Блог Вишиваночка

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Ой, прийде весна!

..Ой, прийде весна, зашумить водою,
Принесе своє нове життя.
Так іде Господь, так несе з Собою
Нову хвилю нового буття.
У Тобі знайду, Тобі даю душу свою,
Тебе візьму з собою,
До тебе кладу волю свою, долю свою віддаю.
Ти сонце в пітьмі, зорі вночі,
Вітер в душі, моїй душі безкраїй,
До Тебе, мій Бог, моя любов, моє життя, Я біжу.
Ой, прийде весна, заблищить росою,
Огорне теплом, оживе земля.
Так Господь прийме у обійми свої,
Оживить, зігріє всі серця

Коментарі: 28

Вишиваночка

Мова українців - ключ до Вічності

Суперечки про те, яка мова краща чи розвиненіша — безплідні. Як і про те, яка має уживатися на тій чи іншій території. Зрозуміло, що мова корінної нації. Адже кожна мова формувалася і розвивалася протягом століть, а то й тисячоліть, тож саме вона відповідає характеру, способу життя, ментальності даного народу. Зречення материнської мови не таке вже й нешкідливе, як здається багатьом апологетам русифікації і дебілізації України.

Варто послухати хоча б авторитетних і мудрих людей. Бажано закордонних. Адже ще з часів Тараса Шевченка ми звикли, що "німець... нашу історію нам розкаже".

У 1995 році в Україні побував китайський філософ і мудрець Ці Он. Він вивчав історію і культуру нашого народу. Покидаючи Київ, залишив для українців своєрідний маніфест, духовну настанову, план діянь. Переклавши, цитую за тодішньою публікацією в "Интересной газете".

"Ви, українці, дурний і невігласний народ! Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль, але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому, ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях; ви, знайшовши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві.

І якщо три століття тому умами вашої інтелектуальної еліти володіла Варшава, то сьогодні її погляди звернені на Москву чи ще далі - за океан, на Нью-Йорк ...

Як і раніше, ви люто нехтуєте і знищуєте все рідне і материнське: мову, культуру, звичаї і звички. А ВАША Ж МОВА - ЦЕ ЧАРІВНИЙ КЛЮЧ ДО ВІЧНОСТІ, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відкрити потайні двері Всесвіту.

Невже ви досі не звернули увагу на те, що підкорені кимось народи, що користуються в побуті нерідними мовами, складають країни так званого третього світу - Африканський континент, Латинська Америка.

Якщо сон розуму триватиме - вас чекає сумна доля - тих, що відреклися від Великого Материнського Начала - спочатку духовна, а потім повільна, тягуча віками, фізична смерть.

Вихід один - нарешті припинити займатися самогубством. Ви, українці, повинні нарешті подолати згубну для вас тягу Московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не сподівайтеся на добробут і процвітання вашої країни до тих пір, поки в Полтаві і Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова ... "

Що ж, краще не скажеш. Залишається тільки дивуватися, як людина "зі сторони" дала такий точний аналіз нашої дійсності. Коли ж у нас з'явиться своя мудрість?

Олександр ГУНЬКО

gazeta.ua

Коментарі: 63

Вишиваночка

Розвивайся ти, високий дубе

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде,
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди.

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани.
Не побіждена злими ворогами,
Україна встане.

Встане славна мати-Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяна-річки,
Одна – нероздільна.

Щезнуть межі,
Чужі між собою;
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою.

Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати.

Піднімайтесь на святе діло,
На щирую дружбу.
Та щоб ви чесно послужили
Для матері службу.

Чи то ж ви мало послужились
Москві і ляхові?
Чи ще ж то вони мало поточили
Братерської крові?

Пора, діти, пора поглядіти
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати.

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, вставаймо, єднаймося,
Українські люди!

Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Най братерством щирим
Вкраїна воскресне!

17 березня 1883

Коментарі: 13

Вишиваночка

Прирученим патріотам

Обмивши губи в нарзані чи в каві,

Дожовуючи свіжий бутерброд,
Ви стаєте великі й величаві
І любите Вітчизну і народ.

Ви чуєте народні віщі думи,
Його тривоги берете в серця,
Коли потієте у черзі за костюмом,
Затиснувши в долоні гаманця.

Ні, ви не блазні, ви не лицеміри —
Нікчемного презирства не убить,
І свій народ ви любите без міри,
Коли у міру вигідно любить.

За плату ви закохані в ідею
І зморшки морщите на ситому чолі...
Кому ж ви служите, приручені Антеї,
Відірвані від матері-землі?

Хто ваш народ? Яка у нього доля?
Куди його коріння проросло?
Чиї могили стогнуть серед поля,
Забрівши здичавіло у село?

