай один, який не був би антиконституційним.

А тепер питання: а кому за це дякувати? Відповідь — "політичній еліті", що править Україною за допомогою такої Конституції.

Останнім часом від цієї ж "еліти" почали лунати пропозиції: мовляв, усе так погано, все зайшло так далеко, що єдиний вихід із "нашої безнадії" — треба "перезаснувати" державу. Тобто повалити чинний конституційний лад, знищити Ради, чинну державу, і лише після того спробувати заснувати якусь нову державу на теренах України.

Ви вірите в те, що злодії й узурпатори влади, які у повній відповідності до написаних ними Конституції та законів зруйнували одну з найпотужніших країн Європи, напишуть гарні закони — для повернення країни народові?

Я — ні. Більше того, впевнений, що під прикриттям "конституційних змін", які вони зараз обіцяють, просто довершать те, що заклали до чинної Конституції, день якої ми святкуємо. Дорозкрадуть те, що ще залишилося, й остаточно розвалять Україну. Для цього їм треба ще трохи часу. Завдання народу полягає в тому, щоб цього часу їм не дати.

У межах однієї статті неможливо висвітлити всі проблеми й дати відповіді на всі питання. Тим більше, неможливо ґрунтовно розказати, якою повинна бути нова редакція Конституції. Але зрозуміло, що це має бути не лише світло в кінці тунелю, до якого нас завели, а й світла дорога до виходу з нього.

Нова Конституція повинна чітко встановити, що Україна — це народна республіка, держава людей праці. Вони напряму управлятимуть нею через обрані ними повноправні Ради народних депутатів, які будуть у кожному селі, селищі, місті. Така редакція Конституції готується, вона буде. А політичні шахраї, грабіжники народу — відійдуть у небуття.

Автор: Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат України

У Львові на 81-му році життя помер український політв'язень Богдан Климчак.

Свого часу він був останнім радянським політичним бранцем, якого утримували в таборах СРСР. Про це пише "Форпост".

Богдан Климчак народився 22 липня 1937-го в селі Себечів на Львівщині. Уперше за ґрати потрапив у 20 років —наступного дня після закінчення навчання у Магаданському гірничому технікумі. На Далекому Сході відбувала заслання вся його родина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сенцов голодує 43-й день: адвокат довів, що у в'язня українське громадянство

Вдруге його засудили 18 червня 1979-го – до 15 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. У звинуваченні зазначалося: "Проводив антирадянську агітацію і пропаганду, зрадив батьківщину".

Загалом Богдан Климчак відбув за ґратами 17 років і 40 днів. Крім цього, ще 8 років — на спецпоселенні. Серед його співв'язнів були ідеолог ОУН Петро Дужий, Герой України Степан Хмара, відомий російський демократ Сергій Ковальов. Під час ув'язнення у Мордовії у сусідній з ним "зоні" карався Василь Стус.

1990-го постановою пленуму Верховного Суду УРСР засудження Климчака за політичними статтями визнали безпідставним. Його дії перекваліфікували у незаконний перехід кордону без антирадянської мети, за який передбачені 3 роки позбавлення волі.

Отримавши свободу, Богдан Климчак демонстративно відмовився від радянського паспорта. А коли в прокуратурі йому запропонували подати заяву на реабілітацію, не зробив цього. Він пояснив відмову так: "Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України".
Не шанував він і сучасну політичну еліту, а нинішні націоналістичні партії України називав "колаборантами злочинної влади". 1999 року Богдан Климчак вийшов із Товариства політв'язнів та репресованих саме через співпрацю із владою.

В аналітичному центрі назвали 5 способів, якими Росія може вплинути на вибори в Україні

15 червня Юлія Тимошенко дала старт президентському передвиборчому сезоні в Україні, виголосивши понад двогодинну промову в Києві. Беручи до уваги, що, згідно з опитуваннями громадської думки, 29% виборців, поки що не визначилися з своїм кандидатом на запланованих на 31 березня виборах, поле відкрите. Але це не надто зарано, щоб почати турбуватися про те, як Кремль може втручатися у вибори в Україні.

З таким попередженням виступив на сторінках видання аналітичного центру Atlantic Council Микола Воробйов – науковий співробітник Центру з питань трансатлантичних відносин при Університеті Джонса Гопкінса у США.

Воробйов наводить 5 способів, як Росія може вплинути на результати українських виборів.

Перший спосіб втрутитися вельми простий: підтримати проросійських кандидатів.

