Знищується Національний Центр Довженка

В Україні знищується Національний Центр Олександра Довженка. Це золотий запас України – єдине в країні державне підприємство, що опікується збереженням, реставрацією, вивченням і примноженням Національного фільмофонду повідомляє Gazeta.ua. Зараз 90 відсотків співробітників звільняють, а приміщення “окупувала” російська фірма, стверджує колишній головний інженер Центру Сергій Бей-Безпалько.

“В Москві є фірма, яка називається творча лабораторія “Саламандра”. До останнього часу – це один з найбільших тиражувальників фільмів у Російській федерації. Приблизно в березні 2012 року вони попросились поставити у нас одну чи дві проявочні машини. А влітку вже повністю переїхали зі своїм обладнанням з Москви в Україну. Поставили охорону та двері на замках тільки з одного боку, з їхнього. Тобто, коли ми заходимо, нас мають пускати, а коли вони – то без проблем, – каже Сергій Михайлович.

Він пояснює, Національний центр Довженка має власний цех фільмокопій. Його модернізували в 2009-2011 роках.

“Обладнання закупили на 3 млн. 133 тис. євро. Знаю точну суму як головний інженер. Все працює, але замовлень немає. А “Саламандра” прямий конкурент. І роботи в них вистачає навіть у вихідні. І частково користуються нашим обладнанням. Центр Довженка доводять до банкрутства, – уточнює. – Коли почав протестувати, зіпсував стосунки із керівництвом. Написав листа до Міністерства культури. Комісія з 5-6 людей працювала 16 січня. Вони встановили, що Центр передав в оренду приватному підприємству більше 500 м.кв. без відповідного оформлення. Гроші нашому підприємству не надходять. Директора не було, тому домовились що вони знову прийдуть 22 січня. В цей день їх не пустили, а мене звільнили 23-го. Написали, що “без відома керівництва допустив на територію підприємства невстановлених осіб”.

Каже, що бачив наказ № 48, за яким всіх співробітників Центру мають або звільнити або скоротити.

“Там написано, що у зв’язку із завершенням модернізації технічного оснащення” необхідно попередити перерахованих нижче працівників про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності штату. І перерахували 89 працівників з 93-х. Залишили тільки гендиреткора і його заступників. Але дати в наказі не було. Його у мене забрали, коли звільняли. Знаю, що зараз звільнили реставратора, а без нього фільми реставрувати неможливо”, – запевняє Сергій Бей-Безпалько.

В Національному центрі кажуть, що коментар може дати тільки гендиректор, якого зараз немає на роботі.

Автор: Богдана ЄВСЄЄВА для Gazeta.ua

Корабель СКР-112 – легенда українського військового флоту

Подія, що сталася 21 липня 1992 року в Україні, набула гучної назви “сенсація” і надовго залишила свій слід в історії Українського військового флоту.

Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту.
                                               
                                                        СКР-112 (ВМС України) з бортовим
                                                    номером 200 стоїть біля Угольної стінки
                                                               у Севастополі, 1993 р.

Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту.

Про складну долю легендарного корабля, який першим увійшов до складу Військово-Морських Сил України, розповідає Перший Командувач ВМС України, народний депутат України, голова Спілки офіцерів України віце-адмірал БОРИС КОЖИН.

Сьогодні, через багато років після цієї легендарної події, напередодні 10-ї річниці створення Військово-Морських Сил України, ми повинні заново переглянути цікаві сторінки історії Українського військово-морськового флоту для того, щоб цінувати той величезний здобуток, за який боролися мільйони українців протягом довгих років – Українську Незалежну Державу.

Яскравим прикладом відчайдушної любові і відданості Україні був вчинок екіпажу сторожового корабля СКР-112. Важливо, що це відбувалось в складний час, коли Україна ще тільки починала жити у умовах незалежності, і фактично залишалася під впливом Росії. Справді, важко повірити в те, що не так давно у спину людям, які одягнули форму українських моряків, свідомо і твердо обрали шлях підтримки і творення національної держави, лунала лайка і погрози. Навіть неупередженій людині зрозуміло, що безперервний психологічний тиск подеколи важчий, ніж погрози фізичної розправи. Останнім часом робляться спроби “підфарбувати” період відродження Українського флоту людьми, які мали лише дотичне відношення до нього у найважчий час 1991-1992 років. Чи то робиться на замовлення і догоду, чи від гіпертрофірованої амбітності, однак правда залишається все ж за тими, хто брав на себе сміливість розпочинати з нуля, розв’язувати неймовірно складні державотворчі питання без винагород і похвали.

Першу звістку про несподіваний перехід сторожового корабля СКР-112 в п. Одеса я отримав о 10-й годині ранку 21 липня 1992 року. Як командувач Військово-Морськими силами України я негайно зателефонував начальнику штабу Чорноморського флоту віце-адміралу Г.Гурінову і запропонував: “Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу”. На це віце-адмірал відповів погрозою, що при потребі він використає зброю.

