Рідко хто з черкащан та гостей нашого міста,дивлячись з розташованого на горі парку ім. Богдана Хмельницького на  сквер Долина Троянд,який розкинувся під горою,може собі уявити,що менше чотирьох століть тому тут,на території старого Черкаського Подолу стояла церква.Дерев'яна козацька церква Святої Трійці,в якій черкаські лицарі-козаки, готуючись до походів на Крим і Стамбул,відправляли напутню службу.Церква ця була збудована на місці більш давньої,теж козацької церкви приблизно в 70-х роках 17-го століття і,як стверджують архівні джерела,була   витвором мистецтва дерев'яної церковної архітектури Середнього Подніпров'я.Зведена церква була з благословення тодішнього  київського митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського і ним же була освячена.

Цей храм майже сто років слугував людям, а коли став руйнуватися, був розібраний, і на його місці  1745 року з'явився новий храм,також дерев'яний, але споруджений вже в бароковому стилі.Ця будівля перестояла третій розділ Польщі,після якого всі правобережні землі відійшли  до Російської імперії.Наприкінці ХVIII ст. Черкаси стають повітовим  містомі і всі будівлі тодішнього містоуправління,які,як і церква,розташовувались на Подолі, були  переведені з Подолу на замчище (тепер сквер ім. Б.  Хмельницького).До середини ХІХ ст. Свято-Троїцька церква сильно руйнується,тим не менш  продовжує слугувати мешканцям Подолу і Митниці.

Вирішивши збудувати нову церкву, міська управа місце для неї обрала не на Подолі,а в горішній частині міста, на замчищі,тобто на місці,де колись гіпотетично розташовувався старовинний міський замок. 31 травня 1862 року на цьому місці почалося спорудження  кам'яної будівлі церкви Святої Трійці . Її будівництво обійшлося міській думі в чотири тисячі рублів  сріблом, інші витрати взяли на себе миряни.У 1864 році Свято-Троїцьку церкву  освятив київський митрополит Арсеній.

Раз я вже згадав про замчище,то варто зробити невелике уточнення.В Черкасах в різні часи існували три замки.Перший замок(1392-1402рр) розташовувався на території сучасного скверу Б.Хмельницького.Другий (1490-ті роки) був зведений на місці теперішнього готелю "Черкаси".Третій,зведений в 1549-1552 рр,майже повністю повторював розташування першого.Але "народна історіографія" вперто ототожнює місце розташування Черкаського замку з місцем,де й була збудована кам'яна церква.В свою чергу історики стверджують,що замку на місці будівлі церкви не існувало,існувало лише резервне укріплення,реконструйоване в 18-тому столітті під господарські споруди.Залишається лише  сумувати,що тісна забудова міста не дозволяє провести грунтовні археологічні дослідження.Як і про те,що коштів на ті дослідження традиційно нема.

Але повернімося до Троїцької церкви.Храм цей мав неабияке значення в житті міста.З 1861 року при ньому діяла двокласна церковно-парафіяльна школа.Вулицю,яка вела до храму було названо Троїцькою і її відразу облюбувало для приватної забудови черкаське купецтво.Не дивлячись на це,вулиця,яка не мала бруківки,зустрічала богомольців влітку клубами куряви,а восени непролазною багнюкою.На цій же вулиці ще на початку століття була збудована і двоповерхова єврейська синагога,яку пізніше доповнили третім поверхом.

На подвір'ї Троїцької церкви був цвинтар,на якому  ховали священників та членів їх родин.Церква мала 76 десятин орної землі та сіножатей.Жовтневий переворот храм пережив відносно спокійно.Біди почалися в 1933 році,коли церкву пограбували і понівечили представники нової влади.Невдовзі церква була офіційно закрита.Службу було відновлено під час  німецької окупації в 1941-му році і не припинялась вона до 1960-го року,в якому храм знову закрили.

Втрачено цю архітектурну пам'ятку було в 1965-му році,коли було заплановано будівництво Пагорбу Слави.Тоді церкву,яка за тодішніми уявленнями не вписувалась в новий архітектурний ансамбль,було висаджено в повітря...При будівництві Пагорбу Слави,яке велося авральними методми,звичайно ж не було досліджено місцевість археолгами,а,враховуючи її нинішній статус,навряд чи колись вона буде досліджена...

