Профиль

mandrivnic

mandrivnic

Украина, Черкассы

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

До історії Свято-Троїцької церкви в Черкасах

Рідко хто з черкащан та гостей нашого міста,дивлячись з розташованого на горі парку ім. Богдана Хмельницького на  сквер Долина Троянд,який розкинувся під горою,може собі уявити,що менше чотирьох століть тому тут,на території старого Черкаського Подолу стояла церква.Дерев'яна козацька церква Святої Трійці,в якій черкаські лицарі-козаки, готуючись до походів на Крим і Стамбул,відправляли напутню службу.Церква ця була збудована на місці більш давньої,теж козацької церкви приблизно в 70-х роках 17-го століття і,як стверджують архівні джерела,була   витвором мистецтва дерев'яної церковної архітектури Середнього Подніпров'я.Зведена церква була з благословення тодішнього  київського митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського і ним же була освячена.
Вид на Долину Троянд.Десь тут,ймовірно,стояла дерев'яна церква.
Цей храм майже сто років слугував людям, а коли став руйнуватися, був розібраний, і на його місці  1745 року з'явився новий храм,також дерев'яний, але споруджений вже в бароковому стилі.Ця будівля перестояла третій розділ Польщі,після якого всі правобережні землі відійшли  до Російської імперії.Наприкінці ХVIII ст. Черкаси стають повітовим  містомі і всі будівлі тодішнього містоуправління,які,як і церква,розташовувались на Подолі, були  переведені з Подолу на замчище (тепер сквер ім. Б.  Хмельницького).До середини ХІХ ст. Свято-Троїцька церква сильно руйнується,тим не менш  продовжує слугувати мешканцям Подолу і Митниці.
Панорама Дніпра

Вирішивши збудувати нову церкву, міська управа місце для неї обрала не на Подолі,а в горішній частині міста, на замчищі,тобто на місці,де колись гіпотетично розташовувався старовинний міський замок. 31 травня 1862 року на цьому місці почалося спорудження  кам'яної будівлі церкви Святої Трійці . Її будівництво обійшлося міській думі в чотири тисячі рублів  сріблом, інші витрати взяли на себе миряни.У 1864 році Свято-Троїцьку церкву  освятив київський митрополит Арсеній.
Троїцька церква.Стара листівка
Раз я вже згадав про замчище,то варто зробити невелике уточнення.В Черкасах в різні часи існували три замки.Перший замок(1392-1402рр) розташовувався на території сучасного скверу Б.Хмельницького.Другий (1490-ті роки) був зведений на місці теперішнього готелю "Черкаси".Третій,зведений в 1549-1552 рр,майже повністю повторював розташування першого.Але "народна історіографія" вперто ототожнює місце розташування Черкаського замку з місцем,де й була збудована кам'яна церква.В свою чергу історики стверджують,що замку на місці будівлі церкви не існувало,існувало лише резервне укріплення,реконструйоване в 18-тому столітті під господарські споруди.Залишається лише  сумувати,що тісна забудова міста не дозволяє провести грунтовні археологічні дослідження.Як і про те,що коштів на ті дослідження традиційно нема.
Діарама Черкаського замку в Черкаському обласному краєзнавчому музеї.Фото з Вікіпедії.
Замковий узвіз.Той випадок,коли назва досить красномовна.
Але повернімося до Троїцької церкви.Храм цей мав неабияке значення в житті міста.З 1861 року при ньому діяла двокласна церковно-парафіяльна школа.Вулицю,яка вела до храму було названо Троїцькою і її відразу облюбувало для приватної забудови черкаське купецтво.Не дивлячись на це,вулиця,яка не мала бруківки,зустрічала богомольців влітку клубами куряви,а восени непролазною багнюкою.На цій же вулиці ще на початку століття була збудована і двоповерхова єврейська синагога,яку пізніше доповнили третім поверхом.
Єврейська синагога.Сучасний вигляд.
На подвір'ї Троїцької церкви був цвинтар,на якому  ховали священників та членів їх родин.Церква мала 76 десятин орної землі та сіножатей.Жовтневий переворот храм пережив відносно спокійно.Біди почалися в 1933 році,коли церкву пограбували і понівечили представники нової влади.Невдовзі церква була офіційно закрита.Службу було відновлено під час  німецької окупації в 1941-му році і не припинялась вона до 1960-го року,в якому храм знову закрили.
Втрачено цю архітектурну пам'ятку було в 1965-му році,коли було заплановано будівництво Пагорбу Слави.Тоді церкву,яка за тодішніми уявленнями не вписувалась в новий архітектурний ансамбль,було висаджено в повітря...При будівництві Пагорбу Слави,яке велося авральними методми,звичайно ж не було досліджено місцевість археолгами,а,враховуючи її нинішній статус,навряд чи колись вона буде досліджена...
Пагорб Слави
Вид на Дніпро з Пагорбу Слави
Вулицю Троїцьку було перейменовано на вулицю Слави.На підступах до Пагорбу було збудовано новий краєзнавчий музей.Чомусь цю будівлю називають витвором мистецтва,архітектурним дивом...Не знаю,судіть самі.А те що зпроектована вона під музей чудово-факт незаперечний.Та й музей є вельми цікавим,рекомендую для відвідувавння.
А що ж Троїцька церква?ЇЇ історія на цьому не закінчується!Нова Троїцька церква,а зараз це Свято-Троїцький кафедральний собор Черкаської єпархії УПЦ КП,почала будуватися наприкінці 1980-х років  неподалік від місця зруйнованого храму.Зараз собор беззаперечно є  однією з головних архітектурних прикрас нашого древнього міста.