Тоді не було часу для роздумів, діяти треба було негайно. Терміново я виїхав на севастопольське радіо з метою проінформувати севастопільців про подію і попередити про ймовірне застосування зброї командуванням ЧФ проти СКР-112.

Перервавши радіоефір місцевого радіо, я звернувся до севастопільців з наступною промовою: “Шановні севастпольці! До Вас звертається командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин. 20 хвилин тому мені стало відомо про те, що екіпаж сторожевого корабля СКР-112, який дислокувався в Донузлаві, підняв Державний прапор України, вийшов в море і зараз направляється в порт Одеса. Перед цим особистий склад цього корабля на чолі з командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настєнко прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель з мирною метою вийшов в море, підняв Державний прапор України, проходить в її териториальних водах і направляється в порт Одеса. Коли я звернувся до начальника Чорноморського флоту віце-адмірала Гуринова з проханням не протидіяти сторожевому кораблю СКР-112, то отримав відповідь, що по караблю буде застосована зброя, а це може привести до людських жертв. У складі цього екіпажу відбувають службу і представники міста Севастополю, ваші діти та онуки.

Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, телефонуйте по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування в жодному випадку не застосовувати зброю проти сторожового корабля СКР-112.

З прибуттям в Одесу компетентної комісії, нею будуть оперативно і всебічно вивчені причини такого відчайдушного кроку екіпажу, про що ви будете своєчасно проінформовані через усі засоби масової інформації”.

Та незважаючи на всі спроби уникнути конфлікту, який міг привести до людських втрат, протягом восьмигодинного переходу корабель СКР-112 переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі МКД-184 і МПК-93 з метою примусити ”втікача” повернутися. Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення. Проте, ніякі заходи командування ЧФ не примусили екіпаж корабля СКР-112 змінити свій курс і о 18 год. 50 хв. корабель прибув до порту Одеса і пришвартувався біля пірсу бригади прикордонних кораблів України.

Ще й досі, ми не можемо з впевненістю назвати всі причини, що привели до такого відчайдушного кроку екіпаж корабля СКР-112. Це зумовлено тим, що дехто не хоче допустити розголошення компроментуючих фактів. Але деякі з них все ж таки відомі. Як заявив сам командир корабля капітан-лейтенант Сергій Настенко, головною причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій.

Дійсно, у липні 1992 року на флоті склалася нездорова атмосфера. Незважаючи на Дагомиську угоду, на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув на вірність Україні. У моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку керівництва Чорноморського флоту. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному значенні тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.

У дні, які передували переходу СКР-112 до Одеси, були усунуті з посади начальник штабу 17-ї бригади кораблів ОВРта капітан 2 рангу Микола Жибарєв, заступник командира бригади капітан 2 рангу Юрій Тарабукін, помічник командира дивізіону із роботи з особовим складом капітан-лейтенант Василь Горобець. Від Сергія Настенка неодноразово вимагали подати рапорт на звільнення в запас. Причина вже відома: складання присяги на вірність народу України. Частині офіцерів, з цієї ж причини, безпідставно не присвоювались наступні військові звання. Виключали неблагонадійних зі списків на отримання житла. Все це виявилося останніми краплинами, що переповнили чашу терпіння. Підтверджує згадані факти і спогад безпосереднього організатора і учасника тих подій, начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколи Жибарєва: “13 липня 1992 року мене було усунено від посади начальника штабу з’єднання. Разом з моїми підлеглими офіцерами В. Устименком, В.Горобцем, В.Зарембою, С.Настенком ми вирішили вчинити незвичайний вчинок, який би прикував увагу до 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ, бо бачили пасивність керівництва Міністерства оборони України. У цьому становищі, на думку багатьох офіцерів, якщо не вжити рішучих заходів, то нас переб’ють, як перепілок. Вранці 21 липня на зустрічі з офіцерами і мічманами корабля команда вирішила йти до Одеси під Державним прапором України”.

Реакція командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом І.Касатоновим була передбаченою. Як і очікувалося, адмірал назвав перехід СКР-112 злочином. Уже 21 липня він виступив із заявою для представників ЗМІ, де звинуватив Міноборони України, через односторонні дії якого становище на флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів із бойового складу флоту, приведення його до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління.

Командування Чорноморського флоту аж із шкіри лізло, щоб скласти про цей інциндент громадську думку в усьому світі як про корабель, що порушив усі норми і правила і став справжнім терористом.

Посипалися протести і заяви, активізувалися прес-конференції командувача Чорноморським флотом адмірала Касатонова, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. У громадськості хотіли створити імідж проведення в такий спосіб протиправної акції державного рівня.

Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: “Міноборони України і Служба базпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів”, “це інспірована операція”, “втеча корабля…результат того, що приймається українська присяга”, “таємна війна проти Чорноморського флоту” та ін. Проте, “касатонівцям” не вдалося очернити цей героїчний вчинок в очах представників свідомої громадськості. Поодинокі люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112. Про це свідчить наявність багатьох листів подяки. Наприклад, приведу витяг з листа мешканця міста Севастополя Бондаренка: “Підтримую дії екіпажу СКР-112. Це приклад для всіх, як треба любити свою Вітчизну. Ті, хто вболіває за флот України і за свою Вітчизну, усі з Вами, адмірал Кожин!”

Після довгих з’ясувань ситуації на Чорноморському флоті, у штабі ЧФ відбулась прес-конференція, на якій адмірал Касатонов відповів на запитання журналістів про відгін СКР-112 Кримської ВМБ до Одеси. І.Касатонов визнав, що корабель штабу МДК зробив попереджувальну чергу із артустановки. Він заявив протест першому заступнику голови ВР України В. Дурдинцю, який очолював українську державну делегацію на переговорах про флот, а також міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову. При цьому Касатонов неодноразово наголошував, - що самовільна передача корабля до складу ВМС України – це акція політичного характеру.

Після цього в Севастополі відбулася незвичайна чотиригодинна зустріч керівників делегацій на переговорах про Чорноморський флот – Ю.Ярова і В.Дурдинця. У розмові, в якій обговорювалися питання здійснення Дагомиських домовленостей про Чорноморський флот, взяли участь офіцери орггрупи ВМС України, члени військової ради Чорноморського флоту, голова Верховної Ради Криму М. Багров, представник Президента України в Севастополі І.Єрмаков, голова Севастопольської міськради В.Семнов, інші офіційні особи. Особливість зустрічі полягала в тому, що вперше представники місцевої влади спробували якось вплинути на учасників переговорів про долю Чорноморського флоту.

За “круглим столом”, я мав бесіду з адміралом Касатоновим. Ми висловили кожен свою думку щодо недозволеного переходу сторожового корабля СКР-112 із Кримської ВМБ до Одеси. Я зі свого боку заявив про те, що якщо подивитись не на формальний бік справи, а врахувати причини більш глибокого характеру, то цей перехід є криком душі людей, які в числі перших присягнули Україні, і зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску, знаходячись у безправному становищі. Пам’ятаю, що моя думка знайшла добрі відгуки серед присутніх.

В ті часи, Український флот був нерозривно пов’язаний з політикою Російської Федерації, яка не могла спокійно поставитись до такого небезпечного для неї інцеденту.

29 липня 1992 р. МЗС Росії направило МЗС України ноту, в якій наголошувалося на тому, що факт “угону” корабля і його місцезнаходження в порту Одеса вносить дестабілізуючий елемент у становище на Чорноморському флоті і створює складнощі у справі стабілізації Дагомиських угод між Російською Федерацією та Україною про подальший розвиток міждержавних відносин від 28 червня 1992 р. в частині, яка стосується Чорноморського флоту. В зверненні пропонувалося вирішити проблему шляхом повернення корабля СКР-112 у склад Чорноморського флоту і проведення спеціального розлідування по факту “угону”. Таким чином, події, пов’язані з екіпажем СКР-112, виплеснулися на міждержавний рівень.

Дуже важливо, що саме в апогей протиукраїнської напруги навколо переходу СКР-112 військове керівництво Української держави виявилося спроможним зайняти ясну і тверду позицію, яка не стала фарватером курсу державної машини Росії, що розпалася. Саме ця позиція чітко простежується в заяві міністра оборони України генерал-полковника К.Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті. По-перше, у заяві Міністерство оборони України заявило рішуший протест командуванню Чорноморського флоту і поставило вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу в своїй державі. По-друге, міністр наголосив на тому, що Україна розглядає питання про флот на підставі рішення Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території. Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які б привели до окремого базування флотів України та Росії на її територіях. Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявила свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючить на роздільне базування сил, заводить переговори в глухий кут.

Для вирішення цих проблем міністр оборони пропонував переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Наприкінці, К.Морозов заявив: “Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам… Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну – ніколи! Вона неподільна і недоторкана!.”

Тому, доля вирішила так, що коли керівництво обох держав не могло вирішити питання про флот і люди залишалися не захищеними, на допомогу приходило Міністерство оборони України. “Приймаки у рідній хаті”, - так називали орггрупу ВМС України в місті Севастополі очевидці тих подій. Зокрема, Микола Жибарєв пригадує, що “У Севастополі, в цьому “городе русской славы”, містився штаб Чорноморського Флоту під орудою войовничого адмірала Касатонова та орггупа ВМС України (Кожин). Касатонівці мешкають у розкошних особняках, а група Кожина притулилася по-сирітському у школі прапорщиків. Школа нагадує Смольний 1917 р. Кожного Божого дня добираються сюди офіцери та мічмани, списані з касатонівського флоту за присягу Україні. Тікають матроси з кораблів, як колись невільники із галер турецьких. Тікають від мордобою, від катувань”.