Вулицю Троїцьку було перейменовано на вулицю Слави.На підступах до Пагорбу було збудовано новий краєзнавчий музей.Чомусь цю будівлю називають витвором мистецтва,архітектурним дивом...Не знаю,судіть самі.А те що зпроектована вона під музей чудово-факт незаперечний.Та й музей є вельми цікавим,рекомендую для відвідувавння.

А що ж Троїцька церква?ЇЇ історія на цьому не закінчується!Нова Троїцька церква,а зараз це Свято-Троїцький кафедральний собор Черкаської єпархії УПЦ КП,почала будуватися наприкінці 1980-х років  неподалік від місця зруйнованого храму.Зараз собор беззаперечно є  однією з головних архітектурних прикрас нашого древнього міста.

 

Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир розташований за 1.8 км на схід від  центру  села Чубівка,  біля річки Жаботинки,в урочищі Вітряна Гора. Монастир  носить ім’я одного з найвідоміших християнських святих, «пустельника» Преподобного  Онуфрія Великого.

Ця територія прилягає до Холодного Яру,тож заворожений місцевими краєвидами,я деякий час провів біля Тясмину.

Проїхавши через всю Чубівку і піднявшись на гору,я опинився перед відчиненою монастирською брамою.Біля брами молодий,років 20-25 монах порядкував біля свіжозалитого фундаменту під якусь споруду.Монах виявився словоохотливим і в розмові,яка зав'язалась і протікала невимушено,розповів мені багато цікавого про історію монастиря.Виявляється,що історія Жаботинського чоловічого монастиря сягає давніх давен, хоча точна дата заснування монастиря  невідома. Найбільш рання достовірна інформація про нього належить до  1706 року, коли Київський митрополит Варлаам Ясинський просив заступництва монастирю у гетьмана Івана Мазепи, а у 1752 році обитель була відновлена Чигиринським старостою Яном Яблоновським.  Однак деякі архівні матеріали монастиря свідчать про існування обителі  більш, як 600 років. З 1786 року –це заштатний, з 1904 року – чоловічий  монастир гуртожитного типу.

З чотирьох церков,які знаходились на подвір'ї монастиря,час пощадив лише кам'яну церкву Святого Онуфрія,збудовану в 1812 році.Черз рік цей храм відмічатиме своє 200-ліття.Як і всі монастирі,Свято-Онуфріївський знав як часи розбудови,так і часи часткової і повної руйнації.

Л.Похилевич в 1861 році писав про Стеблів таке:"Стеблев замечателен своим расположением.Рось течет здесь между высокими лесистыми скалами по дну,усеянному огромными камнями и порогами,по которым вода стремится в виде водопадов.В самом местечке в Рось впадают два ручья:Боровица и Хоробра.Первая бежит в таком углублении,что нависшие по обеим сторонам скалы и деревья совершенно скрывают ее от глаз."

Хоча збудована в середині 20-го століття гребля Стеблівської ГЕС кардинально змінила русло Росі,а разом з ним і її береги, навколишній ландшафт все ж здатен зачарувати мандрівника.

Археологи та історики прийшли до висновку,що сучасний Стеблів мав двох попередників.Один з них,місто Боровий,стояло біля впадіння річки Боровиці в Рось.Про це місто існують лише легенди.А на одному з числених островів Росі в 1032 році Ярослав Мудрий заклав місто-фортецю,яка,на думку Миколи Костомарова, звалась Торчеськ.Про точність назви міста історики ще сперечаються,а от археологічні дослідження довели,що поселення на острові Замок,який розташований в межах сучасного Стеблева,справді існувало.Завдяки археологам вдалось встановити дату заснування поселення-1032 рік.

