Українці - вам оголошено війну на знищення

  • УВАГА! Фільм Lola Versus (2012) / “Давай, до побачення!”, і мультфільм Sky Force 3D (2012) / Аеротачки 3D, які стартують у прокаті з 11 жовтня 2012, демонструються, або виключно російською мовою, або в ДЕЯКИХ кінотеатрах можливо з українським озвученням. Оскільки дистриб’ютор: “Top Film Distribution ” відмовився надавати інформацію мотивуючи це тим, що у них НЕМАЄ МОЖЛИВОСТІ З’ЯСУВАТИ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ http://www.facebook.com/TopFilmDistribution запитуйте про це у кінотеатрах свого міста. Якщо хтось володіє точною інформацією, прохання повідомити.

  • УВАГА! Фільм “Заручниця 2, який виходить в прокат 04.10.2012 буде показуватися виключно російською мовою. Дистриб’ютор: “Інтер-фільм” http://kino-pereklad.org.ua/ джерело http://kino-pereklad.org.ua/

  • УВАГА! Фільм “Петля часу / Looper”, який вийшов у прокат 27.09.2012 має лише 25 фільмокопій з багатоголосим перекладом українською мовою та 52 цифрових носії з дубляжем російською мовою Дистриб’ютор: “Top Film Distribution” джерело http://kino-pereklad.org.ua/

         УВАГА! Фільм “Суддя Дредд”, який виходить в прокат 20.09.2012 буде показуватися    лише        російською мовою! Дистриб’ютор: “Інтер-фільм” джерело http://kino-pereklad.org.uа


Для тих, хто думає про майбутнє своє, своїх дітей і своєї країни, прохання - ігноруйте походи у кінотеатр на російськомовні фільми, майте повагу до своєї країни, мови і національності. Краще качайте фільми із інтернету дубльовані українською мовою. У мережі є кілька свідомих гуртів, що займаються подібним дубляжем, і виходить у них непогано - професійно, якщо порівнювати із російськомовним - то взагалі СУПЕР.

Перерахуйте кошти за фільм, на який ви хотіли сходити із російським дубляжем, цим командам-волонтерам і отримайте насолоду від перегляду фільму рідною мовою. Перестаньте фінансувати українофобів-провокаторів, адже ці гроші повернуться в Україну для фінансування таких як Колєсніченко, Ківалов, Царьков і інші, що виховуватимуть із ваших дітей перевертнів, що зневажатимуть ВАШУ країну, ВАШУ мову, ВАШУ історію, ВАШ родовід.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ - ВАМ, УКРАЇНЦЯМ, ОГОЛОШЕНО ВІЙНУ НА ЗНИЩЕННЯ, БО ВВАЖАЮТЬ ВАС СЛАБОДУХИМИ. ЗДИВУЙТЕ ЇХ - ПРИЙМІТЬ ВИКЛИК І ПОЧИНАЙТЕ БОРОТИСЬ, ЗАЛУЧАЙТЕ ДО АКЦІЇ СВОЇХ ДРУЗІВ, РОДИЧІВ, ЗНАЙОМИХ, ДІТЕЙ. МИ ЗУМІЄМО ЗДОЛАТИ ЦЕ КОДЛО, ЩО КИНУЛО НАМ ВИКЛИК, БО НАС БІЛЬШІСТЬ.


Ось посилання на сайти і номери рахунків для переказу коштів, що ведуть дубляж фільмів українською мовою добровільно, але як ви самі розумієте, вони витрачають свій час і власні кошти, не будьмо жадібними, не пошкодуйте коштів (не обов'язково вартості квитків кінотеатру 30-70 грн), пересилайте скільки можете, адже нас багато - ми зуміємо не тільки захистити своє, ай примножити.

Сайт ГУРТОМ:

http://www.hurtom.com/portal/

ПриватБанк:

Номер картки:
6762-4620-5632-0028

WebMoney:

U537208773355 – гривні
Z237620940940 – долари
E199736999438 – євро
R421877692933 – рублі


Сайт UATEAM:

http://uateam.tv/index.php

 Картка Приватбанк:
  • 4405885018281599*

 WebMoney:

  • U584107262116 (WMU)
  • Z194659134054 (WMZ)


Звернення ультрас «Динамо» (Київ) до уболівальників та народу

Можливість зіткнутись з ментівським свавіллям, замішаним на корупції – абсолютно реальна для кожного громадянина.

2 жовтня 2012 року сталася подія, що остаточно викреслила Україну з числа країн, де панує закон та існує правосуддя.