Для того, щоб оперативно розібратися в остановці, вияснити морально-психологічний настрій особового складу корабля, до Одеси негайно відбув капітан 3 рангу М.Мамчак, кореспондент газети “Флот України”. Доповідаючи мені про свої спостереження, перехід сторожового корабля СКР-112 він охарактеризував як “світова сенсація”.

Мені сподобалось те, що Мирослав Андрійович поставив перед собою завдання розібратися в мотивах, які спонукали екіпаж до такого кроку. Ось висновки Мирослава Мамчака: “Провівши бесіди практично з усіма членами екіпажу, можу погодитися тільки з тим, що, дійсно провокації були. Але тільки з боку шовіністично налаштованого командування бригади і Кримської ВМБ. Саме образливе, зневажливе ставлення до людей, які на законній підставі, за покликом свого серця присягнули Україні, призвело до безпрециндентного виклику екіпажу СКР-112”.

У середені серпня 1992 року група офіцерів ОГ ВМС України під моїм керівництвом в Одесі вивчала стан справ на сторожовому кораблі СКР-112. Пам’ятаю: ми дві доби ночували на кораблі, я провів індивідуальні бесіди з усіма військовослужбовцями корабля. В результаті, я прийшов до висновку: незважаючи на те, що корабель знаходився на відстої і мав дещо поламану матеріальну частину, настрій людей був чудовий. Моряки пишались тим, що свій намір перейти на службу до ВМС України вони здійснили першими на Чорноморському флоті. І цю радість не змогла затьмарити навіть трагічна смерть штурмана корабля старшого лейтенанта П.Канюкова.

Нас касатонівці не раз звинувачували в тому, що ми зробили СКР-112 своїм пропагандистським “прапором”. Дозволю собі з цим не погодитися. Прикро було те, що різні численні поточні події якраз і не дали змоги привернути увагу до СКР-112 всього особового складу ВМС України, Чорноморського флоту, населення Севастополя, Криму й України.

Через декілька років після тих конче бурхливих непередбачувальних подій, які ввійшли щербиною в моє життя і життя моїх бойових друзів, важко дати відповідь, куди ж дівся легендарний СКР-112?

Пам’ятаю: ходили різні чутки, лунали різні пропозиції стосовно подільшої долі корабля. Перемогла суспільна думка, що краще визначити місце його “вічної стоянки” – Дніпровську набережну в місті Запоріжжі.

Правда, “СКР-112” самостійно повернувся до Севастополя, - гучна історія з його відгоном дістала своє продовження.

Але, відверто кажучи, ніколи, навіть в страшному сні, я не міг уявити, що ми так безглуздо втратимо корабель – історію, живу морську реліквію України, який міг стати діючим музеєм для громадян України, служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Комусь цей корабель був як кістка в горлі. На мою думку, скоріше всього, на чиєсь замовлення хтось спеціально хотів знищити героїчну славу корабля СКР-112.

У Севастополі був навіть створений “Комітет захисту сторожового корабля СКР-112”, в якому діяли представники громадських організацій з багатьох областей України. Ніколи не забуду, скільки клопоталася щира патріотка зі Львова Лідія Мадоян, щоб не дати знищити корабель. Вона зверталася до командування ВМС України, переконувала, просила, але її голос так і залишився не почутим.

На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню йшла мова про звернення до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля. Але відповідні посадові особи не приділили тому належної уваги. Чому? Відбутися мовчанням не можна, коли сталося духовне пограбування України, історичного надбання її народу.

Хочу зауважити, що історія сторожового корабля мала особисто для мене важливе значення ще й тому, що саме на цьому легендаврному кораблі СКР-112 я прослужив у молоді офіцерськом майже п’ять років і був його командиром, борознив простори Середземного моря й Атлантичного океану. Тому, важко уявити наскільки болісно і водночас радісно було мені за те, що саме цей корабель одним з перших увійшов до складу ВМС України. Вважаю – це поклик долі, що саме цей корабель став першим кораблем відроджуваного Українського флоту.

Історія СКР-112 свідчить про те, як нам треба берегти і плекати свої духовні святині. Бо яким важким не було б економічне становище в Україні, але наші люди, мабуть, як ніхто, добре знають, що не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує духовної їжі, яка дає потужний заряд енергії, моральної та фізичної сили, перш за все нашій молоді.

На закінчення хочу наголосити: історія не знає умовного способу. Вона не залежить від нашої памяті. Вона залежить від наших дій. Сьогодні ми не просто будуємо Український військовий флот. Разом з ним ми відроджуємо морську славу України.

Борис КОЖИН,
перший головнокомандувач ВМС України, віце-адмірал.

Січень, 2002 р.