Нужно помочь экс-гендиректору Хортицкого заповедника К.СУШКО

  • 03.12.12, 22:42
22 ноября запорожский «МИГ» опубликовала материал «Так кто же судьи?» с подзаголовком «На движимое и недвижимое имущество бывшего гендиректора Хортицкого заповедника наложен арест». Вот текст публикации. "Наша газета сообщала о судебных разбирательствах вокруг Константина Сушко бывшего генерального директора Национального заповедника «Хортиця», известного журналиста, публициста и писателя, лауреата премии имени Ивана Франко. Сегодня возникла необходимость заглянуть в истоки проблемы Константин Иванович, с чего все началось? С грубого увольнения меня с должности руководителя Хортицкого заповедника в октябре 2007 года. А чем было вызвано такое увольнение? Фактической причиной стало то, что, с одной стороны, в январе 2007 года я отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице, а с другой, примерно тогда же, выступил против несвоевременных подводных изысканий у берегов Хортицы. Стремительное развитие заповедника, инициированное мной и начавшееся в 2005 году [особенно факт получения Государственного акта на право пользования заповедником всей землей Хортицы], не на шутку встревожило кое-кого из власть предержащих, а в среде завистников от науки вызвало раздражение. В результате, в марте 2007 года мои «доброжелатели» из обоих станов объединились, и через семь месяцев я лишился должности. Восстанавливаться не пытались? Меня сразу взяло под свою защиту мощное столичное адвокатское объединение «Корпоративні технології». Адвокат Елена И., изучив дело, уверенно сказала: Константин Иванович, в должности гендиректора мы вас восстановим в течение 15-ти минут. Наверное, слишком громко и радостно прозвучали эти слова кто очень хотел, тот их услышал, и уже через пару дней после первого, в мою пользу, судебного заседания против меня в Запорожье возбудили уголовное дело. Тотчас взяли подписку о невыезде. Затем возбудили еще одно уголовное дело и еще. Вдобавок, в канун второго, решающего, судебного заседания адвокат И. вдруг, без объяснения причин, отказалась вести мое дело. Из-за вереницы допросов одновременно по трем уголовным делам в Киев, естественно, съездить я не смог, вот все с моим восстановлением и заглохло. Тем временем и уголовные дела были закрыты. Только начал успокаиваться, как возбудили два «цивильных». Одно я проиграл, а другое сначала выиграл. По какому из них наложен арест на ваше имущество? По тому, которое я выиграл. Как так? Очень просто. Запорожская межрайонная природоохранная прокуратура стала инициатором иска ко мне на предмет взыскания в пользу Хортицкого заповедника 70548 гривен. «История вопроса» требует пояснения. По моей инициативе, на отрезке дороги, которая ведет в сторону бывшей комсомольской школы, сооружено ограждение из гранитных глыб, чтобы воспрепятствовать проникновению машин в зеленую зону. Работы выполнило ЗАО «Днепрострой». Все было хорошо до тех пор, пока та же межрайонная природоохранная прокуратура [ни с того, ни с сего?] вдруг решила проверить: все ли в порядке с оплатой? Оказалось, якобы не все! Из 127974 гривен «Днепрострою» перепало лишних 70548 гривен. Именно эту сумму я «должен вернуть государству». А как вы ее заполучили? Вот именно! Не гендиректор вел объект, не я устанавливал расценки, вдобавок, вскоре после моего увольнения, мой преемник на должности гендиректора и руководитель «Днепростроя» подписали соглашение о том, что весь объем работ выполнен именно на сумму 127974 гривен. Но даже, если бы перерасход и имел место, то как бы я получил те 70 с лишним тысяч? Их надо было обналичить. К тому же в чужой бухгалтерии. Значит, к делу причастен еще и бухгалтер! Кто он? Неизвестно. Короче, полный абсурд, не случайно в 2010 году я выиграл дело в Жовтневом районном суде. Прокуратура направила жалобу в Апелляционный суд нашей области, я и там его выиграл. Затем была жалоба в Верховный Суд. И вот из Киева дело неожиданно вернули на повторное рассмотрение Сначала в районный? Да. Слушание дела состоялось в Жовтневом районном суде 25 июля сего года. Без меня, поскольку я находился за пределами области, к тому же был болен, о чем прислал документ и заявление с просьбой перенести заседание. Просьбу мою не удовлетворили, с решением суда в установленный законом срок не ознакомили, зато 10 ноября я получил из государственной исполнительной службы сообщение, что все мое движимое и недвижимое имущество арестовано Что намерены делать? Впервые за все эти пять лет судебных разбирательств я почувствовал себя жутко уставшим. И гнетет не столько судебная волокита, сколько осознание, что после всего, сделанного по моей инициативе на Хортице, с меня же да еще и В ПОЛЬЗУ ЗАПОВЕДНИКА, по иску его руководства (!) взялись взыскивать сумму, которой у меня нет и никогда в полном объеме не было. Не так больно, как противно и досадно за тех, кто все это творит. Воистину, как говорится: о времена, о нравы!"