Незважаючи на численні порушення під час слідчих дій, незважаючи на те, що досі не знайдено знаряддя скоєння злочину, незважаючи на те, що свідки не впізнали у підозрюваних вбивць судді Зубкова, а також заявили в суді про те, що на них тисли слідчі, суд виніс вирок батьку й сину - Дмитру та Сергію Павличенкам, визнавши їх винними у вбивстві, якого вони не скоювали.

Цей вирок суду - вирок не лише безневинним громадянам України, це - вирок державі, яку відтепер не можна вважати правовою.

Відтепер, і до моменту, допоки Сергія та Дмитра не буде звільнено, а винуватців їхніх страждань суворо покарано, всі наші акції проходитимуть під єдиним гаслом - "Волю Павличенкам!". Ми зробимо все можливе для того, аби привернути увагу української та світової громадськості до цього випадку.

Будь-які кроки на цьому шляху ми вважаємо законними, адже правосуддя в Україні більше не існує, тож свою свободу громадяни мають захищати власноруч.

На наступному матчі наші сектори будуть вдягнені в чорні кольори. Жодних банерів не буде вивішено протягом першого тайму гри. Окрім одного...

Ми закликаємо уболівальників всіх клубів, та всіх небайдужих приєднатися до нашої боротьби. Адже кожного в цій країні може бути звинувачено у злочині, який він не скоював, незалежно від його політичних поглядів, мови, чи клубних уподобань. Лише разом ми захистимо свою свободу. Лише той гідний життя й волі, хто щодня за них йде на бій!

СВОБОДУ ЧЕСНИМ! СВОБОДУ ПАВЛИЧЕНКО!
До історії питання

Вочевидь, зараз уже немає потреби переповідати події навколо судді Шевченківського районного суду пана Зубкова, адже його вбивство - давно не новина.

Дмитро Павличенко кілька років судився за свою квартиру з фірмою «Гоойоорд», яка поступово скупила весь житловий будинок на вулиці Хмельницького, окрім квартири Павличенків.

Родина не бачила підстав виїжджати з власного помешкання в центрі Києва тільки тому, що якась компанія поклала око на будинок. Незабаром почались погрози, пізніше частину з них було виконано, і у Павличенків почалось невеселе життя. Наприклад, фірма прибудовувала пожежні сходи без будь-яких дозволів, і чомусь ці сходи спирались на еркер в квартирі, через що той почав руйнуватись. Довкруж нерідко отирались якісь незрозумілі люди, почались проблеми з ЖЕКом, залякування.

Врешті, Дмитро може б і махнув рукою, продавши «Гоойоорду» квартиру, та не встиг. Попри виграний суд та апеляцію за свою квартиру, Павличенкам одного дня вручили заочне рішення про виселення вже іншого суду, Шевченківського, на засідання якого Павличенків навіть не викликали. Під постановою суду стояв підпис судді Зубкова.

За три дні Павличенків не тільки виселили, вщент зруйнувавши частину їх квартири, а й вивезли все їх особисте майно вантажівками у невідомому напрямі. Павличенки не мали де жити, майно виконавча служба і не думала повертати. Дмитро Павличенко боровся проти цього свавілля підкреслено публічно та офіційно. Він скликав прес-конференції і писав заяви у всі можливі інстанції. Так, на його біду, справа набула розголосу і Дмитро став дуже зручною фігурою для переведення стрілок.

Коли суддю Зубкова убили, за кілька днів МВС гордо доповіло про успіх у розкритті справи. За їх словами, убивцями виявились Павличенки – глава сімейства Дмитро та його син Сергій. Мотивом, стверджують у МВС, є помста. Втім, протиріч і питань у цій справі так багато, не залишається сумнівів - справу шито білими нитками.

По-перше, суддя Зубков відзначився останнім часом мінімум трьома рішеннями, що суперечили інтересам великих будівельних компаній:

1. Постанова від 15 вересня 2010 року, завдяки якій вдалось відстояти дитячий садок №183 за адресою Пушкінська 33а, лишивши його комунальній власності – всупереч інтересам акціонерного товариства відкритого типу «Д.І.Б»,яке мало на нього плани.

2. Постанова від 22 листопада 2010 року, в якій не лише не задовольняється позов «Інвестиційно-будівельної групи» щодо активістів, які протестували проти забудови на Гончара 17-27( там будували житловий комплекс з паркінгом), але й не визнав права забудовника на ведення будівництва.

