Бажаю всім гарного відпочинку!

Всім хто не відпочив на морі.... прошу насолоджуватись красою.А  хто мав таку можливість, то  може пригадати приємні, незабутні, чудові хвилини щастя podmig

Ти втретє цього літа зацвітеш...

 У мене надзвичайна подія - зацвів мій кактус!!!sila
Квіточка його відкрилась rose ...пізно ввечері! Запах її був настільки чудовий, що всі французькі перфуми сховаються omg. Цвіла моя квіточка, рівно добу tears .  Велике щастя, що встигла  зробити їй ранкову фотосесію при сході сонця letsrock . Прошу помилуватись цим подарунком природи look




Ти втретє цього літа зацвітеш
 Такою квіткою тендітною п'янкою.
 Кімната втратить риси супокою,
 Бо речі увійдуть у твій кортеж.



 Обернеш пил на срібло і кришталь,
 Наділиш тіні здатністю до тліну.
 Одна із пелюсток розсуне стіни.
 Ти – даль, і подолаєш іншу даль.



 В людей уже нема своїх святинь –
 Ти можеш стати першою, одначе
 Знай, біля тебе жоден не заплаче,
 І пам'ятай два дні всього цвісти.




 Ти втретє цього літа зацвітеш
 Такою квіткою тендітною п'янкою.
 Кімната втратить риси супокою,
 Бо речі увійдуть у твій кортеж.


Зустрінемось в Карпатах



Знову яблучна оскома, танець ватрою в ногах,
На душі і просто вдома сонце сходить на стогах.
Гори пишні від утіхи з Черемоша п’ють води,
Над потоком поміж вільхи загубилися сліди.



Давай зустрінемось в Карпатах, тут казка ще живе повір,
Тут ріки стрімко витікають і ніжно туляться до гір.
Давай зустрінемось в Карпатах, хай здійсниться жаданий сон,
У піднебесних дивних шатах серця заб’ються в унісон.





Одягли село і місто всі багряні кольори,
У калинове намисто нарядилися двори.
Чути музику знайому, осінь горам до лиця,
Завітай же у Карпати, хай здійсниться мрія ця.





З святом тебе Україно моя!

  • 23.08.09, 21:00

Любіть Україну, як сонце, любіть, Як вітер, і трави, і води, В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди!.... Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов'їну. Для нас вона в світлі єдина, одна В просторів солодкому чарі... Вона у зірках і у вербах вона, І в кожному серця ударі... Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльозви, і все до загину... Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкарїну... Дівчино! Як небо її голубе, Люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, Коли ти не любиш Вкраїну... Любіть у коханні, в труді, у бою, Як пісню, що лине зорею... Всім серцем любіть Україну свою, І вічні ми будемо з нею!
В,Сосюра

Струни душі моєї...





В душі моїй – несказані слова,
Вона під ними часто знемагає,
І тільки ніч безмовна правду знає,
Яка то сила, вперта і жива.

Вона в мені – як дивовижний світ,
Що бавиться небесними вогнями,
Змагається з холодними вітрами
І тихим болем опадає з віт.




Вертаюсь сто разів у світ п’янкої тиші,
Бо інші всі світи до гіркоти чужі.
Тут істина життя, тут пам’ять пише вірші,
Тут грають почуття на клавішах душі.

Вертаюсь сто разів в полон терпкої ночі,
Вмираю у журбі й народжуюся знов,
На тлі тривожних дум твої шукаю очі.
Щоб випити їх сум, що править за любов.

Вертаюсь сто разів у зболене чекання,
Вдивляюсь у пітьму, що поглинає день,
Як дихання весни приховане кохання
Крізь мури заборон крадеться до пісень.





Жіноча доля - як терпка роса,
Що на чебрець опівночі спадає.
Цілує душу відчаю сльоза,
А каяття помилки виправляє.

Жіноча доля – як лукавства тінь.
Уста сміються, а в очах – зажура.
Закреслить тугу забуття глибінь,
Сама себе, всміхаючись, одурить.

У щасті пригортає цілий світ,
Про зло благає память замовчати.
Жіноча доля – милосердя цвіт,
Воістину уміє все прощати


Знову місяцю в небі не спиться,
Хоч і північ – мені не до снів.
Під розтерзаним світлом зірниці
Синьо-синьо барвінок зацвів.

У душі щось тремтить таємниче,
Срібні звуки породжують сум.
Ніби Всесвіт кудись мене кличе,
Ніби серце до когось несу.




Цей світ зими… Замріяні сузір’я,
Печальні вишні в дивній білизні,
Морози, тиша, місяць із загір’я
І синя пісня в далечі сумній.

Стою одна, лиш зорі загадкові,
І гріє серце цей чудовий світ,
Дивлюсь на нього з висоти любові,
З доріг життя, з вершин прожитих літ.
Ольга Яворська





Поезія Марії Ревакович

ПОРОЖНЕЧА  —  ЦЕ  ДЖЕРЕЛО  СПІЗНАННЯ


наповнена тобою
як листок раннім світлом
у соняшний весняний день
з думками про тебе
вітаю сонце
прощаюсь із місяцем
і не можу спізнати
розкриваю дні і ночі
мов книгу
яку треба прочитати
і все це
                                           у пошуках твого світу                                            
(чи він існує ?)
дивлюсь у себе й бачу
твоє лице
хоч знаю — цей образ
то дійсно не ти
це — міраж
бо якщо я відерце наповнене водою
чи поселиться у ньому місяць
чи тільки відбиватиме свою подобу
у плесі води ?







 СЛУХАЙ  І  ПОЧУЄШ




про мою любов до тебе
говорить кожний листок
кожна стеблина
кожний камінь
якщо ти
зневірений
думаєш
що моє обличчя —
мовчазний місяць
слухай і почуєш
на грані сну
прийду до тебе
я — вістка
моє ім’я любов
мій дім є всюди






Прохання



обніми мене
як обнімаєш
дерева
у грозову ніч

зодягни мене
в своє слово
як зодягаєш
дітей
у їхню безвинність

нагодуй мене
своїми піснями
як годуєш
птахів
щоб співали
Твою славу

відкрий мені очі
німим дотиком






на подушці
дві
крихкі
соломинки пальців

в одну
вдихаю сон
для тебе
і ти сниш
мої уста

в другу ти
вливаєш сльозу
а я спиваю
твоє око
й освячуюся

між нами
дві крихкі
соломинки пальців
мов розгрішення

(Марія Ревакович)