Запорожская областная организация Национального Союза журналистов Украины объявляет сбор средств в помощь К.Сушко. Деньги можно перечислить в Запорожское отделение «Приватбанка», через банкомат, на пенсионный счет К.Сушко: 6762 4685 0169 3927, или передать наличными. Контактные телефоны: (0612) 62-68-39, (044) 279-24-15, (099) 069-52-20.---------------------------------------------------------------------------------------------------Через неделю, 29 ноября, «МИГ» вернулся к теме, сообщив в сжатом варианте то, о чем вы только что прочитали. При этом на первой полосе разместился броский анонс: «Исполнительная служба взыскивает с писателя и краеведа Константина Сушко 70 тысяч гривен. Друзья идут на помощь». То есть газетчики постарались по максимуму привлечь внимание к беде, в которую попал их коллега. Я размещаю эту информацию на «Заборе» по той причине, что о творимой в Запорожье несправедливости нужно кричать не только со страниц популярного у нас «МИГа». Как явствует из газеты, Сушко «отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице». Этот капитальный особняк еще в 90-е должны были передать заповеднику (не передали и до сих пор), новый гендиректор планировал, завершив тянувшуюся годами судебную тяжбу, разместить в здании два музея природы и археологии. Губернатор Запорожской области Евгений Червоненко, назначенный на свою должность в декабре 2005-го, имел, видимо, на просторный домик другие планы. Итог таков: генеральный директор, заручившись поддержкой Киева, не подчинился прихоти «губера», что, судя по всему, Червоненко воспринял очень болезненно. О равнодушном, чисто потребительском отношении к Хортице автогонщика Евгения Червоненко, стоявшего у руля области два года, можно судить потому хотя бы, что, живя все время на милицейской базе отдыха, размещенной на самом Острове, он ни разу не побывал в заповедных плавнях, не посетил других уникальных исторических мест. Приведенные мною факты взяты из книги «Бентежна Хортиця», в которой её автор Константин Сушко детально описал многострадальную историю своего директорства. Думаю, читали эту книгу немногие, а кто прочел, знает, какие бои приходилось выдерживать генеральному директору Национального заповедника с теми, кто хотел приспособить Хортицу под строительство аэродрома, элитных саун и ресторанов, оттяпать землицы под личный особнячок, пробить скважину для добычи воды, нужной для производства водки. Найдите «Бентежну Хортицю» в областной библиотеке имени Горького, в Интернете, узнайте, как непорядочно вели себя известные в нашей области и в Украине чиновники и деятели культуры по отношению к Константину Сушко и шире Хортице. Цитата из книги: ««Багатьох державних службовців запорізького розливу не влаштовувало те, що Сушко розвиває заповідник в ІСТИННО НАЦІОНАЛЬНОМУ дусі. Звісно, відкрито про це ніхто не заявляв діяли спідтишка». Несколько лет назад предшественник Червоненко на посту запорожского губернатора Юрий Артеменко (именно он поддержал приход Сушко на должность гендиректора весной 2005-го) предостерег своего протеже: «Твое непослушание Червоненко тебе не подарит». Как в воду глядел! В том, что судебный иск высосан из пальца с подачи «червонца», не сложно предположить. Допускаю: в основе «наезда» - не только личная неприязнь экс-губернатора-автогонщика, в свое время Сушко многим отбил охоту приватизировать Хортицу. В нашем случае главное, что административно-правовая система, суть которой свора аморальных высокопоставленных чинуш, в очередной раз беззастенчиво подмяла под себя законность и справедливость. Кому-то в Киеве очень хочется растоптать Сушко, добить и без того поверженного не показного защитника главного острова Украины. Нельзя этого допустить! Все что требуется от нас, людей порядочных и обычных поддержать Сушко не только сочувствием. Будем людьми, вопреки червоненкам и им подобным. Юрий Гаев