Місто-попередник Стеблева було зруйноване під час монголо-татарської навали.Сучасний Стеблів виник десь в 16-тому столітті.Як говорить легенда(знову легенда!), місто на кам'янистому острові заснував козак Стебло.Від його імені нібито і походить назва містечка.Хоча є ще одна версія,більш вірогідна,що назва Стеблів походить від польського "стебло място"-місце без лісу.В 1584 році,згідно офіційного дозволу короля Речі Посполитої С.Баторія,ці землі були заселені переселенцями.В кінці 16-го сторіччя місто вже мало Магдебурзьке право.Славен козацький період містечка:стеблівські козаки часто поповнювали лави Війська Запорозького.В Стеблеві народився гетьман Олефір Голуб(Стеблівець),який перейняв гетьманську булаву після смерті П.Сагайдачного.З 18-го по 20-те сторіччя Стеблів багато раз змінював власників.Особливо поталанило стеблівчанам в 1812 році,коли власниками селища стала родина Головінських.Головінські сприяли економічному розвитку Стеблева.Тут був збудований цукровий та винокурний заводи,велика суконна фабрика.

Стеблівська ГЕС,яка докорінно змінила навколишній ландшафт,була збудована в 1952 році.Саме в Стеблеві Рось робить декілька химерних зламів течії,і на одному з них була збудована дамба.Тепер Рось падає з десятиметрової висоти в гранітний каньон,утворюючи числені струмки і водограї.

Кам'янисте,з порогами, русло Росі створює чудові умови для рафтингу і просто прогулянок на байдарках.

Помилуватися краєвидами та покупатися в водоспаді приїздить багато туристів.

Старе русло Росі тепер має вигляд кам'яного каньону,який частково заповнюється водою лише під час весняного паводку.

Місцеві старожили,з якими мені вдалось поспілкуватися,одноголосно стверджують,що сучасні краєвиди ні в яке порівняння не йдуть з тією красою,яку затопили води Стеблівського водосховища.Не маю підстав не вірити їм,але є одне "але".Якби не будівництво ГЕС,то не було б в Стеблеві такого чудового водоспаду.

Розповідаючи про Стеблів,не можна оминути увагою класика української літератури І.С.Нечуя-Левицького,який в 1838 році народився тут-таки в Стеблеві.Стверджують,що прототипами героїв його творів були саме міщани Стеблева.Зараз в родинному будинку Левицьких діє музей письменника.Директором музею вже багато років працює Сергій Хаврусь,цікава і різнобічна людина,просто фанат своєї справи.Під час екскурсії  від нього можна взнати багато цікавинок з історії та географії Стеблева,які не ввійшли до туристичних путівників.

На цьому закінчується моя мандрівка Стеблевом.Звичайно,не всі цікавинки вдалось мені побачити,бо дуже багато часу я провів на каньоні біля водоспаду.Що ж,буде привід приїхати сюди ще.Тим більше,що покупатися в водоспаді-велике задоволення!Раджу всім!

Сьогодні пропоную помандрувати до Холодного Яру.Серцем цієї чарівної місцевості є Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир.Чому Мотронинський?На це питання відповідь дає старовинна легенда.

І хоча це лише легенда,ще ні одне історичне джерело краще за неї не пояснило історію походження цього монастиря,якому судилась тяжка доля:згоряти в боротьбі з ворогами,щоб потім,подібно птахові-Феніксу,відновлюватися з попелу і знову звати до боротьби за волю.

Легенда розповідає,що в часи князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища збудував нову фортецю князь Мирослав,Смілянський воєвода.Повертаючись з переможного походу,він вирішив перевірити пильність фортечної залоги на чолі з молодою княгинею Мотрею.Для цього він переодягнув своїх воїнів в печенізький одяг.Як виявилось,пильність була на висоті,бо княгиня власноруч влучила з лука в печенізького ватажка,яким вбрався Мирослав.На руках своєї коханої дружини він і помер.Княгиня Мотрона з горя і розпуки  наказала затопити лодію з тілом чоловіка,а сама постриглася в черниці.На місці ж фортеці  заснувала чоловічий монастир,на пам'ять про коханого чоловіка.З тих пір ,ніби,і зветься монастир Мотриним...