Опитування показують, що, незважаючи на незаконне приєднання Криму та поточний конфлікт у східній Україні, проросійські кандидати все ще користуються високими рейтингами. Серед них - Юрій Бойко, колишній віце-прем'єр-міністр і народний депутат з підтримкою у 9,7%, та Вадим Рабінович, лідер партії «За життя» з 9,5%. Обидва провели понад двадцять років у політиці, і їхні позиції свідчать про рішучу підтримку з боку Кремля.

Якби Бойку і Рабіновичу вдалося домовитись щодо єдиного претендента на президентських виборах 2019 року, це була б сильна кандидатура, і це потенційне злиття вже викликало тривожні паралелі з виборами 2010 року, коли проросійський кандидат Віктор Янукович повернувся до влади шість років після продемократичної Помаранчевої революції і повернув Україну до авторитаризму. Кремль, безсумнівно, буде наполягати на тому ж сценарії в 2019 році, підтримуючи одного з цих кандидатів напливом великої суми грошей.

Є принаймні ще чотири способи, вважає Воробйов, якими Кремль може спробувати вплинути на вибори.

По-перше, через потужну мережу впливових організаторів, журналістів та інших експертів, які працюють на інтереси Росії в Україні. Кремль використовуватиме свої платформи для підтримки проросійського кандидата та дискредитації - його або її - опонентів. Таке повідомлення буде поширюватися через різноманітні інформаційні платформи та лояльними промовцями, у тому числі на Заході.

По-друге, Кремль може намагатися дестабілізувати ситуацію в Україні через збільшення військової напруженості на Донбасі, терористичні напади та інші насильницькі дії, які поширюють страх, паніку та недовіру до українського уряду, у тому числі серед правоохоронних органів. Як результат, багато виборців можуть втратити віру у виборчий процес і вирішити просто не голосувати.

Третій можливий сценарій - через широкомасштабні кібератаки, спрямновані проти українських державних установ, банківської системи, Міністерства оборони, Ради національної безпеки та оборони та інших організацій. У 2017 р. комп'ютерний вірус «Петя» потрапив в Україну та поширився на комп'ютерні системи в США. Хоча ці кібератаки ніколи не були формально пов'язані з Кремлем, вони, ймовірно, були з боку Росії, і можуть легко повторитися наступного року під час виборів в Україні. Варто відзначити, пише Воробйов, що адміністрація президента вже почала бити тривогу, і їй потрібна більша підтримка з боку інших урядів та технічної спільноти для підготовки зараз до такого сценарію.

Також ймовірні і злами персональної електронної пошти, як це було під час президентської кампанії в США 2016 року. Виборча система та технології країни вразливі до вторгнення сторонніх осіб, і Кремль знає це. Ймовірно, ці слабкі місця будуть використовуватися для зламу електронної пошти та виявлення персональних даних ключових кандидатів у президенти, особливо тих, хто серйозно загрожує Кремлю.

Четвертий можливий сценарій - це організація військового перевороту в Києві, що приведе до влади крайні та інші націоналістичні організації, включаючи членів добровільних батальйонів, які мають військовий досвід на Донбасі.

Інший Майдан у Києві, імовірно, спонукає до подальших заворушень у країні, і цей сценарій, вважає Микола Воробйов - це немов музика до московських вух.

Якби до влади в Києві прийшла справжня «українська хунта», як були відображені результати Революції Гідності у російсько-державних засобах масової інформації, Кремль може використати це як привід для «миротворчої операції», спрямованої на захист російськомовного населення від «київської хунти».

Третій, позначений насильством, Майдан був би найбільш сприятливим для подальшого вторгнення російської армії в Україну, демонструючи міжнародній спільноті, що тільки Росія може навести порядок в цій «невдалій державі», одночасно тримаючи Україну в сфері впливу Кремля.

Кремль робитиме все можливе, щоб завоювати Україну політично. Росії не вдалося забрати частину східної України через невдалу «Новоросію» в 2014 році, і вона не має жодних нових значних військових досягнень, якими може похвалитися. Вибори дають Росії велику нагоду помститися за останні чотири роки та відновити контроль над політичною орієнтацією та майбутнім України.

Кремль використовуватиме всі можливі шляхи, щоб завдати шкоди українській демократії, щоб показати Заходу та українцям, що ненасильницькі революції та подальші зміни режиму не призводять до процвітаючого майбутнього, обіцяного Заходом.

«Не дурім себе. Ці сценарії можуть здатися надуманими і навіть далекі від реальності, але Кремль використовуватиме всі можливі способи, щоб перетворити Україну в «невдалу державу» і повернути її – раз і назавжди - у сферу впливу Росії», - попереджає Микола Воробйов у статті, опублікованій у виданні аналітичного центру Atlantic Council.