Чому українці не люблять "русскіх"?

Знайшов цікаву замітку, хоча все усім зрозуміло і так чого.... але тут як на мене написано досить доступно і що головне - зрозумілою для самих росіян мовою :).
Не перекопійовую увесь текст, так як "стукачі" дадуть знати модерам і його скоріш за все видалять, тому тільки зсилка:

http://uainfo.censor.net.ua/heading/public/73015-pochemu-ukraincy-ne-lyubyat-russkih.html

Чим озброєна українська армія?

Україна відстала на ціле покоління від провідних держав світу щодо рівня озброєння Збройних Сил.

Це констатував в інтерв’ю Радіо Свобода директор Центру досліджень армії, ВПК і роззброєння Валентин Бадрак.

Таким чином експерт прокоментував заяву начальника Генштабу – головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Володимира Замани про те, що до кінця 2017 року у діяльності війська передбачається запровадити стандарти провідних армій світу. Цю заяву навело УНІАН. За словами Валентина Бадрака, керівництво держави нехтувало проблемами армії всі роки незалежності, виділяючи на оборону обмаль коштів.

– Наскільки реально до кінця 2017 року запровадити у діяльності українського війська стандарти провідних армій світу?

– Українська армія, на сьогодні, на жаль, стосовно використання озброєнь, відстає десь на покоління від провідних армії світу. І тому, навіть якщо пріоритетні програми будуть виконані (а це ракетний комплекс «Сапсан», нові корвети, модернізація всього парку літаків, зокрема, літак Ан-70), навіть це не дасть можливості Україні бути озброєною так, як провідні армії світу. На виконання цих завдань, за нашими підрахунками, треба щонайменше сім років і якщо саме на ці цілі виділятимуть не менше 700-800 мільйонів доларів щороку. Ми можемо погодитися з тим, що буде суттєво поліпшена бойова підготовка, що українська армія перейде на контрактний спосіб комплектування до кінця 2017 року. Але в України немає жодних шансів дістатися такого рівня, щоб оперувати новітніми системами – саме такими, якими оперують нині провідні армії світу.

– Ви кажете, що треба мінімум 700 мільйонів доларів щороку, щоб не відставати у розвитку Збройних Сил України… А скільки на ЗСУ має бути виділено грошей цього, 2013 року?

– Ми можемо розраховувати десь на 200-300 мільйонів доларів. І такі підходи не дозволять активізувати програми, які оголошені пріоритетними.

– Ви заявляєте, що військо України відстає за розвитком від провідних армій світу на ціле покоління…

– Так…

– А коли було закладено таке відставання? При нинішній владі України? Чи й при попередніх?

– Абсолютно справедливо, що це стосується не лише нинішньої влади. Це стосується фактично всіх українських властей, що були від самого початку (здобуття незалежності). Для порівняння – протягом десяти років Україна має військовий бюджет ушестеро менший, ніж Польща. При тому, що Польща має сьогодні удвічі менше військо – сто тисяч вояків.

До того ж, Україна має сьогодні величезну проблему, пов’язану з тим, що вона оперує літаками і зенітно-ракетними системами радянського виробництва і лише згода російської сторони могла б довести ті системи до покоління «4+». Але, наскільки мені відомо, російська сторона навіть відмовляється від переговорів стосовно модернізації українських зенітно-ракетних систем.


Олександр Лащенко, Радіо свобода

PS: "До того ж, Україна має сьогодні величезну проблему, пов’язану з тим, що вона оперує літаками і зенітно-ракетними системами радянського виробництва і лише згода російської сторони могла б довести ті системи до покоління «4+». Але, наскільки мені відомо, російська сторона навіть відмовляється від переговорів стосовно модернізації українських зенітно-ракетних систем."
(Ось вона суть наших "старших братів", які тільки і думають про нашу "безпеку", а власне керівництво країни іде у всьому їм на поводу).
Як на мене - ми особисто повинні дбати про безпеку країни:
-виховувати дітей на українській історії про своїх героїв;
-стимулювати дітей проходити літні табори відпочинку у військово-патріотичних літніх лагерях;
-частіше ходити із дітьми у походи, де навчати їх, а також вчитись самим урокам виживання, орієнтації на місцевості, та засобам маскування, привчати їх і вчитись самому уміти зауважувати під час походу зручні місця (гіпотетично) для засідок чи схрону;
-водити дітей у тири і привчати поважати і любити зброю.

Саме таке виховання і породило епоху героїв-упівців, які стали легендою для усього світу, але не для власної країни, методику і засіб ведення успішної партизанської війни яких вивчають у провідних арміях світу і дотепер - Великобританія, США. На жаль, як показує історія - безпека України завжди у руках народу, а не армії, якою керують інородці, і віддають смертельні для країни накази, як то розпуски армії у 1917 році чи так-званої модернізації у 2010-му, що тривають і дотепер.