Може здатись дивним,але в наш час ця легенда,яка більше схожа на казку,знайшла наукове підтвердження.Спеціалісти-гідрологи,які працювали в цій місцевості,виявили,що яр,в якому зараз знаходиться Свято-Онуфрієвське джерело(попід самим монастирем),є ніщо інше як старе русло річки Косарки,яка в ті літописні часи була судоходною.Косарка впадала в Тясмин,який на той час був правим основним рукавом Дніпра.Так що лодії  могли вільно заходити до самої фортеці.Саме так це було,чи трохи інакше,але з впевненістю можна сказати,що легенди на пустому місці не народжуються.

Недовго процвітала новостворена обитель,бо вже протоптали стежки на Русь ординські завойовники.Мотрин монастир було спалено,а майже всі монахи загинули в боротьбі.Кілька століть лише одинокі подвижники переховувалися в печерах.На козацьку добу припадає новий виток розвитку обителі.Гетьман П.Сагайдачний взяв монастир під свою опіку і обитель стає духовним центром Зопорожжя.В цей час монастир укріплюється,розбудовується.Саме в цей героічний час прокопуються таємні підземні ходи ,підземні церкви та схрони.Холодний Яр попід землею з'єднується с Суботовим,Чигирином,іншими монастирями.Розповідають про підземні ходи,по яких вільно міг рухатись вершник на коні.В монастирі існував шпиталь для поранених і літніх запорожців.Траплялося,що козак приїздив сюди доживати віку,але,набравшись сили від цілющого монастирського джерела,знову повертався на Січ,щоб воювати з ворогами.

Під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького монастир знову опиняється в вихорі історичних подій.Мотронинські ченці допомагали козакам де порадою,а де і своєю міцною рукою.За це під час Руїни обитель не раз розплачувалась,попадаючи під шляхетські напади і руйнації.А під час оборони Чигирина 1677-1678рр.монастир остаточно було стерто з поверхні землі,тепер вже турками.Але вже вдруге свята обитель відбудовується.І під час Коліївщини знову опиняється в горнилі боротьби за волю і долю.Саме ченці монастиря на чолі з ігуменом Мельхіседеком Значко-Яворським посвятили ножі гайдамакам в монастирському ставку,який з тих пір став зватися Гайдамацьким.

Нинішня кам'яна Троїцька церква збудована на місці старої дерев'яної,в якій вінчалися Богдан Хмельницький з Ганною Сомківною.Зважаючи на історію монастиря російська царська влада побоювалась нових хвиль спротиву з Холодного Яру і в 1911 році монастир було перетворено на жіночий.Незважаючи на це монастир активно включається в національно-визвольну боротьбу і стає центром Холодноярської республіки.Багато монахинь допомагали повстанцям,працюючи розвідницями і зв'язковими.Майже 10 років скликав Мотрин дзвін борців за волю України.Совдепія,коли врешті-решт подолала повстанців,цього обителі не простила,і зруйнувала,на цей раз вже втретє...

Але більшовикам не вдалося хоч би для чого пристосувати монастир і він багато років простояв пусткою,піддаючись руйнації.Якийсь час тут створили комуну,але більшовикам було незатишно у цьому ворожому для них лісі і комуна швидко розпалася.Пізніше були плани створити тут лепрозорій,але,на щастя,не склалося.

З 1991 року починається відродження монастиря,але,на жаль,українська святиня потрапляє в руки Російської православної церкви

Не дивлячись на протести істориків була збудована нова келійна будівля,яка повністю дисгармонує з будівлею Троїцької церкви

Біля монастиря завжди йде жвава торгівля медом,сувенірами,виробами ручної роботи

Поруч з монастирем є цілюще Свято-Онуфрієвське джерело,вода з якого ще козаків зцілювала від багатьох хвороб.Особливість води полягає в тому,що вона містить срібло і радон в концентраціях,які найбільш корисні для людини

Попивши цілющої водички і кинувши в джерело монетку,щоб повернутися сюди ще,знову прямуємо  до монастиря.На подвір'ї є чимало нових будівель

Новий монастирський погріб зовсім не схожий на старий

Монашки освоюють нові аграрні технології

і стару сільськогосподарську техніку

Церкву активно" прикрашають"

На подвір'ї монастиря стараннями монашок розкинувся чималий черешневий(і не тільки)сад

Пора вже вертатися додому.Коли вийшов за межі монастиря,то помітив,що біля монастирської брами лежить симпатичний песик.Мабуть той,біля будки якого на території  було написано:  "Собаку не злить и не гладить!"