3. Ухвала від 15 лютого 2011 року, в якій визнається, що забудова на Жовтневій лікарні(Шовковична 39\1) несе небезпеку сусіднім будівлям. Крім цього, йшлось до того, щоб визнати незаконним і сам землевідвід під це будівництво. На цей раз незадоволеним залишився «Житло-буд».

Чому, якщо слідство та суд розглядали можливість помсти судді, вони не розглядали варіант помсти з боку цих великих компаній? Зрештою, за свою кар’єру суддя виніс сотні постанов, кожна з яких лишала незадоволеною мінімум одну сторону в кожній із справ, тож помститись судді міг будь-хто.

Єдине, що відрізняє всіх цих потенційних месників від Павличенків - відомість справи останніх; і через те вони стали проти своєї волі дуже зручною мішенню для звинувачень.

Крім того, незрозуміло, чому всупереч всім процесуальним нормам, міліцейські суди таврували Павличенків вбивцями ще до судового розгляду – невже у нас не діє презумпція невинуватості? Чому прізвище свідка давно стало відомо пресі, як і найдрібніші обставини справи, які вільно виголошувалися на брифінгах – де таємниця слідства? Чому не розглядалося інших версій?

Складені за словами свідків описи підозрюваних чітко говорять, що обидвом чоловікам було по 25-30 років, у той час як Дмитру Павличенку – за 40, а його сину – всього 18, тобто під опис вони не підпадають і близько. Таких питань безліч.

А щодо показів, які нібито дали під слідством свідки та підозрювані Павличенко – ми всі чудово знаємо, як працює наша доблесна міліція на отримання показів; показники смертності затриманих у відділках зайвий раз це підтверджують.

В судовому засіданні свідки заперечили причетність Павличенко до вбивства та заявили про тиск на них з боку слідства. Більш НІЯКИХ доказів вини Павличенків слідство не надало. Окрім підкинутих під час обшуку патронів, СХОЖИХ (!) на ті, що використовувалися вбивцями. Експерт в судовому засіданні визнав, що НЕ ПРОВОДИВ олгяд місця злочину – однак пізніше підписав сфальсифікований слідчими протокол (!).

ЦЕ – СЛІДСТВО? ЦЕ – ПРАВОСУДДЯ?!

Дмитро Павличенко боровся відкрито, він хотів повернути свою квартиру. Вбивство судді ніяким чином не могло повернути йому житло. І навіть якщо розглядати мотив помсти – навіщо йому мститись судді, а не представникам фірми «Гоойоорд», що протягом багатьох років пили з нього кров?

Чи представникам виконавчої служби, які виселили його, вивезли все майно його родини в невідомому напрямі і зруйнували частину його квартири до фундаменту?

Але правоохоронцям треба було розкривати злочин, шукати справжніх вбивць справа марудна й небезпечна, а тут – беззахисні громадяни, у яких було начебто щосьт схоже на мотив. До того ж, в їх арешті була зацікавлена фірма, яка незаконно відняла житло в сім’ї Павлюченко. І тут могла мати місце й зацікавленість слідчих з боку цієї фірми.

В результаті – ЧЕСНІ, НЕВИННІ люди – за гратами. УБИВЦІ – на волі.

Вступитись за сім’ю Павличенків повинні не лише фанати «Динамо» - ВСІ громадяни України.

Родину Павличенків тупо і нахабно підставили грошовиті дяді, а міліція не менш нахабно використала їх в якості «стрілочників».

На їхньому місці міг опинитись будь-який українець, тому солідаризуватись з Павличенками і вимагати справедливості повинні не лише їх друзі та приятелі, а й все українське суспільство. Можливість зіткнутись з ментівським свавіллям, замішаним на корупції – абсолютно реальна для кожного громадянина.

ЗАХИЩАЮЧИ ПАВЛИЧЕНКІВ - ТИ ЗАХИЩАЄШ СЕБЕ!


Київ, 3 жовтня 2012 р. Матч «Динамо» (Київ) - «Динамо» (Загреб).
Сектори ультрас «Динамо» в чорному...

Усик пояснив, чому боксери виступали на фоні символіки ПР

Боксери-олімпійці обурені тим фактом, що їм довелося проводити майстер-клас у Донецьку на тлі символіки Партії регіонів.

Про це у коментарі "Українській правді" повідомив чемпіон Олімпійських ігор Олександр Усик.

Він заявив, що жоден з присутніх на майстер-класі спортсменів не знав про те, що їм доведеться виступати на фоні партії влади.