Смолоскипна хода на честь Степана Бандери охопила усю Україну

Цьогоріч головним організатором факельної ходи 1 січня, до дня народження провідника ОУН Степана Бандери, стали фаворити парламентських виборів — партія «Свобода». «Свіжі» і бадьорі «свободівці» змогли організувати ходу зі смолоскипами ледь не в кожному обласному центрі України. Окрім Львова, Києва та міст Західної України, де акції на честь Бандери вже понад десятиліття є традиційними і досить масовими, смолоскипні марші пройшли у десятку міст Лівобережжя, навіть у Луганську. Українські націоналісти шахтарського краю підійшли до вшанування пам’яті провідника творчо — замість ходи, яка апріорі не могла бути в цьому місті масовою, вони влаштували невеликий мітинг та історичний квест. Як завжди, відбулися урочисті події і в рідному селі Степана Бандери — Угринів, що на Прикарпатті.

Найграндіознішою видалася смолоскипна хода в столиці України — більше тисячі людей пройшли нарядним Хрещатиком, освітлюючи шлях середньовічними містичними факелами. Увага до «Свободи» настільки велика у західних демократіях, що чи не вперше фото зі смолоскипної ходи до дня народження Бандери потрапили у фотострічку новин провідних світових інформагенцій, зокрема і Рейтер.

Як захистити українську мову? 9 простих правил

Мовним «законом» Колесніченка-Ківалова влада ліквідувала всі державні механізми захисту української мови. Розпочато стрімку русифікацію найважливіших сфер життя. Під загрозою не лише наша мова, а незалежність і цілісність України.  Зупинити нищення України ми можемо лише з власної доброї волі.  Рано чи пізно антиукраїнський режим впаде. Але до того часу дуже важливо зберегти нашу мову й національну ідентичність.

ДЕВ’ЯТЬ ПРОСТИХ ПРАВИЛ

Це може зробити кожен. Потрібно лише здолати стереотипи й байдужість і дотримуватися дев’яти простих, але дуже важливих правил.

1. ПРОСТО ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЮ

  • Завжди розмовляй українською. Роби це в усіх середовищах, де ти живеш, працюєш чи буваєш. Не бійся помилятися чи виглядати диваком – це лише стереотипи, яких можна швидко позбутися.
  • Якщо чомусь не можеш говорити українською всюди, роби це хоча б у публічних місцях – роблячи покупки в магазині чи замовлення в кафе, просячи про зупинку в маршрутці чи розпитуючи дорогу на вулиці.
  • Ніколи не переходь з української мови на іншу. Дивне уявлення, що з російськомовними співвітчизниками «культурно» переходити на російську –шлях до тотальної русифікації. Культурно в Україні говорити українською. Якщо співрозмовник цього не робить – це його справа, але не привід тобі підлаштовуватися під нього. Насправді «культурно» й логічно переходити на чужу мову лише з іноземцями, які не розуміють української.

2. НАЛАШТУЙ МОВУ САЙТІВ ТА ТЕХНІКИ

  •  Встанови українську мову в налаштуваннях електронної пошти, у соціальних мережах та налаштуваннях пошуку google.
  • Обери і встанови українську мову на мобільному телефоні. 
  • Кожного разу, користуючись платіжним терміналом чи банкоматом, обирай українську мову.
  • На кожному сайті, де є українська версія чи вибір мови, обирай українську, навіть якщо тобі все одно.

Ці прості дії дадуть реальний ефект. Зміна мови google автоматично полегшує пошук українських текстів і піднімає їх рейтинг. Вибір української мови на технічних пристроях чи сайтах є чітким сигналом бізнесу: на цьому ринку слід працювати українською.

3. ПИШИ УКРАЇНСЬКЮ

  • Пиши українською електронні листи, смс, повідомлення в соцмережах чи блогах
  • Завжди пиши українською письмові заяви, угоди та інші документи, навіть якщо тобі підсовують російськомовний бланк

4. ШУКАЙ УКРАЇНСЬКОЮ 

  • Завжди набирай пошукові запити в google чи інших пошуковиках українською. І лише якщо не знайдеш те, що шукаєш, переходь на іншу мову
  • У Вікіпедії користуйся українською версією. Якщо інформації за якоюсь темою тобі буде замало, перейти на іншомовну версію завжди встигнеш. 