 

оригінал статті тут

Буцький каньон

Буцький каньон розташований на межі Черкаської та Вінницької областей в селищі Буки Маньківського району Черкаської області на річці Гірський Тікич. Утворений він в протиерозійних гранітах віком більш ніж 2 мільярди років.В 1972 році каньону було присвоєно статус пам'ятки природи місцевого значення.Розташований каньон трохи нижче по течії від колишньої Буцької ГЕС і являє собою скелястий берег з виступами сірого граніту,висота якого місцями сягає 30 м.Довжина каньону перевищує 2,5 км.
Лаврентій Похилевич про Буки писав таке:"Местечко при реке Тикичь,в 12 верстах от Иваньки,тянется со своим предместьем Антоновкою вдоль реки Тикича на пространстве 3-х верст. Берега Тикича образуют отвесные живописные скалы;сама речка быстро струится между гранитными массами,составляющими ее ложе.Сероватый гнейсо-гранит находится массами среди красного гранита."
Вид з мосту
До комплексу природних пам'яток Буків крім самого каньону також належать  водоспад "Вир" та " Родіонова скеля".Водоспад отримав назву від води,яка вирує,перекочуючись через кам'яні пороги.Скеля ж отримала ім'я на честь видатного геолога С.М.Родіонова
 
Між велетенськими гранітними брилами піниться і шаленіє водний потік,який утворює так звані "буки".Це слово походить ще з часів козаччини і означає "водяні круговерті".Знаючи значення цього слова,неважко здогадатись звідки походить така незвична,на перший погляд,назва селища.
Водоспад "Вир"
Коли ви просуваєтесь в глиб каньону,ви потрапляєте в дивовижну країну скелястих берегів.Над головами нависають скельні утворення висотою більш ніж 30 метрів і кожне з них має свою унікальну форму.Багатьом вони нагадують казкових велетнів,які мовчазно спостерігають за тим,що діється внизу.
Територія каньону є улюбленим місцем відпочинку туристів,які любовно називають його "Маленькою Швейцарією".Місце наскільки популярне в туристів,що влітку тут важко знайти місце для табору.Такий наплив відпочивальників(серед яких є автотуристи,байкери,альпіністи) не міг не позначитись негативно на стані каньону.Часто після горе-туристів залишаються купи сміття,бите скло,одноразовий посуд.Тому каньон вимагає якщо не захисту,то хоча б порядного відношення з боку відвідувачів.

Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир

Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир розташований за 1.8 км на схід від  центру  села Чубівка,  біля річки Жаботинки,в урочищі Вітряна Гора. Монастир  носить ім’я одного з найвідоміших християнських святих, «пустельника» Преподобного  Онуфрія Великого.
Чубівка знаходиться за 30 км від Черкас,тому добратися туди з обласного центру не складає ніяких проблем.Асфальтне покриття середньої паршивості,лише в самій Чубівці є кілометрова ділянка з "зубодробильною" бруківкою.
Біля самої Чубівки дорога перетинає річку Тясмин.З Тясминського мосту відкриваються розкішні краєвиди.
Ця територія прилягає до Холодного Яру,тож заворожений місцевими краєвидами,я деякий час провів біля Тясмину.
Проїхавши через всю Чубівку і піднявшись на гору,я опинився перед відчиненою монастирською брамою.Біля брами молодий,років 20-25 монах порядкував біля свіжозалитого фундаменту під якусь споруду.Монах виявився словоохотливим і в розмові,яка зав'язалась і протікала невимушено,розповів мені багато цікавого про історію монастиря.Виявляється,що історія Жаботинського чоловічого монастиря сягає давніх давен, хоча точна дата заснування монастиря  невідома. Найбільш рання достовірна інформація про нього належить до  1706 року, коли Київський митрополит Варлаам Ясинський просив заступництва монастирю у гетьмана Івана Мазепи, а у 1752 році обитель була відновлена Чигиринським старостою Яном Яблоновським.  Однак деякі архівні матеріали монастиря свідчать про існування обителі  більш, як 600 років. З 1786 року –це заштатний, з 1904 року – чоловічий  монастир гуртожитного типу.
З чотирьох церков,які знаходились на подвір'ї монастиря,час пощадив лише кам'яну церкву Святого Онуфрія,збудовану в 1812 році.Черз рік цей храм відмічатиме своє 200-ліття.Як і всі монастирі,Свято-Онуфріївський знав як часи розбудови,так і часи часткової і повної руйнації.
Джерела підтверджують, що у 1824 році в монастирі бував малий Тарас Шевченко.Бував він тут і дорослим, у 40-х роках 19 століття.У 18-19 сторіччях монастир розширював свої земельні володіння.Монахи серед місцевого населення мали славу добрих землеробів і пасічників.Монастир продавав сільгосппродукцію і продукти бджільництва,з чого мав непогані статки.Працювала навіть монастирська цегельня,яка випускала цеглу з клеймом "ОМ"-Онуфріївський монастир.Період розбудови і економічного зростання протікав до 1917 року.Після відомих подій в Радянській Україні справи монастиря починають іти все гірше і гірше,а в 1928 році монастир закривають.Якщо не рахувати декількох років під час другої світової війни,коли в монастирі жили черниці з Мотриного монастиря,Свято-Онуфріївський монастир до 1972 року простояв пусткою.В цей час його церкву обстежила спеціальна комісія,визнала її як руїну і...споруду стали використовувати як зерносклад,що,як не дивно,врятувало церкву від цілковитої руйнації.
Напівзруйнований Онуфріївський храм повернули церковній громаді у 1990 році. Монастир знову відкрито 29 грудня 1993 року.
У наші дні збудовано келії, готель для приїжджих,  2-поверховий братський корпус
і дещо облагороджений монастирський двір.Також більш-менш відреставрована церква,хоча,як і в інших монастирях,матеріали для реставраційних робіт підібрані невдало.Дуже вже багато сучасних матеріалів,які не пишуться до архітектури церкви.
Монастир не виглядає багатим.Є невеликі земельні угіддя,сад,маленька пасіка,невеликий виноградник.Також,за словами монаха,монастир продає молокопродукти.
Свято-Онуфріївський монастир  овіяний багатьма легендами, описаними в художній та історичній  літературі. Найбільш ефектна з них – про існування підземного переходу  між Онуфріївським та Мотронинським монастирями, який слугував для порятунку від грабіжників у неспокійні часи та котрим нібито користувалися холодноярці.І хоча насельники монастиря заперечують наявність підземного ходу між цими монастирями,все одно багато людей,особливо місцевих,гаряче відстоюють цю легенду.На території монастиря є підземна церква Святителя Миколая та печери, давнє кладовище. Печери протягом 1996 – 2000 р. були  ретельно вичищені від намитого і наносного грунту та досліджені  черкаськими археологами. Загальна довжина підземних ходів сягає 70 м.Побувати в печерах цьго разу мені не довелось,бо вони перебувають на реставрації.Тому викладаю фотки печер річної давнини.