"Я не знаю як так сталося. Ми не підтримуємо жодну з партій. Керівники міста, які є членами окремої партії, нас не попередили. Ми просто не знали", - сказав він.

За його словами, всі учасники майстер-класу обурилися і попросили, щоб такого більше не повторювалося.

"Ми спочатку хотіли встати і піти, але залишилися з поваги до тієї молоді і дітей, які прийшли з нами поспілкуватися. Вони (діти -УП) не винні, що все так сталося", - сказав Усик.

"Ми розуміємо, що нам допомагає уряд, президент, але ситуація, яка сталася у середу - це форс-мажор. Ми підняли паніку і сказали, що якщо таке знову повториться - ми перестанемо їздити і представляти свій вид спорту, ми заховаємося, і будемо сидіти вдома", - сказав спортсмен.

Він також повідомив, що в Донецьк їх запросив боксер Дмитро Єлісєєв, а не Партія регіонів.

"Ще раз наголошую - ми не підтримуємо жодну опозицію, кандидатів... ну чи як там воно називається. Одним словом - ми аполітичні", - підсумував спортсмен.

Як відомо, у середу у Донецьку боксери-олімпійці провели майстер-клас на тлі символіки Партії регіонів.

Українська правда   (http://www.pravda.com.ua/news/2012/10/11/6974435/)

Сепаратисти–«бандерівці» під боком у Москви

Мешканці околиць підмосковного Домодєдово збираються утворити анклав у складі Євросоюзу — з червоно–чорним прапором із тризубом, європейською валютою і владою, незалежною від ворожого оточення, яке називають не інакше, ніж Ордою. Ця новина, яку розтиражували спершу міжнародні, а потім і деякі російські ЗМІ, викликала в українському інтернеті жваве обговорення — вистачає й звинувачень у «провокаціях», і слів підтримки. Про що йдеться насправді, «УМ» намагалася з’ясувати безпосередньо в ініціаторів створення Руської демократичної республіки під боком Москви.

Дорога розбрату

Вдатися до такого відчайдушного кроку мешканців району спонукали причини, близькі й зрозумілі навіть людям, украй далеким від політики. Уже кілька років «домодєдовці» змагаються за власну землю із загарбниками, які приватизували навколишні ліси, де місцеві мешканці більше не можуть збирати гриби, поля, відтепер не доступні для випасу худоби, а тепер іще й дорогу. Після того, як єдиний шлях виявився закритим для безплатного проїзду, терпець у людей урвався остаточно.

17 вересня 2012 відбулося народне віче, на якому було вирішено сформувати Республіканський комітет з метою створити Руську (не плутати з російською!) демократичну республіку. Поки що — у складі Російської Федерації. Проте в перспективі русичі сподіваються вийти зі складу РФ, яку називають не інакше як Ордою. На наступний рік заплановано місцевий референдум (без участі продажного російського центрвиборчкому), на якому ініціатори «автономізації» сподіваються отримати більшість голосів. Поповнювати республіканський бюджет «домодєдовці» планують передусім за рахунок здачі в оренду однойменного міжнародного аеропорту та туризму.

Про свої наміри мешканці майбутньої республіки офіційно повідомили президента Росії Володимира Путіна. У листі до глави держави мешканці міського округу Домодєдово зазначають, що федеральна влада проігнорувала результати місцевого референдуму, на якому 95% мешканців проголосували проти запрова­дження платного проїзду місцевою автотрасою. І це, на їхню думку, є підставою для проголошення автономії.

Коли навколо — Орда

Утім, як наголошує один з ініціаторів автономізації Євген Архипов, обмежувати проблему винятково причинами місцевого характеру, як це намагаються подати «путінські» засоби масової інформації — хибно. «Ми не збираємося більше просити вас перенести дорогу, віддати нам ліс... Ми й так його заберемо. І дорогу перенесемо. Не потрібні нам ваші подачки: ми вам більше не віримо, — сміливо заявляє Євген у зверненні до влади. — Руські люди завжди традиційно жили цивілізовано, а ви нас заганяєте у свою Азіопію, Орду, щоб ми вам тільки платили данину, а ви за рахунок цієї нашої данини грабували країну, направляли на нас своїх легіонерів — поліцейських. Руські завжди були частиною європейської цивілізації, і ми не хочемо жити в Азіопії».