 Ці прості дії сприятимуть поширенню україномовних текстів у мережі і легшому доступу до них для всіх користувачів

5. СПІЛКУЙСЯ УКРАЇНСЬКОЮ З ВЛАДОЮ ТА СЕРВІСНИМИ СЛУЖБАМИ

  • Спілкуйся з представниками влади, комунальних та сервісних служб лише українською. Люди, які живуть з наших грошей, мають поважати нашу мову.
  • Говори українською, коли викликаєш таксі, телефонуєш мобільному оператору чи в будь-який call-центр 

 6. ПІДТРИМАЙ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ ТА МЕДІА

  •  Купуй книги та пресу українською мовою, запитуй їх у книгарнях, кіосках та розкладках.
  • Не купуй книгу іншою мовою, якщо така ж є українською, а вітчизняні не україномовні журнали й газети не купуй зовсім.
  • Дивився в кінотеатрах і купуй лише фільми, дубльовані (або субтитровані з оригінальної версії) українською
  • Якщо купуєш сувеніри з написами, то краще щоб вони були українською
  • Поширюй інформацію про українське мистецтво й культуру

 7. ВБЕРЕЖИ ДІТЕЙ ВІД РУСИФІКАЦІЇ

  •  Завжди говори з дітьми українською 
  • Маленькі діти мають чути пісні, казки, вірші, ігри лише українською
  • Купуй дітям лише україномовні книги та дитячі журнали
  • Мультики в кінотеатрі, на телебаченню чи на диску дитина має дивитися лише українською
  • Якщо дитину піддають русифікації в садку чи школі, вимагай від педагогів спілкуватися і давати матеріал українською. Русифікація не має нічого спільного зі «знанням багатьох мов». У відповідному віці дитині корисно вчити англійську, російську та інші мови, але вони не мають витісняти рідну мову зі спілкування в сім’ї чи школі. 

 8. ТВОРИ  УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСТІР

  • Час від часу роби щось від себе для поширення української мови – встанови українську пісню на телефон, чемно повісь українське оголошення замість російського у під’їзді чи офісі, замов українську музику на радіо, зміни щось на користь української мови на роботі, удома чи в колі друзів.

 9. ЗАПРОСИ ІНШИХ РОБИТИ ТЕ САМЕ 

  •  Пошир цю інформацію серед якомога більшого числа людей. Не лінуйся! Без тебе багато хто не дізнається, як захистити нашу мову, і не почне діяти.
  • При нагоді запрошуй інших перейти на українську. Цю думку слід пропонувати, але не нав’язувати – кожна людина вільна робити власний вибір.

 ПОЧИНАЙ ПРЯМО ЗАРАЗ! Знай, що у тебе багато однодумців, разом з якими ти зможеш захистити і змінити на краще свою Україну.

                                                                                 via Рух добровольців «Простір свободи»

У Львові проводять масові обшуки в помешканнях націоналістів

24 грудня у Львові міліція розвернула кампанію політичних репресій проти націоналістів. Вранці працівники МВС провели обшуки у шести активістів руху «Автономний Опір», під час яких конфіскували комп’ютери, телефони, диски, флеш-накопичувачі та цифрові камери.

Усім молодим людям вручили повістки на допити. Про це повідомляє ІА “Прометей”.

Як вдалось з’ясувати в учасників інциденту, МВС відкрило кримінальну справу за ст. 296, ч. 2 (Хуліганство, зчинене групою осіб) за фактом проведеної у Львові акції в пам’ять вчинку Миколи Лемика, котрий у 1933 році застрелив чекіста Олексія Майлова на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932–1933 років в Україні

«О 7-й ранку з постановою на обшук до мене завітали міліціонери. Сказали, що їм потрібні усі носії інформації. Забрали та опечатали телефони, комп’ютер, флешки. Намагались забрати мене у відділок для «бесіди», але я категорично відмовився і пішов на навчання, – коментує ситуацію Андрій, один з тих, хто вітав сьогодні гостей, – Мені виписали повістку. Сьогодні о 17:00 маю з’явитись на допит у Галицькому райвідділку».

«Рано-вранці до мене навідались двоє сержантів та лейтенант з ордером на обшук, підписаний суддею Ванівським від 13 грудня. Наскільки мені вдалось прочитати, слідчим у справі є пані Неведська, – розповідає ще один учасник ранкових подій Степан, – Правоохоронці сказали, що у них є «наводка» і вони вимагають віддати усі носії інформації. При двох понятих розпочали обшук. Забрали два телефони, комп’ютери, декілька дисків. Вели себе доволі адекватно…».

Крім цього, обшуки були проведені ще у двох хлопців та двох дівчат. В однієї з них забрали 49 наліпок, жорсткий диск, 2 сім-карти, карту пам’яті до мобільного телефону та блокнот. В одному з помешкань під час ранкового обшуку знаходилась місячна дитина.

Нагадаємо, 22 жовтня у Львові кілька невідомих осіб підкинули під прокуратуру манекен людини з табличкою “мент” та червоною цяткою на лобі, що символізувала дірку від кулі, під обласну держадміністрацію – ляльку депутата, а в центрі міста – «мажора».

Націоналісти пояснювали тоді, що таким чином вони протестують проти незаконного засудження сім’ї Павличенків та Віталія Запорожця.

http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=19349

«Свобода» готує в Києві марш на честь Бандери

Київська організація Всеукраїнського об'єднання Свобода 1 січня 2013 року проведе марш на честь 104-річчя з дня народження ідеолога українського націоналістичного руху XX століття Степана Бандери.