Переглянути більшу мапу

Мальовничий Стеблів

Л.Похилевич в 1861 році писав про Стеблів таке:"Стеблев замечателен своим расположением.Рось течет здесь между высокими лесистыми скалами по дну,усеянному огромными камнями и порогами,по которым вода стремится в виде водопадов.В самом местечке в Рось впадают два ручья:Боровица и Хоробра.Первая бежит в таком углублении,что нависшие по обеим сторонам скалы и деревья совершенно скрывают ее от глаз."
Хоча збудована в середині 20-го століття гребля Стеблівської ГЕС кардинально змінила русло Росі,а разом з ним і її береги, навколишній ландшафт все ж здатен зачарувати мандрівника.
Археологи та історики прийшли до висновку,що сучасний Стеблів мав двох попередників.Один з них,місто Боровий,стояло біля впадіння річки Боровиці в Рось.Про це місто існують лише легенди.А на одному з числених островів Росі в 1032 році Ярослав Мудрий заклав місто-фортецю,яка,на думку Миколи Костомарова, звалась Торчеськ.Про точність назви міста історики ще сперечаються,а от археологічні дослідження довели,що поселення на острові Замок,який розташований в межах сучасного Стеблева,справді існувало.Завдяки археологам вдалось встановити дату заснування поселення-1032 рік.
Місто-попередник Стеблева було зруйноване під час монголо-татарської навали.Сучасний Стеблів виник десь в 16-тому столітті.Як говорить легенда(знову легенда!), місто на кам'янистому острові заснував козак Стебло.Від його імені нібито і походить назва містечка.Хоча є ще одна версія,більш вірогідна,що назва Стеблів походить від польського "стебло място"-місце без лісу.В 1584 році,згідно офіційного дозволу короля Речі Посполитої С.Баторія,ці землі були заселені переселенцями.В кінці 16-го сторіччя місто вже мало Магдебурзьке право.Славен козацький період містечка:стеблівські козаки часто поповнювали лави Війська Запорозького.В Стеблеві народився гетьман Олефір Голуб(Стеблівець),який перейняв гетьманську булаву після смерті П.Сагайдачного.З 18-го по 20-те сторіччя Стеблів багато раз змінював власників.Особливо поталанило стеблівчанам в 1812 році,коли власниками селища стала родина Головінських.Головінські сприяли економічному розвитку Стеблева.Тут був збудований цукровий та винокурний заводи,велика суконна фабрика.
Стеблівська ГЕС,яка докорінно змінила навколишній ландшафт,була збудована в 1952 році.Саме в Стеблеві Рось робить декілька химерних зламів течії,і на одному з них була збудована дамба.Тепер Рось падає з десятиметрової висоти в гранітний каньон,утворюючи числені струмки і водограї.
Кам'янисте,з порогами, русло Росі створює чудові умови для рафтингу і просто прогулянок на байдарках.
Помилуватися краєвидами та покупатися в водоспаді приїздить багато туристів.
Старе русло Росі тепер має вигляд кам'яного каньону,який частково заповнюється водою лише під час весняного паводку.
Місцеві старожили,з якими мені вдалось поспілкуватися,одноголосно стверджують,що сучасні краєвиди ні в яке порівняння не йдуть з тією красою,яку затопили води Стеблівського водосховища.Не маю підстав не вірити їм,але є одне "але".Якби не будівництво ГЕС,то не було б в Стеблеві такого чудового водоспаду.
Розповідаючи про Стеблів,не можна оминути увагою класика української літератури І.С.Нечуя-Левицького,який в 1838 році народився тут-таки в Стеблеві.Стверджують,що прототипами героїв його творів були саме міщани Стеблева.Зараз в родинному будинку Левицьких діє музей письменника.Директором музею вже багато років працює Сергій Хаврусь,цікава і різнобічна людина,просто фанат своєї справи.Під час екскурсії  від нього можна взнати багато цікавинок з історії та географії Стеблева,які не ввійшли до туристичних путівників.
На цьому закінчується моя мандрівка Стеблевом.Звичайно,не всі цікавинки вдалось мені побачити,бо дуже багато часу я провів на каньоні біля водоспаду.Що ж,буде привід приїхати сюди ще.Тим більше,що покупатися в водоспаді-велике задоволення!Раджу всім!