Політичну ідею звільнення від Орди, справу якої продовжує нинішня російська влада (та й Росія загалом), одним із перших проголосив уродженець Запоріжжя Олександр Шведов, засновник Руського антиординського руху. Згідно з Маніфестом РАОР, Російська Федерація в нинішньому її вигляді — спадкоємиця Золотої Орди та її системи, за якої влада — все, а людина — ніщо. А отже, російська влада — антируська й окупаційна. Тому рух ставить за мету визволення Русі від ординського ярма. І створення Руської демократичної республіки — схоже, один із перших практичних кроків на цьому шляху.

Із тризубом Данила Галицького, під прапором Бандери

«Без активної участі ФСБ подібні речі в путінській Росії неможливі у принципі. Це чергова провокація, щоб прив’язати в свідомості пересічних росіян тризуб до сепаратизму, дискредитувати символи УПА, бандерівський прапор, Україну...» — коментують недовірливі інтернет–користувачі новину про створення в Росії автономії під чорно–червоним стягом.

«Зрозумiло, що тризуб невiдривно зв’язаний iз «сепаратизмом» Русi вiд Московiї. А бачити усюди ФСБ — то параноя», — відповідає на це Олександр Шведов.

Євген Архипов закиди в провокації теж обурено відкидає. «Та що ви, яка провокація — у жодному разі! — запевнив пан Євген «Україну молоду». — Тризуб — це знак, під яким Данило Галицький виходив проти Орди. І ми вважаємо, що Росія несправедливо приватизувала спадок і саму назву Київської Русі, хоча до її культурної традиції насправді не має жодного стосунку. Перемишль — місце переселення руського народу, тому культурно–історичний початок ми беремо з Чорної Русі. Ще при Дмитрі Донському мешканці нинішнього Домодєдова зазнали перших утисків з боку Москви — за незгоду зі спрямованою проти самоврядування реформою (князь ліквідував посаду тисяцького. — Ред.) було страчено боярина Івана Вельямінова. І відтоді Москва почала всіх страчувати, голови рубати... Решта світу крокувала шляхом цивілізації, а Москва йшла дорогою азіоп­ства й ординства».

Чорний колір прапора, за словами Євгена, символізує руську землю, а червоний — «кров наших дідів, пролиту за цю землю». Степана Бандеру пан Архипов дуже поважає і вважає людиною, «яка боролася проти Орди». У самого ініціатора створення Руської демократичної республіки, який із гордістю носить вишиванку, — українське коріння: його предки походять із Полтави.

На запитання, чи не бояться він та його соратники утисків із боку російської влади, Євген Архипов відповідає «безшабашно»: «У мене є справа, і я буду за неї боротися. А вони зі своєю Ордою хай ідуть... далеко». При цьому визнає, що проблеми вже є: його самого, скажімо, більше місяця не випускали з Росії в Україну. «Утисків нам вистачає, ми просто намагаємося про це публічно менше говорити», — констатує чоловік.

Європа вже стурбована. І стежить...

Хтось вважає їх провокаторами, хтось — відчайдухами або й просто божевільними. Але русичі з анклаву, оточеного територією Орди, на скептичні посміювання не зважають — їм «своє робить», і налаштовані вони цілком серйозно. «Для початку ми плануємо створення суб’єкта Російської Федерації на кшталт Гонконгу — досить незалежного, із власним самоуправлінням. Інакше поки що не можна, бо ж ми тут в оточенні Орди — якщо вони по кордону танки свої розставлять, то що ми зробимо...» — досить тверезомисляче констатує Євген Архипов.

І скаржиться на те, як складно донести ідею створення республіки до всіх мешканців округу Домодєдово, від рішення яких на референдумі й залежить майбутнє цієї шаленої ідеї. «Проблема в тому, що дуже багато людей не користуються інтернетом. Ми намагаємося поширювати листівки, але їх моментально зривають. Проте ми, попри все, донесемо інформацію до кожного мешканця Перемишля. Ті, хто вже в курсі наших ідей, безумовно, повністю нас підтримують, — запевняє Євген. — Серед прихильників є навіть чиновники, тільки вони, зі зрозумілих причин, просять не називати їхніх прізвищ. Зрештою, якби люди нас не підтримували, ми б із такою ідеєю не вийшли».

Про наміри створити автономію з перспективою приєднання до ЄС Архипов із компанією вже повідомили лідерів європейських дер­жав. І навіть отримали від декого з них відповіді: у ЄС «виявили стурбованість» і запевнили, що пильно стежать за розвитком подій.

http://umoloda.kiev.ua/number/186/0/76785/

Акція! Перевір мову свого браузера!

