Моя ти любо! мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа.
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І Він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.

ЛИКЕРІ

22-28 лютого - Колодій (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магія родючості - неодруженим парубкам жінки прив'язують колодку (символ продовження роду). Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці тощо). На цьому тижні не шиють і не прядуть. Свято Колодія, що відбувається в кінці лютого вказує на те, що «Коло діє», тобто наближається до весни, до Великого дня (після весняного рівнодення), коли Сонце переможе темряву. Щоб наблизити цей час, кожна істота має знайти пару. Тому обрядовість Колодія покликана символічно «покарати» порушників звичаю, тих, хто не одружився в попередньому Колі Сварожому і побажати їм знайти пару в наступному Колі (від Колодія до Колодія). Неодруженим парубкам чіпляють до ноги «колодку» (фалічний символ), приспівуючи при цьому жартівливих пісень, які мають примусити замислитись і спонукати до одруження. "Коло діє, панове, най діє життя", казали українці.

Колодій

Зустрілися весна із зимою. Весна у човнику, зима - на санчатах. І почалося життєве протиборство холоду й тепла, темряви і світла. Лютує зима морозами й заметілями, а весна теплий усміх посилає. Дивляться люди на відзимовий злосупротив та приказують: - Тріщи, не тріщи - вже минулись Водохрещі.

Яка б темінь не налягала, а світлий день збільшується. До того ж давне знання упевнює: - Світле сяє в темноті, і їй його не здолати!

Десь там, у синіх небесах, невпинно йде змагання: одне наступає, а друге опирається. Чумацьким шляхом майнула вогняна колісниця. Відірвалося од неї колесо і покотилося, покотилося… Зимовий дух почав відступати. Тепліє. Задзюркотіла вода. Гомоном веселим розлилася. Заспівали дівчата в оселях білостінних:

Вербовеє колесо, колесо Попід тини качалось, качалось. Попід тини качалось, качалось, За Германа питалось, питалось: - Куди їдеш, Германе, Германе? - На ярмарок, мій пане, мій пане…

На тім ярмарку славних дівчат шанують по вдатності. Коли ж на друге коло заходить вербовеє колесо, на велелюднім торговиську виявляють ледарів. Коло діє - зима відступає. Зібралися хлопці й дівчата на вечорниці. Кружком посідали. Дівчата починають веснянку і називають імена, хто до кого горнеться.

Колесом, колесом Сонечко вгору іде. Послухай, Іване, Де голуб гуле.

Парубок прислухається. Коли ж пісня долинає до душі дівочої, голубка летить до голуба. Бере дівчина мережану хустину і пришпилює її коло серця милого - “чіпляє колодку”. Зближувала хустинка молоді серця, пов'язувала їх. Узорна, сонцесяйна писанка всміхається весняним квітом. Коли ж пісня покличе до любування всіх хлопців і дівчат, відтоді увесь вечір сидять парами. Розквітали дівчата у співі веснянок. Від того душевного виконання, здавалося, відходила зима. На прощання з нею всі разом їли вареники з сиром, та ще й у маслі обкупані. І на душі добре, і на губах масно. Як тільки заспівували ось цю пісеньку, то вже був знак: пора розходитися.

На колодку ішла - Оглядалася. На колодці була - Милувалася. А з колодки ішла - Цілувалася.

Із подібних нерясних розсипів народної поетики доводиться відтворювати давнє українське свято Колодія. Його відзначали на переході зими до весни, вшановуючи сонце, яке о цій порі піднімається все вище і вище. Ця природна зміна була втілена в міфах, ритуалах, піснях. Мистецтвознавець Вадим Щербаківський, досліджуючи писанки, відніс їх до атрибутів сонячного культу - того, що зберігся у Калиті, Коляді, Колодії, Великодні, Купайлі. Перші три свята, як бачимо, мають спільний пракорінь. У Вишнополі є й така веснянка:

Ой була я на колодці, Моргала на хлопців: - Гаю, хлопці, гаю, Гарні брівоньки маю. Гарні брівоньки маю, Я ними хлопців маню…

Сонце-колесо котилося далі небесним обширом. Його підхоплював вогненний кінь. Вони доганяли колісницю. Колесо ставало до своєї осі. Далі в колісницю впрягався кінь і віз її в небесні далі та високості. Цей відгомін давніх слов'янських вірувань вбачається у залишках ритуальних дійств, які ще пам'ятають у Колодистому. Тут свято справляли як народини, бо “родився Колодій”. Потім він спускався на землю. Котрась із жінок перевдягалася у вусатого козака і в білому свиті “їхала на коні”.

А вже весна, а вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козаченьку Мандрівочка пахне. Помандрував козаченько У чистеє поле, За ним біжить дівчинонька: - Вернися, соколе!

За піснею всі тричі вигукували: “Колодій їде!” Жінки приглядалися до прибульця, жартували:

Я на тебе, Колодію, Маю всю надію, А без тебе, Колодію, Нічого не вдію.

Слов'янські боги, котрі втілювали сонячну силу й енергію, з'являлися в усьому білому і на білому коні, адже світ наш - білий. Саме кінь, за уявленням предків, возив небом сонце. І лосі в народних керамічних іграшках (Наприклад, як ось в свистунцях із Громів на Уманщині) кінь витворюється із сонечками-квіточками по боках. Очевидно, це про нього мовлено у “Влес-книзі”, найдавнішій слов'янський пам'ятці письменності: “Воспоємо славу суражжю (сонячну - В. Мицик). І той комонь злат суражій, що скаче в небесі…” Під час гостини, де переважали вареники з сиром, сметана, молоко (адже саме в цей час телилися корови, котилися вівці, кози), жінки показували, які писанки розписали. Саме з цієї пори починали їх розмальовувати й уславляти ними сонце-коло. Серед узорів найчастіше траплялися “рожа половинчата”, “рожа косичаста”. В Романівці ці символи сонця називають “зорями”. А ще були поширені писанки з “трилисником”, “ламаним хрестом”. Тут же жінки й обмінювалися писанками, давали їх дітям, для яких це було великою втіхою, знаком того, що невдовзі настане весна.

Ой мала я писанку, та й нема. Та я свою писанку продала, Та я свою писанку продала, На музики грошики збирала.

Писанки розписували всю весну по святах аж до Зеленої неділі. Після гостини жінки за прикметами прикидали, якою буде весна, які надії вона принесе. У щирості, веселості, життєрадісних співанках проходив вечір.

Ой спасибі, Колодію, Що зібрав до купи. Гостювались, цілувались, Аж злипались губи.

Коли ж сонце підніметься так високо, що аж ніби застигне, то все довкруг стане благодатним і зазеленіє.

Кроковеє колесо, колесо Вище тину стояло, стояло. Вище тину стояло, стояло, Много дива бачило, бачило. Чи бачило колесо, колесо, Куди милий поїхав, поїхав? Куди милий поїхав, поїхав - За ним трава зелена, зелена Й дібровонька весела, весела.

Люди живуть надією на гарну весну - теплу й квітучу. Цю зміну в природі вони оспівують і возвеличують. Духовне піднесення невдовзі втілять у працю творчу, аби земля буяла красою і достатком.

джерело

24 лютого - Лелечини. Свято тотемного птаха українців. Важають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються: “перший раз гладке (яйце), а другий раз пухке (пташення)”.


За нашими повір’ями, саме тендітний лелека приносить до нас дітей. Колись лелека називався у нас так, як у німців ще й досі називається журавель – краном (der Kranich). Між іншим, саме з кореня «кран» деякі етнографи-дослідники, наприклад, Зореслов Ключко, прослідковують самоназву Україна, тобто країна кранів або ж земля лелек. Дослідник навіть знайшов у батька історії Геродота у VІІІ книзі вживання самоназви пелазгів: «Афіняни тоді, коли країну, що тепер називається Еллада, залюднювали пелазги, були пелазгами і називалися кранаї». Дослідник вважає, що з розвитком багатобожжя птах «кран» у нас поступово замінюється на «лелеку», що походить від імені богині весняного відродження природи Лелі.

---

Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) - символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.

Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток: "Антоне, принеси тепло".

Лелеки розуміють людську мову (адже колись говорили), як і люди, шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть покінчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували і підмінили яйце лелеки качиним. Лелека-мати вигрівала яйця, а батько носив їжу. Коли на світ з’явилися пташенята, разом з малим лелекою в гнізді вилупилось і каченя. Побачивши його, лелека високо злетів у небо і каменем упав на гніздо. Мертвими на землю впали пташенята і лелека-мати. А садиба того господаря незабаром пішла з димом.

Як і людина, лелека може плакати: “Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, - розповідається в одній легенді. – То він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя”. Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми: “стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє”.

Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв – бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Невипадково ліричний герой однієї з пісень просить: "Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята".

Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців, ще з часів тотемізму. Їх вважали провісниками весни, птахами Сонця.

Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане зрозумілим, чому бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських піснях зветься Лель, а скіфський бог плодючості – Гайстеріс. Отже, Лелека – ще й символ Сонця

---

Лелека білий (Ciconia alba) влаштовує своє гніздо близько осель людини. Його відомі назви: чорногуз, бусел, бусля, бузько, боцян. Лелека чорний ( Ciconia nіgra ) - в болотистих місцевостях, подалі від людини. За повір'ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від "великої тучі з бурею", а двір, що вподобали лелеки, - щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда. В народі кажуть: <Прилетів лелека - весну приніс здалека>. А ще існує прадавнє повір'я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали <лелечником>. Цікаво, що в угорській мові знаходимо співзвучне слово "llek" - душа, котре пояснює наше слово "лелека" і підтверджує давні космогонічні уявлення праукраїнців. В перекладі з китайської мови назва нашої країни є "Божа країна", або " Країна Птаха"... читати далі

21 лютого – Весняний Стрибог віє до Весни. Стрибог. У Володимировому пантеоні поруч із Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У "Слові о полку Ігоревім" Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів: "Се вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігоря...". Це один із найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. У римлян він вважався Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті - знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна - його втіленням у повітрі.  Він, як і Перун, пов'язаний зі Стрильцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру. Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання у найпростіші музични інструменти (сопілки, дудки, ріжки) - створює музику. Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача - покровителя погоди. Йому молилися щоб дав добру погоду на врожай. Ім'я Стрибога залишилося у назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка, Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв із коренем Стр- трапляється між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог. Цей корінь мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. Стрибог - Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, Син Сварога (Сварожич).

11 лютого 2010 року Велике Свято Велеса. Вшановують Бога багатства, достатку й добробуту такою молитвою:

Молимо Велеса,
Отця нашого,
хай потягне в небі коня Сварожого
і хай прийде до нас сурі вішати,
золоті Кола вертячи!
Бо то Сонце наше
як святе для домівок наших,
і перед ним блідне
лик вогнищ домашніх!
(Велесова Книга).

Випікають житній хліб, яким годують домашню худібку, варять пиво, освячують хліби.


До Велеса
(вечірня, перед сном)

Вночі Велес іде по Сварзі,
по молоці небесному,
Іде до своїх хоромів,
а на зорі сідає до воріт.
Там ми ждемо Його,
щоб зачати співи
і славити Велеса од віку до віку.
І славимо Його храмину,
яка блищить огнями многими,
як жертовниця чиста.
То Велес навчив Праотців наших
орати землю і злаки сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити Снопа до огнища,
і чтити його, як Отця Божого.
(ВК, 8/2)

---

Одним з важніших богів був у нас і бог Велес, скотій бої;, цебто бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був соняшним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово скот" в давнину визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов`язувався з Перуном.
Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється скотій бог". У Літопису панує форма Волос, але в інших пам`ятках знаходимо й Велес. В Слові о полку Ігоревім" XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: Віщій Бояне, Велесів внуче", а це показує, що Велес був і богом І поезії й музики, взагалі богом культури й мистецтва.
В Початковому Літопису під 980 роком вичисляються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI віку також у місті Ростові. У Житті Авраамія, чудотворця Ростовського, читаємо, що при ньому чюдьский конець (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу". Але в Житті кн. Володимира подається, що Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи", цебто, Волос при Володимирі був.
Пізніше Велес був широко знаний, і широко позостався в топографічних східньо-слов`янських назвах. В місті Новгороді на півночі також стояв ідол Волоса, і ця вулиця довгі віки звалася Волосовою. Був тут і манастир Волотов, і Церква Богоматері на Волотові, побудовані на місці, де був ідол Волосів. Є й місцевості, що звуться Волосово, напр. біля м. Володимира, біля Петрограду й ін. місцях. У Болгарії так само є місто Велес, а в Боснії гора Велесова. Ім`я Велеса взагалі не рідке в південних та західніх слов`ян. В Новгородському Літопису (-під 1230 р. згадується Волос Блуткинич.
Е. Аничков твердить, ніби Велес був славною людиною, а потім попав у боги; а ставши богом, він почитався головно в купців, як бог торгівлі всієї Русі.
Саме слово Велес Волос дослідники багато вияснювали, але усталеного ще нічого нема. Звичайно ототожнюють дві формі: Велес і Волос, але підстав для ототожнення нема, бо форми ці зовсім різні. Волос" веде до форми Влас, але такої форми пам`ятки зовсім не знають. Мансика твердить, що Волос це північна форма, а Велес південна, хоч такого твердження пам`ятки не завжди оправдують.
Слово Велес знане й серед слов`янсько-литовських народів. У чехів veles нечиста сила, слово знане з XIV віку. Латиське vels біс, литовське velis небіжчик, vele душі померлих, чому припускають, що Велес був перше духом предків, що дбав про хатню худобу, а звідси б і став він скотьїм богом".
Г. М. Баратц доводив, ніби Велес семітський Баал, Бел, володар світу, соняшний бог, що дає людям світло. З Ваалом ототожнює Волоса й Мансика.
Є теорія й походження назви Волос від слова ст.-сл. воль, пізніше віл, бо віл бик часто обожувався.
В Україні серед обжинкових звичаїв є й т. зв. Волосова (чи Іллєва) борода: остання купка збіжжя зав`язується на бороду, і при співах відповідних пісень через неї пролазять парубки.
В Християнських часах Велеса заступив Св. Власій, що святкується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через нахили свого життя, бо з його життєпису знаємо, що Св. Власій був добрим пастухом, чому й замінив попереднього пастуха Велеса, і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше була побудована Церква св. Власія, покровителя скота.
Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з нашої мітології, бо ніби він постав із Св. Власія, очевидно, це перебільшення. У Греції Св. Власій уважається оборонцем скота з давнього часу, і як оборонець скота, він шанується й по Европі: в Німеччині, в Англії, у Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інш. краях. Св. Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби скота йому моляться. В Новгородському Літопису під 1187 роком Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М. Костомаров (В-Ьстн. Евр". 1873 р. кн. 2 ст. 585)

джерело

---

      [ читати далі ]

Думы, легенды и песни переработаны с малороссийского по-русски С.Козленицкой (литературный псевдоним Софьи Митрофановны Смирновой, матери Бориса Леонидовича Смирнова). Помимо вступительной статьи и примечаний даны следующие думы: Три брата беглеца, Невольники, Плачь невольников, Про сокола, Маруся Богуславка, Самуил Кошка, Про Ивана Коновченко, Атаман Самойленко, Про Федора Безродного, Братья, Ганна Сирченко, Смерть козака-бандуриста, Хмельницкий и Барабаш, Смерть Богдана Хмельницкого, Мазепа и Палий, Поход на поляков, Восстание Наливайко, Проводы, Ганжа Андыбер, Козак Голота, Олексий Попович, Вдова, Про сестру и про брата, Песня о Савве Чалом, Байда, Алексий Божий человек, Юрий Воитель, Святая Варвара, Оратый, Козак и конь, Перевозчица, Красная панна, Молодые лета, Славный воин, Мать и сын, Разговор, Полоняночка, Могила, Брат и сестра, Старцы-песенники, Палий Семен, Киевские золотые ворота, Река Замглай, Колосья, Божий кузнец, Два брата, Козаки святые защитники. А также «Слово о Полку Игореве» в переложении Софьи Митрофановны Смирновой.

Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.


гарант Конституції, повинен забезпечувати виконання положень Основного закону. Народ повинен контролювати того, кого обрали в гаранти.

Як нам здійснювати контроль? чи є юристи, які б могли у випадках порушення положення конституції допомогли своїми знаннями?

Не бійся!
Не лінуйся!
Не бреши!
Родичів не ображай!
Чужинцям не довіряй!
Ворогам не прощай!
Свого не віддавай!
На чуже не зазіхай!
Не будь рабом!
Не май справи з гендляром!

Слава Рідним Богам єдиним у Сварзі.

В сознании современного европейца, допустим, самого среднестатистического немца — нынешние славяне народ бурый и грубый, пьянству, коррупции  и бесчестью подверженный. Особенно после «франкфуртского побоища» министра внутренних дел Украины в аэропорту, официально подтвержденного немецкой полицией (а неофициально — газетой «Bild», благодаря которой это и стало известно миру).

А сегодня герр Культуртриггер предлагает вам взглянуть на славян глазами совершенно несовременного немца, немца XII века, можно даже сказать — закоснелого и ортодоксального немца, а именно — епископа Оттона Бамбергского |  Otto of  Bamberg. Епископ сей  дважды приглашался (в 1124 и 1127 годах)  польским князем Болеславом III, дабы обратить в истинную веру  Поморье (Померанию | Pommern).

Впоследствии за сие деяние Оттон получил официальный титул «Апостол Померании», и  после смерти был причислен к лику святых. Путешествуя, Отто запоминал увиданное, попутно оставив потомкам богатейшее описание местного быта и нравов — «Житие Оттона Бамбергского», своего рода путевые заметки по его рассказам. Теперь  слово епископу:

Кн. II, гл. 41. ...Рыбы там невероятное изобилие как в морях, так и в реках, озерах и прудах. За денарий ты бы купил воз свежих сельдей, а если бы я стал рассказывать то, что знаю об их запахе и толщине, меня обвинили бы в чревоугодии. По всей стране множество оленей, ланей и диких жеребчиков, медведей, кабанов, свиней и всякой дичи; масло коровье, молоко овечье с туком, агнцев и овнов, с обилием меда и пшеницы, с коноплей и маком, и всякого рода овощами, и если бы там были виноградные лозы, оливы и смоковницы, ты подумал бы, что это земля обетованная, так много в ней плодовых деревьев... Честность же и товарищество среди них таковы, что, совершенно не зная ни краж, ни обмана, они держат сундуки и ящики незапертыми, В самом деле ни замков, ни ключей мы там не видели, а сами они были весьма удивлены, увидев наши вьюки и ящики запертыми. Платье свое, деньги и все свои драгоценности они хранят в своих бочках и кадках, просто накрытых крышкой, и не боятся никакого обмана, ибо не испытывали его...

Herbordi vita Ottonis episcopi Babenbergensis // Pomniki dziejowe Polski. Warszawa, 1961 T. 2. S. 73, 85, 99, пер. В. К. Ронина.

А через каких-то 800 лет  мнение Европы о славянах коренным образом изменилось, во многом благодаря неумению последних вести себя как в приличном обществе так и в дешевеньких турецко-египтянских отельчиках.  All inclusive продемонстрировал местным всю широту славянской души посредством умения прыгать ночью в бассейн  пьяным, а наличие в номерах полотенец c халатами показало их хозяйственность и деловую смекалку...