Ніхто не може вирішити за українців, як вони вирішують говорити і писати, окрім самих українців. Але як вони можуть вирішувати для себе без знання таких слів, які були заборонені (див. на «Більшовик України», 1933, № 7, де знаходяться цілі списки заборонених слів від 20-х років). Я хочу, щоб хтось колись сів, як я, з вбитими та розстріляними з Інститутів живої і наукової мови. Коли ж будуть оприлюднені результати їх відважної праці, щоб з’явилась можливість використовувати у своєму інтелектуальному поступі напрацьовані варіанти отим втраченим поколінням і почати будувати найелементарніші цеглини думок свого народу? Але перш за все, українці не можуть стати повноцінним народом, повноцінними членами європейської цивілізації без передавання сил від держави до людей, які вміють орґанізувати себе так, що можуть примусити владу зробити те, що вигідно саме для них. Це суть частого нерозуміння поняття «громадянське суспільство». Це не ідеальна система і, може, не зовсім демократична, але ліпшої поки що не знайдено. Ніяка держава ніколи не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це таки буде! Джеймс Мейс (*18 лютого 1952 — †3 травня 2004)

 З святом Свободи!

Прислухайтеся до цього чудесного голосу і співу Оксани Мухи !  2 квітня 2011 р. у Львові відбувся Міжнародний конкурс українського романсу ім. Квітки Цісик. Конкурс відбувся у рамках українсько-американського проекту «Незабутня Квітка», що має на меті проведення концертів та вечорів пам’яті, присвячених видатній американській співачці українського походження Квітці Цісик. Тринадцять конкурсантів з України, Латвії, Естонії, Польщі, США, Росії, Молдови, Румунії, Угорщини боролись за звання найкращого виконавця пісень з репертуару Квітки.

Гран-прі конкурсу здобула Оксана Муха, виконавши пісню із доробку Квітки Цісик "Тече річка невеличка" та пісню із власного дебютного альбому RE:SHETO "За річкою, за Дунаєм".

(http://www.resheto.com/uk/news.html)

"Моя історія – історія дівчини, що знайшла скарб. Вже і не замислююсь, як воно сталось, оте моє пісенне благовіщення. Зростала у снах і мріях батька і матері, що мене як пташа вигодовували. Вони і подарували мені отой пісенний всесвіт, що лиш тепер його скарбом назву. Люди і наставники, добродії, мов хмари мене водою орошували - проростай, учись. Проросла – а довкола рай розвивсь, повен пісень край мій буя, ступила ближче – а то лиш відблиск у змокрілих очах матері і батька. Поле стерням коле - вижате вщент, що й на посів не буде, лиш де-не-де колосок залишивсь. Люд добро розтяга. Така моя вітчизна. Заболіло. Аж тут зірниця засвітила – Ніна Матвієнко, Квітка Цісик, Дударик... Дивлюсь на них, мов у звечоріле небо зорями застелене, і серце тихне, і жалю нема, лиш радість зостається. А скарб мій є у тім, що в жилах кров тече землі цієї, українська. Отак живу, співаю і учусь."                     Запрошую послухати     Альбом "РЕШЕТО"

Неможливо
принести у ваше життя більше, якщо ви не відчуваєте вдячності за те, що
вже маєте. Чому? Тому що думки і відчуття, що випромінюються вами, коли
ви не відчуваєте подяки, - це негативні емоції. Ревнощі, роздратування,
незадоволеність або відчуття "недостатності" – подібні відчуття не
можуть принести вам те, чого ви хочете. Вони можуть лише повернути вам
ще більше того, чого ви не хочете. Негативні емоції відгороджують вас
від добра, яке в іншому випадку прийшло б до вас.