Відвідуючи сайти в Інтернеті, браузер передає на сайт інформацію про Ваші уподобання, а саме якою мовою Вам зручніше читати текст, і часто сервер генерує інформацію тією мовою, яку Ваш браузер запросив. Водночас багато україномовних учасників Інтернет спільноти мають невірні налаштування мовних параметрів, зокрема дуже часто стоїть російська мова. Через те збирається відповідна статистика користувачів Інтернету, з якої складається враження, що україномовних читачів не так багато, і начебто всі вони розуміють російською. Внаслідок цього, власники сайтів не поспішають перекладати вебсторінки нашою рідною українською мовою, яка з плином часу все більше витісняється і потребує захисту. Отже,  переходимо за посиланням,  уважненько читаємо,  і налаштовуємо все правильненко :)

http://ridna.com/mova.php

Русская украинофобия.

  • 08.10.12, 11:11

Ширится круг внутренних врагов русских, растут списки неблагонадежных. Если еще несколько лет назад на собачью службу в банду ФСБ и соответственно, что важнее,  и в другие органы чекистской власти России перестали брать этнических украинцев, граждан России (о чем в свое время писал КЦ), то теперь, в порядке закрутки гаек, туда перестали брать всех имеющих родственников в Украине, даже если эти родственники этнические русские колонисты.

 Рассказывают украинские СМИ:

 «Власть панически боится сочувствующих оппозиции, в то время как в самих органах остались люди, только слепо исполняющие приказы и не проявляющие никакой инициативы»,  — говорит адвокат Трепашкин («бывший» полковник ФСБ, однако «бывших чекистов не бывает» — КЦ).

 Он утверждает, что еще в 1990-е годы такого жесткого отбора в ФСБ по политическим взглядам не было. В единичных случаях уличенным в каких-либо откровенных политических пристрастиях кандидатам на службу или уже действующим офицерам предлагали выбор: порвать с политическим прошлым или стать чекистом.

 «Постепенно гайки стали закручивать. Я знаю молодого человека (подонка — КЦ) из офицеров спецназа, которому отказали в приеме в ФСБ только по одному мотиву: его дедушка живет во «вражеской» Украине»,  —  рассказал Трепашкин».

 Отдел мониторинга Кавказ-Центр

Львівські школярі – найуспішніші

Львівські школярі чи не найбільше перемагають у різних міжнародних конкурсах та олімпіадах. До речі, найуспішнішими є діти із сільських шкіл. Про це в прямому ефірі ток-шоу «Відверта розмова» заявила заступник начальника Головного управління освіти та науки Львівської ОДА Богдана Біляк.

Окрім цього, за її словами, Львівщина є також першою у списку серед областей, які мають найбільше шкіл. В області, за словами Богдани Біляк, близько 1 тис. 400 шкільних закладів, з них майже тисяча – сільські.

«Львівщина займає друге місце за підсумками ЗНО, Львівщина – третя за підсумками в олімпіадах та міжнародних конкурсах», – сказала Біляк.

За її словами, з 11 українських переможців на міжнародних змаганнях, з них двоє – саме з львівського фізико-математичного ліцею.

Нагадаємо, День учителя – професійне свято працівників освіти України відзначається щорічно у першу неділю жовтня. Свято встановлено в Україні на підтримку ініціативи працівників освіти України згідно з Указом президента України «Про День працівників освіти» від 11 вересня 1994 року №513/94.

Джерело: 
ZAXID.NET

Історичні брехні

Все-таки є багато переваг у тому, щоб мешкати недалеко від старого міста. По-перше: це дуже зручно з точки зору логістики, до всіх необхідних закладів можна спокійною ходою добратися максимум за 15 хвилин, а по-друге: це неймовірна розкіш насолоджуватися видами та будівлями старого міста.

Мій щоденний маршрут пролягає через Глинянську вежу і дворик Бернардинського монастиря. І хоча мені добре відомо, що фрагмент оборонного муру і сама вежа – це результат реконструкції 1970-х років, атмосфера, яка там панує не може не зачепити  історика за душу.

Немає нічого дивного також в тому, що кількість туристів, які хочуть познайомитися з такою красою зросла в рази. Крокуючи через дворик Бернардинського монастиря, часто доводиться протискатися між гостями, які уважно ловлять кожне слово екскурсовода. Але віднедавна екскурсійні групи саме в цьому дворі почали мене неймовірно дратувати. Ні, гості Львова  мене в жодному випадку не злять, я просто лютий на львівських гідів.