Кожен,хто хоч раз бував в Холодному Яру,відчував на собі вплив якоїсь чудодійної сили,яка наповнює душу людини чимось світлим,радісним.Позитивну енергетику цих місць одні вчені приписують вулкану,який діяв тут два міліони років тому,інші метеориту діаметром 2,5 км,який,зіштовхнувшись з Землею,утворив Холодноярську западину.

Рельеф урочища горбистий з великою кількістю глибоких балок з крутими схилами. Днищами балок протікають понад 30 джерел та струмків. Кожне урочище, балка, поле, лісок, річечка і струмок має свою назву. Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром, а від неї і вся територія навкруги носить цю назву. Є тут яри Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Кривенків, Скарбний, Чернечий та інші. Загальна довжина балок-ярів та їх відгалужень орієнтовно становить 250 км.

Археологами знайдено тут залишки багатьох археологічних культур, починаючи з трипільської. Збереглися залишки кількох древніх городищ. Найбільше з них Мотронинське Скіфське городище, яке датували VI століттям до н.е. Висота земляних валів довкола цих городищ навіть зараз вражає вчених. 

Холодний Яр нині це реліктовий лісовий масив, який охоплює близько семи тисяч гектарів. Тут більше 150 унікальних історичних, наукових та археологічних обєктів, і за цим показником Яр посідає перше місце в Україні. Довкола нього ще трапляються кургани різних епох ,зокрема, й скіфської.

  

Центр давнього городища Свято-Троїцький Мотронинський монастир . Заснований на початку другого тисячоліття, свого часу він став центром гайдамацького повстання Залізняка,а в на початку 20-го сторіччя- Холодноярської республіки. Сьогодні багаторазово відновлювана після знищення Троїцька церква мало нагадує історичну, як і довколишні господарсько-житлові прибудови. Поруч з монастирем залишки колишніх таємничих кілометрових підземних печер . Подейкують, що печери ці прориті дуже давно ще з часів древніх городищ, де вони нібито були частиною оборонних споруд і загалом становили більше 15 км.Прориті зі знанням справи,передбачена навіть вентиляція підземних ходів. Знайдені і залишки церков в цих печерах. Ці печери активно використовували повстанці різних часів, зокрема й Холодноярської Республіки. Саме тому їх активно знищували, зокрема й в 20-х роках минулого століття. Зараз майже нема доступу до цих підземних лабіринтів.

Поруч з монастирем знаходиться Гайдамацький став, де ігумен Мотриного монастиря Мельхіседек Значко-Яворський посвятив зброю гайдамакам. Сьогодні тут святять символічну зброю козаки та проводять урочистості з нагоди вшанування Героїв Холодного Яру.

Сьогодні Холодний Яр філіал Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».Вся територія Холодного Яру має велику кількість джерел питної води.Місцеві цілющі джерела унікальні. Стверджують, що вода дійсно вирізняється оптимальною кількістю родону і срібла в воді.. І нібито витікає з трьох озер під Холодним Яром, які є своєрідними артезіанськими басейнами підземного моря питної води, що утворилися внаслідок вулканічної діяльності два мільйони років тому.

Джерело "Дзюркало" в с. Мельники

"Живун" біля с.Головківки

До цих джерел завжди велика черга людей,бажаючих набрати цілющої води.Навіть місцеві переважно беруть воду тут,і це при тому,що в кожному дворі є криниця.

Родзинкою села Медведівки є Успенська церква 1864 року

Є також памятник ватажку Коліївщини Максиму Залізняку.