Хоч раз почуйте, грамотні руїни,
Нікчемні слуги чорного добра,
Як, обіпершись вітрові на спину,
Кричить Тарасова гора:
— Нема на світі України,
Немає другого Дніпра!..

26.06.1963

Коментарі: 31

Вишиваночка

Цікава розповідь про незвичайні можливості української мови

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.- Відень їхали чотири пасажири:

англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан
Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про
мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу
англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,
Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
- Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох
великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля,
Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії,
мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській
мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,
Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській
мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи
могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої
самої літери?
- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
- На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, -
звернувся він до німця.
- Нехай буде “П” – сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне
повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим
потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла
поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло
прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези
Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань,
польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну,
плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені
поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,
пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім
подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові
полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна
попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція
повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря
п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим
плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде
жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
- Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру “С”!
- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі
слова будуть починатися на “С”. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор
(“Українська думка”, Лондон)
від Вальдемара Чарноцького.

Молитва до мови

Коментарі: 107

Вишиваночка

Гей,пливе кача по Тисині

Гей, пливе кача по Тисині, Пливе кача по Тисині. Мамко ж моя, не лай мені, Мамко ж моя, не лай мені. Гей, залаєш ми в злу годину, Залаєш ми в злу годину. Сам не знаю де погину, Сам не знаю де погину. Гей, погину я в чужім краю, Погину я в чужім краю. Хто ж ми буде брати яму? Хто ж ми буде брати яму? Гей, виберут ми чужі люди, Виберут ми чужі люди. Ци не жаль ти, мамко, буде? Ци не жаль ти, мамко, буде? Гей, якби ж мені, синку, не жаль? Якби ж мені, синку, не жаль? Ти ж на моїм серцю лежав, Ти ж на моїм серцю лежав. Гей, пливе кача по Тисині, Пливе кача в по Тисині.

Коментарі: 48

Вишиваночка

Квітка на воді

Пішла молодиця на річку прати,
стала на білому камені,—
долі лежать сорочки,
у руці праник качечкою
сірою скаче.
А на воді цвіте квітка:
одна пелюстка — очі милого,
друга пелюстка — губи милого,
третя пелюстка — чоло милого.
Цвіте на воді квіткою трипелюстковою
обличчя милого.
Кинула молодиця праник,
кинула сорочку білу
(сорочку, яку він ніколи не одягне,
хіба що вві сні)
І кинулася у воду зірвати
квітку — обличчя милого,
та розійшлися блакитні кола,
та розійшлися тільки червоні кола,
розійшлися білі кола.
І раптом
затремтіла молодиця
від сумних акордів
плачу,
і впала на квітку роса,
і впала на сорочку милого роса...
На річці, на білому камені
молодиця прала.

Голобородько Василь

Марта Шпак альбом "Осяйні"

Коментарі: 4

Вишиваночка

Тобі, моя Лесю!

З Днем народження тебе Лесю!

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. (Леся Українка) (25 лютого 1871- 1 серпня 1913)

Лариса Косач. Фото 1878..1879 рр. Фото нашого користувача V4 музею -садиби де проживала Леся Українка

Сестрі Олесі

Як яснеє сонце Закине свій промінь ясний До тебе в віконце, - Озвись на привіт весняний. Олесю, серденько, Співай веселенько! Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку!

Як бідну первістку, Дочасну, морози поб'ють. І кущик любистку Холоднії роси поллють, - Не плач, моя роже, Весна переможе! Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку! Лісова пісня

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, - вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни... Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди? Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми? Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже... Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди. 7/ХІ 1900

http://blog.i.ua/user/587508/330516/

http://blog.i.ua/community/662/807784/

http://blog.i.ua/user/587508/414015/ http://blog.i.ua/user/587508/349155/ http://blog.i.ua/user/587508/330925/ http://blog.i.ua/user/587508/330914/

Коментарі: 45

Вишиваночка

Не закривай очі...

Робота цієї дівчинки, Дутченко Валентини, мене сильно зворушила. Прекрасно, що у нас ростуть такі діти!

Коментарі: 35

Вишиваночка

Білим по чорному

Минає час, пливе рікою, Кудись звертає за бугор. Та пам`ять ця завжди зі мною Про той страшний голодомор. Забути все дитячі очі На фотокартках не дають, Серденько крають проти ночі І тінями в думках снують. Ніяк не можу зрозуміти, Збагнути те не можу сам: Що завинили бідні діти «Червоним» нелюдам – катам?! Яку загрозу становили? Яку біду несли Москві? За що з колиски їх в могили Поклали «ідоли» живі? Мені забути ту не в силах, Картину, з пекла що взялась: «На цвинтарі дітей Вкраїни Кадриль танцює Жовтий Князь». (Микола Чат)