Холодноярський Мотронинський монастир

Сьогодні пропоную помандрувати до Холодного Яру.Серцем цієї чарівної місцевості є Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир.Чому Мотронинський?На це питання відповідь дає старовинна легенда.
І хоча це лише легенда,ще ні одне історичне джерело краще за неї не пояснило історію походження цього монастиря,якому судилась тяжка доля:згоряти в боротьбі з ворогами,щоб потім,подібно птахові-Феніксу,відновлюватися з попелу і знову звати до боротьби за волю.
Легенда розповідає,що в часи князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища збудував нову фортецю князь Мирослав,Смілянський воєвода.Повертаючись з переможного походу,він вирішив перевірити пильність фортечної залоги на чолі з молодою княгинею Мотрею.Для цього він переодягнув своїх воїнів в печенізький одяг.Як виявилось,пильність була на висоті,бо княгиня власноруч влучила з лука в печенізького ватажка,яким вбрався Мирослав.На руках своєї коханої дружини він і помер.Княгиня Мотрона з горя і розпуки  наказала затопити лодію з тілом чоловіка,а сама постриглася в черниці.На місці ж фортеці  заснувала чоловічий монастир,на пам'ять про коханого чоловіка.З тих пір ,ніби,і зветься монастир Мотриним...
Може здатись дивним,але в наш час ця легенда,яка більше схожа на казку,знайшла наукове підтвердження.Спеціалісти-гідрологи,які працювали в цій місцевості,виявили,що яр,в якому зараз знаходиться Свято-Онуфрієвське джерело(попід самим монастирем),є ніщо інше як старе русло річки Косарки,яка в ті літописні часи була судоходною.Косарка впадала в Тясмин,який на той час був правим основним рукавом Дніпра.Так що лодії  могли вільно заходити до самої фортеці.Саме так це було,чи трохи інакше,але з впевненістю можна сказати,що легенди на пустому місці не народжуються.
Недовго процвітала новостворена обитель,бо вже протоптали стежки на Русь ординські завойовники.Мотрин монастир було спалено,а майже всі монахи загинули в боротьбі.Кілька століть лише одинокі подвижники переховувалися в печерах.На козацьку добу припадає новий виток розвитку обителі.Гетьман П.Сагайдачний взяв монастир під свою опіку і обитель стає духовним центром Зопорожжя.В цей час монастир укріплюється,розбудовується.Саме в цей героічний час прокопуються таємні підземні ходи ,підземні церкви та схрони.Холодний Яр попід землею з'єднується с Суботовим,Чигирином,іншими монастирями.Розповідають про підземні ходи,по яких вільно міг рухатись вершник на коні.В монастирі існував шпиталь для поранених і літніх запорожців.Траплялося,що козак приїздив сюди доживати віку,але,набравшись сили від цілющого монастирського джерела,знову повертався на Січ,щоб воювати з ворогами.
Під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького монастир знову опиняється в вихорі історичних подій.Мотронинські ченці допомагали козакам де порадою,а де і своєю міцною рукою.За це під час Руїни обитель не раз розплачувалась,попадаючи під шляхетські напади і руйнації.А під час оборони Чигирина 1677-1678рр.монастир остаточно було стерто з поверхні землі,тепер вже турками.Але вже вдруге свята обитель відбудовується.І під час Коліївщини знову опиняється в горнилі боротьби за волю і долю.Саме ченці монастиря на чолі з ігуменом Мельхіседеком Значко-Яворським посвятили ножі гайдамакам в монастирському ставку,який з тих пір став зватися Гайдамацьким.
Нинішня кам'яна Троїцька церква збудована на місці старої дерев'яної,в якій вінчалися Богдан Хмельницький з Ганною Сомківною.Зважаючи на історію монастиря російська царська влада побоювалась нових хвиль спротиву з Холодного Яру і в 1911 році монастир було перетворено на жіночий.Незважаючи на це монастир активно включається в національно-визвольну боротьбу і стає центром Холодноярської республіки.Багато монахинь допомагали повстанцям,працюючи розвідницями і зв'язковими.Майже 10 років скликав Мотрин дзвін борців за волю України.Совдепія,коли врешті-решт подолала повстанців,цього обителі не простила,і зруйнувала,на цей раз вже втретє...
Але більшовикам не вдалося хоч би для чого пристосувати монастир і він багато років простояв пусткою,піддаючись руйнації.Якийсь час тут створили комуну,але більшовикам було незатишно у цьому ворожому для них лісі і комуна швидко розпалася.Пізніше були плани створити тут лепрозорій,але,на щастя,не склалося.
З 1991 року починається відродження монастиря,але,на жаль,українська святиня потрапляє в руки Російської православної церкви
Не дивлячись на протести істориків була збудована нова келійна будівля,яка повністю дисгармонує з будівлею Троїцької церкви
Біля монастиря завжди йде жвава торгівля медом,сувенірами,виробами ручної роботи
Поруч з монастирем є цілюще Свято-Онуфрієвське джерело,вода з якого ще козаків зцілювала від багатьох хвороб.Особливість води полягає в тому,що вона містить срібло і радон в концентраціях,які найбільш корисні для людини
Попивши цілющої водички і кинувши в джерело монетку,щоб повернутися сюди ще,знову прямуємо  до монастиря.На подвір'ї є чимало нових будівель
Новий монастирський погріб зовсім не схожий на старий
Монашки освоюють нові аграрні технології
і стару сільськогосподарську техніку
Церкву активно" прикрашають"
На подвір'ї монастиря стараннями монашок розкинувся чималий черешневий(і не тільки)сад
Пора вже вертатися додому.Коли вийшов за межі монастиря,то помітив,що біля монастирської брами лежить симпатичний песик.Мабуть той,біля будки якого на території  було написано:  "Собаку не злить и не гладить!"