В с.Мельники встановлені памятники Героям Холодного Яру

І автору книги "Холодний Яр" Ю.Горліс-Горському

На хуторі Кресельці встановлено памятні знаки на місці загибелі отамана Холодного Яру Василя Чучупаки

та на честь перебування в Холодному Яру Т.Г Шевченка

Можна оглянути памятний знак "Тулумбас",встановлений на місці,де знаходилась гайдамацька січ

Ще одна памятка Холодного Яру тисячолітній дуб,який носить імя Максима Залізняка. Височіє він на схилі Кириківського яру на хуторі Буда. Дуб Залізняка сьогодні, зважаючи на вік, не в найкращому стані. Офіційно йому нараховують десь 1100 років.Це справжній патріарх серед дубів і одне з найстаріших дерев України. 

 

Поруч з дубом знаходиться братська могила жителів хутора Буда,яких розстріляли фашисти під час другої світової війни

Славиться Холодний Яр і своєю неповторною природою.Розкішні краєвиди здавна притягують сюди художників і фотографів.І,мабуть,саме краєвидам  Холодний Яр в великій мірі зобовязаний своєю позитивною енергетикою.

Помічена одна особливість Холодного Яру:хто хоч раз побував на його теренах,той повертається сюди ще і ще і веде з собою друзів.Не памятаю,хто це сказав,але це факт незаперечний.У всякому разі ті,кому я показав в свій час Холодний Яр,полюбили його всією душею і відвідують його постійно.Більш того,виникає якась потреба в відвідинах цієї чарівної місцевості.

На Черкащині,в мальовничій місцині поблизу містечка Золотоноша знаходиться один з найдревніших в Україні монастирів,званий в народі Красногірським.Витоки історії монастиря сягають неспокійних і сповнених звитяги часів,коли по чистому плесу повноводної  тоді річки Золотоношки ходили козацькі чайки...

За переказами,відлюдне життя на Красній горі започаткував чернець з Константинополя десь наприкінці 16-го століття.Ніби-то явилась йому уві сні Цариця небесна і звеліла йти в землю руську, на гору біля Золотоноші  щоб вершити подвиг чернецький.Довго шукав він,але таки знайшов гору,яку люди називали Красною.Та гора була геть вся поросла чагарником-диким персиком.Мав той чагарник цікаву властивість-цвісти з початку весни до перших осінніх приморозків.І впродовж цього часу гора була вкрита яскраво-рожевим цвітом.Здалеку здавалось,що вона охоплена пурпуровим полум'ям.Неважко здогадатись,чому гора має таку назву.Давно вже не цвіте на горі дикий персик і лише весною тюльпани на монастирських клумбах нагадують,що гора Красна.

Про ченця,який оселився у власноруч викопаній печері,незабаром стало відомо власнику цих земель козаку Івану Шебету-Слюжці,який вирішив посприяти ченцю в створенні монастиря,звісно ж,чоловічого.Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.З часом монахи збудували перший храм із верболозу в честь  великомученика Георгія Переможця. Але цій церкві не судилося довго проіснувати. Новий  храм, збудуваний  козаками,  теж назвали в честь святого Георгія. В  1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев'яний теплий храм.  Нинішній кам'яний Покровський храм був побудований в 1859 році. Кам'янний Спасо-Преображенський собор був  побудований в 1767 — 1771 роках за проектом відомого українського  архітектора І.Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія,  єпископа Іркутського,в стилі українського бароко.

Слід зазначити,що монастирі,засновані українським козацтвом, були не лише твердинею православної віри, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у  військових. Саме в монастирях зберігалась і вдосконалювалась козацька  військова наука. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій —  кожна така свята обитель була водночас  фортецею і  шпиталем  для поранених та хворих,притулком для старих та немічних козаків. Саме  з цієї причини, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням  козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили  на жіночі — менш небезпечні з погляду нових московських господарів.Особливо сильного розмаху  процес нищення козацьких монастирів набув після придушення Коліївщини. Доля стати  жіночою судилась і Красногірській  обителі.

