Військові отримують зарплату. Яке жахливе речення. В країні війна...Я не думаю,що наші захисники ,по коліна в багнюці ,під ворожими обстрілами та бомбардуваннями ,замислюються над тим ,що в кінці місяця отримають зарплатню( о Господи, а їм же нарахують гроші, 30 ,або аж 100 тисяч!) . Дуже гірко та болячи чути таке від людей які вночi сплять спокійно , і ще мають совість таке говорити. Скажіть це матері, яка більше не обійме свого сина. Скажіть це жінці ,яка більше не поцілує свого коханого. Скажіть це дітям ,які більше не поніжаться в обіймах свого батька. Скажіть це родині пораненого обгорілого бійця , біля якого в лікарні чатує вся родина , і не знає, чи здолає він боротьбу зі смертю. Скажіть це жінкам, які зараз з діточками за кордоном , (виють кожну ніч закриваючи рота долонею , щоб не налякати діточок,бо їм нема куди повертатись),а їхні чоловіки боронять нашу країну. Скажіть це воїнам Маріуполя! Скажiть це кожнiй дружинi,кожнiй дитинi,кожнiй матерi,кожному,хто чекаэ свого захисника додому!!!
Дякуйте
їм, коли відкриваєте очі вранці, дякуйте їм за кожну щасливу мить свого
життя, думайте про це і допомагайте їм, чим можете, а ще моліться за
них, наче молитеся за свою дитину...
«Я - Софія. У Бучі втратила руку, маму та кота. Я одна з 910 дітей, які постраждали через сусідню країну».
Зараз дівчина у безпеці, в Римі, але здригається від кожного звуку й боїться літаків.
Вона відчуває примарний біль. Коли вона хвилюється, болить не тільки неіснуюча рука, а й усе тіло.
До російського вторгнення Софія займалася кінним спортом, але зараз невпевнена, чи буде це можливим у майбутньому. Вона мріє мати протез. Це допоможе їй зменшити біль і навіть зможе виконувати рутину, наприклад одягатися.*...
Дмитро Козацький на позивний «Орест», воїн полку «Азов», виклав у
вільний доступ свої фотографії оборонців Маріуполя з закликом до
світових медіа та небайдужих поширювати їх.
Хай це звучить грубо, але донбасців, які приїжджають у Галичину, я вважаю не біженцями - а втікачами. До нас утікають ті, хто останні 10 років тотально підтримували Януковича. А я запитую: від кого біжите? Від своєї відповідальності за діяння своєї Партії регіонів? Від тих, кого ви своїм стадним голосуванням утримували біля корита? І чи є гарантії, що поки донбаські жінки й діти обживаються на Галичині – їхні чоловіки не стріляють в українських хлопців? Ворог прийшов до твоєї оселі, а ти замість того, аби з ним боротися, втікаєш на Галичину – і ще при цьому вимагаєш, аби галичани замість тебе ризикували життям, виганяючи твого кривдника. Ну ви мене вибачте…