Для мене не було нічого дивного, коли в радянський час навіть краєзнавство базувалося на таких основних китах: класовий підхід, антирелігійність та таврування несвідомого досоціалістичного минулого. Як виявилося, для львівських екскурсоводів нічого не змінилося і по сьогоднішній день. Моєму терпцю прийшов край, коли вчора доросла тьотя, стоячи неподалік від монастирської криниці, «вливала» брехливу отруту в голови групі школярів. Вона, як і всі її колеги по цеху, цілком серйозно розповідала наскрізь брехливу історію, ніби то із часів облоги Богданом Хмельницьким Львова. Я розумію, що українцям важкувато вписати дві облоги Львова в українську національну історію. Навіть, якщо піти найпримітивнішим шляхом і всіх римо-католиків назвати поляками, а всіх православних наректи українцями, нічого не вийде, бо й надалі залишається проблема, куди ж приділити тогочасних греко-католиків та русинів римо-католиків?

Але при такому примітивному позиціонуванні проблеми не тільки не зникають, цей підхід створює набагато більше логічних пасток, ніж якби українські історики врешті-решт  насмілилися б і визнали, що до української історії належать не тільки соціальні маргінали, бунтівники і грабіжники. Що справжнім нонсенсом є, коли історики виділяють одну соціальну групу і намагаються писати історію цієї групи, як історію української нації. До таких, як на мене, морально-етичних пасток належить представлення єдиними справжніми українцями у ХVІІ ст. виключно козаків Богдана Хмельницького.  А тому, коли охочі познайомитися з історією Львова читають на офіційних сайтах такого роду пасажі як от: «Похмура легенда розповідає, що у 1648 р. в криницю були вкинуті трупи підступно вбитих у монастирі львів'ян-українців, які хотіли відчинити міські ворота Б.Хмельницькому», то навіть недосвідченій людині стає зрозумілим, як називаються ті з міщан, хто вирішив таємно відкрити ворогові браму.

Якось важко школяреві зрозуміти логіку в тому, що ті, хто оточив, невідомо з якого дива, його рідне місто і вимагав видачі на розправу всіх уніатів та євреїв, а до всього ще й велетенського викупу, бо інакше не залишить від Львова каменя на камені – це його національні герої, а львів’яни, які боронили рідну хату – вороги.

А тепер конкретніше про те, що саме так вразило мене у розповіді екскурсовода юним школярам. Спочатку я хотів просто переповісти читачам її нехитру оповідь, але потім пошукав в Інтернеті і прийшов до висновку, що не тільки екскурсоводи мультиплікують цю брехливу історію, вони її просто старанно переповідають за іменитими істориками. Коли зайшов на українську вікіпедію, то з величезним здивуванням прочитав майже дослівно усе те, про що розповідала екскурсовод. У вільній енциклопедії написано: «1648 року, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи. Змовників запросили на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір. Там підводили до криниці і пропонували зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і стали свідками жахливої розправи. Виходу не було, довелося рятуватися втечею — через міські стіни до табору козаків».

Найсумніше в цій історії те, що цей сюжет запустив у публічний обіг відомий український історик Іван Крип’якевич. А це означає, що тодішнє довільне припущення історика для наших теперішніх патріотів є майже доконаним фактом. Не буду вдаватися до наукової полеміки навколо цього факту, спробую закликати собі на допомогу елементарну логіку.

Отож, якщо магістрат міста довідався, про те, що в певній групі міщан запахло зрадою, то чого не наказав цих змовників арештувати? Але мало того, за легендою довідалися не міські зверхники, а римо-католицькі монахи, що ще більше закручує сюжет, та етнізує проблему, бо ж як відомо римо-католики – то поляки. Знову ж таки, чого ж ті монахи не повідомили компетентні служби оточеного міста, а самі взяли на себе роль виконавців страти? А далі все так, як пише радянська атеїстична і класово непримиренна книжка. Замість того, щоб знищити зрадників, монахи влаштовують бенкет в обложеному ворогом Львові. А потім по черзі виводять нещасних православних до криниці і сокирами рубають їм голови. Щоб приховати сліди злочину від очей решти нещасних, вони скидають їх до монастирської криниці. Ось тут би у всіх тих невігласів, що розповідають цю дурнувату історію мали б включитися рештки розуму, але ні, національна ідея понад усе, навіть понад здоровим глуздом.

Справа в тім, що ніхто не став би позбавляти себе важливого джерела питної води на території оточеного міста і монастиря. Навіть якщо припустити, що монахи з якогось дива почали вбивати людей, то незрозуміло, чому вони вирішили запаскудити трупами свою єдину криницю? Тим більше, що та криниця для бернардинців мала священне значення. За легендою, джерело забило на місці поховання святого Яна з Дуклі, патрона та захисника Львова. А криницю викопали саме на тому місці, де він був похований. Отже, уявляєте, ті підступні польські монахи, вони мало того, що порубали сокирами масу православних людей, вони ще й запаскудили своє святе джерело. Дійсно, нічого святого у цих західних святенників!

Ось таку ідіотично-патріотичну історію розповідають екскурсоводи гостям Львова та учням шкіл. Історія ця сприймається як сюжет із творів Стівена Кінга, а тому ні в кого не викликає зайвих питань. Проте, найнебезпечнішим у цій всій історії є те, що таким чином отруюється історична свідомість десятків тисяч людей. Роз’їхавшись по своїх містах і селах вони розкажуть свою «правдиву» історію українсько-польських відносин та загрозу від кривавих і підступних католиків.

На закінчення, хотів би наголосити на тому, що «історію» бернардинської криниці розповідають у Львові усім україно- та російськомовним групам. А отже, щоб не заявляли очільники нашого міста, які б чудові програми розвитку туризму не розробляли, як би не намагалися довести, що «Львів – відкритий до світу», все це може знівелювати історія криниці Бернардинського монастиря. А тих історій, на жаль, ще так багато…

Еротичний трон Імператриці

  • 30.09.12, 22:11
У московському музеї еротичного мистецтва «Точка G» виставлено крісло для утіх Катерини II. Ідея пікантною «іграшки», як то кажуть, лежить на поверхні. Або, скоріше, стирчить з сидіння.
Трон в музеї відтворено за образом і подобою справжнього єкатеринського. Ескізи сідниці для утіх були знайдені в Гливинським палаці на Яузі в особистих апартаментах імператриці. Цікаво, що на кресленнях скромно був відсутній підпис автора проекту, хоча епоха, в яку він створювався, славилося сексуальної розкутістю.

                                                                                  

Крісло являє собою реплікацію царського трону з гербом Російської імперії та ніжками у вигляді левів. В центрі розташований дерев'яний фалос, що приводиться в дію спеціальним механізмом за спинкою крісла. Обертати пристрій повинні були фрейліни.
Як відомо, велелюбна цариця постійно шукала чоловіка, який був би гідний її в усіх відношеннях. Але жоден з фаворитів так і не став єдиним і неповторним. У різний час Її Величність любили такі гідні мужі, як Орлов, Потьомкін, Завадовський. Але з усіма государиня розлучалася. І поки на горизонті не з'являвся новий фаворит, задовольнялася еротичним троном.

Фалос - всьому голова. Для цариці він був і другом, і коханцем, і порадником!

Джерело: www.eg.ru


Партія регіонів рекламує українську армію з російськими солдатам

В агітаційній брошурі "Від стабільності до добробуту", яку поширюють в Україні агітатори Партії регіонів, для ілюстрації української армії використали фото російських солдатів.

Цей факт підмітили активісти тернопільського осередку ГМ "ОПОРА".

"Один з наших спостерігачів цікавиться військовою тематикою, він нам про це і розповів. Ми зв'язалися зі спілкою офіцерів вони підтвердили. Для ілюстрації стану армії до 2010 року в брошурі використано похмуру картинку з зображенням військової техніки. Під надписом "2010-2012" рік – фото солдатів в російській формі ВСР – 93, яка використовувалася в часи "Першої чеченської війни", розповідає координатор громадської мережа "ОПОРА" на Тернопільщині Святослав Липовецький.

Солдати на фото тримають російські автомати АК-74.

Цікаво що інша фотографія, в частині де йдеться про перспективи армії 2012-2017 року, також не зображає українського солдата. По його одязі спеціалісти не змогли сказати, до якої армії він належить. Камуфляж схожий на американський "вудленд", але в трохи інших тонах і має підшитий комір. Дехто висловлював припущення, що це фото не солдата, а страйкболіста.

Брошура "Від стабільності до добробуту" українською мовою вийшла накладом 720 тисяч примірників.


Андрій ЯНОВИЧ

Оригінал і фото туту:http://gazeta.ua/articles/politics/458364/4#photos
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics/458364/4">Gazeta.ua</a>