Найбільшого розквіту з часів,коли монастир став жіночим,обитель досягла якраз перед жовтневим переворотом.Але вже в 1922 році більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, а  понад 700 черниць та послушниць вигнали геть. На території обителі розташувався  будинок для інвалідів, а всі монастирські святині були передані до Черкаського міського  музею.Доля цих святинь по сей день залишається невідомою.Далі-ще гірше. Напередодні 2-ї світової  війни 2 квітня 1941 був напівзруйнований Преображенський собор .

Відновлення монастиря збіглося з німецькою окупацією Черкащини.З дозволу німецької влади обитель починає функціонувати у листопаді 1941 року.  В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі  на прожиття тим, що наймалися на важку поденну роботу до селян із Бакаївки та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося на початку 60-х років під час нової хвилі гонінь на церкву. З ліквідованих монастирів  сестри сходилися в Красногірський, закривати який влада чомусь не стала. Відтоді монастир не припиняв своєї діяльності.

Остаточне ж відродження обителі приходиться на кінець 1980-х років,коли був відреставрований Спасо-Преображенський собор і Покровський храм.В 2003 році обителі була повернута земля,яка належала їй до 1922 року.

Зараз Красногірський монастир є одним з найважливіших духовних центрів Черкащини.Також він приваблює до себе поціновувачів старовинної архітектури і людей,небайдужих до нашої минувшини.

Окрасою міста Кам'янки,що в Черкській області,є річка Тясмин.Ця річка майже замкнутим колом звивається навколо Холодноярського плоскогір'я.Може видатись дивним,але від витоків  річки до місця її впадіння  в Кременчуцьке водосховище по прямій лінії всього 25 кілометрів.Це при тому,що протяжність течії річки майже 200 кілометрів.Підвищена хвиляста поверхня Придніпровської височини зумовила те, що Тясмин в районі Кам’янки має вигляд гранітного каньону.

Досьогодні вчені сперечаються про походження назви річки.Одні з них,з огляду на те,що річка,звиваючись,декілька раз змінює напрямок свого русла,виводять її назву від татарського "тасма"(стрічка),інші,враховуючи природні особливості берегів,які кам'яними обіймами стискають річку,схиляються до думки,що назва  означає "кам'яне місце".До речі,саме від цих  кам'яних скелястих і берегів і походить  назва  містечка.

На думку геологів, долина річки Тясмин утворилися ще за часів танення льодовика. При потеплінні величезна льодова маса відступала,згортаючи все на своєму шляху,і на її місці утворився каньон.Відбувалися ці процеси не багато не мало два мільярди років тому.Хоча цей каньон не такий величний,як каньони Миколаївщини,чи Буцький каньон,все ж він має неабияке наукове значення.

Тясминський каньйон – це 12-15-метрові скелі, які  велично здіймаються над річкою, мальовничий ландшафт лісостепової зони,  ряд  рідкісних судинних рослин і реліктовий комплекс  мохів ,яких тут більше 50  видів. Скелі каньйону поросли глодом, татарським і польовим кленом.  Зустрічаються тут і регіонально рідкісні рослини – папороті видів  аспленій волосовидний,  багатоніжка, цистоптерис. Правий берег Тясмина представлений  степовою рослинністю.

Тясминський каньон-цінна пам'ятка природи місцевого значення,зареєстрована в 1975 році.Сьогодні ж,з огляду на величезну кількість реліктових рослин,які тут зростають,і важливість їх збереження,ставиться питання про зміну статусу каньону на пам'ятку державного значення.

Неабиякий інтерес ботаніків викликає флора степових схилів і ділянок степу,що розкинулись по обидва боки Тясмину.На степових схилах переважають рослини,які раніше домінували в українських степах,а зараз,завдяки діяльності людей,в інших місцях майже не збереглися.Багато з цих рослин занесені до Червоної книги України.

Краса скелясих берегів Тясмину  та скелі каньону привертали увагу не одних лише вчених.Російський поет О.Пушкін,який приїхав в 1820 році до Кам'янки,був зачарований красою тутешніх місць.Розповідають,що саме скелясті береги Тясмину надихнули поета на вірші,які ввійшли до кращих шедеврів світової лірики.Але,чи то Пушкін далі скелі,яка зараз носить його ім'я,більше ніяких скель каньону не бачив,чи просто так місцеві краєзнавці подають історію,але зараз,коли питаєш,що з природних цікавинок варто подивитися в Кам'янці,віповідають,що скелю Пушкіна,замовчуючи про сам каньон,який розташований від скелі Пушкіна трохи в низ за течією.

Скелястими берегами Тясмину любив гуляти і П.І.Чайковський.Ввійшовши в життя композитора,цей мальовничий куточок природи назавжди залишився в його серці ,спогадах і,звісно,в музичних творах.

Хочеться сказати,що в межах каньону б'є багато джерел і струмків з питною водою,які є хоч невеличкими,а все ж притоками Тясмину.Особисто я,гуляючи каньоном, нарахував їх щось біля десятка.

Тож рекомендую вам прогулянку цим мальовничим каньоном,під час якої ви зможете побачити багато чарівних краєвидів,подихати чистим повітрям і послухати...тишу.Як дістатися каньону?Враховуючи,що вказівників для туристів там немає,найкраще пройти до нього від автостанції ,яка розташована поруч,пішки,чи проїхати велосипедом.А от автівку краще залишити на горі.

А тим часом Тясмин,річка зі скелястими берегами,як і тисячі років тому,несе свої спокійні води полями,лісами і перелісками...

Днями попутні вітри занесли мене в Малу Смілянку.Бажання побувати в цьому селі зявилось в мене після того,як отримав інформацію про те,що на території Малої Смілянки міліони років тому діяв вулкан.Оскільки вулкани-явище нехарактерне для загалом рівнинної Черкащини,мені стало цікаво,як виглядає ця місцевість зараз.Але скільки я не розпитував місцевих про вулкан,вони лише здивовано здвигали плечима і дивилися на мене як на пришельця з іншої планети.Коли ж я в розмові згадав про гранітний карєр в Малій Смілянці,про який мав точні дані,то мені відразу ж показали до нього дорогу.

Розробка Малосмілянського карєру почалась в 1954 році.З огляду на те,що запаси каменю великими тут не були,за кілька десятків років роботи на карєрі припинили,а сам котлован було затоплено.Поступово береги котловану заросли деревами та кущами,і цей покинутий індастріал переторився на чудове озеро зі смарагдовою водою,яке так манить до себе відпочивальників.Озеро,за словами мешканців села,має пристойну глибину-до 80 метрів!

А як же вулкан?Адже Володимир Бєлий, провідний геолог Черкас, стверджує,що на території Черкаської області 40 млн. років тому в Мезозойську еру відбулося виверження вулкану.І було воно саме  в районі села Мала Смілянка - вулкан так і називається Малосмілянський. У кратері вулкану утворилося озеро, вода в якому не замерзає навіть взимку. Поблизу вулкану учнями геологічного гуртка,під керівництвом Володимира Пилиповича, були знайдені речі первісних людей, які там проживали 40 тис. років тому: молоток, сокиру, шкребки, наконечники для стріл - і все це з халцедону.А первісні люди,як відомо,полюбляли селитися поблизу згасаючих вулканів,використовуючи їх тепло.Крім того черкаські дослідники встановили, що на Смілянщині дійсно відбувалися вулканічні процеси. І тривали вони протягом 100 - 50 млн. років. Були пробурені свердловини,проби з яких було направлено до Києва для проведення аналізу. Як наслідок, геологи виявили вулканічні породи, у складі яких міститься велика кількість сірки та фосфору.Варто сказати,що інших озер в Малій Смілянці немає.

Тож, що мені вдалося побачити:звичайний затоплений карєр,яких на Черкащині десятки,чи справжнє вулканічне озеро?Що б це не було,але на це варто подивитися,бо це справжня перлина! Видовище на вас чекає неймовірне!

Слід додати,що Малосмілянський вулкан-не єдиний на Черкащині.В недалекому від Малої Смілянки селі Ротмістрівка в давні часи теж діяв вулкан.Цікаво,може хтось має якусь цікаву інформацію на тему Черкаських вулканів?

А я тим часом викладаю ще пару пейзажів з цієї мандрівки.