Як повідомили в прес-службі ВО «Свобода», марш почнеться о 18:00 біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Активісти пройдуть центром міста зі смолоскипами. Маршрут руху не уточнюється.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського району Івано-Франківської області. Разом з Ярославом Стецьком був автором Акту проголошення Української держави 1941 року. У тому ж році був заарештований і поміщений в Берлінську тюрму. У 1942-1944 рр. перебував у концтаборі Заксенгаузен, у 1944-му відхилив пропозицію стати одним з керівників антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії. 15 жовтня 1959 року був убитий радянським агентом Богданом Сташинським у Мюнхені. 2009 рік в Україні був проголошений роком Степана Бандери.

У 2010 році третій президент України Ющенко присвоїв Бандері посмертно звання Героя України, в тому ж році Донецький адмінсуд визнав це рішення незаконним і скасував його. Ющенко подав апеляцію, яку донецька апеляційна інстанція не задовольнила. У 2011 році Вищий адмінсуд України залишив рішення донецьких судів без змін.

Джерело: 
ZAXID.NET

І на додачу опитування, як ви ставитесь до слова "бандерівець"?

3%, 1 голос

63%, 20 голосів

34%, 11 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Google запускає український YouTube – youtube.ua


13 грудня Google оголосив про офіційний запуск відеосервісу YouTube в Україні. Сервіс запущений на домені youtube.ua

У локальній версії YouTube будуть представлені найпопулярніші українські відео, крім того, вона забезпечить платформу для талановитих українських творців відеоконтенту, телекомпаній, рекламодавців і брендів, вважають у Google.

Для того щоб українські автори і композитори змогли отримувати фінансову вигоду від розміщення своїх відео, YouTube уклав ліцензійну угоду з Українським агентством з авторських і суміжних прав (УААСП). Угода передбачає використання широкого репертуару, який можна переглядати в Україні в режимі потокового відео на YouTube. Правовласники отримують певний дохід, коли на тлі відео партнера YouTube відображаються рекламні оголошення.

Також вже в цьому році YouTube запускає в Україні партнерську програму. Не тільки великі компанії, але і звичайні користувачі, які створюють оригінальний контент, регулярно викладають його і мають досить велику аудиторію, можуть стати партнерами YouTube. Участь у програмі дозволить створювати ще якісніші і цікаві ролики завдяки розширеному набору інструментів, а також отримувати дохід від показу рекламних оголошень, розміщених всередині, поверх або поруч з їхніми відео. YouTube розміщує рекламу на каналах користувачів-учасників партнерської програми, а автори контенту самостійно визначають, які відео монетизувати, а які залишити без реклами. Більша частина прибутку від показу рекламних оголошень перераховується автору.

Нагадаємо, навесні цього року українському офісу Google вдалося отримати домени youtube.ua і youtube.com.ua, раніше зайняті кіберсквотерами.


У Росії вже планують переселити 7 мільйонів галичан до Сибіру

Після можливого вступу України в Митний союз необхідно переселити 7 мільйонів українців у Сибір - для створення "демографічного кордону проти китайського напливу".

Про це в ході круглого столу "Євразійський Союз: утопія чи реальність?" у Південному федеральному університеті заявив секретар Ростовського регіонального відділення "Російський Соціально-Консервативний Союз" партії "Єдина Росія" Антон Бредихін.

Він, зокрема, презентував проект комплексного аналізу регулювання міграційних потоків у Сибір і на Далекий Схід "Єрмак 2.0".

"Буду стислим: базова суть питання полягає в створенні сприятливої основи для міграції (на початку трудової) на територію Північного Сибіру 7 млн українців, в основному з Західної частини країни, на Південь Сибіру - Забайкалля - 3,5 млн кавказців, і дисперсне розселення шляхом перенаправлення міграційних потоків з Центральної Росії в Зауралля 5 млн таджиків і киргизів", - зазначив він.

"Лише так, при тенденції скорочення населення Сибіру ми можемо створити перший демографічний кордон проти китайського напливу", - вважає Бредихін.

За його словами, вибравши шлях на об'єднання з іншими країнами, Росія продовжує забувати про те, що російське Зауралля продовжує залишатися малонаселеним. Це, на думку Бредихіна, і є зворотним боком медалі інтеграції. Як він зазначив, у Сибіру Росія стикається з Китаєм, який планомірно і точково управляє своєю діаспорою - хуацяо, чисельність якої в Росії з кожним днем тільки збільшується.

Разом з тим, говорячи про необхідність заселення цієї частини Росії, Бредихін нічого не сказав відносно необхідності переїзду самих росіян в ці малозаселені регіони РФ.

Укрінформ

http://expres.ua/news/2012/12/24/79310