Холодноярський Мотронинський монастир

Сьогодні пропоную помандрувати до Холодного Яру.Серцем цієї чарівної місцевості є Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир.Чому Мотронинський?На це питання відповідь дає старовинна легенда.
І хоча це лише легенда,ще ні одне історичне джерело краще за неї не пояснило історію походження цього монастиря,якому судилась тяжка доля:згоряти в боротьбі з ворогами,щоб потім,подібно птахові-Феніксу,відновлюватися з попелу і знову звати до боротьби за волю.
Легенда розповідає,що в часи князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища збудував нову фортецю князь Мирослав,Смілянський воєвода.Повертаючись водним шляхом з переможного походу,він вирішив перевірити пильність фортечної залоги на чолі з молодою княгинею Мотрею.Для цього він переодягнув своїх воїнів в печенізький одяг.Як виявилось,пильність була на висоті,бо княгиня власноруч влучила з лука в печенізького ватажка,яким вбрався Мирослав.На руках своєї коханої дружини він і помер.Княгиня Мотрона з горя і розпуки  наказала затопити лодію з тілом чоловіка,а сама постриглася в черниці.На місці ж фортеці  заснувала чоловічий монастир,на пам'ять про коханого чоловіка.З тих пір ,ніби,і зветься монастир Мотриним...
Може здатись дивним,але в наш час ця легенда,яка більше схожа на казку,знайшла наукове підтвердження.Спеціалісти-гідрологи,які працювали в цій місцевості,виявили,що яр,в якому зараз знаходиться Свято-Онуфрієвське джерело(попід самим монастирем),є ніщо інше як старе русло річки Косарки,яка в ті літописні часи була судохідною.Косарка впадала в Тясмин,який на той час був правим основним рукавом Дніпра.Так що лодії  могли вільно заходити до самої фортеці.Саме так це було,чи трохи інакше,але з впевненістю можна сказати,що легенди на пустому місці не народжуються.
Недовго процвітала новостворена обитель,бо вже протоптали стежки на Русь ординські завойовники.Мотрин монастир було спалено,а майже всі монахи загинули в боротьбі.Кілька століть лише одинокі подвижники переховувалися в печерах.На козацьку добу припадає новий виток розвитку обителі.Гетьман П.Сагайдачний взяв монастир під свою опіку і обитель стає духовним центром Зопорожжя.В цей час монастир укріплюється,розбудовується.Саме в цей героічний час прокопуються таємні підземні ходи ,підземні церкви та схрони.Холодний Яр попід землею з'єднується с Суботовим,Чигирином,іншими монастирями.Розповідають про підземні ходи,по яких вільно міг рухатись вершник на коні.В монастирі існував шпиталь для поранених і літніх запорожців.Траплялося,що козак приїздив сюди доживати віку,але,набравшись сили від цілющого монастирського джерела,знову повертався на Січ,щоб воювати з ворогами.
Під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького монастир знову опиняється в вихорі історичних подій.Мотронинські ченці допомагали козакам де порадою,а де і своєю міцною рукою.За це під час Руїни обитель не раз розплачувалась,попадаючи під шляхетські напади і руйнації.А під час оборони Чигирина 1677-1678рр.монастир остаточно було стерто з поверхні землі,тепер вже турками.Але вже вдруге свята обитель відбудовується.І під час Коліївщини знову опиняється в горнилі боротьби за волю і долю.Саме ченці монастиря на чолі з ігуменом Мельхіседеком Значко-Яворським посвятили ножі гайдамакам в монастирському ставку,який з тих пір став зватися Гайдамацьким.
Нинішня кам'яна Троїцька церква збудована на місці старої дерев'яної,в якій вінчалися Богдан Хмельницький з Ганною Сомківною.Зважаючи на історію монастиря російська царська влада побоювалась нових хвиль спротиву з Холодного Яру і в 1911 році монастир було перетворено на жіночий.Незважаючи на це монастир активно включається в національно-визвольну боротьбу і стає центром Холодноярської республіки.Багато монахинь допомагали повстанцям,працюючи розвідницями і зв'язковими.Майже 10 років скликав Мотрин дзвін борців за волю України.Совдепія,коли врешті-решт подолала повстанців,цього обителі не простила,і зруйнувала,на цей раз вже втретє...
Але більшовикам не вдалося хоч би для чого пристосувати монастир і він багато років простояв пусткою,піддаючись руйнації.Якийсь час тут створили комуну,але більшовикам було незатишно у цьому ворожому для них лісі і комуна швидко розпалася.Пізніше були плани створити тут лепрозорій,але,на щастя,не склалося.
З 1991 року починається відродження монастиря,але,на жаль,українська святиня потрапляє в руки Російської православної церкви
Не дивлячись на протести істориків була збудована нова келійна будівля,яка повністю дисгармонує з будівлею Троїцької церкви
Біля монастиря завжди йде жвава торгівля медом,сувенірами,виробами ручної роботи
Поруч з монастирем є цілюще Свято-Онуфрієвське джерело,вода з якого ще козаків зцілювала від багатьох хвороб.Особливість води полягає в тому,що вона містить срібло і радон в концентраціях,які найбільш корисні для людини
Попивши цілющої водички і кинувши в джерело монетку,щоб повернутися сюди ще,знову прямуємо  до монастиря.На подвір'ї є чимало нових будівель
Новий монастирський погріб зовсім не схожий на старий
Монашки освоюють нові аграрні технології
і стару сільськогосподарську техніку
Церкву активно" прикрашають"
На подвір'ї монастиря стараннями монашок розкинувся чималий черешневий(і не тільки)сад
Пора вже вертатися додому.Коли вийшов за межі монастиря,то помітив,що біля монастирської брами лежить симпатичний песик.Мабуть той,біля будки якого на території  було написано:  "Собаку не злить и не гладить!"

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая